.

Модель кривої Лоренца та її практичне застосування (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
6 7575
Скачать документ

Курсова робота

на тему

Модель кривої Лоренца та її практичне застосування

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………….
………………………………………………………2

Теорія сукупних доходів населення і соціальна політика
держави………4

1.1 Зміст соціальної політики держави та її
моделі………………………………………….4

1.2 Доходи населення, їх види та джерела. Диференціація
доходів………………..14

1.3 Крива Лоренца у поясненні нерівності
доходів………………………………………..16

2. Застосування кривої Лоренца у практиці державного
регулювання…..19

Висновок……………………………………………………….
…………………………………………………..26

Список використаної
літератури……………………………………………………..
………………….28

Вступ

Зниження рівня життя широких верств населення внаслідок падіння реальних
доходів, посилення майнової диференціації і розширення зони бідності є
найболючішими проблемами перехідного періоду. Негативні соціальні
наслідки зниження життєвого рівня населення є настільки значними, що
загрожують порушенням соціально-єкономічної стабільності у державі.
Жодна країна з перехідною економікою не змогла уникнути тимчасового
падіння рівня життя населення, хоча в кожній з цих країн держава
намагається пом’якшити труднощі перехідного періоду. Це проявляється
передовсім у державному регулюванні доходів населення. Тому об’єктом
дослідження є соціальні функцій держави, методи, інструменти та програми
державного регулювання доходів населення, засоби боротьби з бідністю
набувають особливого значення в перехідній економіці.

Економісти здавна цікавилися проблемами розподілу доходів і місцем
державни в регулюванні цих процесів. У вітчизняній та зарубіжній
літературі існує чимало фундаментальних праць, присвячених вивченню
різних аспектів функціонального та родинного розподілу доходів.
Функціональний розподіл та рівень державного втручання у процеси
розподілу детально аналізували такі економісти як А.Сміт, Д.Рікардо, Т.
Мальтус, Дж.С.Міль, М-Туган-Барановський, А.Маршал, А.С.Пігу, Дж.
Кейнс.

Для регулювання доходів населення держава використовує різні методи, які
адекватні у тій чи іншій ситуації. Регулюючи розподіл національного
доходу між різними факторами виробництва, державна використовує
інструменти, що впливають на рівень оплати праці, а також оподаткування.
Регулювання оплати праці включає встановлення мінімальної заробітної
плати, норм і гарантій її виплати, умов та розмірів оплати праці
керівників установ і організацій. Для ефективного державного регулювання
доходів потрібно знати ступінь нерівності розподілу доходів в країні, а
також масштаби бідності. Найчастіше для вимірювання нерівності у
розподілі доходів економісти використовують криву Лоренца і коефіцієнт
Джині, децильний коефіцієнт концентрації доходів і коефіцієнт фондів.
Економісти визначають бідність як неможливість підримувати мінімальний
рівень споживання відповідно до фізіологічних, соціальних та культурно
обумовлених нормативів.

Представники класичної школи політичної економії ( А. Сміт, Д. Рікардо,
Дж. Ст. Міль та інші) вперше розвинули цілісну систему поглядів на
проблему розподілу грошових доходів. Спираючись на свою теорію засобів
існування, вони відкидали будь-яке втручання держави в ринковий механізм
розподілу доходів. Таке втручання, на їхню думку, не тільки не приносить
користі, а навпаки — шкідливе. Однак у другій половині XIX ст. дедалі
більше економістів ставлять під сумнів ідею Lasser faire. Першу критику
цієї ідеї знаходимо у працях Сісмонді і Карлейля. Хоча Дж.Ст.Міль
вважається представником класичної школи, він гостро критикував тодішню
політику держави .

На початку XX ст. Дж. М. Кейнс заклав підвалини нового напряму в
економічній теорії. Прихильники кейнсіанства вважають, що держава не
може стояти осторонь процесів розподілу доходів в суспільстві. Державне
регулювання забезпечує макроекономічну стабільність.

У вітчизняній економічній науці у другій половині ХIХ – поч. XX ст.
переважали ідеї справедливого розподілу доходів між різними верствами
населення. Українські економісти — М. Туган-Барановський, І. Франко
відкинули схему одержавлення економіки, а отже, повного державного
контролю за розподілом доходів.Вони висловлювалися на користь ринкового
механізму розподілу, який доповнює державне регулювання доходів. При
цьому особлива роль ними відводилась таким інструментам регулювання
доходів, як запровадження мінімальної платні, обмеження тривалості
робочого дня та використання фіскальних інструментів для усунення
надмірного розриву в рівнях доходів та для подолання бідності.

Актуальність цієї проблеми полягає у тому, щоб ми могли зрозуміти якою є
центральна проблема макрокономіки, а це проблема нерівномірність
розподілу доходів, зниження життєвого рівня населення.

Розділ 1. Теорія сукупних доходів населення і соціальна політика держави

1.1 Сутність і мета соціальної політики

У перехідному до ринкових відносин періоді соціальна політика є
визначальним напрямом внутрішньої політики держави. Вона забезпечує
захист прав людини, створює передумови для розширеного відтворення
людиною своєї діяльності та для стабільності суспільної системи.

Соціальна політика будь-якої держави передбачає визначення глибинних
тенденцій розвитку в усіх сферах соціально-політичного життя, що
обумовлюють процес розвитку соціального буття й соціальної безпеки
людини та цілеспрямований вплив на них суб’єктів регулятивної
діяльності. Політика такого типу має створити необхідний економічний
механізм для розв’язання суперечностей як об’єктивного, так і
суб’єктивного характеру в економіці, політиці, соціальних, духовних
відносинах суспільства, міжособистісних соціальних зв’язках людей, тих
чи інших аспектах і тенденціях розвитку та функціонування, що впливають
на соціальне буття, соціальне самопочуття та безпеку людини.[2;78]

Соціальна політика — це складова частина загальної політики, головне
завдання якої полягає в розробці та здійсненні необхідних заходів щодо
збереження і зміцнення наявного суспільного та державного ладу.

