РЕФЕРАТ
на тему:
Теоретичні основи ринкової інфраструктури
Зміст
Теоретичні основи ринкової інфраструктури
1.1. Ринок, його економічна суть, суб’єкти та види, функції та проблеми
розвитку.
1.2. Визначення і сутність ринкової інфраструктури
1.3. Основні елементи ринкової інфраструктури
1.3.-1. Біржі
1.3.-2. Банки
1.3.-3. Інші елементи ринкової інфраструктури
Теоретичні основи ринкової інфраструктури.
1.1. Ринок, його економічна суть, суб’єкти та види, функції та проблеми
розвитку
Ринок – синтетична категорія, за допомогою якої визначаються
різноманітні за змістом і параметрами явища. Історично слово “ринок”
характеризувало певне місце, де продавалися та купувалися товари. Як
правило, це була торгова площа в центрі міста або спеціально обладнане
приміщення, де зустрічалися продавці і покупці. Тут у результаті
досягнутої домовленості встановлювалися ціни на товар, який в обмін на
гроші переходив у руки покупця.
Внаслідок розвитку засобів зв’язку необхідність певного фізичного місця
зустрічей для взаємодії продавців та покупців стає не суттєво. Учасники
товарно-грошових відносин одержують можливість контактувати й вирішувати
свої проблеми іншим чином. “За наявності сучасних засобів, – пише Ф.
Котлер, – купець може вечері дати рекламу товару по телебаченню, зібрати
сотні замовлень по телефону і вже на наступний день розіслати товари
поштою. Не вступаючи у фізичний контакт з покупцем” *.
Саме тому сьогодні економісти під терміном “ринок” розуміють будь-яку
впорядковану структуру, що забезпечує нормальну взаємодію продавців і
покупців. У підручнику “Економікс” ** ринок розглядається як “інститут
або механізм, який зводить покупців (представників попиту) і продавців
(постачальників) окремих товарів і послуг”. Це вузьке тлумачення ринку.
У широкому розумінні:
Ринок – сукупність економічних відносин між різними суб’єктами з приводу
купівлі-продажу товарів і послуг, у процесі яких відбувається остаточне
визнання їх вартості та реалізації, завдяки чому посилюється конкуренція
між товаровиробниками, забезпечується безперервність суспільного
відтворення, а також здійснюється опосередкований контроль споживачів за
виробництвом.
Суспільне господарство, яке функціонує на цих засадах, називають
ринковою економікою. Її антиподом є командна економіка, в якій
діяльність господарюючих суб’єктів централізовано регулюється державою,
народногосподарські пропорції формуються на базі директивних планів. А
ціни встановлюються адміністративним шляхом.
Ринок є організаційною формою існування товарного виробництва. Історія
останнього налічує близько 6 тис.. років. Приблизно стільки ж років і
існує ринок.
Якщо розглядати еволюцію ринку з точки зору суб’єктів ринкових відносин,
то ми побачимо, що спочатку це були безпосередньо виробники і споживачі
товарної продукції. Потім, у міру його розвитку й відокремлення в
самостійні галузі торгівлі та грошового обігу, активними учасниками
ринкових відносин стають торговельні й фінансові посередники: комерційні
агенти, комівояжери, консигнатори, брокери, ділери.
Названі суб’єкти, діючи на правах фізичних або юридичних осіб.
Відіграють всезростаючу роль у ринковій економіці, і не випадково. Ринок
являє собою складний механізм виявлення й узгодження економічних
інтересів. Саме цим і займаються торгові й фінансові посередники. Вони
вивчають стан справ з попитом і пропозицією тих чи інших товарів,
динаміку цін, установлюють ділові контакти, прогнозують ринкову
ситуацію.
Їхня діяльність вважається вкрай необхідною і високо оцінюються
суспільством. Існує навіть думка, що в ринковому механізмі посередницькі
ланки виконують роль керуючої системи.
Навпаки, в умовах командної економіки посередницька діяльність
розглядається як другорядна, а то й зовсім небажана. Це зумовлено тим,
що тут всеохоплюючим регулятором суспільного життя виступає державний
апарат. Посередник же, котрий забезпечує незалежне функціонування
господарств, своєю діяльністю об’єктивно протистоїть держапарату,
загрожуючи самому його існуванню.
