.

Основні види ускладнень при пораненнях та їх профілактика (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
226 2919
Скачать документ

РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ:

Основні види ускладнень при пораненнях та їх профілактика.

Основними видами ускладнень, що можуть виникнути під час поранення, є
кровотеча, інфікування, інтоксикація, пневмоторакс, гемоторакс,
травматичний шок.

Одним з найпоширеніших і найнебезпечніших видів ускладнень є кровотеча.
Кров становить близько 7—8 % маси тіла, тобто 5,2 кг, якщо маса 65 кг.
При кровотечах втрата 10 % крові допустима, 30 % — небезпечна, 50 % —
смертельна. Під час невеликої кровотечі згортання крові починається
через 3 хв. і закінчується через 8 хв.

Під кровотечею розуміють витікання крові з пошкоджених кровоносних
судин, що може бути первинним (виникає відразу ж після ураження) і
вторинним (з’являється через деякий час після травмування). Залежно від
типу ушкоджених судин розрізняють артеріальну, венозну, капілярну та
паренхіматозну кровотечі.

Артеріальна кровотеча — найбільш небезпечна, бо виникає під час
ушкодження артерій; адже за короткий час може

Мал. 6. Артеріальна кровотеча.

витекти значна кількість крові, втрата 2 л її уже може призвести до
смерті. Ознакою артеріальної кровотечі є яскраво червоне забарвлення
крові, витікання пульсуючим струменем або фонтанчиком (мал. 6).

Так само небезпечна венозна кровотеча, її характерною ознакою є більш
темне забарвлення крові, відсутність пульсуючого струменя чи фонтанчика.
Найчастіше ці два види кровотечі виникають у місцях пошкодження
магістральних кровоносних судин, які розташовані близько до поверхні
тіла.

Капілярна кровотеча — наслідок пошкодження дрібних кровоносних судин
(капілярів) шкіри, підшкірної клітковини чи м’язів. Кровоточить уся
поверхня рани.

Паренхіматозна кровотеча — виникає в разі пошкодження внутрішніх органів
(печінки, нирок, легенів) і завжди небезпечна для життя. Інколи вона має
місце під час закритих травм внутрішніх органів і її важко визначити.

Залежно від місця виливу крові розрізняють зовнішню і внутрішню
кровотечі. Під час зовнішньої кровотечі кров витікає крізь рани в
шкірних покривах, слизових оболонках на поверхню тіла. Під час
внутрішньої кровотечі, або крововиливу, кров виливається в тканини
органів чи порожнини. Виливаючись у тканини, кров насичує їх, утворюючи
припухлість, що називається інфільтратом, чи синцем. Якщо ж кров насичує
тканини нерівномірно і внаслідок цього вони розсуваються, утворюючи
заповнену кров’ю порожнину, виникає гематома.

Перша медична допомога при кровотечах

Залежно від виду кровотечі та наявних засобів, здійснюють тимчасову або
остаточну зупинку кровотечі.

Тимчасова зупинка кровотечі має на меті попередити небезпечну для життя
крововтрату, виграти час для транспортування хворого і підготовки його
до операції.

Вона може бути здійснена кількома способами:

• підняттям травмованої кінцівки вгору;

• накладанням стискальної пов’язки;

• максимальним згинанням у суглобах травмованої кінцівки;

• притискуванням судини пальцем вище місця ушкодження;

• накладанням джгута або закрутки.

Найшвидший спосіб тимчасової зупинки кровотечі — притискування судини
пальцем. Його використовують під час пошкодження артерій. Артерії
притискують пальцями до розташованих поруч кісток у місцях, де вони
проходять близько до поверхні тіла (табл. 2).

Таблиця2. Зупинка артеріальної кровотечі притискуванням судин пальцем

Ділянка кровотечі Пошкоджена артерія Місце притискування

Верхня і потилич- Скронева артерія Притискують до скроне-

на частина голови

вої кістки спереду вушної

раковини

Обличчя Нижньощелепна арте- Притискують пальцями

рія до кута нижньої щелепи

Ділянка шиї, низ Сонна артерія Притискують пальцями

потиличної частини

до хребців на передній

голови

поверхні шиї збоку від

гортані

Плечовий суглоб, Підключична артерія Притискують до першого

верхня третина

ребра в ямці над ключи-

плеча, пахвинна

цею

ямка

Середня та нижня Пахвинна артерія Притискують до голівки

третини плеча

плечової кістки чотирма

пальцями

Лікоть Плечова артерія Притискують до плечо-

вої кістки з внутрішньої

сторони плеча збоку від

двоголового м’яза

Кисть Променева артерія Притискують у ділянці

зап’ястка

Середня і нижня Стегнова артерія Притискують до лобко-

третини стегна

вої кістки в паховій ділянці

Гомілка, стопа Підколінна артерія Притискують до кісток

колінного суглоба в ді-

лянці підколінної ямки

Після пальцевого притискування артерій потрібно накласти джгут (де це
можливо) і стерильну пов’язку. В разі поранення голови з пошкодженням
сонної артерії накладають тугу пов’язку, під яку підкладають міцний
валик, зроблений з бинта та марлі.

