.

Банки: сутність, види та функції (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
5 11029
Скачать документ

Курсова робота

Банки: сутність, види та функції

ЗМІСТ

стор.

ВСТУП

Кредитна система України 8

Структура кредитної системи України 8

Національна банківська система 9

НБУ та його функції 12

НБУ як найважливіша ланка банківської системи 12

Статус національного банку України 13

Основні завдання і функції НБУ 14

Функції комерційних банків 18

Розвиток комерційних банків України 18

Функції комерційних банків 20

Операції комерційних банків 25

Послуги, що надають комерційні банки 25

Активні і пасивні операції 27

Висновки 30

Перелік літератури 33

Додаток А Сучасна кредитна система України 35

Додаток Б Коло операцій, якi може виконувати сучасний

універсальний банк 36

ВСТУП

Курсова робота „Банки: сутність, види та функції” займає значне місце
в курсі політичної економії, адже за своїм місцем в економічній системі
банки найближче стоять до бізнесу, його потреб, його кон’юнктури, що
постійно змінюється. Саме тому ринок висуває банк у число основних,
ключових сегментів економічного регулювання.

Актуальність даної теми полягає в тому, що Україна переживає нелегкий
час перехідного періоду до регульованої ринкової економіки, що зумовлює
появу нових економічних явищ, відносин, інституцій, типових для країн з
розвинутою економікою. Стрижнем такої економічної інфраструктури є
банківська система, становлення i бурхливий розвиток якої ми нині
спостерігаємо. Складова частина банківської системи представлена мережею
комерційних банків i квазiбанкiвських установ, яка покликана
задовольняти потреби населення, держави та народного господарства у
банківських послугах i створити умови для стабiлiзацiї та поступового
зростання економіки.

Мета цієї роботи — дослідити діяльність комерційних банків в ринковій
економіці, дати визначення банку як унікального явища економічного
життя, проаналізувати структуру банківської системи, яка виконує функції
“кровоносної системи” економіки, дати оцінку їх впливу на формування
ринкової соціально-орієнтованої економіки в Україні і показати
перспективи розвитку. Об’єктом дослідження є Національний Банк України,
комерційні банки, а предметом – операції, які вони виконують, їх
функції, значення в економіці країни, а також проблеми їх розвитку і
удосконалення.

Завданням курсової роботи є аналіз, вивчення та дослідження кредитної
системи України, операцій та функцій Національного банку України та
комерційних банків України. Дана тема дозволяє з’ясувати проблеми
розвитку комерційних банків як складової фінансової банківської системи
України та її економічного зростання взагалі. Адже саме через фінансову
систему здійснюється процес акумуляції фінансових ресурсів суспільства і
забезпечується їх найефективніше і раціональне використання. Звідси
походить провідна роль таких фінансових інститутів у суспільстві як
комерційні банки.

Сучасний стан розвитку економіки України потребує постійної уваги до
банківської системи в цілому і комерційних банків зокрема, проведення
політики, спрямованої на створення сприятливих умов для їх стабільного
та ефективного функціонування. Ця потреба обумовлюється тим, що
банківська система України – одна з найважливіших і невід’ємних структур
ринкової економіки і є одним з основних чинників політики економічного
зростання. Адже через неї здійснюється процес акумуляції фінансових
ресурсів суспільства і забезпечується їх найефективніше і раціональне
використання.

КРЕДИТНА СИСТЕМА УКРАЇНИ

1.1 Структура кредитної системи України

Функціонування національної економіки як ринкової системи тісно
пов’язане з таким поняттям, як кредитна система, кредит і процент,
банки і банківська система

Кредитна система – це сукупність банків та інших кредитно-фінансових
інститутів, що діють на ринку позичкових капіталів і здійснюють
акумуляцію та мобілізацію грошового капіталу.

Коротше кажучи — це сукупність кредитних відносин та інститутів, які
реалізують ці відносини. Кредитні відносини виникають з приводу
мобілізації тимчасово вільних грошових коштів підприємств, організацій,
бюджету й населення та використання цих коштів на умовах повернення для
задоволення економічних і соціальних потреб суспільства.

Головною ланкою кредитної системи є банки. Банк — це особлива
організаційна одиниця бізнесу, сферою діяльності якої є операції з
позичковим капіталом. Вони виступають одночасно у ролі покупця і
продавця існуючих у суспільстві тимчасово вільних грошових коштів. Банки
мають клієнтів (позичальників і кредиторів), а також кореспондентів
(інші банки і кредитно-фінансові інститути, з якими банк підтримує
постійні ділові стосунки, що базуються на взаємності надання послуг) [7;
с. 44].

Кредитна система включає як банки, так і небанківські фінансово-кредитні
інститути (Додаток А). Сучасна банківська система в нашій країні
представлена двома рівнями банків: перший рівень — центральний банк
(Національний банк України) з відповідною мережею своїх установ, другий
рівень — комерційні банки.

Сьогодні Україна намагається перейти від планової, командної до
соціально орієнтованої ринкової економіки. Здійснюється переорієнтація в
кожній сфері економічного життя країни, в тому числі і в кредитній, де
істотно змінився характер і напрямки руху кредитних відносин [9; с. 55].

1.2 Національна банківська система

Національна банківська система України представлена двома рівнями
банків: Національний банк України, 23 регіональних обласних управління
якого розміщені на території держави; Національний банк України разом з
Кримським республіканським управлінням та банківськими установами всіх
рівнів утворює єдину організаційну кредитну систему, яка ґрунтується на
національній грошовій одиниці і виконує функції резервної системи.

НБ України є емісійним центром, він має монопольне право на випуск в
обіг і вилучення з обігу готівки, визначає правила її перевезення,
зберігання та інкасації.

Національний банк створює державну скарбницю резервних фондів грошових
знаків, дорогоцінних металів та золотих запасів і організовує її
діяльність, представляє інтереси України у відносинах з центральними
банками інших держав, з міжнародними банками та іншими
фінансово-кредитними організаціями, в яких міжнародне співробітництво
передбачено на рівні центральних банків.