Функції ринку:
Регулююча функція ринку. Полягає в тому, що через ринкові механізми
(ціна, попит) забезпечується вплив виробників на виробництво для
визначення ними обсягу і асортименту продукції.
Стимулююча функція ринку. Полягає в тому, що ринк сприяє заохоченню до
найкращих кінцевих результатів, конкурентоспроможності їх продукції.
Розподільча функція ринку. Передбачає, що на основі ринкової ціни і в
поєднанні з ринковою ціною одні виробники отримують прибутки і
надприбутки, а інші мають збитки.
Інтегруюча функція ринку. Вона виявляється, що ринок робить економіку
єдиним цілим і встановлює зв’язки між господарюючими суб’єктами.
Сучасна економіка являє собою синтез великої кількості взаємодіючих
ринків. Їх підрозділяють на різні види залежно від умов діяльності
суб’єктів ринкових відносин, відповідності чинному законодавству за
ознакою простору дії, об’єкта купівлі-продажу.
Види ринку:
Залежно від умов, у яких діють суб’єкти господарювання, вирізняють такі
ринки:
Вільний ринок – це ринок з великою кількістю виробників однорідної
продукції, які не в змозі впливати на рішення один одного. В ньому немає
обмежень в інформації про попит, пропозицію, ціни, якість продукції. Тут
вільне ціноутворення, відсутні штучні бар’єри при входженні на ринок
того чи іншого товару та виходу з нього;
Регульований ринок – це ринок, який контролюється і регулюється державою
за допомогою спеціальних заходів економічного та адміністративного
характеру;
Монополізований ринок – це ринок, для якого характерна незначна
кількість виробників даного товару, застосовується його диференціація,
існує дефіцит необхідної інформації, утруднений доступ до ресурсів,
погоджуються дії учасників ринкових відносин.
2. За ознакою простору дії вирізняють:
місцевий ринок – у межах міста чи села;
регіональний ринок – певна територія якоїсь країни;
національний і світовий ринки;
легальний (офіційний) і тіньовий ринки.
3. Залежно від об’єктів купівлі-продажу розрізняють такі види ринків:
ринок товарів широкого вжитку;
ринок товарів промислового призначення;
ринок праці;
ринок цінних паперів;
ринок науково технічних знань.
4. Залежно від того, хто є покупцем товару, що продається і з якою
метою він купується, розрізняють також:
споживчий ринок – окремі особи і господарства. Які купують товари для
особистого споживання;
ринок виробників – організації, що купують товари для використання їх у
процесі виробництва;
ринок проміжних продавців – організації, що купують товари для
наступного перепродажу їх з прибутком для себе;
ринок державних установ – державні організації. Що купують товари або
для наступного їх використання у сфері комунальних послуг. Або для
передачі цих товарів тим, кому вони потрібні;
міжнародний ринок – покупці за межами країни. Включаючи закордонних
споживачів, виробників, проміжних продавців, держави і установи.
Кожен вид ринку, що згадувався, має свою інфраструктуру, свій набір
інструментів, які забезпечують його життєдіяльність. Окремі види ринку
не існують самі по собі. Всі вони пов’язані між собою, утворюючи
розгалужену ринкову систему. Вона діє не тільки в межах тієї чи іншої
країни, а й глобально, охоплюючи своїм впливом значну частину світового
господарства.
1.2. Визначення, суть і функції ринкової інфраструктури.
Необхідною умовою дієвості ринкових відносин, нормального функціонування
ринку є створення добре розвинутої ринкової інфраструктури. За рівнем її
розвитку можна судити і про ступінь розвитку ринкових відносин,
сучасного ринку в даній країні.
Термін “інфраструктура” походить від латинського infra, що означає
“нижче”, “під”, та structure – “структура”, що означає сукупність
галузей та видів діяльності, які обслуговують виробничу і невиробничу
сфери економіки (транспорт, зв’язок, комунальне господарство, загальна
та професійна освіта, охорона здоров’я).
Інфраструктура – це основа, підґрунтя, фундамент економічної системи та
її підсистем, її внутрішня будова, що забезпечує цілісність. Завдяки
інфраструктурі здійснюється рух потоків товарів і послуг від продавця до
покупця.
Ринкова інфраструктура – це система підприємств і організацій , які
забезпечують рух товарів і послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили.
