РЕФЕРАТ
на тему:
Словацьке просвітництво та національне відродження (XVIII – перша
половина XIX ст.)
СЛОВАЦЬКЕ
ПРОСВІТНИЦТВО
_____________________________________________________________
Словацькі землі в XVII — першій половині XVIII ст. перетворилися на
арену нескінченних руйнівних війн. Габсбургам, які виступали в Угорщині
під прапором Контрреформації, протистояли словацькі протестанти. В оплот
контрреформації перетворився створений єзуїтами в 1636 р. університет у
Трнаві. В антигабсбурзькому русі словацькі лютерани виступали в союзі з
мадярськими магнатами й шляхтою.
Боротьба за лютеранське віросповідання справляла величезний вплив на
розвиток культури в словацьких землях. Переможна хода Контрреформації
залишила тут глибокий слід у бароковому мистецтві. В архітектурі
панівним став монументальний стиль з притаманною йому розкішшю
інтер’єра, який став характерним не тільки для культових споруд, а й для
палацових комплексів, замків та забудови багатих міських кварталів.
Більша частина мистецьких робіт цього періоду — це твори анонімних
малярів, різьбярів по дереву та скульпторів. У портретному живописі, в
оформленні вівтарів, у виробах май-стрів-ювелірів та ін. відбувається
синтез модерних художніх течій з місцевими традиціями. Нові імена
з’являються серед літераторів, які писали як латиною, так і чеською
мовою.
Широкої популярності набула діяльність діяча словацької та угорської
культури Мартіна Бела (1684-1749), який після закінчення університету в
Галле був протестантським священиком. Згодом М. Бел — директор
євангелічної школи в Банскій Бистриці, аз 1714р. — ректор ліцею в
Братиславі. М. Бел писав латиною, угорською, німецькою та чеською
мовами. Як визначний учений він був членом багатьох європейських
академій та наукових товариств. У своїй 4-томній праці “Історичні та
географічні відомості про сучасну Угорщину” (1735—1742) вчений розглядав
словаків як нащадків слов’ян Великої Моравії. Твердження М. Бела про
автохтонність словаків, що проводиться в дослідженні “Стародавня та нова
Угорщина”, і висока оцінка ним літературних якостей словацької мови
відіграли важливу роль у становленні словацької національної свідомості.
Помітний слід на ниві просвітницької діяльності, яка сприяла формуванню
словацьких патріотичних традицій, залишив Адам Коллар (1718—1783). Після
навчання в ряді єзуїтських навчальних закладів він очолив придворну
бібліотеку у Відні. Працюючи радником у Марії Терезії, Коллар став
організатором освітньої реформи, що передбачала внесення до навчальних
програм вивчення рідної мови та історії. А. Коллара ще за життя називали
“словацьким Сократом”, віддаючи належне освіченості вченого. Великий
резонанс у державі викликала його праця “Про походження і постійне
використання законодавчої влади” (1764), де обґрунтовувалися права
угорського короля в його стосунках з католицькою церквою та необхідність
обмеження наявних привілеїв угорської шляхти, яка, до того ж, не
квапилася сплачувати податки до скарбниці. Зміст цього дослідження
викликав бурхливу реакцію угорських магнатів. Урешті-решт увесь наклад
книги був конфіскований та урочисто спалений на майдані в Братиславі.
Палкий заклик А. Коллара до словаків любити рідну мову й бути патріотом
своєї Вітчизни не тільки почуло, а й підхопило наступне покоління
патріотів. Певною мірою цьому також сприяла ліквідація Ордену єзуїтів у
королівстві (1773), усунення католицької церкви від контролю за
освітньою та культурною сферами. Активна участь А. Коллара у проведенні
реформи шкіл, університетів та інших закладів освіти створювала умови
для подальшого розвитку словацької культури.