Соціальна політика — це система управлінських, організаційних,
регулятивних, саморегулятивних заходів, дій, принципів і засад,
спрямованих на забезпечення оптимального соціального рівня та якості
життя, соціального захисту малозабезпечених верств населення, їх
соціальної безпеки в суспільстві. Нині в Україні створюються нові
приватні, суспільні й державні організації, що обслуговують соціальну
сферу і споживчий ринок. Головним їх призначенням є врахування потреб
громадян, які (потреби) залежать від загальноприйнятих у суспільстві
морально-психологічних норм і цінностей, і послідовне забезпечення цих
потреб шляхом реформування систем соціального захисту, освіти, охорони
здоров’я, забезпечення житлом, охорони довкілля, захисту прав людини та
в широкому розумінні — захисту інтересів споживачів. Ці системи
поступово пристосовуються до ринкових умов, змінюючи свої функції та
структуру, що, у свою чергу, сприяє досягненню основних макропоказників
споживання, підпорядкованих завданням суспільного розвитку.[3;58]

В Україні здійснювалися заходи для поліпшення матеріального становища
населення за рахунок підвищення мотивації до праці як основного джерела
доходів; проведення активної політики зайнятості; створення сприятливих
умов для демографічного відтворення населення, реформування пенсійного
забезпечення та соціального страхування, соціальної допомоги, адресної
допомоги малозабезпеченим верствам населення, соціального захисту
громадян, які потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи.

У загальному вигляді соціальну політику можна визначити як одну із
складових загальнодержавної політики, утілену в соціальні програми й
соціальну практику із задоволення соціальних потреб як сукупність
різноманітних заходів, форм діяльності суб’єктів соціально-політичного
життя, заходів, що відображають інтереси людини і суспільства і є
життєво необхідними, для їхньої нормальної соціальної діяльності.

Виходячи з цього, можна виділити основні напрямки соціальної політики в
Україні:

• підвищення добробуту за рахунок особистого трудового внеску,
підприємництва та ділової активності;

• надання відповідної допомоги по безробіттю, збереження робочих місць,
фахова перепідготовка осіб, що втратили роботу;

• проведення ґрунтовної пенсійної реформи, що буде забезпечувати
справедливу систему пенсійних виплат з урахуванням трудового вкладу
особи;

• надання адресної допомоги найнужденнішим у грошовій та натуральній
формах;

•сприяння всебічному державному захисту інтелектуального потенціалу
суспільства, його ефективному використанню та примноженню;

• запобігання комерціалізації, забезпечення стабільного фінансування та
державної підтримки розвитку духовної сфери, освіти, науки і
культури;[4;123]

Способом реалізації соціальної політики держави є система соціального
захисту та соціальних гарантій. Соціальний захист— це система державних
заходів щодо забезпечення достойного матеріального і соціального
становища громадян. Соціальні гарантії — це система обов’язків держави
перед своїми громадянами стосовно задоволення їхніх соціальних потреб.

Соціальний захист економічно активного населення здійснюється за такими
напрямками; по-перше, це заходи держави, які пов’язані з кваліфікаційною
підготовкою до трудової діяльності, по-друге, заходи, що забезпечують
можливість реалізації здібностей кожного в процесі трудової та
виробничої діяльності і сам процес такої діяльності, по-третє, заходи,
спрямовані на створення нових робочих місць і підтримку працівників, які
втратили роботу. Основними елементами системи соціальних гарантій є
визнання обов’язковості загальнодоступної і безоплатної освіти, сприяння
реалізації здібностей у процесі трудової діяльності, недопущення
примусової праці і гарантування мінімізації втрат у зв’язку із
закінченням трудової діяльності.

Існують різні підходи до реалізації соціальної політики. Соціальний
підхід виходить із того, що суспільство має гарантувати кожному
громадяну доходи, не нижчі за межу малозабезпеченості. Ринковий підхід —
з того, що суспільство бере на себе зобов’язання тільки створити умови
кожному члену суспільства для виявлення ним економічної активності та
одержання доходу. В економічно розвинутих країнах найчастіше
комбінуються обидва ці підходи, що забезпечує результативність
соціальної політики та достойний рівень життя населення.

Становлення нової економічної системи на засадах ринкових відносин
безпосередньо пов’язане з реформуванням існуючої соціальної політики. На
сучасному етапі ринкових перетворень в Україні вже здійснено
лібералізацію економіки та зовнішньоекономічної діяльності, розпочато
приватизацію, практично ліквідовано адміністративно-командну й
розподільну систему управління, демократичнішими стали трудові
відносини. В основному сформовано недержавний сектор економіки,
фінансові та банківські структури, валютний і фондовий ринки, ринок
цінних паперів. Проте розрив економічних зв’язків у межах колишнього
СРСР, нестача енергоносіїв, повільна конверсія значної кількості
підприємств оборонного комплексу призвели до спаду виробництва,
вимушеної неповної зайнятості та безробіття, руйнування соціальної
інфраструктури. Як наслідок, знизилися реальні доходи значної частини
населення.[2;98]

На жаль, компенсаційні заходи з індексації заробітної плати та
соціальних виплат істотно відстали від зростання споживчих цін, численні
пільги, соціальні виплати нерідко надавалися за відомчою ознакою, без
урахування реального матеріального становища різних верств населення,
їхніх можливостей забезпечити свій добробут. Це породило соціальне
утриманство в суспільстві та зменшило можливості надання допомоги тим,
хто її справді потребує.