Національний банк є «банком банків», тобто він здійснює операції з
банками, що входять до національної кредитної системи, виконує обов’язки
банку уряду [13; с. 230].

Комерційні банки в українській економіці є явищем новим, хоч у
розвинутих країнах — це одна з найстаріших і найпоширеніших груп
кредитних установ, що виконують більшість фінансових операцій та послуг,
відомих у підприємницькій практиці. Комерційні банки створюють на
акціонерних або пайових засадах. Засновниками їх можуть бути як
юридичні, так і фізичні особи, за винятком органів влади всіх рівнів та
спеціалізованих суспільних фондів. Вони незалежні від виконавчих та
розпорядчих органів державної влади в прийнятті рішень, пов’язаних з
поточною банківською діяльністю.

Комерційні банки можуть створювати спілки, асоціації та інші об’єднання
для власної діяльності та захисту своїх інтересів. Вони здійснюють свою
діяльність на основі ліцензій на ведення банківських операцій, одержаних
від Національного банку України.

Комерційні банки за порівняно короткий термін перетворилися на основу
кредитної системи в Україні. За умов жорсткої фіскальної політики
практично відсутнє державне інвестування економіки. У цих умовах цю
функцію беруть на себе комерційні банки [12; с. 103-104].

З метою забезпечення своєї фінансової міцності та захисту інтересів
клієнтів комерційні банки діють згідно з економічними нормативами,
встановленими Національним банком, створюють страхові та резервні фонди.

Комерційні банки зобов’язані виконувати операції з касового виконання
бюджету за дорученням Національного банку, їм заборонено проводити
діяльність у сфері матеріального виробництва і торгівлі матеріальними
цінностями, а також проводити всі види страхування. Вони можуть на
договірних засадах залучати та розміщувати кошти один одного у формі
депозитів, кредитів і здійснювати інші взаємні операції. За нестачі
коштів для кредитування клієнтів і виконання прийнятих зобов’язань
комерційні банки можуть звертатися за одержанням кредитів до
Національного банку.

В Україні комерційні банки ще мають певні обмеження у своїй кредитній
діяльності. Це обумовлене політикою антиінфляційних заходів, з одного
боку, і стримуванням зростання процентних ставок в умовах інфляції для
кредитування промислових підприємств і посилення їх кредитоспроможності
— з іншого.

Існують різні види комерційних банків, які відрізняються формою
власності, своїми функціями, організаційною структурою. Відповідно до
форм власності банки поділяються на державні, кооперативні, акціонерні;
залежно від операцій, які вони виконують,— на універсальні і
спеціалізовані. За організаційною структурою розрізняються банки, які
мають велику мережу філій, розташованих по всій території країни, і
безфілійні банки. До перших належать ті, що були створені на базі
колишніх державних банків. Це,— зокрема, акціонерно-комерційний банк
розвитку агропромислового комплексу «Україна», банк соціального
розвитку «Укрсоцбанк», банк розвитку промислово-будівельного комплексу
«Укрпромбудбанк», банк заощаджень населення «Укрощадбанк». Ці банки є
універсальними.

В Україні функціонує ряд інших універсальних банків, створених на
пайових умовах. Деякі з них мають незначну кількість філій або не мають
їх зовсім. Крім того, в країні існують філії комерційних банків інших
держав.

До кредитних установ парабанкивської системи відносяться лізингові,
факторингові, інвестиційні, страхові, фінансові компанії, пенсійні
фонди, ломбарди, каси взаємної допомоги. Серед цих небанківських
інститутів слід виділити страхові організації, пенсійні фонди, ломбарди
і каси взаємної допомоги, які існують на території нашої країни. Інші
установи будуть створюватися в недалекому майбутньому в міру розвитку
ринкових відносин.

Кредитні установи парабанківської системи відрізняються від інших
орієнтацією на обслуговування певних типів клієнтури або на здійснення
1-2 видів послуг [11; с. 101-109].

Найскладнішою проблемою є створення фінансово-кредитного механізму і
мобілізація кредитних ресурсів для виходу з кризи і стабілізації
економіки в цілому. З цією метою уряд України розробив спеціальну
програму, ядро якої становлять проблеми пошуку засобів і шляхів
подолання спаду життєвого рівня, виробництва важливих товарів, подолання
кризи недовиробництва, поступового пожвавлення й економічного зростання.
Згідно з цією програмою, вплив на ряд галузей і сфер економіки
відбувається за допомогою інструментів і механізмів грошової,
фінансово-кредитної, податкової, цінової та митно-тарифної політики.

Роль кредитної системи полягає в тому, що вона підтримує високу норму
народногосподарського нагромадження, сприяє вирішенню проблеми
реалізації товарів та послуг на ринку, розвиткові галузей промисловості
та будівництва, міжнародної торгівлі, який, у свою чергу, підштовхує
виробництво [18; с. 25].

НБУ ТА ЙОГО ФУНКЦІЇ

НБУ як найважливіша ланка банківської системи

Національний Банк України (НБУ) – державний банк країни, який разом із
своїми філіями є першим рівнем банківської системи і виконує функції
резервної системи.

На відміну від багатьох інших відомств, які постали на ґрунті колишніх
республіканських чи союзних, НБУ являє собою принципово нову структуру.
З’явившись відразу ж після проголошення незалежності, він став однією з
її вагомих ознак.

Національний банк є емісійним центром держави, проводить єдину державну
політику в сфері грошового обігу, кредиту, валютного регулювання,
створенні та зміцненні національної грошової системи. Національний банк
координує діяльність банківської системи в цілому і здійснює нагляд за
діяльністю банків та кредитних установ, проводить їх державну
реєстрацію, ліцензування банківських операцій [5;с. 4].

НБУ забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних запасів та
резервів держави, здійснює з ними операції. Він організує міжбанківські
розрахунки на базі Центральної розрахункової палати.