До таких установ належать біржі, банки, дилерські та брокерські контори,
служби зайнятості, інформаційно-комерційні, оптові та
постачальницько-збутові організації, пункти прокату та лізинги.
Розрізняють організаційно-технічну, фінансово-кредитну та
науково-дослідницьку інфраструктури ринку.
До організаційно-технічної інфраструктури ринку належать товарні біржі й
аукціони. Торгові доми і торгові палати, холдингові й брокерські
компанії, інформаційні центри та ярмарки, інжинірингові фірми, сервісні
центри, пункти прокату й лізингу, державні інспекції, різного роду
асоціації підприємців і споживачів, транспортні комунікації і засоби
оперативного зв’язку.
Одні з цих установ покликані сприяти встановленню ділових контактів між
підприємцями, надавати їм інформаційні, консультативні, розрахункові та
інші послуги (ярмарки, біржі, виставки, центри), інші – беруть на себе
функції загальної координації ринкових зв’язків, представляють інтереси
своїх членів на регіональному, державному та міжнародному рівнях
(асоціації, торгові й господарські палати), треті – являють собою
спеціальні державні органи регулювання ринкових відносин (податкові
інспекції, служби щодо контролю за цінами і стандартами, страховий
нагляд тощо).
Фінансово-кредитну інфраструктуру ринку утворюють банки, фондові й
валютні біржі, страхові та інвестиційні компанії, фонди профспілок та
інших громадських організацій. Це – всі ті, хто здатен займатися і
займається мобілізацією тимчасово вільних грошових ресурсів, перетворює
їх у кредити, а потім і в капіталовкладення. На практиці застосовується
безліч варіантів прибуткового використання цих коштів, коли, наприклад,
фонди громадських організацій передаються в позику комерційним банкам,
інвестуються в акції тощо. В ринковій економіці кожна гривня, долар чи
франк повсякчас має працювати. Перебувати в обігу, приносити прибуток.
Фінансово-кредитна інфраструктура саме й забезпечує вирішення цієї
проблеми.
Науково-дослідницька інфраструктура ринку включає в себе наукові
інститути з вивчення ринкових проблем, інформаційно-консультативні
фірми, аудиторські організації, спеціальні навчальні заклади. Інститути
та організації, що утворюють цю інфраструктуру, вивчають динаміку
ринкової ситуації, займаються розробкою стратегії і тактики поведінки
підприємств на ринку, прогнозів для уряду і підприємців, моделювання
наслідків тих чи інших рішень, надання консультацій, улагодження
конфліктів між партнерами, підготовкою економістів, менеджерів та
фахівців з маркетингу.
Інфраструктура ринку покликана забезпечувати цивілізовані стосунки між
суб’єктами через свої функції.
Правове а екноміне
консультування під-в,
захист їхніх інтересів
у держ. та ін. структурах
Страховий захист
підприємницької
діяльності
Забезпечення фін-ї
підтримки і
кредитування
підприємств
Підвищення оперативності,
ефективності роботи
суб’єктів ринку
Функції інфраструктури ринку
Створення умов для
ділових контактів
підприємців
Сприяння мат.-тех.
забезпеченню і
реалізації товарів
та послуг
Регулювання руху
робочої сили
Здійснення
маркетингового,
інформаційного та
рекламного
Отже, роблячи висновки з функцій ринкової інфраструктури можна сказати,
що вона робить істотний вплив на функціонування економічної системи.
1.3. Основні елементи ринкової інфраструктури.
Елементи ринкової інфраструктури безпосередньо пов’язані з
обслуговуванням певних ринків.
Кожний вид ринку має конкретну ринкову установу. Так, ринок засобів
виробництва і ринок предметів споживання обслуговують аукціони, ярмарки,
товарні біржі, торгові доми, торгово-промислові палати, магазини, пункти
прокату і лізингу, брокерські компанії. Фінансовий ринок (грошей і
цінних паперів) обслуговують фондові біржі, банки, фінансово-кредитні
посередники. Валютний ринок обслуговують банки. Ринок праці (робочої
сили) обслуговують біржі праці, або служби зайнятості. Зупинимося на
характеристиці елементів інфраструктури ринку.
1.3.-1. Біржі.
Термін “біржа” в перекладі з латинської мови означає “шкіряний
гаманець”. Біржі виникли як місця, де комерсанти здійснюють торговельні
операції. Перша біржа була зареєстрована в Антверпені у 1531 р., друга –
у Лондоні в 1566 р.