Відтак погіршився соціальний захист найвразливіших верств населення:
дітей, пенсіонерів, інвалідів, самітніх людей, багатодітних сімей та
безробітних. Знизився рівень соціально-трудових прав і соціальних
гарантій багатьох громадян.[8;187]

Водночас проблема побудови нової соціальної політики полягає не тільки в
посиленні соціального захисту окремих категорій населення (пенсіонерів,
студентів, інвалідів, багатодітних сімей тощо). За ринкових умов кожна
працездатна людина мусить сама забезпечити добробут своєї сім’ї. Проте
для побудови системи матеріального самозабезпечення необхідні належні
макроекономічні передумови. Створення таких передумов — важлива складова
державного регулювання соціальної політики.

Отже, головна мета соціальної політики у соціальне орієнтованій ринкової
економіки — зняти всі обмеження на шляху вільної економічної діяльності,
дати можливість кожному працівникові, кожному трудовому колективу
одержувати доходи відповідно до свого реального внеску в збільшення
суспільного багатства.

Метою соціальної політики держави є забезпечення стабільного, без
заворушень і потрясінь, функціонування суспільства, досягнення
суспільної злагоди та соціальної цілісності, належного рівня
життєдіяльності людей. Метою соціальної політики є забезпечення кожному
громадянину можливості вільно розвиватися, реалізовувати свої здібності,
одержувати належний дохід, поліпшувати добробут.[5; 90]

Основні показники соціальної політики. Під час переходу України до
ринкових відносин соціальна політика держави зосереджується на тому, щоб
відповідно до наявних фінансових можливостей забезпечити органічне
поєднання макроекономічної трансформації із соціальною спрямованістю
реформ.

Соціальна політика має бути адекватною стану економіки, сприяти виходу з
кризи, забезпечити дотримання мінімально необхідних стандартів життєвого
рівня населення. Водночас заходи соціальної політики спрямовуються на
збереження та відтворення трудового потенціалу народу, утвердження
необхідної мотивації продуктивної праці, запобігання масовому
безробіттю.

Процес підвищення рівня життя населення передбачає зв’язок та узгодження
низки узагальнених та окремих показників. Це соціально-демографічні
(кількість населення, його склад за статтю, віком і соціальним станом;
особливості відтворення й міграції населення); узагальнені вартісні
показники добробуту народу (національний дохід на душу населення,
сукупні ресурси для споживання та невиробничого будівництва, обсяг
основних фондів невиробничого призначення); показники, які
характеризують умови й оплату праці (кількість робітників, зайнятих
ручною працею, темпи скорочення застосування ручної праці, підвищення
кваліфікації робітників і спеціалістів, оплата праці зайнятих у
народному господарстві); показники розвитку сфери послуг; показники
зростання доходів і споживання населення (динаміка та структура реальних
доходів населення, обсяг продажу товарів на душу населення, споживання
найважливіших продуктів харчування і непродовольчих товарів).

Показниками результативності соціальної політики є рівень і якість життя
населення. Під рівнем життя населення слід розуміти міру задоволення
матеріальних, духовних і соціальних потреб людини, яку забезпечує
сукупність матеріальних і соціальних умов життя. Основними елементами
рівня життя є: рівень і структура споживання матеріальних благ
(продуктів харчування та непродовольчих товарів); рівень споживання
послуг установ побутового обслуговування, охорони здоров’я, освіти,
культури, соціального забезпечення, фізкультури; рівень забезпечення
житлом.[9;76]

Для оцінки рівня життя населення використовуються такі показники:
прожитковий мінімум; величина вартості прожиткового мінімуму; вартісна
величина «споживчого кошика» продуктів харчування; межа
малозабезпеченості; мінімальна заробітна плата та мінімальна пенсія
тощо.

Соціальний захист населення слід розглядати як систему законодавчих,
економічних, соціальних і соціально-психологічних гарантій.

Механізм соціального захисту населення грунтується на таких головних
принципах:

•забезпечення соціальної справедливості у розподілі створеного
національного продукту на основі подолання зрівняльних тенденцій та
реалізації принципу оплати за працею;

• визнання особистих доходів головним джерелом підвищення соціального
добробуту;

• надання економічної та моральної допомоги соціальне уразливим верствам
населення з урахуванням бюджетних можливостей державних і місцевих
органів влади.

Елементами системи соціального захисту під час переходу до ринкових
відносин є:

• державні гарантії щодо оплати праці найманих робітників;

•державні гарантії в галузі зайнятості, підготовки та перепідготовки
кадрів;

• утримання непрацездатних і підтримка життєвого рівня малозабезпечених
громадян та сімей з дітьми;

• індексація грошових доходів населення в разі перманентного підвищення
цін на товари й послуги та впровадження механізму перегляду мінімальної
заробітної плати, пенсій, стипендій;

• індексація вкладів населення в Ощадбанках у зв’язку зі зростанням цін
та інфляційними процесами;

• компенсація населенню збитків у зв’язку з разовим підвищенням цін на
товари та послуги під час проведення комплексної реформи цін.[9;98]

Розглянемо деякі складові механізму соціального захисту. Рівень життя
людей, які позбавлені можливості брати участь у суспільному виробництві,
повністю або значною мірою залежить від держави. До цієї категорії слід
віднести: осіб, що не досягли працездатного віку, серед яких більшість
становлять діти в сім’ях, а також діти, що перебувають у спеціальних
дитячих закладах; інвалідів з дитинства; осіб, які досягли
непрацездатного віку (пенсіонери, а також особи, що з різних причин не
мають права на пенсійне забезпечення); тимчасово непрацездатних
унаслідок захворювання, вагітності і пологів, або таких, що доглядають
дітей та хворих членів сім’ї.

За функціонування ринкової економіки складовими соціальної допомоги
непрацездатним, а також малозабезпеченим громадянам крім пенсійного
забезпечення є;

• надання грошової допомоги і пільг сім’ям, які виховують дітей;

• надання натуральної допомоги малозабезпеченим громадянам (безплатні
обіди, безплатний проїзд на транспорті, одяг, паливо, оплата житла
тощо);

• обслуговування пенсіонерів, інвалідів, самітних непрацездатних
громадян у будинках-інтернатах, територіальних центрах соціального
обслуговування, а також удома.

