Реферат
На тему:
ЧЕСЬКІ ЗЕМЛІ
ПІД ВЛАДОЮ ГАБСБУРГІВ.
ПОВСТАННЯ СТАНІВ 1620 р.
У результаті перемоги турків-османів у битві при Мохачі (1526) значну
частину Угорщини було приєднано до Османської імперії. Трансільванія
(Сомиграддя) потрапила у васальну залежність від Порти, а словацькі
землі опинилися перед безпосередньою загрозою завоювання. Небезпека
турецької окупації зросла також для Австрії та Чехії.
В австрійських землях у цей період відбулася централізація державного
управління, тоді як у Чехії, Угорщині та Польщі спроби централізувати
державу наприкінці XV ст. зазнали невдачі. Габсбурги виступали як
захисники народів Південно-Східної та Центральної Європи від османської
загрози. Зростанню їхнього авторитету сприяла також участь у придушенні
Селянської війни в Німеччині. Вмілою дипломатією та вдалими династичними
шлюбами Габсбурги забезпечили необхідні умови для остаточного загарбання
Чеської та Угорської держав. З урахуванням усіх цих та інших обставин
чеська знать у 1526 р. погодилася передати чеську корону австрійському
королю Фердінанду Габсбургу (1526—1564). Своєю чергою, новий монарх
зобов’язався дотримувати усі права чеського сейму. Приєднання чеських
земель до Австрійської монархії започаткувало творення
багатонаціональної імперії Габсбургів.
З моменту включення чеських земель до Австрії розпочався процес
поступового обмеження законодавчих прав і різних привілеїв, які належали
чеському сейму. Так, вищі посади в адміністрації та суді надавались
німцям, з’їзди феодалів і збори міських громад було заборонено,
адміністративні й судові права королівських міст та їхні торгові
привілеї обмежувались, зростає імміграція німців та ін.
Погіршення політичного й економічного становища чеських земель спонукало
“Чеських братів” до активізації діяльності на захист національних
інтересів. До цього визвольного руху вже з 30-х років XVI ст.
приєднуються представники бюргерства, рицарства й шляхти. Діяльність
“Чеських братів”, зокрема, спрямована на розширення мережі народних
шкіл, зростання рівня національної освіти, сприяла формуванню чеської
національно-культурної еліти.
Початок Реформації в Німеччині вплинув на поширення реформаторських ідей
серед різних прошарків чеського суспільства. Частина бюргерів і рицарів
продовжували дотримуватися вчення чашників, відомого під назвою
новоутраквізм. Цьому певною мірою сприяла угода про віротерпимість,
укладена 1485 р. (чашники зрівнювалися в правах з католиками). В 20-х
роках XVI ст. серед чеського населення поширилося лютеранство. З
контр-реформаційною хвилею в чеських землях з’являються єзуїти. Центрами
їхньої діяльності стали Празьке (відновлене 1561 р.) та Оломоуцьке
архієпископства. В Оломоуці було відкрито представництво Ватикану.
Діяльність католицької церкви сприяла зміцненню влади Габсбургів у
чеських землях.
Контр-реформаторська діяльність єзуїтів сприяла процесу понімечення
Чехії, що викликало в другій половині XVI ст. появу активної
протестантської опозиції, яка діяла разом з “Чеськими братами”.
Католицька реакція значно посилилася в період правління імператора
Рудольфа II (1576-1612), який переніс свою резиденцію до Праги.
За умов, що склалися, чеські феодали взялися до активної боротьби за
збереження своїх прав на землю й поновлення привілеїв. Підтримані
бюргерством, вони домоглися прийняття в 1575р. “Чеського сповідування
віри”, згідно з яким визнавалися права лютеран і “Чеських братів “.