У Росії перша біржа з’явилася у 1705 р.. в Санки-Петербурзі, а на
території України – 1796 р. в Одесі. Пожвавлення біржової торгівлі
відбулося у періоду непу. Кількість бірж у цей період перевищила 100.
проіснували вони до 1930 р.
З переходом постсоціалістичних країн до ринку біржова торгівля
відроджується.
Біржа – організаційно-правова форма оптової торгівлі масовими товарами
за стандартами та зразками (товарна біржа) або систематичних операцій з
купівлі-продажу цінних паперів (фондова біржа), валюти (валютна біржа),
робочої сили (біржа праці), угод із фрахтування (фрахтова біржа).
Фондова біржа – це установа, організований ринок, на якому власники
здійснюють процес купівлі-продажу цінних паперів.
У Господарському кодексі України зазначається: фондова біржа – це
“акціонерне товариство, яке зосереджує попит і пропозицію цінних
паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу…”. отже, фондова біржа
створюється для забезпечення організації функціонування ринку цінних
паперів. Її економічна роль полягає в тому, що вона створює можливості
для ефективної мобілізації фінансових ресурсів, забезпечує прискорення
руху капіталів і спрямування їх у ті галузі, котрі гарантують вищу
прибутковість, на фінансування перспективних програм. Продаж на фондовій
біржі державних цінних паперів дає змогу уряду мобілізувати додаткові
кошти на відшкодування державних витрат.
Фондова біржа – це форма руху фінансового капіталу, його розподілу і
перерозподілу в інтересах інвестування в економічне виробництво, що є
основою підприємницької діяльності.
Згідно з Господарським кодексом України у сфері господарювання можуть
використовуватися такі види цінних паперів: акції, облігації внутрішніх
та зовнішніх державних позик, облігації місцевих позик, облігації
підприємств, казначейські зобов’язання, ощадні сертифікати, векселі та
інші види. Цінні папери можуть бути іменними, що передаються іншій особі
шляхом передавального запису, який засвідчує перехід прав за цінним
папером до іншого суб’єкта господарювання та на пред’явника – цінні
папери, що обертаються вільно.
Купівля-продаж цінних паперів на фондовій біржі здійснюється на основі
їх біржового курсу, який визначається прибутковістю підприємства та
доходами, що передбачаються, а також розмірами банківського відсотка та
іншими чинниками. Біржовий курс (котирування) цінних паперів майже
завжди коливається залежно від змін співвідношення між попитом та
пропозицією.
Членами біржі є, як правило, її засновники – окремі індивіди та
кредитно-фінансові інститути. У разі потреби засновники біржі можуть
розширити коло її членів через продаж біржових місць. Члени біржі або
державні органи, що контролюють її діяльність, встановлюють умови, за
яких певна компанія може бути допущена до біржової торгівлі.
Реєстрація на біржі піднімає престиж компанії, полегшує доступ до ринку
капіталу, сприяє підвищенню курсу її акцій, а отже, розширює коло
акціонерів. У деяких наймогутніших корпораціях кількість акціонерів
сягає 4 і більше млн.. осіб. Тому вони централізують значні грошові
суми, що сприяє прискоренню інвестиційних процесів, зростанню могутності
найбільших корпорацій. Членство на біржі не є раз і назавжди даним. Його
необхідно постійно підтверджувати постійним і високим курсом акцій.
Показники курсу акцій є свідченням ділової активності, стабільності
економіки.
Угоди, що укладаються на фондових біржах, поділяються на:
касові угоди (угоди за готівку) – це операції (розрахунки), які
відбуваються у найкоротший строк – протягом кількох днів після укладання
угоди. Ці угоди є найпростішими на фондовому ринку;
строкові угоди – це більш складні угоди, здійснення яких обумовлене
певним строком (протягом одного – трьох місяців). Вони поділяються на:
угода з опціоном (угода з премією) – це придбання права купити або
продати цінні папери за певною ціною у певний час. Опціони бувають двох
типів: опціон покупця і опціон продавця;
ф’ючерсна угода – це термінова угода, що укладається з приводу продажу
цінних паперів у майбутньому за попередньо (раніше) визначеними цінами.
