.

Суспільно-економічний розвиток чеських земель (кінець XVIII – перша половина XIX ст.) (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2889
Скачать документ

РЕФЕРАТ

На тему:

Суспільно-економічний розвиток чеських земель (кінець XVIII – перша
половина XIX ст.)

Уже наприкінці правління Иосифа II в Австрійській імперії розпочався
процес переродження “освіченого абсолютизму” в консервативну монархію,
який завершився за правління імператора Франца II (1792-1835).
Уособленням австрійської державної системи, котрою керували поліція та
чиновники, після завершення Віденського конгресу став міністр
закордонних справ (1809-1821) і канцлер уряду (1821-1848) князь К.
Меттерніх— Віннебург (1773-1859), хоча головним натхненником системи
виступав сам монарх.

Після смерті імператора К. Меттерніх залишався провідною фігурою в
австрійській політиці аж до революційних подій 1848 р., оскільки
імператор Фердінанд І (1835-1848) постійно хворів і не брав активної
участі в державних справах.

Політична філософія канцлера К. Меттерніха виходила з досвіду змагань з
революційною та наполеонівською Францією і ґрунтувалася на переконанні,
що будь-яка глибока реформаторська діяльність — це наближення до
революції та відхід від традиційних істин і стабільності “вічного
правопорядку”.

Політичною вимогою суспільного життя держави визнавалася усталеність
відносин, а сенсом владної та адміністративної діяльності — запобігання
всім можливим спробам її порушити. Проте панівна еліта не наважувалася
скасувати основні реформи періоду “освіченого абсолютизму”. Навпаки,
завдяки реалістичній позиції ряду чиновників-йосифістів стихійна
індустріалізація та модернізація не припинялися.

На початку XIX сіп. Австрійська держава приєдналася до інших
європейських країн, де відбувалися динамічні зміни у
виробничо-технологічній галузі, відомі під назвою “промислова революція
“. Настав час переходу від мануфактурного виробництва до
фабрично-заводського з широким застосуванням машин і нових технологій. У
чеських землях “промислова революція” пройшла такі етапи розвитку:
початковий (1800—1830) — машини використовувалися тільки в текстильному
виробництві; серединний (1830—1850) — машини почали застосовувати в
харчовому виробництві, з’явилися перші залізниці; завершальний
(1850-1870) — утворилася залізнична мережа, механізовувався
вуглевидобуток, виникла машинобудівна промисловість.

Перше машинне прядильне виробництво виникло в 1796 р. поблизу Дечина. У
1810 р. в Чехії вже було 163 прядильні машини, а в 1825 р. на 81 фабриці
використовувалося близько 1700 машин. Товарне машинне виробництво
текстилю розвивалося в Празі, Брно та на півночі Чехії і Моравії. За
обсягом виробництва перше місце посідав Ліберець з округою.

У другому десятиріччі XIX ст. на чеських і моравських заводах з’явилися
перші парові двигуни. Як поки що допоміжна галузь у центрах текстильного
виробництва у районі Брно, Ліберця і трохи згодом Праги в 20-х роках
виникло машинобудування. У 1836 р. на Вітковицьких залізоплавильних
спорудили першу коксову піч, з якої розпочався процес технологічної
модернізації виробництва заліза. Нові виробничі технології, що в ту пору
тільки зароджувались, торували собі шлях у хімічній галузі та у
виробництві продуктів харчування.

Повільно утворювалася нова транспортна система, котра мала усунути
відірваність Чехії від зовнішнього світу, а також пожвавити внутрішні
зв’язки. Шосейні шляхи з’єднали Прагу з усіма найважливішими пунктами
чеських земель. У 1832 р. стала до ладу перша кінна залізниця від Чеське
Будейовіце до Ліпця, в 1836 р. — від Праги до Ланів. Перша залізниця на
паровій тязі з’єднала у 1839 р. Відень з Брно. Потім були споруджені
також залізниці від Праги до Оломоуца (1845), від Праги до Дрездена
(1851). Виникло виробництво локомотивів, вагонів, залізничного
обладнання. Розвиток транспорту сприяв зміцненню єдиного внутрішнього
ринку товарів та робочої сили.

