.

Вплив внутрішніх факторів на ріст рослин (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
387 4907
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

Вплив внутрішніх факторів на ріст рослин

Серед внутрішніх факторів, що діють на ріст рослин, дуже поширена
кореляція (від лат. соггеlаtіо — співвідношення) — залежність розвитку
одних частин організму або фізіологічних процесів від інших. Цей термін
у біологію ввів Ж. Кюв’є, який, вивчаючи порівняльну анатомію, дійшов
висновку, що на основі окремих кісток можна відтворити зовнішній вигляд
і спосіб життя всього організму. Таке відтворення можливе тому, що в
організмі спостерігається кореляційна залежність у розвитку і
функціональній діяльності всіх органів, тому із зміною якоїсь однієї
частини організму змінюються інші його частини. Пізніше виявилося, що
кореляція є також одним з найпоширеніших внутрішніх факторів росту і
розвитку рослин. Чим складніше організована рослина, тим складніше
виявляється в ній кореляція. У деяких рослинах після видалення одних
органів інші розвиваються краще, ніж звичайно. Наприклад, при
культивуванні тютюну, щоб мати більший урожай листків, видаляють
верхівки (пінцирування) і бічні бруньки (пасинкування). Види
Spertocarpus утворюють дві неоднакового розміру сім’ядолі: одну велику,
з якої розвивається великий листок, і другу малу, яка недорозвивається.
Якщо на початку проростання насіння відрізати велику сім’ядолю, тоді
мала розвивається у великий листок. Розвиток надземної та підземної
частин також пояснюється кількісними кореляціями. Якщо надземна частина
рослини розвивається слабо, то й підземна частина теж розвиватиметься
погано і навпаки. Це, зокрема, спостерігається при щепленні на
карликових підщепах.

Кількісні кореляції подібного роду спостерігаються також при утворенні
квітів і плодів з одного боку та вегетативних органів з другого. У
багатьох вищих рослин видалення всіх квіток та плодів приводить до
сильного розвитку вегетативних частин (наприклад, резеда запашна стає
багаторічною і перетворюється в кущ), у деяких сортів картоплі при
зриванні квіток урожай бульб збільшується на 5%.

У Staphylea trifolia залежно від кількості насінин в плоді (4, 3, 2 або
1 насінина) плоди відрізняються за розміром відповідно як 7,58; 7,09;
6,66; 5,91.

Подібні ж кількісні кореляції зустрічаються і в анатомічних показниках.
Наприклад, якщо якийсь листок виросте більшим, то й провідних пучків у
ньому утвориться більше і навпаки.

У деяких рослин існує так звана апікальна домінантність. Вона чітко
виявляється (це вперше помітив Еррера, 1905) у хвойних порід, зокрема у
ялиці й ялини. Головна гілка у них розгалужується в усі сторони
радіально, а бічні ростуть горизонтально і розгалужуються на дві сторони
(ліворуч і праворуч). Якщо ж верхівку зрізати, то 1—2 найближчі і
найсильніші бічні гілки починають розгалужуватися радіально, але досить
на місце зрізу нанести 5%-ний розчин гетероауксину і бічні гілки рости
не будуть. У деяких рослин, наприклад араукарії, після видалення
верхівки з бруньок, розташованих на нижчих ділянках стебла, утворюються
пагони, один з яких виконує функцію головної осі. У соняшника також
звичайно на стеблі не утворюються бічні гілки. Якщо ж відрізати верхівку
рослин (кошик), то із сплячих бруньок, що містяться в пазухах окремих
листків, розвиваються бічні пагони, які утворюють невеликі суцвіття.

У гороху або бобів проростає лише верхівкова брунька, яка затримує,
проростання бічних бруньок на епікотилі і в пазухах сім’ядоль. Якщо
відрізати верхню бруньку, то почнуть рости бічні. Апікальна
домінантність трапляється також у папоротеподібних та мохоподібних. Вона
характерна для стебел, бульб та коренів.

В. Вахтер (1909), досліджуючи Mriophillum proserpinacioides показав, що
якщо зрізати верхівку, то найближчий до зрізу листок, якщо він ще
здатний рости, піднімається вгору і черешок його стає у вертикальне
положення. Так продовжується доти, поки з пазушної бруньки не
розів’ється бічний пагін, який виконує функцію головної осі. Після цього
листок переміщується у властиве для нього горизонтальне положення.

