Реферат
На тему:
Культура в чеських землях (друга половина XVII – кінець XVIII ст.)
Після Білогорської битви у культурному житті чеських земель чільну роль
відігравала католицька церква, яка за підтримки держави боролася з усіма
проявами відступництва. Церковне управління вдосконалювалося. Передусім
виникли нові єпископства: у Літомержице (1655) та Градці Кардовому
(1664) засновувались єзуїтські осередки та інші церковні інституції.
Релігійні книги, котрі мали замінити “єретичне чтиво”, випускало окреме
видавництво — “Спадщина Святого Вацлава”, засноване в 1669 р. у Празі.
Всі ці зусилля не залишилися марними: релігійна ситуація в Чехії та
Моравії зазнала відчутних змін. Так, у Сілезії контр-реформаційний рух
символічно благословив зведення в сан святого Яна Непомуцького (1729) й
активно поширював його культ, з метою стерти з людської пам’яті згадку
про сучасника Непомуцького — Яна Гуса.
Невід’ємним і ефективним знаряддям реокатоличення в чеських землях
виступала барокова культура. Бароковий стиль не міг пробитися без втрат
крізь Ренесанс з його розумінням повноцінності буття і розвивався своїм,
відмінним шляхом, котрий, щоправда, позначався певною суперечливістю.
Барокове мистецтво в багатьох напрямах виходило за межі вузького
суспільного замовлення, створюючи естетичні цінності, в яких
поєднувались пластичність, барвистість і фантастичність.
Після закінчення Тридцятилітньої війни з Італії та
німецько-австрійського Придунав’я до Чехії та Моравії вирушило чимало
знаменитих архітекторів, котрим церковні та світські діячі робили
вигідні замовлення. До них належав передусім Карл Лураньо (1615—1648),
якого найняли єзуїти для будування низки нових і перебудови старих
храмів і монастирів. Головною його справою стало спорудження єзуїтського
гуртожитку в празькому Клементині, розбудова Маріанської площі на Святій
горі під Прашибрамом.
Згодом гідну конкуренцію йому склав інший відомий італієць Франческо
Карраті (1620—1677), який, крім іншого, спроектував монументальний
Лабковицький замок у Роудниці на Лабі та Чернинський палац у Празі
(1669-1687).
Визначними представниками чеської барокової архітектури вважаються
Криштоф Дінзенгофер (1655—1722) і його син Кіліан Дінзенгофер
(1689—1751). Вони посіли в історії архітектури місце поруч з Петром
Парлержем у вершинній та Бенедиктом Рейтом у пізній готиці. У Чехії
Дінзенгоферй спорудили храм Св. Микулаша в Празі на Малій Страні
(1702-1752). За проектом молодшого Дінзенгофера було збудовано костел на
Старомєстській площі (1732—1734).
У Моравії відчувався вплив віденської архітектурної школи, насамперед
Яна Фішера з Ерлаха (1656—1723), що працював у маєтку кардинала
Дітріхшейна в Микулові, Домініка Мартінеллі (1650—1720), який збудував
замок братів Коуніцу, та Яна Гільдебрандта (1668—1745), котрому належить
проект храму в Жидліховіце. Бароко в Чехії та Моравії поступово проникло
до всіх будівель і справило вплив не тільки на міську, а й на народну
архітектуру в сільській місцевості.
Інтенсивне будівництво, яке розгорнулося в чеських землях, дало поштовх
розвиткові барокової скульптури й малярства. У ранньому бароко великих
успіхів досяг Ян Бендс (1620— 1680), автор пам’ятника Св. Вацлаву в
центрі Вацлавської площі в Празі (1678). Та вершиною барокової
скульптури вважається творчість Фердінанда Брокаффа (1688—1731) і
Матіаша Брауна (1684—1738). Вони оздоблювали кам’яний міст через Влтаву,
що в 1670 р. дістав назву Кардового (згодом там виникла одна з найкращих
скульптурних галерей), оформлювали готичний міст, на якому в 1730 р.
поставили скульптуру Яна Непомуцького. Просто неба розташувалася ще одна
чудова галерея “Розпусти і Доброчинності”, що її створив М. Браун у
маєтку Шпорка в Куксі (Східна Чехія). Яскравими представниками раннього
бароко в живописі були пражанин Карела Шкрета (1610-1674) та Петер
Брандл (1668-1706), майстер дивовижних картин для вівтарів.
