.

Технології документування інформації (дипломна робота)

Язык: украинский
Формат: дипломна
Тип документа: Word Doc
669 20590
Скачать документ

ДИПЛОМНА РОБОТА

Технології документування інформації

ВСТУП
………………………………………………………………..
………………… 3

РОЗДІЛ 1 ОГЛЯД ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ ……………………….. 6

РОЗДІЛ 2 ПОНЯТТЯ ТА СТРУКТУРА ТЕХНОЛОГІЙ ДОКУМЕНТУВАННЯ ІНФОРМАЦІЇ
…………………………………

13

2.1 Поняття технології документування інформації …………….. 13

2.2 Структура технологій документування інформації ………… 21

РОЗДІЛ 3 ЕТАПИ РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ……………………………………………………………
28

РОЗДІЛ 4 ВИДИ ТЕХНОЛОГІЙ ДОКУМЕНТУВАННЯ ІНФОРМАЦІЇ
…………………………………………………………… 47

4.1 Технологія обробки даних ……………………..…………… 47

4.2 Технологія управління ………………………………………. 48

4.3 Автоматизація офісу ………………………………………… 50

4.4 Технологія підтримки прийняття рішень ………………….. 51

4.5 Технологія експертних систем ……………………………… 53

4.6 Проблеми використання технологій документування інформації
………………………………………………………………… 55

Висновки …………………………………………………………… 61

Список використаних джерел та літератури ……………………. 64

ЗМІСТ

ВСТУП

Впровадження новітніх технологій документування інформації в діловодстві
відкриває принципово нові можливості для документаційного забезпечення
управління, дає змогу піднести діловодну діяльність на сучасний рівень,
кардинально підвищити продуктивність та якість роботи працівників служби
документування. [30; 184].

У зв’язку з комп’ютеризацією управління виробництвом і переходом до
зберігання інформації на нетрадиційних носіях сьогодні під
документаційним забезпеченням управління розуміють створення
документованої інформаційної бази на різних носіях для використання
управлінським апаратом у процесі реалізації його функцій. [28; 18].

Люди завжди намагалися в певний спосіб зафіксувати свої знання, для того
щоб передати накопичену інформацію іншим. Розвиток документа як засобу
фіксування інформації тісно пов’язаний із прогресом людства. Від
наскельних зображень людина переходить до клинописних табличок,
використання папірусу, пергаменту, паперу. Спочатку люди пишуть гусячим
пером, а згодом винаходять металеві. Набагато пізніше масове розмноження
документів почали здійснювати в друкарнях. Однак окремі документи ще
довго виготовляли рукописним способом, і лише винайдення механічної
друкарської машини, яку стали широко використовувати з кінця XIX ст.,
дало змогу механізувати процес створення документів. Потім з’явилися
електричні друкарські машини, набагато зручніші та швидкодійніші, ніж
механічні, які полегшили працю друкарок. У другій половині XX ст.
Розпочалося впровадження електронно-обчислювальних машин (ЕОМ), які
спочатку призначалися для виконання складних обчислень. І нарешті в 1946
р. Створено перший комп’ютер – ENIAC, маса якого становила 30 тонн. Уже
в 1968 р. У світі налічувалося близько 30 000 комп’ютерів. Це були
переважно великі універсальні ЕОМ і „міні-комп’ютери” розміром як
побутовий холодильник. Програми в них вводили за допомогою перфокарток.
[29; 76].

Робота з документами завжди вимагала значних затрат праці, що було
пов’язане з необхідністю передруковування окремих сторінок або всього
документа в разі внесення до нього змін чи виправлень. Із появою
електронних друкарських машин, оснащених запам’ятовувальним пристроєм
(ЗП), цю проблему вдалося вирішити, але тільки частково. І лише
впровадження персональних комп’ютерів радикально змінило процес
підготування документів і діловодство в цілому. [32; 197].

Як відомо, документ створюють, аби зафіксувати потрібну інформацію, щоб
її можна було передати на відстань і використати з часом. І перший,
головний напрям застосування персональних комп’ютерів у сфері
управлінської діяльності – це створення документів, тобто фіксація
інформації.

Коли документ надсилають адресатові комп’ютерними мережами, персональний
комп’ютер стає засобом комунікації (для передавання документів у
середині організацій створюються локальні мережі). Отже, передавання
документа на відстань – другий напрям використання комп’ютера.

Одержані документи треба опрацювати, зареєструвати та проконтролювати
хід їх виконання. Розв’язання цих завдань за допомогою спеціальних
програмних забезпечень становить третій напрям використання персональних
комп’ютерів.

І, нарешті, четвертий напрям – це зберігання інформації, тобто
організація схоронності документів. Компактність зберігання, швидкий
пошук потрібного документа, формування добірок документів заданої
тематики – все це досягається завдяки створенню електронного архіву.
[7; 135].

Організація управління за наших часів неможлива без застосування
комп’ютерних технологій. Практично всі працівники сфери управління на
підприємствах, в організаціях, установах, фірмах використовують у своїй
діяльності персональні комп’ютери. Це спрощує та прискорює процес
підготування документів, уможливлює зберігання та опрацювання великих
обсягів інформації, доступ до певної інформації з будь-якої точки земної
кулі.[7; 133].

Метою даної дипломної роботи є огляд та аналіз літератури, присвяченої
питанню технологій документування інформації.

Завдання можна розділити на кілька пунктів:

розкрити поняття технологій документування інформації,

проаналізувати етапи розвитку технологій документування інформації,

визначити види та проблеми використання технологій документування
інформації.

Об’єктом дослідження є документування інформації.

Предмет дипломної роботи – особливості технологій документування
інформації.

Новизна дипломної роботи полягає в тому, що вона є спробою комплексного
дослідження розвитку технологій документування інформації.

Структура роботи підпорядкована меті, складається з чотирьох розділів
(другий містить два підрозділи, четвертий – шість)

У цей час комп’ютер використовується у всіх сферах діяльності людини. У
зв’язку із цим дуже актуальним є огляд основних видів сучасних ЕОМ та
розвитку технологій документування інформації, що й обумовило мій вибір
теми дипломної роботи.

РОЗДІЛ 1

ОГЛЯД ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

Питання необхідності вивчення технологій документування інформації
стоїть давно. Безліч вчених працювали над цим.

Діденко А.Н. у праці „Сучасне діловодство” розглядає поняття
документованої інформації – інформація, зафіксована на матеріальному
носії та має реквізити для її ідентифікації.

Поява інформатики на „горизонті” сучасної науки виявилася несподіваною в
різних аспектах і для багатьох дослідників. Багато хто поспішає додати
їй риси загальності, визначити відношення її до кібернетики, підкреслити
природу її „безпаперовості” та ін. В той же час курс сучасних лекцій по
інформатиці вже декілька років є нормативними у ряді вузів і на його
основі розроблені інші прикладні курси лекцій. В найближчі роки розробка
сучасної інформатики повинна стати і стане центральною науковою
тематикою багатьох інститутів теоретичного і прикладного напрямів.
Становлення як фундаментальної науки в даний час цілком закономірно,
але, на жаль, відбувається з великим спізненням. Багато фахівців і
вчених, що стояли біля витоків побудови методології створення АІС на
базі ЕОМ, не розглянули вчасно майбутню основу сучасної автоматизації.
Вони вважали, що бази даних (БД) і системи управління ними (СУБД)
„покриють” всі прикладні проблеми створення АІС і стануть універсальним
інструментарієм реалізації інформаційних процесів, візьмуть на свої
„плечі” сучасну інформатизацію у всіх наочних областях на багато
десятиріч. 

Автоматизація як наукова проблема і її „матеріалізація” в
науково-технічній революції можуть бути охарактеризовані трьома видами
автоматизації: технологічних процесів, процесів управління, проектування
і наукових досліджень.

На третьому етапі почалася автоматизація творчих процесів в достатньо
широкому значенні, що зажадало цілком по-новому ставити і вирішувати
задачі побудови обчислювальних і інформаційних систем. [7; 134]

С.В. Назаров розглянув структуру технологій документування інформації:

Сучасна технологія документування інформації, основана на комп’ютерній
техніці, передбачає наявність наступних компонентів:

комплекс технічних засобів, що базується на комп’ютерах;

система програмних засобів, що забезпечують функціонування комплексу
технічних засобів;

система організаційно-методичного забезпечення, що включає в себе
використання технічних засобів та діяльність управлінського персоналу в
рамках єдиного технологічного процесу з реалізації конкретної функції
інформаційного забезпечення управлінської діяльності. [18; 207]

Кудряєв В.А. у підручнику „Организация работы с документами” вважає, що
інформаційна технологія виникла на Землі кілька мільйонів років назад
разом з першими прийомами спілкування (нечленороздільними звуками,
мімікою, жестами, дотиками) наших далеких предків. При цьому
забезпечувався тільки обмін інформацією між індивідами. Разом з
виникненням мови (близько 100 тисяч років назад) виникла можливість
накопичення інформації, поки що індивідуального, в пам’яті людини.

Наступний етап – виникнення писемності (5 – 6 тисячоліть до н.е.), що
дав людству колективну (суспільну) пам’ять. Поява писемності дозволила
реалізувати повний набір процесів циркуляції та переробки інформації: її
збір, передачу, переробку, зберігання та доведення. Ці можливості
відкрила фіксація інформації на матеріальних носіях.

Новим етапом стало створення у X – IX ст. до н.е. фінікійського
алфавіту. Революційний по суті та багато етапний за часом перехід до
алфавітних систем закінчується у VIII ст. до н. е. створенням на основі
фінікійського письма грецького алфавіту – основи всіх західних письмових
систем. Зручність цієї інформаційної символіки сприяла розповсюдженню
писемності у давньогрецькому світі. Удосконаленню алфавітної писемності
послугувало введення у II – I ст. до н.е. в Олександрії початку
пунктуації. Розвиток письмової символіки закінчується в Європі в XV ст.
створенням пунктуації сучасного вигляду. Удосконаленню мови сприяла
поява давньогрецьких термінів наукового характеру на основі розмовної
мови, завдяки чому почалося усунення інформаційної надлишковості. У
період Відродження давньогрецька та латинська мова слугували стрижневою
основою для створення національних за формою та спеціальних за змістом
термінологічних систем у різних галузях знань. У період технічної
революції (кінець XIX ст.) термінологічні системи значно розширюються за
об’ємом, упорядковуються за рахунок фундаментального переосмислення
законів природи та суспільства, проходить дифузія термінів між галузями
знань.

Автори підручнику „Інформатика. Комп’ютерна техніка. Комп’ютерні
технології” роблять висновок розгляду еволюції системи подання
інформації, відзначають загальну тенденцію до створення найбільш
раціональних форм людської (наднаціональної) інформаційної символіки. У
найбільш важкодоступній лінгвістичній галузі це реалізується
запровадженням машинних мов. [9; 116]

Розвиток інформаційних технологій окрім системи подання інформації був
пов’язаний з удосконаленням засобів інформаційних комунікацій. Вони
виникли при появі людської мови, яка стала нематеріалізованою несучою
інформацією. Початок цієї фази без сумніву можна вважати першим
інформаційним вибухом в історії інформаційної

технологічної цивілізації. Протягом наступної фази – допаперової –
інформаційні вибухи характеризували перехід до все більш досконалих
носіїв: запис на камінні дозволила вперше отримати ефект безособовості
процесу передачі інформації, закріпленої назавжди у визначеному місці;
перехід до записів на сирих глиняних табличках та дерев’яних дощечках з
4-го тисячоліття до н.е. надав інформаційним комунікаціям динамічний
характер (камінь зберігає значення носія символічної монументальної
інформації); винайдення папірусу (з 3-го тисячоліття до н.е.) значно
підвищує одиничну місткість носія та його розподільну здатність завдяки
великій площі свитка та можливості застосовувати фарби; поява пергаменту
(ІІІ ст. до н.е.) завершує допаперову фазу новим інформаційним вибухом:
з’являється оптимальний носій інформації – книга (ІV ст. до н.е.).

Новий етап у розвитку технологій документування інформації, пов’язаний з
технічною революцією кінця ХІХ ст., характеризується створенням
поштового зв’язку як форми стабільних міжнародних комунікацій
(Всезагальна поштова спілка з 1874 р. Та Всесвітня поштова конвенція з
1878 р.), фотографії (1839 р.), винайденням телеграфу (1832 р.),
телефону (1876 р.), радіо (1895 р.), кінематографу (1895 р. ), а пізніше
– безпровідної передачі зображення (1911 р.) та промислового телебачення
(з кінця 20-х рр.). У розвитку інформаційних комунікацій настав період
створення загальносвітової системи зосередження, зберігання та
швидкодійної передачі інформації в найбільш зручній для користувача
формі. Це перетворило інформацію в рухому силу технічного, соціального
та економічного прогресу, визначило її провідну роль на етапі сучасної
технологічної революції, яка надає інформаційним технологіям форму
інтелектуальної індустрії. Завдяки цьому було розв’язано назрівше
історичне протиріччя між накопиченням гігантського об’єму інформації в
суспільстві та неможливістю ефективного її використання за допомогою
традиційних немашинних методів.