У кореня бічні відгалуження розташовані далеко від його кінчика. Якщо
відрізати верхівку кореня, то виростають бічні корені на кінці
декапітованого кореня. Це спостерігається, зокрема, при пікіруванні (від
гр. piquer — колоти) коренів. Повітряні корені відомих кімнатних рослин
Monstera, Pandanus, Fikus звичайно також не розгалужуються доти, поки
кінчик їх не потрапить у грунт або воду. Про те, що цей корінь не
розгалужується саме через наявність кінчика корінця, свідчить такий
дослід. Досить цей корінь декапітувати — відрізати його кінчик, як
недалеко від місця зрізу виросте одне або й більше розгалужень, які далі
також розгалужуватимуться, коли і їх декапітувати.

Бруньки пагона завдяки різним корелятивним співвідношенням між ними
ростуть неоднаково. Найсильнішою виростає верхівкова брунька. Якщо у
пагона зрізати верхівку, то функцію верхівкової бруньки виконує та
брунька, над якою зроблено зріз. За нею розташовуються кілька слабко
розвинених бруньок. Середня частина пагона має добре розвинені бруньки.
Самі нижні бруньки здебільшого слабко розвинені і проростають мало.
Проте в цьому відношенні між окремими плодовими породами і між сортами,
тієї самої породи спостерігається помітна відмінність. Наприклад, у
багатьох сортів сливи Угорки у найнижчій частині однорічних пагонів
розташовані добре розвинені бруньки. Деякі сорти яблуні, наприклад,
Боскопська красуня, також утворюють у найнижчій частині пагона цілком
розвинені бруньки, тоді як у Джонатана нижні бруньки лише ледве
розвинені. Бруньки, розташовані на верхній стороні горизонтальних або
косо спрямованих уверх гілок, проростають від бруньок, розташованих на
нижній стороні. Бічні бруньки щодо цього посідають проміжні положення.
Якщо гілка зігнута донизу, то бруньки, розташовані на ній,
перебуватимуть у сприятливіших для росту умовах. Сила росту бруньок
залежить також від положення гілок у кроні дерева: чим більш вертикально
орієнтована гілка, тим краще вона ростиме, якщо ж її нахилити
горизонтально, то ріст її значно ослабне; найслабіше вона ростиме тоді,
коли її нагнути донизу і закріпити в цьому положенні(Кобель, 1957).

Цікаві дослідження з вивчення кореляції проводив понад 60 років Р.Достал
та його учні. Якщо в лабораторних умовах у гіпогеїчного (від гр. гіпо —
під; ге — земля) гороху видалити епікотиль і одну сім’ядолю, то, як
правило, брунька в пазусі, коли були видалені бруньки в пазусі
ампутованої сім’ядолі і спостерігався ріст бруньки в пазусі залишеної.
Інакше кажучи, рослині гороху, яка втратила одну сім’ядолю, вигідніше
розвивати лише один з двох взаємно конкуруючих пагонів, тому що він
розвивається сильнішим, ніж два супротивних пагони, які будуть певний
час рости з наполовину відрізаних сім’ядолей. В цьому й полягає суть
кореляції, яка виробилась в результаті тривалої еволюції і яка буде
найбільш доцільною для рослини.

Цікавий ще один його дослід з горохом. На декапітованій рослині гороху
залишити обидві сім’ядолі, при цьому обидві пазушні бруньки ростуть
майже однаково. При видаленні значної частини обох сім’ядоль бруньки
скоро починають рости нерівномірно, що свідчить про кількість поживних
речовин, які є в проростку. На одну з обох однаково зрізаних сім’ядоль
нанести невелику краплю ланолінової пасти з гетероауксином, а на другу —
пасту без гетероауксину. Після цього у сім’ядолі згетероауксином пагін
росте повільніше. Отже, цим дослідомможна користуватись як біологічним
тестом на речовини гетероауксинового характеру.