В останній чверті XVIII ст. культурна ситуація в словацьких землях
зазнала певних змін. Братислава втратила своє значення адміністративного
центру Угорського королівства, який був перенесений до Буди. Туди ж
переведено Трнавський університет і перевезено коронаційні регалії
угорських королів, які до 1784 р. зберігалися в братиславському соборі
Св. Мартина. Це викликало відтік із Західної і Середньої Словаччини
угорських чиновників та університетської еліти.
Саме в цей період багато аристократичних мадярських родин — традиційних
заступників і меценатів мистецтва та літератури — переїхали до нової
столиці, а життя в їхніх маєтках і палацах у Словаччині завмерло або
набуло сезонного характеру. Навіть економічне піднесення, на яке
передусім була розрахована реформаторська діяльність Йосифа II, не
змінило тенденцій у суспільно-політичному житті цього регіону Угорського
королівства. Зрушення, що відбувалися в Габсбурзькій монархії, перш за
все відбилися на зростанні національної свідомості передових
представників словацького суспільства, в опозиційних настроях людей, які
виступали проти соціального та національного гноблення.
СЛОВАЦЬКЕ
НАЦІОНАЛЬНЕ
ВІДРОДЖЕННЯ
____________________________________________________________
Словацький національний рух наприкінці XVIII — в першій половині XIX ст.
опинився у складному становищі. З одного боку, він мав протистояти
наростанню мадяризаторських тенденцій, а з іншого — його сили були
розпорошені.
Для першого етапу словацького національного Відродження (до 30-х років
XIX ст.) характерним є переважання просвітницьких ідей. У цей період
засновувалися народні школи, змінювався зміст навчальних програм,
відкривалися заклади технічної та професійної освіти. Підвищений інтерес
до минулого сприяв появі історичних праць, що пробуджували патріотичні
почуття словаків.
Просвітницькі ідеї були провідними в поглядах словацьких “будителів” —
патріотично налаштованої інтелігенції першої третини XIX ст. “Будителі”
намагалися поєднати ідеї Просвітництва з боротьбою за національні права
словаків. Історії як засобу пробудження патріотичних настроїв та чиннику
формування національної свідомості надавалося при цьому важливе
значення. Так, Ю. Папанек (1738-1802) у виданій латиною праці “Історія
словацького народу” доводив автохтонність словаків. Минувшина словаків,
у яких не було традицій власної державності, розглядалася в рамках
історії мадярів.
Особлива увага в книзі приділялася діяльності Кирила та Мефодія. Вчений
одним із перших зробив спробу відтворити історію Великої Моравії.
Послідовники Ю. Папанека намагалися визначити межі словацької етнічної
території, а в угорському завоюванні вони відмовлялися вбачати факт
цілковитого підкорення словацьких земель, наголошуючи на сприйнятті
давніми слов’янами угорців як своїх гостей.
До кінця XVIII ст. словаки не мали власної літературної мови, а
словацька писемність розвивалася в річищі католицької або
протестантської літератури. Це сталося внаслідок того, що
Контрреформація поділила інтелігенцію на два табори — католиків і
протестантів-євангелістів. Так само у двох напрямах відбувався розвиток
національної культури та літератури. Однак обидва табори радо зустріли
ідеї “освіченого абсолютизму”, які на певний час стали їхньою спільною
ідейною платформою. Наприклад, “патент про толерантність” давав змогу
більшій частині протестантської інтелігенції прилучитися до активної
культурної діяльності. У 1785—1787 рр. видавалася перша словацька газета
“Прешпорські новини “, а в 1785—1786 рр. — перший словацький часопис
“Старе новини литерниго умені”.
Початок процесу формування словацької нації та національної культури
умовно можна датувати виходом у світ в 1782 р. в Братиславі першого
словацького віршованого твору — “Перша книга різних віршів”, написаного
західнословацьким мовним діалектом. Автор книги — католицький священик
Й. Бейза (1755—1836) — в передмові до наступного твору — першого
словацького роману “Юнак Рене, пригоди та випробування” (1783),
декларуючи принципове ставлення до мовної проблеми, звинувачував
пращурів у зраді рідної мови. У своїй творчості Й. Бейза одним із перших
рішуче висловився за необхідність відновлення словацьких
культурно-мовних традицій.