Інформація перетворюється на один з найбільш цінних за складом та
масових за формою продуктів цивілізації, споживачем якої стає все
людство. Етап інформаційної революції другої половини ХХ ст. ознаменовує
початок безпаперової фази розвитку інформаційних технологій, коли на
якісно новому рівні завершується найбільш крупний історичний оберт
переходу до небаченої несучої інформації, причому швидкість її передачі
(шляхом електронних хвиль) зростає в мільйони разів (порівняно з
людською мовою). Машинна інтуїція (експертні системи перетворюється на
виробничу силу, а штучний інтелект дозволяє розв’язувати якісно нові
задачі технічного прогресу. Виняткове значення машинних динамічних
інформаційних систем у житті сучасного суспільства висунуло на перший
план проблеми створення все більш досконалих ЕОМ та пов’язаних з ними
технологій. Історія розвитку механізму інформаційної взаємодії між
людьми (а тепер і між людиною та машиною) дає підставу для розуміння
інформаційних технологій як єдиної інтеграційної системи розвитку всіх
галузей знань, етапи якої в основному збігаються з періодами становлення
суспільствознавства з більш ранніми за часом періодами накопичення знань
у суспільстві.

Ілюшенко М.П., Кузнєцова Т.І., Лівшиц Я.З. у своїх праці
„Документоведение. Документ и системы документации” зазначають ,що
винайдення друкарської машинки, телефону, диктофону, модернізація
системи суспільної пошти – усе це слугувало базою для принципових змін у
технології обробки інформації та, як наслідок, у продуктивності роботи.
По суті „механічна” технологія проклала дорогу до формування
організаційної структури існуючих закладів.

40 – 60-ті рр. ХХ ст. характеризуються появою „електричної” технології,
на широкому використанні електричних друкарських машинок зі зйомними
елементами, копіювальних машин на звичайному папері, портативних
диктофонів. Вони покращили закладну діяльність за рахунок підвищення
якості, кількості та швидкості обробки документів. Багато із сучасних
закладів базуються на „електричній” технології.

Поява в другій половині 60-х рр. великих виробничих ЕОМ на периферії
закладної діяльності (в обчислювальних центрах) дозволило змістити
акцент в інформаційній технології на обробку не форми, а змісту
інформації. Це було початком формування „електронної”, або
„комп’ютерної” технології. Як відомо, інформаційна технологія управління
повинна містити як мінімум три найважливіших компоненти обробки
інформації: облік, аналіз та прийняття рішень. Ці компоненти
реалізуються у “в’язкому” середовищі – паперовому „морі” документів, яке
з кожним роком стає все більш безмежним. [10, 93]

Козирєв А.А. у підручнику з інформатики вивчив сучасний стан технологій
документування у США, країнах Західної Європи, Японії, який
охарактеризував наступними тенденціями.

Наявність великої кількості промислово функціонуючих баз даних великого
об’єму, які містять інформацію практично з усіх видів діяльності
товариства.

Створення технологій, які забезпечують інтерактивний доступ масового
користувача до цих інформаційних ресурсів. Технічною основою даної
тенденції стали державні та приватні системи зв’язку та передачі даних
загального призначення і спеціалізовані, об’єднані в національні,
регіональні та глобальні інформаційно-обчислювальні мережі.

Розширення функціональних можливостей інформаційних систем, які
забезпечують паралельну одночасну обробку баз даних з різноманітною
структурою даних, мультиоб’єктних документів, гіперсередовищ, у тому
числі таких, що реалізують технології створення гіпертекстових баз
даних. Створення локальних, багатофункціональних проблемно-орієнтованих
інформаційних систем різного призначення на основі потужних персональних
комп’ютерів і локальних обчислювальних мереж.

Внесення до інформаційних систем елементів інтелектуалізації інтерфейсу
користувача із системами, експертних систем, систем машинного перекладу,
автоіндексування та інших технологічних засобів.

Після вивчення джерел та літератури з даного питання можна зробити
висновок, що питання технологій документування інформації було завжди
актуальним. Є достатньо висвітленим у літературі.

РОЗДІЛ 2

ПОНЯТТЯ ТА СТРУКТУРА ТЕХНОЛОГІЙ ДОКУМЕНТУВАННЯ ІНФОРМАЦІЇ

2.1 Поняття технології документування інформації

Документаційне забезпечення управління є однією зі сфер управлінської
праці, що вибудовується на наукових засадах, які визначаються
документознавством. Документування є частиною діловодства, пов’язаною з
процесами створення документів. Стандартизація та уніфікація документів,
встановлення певних вимог до їх складання та оформлення, підтримка
тенденції до скорочення кількості видів документів, що використовуються
в діяльності організацій, необхідність скорочення обсягів документообігу
висунули питання щодо вивчення доцільності пов’язання процесу
документотворення з функціями документа. [36, 28].

Документи функціонують не ізольовано. Кожний з них займає певне місце,
відіграє певну роль, призначений для певних цілей і відображає у своєму
змісті зовнішні та внутрішні зв’язки. Документи певною мірою є виміром
ієрархії управлінської діяльності. Як і будь-яка інша система, документ
створюється лише тому, що він виконує необхідні суспільству функції.

У літературі розглянуті основні поняття, терміни в галузі технології
документування інформації, на яких базується вивчення дисципліни
„інформатика”.

Інформація – відчужене знання (відомості про осіб, предмети, факти,
явища, події та процеси, незалежно від форми їх подання), яке може бути
записано на матеріальному носії для того, щоб бути доступним
кому-небудь.

Інформатизація – організований соціально-економічний та
науково-технічний процес створення оптимальних умов з метою задоволення
інформаційних вимог на основі формування та використання інформаційних
ресурсів за допомогою сучасних інформаційних технологій та розвиненої
інфраструктури. Інформатизація ведеться шляхом тісної взаємодії між
собою процесів удосконалення створення документованої інформації,
методів покращення порядку та технології її збору, накопичення і
зберігання, процесів використання – обробки, пошуку та розповсюдження
інформації; механізмів створення і розвитку засобів забезпечення
(програмних, технічних, лінгвістичних, правових, організаційних з
документування інформації, організаційних з виконання інформаційних
процесів). [9, 215].

Технології документування інформації (ТДІ) – сукупність методів та
програмно-технічних засобів, об’єднаних у технологічний ланцюжок, який
забезпечує збір, зберігання, розподілення та відображення інформації з
метою зниження трудоємкості процесів використання інформаційних
ресурсів, а також підвищення їх надійності та оперативності. Пакети
прикладних програм складають основу інформаційної технології. Взаємодія
програм, підібраних у пакет, забезпечує розв’язання широкого кола
користувальницьких задач. З певною часткою умовності усі пакети
прикладних програм можна розділити на два види: функціональні та
проблемні.

Технології документування інформації у сфері економіки та управління –
це комплекс методів переробки розрізнених вихідних даних в надійну та
оперативну інформацію механізму прийняття рішень за допомогою апаратних
і програмних засобів з метою досягнення оптимальних ринкових параметрів
об’єкта управління. [13, 67].

Інформаційні процеси – процеси збору, обробки, накопичення зберігання,
пошуку та розповсюдження інформації. Функціональні технології збору,
зберігання, обробки, відображення та транспортування відповідають
основним стадіям технологічного процесу переробки первісного
інформаційного ресурсу у придатну для використання корисну інформацію.
[18; 96].

Документована інформація – інформація, зафіксована на матеріальному
носії та має реквізити для її ідентифікації.

Інформаційні ресурси – окремі документи та масиви документів, документи
та масиви документів в інформаційних системах (бібліотеках, архівах,
фондах, банках даних, інших інформаційних системах).

Користувач – суб’єкт, який звертається до власника за отриманням
необхідних йому інформаційних технологій. [1; 16-17].

Визначення технології документування інформації

Технологія при перекладі із грецької мови (techne) означає мистецтво,
майстерність, уміння, а це не що інше, як процеси. Під процесом варто
розуміти певну сукупність дій, спрямованих на досягнення поставленої
мети. Процес повинен визначатися обраною людиною стратегією й
реалізуватися за допомогою сукупності різних засобів і методів.

Під технологією матеріального виробництва розуміють процес, обумовлений
сукупністю засобів і методів обробки, виготовлення, зміни стану,
властивостей, форми сировини або матеріалу. Технологія змінює якість або
первісний стан матерії з метою одержання матеріального продукту.

Інформація є одним з найцінніших ресурсів суспільства поряд з такими
традиційними матеріальними видами ресурсів, як нафта, газ, корисні
копалини й ін., а виходить, процес її переробки за аналогією із
процесами переробки матеріальних ресурсів можна сприймати як технологію.
Тоді справедливо наступне визначення.

Технологія документування інформації – процес, що використовує
сукупність засобів і методів збору, обробки й передачі даних (первинної
інформації) для одержання інформації нової якості про стан об’єкта,
процесу або явища (інформаційного продукту).

Ціль технології матеріального виробництва – випуск продукції, що
задовольняє потреби людини або системи.

Ціль технології документування інформації – виробництво інформації для
її аналізу людиною й прийняття на його основі рішення з виконання
якої-небудь дії.

Відомо, що застосовуючи різні технології до тому самому матеріального
ресурсу, можна отримати різні вироби, продукти. Те ж саме буде
справедливо й для технології переробки інформації. [14; 38-39].

Нова інформаційна технологія

Інформаційна технологія є найбільш важливою складовою процесу
використання інформаційних ресурсів суспільства. До теперішнього часу
вона пройшла кілька етапів, зміна яких обумовлювалася головним чином
розвитком науково-технічного прогресу, появою нових технічних засобів
технології переробки інформації. У сучасному суспільстві основним
технічним засобом переробки інформації служить персональний комп’ютер,
що істотно вплинув як на концепцію побудови та використання
технологічних процесів, так і на якість результатної інформації.
Впровадження персонального комп’ютера в інформаційну сферу й
застосування телекомунікаційних засобів зв’язку обумовили новий етап
розвитку інформаційної технології та, як наслідок, зміна її назви за
рахунок приєднання одного із синонімів: „нова”, „комп’ютерна” або
„сучасна”.

Прикметник „нова” підкреслює новаторський, а не еволюційний характер
цієї технології. Її впровадження є новаторським актом у тому розумінні,
що вона істотно змінює зміст різних видів діяльності в організаціях. У
поняття нової інформаційної технології включені також комунікаційні
технології, які забезпечують передачу інформації різними засобами, а
саме – телефон, телеграф, телекомунікації, факс й ін.

Нова інформаційна технологія документування інформації – інформаційна
технологія з „дружнім” інтерфейсом роботи користувача, що використовує
персональні комп’ютери й телекомунікаційні засоби.

Прикметник „комп’ютерна” підкреслює, що основним технічним засобом її
реалізації є комп’ютер.

Очевидно, більш точним варто вважати все-таки термін „нова”, а не
комп’ютерна інформаційна технологія, оскільки він відображає в її
структурі не тільки технології, засновані на використанні комп’ютерів,
але й технології, засновані на інших технічних засобах, особливо на
засобах, що забезпечують телекомунікацію. [25, 67].

Автоматизація і інформаційні технології документування

Поява інформатики на „горизонті” сучасної науки виявилася несподіваною в
різних аспектах і для багатьох дослідників. Багато хто поспішає додати
їй риси загальності, визначити відношення її до кібернетики, підкреслити
природу її „безпаперовості” та ін. В той же час курс сучасних лекцій по
інформатиці вже декілька років є нормативними у ряді вузів і на його
основі розроблені інші прикладні курси лекцій. В найближчі роки розробка
сучасної інформатики повинна стати і стане центральною науковою
тематикою багатьох інститутів теоретичного і прикладного напрямів.
Становлення як фундаментальної науки в даний час цілком закономірно,
але, на жаль, відбувається з великим спізненням. Багато фахівців і
вчених, що стояли біля витоків побудови методології створення АІС на
базі ЕОМ, не розглянули вчасно майбутню основу сучасної автоматизації.
Вони вважали, що бази даних (БД) і системи управління ними (СУБД)
„покриють” всі прикладні проблеми створення АІС і стануть універсальним
інструментарієм реалізації інформаційних процесів, візьмуть на свої
„плечі” сучасну інформатизацію у всіх наочних областях на багато
десятиріч. 

Тематика БД і СУБД заповнила головні наукові потужності і зайняла
основний науковий потенціал всіх без виключення НДІ і СКБ програмного
забезпечення, АСУ і обчислювальної техніки на тривалий час. Сторінки
наукових журналів, програми наукових конференцій, теми дисертацій були
незаслужено переповнені рядовими інженерними результатами. Про це
свідчить велика кількість „власних” розробок в цій області, виконаних
некваліфіковано „без почуття” і знання перспективи — по держбюджету і
господарським договорам і в порядку власної ініціативи. [35, 89].