Перша парова машина в Чехії з’явилася в 1814р., а з середини 20-х років
XIX ст. у машинобудівних майстернях їх стали виробляти для внутрішнього
ринку. В 1841 р. тут уже функціонувало понад 150 парових машин. Як
паливо у чеській промисловості переважно використовували буре вугілля та
кокс. У 40-ві роки водяні млини поступово замінили на парові.
Вдосконалювалися технології в цукровій та пивоварній промисловості, де
поступово встановлювалося спеціальне обладнання.

Урбанізація в чеських землях не йшла в ногу з індустріалізацією. Ще в
20-х роках міста здебільшого існували у своїх традиційних межах і тільки
Прага (89 тис. жителів) та Брно (34 тис. жителів) являли собою великі
населені пункти. Всі інші міста, за винятком Оломоуца, Ліберця, Іглави
та Хеба (по 10 тис. жителів), залишалися “містечками на долоні”.

У сільському господарстві капіталістичні відносини розвивалися повільно.
В чеських землях вони стали активно виявлятися лише в 40-х роках XIX ст.
в окремих господарствах великих землевласників, у яких для вирощування
аграрної продукції застосовувалися добрива й техніка для обробітку
ґрунту та збирання врожаю. Відкрилися спеціальні навчальні заклади.
Розвиток середніх та дрібних господарств гальмували феодальні
повинності. Діяв указ від 1 вересня 1793 р., котрий дозволяв викуп із
кріпацтва за обопільної згоди пана і кріпака. За винятком окремих
районів Північної Чехії та частини Моравії, де Іде перед 1848 р. панщину
витіснив викуп, в інших регіонах значного поширення це явище не набуло.
Люди, позбавлені засобів до існування, являли собою армію дешевої
робочої сили, що використовувалася на будівництві шляхів, залізниць та
інших виробництвах, які не вимагали високої кваліфікації.

У чеських землях швидко зростала чисельність населення: з 4,8 млн.
(1815) до 6,5 млн. чоловік (1847), що було наслідком як промислової
революції, так і поліпшення охорони здоров’я.

Уже в 40-х роках XIX ст. чеські землі перетворилися на модернізований
господарський осередок Габсбурзької монархії, де вироблялася третина
всіх товарів.

Головною соціальною суперечністю в чеському суспільстві виступав
антагонізм між землевласниками і залежними від них селянами. Найбільший
виступ селян, жорстоко придушений військами, стався у Моравії (1821).
Соціальне напруження в промисловості між робітниками і підприємцями
виливалося в численні страйки. Одним із найзначніших був виступ ткачів у
Празі в червні 1844 р., коли суперечності переросли в конфлікт, під час
якого робітники потрощили на фабриці верстати і все обладнання.

На початку XIX ст. зазнав змін статус чеських земель. Так, з 1806 р.
Чехія перестала бути частиною Священної Римської імперії німецької
нації, яку зліквідував Наполеон, і увійшла до складу Австрійської
імперії, разом з котрою в 1815 р. вступила до Німецького союзу. Однак
процес національного пробудження та зростання національної
самосвідомості, що незадовго перед тим розпочався, допоміг чехам не
миритися з таким станом речей і спонукав національну еліту зробити
спробу відновлення чеської державності.

Консервативна внутрішньополітична система Габсбурзької монархії
1815-1848 рр., що дістала назву “меттерніхівського абсолютизму”,
встановила в чеських землях особливий поліційний стан, цензурувала
пресу, контролювала поштові відправлення, приватне життя чехів. Були
піддані репресіям діячі культури. Так, у 1820 р. увільнили з посади
професора Празького університету відомого філософа й математика Б.
Больцано (1771 -1848). Політична опозиція Габсбургам охопила майже всі
верстви чеського суспільства. Чільні позиції в національному русі
посідали підприємці та інтелігенція, хоча в акціях брали участь
студенти, чиновники, духовенство, торгівці та ін.