Першочерговим є питання забезпечення зайнятості працездатного населення.
Щодо цього держава має такі обов’язки:

• надати робочі місця всім, хто бажає працювати;

• забезпечити матеріальну допомогу для переселення в інші місця;

• виплачувати стипендії за час перепідготовки та грошову допомогу по
безробіттю, гарантувати збереження безперервного та спеціального стажу в
цей період;

• організувати розгалужену державну службу зайнятості;

• надавати пільги підприємствам, які створюють нові робочі місця.

Реалізація соціальної політики та розбудова соціальної сфери згідно з
пріоритетами національного, суспільного, культурного й духовного
відродження зумовлює необхідність державного регулювання розвитку
соціальної сфери та рівня життя населення.[7;134]

Усі важелі державного регулювання потрібно застосувати, щоб найближчим
часом вийти з продовольчої кризи, задовольнити передусім власні потреби
в продуктах харчування. Якщо вміло виділити зони виробництва екологічно
чистих продуктів харчування, налагодити глибоку переробку
сільськогосподарської сировини, запровадити сучасні методи товарного
пакування харчових продуктів, то наші продукти будуть
конкурентоспроможними. Отже, держава повинна допомогти промисловості
докорінно реконструювати й модернізувати переробні підприємства,
створити нові заводи й цехи із сучасною технологією в місцях виробництва
сільськогосподарської сировини.

Нині обов’язковою вимогою до державного регулювання є забезпечення
залежності рівня оплати праці від її результатів з тим, щоб у такий
спосіб заінтересувати найманих працівників на підприємствах усіх форм
власності високопродуктивне працювати, стримати зростання невиправданих
витрат на виробництво, а на цій підставі обмежити підвищення цін та
інфляцію. Будь-який заробіток має бути виплачений працівникові тільки за
виконану роботу чи надану послугу. [6;87]

Метою державного регулювання є також розбудова національної системи
соціального захисту населення в період формування ринкової економіки з
допомогою створення правової і нормативної бази, опрацювання механізмів
захисту та державних гарантій, виходячи з реальних можливостей
економіки.

Зусилля та кошти держави обов’язково повинні спрямовуватись на створення
умов для розвитку галузей освіти, охорони здоров’я, науки, культури, що
є вкрай необхідним для зміцнення фізичного та духовного стану громадян
нашого суспільства.

Кризовий стан економіки України потребує активнішої політики щодо
заходів із соціальної підтримки населення насамперед пенсіонерів,
малозабезпечених непрацездатних громадян і їхніх сімей, а також
удосконалення системи оплати праці. Без цього всі позитивні результати
ринкових реформ і стабілізації виробництва будуть зведені нанівець
постійним зростанням соціального напруження в суспільстві.Такими
заходами є прийняття законодавчих актів, спрямованих на соціальний
захист населення; розробка соціальних прогнозів; розробка показників
соціального захисту і рівня життя в державних індикативних планах та
способів їх досягнення; запровадження системи фіксованих цін на певні
товари та послуги населенню; коригування рівня процентних ставок на
вклади населення.

На макрорівні функції державного регулювання рівня життя й соціального
захисту населення здійснюють Міністерство економіки, Міністерство праці
і соціальної політики.

Для характеристики матеріальних засад, сучасного стану і напрямів
розвитку народного добробуту необхідно розглянути:

• рівні та структуру доходів, витрат на споживання населенням
матеріальних благ і послуг;

• стан споживчого ринку;

• стан ринку праці та зайнятості;

• стан соціальних гарантій малозабезпеченим верствам населення.[3;109]

Моделі соціальної політики держави :

– Модель розвитку соціальної сфери і соціального захисту в
адміністративно-командній економіці — превалювання ідеї вторинності
соціальної сфери щодо виробництва; жорсткий контроль державою соціальних
відносин; зрівняльний принцип розподілу (егалітаризм), низький рівень
доходів; визнання зарплати, отриманої на державних підприємствах, їх
основним джерелом; заохочення колективних форм споживання, у тому числі
в “натуральному вираженні” (надання безоплатного житла, відпочинку,
соціальних послуг тощо), на шкоду більш ринковим грошовим трансфертам;
незацікавленість в особистих збереженнях та інвестуванні.

- Американська модель соціальної політики — найбільш лібералізований
варіант, який базується на принципі відокремлення соціального захисту
від вільного ринку й обмеженні захисту лише тих, хто не має інших
доходів, крім соціальних виплат. При цьому забезпечується досить високий
рівень і якість життя основної частини населення.

– Шведська модель (Швеція, Норвегія, Фінляндія та Інші країни) —
найбільш соціалізована модель, тобто економіка найбільшою мірою працює
на задоволення потреб членів суспільства. Вона відзначається надзвичайно
високою часткою ВВП, яка розподіляється через бюджет (понад 50%),
акумулюванням у руках держави значних фінансових ресурсів, домінуванням
Ідеї рівності та солідарності у здійсненні соціальної політики, активною
упереджувальною політикою, профілактичними заходами у сфері зайнятості,
жорсткою політикою доходів, високим рівнем соціального захисту
населення, що забезпечується в основному за державні кошти. Тут
соціальна політика тісно пов’язана з державним регулюванням економіки,
яке має чітко виражену соціальну спрямованість, тобто соціальна політика
виступає як мета економічної Діяльності держави,

– Німецька модель (ФРН. Франція, Австрія) характеризується високими
обсягами ВВП, що перерозподіляється через державний бюджет (близько
50%), створенням розвиненої системи соціального захисту на основі
залучення коштів держави та підприємців.