В результаті дослідження і розв’язання фундаментальних проблем
інформатики в сучасному розумінні були відсунуті на задній план як
передчасні, оскільки передній план зайняла автоматизація процесів,
об’єктів, підприємств, галузей і т. п. Не дивлячись на уявну загальність
автоматизації, АІС представляють собою досить-таки локальні
інформаційні системи, сконцентровані у ОЦ або просто в окремих ЕОМ.
Проблема полягає ж в зміні інформаційної основи сучасного суспільства,
яка представляє собою нову і досить складну інфраструктуру. Зрозуміти
останню неможливо без розгляду основних напрямів розвитку інформатики в
її основних аспектах. 

Автоматизація як наукова проблема і її „матеріалізація” в
науково-технічній революції можуть бути охарактеризовані трьома видами
автоматизації: технологічних процесів, процесів управління, проектування
і наукових досліджень.

На третьому етапі почалася автоматизація творчих процесів в достатньо
широкому значенні, що зажадало цілком по-новому ставити і вирішувати
задачі побудови обчислювальних і інформаційних систем.

На перший план вийшли наступні проблеми: розробка інформаційних моделей
предметних областей досліджень; створення машинних систем інформації і
засобів (мовних і технічних) інтерактивної взаємодії фахівців з ЕОМ в
процесах проектування; створення систем інформації в наукових
дослідженнях і інших творчих процесах. [37; 19-20].

Істотне просування в створенні АСУ ТП на базі робототехніки і АСУ (на
основі діалогових систем планування і управління) якісно підняло рівень
„інтелектуальності” засобів автоматизації в областях, характерних для
перших двох етапів. Це загалом створило єдиний базис інформатизації, яка
в даний час розглядається як програмована зміна інформаційної основи
суспільства. 

В багатьох країнах розроблені або розробляються національні програми
інформатизації, що охоплюють виробництво, економіку, освіту, сферу
обслуговування, культуру і інші важливі процеси, механізми і інститути
суспільства. Попередня революція в області інформаційних основ
суспільства мала місце в результаті виникнення писемності і подальшого
винаходу книгодрукування. Ця зміна відбувалася у вузьких рамках,
оскільки практично не зачіпала найважливішої компоненти інформаційної
технології — переробки інформації. Проте потім вона охопила діловодство,
освіту, сферу комунікації, культуру, накопичення, систематизацію і
зберігання знань (бібліотеки, фундації, архіви і др.). 

Нинішня зміна ґрунтується на універсальній електронній технології
інформаційних процесів, що дає їй невичерпні можливості по переробці
інформації, її зберіганню, передачі, розмноженню, уніфікації і
представленню в необхідному вигляді практично всім категоріям
користувачів. Вона охоплює всі сфери попередньої заміни інформаційної
технології, але на більш високому (автоматизованому) рівні, охоплюючи,
крім того, магістральні області науки, виробництва, економіки,
соціальних процесів і політики. Відзначимо деякі з областей: наукові
експериментальні дослідження, економічне планування на всіх рівнях і у
всіх ланках, творчі процеси в керівництві, проектування нових машин,
технологій і програмований розвиток техніки загалом, програмована
експлуатація всіх видів техніки (енергетика, транспорт, машинобудування,
технологія і др.), надр, сільськогосподарських угідь, річок і морів,
світового океану і космічного простору, сфера обслуговування (медицина,
торгівля, міське господарство, комунікації і др.), освіта і культура.
Свого часу кібернетика була покликана побудувати наукові основи
створення АІС, функціонуючих як елементи систем керівників в різних
сферах і середовищах. В свою проблематику вона не включала або майже не
включала генезис інформаційних процесів в суспільстві і соціальній сфері
(„соціальну генетику”), дослідження і синтез механізмів „інформаційного
супроводу” в процесах розвитку макросистем (природа, суспільство,
техніка) і їх цілевзаємодії, побудову логіки процесів системотворення
при функціонуванні взаємодіючих макросистем (суспільство і техніка) в
природному середовищу з обмеженими ресурсами, синтез інструментарію
(мови) для комунікативної взаємодії людини з людиною і колективом в
середовищах електронної (безпаперової) інформатики і спілкування людини
(кожного члена суспільства) із засобами нової інформаційної технології.
Це лише декілька основних і найзлободенніших напрямів нової наукової
дисципліни – інформатики. Становлення цих актуальних проблем відбулося
дуже швидко після того, як ЕОМ стали технологічною основою нових
інформаційних систем з активною участю людини в різних виробничих сферах
і наочних областях (наукові дослідження, проектування, наукове
обслуговування, освіта, культура та ін.). [17; 369-371].

Проте в основному розв’язання цих проблем було відсунуте на задній план
як передчасне, оскільки передній план зайняла автоматизація різного роду
виробничих і технологічних процесів, процесів управління (АСУ) і ін.

У той же час важливі роботи по інформатиці системних досліджень,
штучного інтелекту, автоматизації проектування, інформатиці систем
автоматизації сучасних технологій велися малими силами, практично без
всякої централізованої координації і матеріального забезпечення. В цій
ситуації японська національна програма інформатизації виробництва,
економіки і соціальних процесів прозвучала як „виклик” по відношенню до
традиційних програм розробки нових поколінь ЕОМ, що склалися, і
створення на їхній основі АІС в багатьох країнах світу. Японська
програма ставить ціль створення в найближчі десятиріччя
загальнонаціональної інформаційної технології, що розробляється на
концепціях сучасної інформатики, вбудованих в ЕОМ систем штучного
інтелекту, новітньої робототехніки і мікроелектроніки. Програма включає
освоєння нової інформаційної технології у всіх осередках суспільства
починаючи з дитячих садів, шкіл і поліклінік і закінчуючи офісами,
державними установами і заводами-автоматами з безлюдною промисловою
технологією. [42, 26].

2.2 Структура технологій документування інформації

Як було уже відзначено, сучасна технологія документування інформації,
основана на комп’ютерній техніці, передбачає наявність наступних
компонентів:

комплекс технічних засобів, що базується на комп’ютерах;

система програмних засобів, що забезпечують функціонування комплексу
технічних засобів;

система організаційно-методичного забезпечення, що включає в себе
використання технічних засобів та діяльність управлінського персоналу в
рамках єдиного технологічного процесу з реалізації конкретної функції
інформаційного забезпечення управлінської діяльності. [12, 486].

У складі комплексу технічних засобів забезпечення інформаційних
технологій виділяють засоби комп’ютерної техніки та засобів
організаційної техніки.

Сучасні засоби комп’ютерної техніки можуть бути класифіковані наступним
чином:

персональні комп’ютери;

корпоративні комп’ютери;

суперкомп’ютери.

Персональні комп’ютери являють собою обчислювальні системи, усі ресурси
яких повністю спрямовані на забезпечення діяльності одного робочого
місця управлінського працівника. Це найчисельніший клас засобів
обчислювальної техніки, у складі якого можна виділити персональні
комп’ютери ІВМ РС та сумісні з ними, а також персональні комп’ютери
Macintosh фірми Apple. Інтенсивний розвиток сучасних інформаційних
технологій пов’язаний саме з широким розповсюдженням з початку 80-х рр.
персональних комп’ютерів, які поєднують відносну дешевизну з достатньо
широкими для непрофесійного користувача можливостями.

Корпоративні комп’ютери (іноді їх називають міні-ЕОМ або mainframe)
являють собою обчислювальні системи, які забезпечують спільну діяльність
багатьох управлінських працівників в рамках однієї організації, одного
проекту, однієї сфери інформаційної діяльності при використання одних і
тих інформаційно-обчислювальних ресурсів. Це багатокористувальницькі
обчислювальні системи, які мають центральний блок з великою
обчислювальною потужністю та значними інформаційними ресурсами, до якого
під’єднується велика кількість робочих міст з мінімальною оснащеністю
(відеотермінал, клавіатура, пристрій позиціонування типу „миша” і,
можливо, пристрій друку). У принципі в якості робочих місць, під’єднаних
до центрального блоку корпоративного комп’ютера, можуть бути використані
персональні комп’ютери. Галузь використання корпоративних комп’ютерів –
реалізація інформаційних технологій управлінської діяльності в крупних
фінансових та виробничих організаціях, організація різноманітних
інформаційних систем, які обслуговують велику кількість користувачів у
рамках однієї функції (біржові та банківські системи, бронювання та
продаж квитків для надання транспортних послуг населенню та ін.).

Суперкомп’ютери являють собою обчислювальні системи з межовими
характеристиками обчислювальної потужності та інформаційних ресурсів і
використовуються у військовій і космічній галузях діяльності, у
фундаментальних наукових дослідженнях, глобальному прогнозуванні погоди.

Дана класифікація доволі умовна, оскільки інтенсивний розвиток
технологій виробництва електронних компонентів і значний прогрес у
вдосконаленні архітектури комп’ютерів і найбільш важливих складових їх
елементів призводять до розмивання кордонів між вказаними класами
засобів обчислювальної техніки.

Крім того, розглянута класифікація враховує тільки автономне
використання обчислювальних систем. У наш час переважає тенденція
об’єднання різних обчислювальних систем в обчислювальні мережі різного
масштабу, що дозволяє інтегрувати інформаційно-обчислювальні ресурси для
найбільш ефективної реалізації інформаційних технологій. [41; 34-36].

Програмні засоби сучасних інформаційних технологій в цілому розділяються
на системні та прикладні.

Системні програмні засоби призначені для забезпечення діяльності
комп’ютерних систем як таких. У їх складі виділяють:

текстові та діагностичні програми;

антивірусні програми;

операційні системи;

командно-файлові процесори (оболонки).

Текстові та діагностичні програми призначені для перевірки
роботоспосібності окремих вузлів комп’ютера та компонентів
програмно-файлових систем і, можливо, усунення виявлених неполадок.

Антивірусні програми призначені для виявлення і, можливо, усунення
вірусних програм, що порушують нормальну роботу обчислювальної системи.

Операційні системи є основними системними програмними комплексами, які
виконують наступні основні функції:

тестування роботоспосібності обчислювальної системи та її настройку при
першому вмиканні;

забезпечення синхронної та ефективної взаємодії всіх апаратних і
програмних компонентів обчислювальної системи у процесі її
функціонування;

забезпечення ефективної взаємодії користувача з обчислювальною системою.

Операційні системи класифікуються наступним чином:

однокористувальницькі однозадачні системи (MS-DOS, DR-DOS);

однокористувальницькі багатозадачні системи (OS/2, Windows 95);

багатокористувальницькі (системи родини UNIX).

Командно-файлові процесори (оболонки) призначені для організації системи
взаємодії користувача з обчислювальною системою на принципах, які
відрізняються від реалізованих операційною системою, з метою полегшення
його роботи або надання додаткових можливостей (наприклад Norton
Commander або Windows версій до 3.11).

Прикладні програмні засоби забезпечення управлінської діяльності
класифікуються наступним чином:

системи підготовки текстових документів;

системи обробки фінансово-економічної інформації;

системи управління базами даних;

особисті інформаційні системи;

системи підготовки презентацій;

системи управління проектами;

експертні системи та системи підтримки прийняття рішень;

системи інтелектуального проектування та вдосконалення систем
управління;

інші системи.

Системи підготовки текстових документів призначені для організації
технології виготовлення управлінських документів та різних інформаційних
матеріалів текстового характеру. Вони включають в себе:

текстові редактори;

текстові процесори;

настільні видавничі системи.

Системи обробки фінансово-економічної інформації призначені для обробки
числових даних, які характеризують різні виробничо-економічні та
фінансові явища та об’єкти, і складання відповідних управлінських
документів та інформаційно-аналітичних матеріалів. Вони включають в
себе:

універсальні табличні процесори;

спеціалізовані бухгалтерські програми;

спеціалізовані банківські програми (внутрішньобанківських та
міжбанківських розрахунків);

спеціалізовані програми фінансово-економічного аналізу та планування.

Системи управління базами даних призначені для створення, зберігання та
маніпулювання масивами даних великого об’єму. Різні системи цього класу
відрізняються способами організації зберігання даних та обробки запитів
на пошук інформації, а також характером даних, які зберігаються в базі.

Особисті інформаційні системи призначені для інформаційного
обслуговування робочого місця управлінського працівника і по суті
виконують функції секретаря. Вони також допомагають здійснювати:

планування особистого часу на різних часових рівнях з можливістю
своєчасного нагадування про настання запланованих заходів;

ведення персональних чи інших картотек з можливістю автоматичної вибірки
необхідної інформації;

з’єднання за телефонними лініями з веденням журналу телефонних
переговорів та виконанням функцій, характерних для багатофункціональних
телефонних апаратів;

ведення персональних інформаційних блокнотів для зберігання
різноманітної особистої інформації.

Системи підготовки презентацій призначені для кваліфікованої підготовки
графічних і текстових матеріалів, які використовуються для демонстрації
на презентаціях, ділових переговорах, конференціях. Для сучасних
технологій підготовки презентацій характерне підключення до традиційних
графіки та тексту таких форм інформації, як відео- та аудіоінформація,
що дає змогу казати про реалізацію гіпермедіатехнологій.

Системи управління проектами призначені для планування та управління
ресурсами різних видів (матеріальними, технічними, фінансовими,
кадровими, інформаційними) при реалізації складних науково-дослідницьких
та проектно-будівельних робіт.