На чеському сеймі в січні 1609 р. спалахнув конфлікт з приводу
затвердження чеської конфесії 1575 р., однак питання залишилося
нерозв’язаним. 1 травня того ж року представники станів без дозволу
імператора зібралися в Новомєстській ратуші. З огляду на непоступливість
католицької партії вони створили власний уряд з 30 директорів, уклали
союз зі станами Сілезії і взялися готуватись до збройної боротьби. 9
липня Рудольф II мусив видати чеським станам грамоту на свободу
віросповідання, а 20 серпня аналогічний дозвіл отримали стани Сілезії.
У 1610—1611 рр. боротьба між протестантами і католиками загострилася. В
ході конфлікту було зруйновано кілька католицьких монастирів. Активна
підтримка чеським населенням протестантів змусила Рудольфа II зректися
престолу. Його наступник хоча й підтвердив “Грамоту величності”, але не
дотримувався її. Це спричинило нову хвилю антигабсбурзьких виступів і
зрештою привело до вибуху.
Повстання розпочалося в Празі у травні 1618 р. й охопило Чехію і
Моравію. Повстанці створили тимчасовий уряд з 30 директорів, який
позбавив Габсбургів влади над Чехією, вигнав з країни єзуїтів та
ієрархів католицького духовенства, маєтки яких підлягали конфіскації.
У повстанні брали участь великі феодали й бюргерство королівських міст.
Однак серед чеських станів не було єдності. Станова директорія
переживала гостру фінансову кризу. Панство не бажало втрачати свої
прибутки. Кризу вдалося подолати шляхом конфіскації майна відкритих
ворогів повстання і розпродажу церковних маєтностей.
У березні 1619 р. помер імператор Маттіас. Престол мав посісти Фердінанд
Штірійський, що багатьох не влаштовувало. Це сприяло приєднанню до
повстання Моравії. Таким чином, усі землі Чеської корони об’єдналися
проти Габсбургів.
У Верхній Австрії опозиція також здійснила переворот і виступила в
підтримку чеських повстанців, вирядивши військо проти імператорської
армії. 31 липня 1619 р. Генеральний сейм земель Чеської корони ухвалив
нову конституцію. Королівство ставало конфедерацією п’яти рівноправних
земель зі спільним володарем і слабкою центральною владою.
26 серпня 1619 р. на чеський престол зійшов Фрідріх Пфальцський. Проте
вже 27 серпня імператором Німеччини обрано Фердінанда Штірійського
(1619—1637), що різко погіршило міжнародне становище повстанців. Чеські
стани з часом потрапили майже в повну ізоляцію.
Фрідріх Пфальцський оголосив, що передає значну частину свого майна на
ведення боротьби з Габсбургами. Ватажків повстання він призначив на
найвищі державні посади. Моравські стани обіцяли спорядити для короля
невелике військо. Сілезькі стани взагалі нічого не дали.
Улітку 1620 р. війська імператора розпочали наступ з Німеччини, на
допомогу їм вирушили загони Католицької ліги, з півночі наступала армія
саксонського курфюрста. Військові загони повстанців швидко відступили з
Південної Моравії до Чехії. Найманці, під командуванням Мансфельда,
зрадили чеського короля і уклали перемир’я з імператором.
На початку листопада 1620 р. війська імператора підійшли до Праги.
Здеморалізована армія станів протягом двох годин 8 листопада намагалася
чинити опір імперським силам на схилах Білої Гори. Фрідріх Пфальцський
утік до Сілезії. Поразка на Білій Горі остаточно засвідчила марність
визвольних прагнень повстанців.
Невдача виступу 1618—1620 рр. призвела до втрати Чехією політичної
незалежності. Габсбурги встановили порядки, які негативно позначилися на
економічному, політичному, культурному й релігійному розвитку чехів.
За рахунок земель чеського рицарства збагатилися великі німецькі феодали
та католицьке духовенство. Онімечення Чехії тривало з новою силою.
Утиски протестантів (“Чеських братів”, лютеран, кальвіністів)
католицькою реакцією призвели до еміграції 30 тис. сімей ремісників,
багатьох шляхтичів. Чехію покинули відомі вчені й письменники, зокрема
Ян Амос Коменський.