У льону спостерігаються протилежні корелятивні взаємозв’язки після
ампутації однієї з її надземних сім’ядоль. Звичайно, краще росте брунька
в пазусі залишеної сім’ядолі, яка затримує ріст бруньки в, пазусі
ампутованої сім’ядолі. Тут також відбувається якийсь короткочасний
вплив, бо якщо видалити бруньку в пазусі залишеної сім’ядолі, то
проростає брунька в пазусі ампутованої сім’ядолі. Якщо залишити обидві
сім’ядолі і одну з них затемнити, то освітлена сім’ядоля стимулюватиме
ріст пазушної бруньки, а затемнена — ні, так само як і при відрізуванні.
Під дією краплі розчину 2-метил-4-хлорфеноксиоцтової кислоти, нанесеної
на верхівку збереженої сім’ядолі, ріст бруньки в її пазусі гальмується.
Посилений ріст бруньки в пазусі ампутованої сім’ядолі, спостерігається
при культивуванні піддослідних рослин у червоному світлі, а також при
позбавленні піддослідних рослин корінців, або інакше: сім’ядоля рослин з
коренями стимулює ріст своєї бруньки, а без коренів — гальмує її ріст.
Дальшими дослідженнями доведено, що гальмівний вплив сім’ядоль
пов’язаний з відносним збільшенням у рослинах цукрів, а їх стимулюючий
вплив — з відносним переважанням у них амінокислот, що утворюються в
коренях.

Гальмівний вплив листків на розвиток своєї бруньки, аналогічний до
впливу сім’ядоль у гороха, спостерігав Достал у Деяких рослин з
супротивним листорозташуванням. На ізольованих частинах стебел,
позбавлених одного листка, брунька в його пазусі проростає звичайно
сильніше, ніж у протилежного залишеного листка. Іноді й у цілої рослини
досить видалити один листок, щоб в його пазусі брунька росла сильніше.

Подібно до сім’ядоль гороху та асимілюючих листків деяких інших рослин
діють і запасні органи. Якщо весною, на початку росту стебла ранника
(Scrophularia nodosa), видалити поздовжнім розрізом одну половину бульби
або залишити бульбу цілою, але видалити з одного боку корені, то можна
спостерігати на ростучому стеблі листки більших розмірів з боку, де
корені залишені або з видаленою половиною бульби. Якщо поставити такий
самий дослід, але ампутувати головну бруньку, швидше проростають бруньки
з боку, де корені залишені або з видаленою половиною бульби. При цьому
затримується ріст бруньок з протилежного боку. Якщо на молодому, що ще
росте, стеблі ранника залишити лише один листок і видалити всі інші, то
спостерігається ріст бічних бруньок, який очевидно, не гальмує вплив
термінальної бруньки. Пізніше ріст бруньок, розташованих під залишеним
листком, затримується, а бруньки на протилежному боці ростуть швидше,
тоді як бруньки, розташовані над залишеним листком, ростуть сильніше,
ніж на протилежному боці. Отже, кожний ростучий на стеблі листок у
базипетальному напрямі гальмує, а в акропетальному стимулює ріст
пазушних бруньок. Цікавий ще один дослід з живцюванням ранника. На
живцях із залишеним одним листком спостерігається неоднакова реакція
залежно від того, який був листок — нижній, середній чи верхній. У живця
з нижнім, старим листком гальмується ріст своєї пазушної бруньки і
утворюються корінці з боку, де розташований листок. У живця з середнім
листком, який закінчив ріст, гальмується лише ріст своєї бруньки, а
кoрінці не утворюються. У живців з верхнім, молодим листком стимулюється
як ріст свого меживузля, так і своєї пазушної бруньки і утворюються
корінці з боку, де розташований листок.

Це саме спостерігається у Bryopohyllum crenatum. Якщо видалити одну ще
дуже молоду пару листків, то на нижньому вузлі будуть рости пазушні
пагони і значно збільшаться листкові пластинки. На вузлі з видаленими
листками бруньки не збільшуються, тому що вони ще недостатньо
ембріонально розвинені. У цих рослин на листках,, розташованих
посередині, на які впливають стимулююче нижні і гальмуюче верхні листки,
збільшуються по краях листової пластинки так звані виводкові бруньки.

Різні приклади кореляції вивчені Р. Досталем також при утворенні квіток
та бульб у ряду вищих рослин, та у неклітинної морської водорості
Caulerpa prolifera.

В. Луміс (1953) розрізняє такі типи кореляцій росту: живильні,
конкурентні, компенсаційні, стимуляційні і пригнічуючі.