Експертні системи та системи підтримки прийняття рішень призначені для
реалізації технологій інформаційного забезпечення процесів прийняття
управлінських рішень на основі використання економічно-математичного
моделювання та принципів штучного інтелекту.

Системи інтелектуального проектування та вдосконалення управління
призначені для використання так званих CASE-технологій (Computer Aid
System Engineering), орієнтованих на автоматизовану розробку проектних
рішень зі створення систем організаційного управління.

Система організаційно-методичного забезпечення інформаційних технологій
включає в себе:

нормативно-методичні матеріали з підготовки й оформлення управлінських
та інших документів у рамках конкретної функції забезпечення
управлінської діяльності;

інструктивні та нормативні матеріали з експлуатації технічних засобів, у
тому числі з техніки безпеки роботи та з умов підтримки нормальної
роботоспосібності устаткування;

інструктивні та нормативні матеріали з організації роботи управлінського
персоналу в рамках конкретної інформаційної технології забезпечення
управлінської діяльності. [19; 28-32].

РОЗДІЛ 3

ЕТАПИ РОЗВИТКУ ТЕХНОЛОГІЙ ДОКУМЕНТУВАННЯ ІНФОРМАЦІЇ

Інформаційна технологія виникла на Землі кілька мільйонів років назад
разом з першими прийомами спілкування (нечленороздільними звуками,
мімікою, жестами, дотиками) наших далеких предків. При цьому
забезпечувався тільки обмін інформацією між індивідами. Разом з
виникненням мови (близько 100 тисяч років назад) виникла можливість
накопичення інформації, поки що індивідуального, в пам’яті людини.

Наступний етап – виникнення писемності (5 – 6 тисячоліть до н.е.), що
дав людству колективну (суспільну) пам’ять. Поява писемності дозволила
реалізувати повний набір процесів циркуляції та переробки інформації: її
збір, передачу, переробку, зберігання та доведення. Ці можливості
відкрила фіксація інформації на матеріальних носіях.

Вперше в історії інформаційну символіку було подано в кам’яному столітті
образами, які відображали у вигляді малюнка окреме уявлення – так зване
піктографічне письмо. У бронзовому столітті з’являються зображення
систем понять, які повторюються – ідеограми (ідеографічне письмо). Ці
примітивні інформаційні одиниці перетворюються з кінця 4-го тисячоліття
до н.е. в малюнкове ієрогліфічне письмо.

Ускладнення інформаційної символіки у вигляді скоропису зробило її
доступною виключно вузькому колу соціально відособлених (в умовах
складання державності) людей. У цей же час завдяки розвитку засобів
виробництва і, пізніше, торгівлі вдосконалюється числова символіка, яка
виникла у вигляді рахунку з двох чисел – один і два (кількість предметів
більше двох позначалася як „багато”) одночасно з людською мовою.
Подальшого розвитку система рахунку отримала завдяки пальцям на руках:
з’явився рахунок до п’яти та сполучення двох „п’ятірок” у десятку.

Клинописний запис рахунку застосовувався у Вавилоні в 3-му тисячолітті
до н.е. Так було винайдено позиційну систему числення, коли від
положення (позиції) значка змінюється його суть. Ця система
шестидесяткова і її сліди залишилися до нашого часу (година ділиться на
60 хвилин, хвилина – на 60 секунд). Вавилонська система рахунку
дозволяла вести запис чисел до мільйона і більше та виконувати дії з
найпростішими дробовими числами. У V –VIII ст. У Стародавній Греції
з’явилися значки для позначення довільних величин. У цей період на Криті
застосовується зручна для запису десяткова символіка рахунку.

Стародавні римляни поклали (за припущенням) в основу знаків числення
ієрогліфи, які означали пальці рук. До часу розквіту римської культури
ці значки було замінено схожими на них латинськими. Сприйнявши від
індусів мистецтво рахунку, араби запозичили у них і значки для запису
чисел – цифри, які у VI – VIII ст. розповсюдилися на європейському
континенті. Ці значки використовувалися для запису чисел у тому порядку,
як прийнято зараз.

У Стародавньому світі для позначення речовин, хімічних операцій та
приладів застосовували символічні зображення, літерні скорочення, а
також їх сполучення. Удосконалення цих символів почалося у XV –
XVIII ст. та продовжувалося аж до початку XIX ст., коли шведський хімік
Й. Берцеліус (1814 р.) запропонував хімічні знаки сучасного вигляду.

Ієрогліфічне письмо збереглося як вдосконалений релікт у ряді регіонів
(наприклад, у Китаї з 2-го тисячоліття до н.е.). Цьому явищу, поряд з
малою необхідністю у передачі граматичних показників, а також зручністю
для спілкування між носіями діалектів, які фонетично відрізняються,
сприяли етнічна однорідність та багатовіковий абсолютизм державного
ладу, який проповідував консервативні форми не тільки в суспільних
відносинах, але й у писемності як привілею обраних. Якісно інший
характер носив розвиток системи письма у середземноморському регіоні, де
були передумови його вдосконалення: різномаїття мовних форм, широкі
міжнаціональні торговельні контакти, відносна нестабільність політичного
становища в державах, виникнення прогресивних державних утворень,
змішування різних за національною ознакою культур, міграція населення.
Це дозволило за короткий історичний час завершити інформаційний перехід
від образної малюнкової ієрогліфічної системи письма до абстрактної та
більш зручної для читання системи клинопису на сирих глиняних табличках
(3 – 2-го тисячоліть до н.е.). [22; 365-366].

Наступним помітним етапом стало створення лінійного складового письма на
глиняних табличках. У цей період аккадська (вавилонська) мова вперше в
історії починає виконувати міжнародні функції у дипломатії та торгівлі
і, виводячи інформацію з вузьконаціональних рамок, надавати їй широкі
комунікативні та терміноутворюючі форми.

Новим етапом стало створення у X – IX ст. до н.е. фінікійського
алфавіту. Революційний по суті та багато етапний за часом перехід до
алфавітних систем закінчується у VIII ст. до н. е. створенням на основі
фінікійського письма грецького алфавіту – основи всіх західних письмових
систем. Зручність цієї інформаційної символіки сприяла розповсюдженню
писемності у давньогрецькому світі. Удосконаленню алфавітної писемності
послугувало введення у II – I ст. до н.е. в Олександрії початку
пунктуації. Розвиток письмової символіки закінчується в Європі в XV ст.
створенням пунктуації сучасного вигляду. Удосконаленню мови сприяла
поява давньогрецьких термінів наукового характеру на основі розмовної
мови, завдяки чому почалося усунення інформаційної надлишковості. У
період Відродження давньогрецька та латинська мова слугували стрижневою
основою для створення національних за формою та спеціальних за змістом
термінологічних систем у різних галузях знань. У період технічної
революції (кінець XIX ст.) термінологічні системи значно розширюються за
об’ємом, упорядковуються за рахунок фундаментального переосмислення
законів природи та суспільства, проходить дифузія термінів між галузями
знань.

Математична символіка продовжує якісно розвиватися завдяки поглибленим
дослідам та фундаментальним відкриттям у математиці: створюється
досконала алгебраїчна символіка (XIV – XVII ст.), вводяться знаки
додавання, віднімання та множення (спочатку літерні, кінець XV ст.),
знаки рівності, нескінченості, дужки, дроби, корені, логарифми (XVI –
середина XVII ст.); наприкінці XVII ст. з’являються знаки ступеню,
диференціала, інтеграла, похідних, у першій половині XVIII ст. – знак
змінних операцій – функція (1718 р.), знаки синуса, косинуса, тангенса
(1748 – 1753 рр.).

Особливою формою подання знань є карти, які відображають просторове
розміщення об’єктів та явищ природи і суспільства у вигляді
образно-знакових моделей. Перші карти, які дійшли до наших днів,
складені у Вавилоні та Стародавньому Єгипті у 3 – 1-му тисячоліттях до
н.е. Карта світу вперше складена К. Птоломеєм (II ст.). Створення нових
картографічних проекцій та вдосконалення карт проходить наприкінці
XVI ст. під впливом Великих географічних відкриттів, розвитку світової
торгівлі та мореплавства. Із кінця XІX ст. Розробляється велика
кількість тематичних карт зі спеціальною знаковим та кольоровим
навантаженням, серед яких особливе місце за складністю та високою
інформативністю посідають геологічні карти. У другій половині ХХ ст.
Широке розповсюдження отримують синтетичні карти, які комплексують
різнорідну інформацію.

Єдина інформаційна мова властива творам технічної графіки, в якій за
допомогою лінійних форм відтворюються знаряддя праці, технологічні
процеси, будівельна тематика, взаємозв’язок технологічних процесів у
часі та просторі, функціональні математичні залежності, організація
робіт, управління виробництвом та ін.

Виникнення технічної графіки стосується часу виникнення ранньої
писемності. Технічна графічна документація розвивається у зв’язку зі
спорудженням складних об’єктів (піраміди, палаци, тунелі, рудні шахти) у
3 – 2-му тисячоліттях до н.е. (Стародавній Єгипет, Вавилон та ін.) та
створенням вимірювальних інструментів в перших механізмів з середини
1-го тисячоліття до н.е. (Стародавня Греція, Стародавній Рим).

Удосконалення технічної графіки проходить в епоху Відродження у зв’язку
з конструюванням кінематично складних машин та механізмів, гідросилових
установок, корінним вдосконаленням підземної розробки рудних тіл,
створенням крупних міст.

У період енергетичної революції наприкінці XVIII ст. технічна графіка є
основним інструментом винахідницької діяльності для створення парових
двигунів та різних автономних робочих машин на цій основі, широко
використовуються графічні форми для встановлення математичних
залежностей. Із кінця ХІХ ст. технічна графіка стає основою проектування
типових машин, технологій, будівництва. Із середини ХХ ст. широко
запроваджуються об’ємна технічна графіка з функціональним введенням
кольорової гами, виробництво графічної інформації в автоматизованому
режимі за заданими програмами. [24; 279-280].

Роблячи висновок розгляду еволюції системи подання інформації, можна
відзначити загальну тенденцію до створення найбільш раціональних форм
людської (наднаціональної) інформаційної символіки. У найбільш
важкодоступній лінгвістичній галузі це реалізується запровадженням
машинних мов.

Розвиток інформаційних технологій окрім системи подання інформації був
пов’язаний з удосконаленням засобів інформаційних комунікацій. Вони
виникли при появі людської мови, яка стала нематеріалізованою несучою
інформацією. Початок цієї фази без сумніву можна вважати першим
інформаційним вибухом в історії інформаційних технологічної цивілізації.
Протягом наступної фази – допаперової – інформаційні вибухи
характеризували перехід до все більш досконалих носіїв: запис на камінні
дозволила вперше отримати ефект безособовості процесу передачі
інформації, закріпленої назавжди у визначеному місці; перехід до записів
на сирих глиняних табличках та дерев’яних дощечках з 4-го тисячоліття до
н.е. надав інформаційним комунікаціям динамічний характер (камінь
зберігає значення носія символічної монументальної інформації);
винайдення папірусу (з 3-го тисячоліття до н.е.) значно підвищує
одиничну місткість носія та його розподільну здатність завдяки великій
площі свитка та можливості застосовувати фарби; поява пергаменту
(ІІІ ст. до н.е.) завершує допаперову фазу новим інформаційним вибухом:
з’являється оптимальний носій інформації – книга (ІV ст. до н.е.).

На розвиток механізму взаємодії людей в допаперову фазу впливали
соціальні, політичні та регіональні фактори. У кам’яному столітті
піктограма на камені являла собою загальнодоступну інформаційну
комунікацію, що відповідало низькому рівню диференціації фізичної і
розумової праці та відсутності соціальної ієрархії. На етапі створення
перших держав динамічні інформаційні носії (глиняні та дерев’яні
таблички, папіруси) перетворюються на об’єкти централізованого закритого
зберігання, а користування ними набуває прерогативних форм для
виокремленої аристократії. Наявність інформаційних джерел у веденні
правлячих верств суспільства викликає необхідність навчання спадкоємців
цієї влади (царської, військової, жрецької), тобто вибіркової за формою
передачі знань. Інформаційні джерела набувають значення як фактор
внутрішньодержавних, так і міждержавних відносин. Упорядкування системи
зберігання інформаційних носіїв та зосередження їх в одному місці
(наприклад, у столиці Хетської держави – у м. Хатусасі в палаці
зберігалося 20 000 глиняних клинописних табличок) дозволяє говорити про
створення перших „бібліотек”, доступних тільки для окремих осіб і таких,
що символізують накопичення знань та історичних фактів для наступних
поколінь. В умовах політичної нестабільності „бібліотеки” були легко
уразливими, що призвело в кінці до практично повного їх знищення.