Діяльність НБУ взаємопов`язана з економічним розвитком України.
Найважливішою метою НБУ є створення грошово-кредитних механізмів,
спроможних забезпечити стабільність гривні – національної грошової
одиниці.

НБУ робить чималий внесок у формування фінансового ринку та ринку цінних
паперів. Він створює умови для об`єктивного курсоутворення, захисту
національної валюти та стабілізації гривні.

Про важливість діяльності центральних банків для всієї національної
економіки свідчить досвід, накопичений центральними банками у
високорозвинених країнах. Взагалі, поява центральних банків – явище
порівняно нещодавнє. Банк Англії і Банк Швеції, найстаріші з центральних
банків, були засновані наприкінці ХVII ст., а Федеральна резервна
система (Fed) – центральний банк Сполучених Штатів – тільки в 1913 р.
[18; с. 491].

В Україні ж НБУ виник 1991 року за умов розкладу платіжної системи і
відсутності грошової готівки, позаяк гроші друкувалися в Росії. Тоді
треба було відірвати безготівкову систему платежів від Росії, щоби
уникнути перекачування грошових коштів, створити засоби обігу – так
звані купоно-карбованці. Так чи інакше НБУ виконав ці завдання, заклавши
підвалини формування національної грошової системи в Україні.

2.2. Статус Національного Банку України.

Статус Національного банку України визначається насамперед Конституцією
України та Законом України «Про банки і банківську діяльність» від
вересня 1991 року. Національному банку присвячено розділ ІІ даного
Закону.

Згідно зі ст. 99 Конституції «забезпечення стабільності грошової одиниці
є основною функцією центрального банку держави – Національного банку
України» [1;с. 43].

Ст. 100 Основного закону передбачає: “Рада Національного банку України
розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль
за її проведенням. Правовий статус Ради Національного банку України
визначається законом” [1;с. 43].

Банківська система є однією з підсистем фінансової системи України.
Банківська система України є дворівневою і складається з НБУ та
комерційних банків. НБУ разом зі своїми філіями становить перший рівень
банківської системи.

Згідно статті 6 Закону «Про банки і банківську діяльність» «Національний
банк України є власністю України, юридичною особою. Його статут
затверджується Президією Верховної Ради України» [2;с. 203]. НБУ є
підзвітним Верховній Раді. У відповідності до ст. 93 Конституції України
та ст. 7 вищезгаданого Закону НБУ має право законодавчої ініціативи.

Ст. 85, п.18 Конституції України відносить до повноважень Верховної Ради
України «призначення на посаду та звільнення з посади Голови
Національного банку України за поданням Президента України; призначення
та звільнення половини складу Ради Національного банку України» [1;с.
34].

За ст. 8 Закону «Про банки і банківську систему» НБУ є:

центральним банком України, який проводить єдину державну політику в
сфері грошового обігу, кредиту та забезпечення стабільності національної
грошової одиниці;

емісійним центром;

валютним органом;

органом банківського нагляду;

банком банків;

державним банком;

організатором міжбанківських розрахунків.

2.3. Основні функції і завдання Національного Банку України.

Завдання НБУ тісно пов`язані з його статусом, насамперед це виявляється
в тому, що він, як центральний банк країни, здійснює грошово-кредитну
політику, використовуючи відповідні інструменти.

Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку
є забезпечення стабільності грошової одиниці України. На виконання своєї
основної функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності
банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, – цінової
стабільності.

Національний банк веде Республіканську книгу реєстрації банків, валютних
бірж та інших фінансово-кредитних установ. Комерційні банки України та
іноземні банки можуть здійснювати банківські операції тільки після
реєстрації в Республіканській книзі реєстрації банків [5; с. 5-6].

НБУ представляє інтереси України у відносинах з центральними банками
інших країн, міжнародними банками та фінансово-кредитними організаціями.

В Україні, як і в інших цивілізованих державах, виключно Національному
банку належить право здійснювати емісію (тобто запровадження в обіг
грошей), а також національних грошових знаків (банкнотів, монет). Для
друкування банкнотів в Україні створено власну банкнотну фабрику. Мережа
регіональних управлінь НБУ здійснює забезпечення економіки готівковими
грошима на замовлення комерційних банків.

Іншим завданням НБУ є визначення валютної політики. НБУ проводить
валютне регулювання, визначає порядок здійснення розрахунків в іноземній
валюті, організовує і здійснює валютний контроль, а також забезпечує
виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного
контролю.

Ще одне завдання НБУ полягає в контролі за виконанням комерційними
банками банківського законодавства, додержанням економічних нормативів,
встановлених НБУ, та власних нормативних актів.

Важливим завданням НБУ є надання комерційним банкам кредитів, що мають
на меті підтримку стабільності банківської системи та розширення її
кредитних можливостей. Комерційні банки використовують кредити, надані
Національним банком для задоволення своїх тимчасових потреб і для
кредитування цільових програм, пов`язаних з реорганізацією і
модернізацією виробництва, розвитком окремих галузей народного
господарства та структурною перебудовою економіки України.

НБУ здійснює надання короткострокових кредитів комерційним банкам через
аукціон. Це забезпечує створення рівноправних умов доступу комерційних
банків до централізованих кредитних ресурсів. Крім того, в Україні
запроваджено ломбардний кредит.

Наступне важливе завдання НБУ – організація і здійснення через
банківську систему касового обслуговування державного бюджету України.
На Національний банк покладено виконання операцій з державними цінними
паперами. У 1993 році в Україні запроваджено новий механізм касового
обслуговування державного бюджету, який виключає автоматизм кредитування
державних витрат. Фінансування за рахунок бюджету здійснюється в межах
наявних коштів [5;с. 6-7]. Щодо кредитів уряду, то їх НБУ може надавати
за рішенням Верховної Ради України на загальних засадах.

Ст. 14 Закону “Про банки і банківську діяльність” передбачає, що
Національному банку забороняється фінансування дефіциту державного
бюджету [2; с. 205].

