РЕФЕРАТ
На тему:
ЧЕСЬКЕ КОРОЛІВСТВО
У XIII ст.
В європейських країнах у XIII ст. завершився процес розподілу праці та
формування товарного господарства. Характерними рисами економічного
розвитку цього періоду було розширення площ орної землі, налагодження
зовнішньоторговельних зв’язків, розвиток ремісництва та видобутку
корисних копалин, удосконалення грошової системи. Трипільна та
багатопільна системи землеробства створювали умови для інтенсивнішого
обробітку ґрунтів. Значне збільшення продукції сприяло розвиткові міст,
стимулювало феодалів до пошуку нових способів збагачення. За цих умов
панщина та натуральні повинності перетворилися на грошову ренту. Перехід
до грошової ренти в Центральній Європі відбувався у XIII-XIV ст., на
одне-два століття пізніше, ніж у Західній Європі. У Чеських землях
інтенсивне освоєння нових земель почалося з середини XII ст. й тривало в
ХШ ст. Відносно вигідні економічні умови, сприятлива внутрішня та
зовнішня ситуація піднесли Чехію в XIII ст. як одну з провідних країн
Центрально-Східної Європи.
Саме в цей важливий період чеським князем став Пржемисл І Отакар
(1197—1230), який уміло втручався в боротьбу за імперський трон і,
підтримуючи різних претендентів, кожен з яких нагороджував його, домігся
визнання королівського титулу для чеських правителів. У 1212 р. Пржемисл
І дістав у дарунок Золоту сицилійську буллу, що визнавала неподільність
чеської держави, право чеських феодалів обирати короля, право
інвеститури королем чеських єпископів і тільки мінімальні зобов’язання
чеських державців перед німецькими королями та імператорами.
Цей крок, крім іншого, провіщав зміни в політиці Пржемисловичів стосовно
папської курії взагалі. Попри тиск папи Інокентія III, який не бажав
посилення чеських королів, не погоджувався на створення Празького
архієпископства, втручався у стосунки Пржемисла І з чеською церквою,
Пржемисл І зробив усе, щоб вирішальне слово в заміщенні посад єпископів
залишалося за королем, який збирав податки з церковного майна.
Пржемисл І Отакар добре пам’ятав про родинні негаразди наприкінці
минулого століття й тому намагався усунути небезпеку суперечок за
досягнуті привілеї. Заручившись підтримкою Фрідріха II, він уже в 1216
р. обрав собі наступника — п’ятнадцятирічного сина Вацлава. Щоб це
рішення залишилося в силі, Вацлава коронували в 1228 р., ще за життя
батька. Так з першої половини XIII ст. було скасовано принцип
старшинства і встановлено принцип примогенітури. Настав час розв’язати
проблему юридичного та політичного статусу церкви, що в період
понтифікату Інокентія III (1198— 1216) вдавалася до дедалі більшого
тиску. Пржемисл прагнув не погіршувати стосунки з папською курією, але й
не міг змиритися з перетворенням церкви на державу в державі. Тривалі
переговори завершилися компромісом: 5 квітня 1222р. церква дістала
великі привілеї. Перший договір між державою і церквою створював
передумови для визнання католицькою церквою пріоритету короля та її
всебічного розвитку. Церква ставала одним з цілком природних станів
середньовічного суспільства.
У 1241 р., коли монгольські орди вдерлися на територію Моравії, міста
Оломоуц, Брно та ін. героїчно витримали облогу. Монголам було завдано
рішучого удару, після чого вони покинули Моравію.
Безперечним є факт, що Пржемисл І Отакар зміцнив королівську владу,
заклавши міцний фундамент для честолюбної політики своїх наступників.
Вже його син — король Вацлав І (1230—1253) — дбав про розширення
кордонів держави Пржемисловичів.
Після смерті Вацлава І в 1253 р. його синові відкрився шлях на празький
престол. Зосередження влади в одних руках, до якого прагнув новий король
Пржемисл II Ота-кар (1253—1278), не викликало заперечень у Священній
Римській імперії.
У період міжцарів’я у Священній Римській імперії, за Пржемисла II,
посилилася боротьба Чехії за приєднання нових територій і вихід до
Середземного й Балтійського морів. У результаті протиборства з угорським
королем Белою IV Чехія завоювала Австрію, Штірію, Карінтію і Крайну й
дістала вихід до Адріатичного моря. Пржемисл II здійснив два походи на
північ Європи з метою добитися виходу до Балтійського моря.
Німецькі князі побоювались зміцнення Чеського королівства. Коли Пржемисл
II почав претендувати на імператорський трон, німецькі курфюрсти віддали
перевагу Рудольфу Габсбургу. Він відібрав у Чехії Австрію, Штірію,
Карінтію і приєднав ці землі до власних володінь. Під час війни, яку
Пржемисл, не маючи жодних шансів на перемогу, вів проти Рудольфа, 26
серпня 1278 р. його військо зазнало поразки, а сам король загинув.
У країні після загибелі Пржемисла II Отакара запанував хаос. Це дало
змогу дворянській опозиції виявити свою силу. Чеська шляхта, очолювана
єпископом Празьким, Тобіашем із Бехіне, прагнула захистити інтереси
чеської держави й династію Пржемисловичів. У 1282 р. земська управа, за
підтримки більшості дворянства, взяла у свої руки владу в країні. Після
п’яти років смути ситуація в країні нормалізувався. Шляхта обрала
королем Вацлава II і разом з ним виступила носієм державної влади.
Вацлав II (1283—1305), залишивши вищих дворян на головних земських
посадах, одночасно формував королівський уряд з фінансистів,
правознавців, економістів, церковників, фахівців із зовнішньої політики,
культури. Король, запровадивши державну монополію на видобуток срібла,
збільшив доходи скарбниці, а в 1300 р. видав правовий кодекс. Наприкінці
XIII ст. Вацлав II захопив польські землі й 1300 р. коронувався
польською короною. Але вже у 1305 р. Польща відокремилася від Чехії.
В 1305 р. Вацлав II помер, а його сімнадцятилітнього сина Вацлава НІ,
який правив усього один рік (1305—1306), убили в Оломоуці. Після цього
рід Пржемисловичів за чоловічою лінією перервався.
ЛІТЕРАТУРА
Великая Моравия. Ее историческое и культурное значение. Москва, 1985.
История южных и западных славян: В 2 т. Москва, 1998. Т. 1.
Козьма Пражский. Чешская хроника. Москва, 1962.
Краткая история Чехословакии: С древнейших Бремен до наших дней. Москва,
1988.
Лаптева Л. П. История Чехии периода феодализма (V в. — 1648). Москва,
1993.
Сказанья о начале чешского государства в древнерусской письменности.
Москва, 1970.
Тржештик Д., Достал Б. Великая Моравия и зарождение чешского государства
// Раннефеодальные государства и народности (южные и западные славяне
VI—XII вв.). Москва, 1991.
Хрестоматия по истории южных и западных славян: В 3 т. Минск, 1987. Т.
1.
Хроповский Б. Славяне. Историческое, политическое и культурныє развитие.
Прага, 1988.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