– Японська модель соціальної політики передбачає проведення політики
вирівнювання доходів, особливу політику використання робочої сили
(система довічного найму з певними сучасними модифікаціями), домінування
психології колективізму, солідарності в доходах, досягнення консенсусу
між різними суб’єктами у вирішенні соціально-економічних проблем,
виділення питань підвищення життєвого рівня населення в ранг
національних пріоритетів.[7;98]

– Англосаксонська модель (Велика Британія, Ірландія. Канада) виступає як
проміжна між лібералізованою американською і соціальне орієтованою
шведською та німецькою моделями. Для неї характерним є активніше, ніж
для першої моделі, регулювання соціальних процесів з боку держави, проте
нижчий, ніж в останніх двох моделях, рівень оподаткування і перерозподіл
ВВП через держбюджет (не більше 40%). Крім того, має місце приблизно
рівний розподіл витрат на соціальне забезпечення між державою та
приватним сектором, пасивна державна політика на ринку праці.[3;67]

1.2. Доходи населення, їх види та джерела. Диференціація доходів

Доходи домогосподарств, або особисті доходи, — це сума грошових коштів
та продуктів, отриманих або вироблених домогосподарствами за певний
період часу, як правило, за рік.
Основними складовими грошових доходів є оплата праці, доходи від
підприємницької діяльності та власності (процент, дивіденди, рента та
Ін.) і соціальні трансфери (пенсії, стипендії, допомога у зв ‘язку з
безробіттям і т.д.).

Натуральні доходи — це передовсім продукція, вироблена
до.могосподарствами для власного споживання.

Усі грошові доходи, отримані домогосподарствами, без урахування
оподаткування і зміни цін називають номінальними особистими доходами.
Якщо з номінальних особистих доходах вирахувати особисті податки,
отримаємо номінальні використовувані доходи.

Номінальні використовувані доходи — це та частина грошового доходу, якою
домогосподарства остаточно володіють і можуть розпоряджатися на свій
розсуд. Домогосподарства спрямовують свій використовуваний дохід на
споживання (С) і особисте заощадження (З):

ВД=С+3.

Для вимірювання динаміки купівельної спроможності доходів обчислюють
реальні доходи. Реальні доходи характеризують номінальні доходи з
урахуванням зміни роздрібних цін і тарифів. Наприклад, реальні
використовувані доходи дорівнюють відношенню номінальних до індексу
споживчих цін.[2;209]

Найважливішим видом грошового доходу є заробітна плата, шо являє собою
ціну трудових послуг, які надають наймані працівники різних професій.
Номінальна зарплата — це сума грошей, отримана найманим працівником за
певний проміжок часу (місяць, тиждень і т.д.). Реальна зарплата —
номінальна зарплата, скоригована на інфляцію. Якщо наприклад, номінальна
зарплата зросла за рік на 25%, а рівень роздрібних цін підвищився на
22%, то реальна зарплата зросла на 3%. Коли темп інфляції, виміряний
ІСЦ, перевищує темп приросту номінальної зарплати, то реальна зарплата
знижується.[4;87]

В умовах ринкової трансформації економіки України відбуваються глибокі
зміни у структурі доходів населення. Частка заробітної плати в доходах
населення відіграє важливу роль у трудовій мотивації. Помітне зниження
частки зарплати в доходах населення означає, шо суспільство менше цінує
працю як джерело доходу, а це може спричиняти зневажливе ставлення до
праці в частині населення.

Важливе значення має також співвідношення у грошових доходах заробітної
плати і соціальних трансферів. Збільшення частки соціальних трансферів в
особистих доходах може підживлювати психологію утриманства.

Неоднаковий рівень доходів домогосподарств або працівників називають
диференціацією доходів. Нерівність у доходах має місце в усіх
економічних системах — як традиційних, так і товарних.

Причини нерівномірності розподілу доходів населення:

— відмінності в освіті й особистих здібностях;

— нерівномірний розподіл економічних ресурсів;

— відмінності у становищі на ринку;

— різне ставлення до ризиків;

— наявність зв’язків або дискримінації.

Посилення диференціації в доходах в умовах переходу від
адміністративно-командної ринкової економіки зумонлене низкою обставин.
Однією з головних є та, що окремі суспільні групи поводяться вже
відповідно до законів ринкової економіки, в той час як інші групи
продовжують орієнтуватися на традиції й цінності попередньої системи,
яка відходить у минуле.

Для кількісної оцінки диференціації особистих доходів використовують
різні показники, найчастіше будують криву Лоренца. [7;99]

Важливим показником диференціації доходів населення є коефіцієнт
(індекс) Джині (за ім’ям італійського економіста Коррадо Джині
(1884—1965 рр.)).

Розрахунок коефіцієнта Джині пов’язаний із кривою Лоренца. (Рис.1.1).
Він визначається відношенням площі фігури L, утвореної кривою Лоренца та
лінією абсолютної рівності (бісектрисою ОА), до площі всього трикутника
ОАВ:

,

— площа трикутника, утвореного бісектрисою ОА, відрізком OB осі абсцис
та вертикальним відрізком АВ.

Величина коефіцієнта Джині може змінюватися від 0 (у випадку абсолютної
рівності чисельник дорівнює нулю) до 1 (чисельник дорівнює знаменнику)
або від 0 до 100 %. Причому чим вище значення показника, тим
нерівномірніше розподілені доходи суспільства.

Значна нерівномірність у розподілі доходів між окремими сім’ями
спричиняє:

— соціальну напруженість у суспільстві;

— зубожіння переважної частини населення країни;

— безконтрольний розподіл доходів.[5;127]

1.3. Крива Лоренца у поясненні нерівності доходів.

Для визначення нерівності розподілу доходів використовується крива
Лоренца (за ім’я американського економіста Макса Лоренца(1876-1959 рр.
)) – Рис.1.1. Модель кривої Лоренца дає

змогу графічно зобразити розподіл доходів між різними групами
суспільства та проілюструвати

зміни: поглиблення або, навпаки, зменшення нерівності розподілу.