З початку 1994 р. НБУ запровадив автоматизовану систему міжбанківських
розрахунків з використанням прогресивних технологій у банківській
справі. Для функціонування цієї системи в Автономній республіці Крим та
в областях створено регіональні розрахункові палати, що утворюють єдину
державну мережу розрахункових палат. Її найвищою інстанцією є Центральна
розрахункова палата в місті Києві. Для обслуговування цієї системи
застосовується комплекс програмно-технічних засобів, які забезпечують
обмін електронними документами, їх перевірку, аналіз та захист від
несанкціонованого втручання.

Виходячи з потреб державної грошово-кредитної політики, НБУ має право
купувати або продавати цінні папери, випущені чи гарантовані Кабінетом
Міністрів України, якщо вони надійшли на відкритий ринок.

Згідно ст. 15 Закону “Про банки і банківську діяльність” Національний
банк разом з комерційними банками здійснює обслуговування державного
боргу, виконуючи операції, пов`язані з розміщенням державних позик, їх
погашенням та виплатою процентів по них [2; с. 205].

НБУ є єдиним зберігачем державного золотовалютного запасу, дорогоцінних
металів і дорогоцінних каменів.

НБУ взаємодіє з Кабінетом Міністрів України з питань грошово-кредитної
політики, сприяє реалізації економічних програм уряду, якщо це не
суперечить забезпеченню стабільності валюти України.

Національний банк і Уряд України проводять взаємні консультації щодо
дій, які ними плануються, з питань термінів випуску цінних паперів,
погашення державного боргу з урахуванням їх впливу на стан банківської
системи, а також пріоритетів єдиної державної грошово-кредитної політики
[5; с. 7].

Крім цього НБУ встановлює для банків правила проведення банківських
операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів
та майна; організовує створення та методологічно забезпечує систему
грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики
платіжного балансу; визначає систему, порядок і форми платежів, у тому
числі між банками; визначає напрями розвитку сучасних електронних
банківських технологій, створює, координує та контролює створення
електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації
банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації; веде
Державний реєстр банків, здійснює ліцензування банківської діяльності та
операцій у передбачених законами випадках; веде офіційний реєстр
ідентифікаційних номерів емітентів платіжних карток внутрішньодержавних
платіжних систем; здійснює сертифікацію аудиторів, які проводитимуть
аудиторську перевірку банків, тимчасових адміністраторів та ліквідаторів
банку; складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування;
організує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей,
видає ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот і монет та
інших цінностей; реалізує державну політику з питань захисту державних
секретів у системі Національного банку; бере участь у підготовці кадрів
для банківської системи України; визначає особливості функціонування
банківської системи України в разі введення воєнного стану чи особливого
періоду, здійснює мобілізаційну підготовку системи Національного банку;
здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї
компетенції, визначеної законом.

ФУНКЦІЇ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ

3.1 Розвиток комерційних банків України

На відміну від центрального комерційні банки покликані обслуговувати
економічні суб’єкти — учасників грошового обігу: фірми, сімейні
господарства, державні структури. Через ці банки система обслуговує
господарство відповідно до задач, що випливають з грошово-кредитної
політики центрального банку. Тому комерційні банки можна розглядати як
фундамент всієї банківської системи вершиною якої є центральний банк.

Вони утворюються як акціонерні товариства або на пайових засадах i є
кредитними установами банківського характеру[4; с. 302].

Розвиток сучасної банківської системи незалежної України розпочався з 20
березня 1991 року. Тоді був прийнятий перший Закон України “Про банки i
банківську діяльність”.

У формуванні сучасної банківської системи України можна виділити кілька
етапів.

І етап — 1991 -1992 роки: процеси перереєстрації та реорганізації.

3 2 жовтня 1991 року Національний банк починає перереєстровувати
комерційні банки України, що були зареєстровані ще держбанком СРСР.

Починається витіснення “міністерського” капіталу — частку капіталу,
вкладеного у комерційні банки рiзними державними установами ринковим
капiталом спiльних та малих пiдприємств, акцiонерних товариств.

Державнi “Промiнвестбанк”, “Агропромбанк”, “Укрсоцбанк” акцiонуються пiд
тиском головних менеджерiв та основних клiєнтiв.

II етап — 1992-1993 роки: бурхливе виникнення банків “Другої хвилі”.

На цьому етапі на бюджетних та позабюджетних фондах, диверсифікації
пасивів із числа дiючих банкiв та внескiв пiдприємств (через скриту
форму кредитiв) виникає низка комерцiйних банкiв. На 07.01.93 р. їх
було134.

Закономірністю цього етапу було те, що у комерцiйних банках
спостерігалося подальше зменшення частки „мiнiстерського” капiталу, що
було спричинено постановою Кабiнету Мiнiстрiв “Про передачу
мiнiстерських пакетiв акцiй на управлiння до Мiнiстерства фiнансiв
України”. Цiєю постановою передбачалося, що Мiнiстерство фiнансiв
України буде одержувачем дивідендів по акцiях, що належать державним
підприємствам, та прийматиме участь в управлiннi банкiв. Саме на цьому
етапi спостерiгалося масове народження дрiбних малопотужних
“кишенькових” банкiв, капiтал яких часто становив суму, що не
перевищувала вартостi трикімнатної квартири. Цi банки непогано зростали
на гiперiнфляцiт, примiтивно експлуатуючи цей зовнiшнiй фактор.

Ш етап — 1994-1996 роки: першi банкрутства.