Головним напрямом чеського національного руху стала боротьба за
відродження та утвердження чеської мови, як найважливішої етнічної
ознаки. Незважаючи на певні сподівання, запровадити вивчення чеської
мови в гімназіях не вдалося, не були підготовлені й чеські підручники.
Однак уже в 20-ті роки чехи домоглися дозволу на видання рідною мовою
одного журналу та однієї газети.

На подальший розвиток ситуації на початку 30-х років XIX ст. в чеських
землях вплинули революційні події у Франції та польське повстання. До
національного руху прилучаються представники вільних професій, студенти,
чиновники, які об’єднуються навколо часопису “Квяти”(1834). Поразка
польського повстання привела до втрати колишніх ілюзій, пов’язаних із
концепцією слов’янського єднання. Молоді патріоти відвертаються від
Росії, підкреслюючи, що слов’яни — це конгломерат самобутніх народів, а
тому для чехів вітчизною можуть бути лише землі Чеської корони.

Серед напрямів національного руху особливе місце належало чеському
театрові, значення якого для пробудження національної свідомості
особливо високо оцінив письменник Йосеф Тил (1808—1856). Він є автором
відомої п’єси Фідловачка, поставленої у грудні 1839 р. Піл час цієї
постановки вперше пролунала пісня “Де мій дім?”, що згодом стала чеським
національним гімном. Й. Тил організовував у містах Чехії масові народні
заходи — загальні чеські бали.

Активісти національного руху проводили в різних містах “Чеські читання”,
де співали чеських пісень і читали чеські вірші. Поширенню визвольних
ідей допомагала діяльність Товариства сприяння промисловості Чехії, в
статуті якого (1844) підкреслювалося прагнення розширити сферу освіти
народу, щоб кожний виробник, користуючись посібниками чеською мовою, міг
ознайомитися з найпередовішими методами та винаходами.

Німці в чеських землях жили переважно в містах та в прикордонних
регіонах. Розвиток виробництва сприяв зосередженню фінансового і
торговельного капіталу в руках німців ще до початку промислової
революції. Власті Чехії постійно нав’язували думку про особливу
придатність енергійної німецької вдачі, про певну закономірність
панівного становища австрійських німців у державі. Серед богемських
німців побутувало різне ставлення до національних прагнень чехів. Деякі
з них були прихильниками якомога швидшого понімечення чехів, інші —
німецькі ліберали — не тільки симпатизували їхнім національним
змаганням, а й вважали, що з чехами в перспективі можна створити
німецьку національну державу, а ще інші намагалися й надалі зберігати
білінгвізм.

У другій половині 40-х років чеський національний рух фактично вже
виробив власну політичну програму. Його очолювали діячі ліберального
напряму — Ф. Полоцький, Ф. Рігер, Ф. Браунер, А. Троян, яких об’єднувала
концепція австрославізму. Соціальні питання в програмі посідали
другорядне місце, зміни в суспільному устрої також пропонувалися в
австрославістському дусі. Органом чеських національних сил була газета
“Празькі новини”, яку редагував К. Гавличек-Боровський.

ЛІТЕРАТУРА

История южных и западных славян: В 2 т. Москва, 1996. Т. 1.

Костюшко Й. Й. Аграрная реформа 1848 г. в Австрии. Москва, 1993. Краткая
история Чехословакии. Москва, 1988.

Кузьмин М. Н. Школа и образований в Чехословакии (конец XVIII — 30-е гг.
XX ст.). Москва, 1971.

Мыльников А. С. Павел Шафарик, выдающийся учений-славист. Москва;
Ленинград,1963.

Мыльников А. С. Иозеф Юнгман и его время. Москва, 1973.

Мыльников А. С. Эпоха просвещения в чешских землях. Идеология,
национальное самосознание, культура. Москва, 1977.

Мыльников А. С. Культура чешского Возрождения. Москва, 1982.

Татова Л. Н. Чешская культура первой половины XIX в. Москва, 1991.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020