Абсолютна нерівність означає, що і 20%, і 40%, і 60%, і т.д. населення
не одержують ніякого доходу, за винятком одного – єдиного, останнюого в
ряді (лінія OF) людини, що привласнює 100% усього доходу. Ламана лінія
ОА – це лінія абсолютної нерівності.

У реальності фактичний розподіл доходу показаний вигнутою лінією. Чим
більше відхиляється ця лінія від лінії ОА, тим більша нерівність у
розподілі доходів.

Умови моделі:

крива будується в координатах: частка сімей – частка доходів;

при побудові використовують кумулятивний принцип: кожна точка кривої
відображає сукупний доход відповідної кількості груп.

Частка доходу,

% його загальної

суми

100 А

80

60

40

L C

20

В

О F

0 20 40 60 80 100 Частка сімей,

%
загальної

чисельності

Рис.1.1 Модель кривої Лоренца

Лінія ОА відображає ситуацію абсолютної рівності у розподілі доходів,
коли 20 % сімей володіють 20 % сукупних доходів суспільства, 40 % сімей
— 40 % доходів і т. д.

Пряма 0В відбиває ситуацію абсолютної нерівності у розподілі доходів,
коли 1 % сімей отримує 100 % усіх доходів.[ 9; 21 ]

Крива ОСА показує стан фактичного розподілу доходів, тобто реальний
пайовий розподіл сімей між сукупними доходами всього суспільства.

Крива Лоренца дає підстави для висновків про ступінь розриву між
фактичним розподілом доходів і станом рівності. Поглиблення
нерівномірності в розподілі доходів графічно виражається зміною
конфігурації кривої Лоренца у бік збільшення її увігнутості відносно
лінії абсолютної рівності (бісектриси ОА).[9;156]

Розділ 2. Застосування кривої Лоренца у практиці державного регулювання

Стан соціальної сфери України у 90-х роках XX ст., з якого
випливають сучасні проблеми і завдання соціальної політики, визначався
такими тенденціями:

1. Перебування значної частини громадян за межею бідності. Зокрема
наприкінці 2003 р. 72 %домогосподарств мали середньодушові витрати, що
були нижчими за прожитковий мінімум. Про глибину бідності свідчить такий
факт: рівень життя 63% населення у 2003 р. був нижчим від середнього.

Про загальний низький рівень життя свідчить структура витрат домашніх
господарств.(таб.2.1)

Елементи витрат Витрати на харчування Послуги Непродовольчі товари
Допомога родичам, купівля акцій, вклади в банки Інше

Частки витрат у 2003 р. (у %) 74,6 15 14 7,9 2

Таблиця 2.1. Структура витрат домашніх господарств

Пояснення до таблиці

1. Опосередкованим свідченням загального невисокого рівня життя в
Україні є надзвичайно висока частка витрат на харчування — 74,6% та
низька частка витрат на послуги — 15%. Для порівняння: у розвинених
країнах витрати на харчування не перевищують 20%, а витрати на послуги
становлять до 50% витрат.

2. Незначною є частка заощаджень. Вони представлені таким елементом
витрат, як “Допомога родичам, купівля акцій та вклади у банки”, що
охоплюс 7,9 % витрат. Допомога родичам (родинний перерозподіл), який
найчастіше набуває форми витрат на утримання та освіту дітей, може
розглядатись як своєрідна форма заощаджень домашніх господарств.

2. Формування загалом невисокої нерівності розподілу доходів, офіційні
показники якої цілком зіставні з даними по розвинених країнах.
Квінтильний розподіл за витратами домашніх господарств наведенно в
таблиці 2.2

Групи населення Перша

(найбільші) Друга Третя Четверта П’ята

(найбагатша)

Частка окремих

Груп у 2003 р. (у %) 7,1 12,5 17,2 23,4 41,6

Таблиця 2.2. Квінтильний розподіл за витратами домашніх господарств.

Пояснення до
таблиці

1. Свідченням досить рівного розподілу доходів між групами е значення
квінтильного коефіцієнта диференціації: Кd(41,2/6,9(5,97. Він
наближається до показників у розвинених країнах Європи, наведених у
таблиці.

2. Коефіцієнт Джині у 2003 р. становив 0,35 і, отже, знаходився в
інтервалі нормального розподілу.

3. Диференціація рівня добробуту населення за критерієм грошових доходів
суттєво перевищувала диференціацію за критерієм загальних надходжень І
витрат. Ця ситуація пояснюється значною часткою у структурі сукупних
доходів так званих негрошових (неявних) доходів Про структуру сукупних
надходжень свідчать дані таблиці 2.3. [8;134]

Частки елементів загальннх надходжень домашніх господарств у 2003 р. (у
%)

Оплата праці

Продукція з особистих підсобних господарств

Пенсії, стипендії, соціальні допомоги

Допомога від родичів та інших осіб

Надходження від продажу сільськогосподарської продукції

Пільги

Доходи від підприємницької діяльності

Інше

42

20

18

11

7

6

3

12

Таблиця 2.3. Структура сукупних доходів.

Пояснення до таблиці

1. Таблиця ілюструє, що в структурі надходжень домашніх господарств
значною є частка негрошових надходжень — продукція з особистих підсобних
господарств та пільги, частина яких не набуває грошової форми.

2. Дуже незначними були доходи від підприємницької діяльності — 2%.
Щоправда, високою є ймовірність приховування їх дійсних розмірів.
Істотною є частка соціальної допомоги і такої “неринкової форми”, як
“допомога від родичів та інших осіб”. Загалом структура надходжень у
2003 р. свідчить про невисокий рівень розвитку ринкових відносин та про
значну роль позаринкових відносин.[7;67]

4. Помітне зменшення індексу людського розвитку (ІЛР) головним чином за
рахунок скорочення реального ВВП на душу населення до 2002 р. з
подальшимйого зростанням. Динаміку ІЛР та його складових наведено у
таблиці 2.4.