Першу науково обґрунтовану кодифікацію словацької літературної мови на
основі західнословацького діалекту зробив Антон Бернолак (1762—1813).
Він народився у північнословацькому місті Орава, здобув освіту в Трнаві
та Відні. В 1787 р. вийшли друком його праці “Мовознавчо-критична
філологічна розповідь про словацьку писемність”, згодом — “Словацька
граматика”, “Етимологія словацьких слів”,
“Словацько-чесько-латинсько-німецько-угорський словник”. Цими працями
вчений заклав під словацьку мову міцні лінгвістичні підвалини й створив
умови, необхідні для її різнобічного розвитку.
Варіант словацької літературної мови за граматикою А. Бернолака
поширювало “Словацьке вчене товариство”, засноване у Трнаві в 1792 р.
Головою товариства був А. Бернолак, а секретарем — письменник Ю. Фандлі
(1750—1811). У цей час Відень уже став проводити антипросвітницький курс
у сфері культури, який підтримала мадярська шляхта, а в Угорському
королівстві насаджувалася мадярська мова.
Суспільно-політична ситуація в країні наприкінці XVIII ст. не сприяла
плідній роботі “Словацького вченого товариства”. Наступ реакції та
ослаблення згуртованості серед членів товариства призвели до припинення
його діяльності. Попри наявність багатьох прихильників словацької мови,
цей рух поступово занепадає. Проте його значення в розвитку словацького
національного руху залишається величезним. А. Бернолак та його
послідовники не тільки створили певний варіант літературної словацької
мови, вершиною якої стали вірші та переклади Я. Голли (1785—1849), а й
сформували концепцію словацького народу як самобутнього етносу.
У свою чергу словацькі протестанти-євангелісти виступали за вживання
чеської мови в її ортодоксальному варіанті, канонізованому перекладом
“Краліцької біблії”(“біблійщина “). У завершальному вигляді їхні погляди
репрезентувала поетична збірка “Муза словацьких гір” (1801), в якій
простежується свідоме прагнення поета Ю. Палковича (1768-1850) вписатися
до чеського літературного контексту. Інша тенденція простежується в
поетичній та історично-філологічній діяльності Б. Табліца (1769—1832),
автора праці “Пам’ятки чесько-словацьких поетів, які або народилися в
Угорщині, або принаймні в Угорщині жили” (1806—1812). Ця робота фактично
доповнювала “Історію чеської мови та літератури” Й. Добровського
відомостями про чеськомовну поезію в Словаччині у XVI—XVIII ст. та про
внесок словаків у спільну скарбницю літератури, написаної чеською мовою,
чим певною мірою відокремлювала словацьке красне письменство від
чеського.
Послідовна боротьба словацької протестантської інтелігенції привела до
відкриття в 1803 р. при Братиславському євангелічному ліцеї кафедри
чехословацької мови та літератури, яку очолив письменник, перекладач,
видавець, професор Ю. Палкович. Але “біблійщину” вживали здебільшого
середні стани словаків, тоді як представники політичної та культурної
еліти віддавали перевагу латині.
Найвшшвовіші осередки словацької католицької інтелігенції
зосереджувалися в Братиславі й Трнаві. У 1784 р. з дозволу Йосифа II в
Братиславі був відкритий спеціальний навчальний заклад — Генеральний
семінар, у програмі якого передбачалося вивчення священиками словацької
мови. Більшість словаків-католиків у повсякденному житті тяжіли до
розмовного західнословацького діалекту. Саме католик А. Бернолак
кодифікував мовний порядок, що базувався на західнословацькому діалекті
з багатьма елементами середньословацького. Цей варіант літературної
мови, відомий під назвою “бернолаччина”, використовувався католиками до
середини XIX ст.
