.

Розселення полабсько-поморських племен та франко-слов\’янське протистояння (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1 4537
Скачать документ

РЕФЕРАТ

На тему:

РОЗСЕЛЕННЯ

ПОЛАБСЬКО-ПОМОРСЬКИХ

ПЛЕМЕН ТА

ФРАНКО-СЛОВ’ЯНСЬКЕ

ПРОТИСТОЯННЯ

РОЗСЕЛЕННЯ

ПОЛАБСЬКО- ПОМОРСЬКИХ

ПЛЕМЕН

__________________________________________________________

Помітну роль в історії середньовічної Європи відігравали найзахідніші
слов’янські племена, які займали територію між річкоми Лаба (Ельба) та
її притоками Салою (Зааном) на заході та Одрою (Одером) на сході, У
нижній течії Лаби й на північ, до Балтійського моря, жили ободрити
(бодричі). На схід та в південно-східному напрямку від них — лютичі
(велети). У межиріччі Сали і Бобра (притоки Одри), до Рудних гір на
півдні — серби-лужичани. Наприкінці VIII ст. вони створили племінні
союзи: бодрицький, лютицький і сербський. На схід від полабських племен
на Балтійському узбережжі жили поморські слов’яни.

Уперше про полабських слов’ян згадують франкські пам’ятки VIII ст.
Найбільшу кількість відомостей про них можна знайти в “Літописі” та в
“Житії Карла Великого”, написаних радником імператора Ейгардом; у
“Саксонських діяннях” ченця Відукінда; у “Хроніці” подій X ст. єпископа
Мерзебурзького Титомира; в “Діяннях первосвященика Гамбурзької церкви”
каноніка Адама Бременського; у “Слов’янській хроніці” священика
Гельмольда; в “Житії Св. Оттона” єпископа Бамберзького тощо.
Археологічні дослідження показують, що слов’янські поселення в цьому
регіоні з’явилися набагато раніше.

Джерела VIII ст. свідчать про існування у полабських слов’ян сталих
надплемінних форм об’єднання, в межах яких указуються назви дрібніших
племен і родів. У наступний період процес оформлення великих племінних
союзів сягнув завершальної стадії: сильні й багаті племена
підпорядковували слабших сусідів і домінували в заснованих ними
військове-територіальних союзах.

Згідно з повідомленнями історичних джерел, на території полабських
племен було чимало міст. Хоча це були скоріше не міста, а укріплені
городища, що виступали як центри територіальних громад, де проводилися
народні збори й містилися культові споруди. Для полабських слов’ян IX—X
ст. була характерною сусідська община. Кожний рід, шляхом жеребкування,
отримував певний земельний наділ, мав власні засоби праці, користувався
общинними угіддями, міг вільно розпоряджатися зібраним урожаєм. Однак
уже наприкінці X— XI ст. у полабських слов’ян відбувається процес
соціальної диференціації. Відтепер вільний общинник (смард) потрапляє в
залежність від племінної верхівки.

Основу господарства становило рільництво, слов’яни вирощували як
зернові, так і технічні культури. Високого рівня розвитку сягнули
тваринництво, садівництво та городництво. У IX ст. ремесло
відокремлюється від землеробства. Найбільших успіхів полабські ремісники
досягли в обробці заліза, гончарстві, у теслярстві й столярстві.
Слов’яни активно торгували зі своїми сусідами зерном, рибою, сіллю,
медом, худобою та рабами. На Балтиці слов’янські купці успішно
конкурували з німцями і данцями. Основними центрами торгівлі вважалися
Волін та Щецин.

Полабські слов’яни сповідували поганство, що тривалий час залишалося
символом їхньої незалежності. Обожнюючи явища природи, слов’яни створили
власний пантеон богів, яких здебільшого вшановували тільки в цьому
регіоні. Жерці вбиралися в білий одяг, були досить заможними й
відігравали чільну роль у суспільстві.

Державотворчий процес у полабських та поморських слов’ян відбувався
повільно. На розвиток суспільних відносин негативно впливала постійна
зовнішня загроза.

Полабські та поморські племена суттєво відрізнялися як за рівнем
організації, так і за могутністю князівської влади. Якщо в бодричів
влада зосереджувалася в руках князя, то в лютичів усім керували народні
збори. У поморських слов’ян за наявності князя владу фактично захопила
торговельна верхівка.

ФРАНКО- СЛОВ’ЯНСЬКЕ

ПРОТИСТОЯННЯ

_______________________________________________________

Становище полабських слов’ян, які вже були об’єднані у племінні союзи,
багато в чому залежало від інтенсивності міжплемінних усобиць, а також
стосунків із західними сусідами: германцями, саксами, донцями та ін.
Прагнення слов’ян забезпечити собі життєвий простір і нормальні умови
для розвитку у цьому регіоні Центральної Європи вступали в суперечність
з агресивними замірами імператора Карла Великого (768-814).