Вегетативний ріст та генеративний розвиток рослин мають різне
співвідношення. При надмірному розвитку вегетативних органів не завжди
максимально розвиваються генеративні органи. Іноді різні вегетативні
органи рослини ростуть неоднаково, наприклад, значно росте гичка чи
бадилля у буряків або картоплі внаслідок недостатнього розвитку
коренеплодів чи бульб. Так може мати місце так звана компенсація. В
цьому випадку, щоб стимулювати ріст бульб, треба послабити ріст стебла.
Для цього в практиці застосовують так зване тренування, коли стебло
пригинають спеціальними катками до землі.

Досить поширеною серед внутрішніх факторів росту рослин є регенерація
(від лат. regeratio — відродження, відновлення), яка полягає у
відновленні рослиною втрачених або виснажених частин, наприклад, при
механічних пошкодженнях рослин рани заростають. Розрізняють різні
способи регенерації. Найчастіше у рослин відбувається так звана
реституція, коли замість втрачених органів на тому самому місці
утворюються такі самі за формою і функцією нові органи. Наприклад,
морські сифонові водорості відновлюють відрізану верхівку на тому самому
місці новим «стебельцем» і через кілька днів нову рослину не можна
відрізнити від старої. Папоротеподібні і вищі рослини можуть
відновлювати так лише молоді ембріональні клітини. Корені, як це
показали дослідження Б. Нємеца (1934) з кінськими бобами, можуть
відновлюватись лише тоді, коли відрізати 0,5—0,75 мм, а якщо більше, то
утворюється калюс і формується нова точка росту.

Як правило, при реституції утворюється той самий орган, але іноді може
утворюватись й інший — гетероморфоз

У Bryopsis muscosa в звичайних умовах відновлюється та частина, яка була
відрізана. Якщо ж відрізати ризоїдальну частину і місце зрізу добре
освітити, то утворюється не ризоїдальна, а пір’їста частина. Замість
відрізаної пір’їстої частини в темряві утворюється ризоїдальна. Якщо
відрізати обидві частини від стебельця, то при інтенсивному освітленні з
обох боків утворюються пір’їсті частини. У деяких рослин легко
відновлюються корені , а листки погано, у інших , навпаки, легко
відновлюються листки, а корені погано.

Розрізняють ще так звану регенерацію у вузькому розумінні слова, коли
перед утворенням нових органів виникає калюс, у якому раніше чи пізніше
утворюється камбій, що ендогенно дає нові органи (стебельце і корені).
При цьому ніколи не утворюються листки, перед утворенням яких виникає
стеблова точка росту. Регенерація спостерігається у більшості трав’яних
рослин і дерев; немає її лише у хвойних рослин.

З різних типів регенерації розрізняють ще так звану репродукцію, коли
замість втрачених частин виростають уже існуючі органи, ріст яких був
корелятивно затриманий. Так, зокрема, розселяються найзлісніші бур’яни:
пирій, осот, хвощ та ін.

В фізіології рослин важливою є також експлантація

Експлантацією називають культуру клітин, тканин або органів окремо від
рослини в стерильних культурах при умовах, створених спеціально з певною
метою. Основоположниками цього методу вважають Ф. Уайта і Р. Горте. В
Україні в цьому напрямі провадяться дослідження в багатьох лабораторіях,
в тому числі і в Інституті ботаніки ім. М. Г. Холодного у Києві та ін.

В результаті проведених численних досліджень з’ясовано, що для того щоб
неорганізовану тканину калюсу спонукати до закладання первинних пагонів,
необхідно в її клітинах змістити рівновагу між нуклеїновим і ауксиновим
обміном до синтезу нуклеїнових кислот і білків. Це здійснюється за
допомогою нуклеотидів, РНК, амінокислот і кінетину, які додають до
середовища, а також послабленням ауксинового обміну, наприклад, за
допомогою ауксиноксидази.

Бруньки, які утворюються в цих умовах з тканин калюсу, впадають у період
спокою. Для того щоб спонукати їх далі розвиватися і рости, треба різко
змінити співвідношення між нуклеїновим і ауксиновим обміном в бік
ауксинів. У цих умовах сплячі бруньки починають рости і з часом
перетворюються в нову рослину. Так, зокрема Р. Г. Бутенко виростила
моркву.

З інших внутрішніх факторів, що впливають на ріст рослин, слід назвати
періодичність. У однорічних і багаторічних трав’яних рослин, а також у
багаторічних деревних рослин періодичність росту добре помітна тоді,
коли вони інтенсивно вегетують або перебувають у стані спокою. Це
пояснюється впливом зовнішніх факторів, які протягом року зазнають
значних змін (температура, вологість, тривалість дня тощо). Крім того,
існує ще добова періодичність.