Бароко переважало не тільки в малярстві, а й у музиці і театрі. Музика
та спів стали складовою частиною барокових літургій, в усіх храмах їх
дбайливо культивували. Чудові зразки ранньо-барокової музики створив
органіст, граф Адам Міхна з Отрядовіце (1600—1676).
Певне тематичне звуження спостерігається в бароковій літературі.
Більшість єзуїтів, у тому числі найвідоміший з них — Богуслав Балбін
(1621 — 1688), писали латиною, і про їхні наукові праці люди довідалися
набагато пізніше. Однобічний духовний тип давався взнаки у фактах
певного придушення власної думки, що стосувалося як чесько-, так і
німецькомовних творів. Хоча з літературного боку останні були
досконалішими, вони не мали великої популярності в Чехії та Моравії.
Уже на початку XVIII ст., під впливом соціально-економічних змін у
чеських землях, чехи ознайомилися з ідеями раннього Просвітництва. Так,
в Оломоуці в 1746 р. виникло перше просвітницьке товариство. Але якщо
спочатку поширення просвітницьких ідей в Австрійській імперії
відбувалося в річищі австрійсько-німецького духовного процесу, то вже з
60-х років ситуація зазнала кардинальних змін. У чеських землях виникли
загальноавстрійський, німецький, чеський напрями розвитку просвітницької
думки. Головною заслугою представників чеського напряму, біля витоків
якого стояли літератори та історики, було те, що вони переосмислили,
трансформували й звільнили від контрреформаційного духу чеську
патріотичну традицію, поєднавши її з вимогами філософії Просвітництва.
У цілому суспільно-політична позиція чеських просвітників у цей період
була досить поміркованою. Однак вони зробили значний внесок у боротьбу
за свободу думки та сумління. Так, Г. Добнер і його прихильники
звернулися до розробки з погляду раціоналістичної критики питань
вітчизняної історії, розпочали систематизацію науки, вдосконалювали й
збагачували чеську літературну мову. Все це сприяло зростанню
національної свідомості, а згодом і поширенню загальнослов’янських
настроїв. Діяльність прихильників національно-просвітницького напряму
справила суттєвий вплив на становлення чеської нації. Не дивно, що
зазначений напрям втягнув у свою орбіту практично всіх найвидатніших
чеських діячів культури та науки 60—70-х років. Чільні позиції в
просвітницькому русі посідали фізіолог І. Прохазка та інші
вчені-природознавці, художники, діячі музичної й театральної культури.
Від початку 70-х років у Празі здійснюються перші спроби театральних
вистав чеською мовою.
За сприятливих умов “Йосифінського десятиліття”, коли було скасовано
цензуру й проголошено свободу наукових пошуків, просвітницький світогляд
перестав уважатися “приватною” і прихованою справою. У більшості
середніх шкіл замість латини запроваджувалася німецька мова. Чеську мову
викладали спочатку в Терезіанській військовій академії у Відні (1752), а
згодом у Віденському (1775) та в Празькому (1792) університетах. Чеська
мова стала одним з багатьох шкільних предметів. Просвітницькі реформи
надавали перевагу німецькій мові як панівній у Габсбурзькій монархії.
Німецька освіченість, що мала великі культурні здобутки, перетворилася
на мірило освіченості взагалі. Німецькою мовою створювалися літературні
й наукові праці, нею викладали в університетах, вживали в товариствах
освітян і вчених.
ЛІТЕРАТУРА
Ваничек В. История государства и права Чехословакии. Москва, 1981.
Гуса В. История Чехословакии. Прага, 1963. История Чехословакии: В 2 т.
Москва, 1959. Т. 2.
Краткая история Чехословакии. Москва, 1988.
Лаптева Л. П. Письменные источники по истории Чехии периода феодализма.
Москва, 1985.
Лаптева Л. П. История Чехии периода позднего феодализма и раннего Нового
времени (1648-1849). Москва, 1998.
Любавский М. История западных славян. Москва, 1918.
Неедлы З. История чешского народа. Москва, 1952.
Рубцов Б. Эволюция феодальной ренты в Чехии. Москва, 1958.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