Упродовж усієї лінії кордону Франкської держави на сході — від
Балтійського до Адріатичного морів вона межувала із західнослов’янськими
племенами. З півночі до Рудних гір тягнулися землі полабських слов’ян, а
далі на південь жили чехи, морави, словенці (хоружани) та хорвати. З
кожним із цих племінних союзів відносини у Франкської держави складалися
по-різному. З одними — наприклад з бодричами, хорутанами та хорватами —
укладалися союзи, з іншими велися війни. Франки неодноразово вторгалися
на землі лютичів і лужицьких сербів, які відповідали нападникам тим
самим. Так, лютичі знищували франкські фортеці на Нижній Лабі, а серби
спустошували Південну Саксонію і Тюрингію. Інколи слов’яни об’єднувалися
з даниями проти франків.

Імператор Карл приділяв велику увагу зміцненню своїх східних кордонів.
На півночі Шлезвігу було закладено Данську марку, яка мала відокремити
данців від слов’ян і захищати Саксонію з півночі. На південь, через
Нордальбінгію (Гольштайн), проходив Саксонський рубіж, спрямований проти
поморських слов’ян. Від Лаби до Дунаю простягався створений на початку
IX ст. Сербський рубіж:. Він являв собою укріплену лінію з містами —
опорними пунктами (Бордовик, Магдебург, Ерфурт, Форгайм, Регенсбург,
Лорх), які водночас були місцями торгівлі франків зі слов’янами. Далі,
на Середньому Дунаї, франки заснували Східну (Паннонську) марку, а
завершувала лінію оборони Фріульська марка.

Бодричі, які постійно ворогували з саксами, були союзниками франків,
тоді як лютичі допомагали саксам у їхній боротьбі з франками.
Намагаючись нейтралізувати лютичів, імператор Карл організував похід
проти них разом з бодричами, очолюваними князем Вільчаном, і сербами.
Франко-слов’янське військо спустошило землі лютичів, а їхній князь
Драговит змушений був визнати зверхність франкського імператора. Бодричі
згодом виступили союзниками франків у війні проти саксів, у якій згодом
загинув їхній князь Вільчан.

У 804 р. Карл не тільки посприяв приходові до влади нового князя
бодричів Дражка, а й подарував своїм союзникам відвойовану в саксів
Нордальбінгію. Проте незабаром союзники саксів — ланці — разом з
лютичами розорили землі бодричів, від яких при цьому відпали племена
глинян і смолян. У відповідь Карл Великий заснував Франкську марку з
фортецею на лівому березі Лаби (на протилежному березі річки були землі
колишніх союзників бодричів — глинян і смолян). Спроба лютичів
зруйнувати укріплення спричинила у 812 р. новий похід франків, який
завершився остаточним підкоренням слов’ян. Ще раніше, у 805-807 рр.,
франки спустошили землі лужицьких сербів, гломачів і чехів. Переможені
визнали свою залежність від Франкської держави й зобов’язалися
сплачувати данину.

У 810 р. лютичі повстали проти франків. Разом із саксонцями — своїми
союзниками — франки у 812 р. примусили повсталих слов’ян укласти мир.
Проте у 816 р. лютичі знову підняли повстання проти загарбників.
Імператор франків Людовік І Побожний (814—840) виступив у новий похід,
скориставшись як приводом для втручання у справи бодричів змаганням
правлячої верхівки за князівський трон. Конфлікт тоді вдалося уладнати,
а князем бодричів проголосили Чердага. Людовік І продовжував владно
опікувати полабських слов’ян, здійснюючи в їхніх землях судочинство,
відлучаючи або призначаючи князів.

ЛІТЕРАТУРА

Гильфердинг А. Ф. История балтийских славян // Собр. соч.: В 4 т.
Санкт-Петербург, 1874. Т. 4.

Грацианский Н. П. Борьба славян и народов Прибалтики с немецкой
агрессией в средние века. Москва, 1943.

Исследования по славяно-германским отношениям. Москва, 1971.

История южных и западных славян: Курс лекций. Москва, 1979.

Любавский М. История западных славян. Москва, 1918.

Нидерле Л. Славянские древности. Москва, 1956.

Повинский А. Балтийские славяне в борьбе с немцами в VIII—XII вв.
Санкт-Петербург, 1877.

Седов В. В. Славяне в раннє средневековье. Москва, 1995.

Флоря Б. Н. Отношения государства и церкви у восточных и западных
славян. Эпоха средневековья. Москва, 1992.

Формирование раннефеодальных славянских народностей. Москва, 1981.

Черниловский З. М. Возникновение раннефеодального государства у
прибалтийских славян. Москва, 1959.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020