Купівля-продаж цінних паперів на фондовій біржі здійснюється за
допомогою професійних посередників – брокерів і дилерів. Брокером
називають реального професійного посередника, який об’єднує продавця і
покупця цінних паперів на біржі. Вони виконують біржові операції за
дорученням клієнта і його коштом. За свою працю брокери одержують
комісійні від своїх клієнтів. Дилери – це професійні посередники, які
здійснюють біржові операції від свого імені і за власний рахунок. Вони
мають дохід від різниці між ціною продажу та ціною купівлі цінних
паперів.
Діяльність фондової біржі у вітчизняній економіці регулюється Законом
України “Про папери і фондову біржу” та Господарським кодексом України.
З метою реалізації єдиної державної політики у сфері випуску і обігу
цінних паперів та захисту прав учасників фондового ринку здійснюється
регулювання ринку цінних паперів Державною комісією з цінних паперів та
фондового ринку та її територіальним відділенням. Контроль за обігом
приватизаційних паперів здійснює Фонд державного майна України.
Посередниками між продавцями і покупцями цінних паперів на фондовій
біржі є брокерські контори. Крім того, вони можуть надавати суб’єктам
господарювання додаткові послуги у вигляді реклами, кредитів, інформації
про кон’юктуру ринку, консультації власникам цінних паперів.
Діяльність фондової біржі має контролювати держава (уряд), усуваючи
різного роду махінації з цінними паперами, зокрема з акціями.
В Україні на початку 2005 р.. було 29 бірж та філій, а сума укладених на
них угод становила 350 млн..грн..(у 2000 р. – відповідно 26 і 262).
Якщо фінансові біржі та комерційні банки разом з рухом цінних паперів і
грошей є “кровоносною” системою економічної системи, то її “клітинами”
слід вважати гігантську масу товарів, значна частина яких продається і
купується на товарній біржі.
Товарна біржа – це особливий суб’єкт господарювання, який надає послуги
в укладенні біржових угод, виявленні попиту та пропозиції на товари, у
визначенні товарних цін. Вивчає, упорядковує товарообіг і сприяє
здійсненню пов’язаних з ним торговельних операцій. Товарна біржа являє
собою регулярно функціонуючий товарний ринок, на якому здійснюються
оптові торговельні операції з купівлі-продажу однорідних товарі на
основі встановлених стандартів, зразків та попередньої біржової
експертизи. Тут продаються і купуються, як правило, не самі товари, а
титул власності на їхні або біржові контракти та їхню поставку. При
цьому продавець зобов’язаний мати відповідний товар у наявності і
доставити його покупцю в обумовлений біржовим контрактом строк. Метою
діяльності товарної біржі є укладання відповідних угод, виявлення
товарних цін, попиту та пропозиції певних товарів. Кожна товарна біржа
спеціалізується на окремих товарах або їх групах. Принциповими
властивостями біржових товарів є стандартність, однорідність,
взаємозамінність.
Економічна роль товарних бірж полягає в тому, що вони сприяють
впорядкуванню і прискоренню товарообороту, встановленню ринкової
рівноваги, неперервності процесу відтворення.
Правові умови створення та діяльність товарних бірж у вітчизняній
економіці визначаються Законом України “Про товарну біржу” та
Господарським Кодексом України. У даному Кодексі, прийнятих відповідно
до нього Законах розглядаються основні умови створення та діяльності
товарної біржі, її права та обов’язки, правила здійснення біржових
операцій, ведення біржової торгівлі, порядок державної реєстрації
товарної біржі, характеристика органів управління біржею, її
організаційної структури.
Товарні біржі поділяються на:
універсальні товарні біржі, на яких продаються товари різних груп. Так,
на універсальній товарній біржі у Києві продається худоба, свинина,
яловичина, картопля, капуста, консервовані огірки та інші
сільськогосподарські товари.
спеціалізовані товарні біржі. Вони є об’єктом торгівлі є окремі товари
або їхні споріднені групи (алюміній, мідь, нікель, вугілля, нафта,
бензин, кава, какао, цукор, зерно).
публічні товарні біржі, на яких угоди можуть укладати як їх члени, такі
і підприємці, що не є членами біржі. Діяльність цих товарних регулюється
законодавчими та урядовими актами, статутом біржі та правилами біржової
торгівлі.
приватні товарні біржі організовуються і функціонують у формі
акціонерних корпорацій. Укладати угоди на даних біржах можуть лише
акціонери.
