.

Царство Стефана Душана (IX – першій половині XV ст.) (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
2 3513
Скачать документ

Реферат

На тему:

ЦАРСТВО

СТЕФАНА ДУШАНА

(IX – ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XV ст.)

Мілутин проявив себе як видатний державний діяч. Завдяки його
політичному талантові Сербія наприкінці XIII — на початку XIV ст.
здобула чимало великих успіхів, перетворившись урешті-решт на
найпотужнішу силу на Волконському півострові. Збільшилася територія
країни, процвітали економіка та культура, було збудовано багато нових
церков і монастирів. Доба Мілутина значною мірою підготувала розквіт
середньовічної Сербської держави, що його зазвичай пов’язують з епохою
царя Душана.

Душан успадкував сербський престол від свого батька Стефана, котрий
правив під ім’ям Уроша Ш й увійшов в історію головним чином як засновник
монастиря Дечани. Уроша Ш сербські історики називають найтрагічнішою
постаттю серед усіх Неманичів. Останньою з подій, що дала підстави для
такої характеристики, стала боротьба за владу з власним сином, яка
тривала протягом 1330—1331 рр. і закінчилася поразкою батька.

Сербія в період правління Стефана Душана

1 – орієнтовні кордони; 2 — кордони держави Стефана Душана

Під час правління Душана середньовічна Сербія сягнула вершин свого
розвитку: Болгарія повністю залежала від його волі, Візантія шукала у
нього підтримки, Венеція тішилася дружбою з ним. Територія Сербської
держави збільшилася майже вдвоє; коли в 1346р. Душан проголосив себе
“царем сербів і греків”, то мав для цього всі підстави. Незадовго перед
тим, у жовтні 1345 р., Душан, захопивши місто Серез, яке вважалося
найзначнішим центром на території від Салонік до Константинополя, писав
у листі до венеціанського дожа, що став “володарем майже цілого Царства
Ромейського”. Ідея перетворення Сербії на імперію — наступницю Візантії
— не давала спокою сербському царю. Останні десять років свого життя
Душан наполегливо готувався до походу на Константинополь, захоплення
якого мало остаточно втілити в життя його амбітні плани.

За часів царя Душана серби зберігали свій традиційний
соціально-економічний устрій, основу якого становили дві інституції —
громада й задруга, перша з яких була специфічною національною формою
організації суспільного життя, а друга — формою організації
господарської діяльності.

Сербська громада мала яскраво виражений патріархальний характер.
Заснована на родинних зв’язках між усіма її членами, вона базувалася
головним чином на виховуванні з дитинства покірності “старійшині”, в
ролі якого, зазвичай, виступав найстарший чоловік. Влада “старійшини”
поширювалася на всі, навіть найінтимніші, сфери життя. Готовність членів
громади в усьому слухатися “старійшину” ґрунтувалася не так на
примусовості, як на беззастережному визнанні авторитету й майже
підсвідомій любові до нього.

“Старійшина” громади найчастіше керував і задругою. Він був зобов’язаний
дбати про оптимальне з погляду спільного економічного інтересу
забезпечення всіх ділянок господарської діяльності, яка була досить
різноплановою, оскільки задруга в сербів самостійно виробляла практично
все, в чому в неї виникала потреба. Купувалися тільки сіль, металеві
знаряддя праці та частина посуду. Майно в задрузі вважалося власністю
всіх її учасників, але не могло передаватися комусь із членів задруги,
якщо той з певної причини виходив з неї.

Рівень життя населення в державі царя Душана не був високий. За
свідченням сучасників, великих міст у країні не існувало, в населених
пунктах будівлі споруджували з дерева, а не з каменю, що також свідчило
про бідність як простого люду, так і можновладців. У країні виробляли
багато вина, олії та м’яса, що давало змогу населенню не голодувати, але
й не давало великих прибутків. Найбільшу економічну вигоду приносили
численні копальні золота й срібла, вироби з яких мали традиційний попит
у Душанових сусідів, зокрема в дубровчан і візантійців.

Протягом XII—XIV ст. у сербів тривав процес становлення феодальних
відносин. Замість рівноправності всіх щодо землі як основної цінності та
знарядь праці встановлюються відносини залежності селянина від
світського й церковного панства. Усередині XIV ст. ці відносини
остаточно закріпив юридичний документ під назвою “Законник ” — перший
звід правил і норм суспільного життя у південних слов’ян і один з перших
подібних зводів у Європі.

“Законник ” царя Душана прийнято 21 травня 1349р. після досить тривалої
і ретельної підготовчої роботи, у 1354 р. до його тексту внесено
доповнення. Перша частина, що складається з 135 статей, містить
здебільшого положення, які регламентують державно-правову й
адміністративну сфери, тоді як друга, менша за обсягом, не має цілісного
характеру і є доповненням до першої, зумовленим, очевидно, суто
практичними потребами.

Головне завдання “Законника” полягало в зміцненні царської влади і в
забезпеченні її незалежності від волі правителів окремих областей. З
прийняттям цього документа Сербія стала державою, у якій законність
формально не залежала від волі монарха, хоча в практичному житті далеко
не всі положення “Законника” виконувалися повною мірою.

Несподівана смерть Душана у грудні 1355 р., в розквіті сил (він
народився 1308 р.) і в зеніті слави, докорінно змінила ситуацію як
усередині країни, так і поза її межами. Свого часу Душан поділив
Сербське царство на 10 намісництв, кожним з яких керував окремий
правитель, що визнавав як де-юре, так і де-факто зверхність царя. Уся
владна структура трималася на авторитеті верховного державця і виявилася
абсолютно недієздатною в ситуації, коли його не стало. Після смерті
Душана сербський трон посів його син Урош V. Скориставшися слабкістю
нового царя, а також ситуацією, що склалася в регіоні з появою тут
турків-османів, намісники розпочали боротьбу проти Уроша V. Вони швидко
домоглися посилення власної ролі з одночасним ослабленням центральної
влади, що фактично означало ліквідацію єдиної Сербської держави.

ЛІТЕРАТУРА

Дринов М. Заселение Балканского полуострова славянами. Москва, 1873.

История Югославии: В 2 т. Москва, 1963. Т. 1.

История южных и западных славян. Курс лекций. Москва, 1979.

История южных и западных славян: В 2 т. Москва, 1998. Т. 1.

Качановский Б. История Сербии с половины XIV — до конца XV в. Киев,
1899.

Попов Н. Россия и Сербия. Москва, 1869.

Флоринский Т. Д. Памятники законодательной деятельности Душана — Царя
Сербов и Греков. Киев, 1883.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020