Реферат
На тему:
Становище чеських земель у першій половині XVIII ст.
На початку XVIII ст. Габсбурзька монархія проводила політику
меркантилізму, сприяла розвиткові промисловості та торгівлі, надавала
підтримку мануфактурному виробництву. В 1706 р. засновано Віденський
банк. Однак сподівання на те, що розвиток зовнішньої торгівлі сприятиме
зростанню промисловості, не виправдалися, оскільки чеські землі були
ізольовані від великих морських та річкових портів, а транспортування
товарів суходолом не приносило зиску. Розвій внутрішнього ринку
гальмувався феодальними чинниками. Чеські землі, що входили до
Австрійської імперії на початку XVIII ст., стали суттєво відставати від
західноєвропейських сусідів.
Водночас у Чехії в цей період спостерігається розвиток розсіяної
мануфактури на селі та концентрованої мануфактури в маєтностях церкви і
знаті. У 1715 р. в Горному Літвінові було засновано найбільшу в
Австрійській імперії суконну мануфактуру, на якій працювало 400 чоловік.
У містах з’явилися мануфактури, де було до 100 й більше робітників.
Габсбурги заохочували створення мануфактур, надаючи привілеї їхнім
засновникам, і обмежували діяльність цехів.
У зв’язку зі збільшенням населення, а отже й чисельності найманих
робітників, і розвитком внутрішнього ринку становище кріпаків на початку
XVIII ст. дещо поліпшилося.
Унаслідок поразки чеського станового повстання та придушення визвольної
боротьби угорців виникли певні передумови для утвердження в Австрії
сильної централізованої влади. Монархія спиралася на шляхту, армію,
чиновництво, католицький клір. На місцях влада перебувала в руках
шляхти, яка обіймала керівні посади, вела судочинство тощо. Державна
самобутність Чехії проявлялася у функціях сейму та земської ради, які
від 1627 р. називалися намісництвом. Земські сейми визначали розміри
податків. Чеська двірцева канцелярія у Відні керувала справами на
місцях. До складу намісництва у Чехії входило від 10 до 16 країв. Члени
намісництва (земського уряду), як і крайові гетьмани, обиралися з дворян
і призначалися імператором. Земські сейми скликалися щорічно, а в період
між ними діяла земська рада.
Міське населення згідно з “Оновленим земським устроєм” мало лише один
голос у Чеському сеймі. У містах зміцнилася влада королівських
уповноважених, які пильнували за дотриманням інтересів цісаря. Від 1739
р. під державний контроль потрапили й цехи.
Австрійський імператор Леопольд І (1657—1705) наслідував політику
окатоличення чеських дворян-протестантів. Його наступник — Йосиф І
(1705—1711) — у Кримінальному кодексі визначав смертну кару кожному, хто
переховуватиме в себе єретичних учителів, проповідників та
розповсюджувачів єретичних книг. За розпорядженням імператора Карла VI
(1711— 1740) проведено ревізію десятків тисяч чеських книг, після чого
їх спалили тільки за те, що вони були видані чеською мовою. У результаті
цієї акції Біблія чеською мовою вціліла лише в 20 примірниках.
Проти засилля єзуїтів, які контролювали в чеських землях систему освіти
й здійснювали цензуру друкованих видань, виступив з протестом видатний
педагог Я. Коменськишу своїй праці “Дидактика”. Невдовзі він, як і
багато інших діячів культури, мусив покинути Чехію і продовжити свою
діяльність у Польщі.
Габсбурзька монархія протягом другої половини XVII — першої половини
XVIII ст. вела численні війни, витрати на які мала відшкодовувати поряд
з іншими землями й Чехія. Сейми в той час скликалися тільки для того,
щоб визначати обсяги податків. Від нескінченних утисків, що їх чинили
імператорські чиновники та земельна адміністрація, страждало передовсім
сільське населення.
На початку XVIII ст. Габсбурзька монархія перетворилася на велику
державу. В цей період було ухвалено відповідні рішення, які закріплювали
її новий територіальний статус. Так, у 1708 р. побачив світ
імператорський указ “Реадмісія Чеської корони “, згідно з яким чеські
землі мусили сплачувати данину, а Габсбурги забезпечувати їх своїм
заступництвом та захистом. Відтепер на Чеське королівство поширювалася
загальноімперська організація.