Гумовий джгут — найкращий спосіб зупинки артеріальної кровотечі. Його
накладають на стегно, гомілку, плече або передпліччя вище місця
поранення, але недалеко від самої рани, на одяг чи прошарок з бинта чи
серветок, щоб не защемити шкіру, з такою силою, щоб зупинити кровотечу,
але не травмувати нервові стовбури кінцівок (мал. 7). Тому затягування
припиняють, як тільки спостерігається припинення виливання крові. Якщо
джгут накладений недостатньо сильно, артеріальна кровотеча може навіть
посилитися, оскільки зростає тиск крові в артеріях внаслідок припинення
відтоку крові венами. Припинення кровопостачання можна проконтролювати
відсутністю пульсу в периферійних судинах.

Слід пам’ятати, що джгут можна накладати не більше як на 2 год., але це
граничний термін. Звичайно джгут тримають не більше як 1,5 год. влітку і
1 год. взимку. Без кровопостачання клітини тканин організму гинуть
доволі швидко, тому під джгут обов’язково підкладають записку, де
зазначають час його накладання. Перетягнуту джгутом кінцівку тепло
вкривають, особливо взимку. Рекомендується застосування протишокових
заходів.

Мал. 7. Місця накладання джгута та закруток.

Якщо з якихось причин потерпілий не був доставлений у медичний заклад і
йому не було зроблено хірургічну обробку рани протягом 1,5 год., слід
виконати пальцеве притискування артерії і послабити джгут на 5—10 хв.,
щоб уникнути змертвіння тканин. Потім потрібно знову накласти джгут, але
вже вище попереднього місця. Таку процедуру необхідно виконувати кожні
30—40 хв. до моменту доставки хворого у лікарню. При цьому щоразу треба
робити відповідну відмітку в записці.

У разі відсутності джгута використовують закрутки, зроблені з мотузки,
ременя чи скрученої серветки (мал. 8). При цьому слід бути обережними,
оскільки такі засоби менш еластичні і можуть швидше призвести до
травмування не тільки нервових стовбурів, а й тканин та м’язів.

Максимальне згинання кінцівки у суглобі так само може сприяти тимчасовій
зупинці кровотечі. В цьому випадку кінцівку надійно фіксують у
положенні, за якого витікання крові найменше (мал. 9).

Тимчасову зупинку зовнішньої венозної та капілярної кровотеч виконують
за допомогою тугих пов’язок. Рану закривають серветкою чи згорнутим у
5—6 шарів бинтом, зверху кладуть гігроскопічну вату і міцно
забинтовують. Щоб зменшити кровотечу, доцільно пошкоджену частину тіла
підняти відносно положення тулуба. Особливо небезпечними бувають
кровотечі з вен із варикозним розширенням на ногах. Такі вени

Мал. 8. Зупинка кровотечі накладанням закруток.

Мал. 9. Варіанти зупинення кровотечі згинанням кінцівок у суглобі.

можуть лопатися, завдаючи значних пошкоджень. Допомогу слід подавати так
само, як і за будь-якої венозної кровотечі, але з особливою обережністю.

Втрата крові по-різному впливає на людину. Найбільш чутливі до неї літні
люди та діти. Втрата 300—400 мл крові може бути для них смертельною. Під
час значної втрати крові розвивається гостре недокрів’я. У цих випадках
людина скаржиться на зростаючу слабкість, запаморочення, шум у вухах,
жагу, нудоту, потемніння в очах. Людина може знепритомніти. З’являються
судоми. У таких випадках хворого доцільно покласти на рівну поверхню для
попередження знекровлення мозку, звільнити від одягу шию, груди.

У разі знепритомнення можна зробити «самопереливання» крові, яке полягає
у почерговому піднятті верхніх і нижніх кінцівок. Це допомагає кращому
притоку крові в життєво важливі органи. Якщо потерпілий у свідомості, у
нього немає травм черева, його необхідно напоїти гарячим чаєм чи просто
водою. Однак основним методом лікування гострого недокрів’я є термінове
переливання донорської крові, тому постраждалого треба якомога швидше
доставити до медичного закладу.