Компоненти ІЛР і власне значення ІЛР 1992 р. 1999 р. 2000 р. 2003 р.

Індекс тривалості життя 0,735 0,707 0,715 0,722

Індекс рівня освіти 0,902 0,908 0,911 0,916

Індекс реального ВВП на душу населення за ПКС 0,681 0,578 0,590 0,599

ІЛР 0,773 0,731 0,740 0,748

Таблиця 2.4. Динаміка ІЛР та його складових.

Пояснення до таблиці

1. Таблиця ілюструє зниження показників матеріального добробуту та
доступності соціальних благ 1992 по 2003 роки. У подальшому вони
зростали.

2. Найбільших відхилень зазнав показник матеріального добробуту (ВВП на
душу населення). З цього можна робити висновок, що саме він мав
найсуттєвіший вплив на зменшення ІЛР.

Аналізовані тенденції соціальної сфери України у 90-х роках XX ст. дають
підстави для таких висновків;

• Головна проблема розвитку соціальної сфери пов’язана не стільки з
удосконаленням системи державного перерозподілу доходів (показники
нерівності розподілу не є високими), скільки з неадекватністю самих
доходів за загального низького рівня добробуту більшості членів
суспільства.[9;167]

• Основним чинником розвитку соціальної сфери на початку XXI ст., як і в
попередній період, є створення умов для стабільного загального
економічного зростання, яке б забезпечило вихід на докризові показники і
подальше підвищення добробуту. Саме стабільне економічне зростання
забезпечує розв’язання проблеми бідності за рахунок більшої та
ефектнішої зайнятості.

• Удосконалення власне механізмів соціального перерозподілу доходів
(системи соціальних трансфертів, податкових пільг тощо) є похідним

від загального збільшення доходів як бази оподаткування і надходжень до
бюджету.

Дохід – це загальне надходження засобів, що належать людині або сім’ї
протягом певного періоду часу. Він містить як заробіток, так і
незароблений дохід, до якого належать дивіденди і відсотки, отримані з
інвестицій капіталу, трансфертні платежі, державні виплати допомоги на
підтримання рівня життя і т. д.

Доходи домогосподарства розподіляють на грошові, загальні та сукупні.
Грошові доходи складаються з заробітної плати, пенсій, стипендій,
доходів від підприємницької діяльності, доходів від продажу
сільськогосподарської продукції, доходів від власності, усіх видів
грошової допомоги, аліментів і т. ін. Загальні доходи, крім перелічених
статей, містять вартість спожитої продукції, отриманої з особистого
підсобного господарства, пільги й субсидії на оплату житлово-комунальних
послуг, грошову оцінку допомоги від родичів. Сукупні ресурси
домогосподарств формуються із загальних доходів і використання
заощаджень, позик і повернутих домогосподарствам боргів.

За даними вибіркового обстеження умов життя домогосподарств України,
проведеного Державним комітетом статистики, номінальні грошові доходи
населення у 2003 р. зросли проти 2000 р. у 2,3 раза і склали 486,6 гри.
на домогосподарство на місяць. Сукупні ресурси домогосподарства
збільшилися за цей же період в 1,8 раза і склали 608,1 грн. на місяць.
Що до структури сукупних доходів населення, то найбільшу питому вагу
складають зарплата – 42,8% сукупних ресурсів, пенсії, стипендії – 20,4%,
вартість спожитої продукції отриманої з особистого підсобного
господарства – 10,3% (табл. 2.5).

Протягом 2003 р. у структурі сукупних ресурсів порівняно з 2000 р. на
8,7% зросла питома вага заробітної плати, на 4,2% зросли пенсії,
стипендії та інші грошові допомоги. Зростання питомої ваги заробітної
плати і соціальних трансфертів у сукупних ресурсах є позитивним
зрушенням у формуванні сукупних доходів і пояснюється підняттям
заробітної плати у народному господарстві та деяким підвищенням
пенсійних виплат.

Види доходів 2000 2002 2003

грн. % грн. % грн. %

Оплата праці 157,38 37,1 260,3 42,8 325,68 47,1

Доходи від підприємницької діяльності 10,1 2,4 19,85 3,2 20,2 3,5

Доходи від продажу сільськогосподарської продукції 22,41 5,3 30,4 5,0
36,5 6,2

Пенсії, стипендії, грошові допомоги 67,24 15,9 124,1 20,4 158,6 25,6

Грошові допомоги від родичів та інші надходження 30,8 7,3 52,3 8,6 55,6
9,4

Всього грошових доходів 288,03 68,1 486,6 80 589,2 86

Вартість спожитої продукції ОПГ 72,31 17,1 62,6 10,3 75,5 15,2

Пільги та субсидії 16,04 3,8 16,4 2,7 18,2 5,3

Інші надходження 46,5 11,0 42,3 7,0 49,8 8,5

Всього сукупних ресурсів 422,88 100 608,1 100 758,2 100

Таблиця 2.5. Структура грошових доходів і сукупних ресурсів
домогосподарств України у 2000 – 2003 рр.

За результатами таблиці 2.5 можна побудуватм криву Лоренца для розподілу
доходів населення в 2002 – 2003 рр.[11;95]

% населення

І все ж таки, попри те, що останнім часом намітилися позитивні зрушення
у зростанні як номінальної, так і реальної заробітної плати (2003 р.
порівняно з попереднім роком номінальна заробітна плата зросла на 21%, а
реальна – на 18,2%) вона залишається на безпрецедентно низькому рівні
(на початок 2004 р. номінальна заробітна плата одного штатного
працівника становила 442,91 гри.). Для порівняння; прийнятий Верховною
Радою прожитковий мінімум 2003 р. складав 342 гри. на одну особу. За
деякими оцінками, для забезпечення відтворення сім’ї заробітна плата
працівника повинна бути не менше 1250 грн,, хоча є думка, ідо й вона не
відповідає сучасним потребам. Отже, склалася така ситуація, що середня
заробітна плата через надто низький її рівень і негарантованість не
виступає сьогодні гарантом більш або менш пристойного життя, не
забезпечує навіть відтворення робочої сили самого працівника, а про його
сім’ю годі й казати; останнє спричиняє зростання самозайнятості
населення, розширення неформального і кримінального секторів зайнятості.