Словацьке культурне життя зосереджувалося в різноманітних регіональних
об’єднаннях патріотичної інтелігенції. У 1810 р. з ініціативи Б. Табліца
виникло “Наукове товариство Банської (гірничопромислової) області”, яке
до 1832 р. провадило краєзнавчі та етнографічні дослідження, вивчало
народні традиції, збирало старовинні рукописи, літературні пам’ятки,
ікони, картини тощо. Товариство очолювало боротьбу за підвищення
культурного рівня словацького населення, проти забобонів, невігластва,
за поширення серед простого люду агрономічних і медичних знань.
Ще більшої ваги набула діяльність “Малоготського наукового
товариства”(1808—1842). Коло наукових інтересів його членів було
надзвичайно широке — філософія, історія, педагогіка, соціологія,
географія, природничі дисципліни тощо. Товариство видавало щорічник, про
авторитет якого свідчать численні рецензії на його публікації в окремих
австрійських, чеських, німецьких виданнях.
Водночас проти процесу створення та вдосконалення словацької
літературної мови виступали такі авторитетні словаки, як поет Ян Коллар
(1793—1852), філолог Павел Шафарик (1795—1861) та ін. Всі вони були щиро
переконані, що відмова від чеської мови матиме негативні наслідки для
створення чесько-словацької єдності й послабить позиції словаків у
Габсбурзькій монархії. Так виникла ідеологія “слов’янської взаємності”,
обґрунтована видатним словацьким поетом, проповідником євангелічної
громади в Пешті, професором археології Віденського університету Я.
Колларом. Він створив концепцію “єдиного чехословацького племені”.
Обґрунтування основних ідей теорії духовної єдності всіх слов’ян та
їхнього зближення у сфері культури Я. Коллар сформулював у поемі “Донька
слави” (1824) й у трактаті “Про літературну взаємність між племенами та
наріччями слов’янськими” (1836).
Першим загальнословацьким осередком патріотичної інтелігенції стало
“Товариство аматорів словацької мови та літератури “(1834—1844), яке
виникло в Пешті. У своїй діяльності, а також на сторінках літературного
альманаху “Зоря” члени товариства прагнули відшукати компроміс між
конфесійними течіями національного руху, намагалися зблизити дві мовні
традиції, друкуючи статті і “бернолаччиною” і “біблійщиною”.
Видатним діячем словацького національного Відродження є Павел Шафарик —
автор “Історії слов’янської мови та літератури всіма наріччями” (1826).
Вчений довів індоєвропейське походження слов’ян і показав їхній вагомий
внесок у розвиток світової культури, а словацьку мову вперше виділив як
самостійну. Після переїзду в 1833 р. до Праги П. Шафарик написав
двотомне дослідження “Слов’янські старожитності” (1837), в якому дійшов
висновку, що окремі слов’янські мови виникли не пізніше середини І тис.
н. е. Саме з цього періоду він і розпочинав історію слов’ян. Як один із
найвагоміших доказів високого рівня розвитку слов’янських мов П. Шафарик
наводив факт запозичення багатьох словацьких слів мадярською мовою.
Проте результати наукових досліджень П. Шафарика не підтверджували
концепції мовної та племінної єдності чехів і словаків, а, навпаки,
засвідчували самобутність словаків та їхньої мови. Однак, визнаючи
словацьку національну самобутність, учений намагався “ословачити” чеську
мову, залишаючись на позиціях мовної та літературної єдності чехів і
словаків.
Ідея створення єдиної загальнословацької культурної організації була
реалізована в таємному товаристві радикалів “Взаємність”(1837—1840),
очолюваному адвокатом А Верховським. Проте в 1843—1844 рр. відбулася
подія, яка викликала в національних колах тривогу за долю словацької
мови. Державні збори Угорщини ухвалили закони, згідно з якими мадярська
мова мала стати єдиною мовою законодавства, урядових установ, офіційного
ділового життя та освіти на землях Корони Св. Іштвана. Невдовзі було
закрито словацьку гімназію в Левочі, ліквідовано кафедру чехословацької
мови та літератури в Братиславському ліцеї і розпущено наукові
товариства.
Однією з визначних подій словацького національного Відродження було
заснування в 1844 р. надконфесійного словацького товариства “Татрин “.