Торговельні операції на товарних біржах здійснюють за:
форвардні угоди – це зобов’язання продавця здійснити поставку покупцю
певної кількості товару домовленої якості у зазначений час і за
визначеними цінами, що забезпечують відповідний прибуток. Ці угоди є
вигідними як для продавців, так і для покупців, тому що вони гарантують
продажу чи купівлю товару на прийнятих умов і застраховують від можливих
змін цін на нього на реальному ринку.
ф’ючерсні угоди – це придбання права купити відповідний товар у
майбутньому за біржовою (котирувальною) ціною, тобто це акти
купівлі-продажу не самого товару, а прав на товар (наприклад, зерно
майбутнього врожаю).вони укладаються, як правило, не для здійснення
торговельних операцій, а з метою страхування від можливостей змін цін на
товари, від ризику небажаного і для продавця, і для покупця, що однаково
зацікавлені в стабілізації руху цін на реальному ринку.
Товарні біржі існували в Україні у XVIII – XIXст.. та на початку ХХ ст.
У 1917 р.. їхня діяльність була припинена. Частково біржі відродилися в
1920 – 1930 рр. У період непу, зокрема, діяло до 100 товарних бірж. З
1990 р.. почалося створення бірж, і в 1991 р.. було 50 універсальних та
товарних і товарно-сировинних бірж, на початку 2004 р. – 227, а обсяг
укладених на них угод – 3,5 млрд. грн..(у 1994 р. – 61 і 225 млн.
грн..). Це свідчить про їх незначну ділову активність, через що
залишається нереалізованою велика кількість пропозицій, слабо
налагоджена котирувальна робота, недостатній досвід мають брокери,
повільно відбувається оптимальна спеціалізація бірж. Для ефективної
роботи товарних бірж в Україні слід насамперед створити надійну правову
базу (зокрема, біржове законодавство), підготувати висококваліфіковані
кадри, налагодити надійне державне регулювання їх діяльності (насамперед
за допомогою економічних важелів), створити систему достовірної
інформації.
Біржа робочої сили (біржа праці, служба зайнятості) – це організація,
яка регулярно здійснює посередницькі операції між підприємцями
(роботодавцями) і найманими працівниками з метою купівлі-продажу товару
– робоча сила.
Біржа праці здійснює аналіз стану ринку праці, прогнозує попит і
пропозицію робочої сили, веде облік громадян, що звертаються за
працевлаштуванням, сприяє підготовці і перепідготовці кадрів, створенню
додаткових робочих місць, працевлаштуванню працездатних осіб, здійснює
професійну орієнтацію молоді, виплачує грошову допомогу по безробіттю,
надає профконсультації.
В Україні згідно з прийнятим у 1991 році Законом “Про зайнятість
населення” розвивається державна система центрів і служб зайнятості, які
діють на ринку праці. Відповідно до постанови Уряду Української держави
в 2000 році створена Державна служба зайнятості, яка зобов’язана
надавати державні соціальні послуги населенню. Для цього практично в
кожному адміністративно-територіальному центрі Україні створено центри
зайнятості, де безпосередньо проводять обслуговування безробітних.
Загалом до державної служби зайнятості входить 683 центри зайнятості, в
яких працює 15 тис.. співробітників, які надають послуги близько 2,5
млн.. клієнтам щорічно.
Державна служба зайнятості виконує такі основні функції:
аналізує і прогнозує попит і пропозицію на робочу силу;
інформує державні органи управління і населення країни про ситуацію на
ринку праці;
веде облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються до служби
зайнятості з приводу працевлаштування;
надає консультації з питань сприйняття зайнятості населення;
організує необхідну підготовку і перепідготовку громадян у системі
державної служби зайнятості або направляє їх в інші навчальні заклади;
надає послуги щодо працевлаштування і професійної переорієнтації
працівникам, які вивільняються, та незайнятому населенню;
реєструє безробітних і надає їх допомогу, в тому числі й грошову;
бере участь у підготовці державних програм зайнятості та заходів щодо
соціальної захищеності різних груп населення від безробіття.