Кровотеча в грудну порожнину виникає під час ударів у груди, переломів
ребер, внаслідок пошкодження судин та заповнення однієї чи обох
плевральних порожнин кров’ю. Це може бути причиною здавлювання легенів,
що, в свою чергу, утруднює і навіть припиняє дихання. Симптомами є
блідий колір обличчя, задишка, частий пульс. Допомога полягає у наданні
тілу потерпілого напівсидячого положення і прикладанні до грудей пузиря
з льодом. Звичайно, потерпілий має бути негайно госпіталізований.

Кровотеча в очеревину виникає найчастіше внаслідок розриву печінки або
селезінки. Як і під час кровотечі в грудну порожнину, шкіра потерпілого
стає блідою, холодною та липкою, пульс — слабким. Людина відчуває жагу,
сильний біль, може знепритомніти. Хворого слід покласти на спину, на
живіт покласти пузир з льодом. Забороняється годувати потерпілого та
давати йому пити. Можна лише змочити губи.

Інфекція, інтоксикація, пневмо- і гемоторакси

Будь-яка рана, навіть незначна, — серйозна загроза для життя, адже вона
може стати джерелом зараження мікроорганізмами. Процес потрапляння в
рану мікроорганізмів називається інфікуванням. Більшість мікробів на
Землі є редуцентами (або деструкторами), тобто їх призначення в природі
полягає у розкладанні складних органічних сполук та їх мінералізації.
Потрапивши у рану, вони починають розкладати змертвілі тканини,
спричинюючи нагноєння та інтоксикацію.

Інтоксикація — це процес загального отруєння організму продуктами
розкладу змертвілих тканин. Під час гниття білків та інших речовин, з
яких складається людське тіло, утворюється багато нітрогеновмісних
токсичних речовин, які, поширюючись з кровотоком по всьому організму,
можуть спричинити загальне зараження крові та органів.

Найбільш небезпечне потрапляння бактерій-анаеробів, які розвиваються без
повітря. Вони можуть спричинити так звану газову гангрену — тяжкий
запальний процес. Найбільш ранньою ознакою цього ускладнення є відчуття
розпирання у рані, що починається на другу добу після поранення. Потім
з’являється сильний біль, навколо рани спостерігається набряк тканин,
шкіра стає холодною, вкривається плямами, зникає пульсація судин. Під
час легкого натискування на рану відчувається крепітація — скрип газових
бульбашок, що проникають у тканини. Температура тіла швидко підвищується
до 40 °С.

У рану можуть бути занесені й збудники інших небезпечних хвороб, які
часто спричинюють загальне зараження організму — сепсис, що нерідко
закінчується смертю навіть за найінтенсивнішого лікування.
Найвірогіднішими збудниками цієї хвороби є стафілококи та стрептококи.
Характерними ознаками хвороби є дуже висока температура, що
супроводжується ознобом, сильною спітнілістю і різким погіршенням
загального стану. Хворий марить, непритомніє.

Отже, треба запам’ятати: все, що доторкається до рани, має бути
стерильним.

Найнебезпечніші для життя проникні поранення. У випадку такого поранення
можливі пошкодження внутрішніх органів: діафрагми, шлунка, печінки,
кишкового тракту, які іноді супроводжуються випаданням органів з
порожнини. Проникні поранення грудної клітки є причиною виникнення
деяких специфічних ускладнень. Серед них виділяють пневмоторакс і
гемоторакс.

Пневмоторакс — потрапляння повітря у плевральну порожнину. Розрізняють:

• зовнішній (плевральна порожнина має контакт з атмосферою крізь рану в
грудній клітці);

• внутрішній (коли пошкоджується легенева тканина та бронхи. Повітря у
цьому випадку проникає з плевральної порожнини в трахею);

• відкритий (повітря заповнює плевральну порожнину під час вдиху і
виходить під час видиху);

• закритий (плевральна порожнина не контактує безпосередньо з
атмосферою, і повітря, що проникло під час вдиху, не виходить під час
видиху, а поступово розсмоктується);

• клапанний (повітря надходить під час вдиху, але внаслідок зміщення
тканин і закриття рани не виходить і не розсмоктується. Такий
пневмоторакс найнебезпечніший, оскільки спричинює здавлювання судин і
серця, що звичайно порушує діяльність серцево-судинної системи і може
призвести до смерті).

Гемоторакс — потрапляння крові у плевральну порожнину внаслідок
пошкодження легеневої тканини. Його ознаками є кровохаркання, витікання
крові через рот і ніс.

У всіх випадках поранень і тяжких ускладнень необхідна негайна
госпіталізація хворого, оскільки його життя може врятувати тільки
своєчасно надана медична допомога.