Воно пов’язане з діяльністю вже третього покоління словацьких
“будителів”, яке очолював відомий поет, філософ, історик, лінгвіст Л.
Штур (1815-1856). До національно-культурного руху словаків цього періоду
належали М. Годжа (1811-1878), Й. Гурбан (1817-1888), Я. Краль, Я.
Францисці з “радикальної опозиції” 1845—1848 рр. та ін.
Л. Штур, спираючись на зроблене до нього та на підтримку молодого
покоління патріотів, дав нову інтерпретацію поняттю “слов’янської
взаємності”. Його концепція розвитку слов’янства і словацького народу
змінила колларівську теорію “чотиричленної структури ” слов’янського
народу з “чехословацьким племенем усередині нього. Ідеї А. Коллара, що
відіграли важливу роль у формуванні національної свідомості словаків та
інших слов’ян у попередні десятиліття, в 40-х роках уже не відповідали
процесові формування слов’янських націй та інтересам
національно-визвольного руху. Штурівська концепція “оновлення
слов’янства” базувалася на діалектичному розумінні “єдності в
різноманітності”, а словаків кваліфікувала як окремий самобутній народ.
Виходячи з цього посилання, Л. Штур заклав підвалини над-конфесійної
літературної мови, якою стала розвиватися не євангелічна чи католицька,
а словацька національна культура. Він заснував першу словацьку політичну
газету “Словацькі народні новини”, яка почала видаватися з 1845 р. Л.
Штур перетворив цю газету на інструмент пропаганди просвіти та розвитку
національної свідомості словаків. За допомогою своїх однодумців він
сформулював антифеодальну програму руху, що містила не тільки
національні, а й соціально-економічні вимоги.
Програма, з якою Л. Штур виступив на засіданні Державних зборів (осінь
1847 р.), містила вимоги запровадження у словацьких землях у початкових
школах та вчительських семінаріях, а також у вищих закладах освіти
Угорського королівства, де готували богословів, юристів, землемірів,
навчання словацькою мовою. У соціально-економічній сфері Л. Штур
виступав за ліквідацію привілеїв шляхти й звільнення селян за викуп.
В основу єдиної словацької літературної мови Л. Штур поклав
середньословацький діалект як найбільш поширений у словаків. Він виклав
і його граматичні норми в працях “Наука словацької мови” й “Наріччя
словацьке та необхідність писати на цьому наріччі”. Вся громадська
наукова та просвітницька діяльність Л. Штура була пронизана єдиною метою
— розширення освіченості та культури словацького народу, запровадження
розробленого ним варіанту словацької літературної мови. Він не тільки
послідовно відстоював право на її існування, а й боровся проти
звинувачень у сепаратизмі, які лунали на його адресу з уст чеських
громадських діячів.
Наприкінці 40-х років XIX ст. національні вимоги словаків переросли у
вимоги визнання їхньої самобутності як нації. Послідовне виконання цих
вимог вело до децентралізації багатонаціональної Угорщини, чого
мадярська політична еліта не могла допустити. Вже у 1847 р. підготовлено
словацьку національну програму, яка передбачала ліквідацію привілеїв
шляхти і звільнення селян за викуп, реформування політичної системи
Угорського королівства, розробку конституції, прийняття демократичних
законів про запровадження загального виборчого права, розвиток системи
освіти словацькою мовою.
ЛІТЕРАТУРА
Историография истории южных и западных славян. Москва, 1987.
История Чехословакии: В 3 т. Москва, 1959. Т. 2.
История южных и западных славян: В 2 т. Москва, 1998. Т. 1.
Краткая история Венгрии. Москва, 1991. Краткая история Чехословакии.
Москва, 1988.
Кузьмин М. Н. Школа и образование в Чехословакии. Москва, 1971.
Культура народов Центральной и Юго-Восточной Европы в эпоху Просвещения.
Москва, 1988.
Освободительное движение народов Австрийской империи. Период утверждения
капитализма. Москва, 1981.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