Активiзацiя роботи Нацiонального банку України з побудови чіткої системи
регулювання дiяльностi комерцiйних банкiв співпала у часi iз
призупиненням iнфляцiйних процесiв, якi були, як зазначено вище,
основним джерелом безбiдного iснування цiлої низки комерцiйних бакiв. Цi
банки не були готовi до бiльш жорсткого контролю з боку НБУ, до змiни
кон’юнктури фiнансового ринку, до управлiння банкiвськими процесами з
середини, i це поставило їх на межу банкрутства. Багатьом з них не
вдалося втриматися на цiй межi: 1994 року збанкрутило та було
ліквідовано 11 банкiв; 1995 року — ще 20 банкiв-банкрутiв, серед яких
були найбiльшi комерцiйнi банки — “IНКО”, “Вiдродження”, “Економбанк”,
“Лiсбанк”; 1996 року прямими банкрутами стали 45 банкiв, а ще 60
опинилися у станi прихованого банкрутства.

ІV етап 1996-2001 роки початок стабiлiзацii банкiвськоi системи.

На цьому етапi було введено в обiг нацiональну грошову одиницю “гривню”.
Цей етап характеризується посиленням контролюючої i наглядової ролi
Нацiонального банку України за дiяльнiсть всiх комерцiйних банкiв. В цей
перiод відбувається поступове нарощування капiталу банками. Поступово
збільшуються об’єми залучення грошових коштiв від населення,
збільшується кредитний портфель банків [3; с. 96-104].

З переходом до ринку після одержання незалежності України склад
кредиторів та позичальників змінився. Основні кредитори – державні та
комбанки. Позичальники – приватні та колективні підприємства, державна
власність, приватні підприємці, громадяни. Комбанки від кредитування
окремих об’єктів перейшли до суб’єктів, дбаючи про свої доходи і
повернення кредиту, на покриття дефіциту оборотного капіталу
підприємців.

За останні декілька років банківська система України потерпіла глобальні
зміни. Стався різкий перехід від централізованої до комерційні
децентралізованій дворівневій банківської системі, в якій чітко
розмежовані функції центрального і комерційних банків. Але в сучасній
банківській системі комерційні банки складають первинну ланку, тому їх
ефективному існуванню має приділятися першочергова увага [6; с. 44].

3.2 Функції комерційних банків України

Комерційні банки — головна ланка дворівневої банківської системи.
Систематичне виконання зазначених нижче функцій і створює той фундамент,
на якому базується робота банку і банківської системи в цілому.

Однією з важливих функцій банку є посередництво в кредиті, яка
здійснюється шляхом перерозподілу коштів, що тимчасово вивільняються в
процесі кругообігу фондів підприємств і грошових доходів приватних осіб.
Головним критерієм перерозподілу ресурсів виступає прибутковість їх
використання позичальником. Плата за віддані й отримані в борг засоби
формується під впливом попиту та пропозиції. У результаті досягається
вільне переміщення фінансових ресурсів у господарстві, що відповідає
ринковому типу відносин.

Значення посередницької функції комерційних банків для успішного
розвитку ринкової економіки полягає в тому, що вони зменшують ступінь
ризику і невизначеності в економічній системі. Банки залучають засоби,
що можуть бути віддані в позичку, відповідно до потреб позичальників і
на основі широкої диверсифікованості своїх активів знижують сукупні
ризики власників грошей, розміщених у банку.

Друга найважливіша функція комерційних банків — стимулювання
нагромаджень у господарстві. Адже виступаючи на фінансовому ринку з
попитом на кредитні ресурси, банки повинні не тільки максимально
мобілізувати наявні в господарстві заощадження, а й формувати ефективні
стимули до нагромадження засобів, що в свою чергу формуються на основі
гнучкої депозитної політики комерційних банків. Створенню гарантій
надійності розміщення накопичених ресурсів служить формування фонду
страхування активів банківських установ, депозитів у комерційних банках.

Поряд зі страхуванням депозитів важливе значення для вкладників має
доступність інформації про діяльність банків і про ті гарантії , які їм
надані.

Третя функція банків — посередництво в платежах між окремими
самостійними суб’єктами. Платіжний механізм — структура економіки, що
здійснює “обмін речовин” у господарській системі. Методи платежу
поділяються на готівкові і безготівкові. У великому обороті домінують
безготівкові платежі і розрахунки. Існує велика розмаїтість видів
безготівкових розрахунків: переказний вексель, банківська тратта,
простий вексель, чек. Комп’ютерна революція мала великий вплив на
характер і технологію грошових розрахунків. Розвиток одержали дві
системи автоматизованих розрахунків: “роздрібні” системи електронних
розрахунків і міжбанківські системи перекладу засобів .У США в даний
час мається чотири системи роздрібних платежів: автоматичні
розрахункові палати, що виконують функції розрахункових палат, але
паперові носії замінені магнітними, на яких вони мають формат, зручний
для швидкісної обробки на ЕОМ; банківські автомати, які дозволяють
виконувати операції:

1) зняття грошей з поточного чи ощадного рахунків в банку;

2) одержання позики в межах відкритого ліміту;

3) депонування грошей на рахунку з одержанням депозитної квитанції;

4) одержання інформації про стан рахунка клієнта в банку;

5) переказ коштів з одного рахунку на іншій;

6) обмін іноземних банкнот на місцеву валюту.

Термінали в торгових точках, щоб здійснювати оплату повсякденних
покупок; банківське обслуговування вдома – перспективний елемент
розрахунків – комплекс послуг по наданню клієнтам банку фінансової
інформації, а також здійсненню з їх ініціативи банківських угод з
передачею інформації за наявності персонального комп’ютера.

Також банки володіють унікальною спроможністю створювати засоби платежу,
що використовуються в господарстві для організації товарного обігу і
розрахунків. Спроможність комерційних банків збільшувати і зменшувати
депозити і грошову масу широко використовується центральним банком, який
через систему обов’язкових резервів управляє динамікою кредиту [17; с.
256-258].

У зв’язку з формуванням фондового ринку добре розвивається посередництво
в операціях з цінними паперами. Банки мають право виступати як
інвестиційні інститути, що можуть здійснювати діяльність на ринку цінних
паперів як посередника; інвестиційного консультанта; інвестиційної
компанії й інвестиційного фонду. Виступаючи у ролі фінансового брокера,
банки виконують посередницькі функції при купівлі-продажі цінних паперів
за рахунок і з дорученням клієнта.