Якісно нового характеру набули інформаційні комунікації, коли в крупних
містах Стародавнього світу (Греція, Персія, Єгипет, Китай, Рим ) виник
добре налагоджений поштовий зв’язок: письмова інформація передавалася
гінцями за принципом естафети. З утворенням давньогрецьких міст-полісів
створюються бібліотеки, доступні для вільних громадян. Бібліотека у цей
період стає першим в історії центром зосередження інформаційних носіїв
на папірусних згортках (пізніше на пергаменті) для передачі широкому
колу користувачів, свого роду першим інститутом масової інформаційної
комунікації. Ця обставина значною мірою сприяла початку продукування
інформації в новій формі – авторських творах. Книга набуваю функції
товару, чим породжується нова ремесленна професія переписувачів книг.
Книжні лавки перетворюються на свого роду інтелектуальні мікроцентри, де
проходить інтенсивний обмін знаннями. Поряд із суспільними бібліотеками
формується нова форма масової комунікації – велика кількість особистих
бібліотек у найбільш забезпечених громадян. Принципово важливим моментом
є виокремлення поки що вузького соціальної верстви людей – виробників
знань, які закріплялися ними в книгах і передавалися найбільш спосібним
продовжувачам. Немає сумніву, що така широка взаємодія людей призводила
до накопичення не тільки духовних, але й матеріальних (у тому числі
культурних) цінностей, сприяла появі раціональних для того часу
законодавчих форм, які регулювали соціальні відносини у суспільстві.

Велике переселення народів, яке супроводжувало падіння Римської імперії,
принесло складеній культурі (у тому числі інформаційній) практично повне
знищення. У зв’язку з цим не можна не відзначити важливого історичного
факту міграції інформаційних джерел – рукописних тиражів перших творів.
Спочатку першими християнами, які гналися Римом, вони потрапляють до
Візантії та Середньої Азії (головним чином до Бухари). У VІІ – Х ст. у
Бухарі ці твори перекладаються арабською мовою. Після падіння
Константинополю із середини ХV ст. рукописні давньогрецькі та латинські
книги з біженцями переміщуються до Західної Європи, де стають основним
інформаційним масивом накопичених знань.

Паперова фаза розвитку інформаційних технологій починається з Х ст.,
коли папір (винайдений ще в ІІ ст. у Китаї) стає об’єктом промислового
виробництва у країнах Європи. Епоха Відродження та наступний за нею
період відіграли виключну роль у розвитку інформаційних технологій. З
розширенням торгівлі та ремесел з’явилися міські пошти, з ХV ст. –
приватна пошта (Західна Європа), у ХVІ – ХVІІ ст. – централізована
королівська пошта (Франція, Швеція, Англія та інші держави). Завдяки цим
стабільним комунікаціям до інформаційної діяльності залучається більша
кількість людей та вона охоплює крупні регіони. Центрами зберігання та
передачі інформації стають перші університети Італії, потім Франції,
Німеччини, Англії.

Революцією у процесі розвитку інформаційних технологій стало винайдення
в Німеччині книгодрукування (середина ХV ст.), що надало їй форми
масової діяльності, особливо з кінця ХVІІ ст., тобто з часу виникнення
науки та появи парового двигуна – основи машинного виробництва. По суті
це стало початком нового науково-технічного етапу в суспільствознавстві.
Головним якісним змістом інформаційних технологій стало народження
систем науково-технічної термінології в основних галузях знань, а
кількісним – випуск багатотиражних книг, журналів, газет, географічних
карт, технічних креслень, а також перших енциклопедій – свого роду
стаціонарних інформаційно-пошукових систем на алфавітній основі.

Новий етап у розвитку технологій документування інформації, пов’язаний з
технічною революцією кінця ХІХ ст., характеризується створенням
поштового зв’язку як форми стабільних міжнародних комунікацій
(Всезагальна поштова спілка з 1874 р. Та Всесвітня поштова конвенція з
1878 р.), фотографії (1839 р.), винайденням телеграфу (1832 р.),
телефону (1876 р.), радіо (1895 р.), кінематографу (1895 р. ), а пізніше
– безпровідної передачі зображення (1911 р.) та промислового телебачення
(з кінця 20-х рр.). У розвитку інформаційних комунікацій настав період
створення загальносвітової системи зосередження, зберігання та
швидкодійної передачі інформації в найбільш зручній для користувача
формі. Це перетворило інформацію в рухому силу технічного, соціального
та економічного прогресу, визначило її провідну роль на етапі сучасної
технологічної революції, яка надає інформаційним технологіям форму
інтелектуальної індустрії. Завдяки цьому було розв’язано назрівше
історичне протиріччя між накопиченням гігантського об’єму інформації в
суспільстві та неможливістю ефективного її використання за допомогою
традиційних немашинних методів.

Інформація перетворюється на один з найбільш цінних за складом та
масових за формою продуктів цивілізації, споживачем якої стає все
людство. Етап інформаційної революції другої половини ХХ ст. ознаменовує
початок безпаперової фази розвитку інформаційних технологій, коли на
якісно новому рівні завершується найбільш крупний історичний оберт
переходу до небаченої несучої інформації, причому швидкість її передачі
(шляхом електронних хвиль) зростає в мільйони разів (порівняно з
людською мовою). Машинна інтуїція (експертні системи перетворюється на
виробничу силу, а штучний інтелект дозволяє розв’язувати якісно нові
задачі технічного прогресу. Виняткове значення машинних динамічних
інформаційних систем у житті сучасного суспільства висунуло на перший
план проблеми створення все більш досконалих ЕОМ та пов’язаних з ними
технологій. Історія розвитку механізму інформаційної взаємодії між
людьми (а тепер і між людиною та машиною) дає підставу для розуміння
інформаційних технологій як єдиної інтеграційної системи розвитку всіх
галузей знань, етапи якої в основному збігаються з періодами становлення
суспільствознавства з більш ранніми за часом періодами накопичення знань
у суспільстві. [22; 368-370].

Розглянемо розвиток сучасних технологій документування інформації.

До другої половини ХІХ ст. основу інформаційної технології складали
перо, чорнильниця та бухгалтерська книга. Комунікація (зв’язок)
здійснювалася шляхом направлення пакетів (депеш). Продуктивність
інформаційної обробки була надзвичайно низькою: кожен лист копіювався
окремо вручну, окрім рахунків, які додавалися також вручну, не було
іншої інформації для прийняття рішень.

На зміну „ручній” технології документування наприкінці ХІХ ст. прийшла
„механічна”. Винайдення друкарської машинки, телефону, диктофону,
модернізація системи суспільної пошти – усе це слугувало базою для
принципових змін у технології обробки інформації та, як наслідок, у
продуктивності роботи. По суті „механічна” технологія проклала дорогу до
формування організаційної структури існуючих закладів.

40 – 60-ті рр. ХХ ст. характеризуються появою „електричної” технології,
на широкому використанні електричних друкарських машинок зі зйомними
елементами, копіювальних машин на звичайному папері, портативних
диктофонів. Вони покращили закладну діяльність за рахунок підвищення
якості, кількості та швидкості обробки документів. Багато із сучасних
закладів базуються на „електричній” технології.

Поява в другій половині 60-х рр. великих виробничих ЕОМ на периферії
закладної діяльності (в обчислювальних центрах) дозволило змістити
акцент в інформаційній технології на обробку не форми, а змісту
інформації. Це було початком формування „електронної”, або
„комп’ютерної” технології. Як відомо, інформаційна технологія управління
повинна містити як мінімум три найважливіших компоненти обробки
інформації: облік, аналіз та прийняття рішень. Ці компоненти
реалізуються у “в’язкому” середовищі – паперовому „морі” документів, яке
з кожним роком стає все більш безмежним.

Концепції застосування автоматизованих систем управління (АСУ), що
склалися в 60-х рр., не завжди і не повною мірою відповідають задачам
удосконалення управління та оптимальної реалізації компонентів
інформаційної технології. Методологічно ці концепції не рідко спираються
на уявлення про необмежені можливості „кнопкової” інформаційної
технології при безперервному нарощуванні обчислювальної потужності
систем АСУ та використанні найбільш загальних імітаційних моделей, які у
ряді випадків далекі від реального механізму оперативного управління.

Назва „автоматизована система управління” не зовсім коректно відображає
функції, які виконують такі системи, точніше було б „автоматизована
система забезпечення управління” (АСЗУ), бо в здійсненні АСУ поняття
„система” не включає вирішальної ланки управління – користувача.
Ігнорування цієї принципової обставини, певно, призвело до того, що
розширення мережі АСУ та підвищення потужності їх обчислювальних засобів
забезпечили завдяки великим масивам первісних даних покращення в
основному облікових функцій управління (довідкових, статистичних, таких,
що слідкують). Однак облікові функції відображають тільки минулий стан
об’єкта управління та не дозволяють оцінити перспективу, тобто володіють
низьким динамізмом. У інших компонента технології управління нарощування
потужності АСУ не дало відчутного ефекту. Відсутність розвинених
комунікативних зв’язків робочих місць користувача з центральною ЕОМ,
характерний для більшості АСУ пакетний режим обробки даних, низький
рівень діалогової підтримки – все це фактично не забезпечує високої
якості аналізу користувачами даних статистичної звітності та всього
інтерактивного рівня аналітично роботи. Тим самим ефективність АСУ на
нижчих щаблях управлінської драбини, тобто саме там, де формуються
інформаційні потоки, суттєво спадає внаслідок значної надлишковості
інформації, яка потрапляє, за відсутності засобів агрегування даних.
Саме з цієї причини, не дивлячись на введення додаткових систем АСУ, з
кожним роком збільшується кількість працівників, зайнятих обліковими
функціями: на сьогоднішній день шосту частину всіх працівників апарату
управління складає обліково-бухгалерський персонал.

Починаючи з 70-х рр. сформувалася тенденція перенесення центру ваги
розвитку АСУ на фундаментальні компоненти інформаційних технологій
(особливо на аналітичну роботу) з максимальним використанням
людино-машинних процедур. Однак, як і раніше, вся ця робота проводилася
на потужних ЕОМ, розташованих централізовано в обчислювальних центрах.
При цьому в основу побудови подібних АСУ закладена гіпотеза, згідно з
якою задачі аналізу та прийняття рішень відносилися до класу таких, що
формалізуються, піддаються математичному моделюванню. Припускалося, що
такі АСУ повинні підвищити якість, повноту, оригінальність та
своєчасність інформаційного забезпечення осіб, які приймають рішення,
ефективність роботи яких буде зростати завдяки збільшенню кількості
аналізованих задач.

Однак запровадження подібних систем дало не ті результати, яких
очікували. З’ясувалося, що економіко-математичні моделі, які
використовувалися, мають обмежені можливості практичного використання:
аналітична робота та процес прийняття рішень проходять у відриві від
реальної ситуації та не закріплюються комунікаційним процесом
формування. Для кожної нової задачі необхідна нова модель, а оскільки
модель створювалася спеціалістами з економіко-математичних методів, а не
користувачами, то процес прийняття рішень проходить ніби не в реальному
масштабі часу та втрачається творчий вклад самого користувача, особливо
при розв’язанні нетипових управлінських задач. При цьому обчислювальний
потенціал управління, зосереджений в обчислювальних центрах, знаходиться
у відриві від інших засобів і технологій обробки інформації внаслідок
неефективної роботи нижчих щаблів та необхідності безперервних конверсій
інформації. Це також знижує ефективність інформаційної технології при
розв’язанні задач на верхніх щаблях управлінської драбини. До того ж для
складеної в АСУ організаційної структури технічних засобів характерні
низький коефіцієнт їх використання, значні строки (які не завжди
виконуються) проектування автоматизованих систем та невисока їх
рентабельність у зв’язку із слабкою дією результатів автоматизації на
ефективність управління. [5; 32-33].

З появою персональних комп’ютерів на „гребені мікропроцесорної
революції” проходить принципова модернізація ідеї АСУ: від
обчислювальних центрів і централізації управління до розподіленого
обчислювального потенціалу, підвищенню однорідності технології обробки
інформації та децентралізації управління. Такий підхід знайшов своє
втілення в системах підтримки прийняття рішень (СППР) та експертних
системах (ЕС), які характеризують новий етап комп’ютеризації технології
організаційного управління, по суті – етап персоналізації АСУ.
Системність – основна ознака СППР і признання того, що найбільш
досконала ЕОМ не може замінити людину. У даному випадку мова йде про
структурну людинно-машинну одиницю управління, яка оптимізується у
процесі роботи: можливості ЕОМ розширюються за рахунок структуризації
користувачем задач, які він розв’язує, та поповнення її бази знань, а
можливості користувача – за рахунок автоматизації тих задач, які раніше
було недоцільно переносити на ЕОМ з економічних чи технічних міркувань.
Стає можливим аналізувати наслідки різноманітних рішень та отримувати
відповіді на питання типу „що буде, якщо…?”, не витрачаючи часу на
трудомісткий процес програмування.

Важливий етап запровадження СППР і ЕС – раціоналізація повсякденної
діяльності працівників управління. У результаті їх запровадження на
нижчих щаблях управління суттєво зміцняється весь фундамент управління,
зменшується навантаження на централізовані обчислювальні системи та
верхні щаблі управління, що дозволяє зосередити в них питання
розв’язання крупних довготермінових стратегічних задач. Цілком природно,
що „комп’ютерна” технологія СППР повинна використовувати не тільки
персональні комп’ютери, але й інші сучасні засоби обробки інформації.
[7, 16].

