UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваЗанепад середньовічної хорватської держави (реферат)
Авторdimich
РозділІсторія Всесвітня, реферат, курсова
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось1218
Скачало164
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат

 

На тему:

 

ЗАНЕПАД

 

СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ХОРВАТСЬКОЇ

 

ДЕРЖАВИ

 

Після смерті Звонимира в Хорватії активізуються дезінтеграційні

тенденції, прискорюється процес занепаду держав-постів. У1102 р. в новій

столиці хорватських правителів — Біограді — хорватським королем

проголошено представника угорської правлячої династії Арпадів —

Коломана. Ця подія засвідчувала втрату Хорватією власної державності й

знаменувала початок тривалого перебування хорватів під владою угорських

королів. У цей період остаточно розпалася історична єдність хорватських

земель. Відтепер долі Хорватії, Далмації, Славонії складалися

по-різному. Вирішального значення для кожної з них набула дія

зовнішньополітичних чинників.

 

У XII ст. значний вплив на становище хорватських земель справляла

боротьба між Угорщиною і Візантією за домінування в регіоні, а також

наполегливі спроби мадярів вийти до Адріатики. Протягом 1162—1163 рр.

хорватський бан Белош підтримував Візантію, але внаслідок перемоги

угорського короля Стефана IV втратив не лише місце бана, а й власне

життя.

 

Однією з важливих подій ХНІ ст. була навала татаро-монголів, які в

1241—1242 рр. дісталися далматинського узбережжя, завдавши величезної

матеріальної шкоди землям, через які пролягав їхній шлях. У Далмації

татари не досягай особливих успіхів, оскільки їхня нездоланна у

відкритому полі кіннота нічого не могла вдіяти проти потужних фортечних

мурів далматинських міст, однак посіяли страх серед місцевої людності.

 

Наприкінці ХІІІ ст., коли дедалі активнішу роль у Далмації та в цілому

на Балканах стала відігравати Венеція, населення Хорватії, захищене

авторитетом угорської корони, жило відносно стабільно й спокійно.

Водночас на узбережжі хорвати, під проводом князів Брибирських,

намагалися чинити опір Республіці Святого Марка, відстоюючи власні

національні інтереси.

 

Певна стабільність політичної ситуації в Хорватії в черговий раз була

порушена в XIV ст., коли припинення в Угорщині династії Арпадів

спричинило розгортання тривалої міждинастичної боротьби за мадярський

престол. Спочатку за монаршу корону змагалися дочки Лайоша Великого,

який помер у вересні 1382 р., не маючи наступників-чоловіків, а згодом —

представники іноземних династій — Сигізмунд Люксембурзький та Ласло

(Владислав) Неаполітанський, до яких незабаром приєднався брат

французького короля Карла IV Людовик Орлеанський.

 

Хорватське дворянство активно втручалося в ці події, розподіливши свої

симпатії поміж ними всіма. Серед прибічників Владислава особливо

відзначилися пріор монастиря Брана Іван Паліжна та представник відомої

на той час родини Хорватів Іван, бан Мачви (його брат Павле був

загребським біскупом). Протягом лютого-березня 1387 р. об'єднане

хорватсько-боснійське військо, очолюване Паліжною, Хорватом і

боснійським воєводою Хрвоє Вукчичем, штурмом узяло Загреб і встановило

свій контроль майже над усією "Вузькою" Хорватією та Славонією. Воєнне

щастя ще деякий час посміхалося хорватам, однак зміни у

зовнішньополітичній розстановці сил урешті-решт змусили їх шукати

-----> Page:

0 [1]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