За “Прагматичною санкцією” 1713р. всі володіння Габсбургів оголошувалися
неподільним цілим і переходили у спадок одній із дочок цісаря. Чеська
панівна еліта зобов’язувалася не тільки дотримуватися цього закону, а й
захищати його “своєю кров’ю та майном”, про що й було зроблено
відповідний запис у земських документах. Однак у багатоетнічній імперії
так і не була створена чітка централізована система управління, в
окремих провінціях збереглися залишки різних станових привілеїв. Через
економічну відсталість та панування кріпосництва Австрійська імперія
занурювалася в гостру соціально-політичну кризу, що виявилася відразу
після смерті Карла VI.
Суттєві зміни відбулися і в етнічному складі населення чеських земель.
Приплив німців, який розпочався ще в XVI ст., під час та після
Тридцятилітньої війни посилився. Зазнав змін і національний склад
чеської та моравської шляхти. Можливість купувати землю й діставати
високі посади сприяла припливу до Чехії іноземців. Усе це призвело до
того, що чужоземна шляхта становила більшість у чеських землях, а багато
нащадків чеської еліти зрікалися власної етнічної належності.
Зростанню чисельності німецьких колоністів у чеських землях сприяла
наявність тут великої кількості вільних земель, які можна було легко
придбати. Вихідці з Німеччини заселяли міста й поступово захоплювали
управління. За формальної рівності чеської та німецької мов перевагу
здобувала німецька. Мова чехів зникає з повсякденного вжитку. Вже у
другій половині XVII ст. більшість міст Чехії понімечено. І хоча
земський патріотизм ще сповідувала певна частина чеських та моравських
феодалів, однак скоріше він був простою даниною місцевим традиціям.
Процес утрати етнічної незалежності меншою мірою торкнувся селян і
незаможних городян. Незважаючи на функціонування школи та церкви, які ще
залишалися осередками народної мови, чехи поступово втрачали національну
свідомість. У регіонах зі змішаним населенням іноді виникали конфлікти
на національному ґрунті, спричинені поділом людності на соціальні та
майнові стани: землевласників, адміністрацію та провід міст
репрезентували іноземці, а селян та міщан — чехи. В селянському
середовищі продовжувала жити чеська мова, а народна культура зберігала
чеський характер.
Після смерті Карла VI імператрицею згідно з “Прагматичною санкцією стала
його дочка Марія Терезія (1740—1780). У монархії розпочалася криза,
викликана як внутрішніми, так і зовнішніми чинниками, що переросла у
війну за “Австрійську спадщину”. У ході бойових дій найбільше потерпіла
Чехія, яку зайняли баварські, французькі та саксонські війська. На
чеський престол планувалося посадити баварського курфюрста Карла
Альбрехта. Втім у 1743 р. в Празі відбулася церемонія коронування
короною Св. Бацлава Марії Терези, під час якої імператриця підтвердила
всі давні права Чеського королівства й забрала чеську корону до Відня.
Згідно з Дрезденським миром (1745) Сілезія відходила до Пруссії.
Несприятливі для Австрії підсумки війни спонукали її до проведення
реформ, які, своєю чергою, привели до змін у соціально-політичному
устрої імперії.
ЛІТЕРАТУРА
Ваничек В. История государства и права Чехословакии. Москва, 1981.
Гуса В. История Чехословакии. Прага, 1963. История Чехословакии: В 2 т.
Москва, 1959. Т. 2.
Краткая история Чехословакии. Москва, 1988.
Лаптева Л. П. Письменные источники по истории Чехии периода феодализма.
Москва, 1985.
Лаптева Л. П. История Чехии периода позднего феодализма и раннего Нового
времени (1648-1849). Москва, 1998.
Любавский М. История западных славян. Москва, 1918.
Неедлы З. История чешского народа. Москва, 1952.
8. Рубцов Б. Эволюция феодальной ренты в Чехии. Москва, 1958.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
