UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75855
останнє поновлення: 2016-12-09
за 7 днів додано 17

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваСерби у складі Угорської Корони. Сербська культура (XVI-XVIII ст.) (реферат)
Авторdimich
РозділІсторія Всесвітня, реферат, курсова
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось1930
Скачало185
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

РЕФЕРАТ

 

на тему:

 

Серби у складі Угорської Корони.

 

Сербська культура

 

(XVI-XVIII ст.)

 

1. XVI ст. сербський народ зустрів роз’єднаним і пригнобленим. Втрата

державності стала сумною реальністю. Єдиним спогадом про часи недавньої

слави залишалася Сербська деспотовина на території Угорщини (в області

Срем), яка, щоправда, протягом усього періоду свого існування являла

яскравий приклад квазідержавного утворення.

 

Від другої половини XV ст. дедалі більшого розмаху набуває міграція

сербського населення з півдня на північ та північний захід: з теренів,

загарбаних османами, на землі, які ще залишилися вільними від турецької

присутності (Далмація, Хорватія, Славонія, Срем, Бачка, Банат, Ердель,

Валахія та ін.).

 

Серби, що опинилися під владою Османської імперії, масово приймали

іслам; особливу активність у цьому плані виявляли жителі Боснії, причому

як простий люд, так і представники знатних родів. Можливо, далася взнаки

тривала прихильність до богомильства. Змінюючи віру, населення

загарбаних турками областей прагнуло якнайкраще пристосуватися до нових

політичних і побутових умов, порятувати себе та свої сім'ї. А тим часом

релігійний чинник об'єктивно ніс із собою кардинальну зміну

цивілізаційної належності.

 

XVI ст. розпочинається для сербів з участі в нескінченних війнах, у яких

вони захищали чужі інтереси й виступали маріонетками в руках значно

потужніших сил. Попервах чи не основною рушійною силою, що спонукала

сербів братися до зброї й приєднуватися до тих європейських володарів,

котрі чинили опір туркам, була християнська солідарність: бажання

допомогти "своїм" — християнам — у боротьбі проти "чужих" — мусульман.

Оскільки ж від самого початку століття воєнна активність Османської

імперії спрямовувалася головним чином проти Угорщини, серби цілком

природно опинилися на боці мадярського короля.

 

Під час угорсько-турецької війни 1501—1502 рр. сміливими й неординарними

діями відзначився сербський деспот Йован Бранкович. Після кількох досить

успішних збройних акцій на території Сербії та Боснії він навіть

планував організувати серйозніший опір туркам, але несподівано помер

наприкінці 1502 р. Йован увійшов до історії свого народу як яскравий

авантюрист, чия діяльність не мала особливого значення для спільної

справи. Після нього не залишилося сина, внаслідок чого деспотом став

представник іншого роду — Іваніш Бериславич.

 

Доля Сербської деспотовини складалася драматично: деспоти змінювали один

одного, з кожним днем утрачаючи навіть ті незначні права, що мали. Коли

останній сербський деспот — Павле Бакич — одержав 20 вересня 1537 р.

деспотський титул від австрійського короля Фердінанда І, то свої

володіння — деспотовину — йому ще треба було визволити з-під влади

турків. Бакич загинув у бою 9 жовтня того ж року. З його смертю

закінчилася історія середньовічної сербської державності, яку, нехай

тільки номінальна, продовжувала деспотовина.

 

Унаслідок остаточної ліквідації сербської деспотовини, а разом з нею й

останнього легітимного державного утворення, єдиного для всіх сербів, у

-----> Page:

0 [1] [2]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