Державна служба зайнятості має право організовувати і направляти
безробітних громадян за їх згодою на оплачувані громадські роботи;
оплачувати вартість професійної підготовки громадян, працевлаштування
яких вимагає набуття нової спеціальності, а також встановлювати їм на
період навчання стипендію; виплачувати безробітним громадянам допомогу і
припинити або відміняти її, надавати безвідсоткову позику для
підприємницької діяльності.
Матеріальною основою діяльності Державної служби зайнятості є Фонд
загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок
безробіття, управління яким здійснюється через центри зайнятості.
Джерелами надходження коштів до Фонду є обов’язкові відрахування
суб’єктів господарської діяльності, страхові платежі громадян із
заробітної плати та інші доходи. Кошти цього Фонду спрямовуються на
виплату допомоги у випадку безробіття, витрати на перекваліфікацію
робітників і службовців, їх працевлаштування, надання безвідсоткової
позики безробітними для зайняття підприємницькою діяльністю та інші
випадки, пов’язані з соціальним захистом різних груп населення від
безробіття, їх прав на працю.
Валютна біржа – вона являє собою специфічний ринок, де об’єктом
купівлі-продажу є різні національні валюти відповідно до попиту та
пропозиції.
На валютній біржі здійснюються визначення ринкового курсу іноземних
валют, укладання угод членами біржі на купівлю або продаж іноземної
валюти відповідно до ринкового курсу, операції Центрального банку щодо
підтримки ринкового курсу національної валюти.
Курс, який встановлюється на біржі, називають офіційним курсом. Він
лежить в основі розрахунків комерційних банків із клієнтами. У роботі
валютної біржі беруть участь представники держави.
Біржовим валютним товаром є валюта і золото.
Нині найбільші валютні біржі знаходяться в Лондоні, Нью-Йорку, Цюріху,
Токіо.
Фрахтова біржа – постійно діючий ринок, на якому укладаються угоди щодо
фрахтування та відрахування суден.
Тут концентрується інформація про:
попит і пропозицію на тоннаж;
рівень фрахтових ставок;
умови договору фрахтування.
Термін “фрахт” походить від німецького Fracht, що означає “вантаж”.
Термін “фрахт” вживається на означення:
а) вантажу;
б) плати за перевезення вантажу водними шляхами або плати за
використання суден протягом визначеного часу.
Найбільший міжнародний фрахтовий центр знаходиться в Лондоні. Досить
могутні фрахтові біржі знаходяться в Гамбурзі, Генуї, Токіо, Нью-Йорку,
Гонконгу.
Розглянуті вище біржі називаються спеціалізованими.
Універсальна біржа – біржа, яка здійснює операції не тільки з широким
асортиментом товарів, а й з валютою, цінними паперами та фрахтовими
контрактами.
Отже, саме біржа є тим найважливішим об’єктом інфраструктури ринку, який
набуває все більшого значення в сучасних умовах.
1.3.-2. Банки
Значне місце в інфраструктурі ринку займає кредитна система. Вона являє
собою сукупність різних видів банків та банківських об’єднань,
інвестиційних фондів, страхових компаній, пенсійних фондів, ощадних та
інших кредитно-фінансових установ, що здійснюють мобілізацію тимчасово
вільних коштів і надають їх економічним суб’єктам у вигляді грошових
позик на умовах повернення і платності.
Головною ланкою кредитної системи є банківська система.
Банк – це економічна установа, що спеціалізується на кредитуванні,
посередництві в грошових розрахунках і операціях з цінними паперами.
За формою власності банки поділяються на державні (національні),
акціонерні, приватні (індивідуальні та партнерські), кооперативні,
муніципальні (комунальні), створені з участю держави, міждержавні.
Є три види банківських операцій:
активні, в яких грошовий фонд використовується з метою одержання
банківського прибутку;
пасивні, за допомогою яких акумулюються грошові кошти. Які потім
використовуються для активних операцій. За такими операціями банк не
тільки не одержує прибутку, а навіть має платити вкладникам капіталів
(відсоток на вклад);
посередницькі (комісійні), пов’язані з використанням доручень клієнтів,
за що останні мають платити особливу плату – комісійні (плата за
консультації, здійснення довгострокових операцій).
Діяльність банків має засновуватися на повному комерційному розрахунку і
самофінансуванні. У процесі своєї діяльності вони одержують прибуток.
Банківський прибуток – це різниця між сумою одержаних відсотків і
витратами банку.