Інвестиційний портфель банку контролюється законом. Це означає, що
держава встановлює норму відсотка, відповідно до якої визначена
частина повинна складатися з цінних паперів держави, інша — часток
підприємств. Банки купують тільки висококласні папери відповідно до
оцінки кредитними агентствами зв’язаного з ними ризику.

Як інвестиційний консультант банк робить консультаційні послуги своїм
клієнтам із приводу випуску і обертання цінних паперів. Якщо банк бере
на себе роль інвестиційної компанії, то він займається організацією
випуску цінних паперів і видачею гарантій по їх розміщенню на користь
третьої особи; купівлею-продажем цінних паперів від свого імені і за
свій рахунок, у тому числі шляхом котирування цінних паперів, тобто
повідомляє на визначені цінні папери “ціни продавця” і “ціни покупця”,
по яких він зобов’язується їх продавати і купувати [17; с. 131].

Лізинг і факторинг — форма фінансування довгострокової оренди дорогого
устаткування. Відповідно до договору про лізинг орендар одержує в
довгострокове користування устаткування за умови внесення
періодичних платежів власнику устаткування. Ставки по лізинги
розраховуються виходячи з витрат виробництва, відсотків, податків.

Банк-фактор купує вимоги якої-небудь компанії і потім сам одержує
платежі по них. В операції факторингу є три учасники: фактор, первісний
кредитор і боржник, що одержує від клієнта товари з відстрочкою
платежу. Фактор веде всю бухгалтерію, бере на себе обов’язки по
попередженню боржника про платежі, виконує інкасацію вимог, а також
несе весь ризик, пов’язаний з повним і своєчасним надходженням
платежів. Витрати клієнта складаються з комісійного і факторського
збору, що складається з відсотків за наданий аванс і прибутків авансової
компанії.

Багато банків приймають на себе функції довіреного обличчя і виконують
у цій ролі різноманітні операції для своїх індивідуальних і
корпоративних клієнтів. Деякі банки не виконують ніяких інших функцій,
крім трастової. Є три основні категорії трастових послуг для фізичних
осіб:

розпорядження майном після смерті власника;

керування майном на довірчій основі і піклування;

агентські функції.

Вирiшальну роль в функціонуванні системи вiдiграють комерцiйнi банки в
трансформаційній функції. Вона включає декiлька напрямків:

трансформацiю ризиків: банки можуть звести ризики своїх вкладникiв та
акцiонерiв до мінімуму за допомогою диверсифікації активних операцiй;
створення резервiв; диверсифiкацiї процентних ставок в залежностi вiд
ризиковостi кредитiв; страхування депозитiв тощо;

трансформацiю строкiв: мобiлiзація значних обсягів короткострокових
коштiв i їх поповнення, з чого банки одержують можливість їх частину
спрямовувати в довгострокові позички та iншi довготривалi активи;

трансформацiю капiталу: мобiлiзуючи великi обсяги дрiбних вкладiв, банки
одержують можливiсть акумулювати великi маси капiталу для реалiзацii
масштабних проектiв;

просторову трансформацію: акумулювання ресурсів з багатьох регiонiв i з
iнших країн, спрямувуючи на фiнансування проектів одного регіону, однієї
країни, одного об’єкту, що полегшує балансування попиту i пропозиції на
грошовому ринку у будь-якому мiсцi свiтового ринку.

Однією з важливих функцiй банкiв є їх здатнiсть “робити гроші” —
розширювати кредитнi ресурси народного господарства. Банки називають
“фабриками кредиту”. Надаючи позичку пiд борговi зобов’язання своїх
клiєнтiв (забезпечені товарно-матеріальними цінностями, що не є гіршими)
банк зараховує їх на рахунок позичальників і тим створює можливiсть
надходження в обiг нових сум грошей. Отже дуже важлива роль в економiцi
країни належить кожному окремому банку , а ще важливіша роль належить
всiй банкiвськiй системi [6; с. 47].

ОПЕРАЦІЇ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ

4.1 Послуги, що надають комерційні банки

Банк може здійснювати операції, передбачені Законом “Про банки і
банківську діяльність”.

Сьогодні комерційний банк може запропонувати клієнту до 500 видів
різноманітних банківських продуктів і послуг. Широка диверсифікація
операцій дозволяє банкам зберігати клієнтів і залишатися рентабельними
навіть при надто несприятливій господарської кон’юнктурі. Але далеко не
всі банківські операції повсякденно присутні і використовуються в
практиці конкретного банківського закладу (наприклад, виконання
міжнародних розрахунків чи трастові операції ). Але є певний базовий
набір, без якого банк не може існувати і нормально функціонувати. До
таких операцій, що конструюють діяльність банка відносять :

прийом вкладiв (депозитiв) вiд юридичних i фiзичних осiб;

відкриття та ведення поточних рахункiв і банкiв кореспондентів, переказ
грошових коштiв з цих рахункiв за допомогою платіжних інструментів та
зарахування коштiв на них;

розміщення залучених коштiв від свого iменi, на власних умовах та на
власний ризик.

Систематичне виконання зазначених функцій і створює той фундамент, на
якому базується робота банка. Вони володіють унікальною спроможністю
створювати засоби платежу, що використовуються в господарстві для
організації товарного обігу і розрахунків.

Спроможність комерційних банків збільшувати і зменшувати депозити і
грошову масу широко використовується центральним банком, який через
систему обов’язкових резервів управляє динамікою кредиту [8; с. 94].