Зіставлення показників рівня життя населення України та інших країн
світу дає підставу для висновку, що населення України в більшості своїй
має життєвий рівень значно гірший від того, що є не тільки в розвинутих
країнах, а й у тих, що розвиваються. Порівняння життєвого рівня на
основі ВВП на душу населення за реальною купівельною спроможністю
доводить, що цей показник в Україні нижчий за аналогічний у Швеції,
Канаді – в 7,3 раза, росії- у 2,2 раза.

За стандартами 00Н, межу бідності у країнах Центральної та Східної
Європи визначають на рівні середньодушового свого доходу в 4 долари, що
приблизно дорівнює 21 грн., тобто 630 грн. на місяць. Якщо врахувати, те
що середньомісячна заробітна плата 2002р. складала 376 гри., то
зрозуміло, що навіть середній працівник не має достатніх засобів для
існування.

Висновок

Нинішня ситуація з рівнем життя і доходами населення на Україні,
залишається дуже важкою.

Реальні грошові доходи, згідно даним балансу грошових доходів і витрат
населення, хоча і зросли в 2003р., але при цьому знизився рівень
забезпеченості родин непродовольчими товарами при відносно такім же
споживанні основних продовольчих товарів – у середньому на душу
населення на рівні 1998 р.

Зниження забезпеченості родин предметами культурно-побутового і
господарського призначення тривалого користування в результаті
морального старіння і фізичного їхнього зносу ще більш істотно, якщо
врахувати відносно низький рівень забезпеченості родин України такими
товарами до 1990р. у порівнянні з іншими країнами.

На продаж і виробництво товарів тривалого користування впливають
специфічні макроекономічні зв’язки в процесі відтворення. Якщо падають
обсяги виробництва, зменшуються доходи населення і платоспроможний
попит, то, як наслідок, знижується продаж товарів, що у свою чергу веде
до спаду виробництва.

Таким чином, циклічний спіральний оборот повторюється, і усе більш
звужується. Вихід з такого положення полягає в цілеспрямованій
соціальній політиці і заходах, що сприяли б росту платоспроможного
попиту населення вже в середньостроковій перспективі: у результаті
зменшення заборгованості по заробітній платі і пенсіям, а також надання
кредитів населенню на придбання товарів широкого ужитку вітчизняного
виробництва.

У структурі розподілу доходів населення зберігається значна
диференціація. Дані бюджетних досліджень родин про розподіл населення за
рік і по кварталах, відповідно, за рівнем среднедушевого сукупного і
грошового доходу за місяць показують, що протягом 1998—2003 р.
диференціація населення підсилювалася, причому за рівнем
среднедушевого грошового доходу – у більшому ступені, чим за рівнем
сукупного.

Причини сучасної диференціації населення за рівнем доходів полягають як
у галузевій диференціації в оплаті праці, так і в одержанні інших
доходів, в основі яких – майнова нерівність унаслідок приватизації, а
також приступність до користування суспільним і державним майном.

В даний момент можна говорити про те, що економіка і бюджет країни
виявилися у своєрідній соціальній пастці. Ситуація з рівнем заробітної
плати, з рівнем пенсій, із прожитковим мінімумом вимагає виділення
значно великих ресурсів на соціальні цілі, у той час, як бюджет країни
не готовий до розширення видаткових своїх можливостей у цьому напрямку.

Для того щоб хоч якось на більш-менш прийнятному рівні підтримувати
соціальні витрати, в уряду по суті справи є дві можливості: або
збільшувати емісію соціальних витрат і виплат, або спробувати одержати
деякі засоби за рахунок зовнішніх запозичень, що у свою чергу
припускають жорсткість показників бюджету й у першу чергу – за рахунок
жорсткості і зменшення соціальних виплат.

Список використаної літератури:

1. Макконнелл К., Брю С. Экономикс.-М.:Республика,1992.-Т.2.-400с.

2. Радіонова І.Ф. Макроекономіка: теорія та політика;
Підручник.-К.;Таксон, 2004.-348с.

3. Дідківська Л.І, Головко Л.С. Державне регулювання економіки: Навч.
посіб. – К.:

Знання – Прес,2000. – 209 с.

4. Державне регулювання економіки; Навч. посібник / С. М. Чистов, А. Є.
Никифоров, Т. Ф. Куценко та ін. -К.: КНЕУ, 2000. – 3 16с.

5. Савченко А. Г. Макроекономіка; Навч. – метод, посібник для самост.
вивч. дисц. -Вид. 2-ге, перероб і доп. – К.: КНЕУ, 2001. – 132 с.

6. Савченко А. Г., Пухтаєвич Г..О., Тітьонко О. М. Макроекономіка:
Підручник. – К.:

Либідь, 1999.-288с.

7. Холод Н.М. – Державне регулювання доходів населення в умовах ринкової
трансформації економіки України.

8. Панчишин С. Макроекономіка. Видання друге, стереотипне. – К.:Либідь,
2002.

9. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В.Д.
Базилевича. – К.:

Знання- Прес,2001.-518с.

10. Статистичний щорічник України за 2003 рік- Держкомстат України.- К.:
Техніка, 2003.

11.Економіка праці та соціально – правові відносини: навчальний посібник
/ М. Б. Махсма.- К.: Атіка, 2005. – 304 с.

PAGE

PAGE

PAGE

Грошовий 2003

Грошовий 2002

Сукупний 2002

Рівномірний

Сукупний 2003

% доходов

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020