Травматичний шок

Травматичний шок — небезпечна для життя нервово-рефлекторна реакція
організму у відповідь на сильний больовий подразник, яка виникає під час
поранень, переломів, опіків та інших тяжких уражень. Шок
характеризується розладом діяльності центральної нервової системи,
кровообігу, обміну речовин та інших життєво важливих функцій.

Спричинити шок може будь-яка тяжка травма. Залежно від часу розвитку
шоку розрізняють первинний (виникає відразу ж після поранення) і
вторинний (виникає під час необережного транспортування хворого, його
переохолодження, поганої іммобілізації кінцівок, недостатніх заходів з
попередження шоку).

У розвитку шоку розрізняють дві фази: збудження та гальмування. Відразу
ж після виникнення травми розвивається перша фаза — збудження як
відповідь на сильний больовий подразник. При цьому потерпілий виявляє
неспокій, кричить, скаржиться на біль. Його шкіра бліда (Але пульс і
артеріальний тиск нормальні), голос глухий, мова уривчаста. Ця фаза
триває недовго — 10—15 хв. і не завжди може бути визначена.

Далі спостерігається прояв другої фази — гальмування. Сили організму
швидко виснажуються і поступово пригнічуються функції багатьох його
систем. Потерпілий виявляє байдужість до навколишнього. Артеріальний
тиск швидко падає, пульс стає слабким і частим, дихання — ледве
помітним. Знижується температура тіла, шкіра набуває землистого
відтінку, виділяється холодний, липкий піт.

Залежно від тяжкості розрізняють шок легкий, середньої тяжкості і
тяжкий.

Перша допомога під час піскового стану тим ефективніша, чим раніше вона
буде надана. Основними заходами є ліквідація чи послаблення болю,
зупинка кровотечі, іммобілізація кінцівок у разі переломів. Вкрай
неприпустиме переохолодження. Хворого можна покласти горизонтально,
голову трохи опустити. Рекомендується звільнити шию і груди від одягу,
послабити ремені, дотримуватися повної тиші. У випадках, коли немає
спеціального знеболювального засобу (новокаїн використовують для
місцевої, гідрохлорид морфіну — для загальної анестезії), потерпілому
можна дати випити трохи алкоголю: вина, горілки, розведеного спирту за
умови відсутності проникних поранень живота. Також показані гарячий чай,
кава. Потерпілого тепло вкривають і доставляють у медичний заклад.

ЛІТЕРАТУРА

– Білявський Г. О., Паду н М. М., Фурдуй Р. С. Основи загальної
екології. — К.: Либідь, 1995. — 368 с.

– Біологія / А. А. Слюсарев, А. В. Самсонов, В. Н. Мухін та ін./ Під
ред. В. О. Мотузного. — К.: Вища пік., 1991. — С. 6, 241.

– Вишневская Е. Л., Барсукова Н. К., Широкова Т. Й. Основы безопасности
жизнедеятельности: Учеб. пособ. для учащихся 9-х кл. общеобразоват. шк.
— М.: Русское слово, 1995. — 62 с.

– Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України
28 червня 1996 року. — К.: Вікар, 1997. — С. 17—19.

– Кучеров І. С. Фізіологія людини і тварин. — К.: Вища шк., 1991. —
327с.

Леони Д.,Режи Б. Анатомия и физиология в цифрах. — М.: Кронпрес, 1995. —
128с.

– Лисенков С.Л. Конституція України: Матеріали до вивчення. — К.:
Либідь, 1997. — С. 53—54.

– Основи медицинских знаний учащихся: Проб. учеб. для сред. учеб.
заведений / Под ред. М. Й. Гоголева. — М.: Просвещение, 1991. — 112с.

– Пономарев В. Т. Энциклопедия безопасности. — Д. Сталкер, 1997. — С.
297—391.

– Самарський С. Л. Зоологія хребетних. — К.: Вища шк., 1976. — С.
188—189.

– Ситников В. П. Основы безопасности жизнедеятельности: Справочник
школьника. — М.: Слово, 1997. — С. 307—444.

– Смирнов В. Е. Медицина. Наркомания: знак беды. — М.: Знание, 1988. —
Вьіп. 2. — С. 33—56.

– Спок Б. Ребенок и уход за ним. — К.: Наук, думка, 1992. — 448 с.

– Ураков Й. Г. Последствия алкоголизма. — М.: Здоровье, 1987. — №11. —
С. 50—91.

– Хрипкова А. Г., Колесов Д. В. Гигиена и здоровье. — М.: Просвещение,
1984. — С. 24—27.

– Щербак Г.Й., Царичкова Д.Б., Вервес Ю.Г. Зоологія безхребетних. — К.:
-Либідь, 1996. — Кн. 2. — С. 291—298.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020