Крім виконання базових функцій, банки пропонують клієнтам безліч інших
фінансових послуг (Додаток Б):

1) операцiї з валютними цінностями;

2) емісію власних цiнних паперiв;

3) організацію купiвлi та продажу цiнних паперiв за дорученням клiєнтiв;

4) операцiї на ринку цiнних паперiв вiд свого iменi (включаючи
андеррайтинг);

5) надання гарантій доручень та iнших зобов’язань вiд третiх осiб, якi
передбачають х виконання у грошовiй форми;

6) придбання права вимоги на виконання зобов’язань у грошовiй формi за
поставленi товари чи наданні послуги, приймаючи на себе ризик виконання
таких вимог та прийом платежiв (факторинг);

7) лізинг;

8) послуги з відповідального зберiгання та надання в оренду сейфів для
зберiгання цiнностей і документiв;

9) випуск, купівлю, продаж, обслуговування чекiв, векселiв та інших
оборотних платіжних iнструментiв;

10) випуск банкiвських платіжних карток i здiйснення операцiй з
використанням цих карток;

11) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо їх операцiй.

Операцїi приймання вкладів (депозитiв) вiд юридичних i фiзичних осiб,
вiдкриття та ведення поточних рахункiв, розміщення залучених коштів
належать виключно до банкiвських операцiй, здійснювати якi в сукупностi
дозволяється тільки юридичним особам, що мають банківську лiцензiю. Iншi
юридичнi особи мають право здiйснювати тiльки двi останні операцiї на
пiдставi ліцензії на здійснення окремих банкiвських операцiй, а iншi
операції та угоди, передбаченi цiєю статтею, можуть здiйснювати у
порядку, визначеному законами України [15; с. 54].

За умови отримання письмового дозволу Нацiонального банку України банки
також мають право на такi операції:

1) здійснення інвестицій у статутні фонди та акцiї iнших юридичних осiб;

2) здійснення випуску, обiгу, погашення державно та iншої грошової
лотереї;

3) перевезення валютних цiнностей та iнкасацiю коштiв;

4) операції за дорученням клiєнтiв або вiд свого iменi:

– з інструментами грошового ринку;

– з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках з
фінансовими ф’ючерсними та опцiонами.

5) довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з
юридичними та фiзичними особами;

6) депозитарну діяльність i діяльність із ведення реєстрів власників
iменних цінних паперiв.

Комерцiйнi банки самостiйно встановлюють відсоткові ставки та комiсiйну
винагороду за свої операцiй.

4.2 Активні і пасивні операції

Усі банківські операції відображаються окремими статтями в балансі
комерційного банку. Залежно від того, в якій частині балансу вони
обслуговуються, їх прийнято поділяти на пасиви та активи.

Пасивні операції – це операції з мобілізації ресурсів комерційного
банку.

Ресурси комбанків – це сукупність грошей, що перебувають у його
розпорядженні і використовуються для використання певних операцій.

Існують власні ресурси – статутні, резервні фонди для забезпечення
фінансової стабільності діяльності банку, він страхує інтереси
вкладників та кредиторів. Поділяється на основний та додатковий
(загальні резерви за активними операціями і поточними доходами).
Статутний фонд при відкритому АТ формується від передплати на акції, в
закритому – через перерозподіл акцій між засновників. Резервний фонд
покриває збитки, оплата дивідендів – це стійкість комбанку. Його рівень
50 відсотків від статутного фонду. Існують спеціальні фонди для
розвитку банку за рахунок прибутку.

Пасиви банку можна розділити на дві великі групи :

1) банківський капітал;

2) залучені кошти.

Залучені ресурси – кошти на поточних, депозитних та інших рахунках
клієнтів, які розміщуються на активах з метою отримання прибутку чи
забезпечення ліквідності банку. Поділяються на депозитні:

1) до запитання – на поточному рахунках клієнта для розрахунку по
господарським операціям, контокорентні рахунки – поточні рахунки з
комісією;

2) строкові розміщенні кошти в банку на строк від 1 місяця, не
здійснюють поточні платежі.

Пасивні операції комбанків полягають у формуванні власної і залученої
ресурсної бази, на підставі і за рахунок якої здійснюються активні
операції.

Активні операції банків – діяльність із використанням власного капіталу,
залучених коштів для одержання прибутку при розподілі ризиків і
підтриманні ліквідності.

Поділяються позичальниками на сектор прямого та непрямого фінансування.
Саме у секторі непрямого фінансування з’являється третій економічний
суб’єкт – фінансовими посередниками, а їх діяльність з акумуляції
вільного грошового капіталу та розміщення його серед
позичальників-витратників називається фінансовим посередництвом. Вони
базуються на одному фінансовому ринку з одним суб’єктом – вільними
грошовими коштами. Основні фінансові посередники – банки та небанківські
фінансово-кредитні установи. Загальне для них:

1) всі фін. посередники працюють в секторі непрямого фінансування;

2) вони акумулюють кошти та розміщають їх в доходні активи від свого
ім’я, створюючи власні зобов’язання та вимоги, як позичальник банк
створює свої зобов’язання перед вкладниками;

3) прибуток фінансових посередників формується, як різниця між доходами
від розміщення акумулюючих грошових коштів та витратами, які пов’язані з
їх залученням.

Відмінність:

1) банки не тільки акумулюють тимчасово вільні кошти, а й самі створюють
гроші в процесі депозитно-кредитної діяльності, а установи – тільки
акумулюють;

2) банки здійснюють розрахунок обслуговування всіх інших
фінансово-кредитних посередників, тому можуть використовувати їх вільні
гроші [8; с. 75].

ВИСНОВКИ

Тема, що підлягала дослідженню „Банки: сутність, види і функції”
дозволяє зробити наступні висновки :

По-перше, рівень розвитку кредитних відносин в Україні в сучасних умовах
містить в собі значну кількість протиріч і недосконалостей, що
виявляється у нецілеспрямованому русі кредитних ресурсів в країні, а
також в нерозвиненості деяких форм кредиту (комерційного, іпотечного)
внаслідок заборони їх застосування в колишньому СРСР. Кризові явища в
економіці ще більше ускладнюють ситуацію.