Концепція СППР потребує перегляду існуючих підходів до управління
трудовими процесами у закладі. По суті на базі СППР формується нова
людинно-машинна трудова одиниця з кваліфікацією праці, її нормуванням та
оплатою. Вона акумулює знання та вміння конкретної людини (користувача
СППР) з інтегрованими знаннями та вмінням, закладеними в ПЕОМ (експертні
системи, системи прийняття рішень, системи технології, яка забезпечує та
ін.).

Сучасний стан технологій документування у США, країнах Західної Європи,
Японії можна охарактеризувати наступними тенденціями.

Наявність великої кількості промислово функціонуючих баз даних великого
об’єму, які містять інформацію практично з усіх видів діяльності
товариства.

Створення технологій, які забезпечують інтерактивний доступ масового
користувача до цих інформаційних ресурсів. Технічною основою даної
тенденції стали державні та приватні системи зв’язку та передачі даних
загального призначення і спеціалізовані, об’єднані в національні,
регіональні та глобальні інформаційно-обчислювальні мережі.

Розширення функціональних можливостей інформаційних систем, які
забезпечують паралельну одночасну обробку баз даних з різноманітною
структурою даних, мультиоб’єктних документів, гіперсередовищ, у тому
числі таких, що реалізують технології створення гіпертекстових баз
даних. Створення локальних, багатофункціональних проблемно-орієнтованих
інформаційних систем різного призначення на основі потужних персональних
комп’ютерів і локальних обчислювальних мереж.

Внесення до інформаційних систем елементів інтелектуалізації інтерфейсу
користувача із системами, експертних систем, систем машинного перекладу,
автоіндексування та інших технологічних засобів. [27; 16].

Існує ще кілька точок зору на розвиток технологій документування
інформації з використанням комп’ютерів, які обумовлюються різними
ознаками поділу.

Спільним для всіх викладених нижче підходів є те, що з появою
персонального комп’ютера почався новий етап розвитку інформаційної
технології. Основною метою стає задоволення персональних інформаційних
потреб людини, як для професійної сфери, так і для побутової.

Таким чином, можна виділити наступні етапи розвитку інформаційних
технологій за такими ознаками поділу:

– вид завдань і процесів обробки інформації:

1-й етап (60 – 70-і рр.) – обробка даних в обчислювальних центрах у
режимі колективного користування. Основним напрямком розвитку
інформаційної технології була автоматизація рутинних дій людини.

2-й етап (з 80-х рр.) – створення інформаційних технологій, спрямованих
на рішення стратегічних завдань.

– проблеми, що стоять на шляху інформатизації суспільства:

1-й етап (до кінця 60-х рр.) характеризується проблемою обробки великих
обсягів даних в умовах обмежених можливостей апаратних засобів.

2-й етап (до кінця 70-х рр.) пов’язується з розповсюдженням ЕОМ серії
IBM/360. Проблема цього етапу – відставання програмного забезпечення від
рівня розвитку апаратних засобів.

3-й етап (з початку 80-х рр.) комп’ютер стає інструментом непрофесійного
користувача, а інформаційні системи – засобом підтримки прийняття його
рішень. Проблеми – максимальне задоволення потреб користувача й
створення відповідного інтерфейсу роботи в комп’ютерному середовищі.

4-й етап (з початку 90-х рр.) – створення сучасної технології
міжорганізаційних зв’язків й інформаційних систем. Проблеми цього етапу
досить численні. Найбільш істотними з них є:

вироблення угод і встановлення стандартів, протоколів для комп’ютерного
зв’язку;

організація доступу до стратегічної інформації;

організація захисту й безпеки інформації.

– перевага, яку приносить комп’ютерна технологія:

1-й етап (з початку 60-х рр.) характеризується досить ефективною
обробкою інформації при виконанні рутинних операцій з орієнтацією на
централізоване колективне використання ресурсів обчислювальних центрів.
Основним критерієм оцінки ефективності створюваних інформаційних систем
була різниця між витраченими на розробку й зекономленими в результаті
впровадження засобами. Основною проблемою на цьому етапі була
психологічна – погана взаємодія користувачів, для яких створювалися
інформаційні системи, і розроблювачів через різницю їхніх поглядів і
розуміння розв’язуваних проблем. Як наслідок цієї проблеми, створювалися
системи, які користувачі погано сприймали й, незважаючи на їх досить
великі можливості, не використовували повною мірою.

2-й етап (із середини 70-х рр.) пов’язаний з появою персональних
комп’ютерів. Змінився підхід до створення інформаційних систем –
орієнтація зміщається убік індивідуального користувача для підтримки
прийнятих їм рішень. Користувач зацікавлений у проведеній розробці,
налагоджується контакт із розроблювачем, виникає взаєморозуміння обох
груп фахівців. На цьому етапі використовується як централізована обробка
даних, характерна для першого етапу, так і децентралізована, базована на
розв’язанні локальних задач і роботі з локальними базами даних на
робочому місці користувача.

3-й етап (з початку 90-х рр.) пов’язаний з поняттям аналізу стратегічних
переваг у бізнесі й заснований на досягненнях телекомунікаційної обробки
інформації. Інформаційні системи мають своєю метою не просте збільшення
ефективності обробки даних і допомогти керівникові. Відповідні
інформаційні технології повинні допомогти організації вистояти в
конкурентній боротьбі й отримати перевагу.

– види інструментарію технології:

1-й етап (до другої половини XIX в.) – „ручна” інформаційна технологія,
інструментарій якої складали: перо, чорнильниця, книга. Комунікації
здійснювалися ручним способом шляхом переправляння через пошту листів,
пакетів, депеш. Основна мета технології – подання інформації в потрібній
формі.

2-й етап (з кінця XIX в.) – „механічна” технологія, інструментарій якої
складали: друкарська машинка, телефон, диктофон, оснащена більш
досконалими засобами доставки пошта. Основна мета технології – подання
інформації в потрібній формі більш зручними засобами.

3-й етап (40 – 60-і рр. XX в.) – „електрична” технологія, інструментарій
якої складали: великі ЕОМ і відповідне програмне забезпечення,
електричні друкарські машинки, ксерокси, портативні диктофони.

Змінюється мета технології. Акцент в інформаційній технології починає
переміщатися з форми подання інформації на формування її змісту.

4-й етап (з початку 70-х рр.) – „електронна” технологія, основним
інструментарієм якої стають великі ЕОМ і створювані на їхній базі
автоматизовані системи керування (АСУ) і інформаційно-пошукові системи
(ІПС), оснащені широким спектром базових і спеціалізованих програмних
комплексів. Центр ваги технології ще більш зміщається на формування
змістовної сторони інформації для управлінського середовища різних сфер
суспільного життя, особливо на організацію аналітичної роботи. Безліч
об’єктивних і суб’єктивних факторів не дозволили вирішувати варті перед
новою концепцією інформаційної технології поставлені завдання. Однак був
придбаний досвід формування змістовної сторони управлінської інформації
й підготовлена професійна, психологічна й соціальна база для переходу на
новий етап розвитку технології.

5-й етап (із середини 80-х рр.) – „комп’ютерна” технологія, основним
інструментарієм якої є персональний комп’ютер із широким спектром
стандартних програмних продуктів різного призначення. На цьому етапі
проходить процес персоналізації АСУ, що проявляється в створенні систем
підтримки прийняття рішень певними фахівцями. Подібні системи мають
убудовані елементи аналізу інтелекту для різних рівнів управління,
реалізуються на персональному комп’ютері й використовують
телекомунікації. У зв’язку з переходом на мікропроцесорну базу істотним
змінам піддаються й технічні засоби побутового, культурного й іншого
призначення. Починають широко використовуватися в різних галузях
глобальні й локальні комп’ютерні мережі. [2; 284-286].

РОЗДІЛ 4

ВИДИ ТЕХНОЛОГІЙ ДОКУМЕНТУВАННЯ ІНФОРМАЦІЇ

4.1 Технологія обробки даних

Характеристика і призначення

Технологія обробки даних призначена для рішення добре структурованих
задач, з яких є необхідні вхідні дані і відомі алгоритми й інші
стандартні процедури їхньої обробки. Ця технологія застосовується на
рівні операційної (управлінської) діяльності персоналу невисокої
кваліфікації з метою автоматизації деяких рутинних постійно повторюваних
операцій управлінської праці. Тому впровадження технологій
документування інформації та систем на цьому рівні істотно підвищить
продуктивність праці персоналу, звільнить його від рутинних операцій,
можливо, навіть призведе до необхідності скорочення чисельності
працівників.

На рівні операційної діяльності розв’язуються наступні завдання:

обробка даних про операції, проведені фірмою;

створення періодичних контрольних звітів про стан справ у фірмі;

одержання відповідей на всілякі поточні запити й оформлення їх у вигляді
паперових чи документів звітів.

Існує кілька особливостей, пов’язаних з обробкою даних, що відрізняють
дану технологію від всіх інших:

виконання необхідних фірмі задач з обробки даних. Кожній фірмі
запропоновано законом мати і зберігати дані про свою діяльність, які
можна використовувати як засіб забезпечення і підтримки контролю на
фірмі. Тому в будь-якій фірмі обов’язково повинна бути інформаційна
система обробки даних і розроблена відповідна технологія документування;

вирішення тільки добре структурованих задач, для яких можна розробити
алгоритм;

виконання стандартних процедур обробки. Існуючі стандарти визначають
типові процедури обробки даних і наказують їхнє дотримання організаціями
усіх видів;

виконання основного обсягу робіт в автоматичному режимі з мінімальною
участю людини;

використання деталізованих даних. Записи про діяльність фірми мають
детальний (докладний) характер, що допускає проведення ревізій. У
процесі ревізії діяльність фірми перевіряється хронологічно від початку
періоду до його кінця і від кінця до початку;

акцент на хронологію подій;

вимога мінімальної допомоги в рішенні проблем з боку фахівців інших
рівнів. [16, 32]

4.2 Технологія управління

Характеристика і призначення

Метою технології управління є задоволення інформаційних потреб усіх без
винятку співробітників фірми, що мають справу з прийняттям рішень. Вона
може бути корисна на будь-якому рівні управління.

Ця технологія орієнтована на роботу в середовищі інформаційної системи
управління і використовується при гіршій структурованості розв’язуваних
задач, якщо їх порівнювати з задачами, розв’язуваними за допомогою
інформаційної технології обробки даних.

Інформаційні системи ідеально підходять для задоволення подібних
інформаційних потреб працівників різних функціональних підсистем
(підрозділів) чи рівнів управління фірмою. Інформація, що поставляється
ним, містить відомості про минуле, теперішнє і ймовірне майбутнє фірми.

Ця інформація має вигляд регулярних чи спеціальних управлінських звітів.

Для прийняття рішень на рівні управлінського контролю інформація має
бути подана в агрегованому вигляді так, щоб проглядалися тенденції зміни
даних, заподій виникнення відхилень та можливі рішення. На цьому етапі
розв’язуються наступні задачі обробки даних:

оцінка запланованого стану об’єкта управління;

оцінка відхилень від запланованого стану;

виявлення причин відхилень;

аналіз можливих рішень і дій.

Технологія управління спрямована на створення різних видів звітів.

Регулярні звіти створюються у відповідності зі встановленим графіком,
який визначає година їх створення, наприклад місячний аналіз продаж
компанії.

Спеціальні звіти створюються на запити управлінців або коли в компанії
відбулося щось незаплановане.

І ті, і інші види звітів можуть мати форму порівняльних, надзвичайних та
звітів, які додають.

У звітах, які додають, дані об’єднані в окремі групи, відсортовані та
подані у вигляді проміжних та кінцевих висновків за окремими полями.

Порівняльні звіти містять дані, отримані з різних джерел або
класифіковані за різними ознаками, які використовуються для порівняння.

Надзвичайні звіти містять дані виключного (надзвичайного) характеру.

Використання звітів для підтримки управління виявляється особливо
ефективним при реалізації так званого управління за відхиленнями.

Управління за відхиленнями припускає, що головним змістом даних, які
отримує менеджер, повинні бути відхилення стану господарської діяльності
фірми від деяких установлених стандартів (наприклад, від її
запланованого стану). При використанні на фірмі принципів управління за
відхиленнями до складених звітів висуваються наступні вимоги:

звіт має складатися тільки тоді, коли відхилення відбулося;

відомості в звіті повинні бути відсортовані за значенням критичного для
даного відхилення показника;

усі відхилення бажано показати разом, щоб менеджер міг вловити суттєвий
між ними зв’язок;

у звіті необхідно показати кількісне відхилення від норми. [10, 168].

4.3 Автоматизація офісу

Характеристика та призначення

Історично автоматизація почалася на виробництві та потім поширилася на
офіс, маючи спочатку за мету тільки автоматизацію рутинної секретарської
роботи. У процесі розвитку засобів комунікацій автоматизація офісних
технологій зацікавила спеціалістів та керівників, які побачили в ній
можливість підвищити продуктивність своєї праці.