Період спокою відіграє важливу роль у розвитку різних рослин і
проявляється неоднаково. Багато тропічних дерев та кущів за рік мають по
кілька періодів росту. Рослини чаю, наприклад, мають 4—5 таких періодів
росту. А. Клінгер (1899) зазначав, що дерево Eugenia bambos, яке росте у
тропіках, плодоносить на рік 3—4 рази. При цьому одна половина його
густо вкрита листками і квітками, а друга — позбавлена листків та вкрита
плодами. Через деякий час роль обох половин змінюється.

В зв’язку з цим Г. Клебс (1915) висловив припущення, що період спокою у
тропічних рослин може зумовлюватись тимчасовою нестачею мінеральних
речовин. Проте це не основна причина, бо періодичність спостерігається у
сіянців навіть тоді, коли вони мають достатню кількість поживних
речовин. Так, у деяких рослин (лимонів, апельсинів, какао та інших
тропічних і субтропічних рослин і деяких рослин помірного поясу), що
вирощуються в оранжереях або вегетаційних будинках з достатньою
кількістю води і мінеральних речовин, сіянці і окремі пагони ростуть
певний час, потім ріст їх припиняється і через деякий час знову
відновлюється. Таке спостерігається 3—4 рази протягом сезону. Тепер
вважають, що під час росту рослин накопичуються певні речовини —
інгібітори росту— або рослини потребують якихось речовин, потрібних для
їх росту.

Деякі дерева помірного клімату ростуть не безперервно, а мають досить
чітко виражених 2—3 періоди росту з настанням періоду спокою між ними.
Цей період називають тимчасовим, літнім, або періодом інертності. Він
продовжується від кількох днів до кількох тижнів. Другий період спокою,
що настає восени, називають постійним або органічним періодом спокою.
Він триває досить довго, доти, поки рослина не зазнає впливу низької
температури протягом 1—2 місяців або не буде вжито спеціальних заходів,
що переривають цей період спокою.

Період органічного спокою настає не тільки при несприятливих погодних
умовах. Наприклад, якщо яблуні перенести з помірних широт у південні, де
температура підвищена, опадання листків і період спокою все-таки матиме
місце. Тривалість росту тільки частково пов’язана з факторами
середовища, але частіше пояснюється спадковими особливостями рослин.

Деякі тропічні рослини ростуть з невеликими перервами протягом року, а
рослини холодного клімату не більш як 2 місяці. Навіть тоді, коли
кліматичні умови сприяють росту, гілки дерев ростуть всього кілька
тижнів. У деяких деревних порід (ясен білий, бук, дуб червоний, сосни —
смолиста, Веймутова, звичайна і Банкса) приріст у висоту за один місяць
становить 90% загального річного приросту. У інших деревних порід
(осика, граб, береза паперова і тюльпанне дерево) ріст починається
повільно і так триває 3—4 тижні, потім активізується і через 60 днів
активного росту досягає 90% річного приросту. Навіть у різних сортів
одного виду, наприклад у яблуні, ріст триває неоднаково довго. У одних
сортів пагони швидше досягають свого максимального розміру, у інших —
пізніше, хоч розмір їх буде приблизно однаковий. Дослідження, проведені
в Науково-дослідному інституті садівництва НДР в Пільнітці (Дрезден)
показали, що перші сорти будуть більш урожайними. Це пояснюється тим, що
у більшої листкової поверхні фотосинтез відбувається протягом
тривалішого часу.