Але певні кроки щодо розвитку кредитних відносин, адекватним ринковим
умовам вже зроблені. На основі закону “Про банки і банківську
діяльність” створено дворівневу систему з розгалуженою мережею
комерційних банків, що сприяє деморалізації і децентралізації кредитних
ресурсів, комерціалізації кредитних відносин, які базуються тепер на
принципах партнерства і взаємовигоди; створюється правова база для
розвитку і вдосконалення всіх форм кредиту, при цьому активно
залучається досвід розвинутих країн світу. Крім того, розробляються
принципи нової кредитної політики: створення сприятливих економічних
умов для ефективного використання кредитних ресурсів, прискорення
структурної перебудови економіки, її соціальної орієнтації.

Отже, Україна стала на шлях кардинальної перебудови національної системи
для кредитних відносин, і хоча на сучасному етапі її спіткає багато
труднощів, вона має великі перспективи розвитку в цій сфері економічної
діяльності.

По-друге, в кожній країні існує банківська система, яка є однією з
найважливіших і невід’ємних структур ринкової економіки і одним з
основних чинників політики економічного зростання. Це законодавчо
визначена, чітко структурована сукупність фінансових посередників
грошового ринку, якi займаються банкiвською дiяльнiстю, що будується по
заздалегідь виробленій концепції, в межах якої відводиться мiсце кожному
виду банкiв i кожному окремому банку. Її існування пов’язане з
необхідністю здійснення суспільного нагляду i регулювання банківської
дiяльностi, узгодження комерцiйних iнтересiв окремих банкiв з
загальносуспільними iнтересами — забезпеченням сталостi грошей i
стабiльної роботи всiх банкiв, а також забезпеченням збалансованості
попиту i пропозицiї на грошовому ринку. Банківська система має
дворівневу побудову, на першому рiвнi знаходиться Центральний банк, а на
другому рiвнi знаходяться решта банкiв, якi в Україні прийнято називати
комерційними.

Національний банк України здійснює керівництво всією кредитною системою
країни, він покликаний регулювати кредит і грошовий обіг, контролювати й
стабілізувати рух обмінного курсу національної валюти, згладжувати своїм
впливом перепади в рівні ділової активності, цін і зайнятості,
стимулювати зростання національної економіки на здоровому фінансовому
ґрунті. Одне з найважливіших завдань Національного банку – управляти
державним боргом, тобто цілеспрямовано змінювати ту його частину, яка
представлена державними облігаціями.

Комерційні банки утворюються як акціонерні товариства або на пайових
засадах i є кредитними установами універсального характеру. Вони
пов’язані з усіма сферами та фазами відтворення, мають широкі права і
базують свою діяльність на двох постулатах – ризику та прибутку.

Банк – це і кредитор, і позичальник, і посередник між юридичними і
фізичними особами, і посередник в грошових розрахунках, організація
грошово-кредитного процесу та імітування грошових знаків.

Сьогодні комерційний банк може запропонувати клієнту до 500 видів
різноманітних банківських продуктів і послуг. Всі банки виконують певні
функції, систематичне виконання яких і створює той фундамент, на якому
базується робота банку і банківської системи в цілому, а переплітаючись
між собою, вони створюють потужну базу розвитку фінансової системи
країни: управлiння грошовим обiгом; забезпечення платiжного механiзму;
акумуляцiя заощаджень; надання кредиту; фiнансування зовнiшньої
торгiвлi; довiрчi операцiї; зберiгання цiнностей; консультування i
надання iнформацiї, однією з важливих функцiй банкiв є їх здатнiсть
“робити гроші” — розширювати кредитнi ресурси народного господарства.
Отже, можна сказати, що дуже важлива роль в економiцi країни належить
кожному окремому банку, а ще важливіша роль належить всiй банкiвськiй
системi.

Сьогодні стан розвитку економіки України потребує постійної уваги до
банківської системи в цілому і комерційних банків зокрема, проведення
політики, спрямованої на створення сприятливих умов для їх стабільного
та ефективного функціонування.

ПЕРЕЛІК ЛІТЕРАТУРИ

Конституція України, К.: 1996.

Закон України від вересня 2001 року “Про банки і банківську
діяльність”.

Аржевітін С.М. Перші 10 років банківської справи в Україні. – К.:
Діалог Пресс, 2002. – С. 121.

Бабiчевої Ю.А. Банкiвська справа. Довiдковий посiбник. – М.: Економіка,
1993. — С. 327.

Бугулов В.М., Бугулова Т.В. Національний банк та його операції. – К.:
МАУП, 1997. – С. 44.

Васюренко О.В. Банківський менеджмент: Посібник. –К.: Академія, 2001.–
С. 313.

Василик О.Д. Проблеми вдосконалення бюджетної та банківської систем
Україні. Банківська справа. – 1998. – №3.- С.44-50.

Гамiдов Г.М. Банкiвська справа. – М: Банки i бiржi, ЮНIТI, 1994. – С.
94.

Кемпбелл Р., Макконелл, Стенли Л. Брю Экономикс. – Москва, 1992.

Ковальчук Т.Т., Коваль Н.М. Ліквідність комерційних банків: Навч. посіб.
– К.: Знання, 1998. – С. 120.

Лексик В. Кредит и банки: Пер. с. нем. Р. и Ф. Михалевских. – М.;
Перспектива, 1994. – С. 118.

Матвієнко В. Держава і банки. – К.: 1999. – С. 154.

Мороз А.М. Банківська енциклопедія. – К.,1993.

Мороз А.М. Банківські операції – 2е Вид. ВИРЮ. і доп. – К.; КНЕУ,
2002. – С. 476.

Мороз А. “Основи банкiвської справи”. – К: Лiбра, 1994.

Савлук М.І. Вступ до банківської справи. – Київ, Лібра, 1998.

Усоскiн В.Н. Сучасний комерцiйний банк: управлiння i операції. – М: IПЦ
“Вазар- СЕРО”, 1994. — С. 320.

Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р. Экономика. – М.: Дело ЛТД, 1993.

PAGE

PAGE 34

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020