Автоматизація офісу покликана не змінити існуючу традиційну систему
комунікації персоналу (з її нарадами, телефонними дзвінками та
наказами), а лише доповнити її. Використовуючись сумісно, обидві ці
системи забезпечать раціональну автоматизацію управлінської праці та
найкраще забезпечення керівників інформацією.

Автоматизований офіс привабливий для менеджерів усіх рівнів управління у
фірмі не тільки тому, що підтримує внутрішньофірмовий зв’язок персоналу,
але також і тому, що надає їм нові засоби комунікації із зовнішнім
оточенням.

Технологія автоматизованого офісу – організація та підтримка
комунікаційних процесів як всередині організації, так і з зовнішнім
оточенням на базі комп’ютерних мереж та інших сучасних засобів передачі
та роботи з інформацією.

Офісні автоматизовані технології використовуються керівниками,
спеціалістами, секретарями та конторськими службовцями, особливо вони
привабливі для групового розв’язання проблем. Вони дозволяють підвищити
продуктивність праці секретарів та конторських працівників і дають їм
можливість справлятися зі зростаючим об’ємом робіт. Однак ця перевага є
другорядною порівняно з можливістю використання автоматизації офісу в
якості інструменту для розв’язання проблем. Покращення рішень, які
приймають менеджери, в результаті їх більш досконалої комунікації здатне
забезпечити економічний ріст фірми.

У наш час відомо декілька десятків програмних продуктів для комп’ютерів
і некомп’ютерних технічних засобів, які забезпечують технологію
автоматизації офісу: текстовий процесор, табличний процесор, електронна
пошта, електронний календар, аудіопошта, комп’ютерні та телеконференції,
відеотекст, зберігання зображення, а також спеціалізовані програми
управлінської діяльності: ведення документів, контролю за виконанням
наказів та ін..

Також широко використовуються некомп’ютерні засоби: аудіо- та
відеоконференції, факсимільний зв’язок, ксерокс та інші засоби
оргтехніки. [20, 182]

4.4 Технологія підтримки прийняття рішень

Характеристика та призначення

Системи підтримки прийняття рішень і відповідна їм технологія з’явилися
зусиллями в основному американських учених наприкінці 70-х – початку
80-х рр., чому сприяли широке розповсюдження персональних комп’ютерів,
стандартних пакетів прикладних програм, а також успіхи у створенні
систем штучного інтелекту.

Головною особливістю технології підтримки прийняття рішень є якісно
новий метод організації взаємодії людини і комп’ютера. Виробіток
рішення, що є основною метою цієї технології, проходить в результаті
інтеграційного процесу, в якому беруть участь:

система підтримки прийняття рішень у ролі обчислювальної ланки та
об’єкта управління;

людина як керуюча ланка, яка задає вхідні дані та оцінює отриманий
результат обчислень на комп’ютері.

Закінчення ітераційного процесу проходить за бажанням людини. У цьому
випадку можна казати про здатність інформаційної системи спільно з
користувачем створювати нову інформацію для прийняття рішень.

Додатково до цієї особливості технології підтримки прийняття рішень
можна вказати ще ряд відмінних характеристик:

орієнтація на рішення погано структурованих (формалізованих) задач;

поєднання традиційних методів доступу та обробки комп’ютерних даних з
можливостями математичних моделей і методами розв’язання задач на їх
основі;

спрямованість на непрофесійного користувача комп’ютера;

висока адаптованість, яка забезпечує можливість пристосовуватися до
особливостей технічного та програмного забезпечення, а також вимог
користувача.

Технологія підтримки прийняття рішень може використовуватися на
будь-якому рівні управління. Крім того, рішення, що приймаються на
різних рівнях управління, часто повинні координуватися. Тому важливою
функцією і систем, і технологій є координація осіб, які приймають
рішення як на різних рівнях управління, так і на одному рівні. [18,
162].

4.5 Технологія експертних систем

Характеристика та призначення

Найбільший прогрес серед комп’ютерних інформаційних систем помічено в
галузі розробки експертних систем, основаних на використанні штучного
інтелекту. Експертні системи дають можливість менеджеру або спеціалісту
отримувати консультації експертів збудь-яких проблем, про які цими
системами накопичені знання.

Під штучним інтелектом зазвичай розуміють способності комп’ютерних
систем до таких дій, які б називалися інтелектуальними, якби вони
виходили від людини. Частіше за все тут маються на увазі спосібності,
пов’язані з людським мисленням. Роботи в галузі штучного інтелекту не
обмежуються експертними системами. Вони також включають у себе створення
роботів, систем, моделюючих нервову систему людини, його слух, зір, нюх,
спосібність до навчання. Розв’язання спеціальних задач вимагає
спеціальних знань. Однак не кожна компанія може собі дозволити тримати у
своєму штаті експертів з усіх проблем, пов’язаних з її роботою, або
навіть запрошувати їх кожного разу, коли ця проблема виникла. Головна
ідея використання технології експертних систем полягає в тому, щоб
отримати від експерта його знання і, завантаживши їх у пам’ять
комп’ютера, використовувати повсякчас, коли в цьому є необхідність.
Експертні системи (які є одним з основних додатків штучного інтелекту)
являють собою комп’ютерні програми, які трансформують досвід експертів у
будь-якій галузі знань у форму евристичних правил (евристик). Евристики
не гарантують отримання оптимального результату з такою ж впевненістю,
як звичайні алгоритми, які використовуються для розв’язання задач у
рамках технології підтримки прийняття рішень. Однак часто вони дають
достатньо прийнятні рішення для їх практичного використання. Усе це
робить можливим використання технології експертних систем у якості
систем, які дають поради.

Схожість технологій документування інформації, які використовуються в
експертних системах та системах підтримки прийняття рішень, полягає в
тому, що обидві вони забезпечують високий рівень підтримки прийняття
рішень. Однак існують три суттєві відмінності. Перша пов’язана з тим, що
розв’язання проблеми в рамках системи підтримки прийняття рішень
відображає рівень її розуміння користувачем і можливості отримати та
осмислити рішення. Технологія експертних систем, навпаки, пропонує
користувачу прийняти рішення, яке перевищує його можливості. Друга
відмінність вказаних технологій виражається у здатності експертних
систем пояснювати свої розмірковування в процесі отримання рішення.
Однак часто ці пояснення виявляються більш важливими для користувача,
ніж саме рішення. Третя відмінність пов’язана з використання нового
компоненту інформаційної технології – знань. [18, 163].

4.6 Проблеми використання технологій документування інформації

Старіння технології документування інформації

Для технологій документування інформації є цілком природним те, що вони
старішають і заміняються новими.

При впровадженні нової технології в організації необхідно оцінити ризик
відставання від конкурентів у результаті її неминучого старіння з часом,
тому що інформаційні продукти, як ніякі інші види матеріальних товарів,
мають надзвичайно високу швидкість змінюваності новими видами або
версіями. Періоди змінюваності коливаються від кількох місяців до одного
року.

Якщо в процесі впровадження нової технології цьому фактору не приділяти
належної уваги, можливо, що до моменту завершення переведення фірми на
нову інформаційну технологію вона вже застаріє й доведеться вживати
заходів до її модернізації. Такі невдачі із впровадженням інформаційної
технології звичайно зв’язують із недосконалістю технічних засобів, тоді
як основною причиною невдач є відсутність або слабка пропрацьованість
методології використання інформаційної технології. [15, 53].

Методологія використання технології документування інформації

Централізована обробка інформації на ЕОМ обчислювальних центрів була
першою історично сформованою технологією. Створювалися великі
обчислювальні центри (ОЦ) колективного користування, оснащені великими
ЕОМ (у нашій країні – ЕОМ ЄС). Застосування таких ЕОМ дозволяло
обробляти великі масиви вхідної інформації й одержувати на цій основі
різні види інформаційної продукції, що потім передавалася користувачам.
Такий технологічний процес був обумовлений недостатнім оснащенням
обчислювальною технікою підприємств і організацій у 60 – 70-і рр.

Достоїнства методології централізованої технології:

можливість звертання користувача до великих масивів інформації у вигляді
баз даних і до інформаційної продукції широкої номенклатури;

порівняна легкість упровадження методологічних вирішень по розвитку й
удосконалюванню інформаційної технології завдяки централізованому
їхньому прийняттю.

Недоліки такої методології очевидні:

обмежена відповідальність нижчого персоналу, що не сприяє оперативному
одержанню інформації користувачем, тим самим перешкоджаючи правильності
вироблення управлінських рішень;

обмеження можливостей користувача в процесі одержання і використання
інформації.

Децентралізована обробка інформації зв’язана з появою в 80-х рр.
персональних комп’ютерів і розвитком засобів телекомунікацій. Вона дуже
істотно потіснила попередню технологію, оскільки дає користувачу широкі
можливості в роботі з інформацією і не обмежує його ініціативу.

Достоїнствами такої методології є:

гнучкість структури, що забезпечує простір ініціативам користувача;

посилення відповідальності нижчої ланки співробітників;

зменшення потреби в користуванні центральним комп’ютером і відповідно
контролю з боку обчислювального центра;

більш повна реалізація творчого потенціалу користувача завдяки
використанню засобів комп’ютерного зв’язку.

Однак ця методологія має свої недоліки:

складність стандартизації через велике число унікальних розробок;

психологічне неприйняття користувачами стандартів, що рекомендуються
обчислювальним центром, і готових програмних продуктів;

нерівномірність розвитку рівня інформаційної технології на локальних
місцях, що в першу чергу визначається рівнем кваліфікації конкретного
працівника. [39, 18].

Описані достоїнства і недоліки централізованої і децентралізованої
інформаційної технології призвели до необхідності дотримувати лінії
розумного застосування і того, і іншого підходу. Такий підхід назвемо
раціональною методологією і покажемо, як у цьому випадку будуть
розподілятися обов’язку:

обчислювальний центр повинний відповідати за вироблення загальної
стратегії використання інформаційної технології, допомагати користувачам
як у роботі, так і в навчанні, установлювати стандарти і визначати
політику застосування програмних і технічних засобів;

персонал, що використовує інформаційну технологію, повинний дотримувати
вказівок обчислювального центра, здійснювати розробку своїх локальних
систем і технологій відповідно до загального плану організації.

Раціональна методологія використання інформаційної технології дозволить
досягти більшої гнучкості, підтримувати загальні стандарти, здійснити
сумісність локальних продуктів, знизити дублювання діяльності й ін. [40,
96].

Вибір варіантів впровадження інформаційної технології

При впровадженні інформаційної технології у фірму необхідно вибрати одну
з двох основних концепцій, що відбивають сформовані точки зору на
існуючу структуру організації і роль у ній комп’ютерної обробки
інформації.

Перша концепція орієнтується на існуючу структуру фірми. Інформаційна
технологія пристосовується до організаційної структури, і відбувається
лише модернізація методів роботи. Комунікації розвиті слабко,
раціоналізуються тільки робочі місця. Відбувається розподіл функцій між
технічними працівниками і фахівцями. Ступінь ризику від упровадження
нової інформаційної технології мінімальна, тому що витрати незначні й
організаційна структура фірми не міняється.

Основний недолік такої стратегії – необхідність безупинних змін форми
представлення інформації, пристосованої до конкретних технологічних
методів і технічних засобів. Будь-яке оперативне вирішення “грузне” на
різних етапах інформаційної технології.

До достоїнств стратегії можна віднести мінімальні ступінь ризику і
витрати.

Друга концепція орієнтується на майбутню структуру фірми. Існуюча
структура буде модернізуватися.

Дана стратегія припускає максимальний розвиток комунікацій і розробку
нових організаційних взаємозв’язків. Продуктивність організаційної
структури фірми зростає, тому що раціонально розподіляються архіви
даних, знижується обсяг циркулюючої по системних каналах інформації і
досягається збалансованість між розв’язуваними завданнями.

До основних її недоліків варто віднести:

істотні витрати на першому етапі, зв’язаному з розробкою загальної
концепції й обстеженням усіх підрозділів фірми;

наявність психологічної напруженості, викликаної передбачуваними змінами
структури фірми і, як наслідок, змінами штатного розкладу і посадових
обов’язків.

Достоїнствами даної стратегії є:

раціоналізація організаційної структури фірми;

максимальна зайнятість усіх працівників;

високий професійний рівень;

інтеграція професійних функцій за рахунок використання комп’ютерних
мереж.

Нова технологія документування інформації у фірмі повинна бути такою,
щоб рівні інформації і підсистеми, її обробні, зв’язувалися між собою
єдиним масивом інформації. При цьому пред’являються дві вимоги.
По-перше, структура системи переробки інформації повинна відповідати
розподілу повноважень у фірмі. По-друге, інформація усередині системи
повинна функціонувати так, щоб досить повно відбивати рівні управління.
[4; 98-99].

Перспективи розвитку технологій документування інформації

Розвиток інформатики надзвичайно динамічний. При цьому і апаратні, і
програмні засоби розвиваються шляхом, який робить можливим обробку
великої кількості інформації в режимі реального часу і доступ до неї
майже з будь-якої точки за допомогою розподілених баз даних. Більше того
– простота, збільшення комфортності для користувачів і зростання
можливостей удосконалення персональних комп’ютерів дозволяють працювати
з інформаційними системами людям, які мають невелику, іноді формальну
підготовку.