Звідси можна зробити такий висновок: у більшості деревних порід ріст
починається на початку весни, коли температура досягає певної величини,
але припиняється у різний час і причому задовго до настання тієї
температури, при якій ріст не може відбуватись. На ріст дерев впливає
також вік: як правило, молоді сіянці ростуть довше, ніж дорослі дерева.
Ріст сіянців розпочинається також раніше, ніж у дорослих дерев (тут,
напевне, основну роль відіграє вища температура повітря навколо
сіянців). Пагони на пнях зрізаних дерев ростуть швидше і мають вдвоє
довший період росту, ніж сіянці. Швидкість і тривалість росту неоднакові
навіть у різних гілок однієї рослини. Головний пагін у більшості рослин
починає рости раніше і росте довше, ніж бічні пагони, а гілки,
розташовані біля верхівки дерева, починають рости часто раніше і ростуть
довше, ніж нижні. Період спокою у гілок верхніх ярусів крони дерева
яблуні і груші більш тривалий, порівняно з нижніми. Якщо зрізати гілки з
перших днів грудня і до середини квітня і тримати їх у воді, то процент
бруньок, що розпустились у гілок нижніх ярусів крони більший і лише в
гілок, зрізаних в квітні, він однаковий. Ріст стовбура дерев по діаметру
розпочинається пізніше і триває довше, ніж ріст у висоту. Загальна
тривалість росту стовбура дерева по діаметру більша, ніж тривалість
росту пагонів.

П. О. Генкель та Є. 3. Окніна (1945—1968) створили концепцію про
глибокий спокій як процес відособлення протоплазми. За їхніми
уявленнями, при підготовці рослин до зими, спочатку в них
нагромаджуються запасні поживні речовини, припиняється ріст і знижується
інтенсивність фізіологічних процесів. Обмін речовин змінюється в бік
нагромадження жирів і ліпоїдів, при зменшенні температури нижче нуля,
плазмодесми відокремлюються і цитоплазма відокремлюється від оболонки.
Місце цитоплазми в більшій частині простору в оболонках, очевидно,
займають вода і фосфатиди.

П. О. Генкель та Є. 3. Окніна (1964) розрізняють три фази спокою:
1)органічний спокій, пов’язаний із змінами у білковому, і нуклеїновому
обміні; 2)глибокий спокій, що характеризується відособленням протоплазми
і відокремленням плазмодесм; 3)вимушений спокій, коли відособлення
закінчується і протоплазматичний зв’язок між клітинами частково
відновлюється.

Однак не в усіх тканинах рослин, які замерзають, протоплазма
відособлюється. Там, де це явище спостерігається, ступінь його може бути
неоднаковим. Рослини впадають у стан спокою не лише в осінньо-зимовий
період, а й влітку під час посухи та сильного засолення ґрунту. При
цьому спостерігається подібне відособлення протоплазми.

Переривання органічного спокою має велике практичне значення і
застосовується при так званій вигонці рослин, коли квіти (троянди,
азалії, бузок тощо) вирощують в оранжереях взимку. Раніше з цією метою
використовували теплі (37—39° на 9—12 год.) ванни. Тепер найчастіше
застосовують етилен-хлоргідрин — С1СН2 — СН2ОН (6,7 см3/100 л об’єму
повітря протягом 24 год). Етиленхлоргідрин застосовують також для
виведення з стану спокою бульб картоплі (40 см3/і л води протягом 5—30
хв), особливо при літньому висаджуванні картоплі (при цьому застосовують
також тіосечовину, гібереліни, солі роданистоводневої кислоти, бромистий
етил, дихлоретилен, три-хлоретилен та ксантогенати лужних металів).

Вегіс (1932) проводив досліди з виведення із стану спокою зимових
бруньок Hydrocharis за допомогою теплих ванн різної температури і
встановив незвичайно високий температурний коефіцієнт. Подібні
коефіцієнти виявлено у пагонів різних деревних порід та при ранній
вигонці зимових бруньок ін. рослин. Такі високі коефіцієнти характерні
лише для теплової денатурації білків і розчинення жирів. На основі цього
автор дійшов висновку, що причиною ранньої вигонки слід вважати
розчинення ліпоїдів клітини і саме теплі ванни сприяють розчиненню
фосфатидного шару, що покриває цитоплазму клітини.

Хрістіансен і Тіман (1950) встановили, що індолілоцтова кислота
прискорює розпад жирів та засвоєння органічних кислот. Інгібітори —
йодацетат, арсеніти, Nа-флюорид діють цілком протилежно: вуглеводи і
продукти їх розпаду перетворюються в жири або ліпоїди. На підставі
дослідів Вегіс (1955) припустив, що швидка вигонка бруньок спокою
внаслідок обробки їх ІОК відбувається в результаті прискореної дії IOК
на розпушування поверхні ліпоїдного шару цитоплазми внаслідок
окислювального розпаду ліпоїдів. Таким чином, знову відновлюється
нормальна проникність для води, кисню і поживних речовин.

PAGE

PAGE 1

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020