У 1627 р. перемогу реакції закріпив “Основний земський статут”. Чеські
землі оголошувались спадковим володінням Габсбургів, які зосередили у
своїх руках законодавчу і судову владу, дістали право призначати
чиновників. Німецька мова набула статусу державної.
Перемога в битві поблизу Білої Гори посилила позиції Габсбургів у
Центральній Європі. Антигабсбурзьке повстання чеських протестантських
станів започаткувало Тридцятилітню війну (1618—1648), у якій брала
участь більшість європейських країн. Вони виступали проти агресивних
прагнень австрійських та іспанських Габсбургів.
У ході війни на початку 30-х років Габсбурги майже втратили контроль над
чеськими землями, які захопив саксонський курфюрст. У 1631 р. саксонці
навіть оволоділи Прагою. По всій Чехії прокотилася хвиля
антигабсбурзьких виступів. У Празі був скликаний Синод протестантської
церкви. Шляхта й міщани, які поверталися на батьківщину, повертали своє
майно, конфісковане після поразки повстання. Євангелічні священики
займали храми й відновлювали відправи. Проте згодом в антигабсбурзькій
коаліції запанував розлад, що сприяло об’єднанню католицького табору.
Навесні 1632 р. в ході воєнних дій саксонці зазнали поразки, а чеські
землі знову були окуповані.
Вступ шведських військ на територію Чехії в 1639 р. сприяв поширенню
антигабсбурзького руху протестантів. Шведське керівництво звернулося до
чеського населення з маніфестом, закликавши його повстати проти
Габсбургів. Проте самі шведи поводили себе в Чехії як загарбники:
руйнували міста, палили села, грабували та вбивали мирних жителів,
вивозили до Швеції чеські культурні цінності.
Фердінанд III (1637—1657), який посів чеський престол після смерті свого
батька Фердінанда II, зумів у середині 40-х років вигнати шведів з Чехії
та Моравії. Проте влітку 1648 р. вони знову вторгайся на чеську
територію, захопивши Прагу (Празький Град і Малу Страну). Та невдовзі
шведські війська були змушені залишити місто. Наприкінці вересня вони
знову підступили до стін Праги, але цього разу взяти її не змогли. Це
була остання битва війни.
Вестфальський мир 1648 р., який завершив Тридцятилітню війну і був
укладений без участі чехів, закріпив позиції Габсбургів у цьому регіоні
Європи й узаконив феодально-католицькі порядки. Саме в цей період
відбулося тик зване повторне закріпачення селян. До середини XVII ст.
кріпаки вже значною мірою втратили власні землі, а панщина зросла до
120—150 днів на рік. Збільшилися розміри як грошової, так і натуральної
ренти. Феодали контролювали майже всю торгівлю, їхньому свавіллю не було
меж: селян карали смертю за збирання хмизу і меду диких бджіл у лісі,
осліплювали за рибальство у панських ставках тощо.
Процес закріпачення та посилення експлуатації викликав законний спротив
селян. Про це свідчать численні селянські бунти й організація сил
самооборони проти маркграфів. Однак найчастіше підданець мусив пасивно
спостерігати й зносити кривду від різних можновладців. У країні, де
протягом двох століть можна було вільно мислити й спілкуватися, тепер
залишалося лише слухати й говорити пошепки.
ЛІТЕРАТУРА
История южных и западных славян: В 2 т. Москва, 1998. Т. 1.
Средние века и новое время.
Краткая история Чехословакии: С древнейших времен до наших дней. Москва,
1988.
Лаптева Л. П. Гуситское движение в Чехии. XV век: Учебно-методическое
пособие. Москва, 1990.
Лаптева Л. П. Гуситское движение в освещении современников: Источники и
материалы для практических занятий. Москва, 1992.
Лаптева Л. П. История Чехии периода феодализма (XV век — 1648 г.):
Учебное пособие. Москва, 1993.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