Посилюються спроби встановлення більш ефективних і тісно пов’язаних
ділових відносин між підприємствами організаціями. Акцент робиться на
збільшенні продуктивності, скорочення витрат та вдосконаленні механізму
продажу товарів та надання послуг за допомогою наскрізного електронного
зв’язку. З іншого боку, існує тенденція до більшої взаємодії всередині
організації з метою підвищення ефективності її функціонування. [9, 380]

Роль технологій документування інформації у сучасному світі

Технології документування інформації та системи (ТДІ/С) – це перш за все
інструмент, що служить для досягнення поставлених цілей шляхом
координації виробничо-інформаційних процесів. Але просте володіння цим
інструментом, як і будь-яким іншим, ще не гарантую успіху, в той час як
його відсутність рівнозначна повному провалу. Тому головна відзнака
сучасних ТДІ/С – не кількість засобів, витрачених на їх розробку і
впровадження, а додана ними вартість. Щоб інвестиції приносили користь,
необхідно вміти використовувати технології документування інформації, а
не просто володіти ними. Володіння інструментом технологій
документування інформації – необхідна але ще недостатня умова успіху в
бізнесі.

Дійсний ключ до технології документування інформації – це знання, вміння
цілеспрямовано координувати дії інших в суспільно-виробничих процесах.
Без цих знань технологія залишається інструментом, і не більше того,
просто „куском заліза” з програмним забезпеченням. Інструментом потрібно
вміти користуватися, причому там, де це необхідно. Саме знання, а не
гроші стають головною формою капіталу. Праця (виконання операцій) стає
роботою (узгодженням операцій), а робота перетворюється в роботу зі
знаннями, яку краще виконують незалежні спеціалісти, що самостійно
супроводжують виробничі процеси, керують ними і безпосередньо отримують
за це винагороду. [33, 374].

ВИСНОВКИ

Технології документування інформації – сукупність методів та
програмно-технічних засобів, об’єднаних у технологічний ланцюжок, який
забезпечує збір, зберігання, розподілення та відображення інформації з
метою зниження трудоємкості процесів використання інформаційних
ресурсів, а також підвищення їх надійності та оперативності. Пакети
прикладних програм складають основу інформаційної технології. Взаємодія
програм, підібраних у пакет, забезпечує розв’язання широкого кола
користувальницьких задач. З певною часткою умовності усі пакети
прикладних програм можна розділити на два види: функціональні та
проблемні.

Технологія документування інформації – процес, що використовує
сукупність засобів і методів збору, обробки й передачі даних (первинної
інформації) для одержання інформації нової якості про стан об’єкта,
процесу або явища (інформаційного продукту).

Сучасна технологія документування інформації, основана на комп’ютерній
техніці, передбачає наявність наступних компонентів:

комплекс технічних засобів, що базується на комп’ютерах;

система програмних засобів, що забезпечують функціонування комплексу
технічних засобів;

система організаційно-методичного забезпечення, що включає в себе
використання технічних засобів та діяльність управлінського персоналу в
рамках єдиного технологічного процесу з реалізації конкретної функції
інформаційного забезпечення управлінської діяльності.

Існує декілька варіантів етапів розвитку інформаційних технологій.

Інформаційна технологія виникла на Землі кілька мільйонів років назад
разом з першими прийомами спілкування (нечленороздільними звуками,
мімікою, жестами, дотиками) наших далеких предків. При цьому
забезпечувався тільки обмін інформацією між індивідами. Разом з
виникненням мови (близько 100 тисяч років назад) виникла можливість
накопичення інформації, поки що індивідуального, в пам’яті людини.

Наступний етап – виникнення писемності (5 – 6 тисячоліть до н.е.). Поява
технологій документування інформації. Перша в історії інформаційна
символіка була подана в кам’яному столітті образами, які відображали у
вигляді малюнка окреме уявлення – так зване піктографічне письмо.

У Вавилоні в 3-му тисячолітті до н.е. застосовувався клинописний запис
рахунку.

Стародавні римляни поклали (за припущенням) в основу знаків числення
ієрогліфи, які означали пальці рук.

Наступним помітним етапом стало створення лінійного складового письма на
глиняних табличках.

Новим етапом стало створення у X – IX ст. до н.е. фінікійського
алфавіту. Революційний по суті та багатоетапний за часом перехід до
алфавітних систем закінчується у VIII ст. до н. е. створенням на основі
фінікійського письма грецького алфавіту – основи всіх західних письмових
систем.

Виникнення технічної графіки стосується часу виникнення ранньої
писемності.

Роблячи висновок розгляду еволюції системи подання інформації, можна
відзначити загальну тенденцію до створення найбільш раціональних форм
людської (наднаціональної) інформаційної символіки. У найбільш
важкодоступній лінгвістичній галузі це реалізується запровадженням
машинних мов.

Розвиток технологій документування інформації окрім системи подання
інформації був пов’язаний з удосконаленням засобів інформаційних
комунікацій. Вони виникли при появі людської мови, яка стала
нематеріалізованою несучою інформацією. Початок цієї фази без сумніву
можна вважати першим інформаційним вибухом в історії інформаційних
технологічної цивілізації. Протягом наступної фази – допаперової –
інформаційні вибухи характеризували перехід до все більш досконалих
носіїв: запис на камінні дозволила вперше отримати ефект безособовості
процесу передачі інформації, закріпленої назавжди у визначеному місці;
перехід до записів на сирих глиняних табличках та дерев’яних дощечках з
4-го тисячоліття до н.е. надав інформаційним комунікаціям динамічний
характер; винайдення папірусу (з 3-го тисячоліття до н.е.) значно
підвищує одиничну місткість носія та його розподільну здатність завдяки
великій площі свитка та можливості застосовувати фарби; поява пергаменту
(ІІІ ст. до н.е.) завершує допаперову фазу новим інформаційним вибухом:
з’являється оптимальний носій інформації – книга (ІV ст. до н.е.).

З Х ст. коли папір (винайдений ще в ІІ ст. у Китаї) стає об’єктом
промислового виробництва у країнах Європи починається паперова фаза
розвитку інформаційних технологій.

Революцією у процесі розвитку інформаційних технологій стало винайдення
в Німеччині книгодрукування (середина ХV ст.), що надало їй форми
масової діяльності.

Новий етап у розвитку інформаційних технологій, пов’язаний з технічною
революцією кінця ХІХ ст., характеризується створенням поштового зв’язку
як форми стабільних міжнародних комунікацій

Спільним для всіх підходів класифікації етапів розвитку технологій є те,
що з появою персонального комп’ютера почався новий етап розвитку
технології документування інформації. Основною метою стає задоволення
персональних інформаційних потреб людини, як для професійної сфери, так
і для побутової.

Впровадження комп’ютеру в діловодстві відкриває принципово нові
можливості для документаційного забезпечення управління, дає змогу
піднести діловодну діяльність на сучасний рівень, кардинально підвищити
продуктивність та якість роботи працівників служби документування.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

Банасюкевич В.Д. Вопросы терминологии управленческой документации //
Советские архивы. – 1974. – № 4. – С. 15-21.

Басаков М.И. Делопроизводство (документационное обеспечение управления).
– 2-е изд., перераб. и доп. – М.: ИТК „Дашков и Ко”, 2003. – 336 с.

Васильев Д.В. Делопроизводство на компьютере. – М.: Финансы и
статистика, 1999. – 341 c.

Васильева И.Н. Основы делопроизводства и персональный менеджмент. – М.,
1999. – 296 с.

Гейман Л.М. Этапы развития информатики как системы
знаний // Микропроцессорные средства и системы. – № 3. – 1989. – с.
31-34.

Делопроизводство на компьютере (компьютерные технологии в
делопроизводстве) / С.Л. Кузнецов. – М.: Бизнес-школа «Интел-Синтез»,
1999. – 397 с.

Діденко А.Н. Сучасне діловодство: Навч. посібник. – 3-тє вид. – К.:
Либідь, 2001. – 384 с.

Зыков Ю.А. Даугела В.К. Проблемы развития информационных технологий. –
М.: Экономика, 1981. – 215 с.

Інформатика. Комп’ютерна техніка. Комп’ютерні технології: Підручник. –
К.: Каравела, 2003. – 464 с.

Илюшенко М.П., Кузнецова Т.И., Лившиц Я.З. Документоведение. Документ и
системы документации. – М., 1977. – 502 с.

Информатика: Практикум по технологии работы на компьютере / Под ред.
проф. Н.В. Макаровой. – 4-е перераб. изд. – М.: Финансы и статистика, –
2001. – 617 с.

Информатика: Учебник. – 3-е перераб. изд./ Под ред. проф.
Н.В. Макаровой. – М.: Финансы и статистика, 2000. – 768 с.

Информационные системы в экономике: Учебник / Под ред. проф. В.В. Дика.
– М.: Финансы и статистика, 1996. – 272 с.

Информационные технологии в промышленности  / Ю.Г. Данилевский, И.А.
Петухов, В.С. Шибанов. – Л.: Машиностроение. Ленингр. отд-ние, 1988. –
283 с.

Использование Microsoft Office 97: Проф. вып.: Пер. с англ. – К.;
М.-СПб.: Изд. дом «Вильямс», 1998. – 360 с.

Кирсанова М.В., Аксенов Ю.М. Курс делопроизводства: Документационное
обеспечение управления: Учебное пособие. – 2-е изд. – М., 1997. – 427 с.

Козырев А.А. Информатика: Учебник. – СПб.: изд-во Михайлова В.А., 2002.
– 511 с.

Компьютерные технологии обработки информации: Учеб. пособие / С.В.
Назаров, В.И. Першиков, В.А. Тафинцев и др.; Под. ред. С.В. Назарова. –
М.: Финансы и статистика, 1995. – 248 с.

Крейнак Дж., Хебрейкен Дж. Интернет: Энциклопедия. – СПб.: Питер, 2000.
– 594 с.

Кузнецова С.Л. Делопроизводство на компьютере. – М., 2000. – 408 с.

Кузнецова Т.В. Делопроизводство: Документационное обеспечение
управления. – М.: Бизнес-школа «Интел-Синтез», 1999.

Кудряев В.А. и др. Организация работы с документами: Учебник. – М.:
ИНФРА-М, 1999. – 592 с.

Куперштейн В.И. Современные информационные технологии в делопроизводстве
и управлении. – СПб.: БХВ, – 1999.

Кушнаренко Н.Н. Документоведение: Учебник. – 2-е изд., перераб. и доп. –
К.: Т-во „Знання”, КОО, 2000. – 460 с.

Кушниренко А.Г., Лебедев Г.В., Сворень Р.А. Основы информатики и
вычислительной техники. – М.: Просвещение, 1991. – 481 с.

Ларин М.В. Управление документацией и новые информационные технологии. –
М.: Научная книга, 1998. – 254 с.

Лившиц Я. З. Документационное обеспечение управления. – М.: Знание,
1975. – 63 с.

Лившиц Я. З. Документоведение как научная дисциплина // Советские
архивы. – 1973. – № 6. – С. 17-21.

Лихачев М.Г. Документы и делопроизводство: Справ. Пособие. –М.:
Экономика, 1991. – 367 с.

Лысенко Н.А., Сербиновский Б.Ю., Цвєткова С.Н. Документирование
управленческой деятельности на предприятии: делопроизводство и
корреспонденция: Учеб. пособ. – Ростов н/Д: МарТ, 2002. – 272 с.

Макарова Н.В. Информатика: Учебник.– 4-е изд. перераб. и доп. –
М.: Финансы и статистика, 2001. – 583 с.

Организация делопроизводства, приема граждан и работы с письмами и
жалобами: Учеб. / Отв. ред. В.П. Кашепов. – М.: Юрид. лит-ра, 1989. –
270 с.

Организация работы с документами: Учебник / Под. ред. В.А. Кудряева. –
М., 2002. – 592 с.

Петров Л. В. Массовая коммуникация и культура. Введение в теорию и
историю: Учеб. пособие. – СПб.: Гос. ун-т культуры, 1999. – 211 с.

Ракитов А.И. Информационное общество, информатизация. – М., 2001. –
286 с.

Савицький В. Функції та значення документа в державному управлінні //
Вісник державної служби України. – 2005. – № 4. – С. 28-31.

Соколов А.В. Общая теория социальной коммуникации. – Санкт-Петербург,
2002. – 275 с.

Соколов А.В. Эволюция социальных коммуникаций. – СПб., 1995. – 163 с.

Средства массовой коммуникации и современная художественная культура.
Становление средств массовой коммуникации в художественной культуре
первой половины XX век. – М.: Искусство, 1983. – 311 с.

Стенюков М.В. Документы. Делопроизводство. – М.: „ПРИОР”, 1995. –144 с.

Фигурнов В.Э. IBM PC для пользователя / изд. 7-е. – М.: ИНФРА, 1997. –
597 с.

Хислоп Б., Энжелл Д. Библия для пользователя Word для Windows 95: Пер. с
англ. – К.: Диалектика, 1996. – 481 с.

PAGE

PAGE 42

PAGE 67

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020