Сума чистого
прибутку банку
Норма банківського відсотка = —————————————-
*100
Власний
капітал
Ефективність кредитної системи оцінюють за розміром ом одержаного
прибутку, своєчасним поверненням позик, досягненням загальної
економічної ефективності, максимальною віддачею з кожної грошової
одиниці кредитних вкладень.
Для створення банку необхідний статутний фонд. Як правило, сума
залучених вкладів не повинна перевищувати розміру власних коштів.
Максимальний розмір має бути менший, ніж сума власного капіталу і
залучених коштів.
Банківська система в Україні має дворівневу побудову: на першому рівні –
Національний банк України, на другому – комерційні банки. Вони мають
зовсім різне призначення.
Провідне місце в банківській системі належить Національному банку
України (НБУ). Він покликаний проводити єдину політику в сфері грошового
обігу, зміцнення національної грошової одиниці – гривні.
НБУ не керується прагненням до прибутку. Його завдання забезпечити
стабілізацію грошово-кредитної і валютної системи.
Національному банку України надано монопольне право на випуск грошей
(емісію). Він виконує роль емісійного центру. Банк зберігає резервні
фонди грошових знаків, дорогоцінні метали, у тому числі золото, валютні
запаси.
Національний банк України обслуговує державний борг країни, дає дозвіл
на створення (реєстрацію) комерційних банків.
Комерційні банки – це фінансові установи які отримують спеціальний
дозвіл (рецензію) від НБУ і в яких зосереджено значна частина ресурсів
кредитного ринку, що надають їх у кредит.
Комерційні банки не мають права здійснювати операції на некомерційних
засадах. не повинні використовувати кошти підприємств, які зберігаються
на рахунках у банку, на безвідплатній основі. Підприємствам мають
сплачуватися відсотки за такі кошти.
Комерційна банківська діяльність несумісна з безоплатним виконанням
кредитними установами багатьох банківських операцій. За всі операції
(ведення рахунків клієнтів, з здійснення розрахункових операцій за їхнім
дорученням, фінансування капітальних вкладень, касове виконання
державного бюджету, надання консультаційних послуг з відкриття рахунків,
застосування правил кредитування, касове обслуговування підприємств і
установ) банк має отримувати відповідну плату.
В умовах комерціалізації банківської діяльності кредитні ресурси мають
розміщуватися з найбільшою вигодою для банку і позикоодержувачів при
дотримуванні загальнодержавних інтересів. Кошти, що акумулюються
банками, повинні спрямовуватися у першу чергу на здійснення ефективних
проектів, які забезпечують розвиток пріоритетних галузей і сфер
економіки, прискорення науково-технічного прогресу, нарощування
виробництва товарів народного споживання і послуг, вирішення інших
соціально важливих завдань.
Перехід до ринкових відносин багато в чому залежить від ліквідації
монополізму в банківській системі. У зв’язку з цим в системі комерційних
банків діють не лише спеціалізовані банки. В останні роки в Україні
виникли галузеві комерційні банки, а також комерційні банки громадських
організацій, акціонерних товариств.
Станом на 1 січня 1998 р.. в Україні налічувалося 227 банків, валютних
бірж та фінансово-кредитних установ НБУ, з них 2 державних банки, 184
акціонерних товариств, в тому числі 133 – відкритих і 51 – закритий, а
також 41 товариство з обмеженою відповідальністю. Серед зареєстрованих
банків 22 створено за участю іноземного капіталу, в тому числі 6
повністю з іноземним капіталом.
Розвиток комерційних банків стримується такими чинниками:
недостатнє законодавче забезпечення банківської діяльності;
багато підприємств впродовж тривалого періоду не виконують своїх
зобов’язань щодо повернення кредитів, що обмежує кредитні ресурси
комерційних банків;
відсутність у деяких банків належних статутних фондів, що не гарантує
безпеки коштів їхніх вкладників.
Діяльність комерційних банків має деякі особливості. Ці банки можуть
бути учасниками організації спільних виробничих підприємств у формі
консорціумів та акціонерних товариств. Розвиток ринкових відносин
розширює сферу діяльності банків. Важливе місце в їхній діяльності
займають такі операції:
трастові (довірчі) операції – їх суть полягає в тому, що маючи гарантію
отримання стабільного доходу, клієнти банку передають йому право
управління своїм майном;
лізингові операції полягають у наданні довгострокової оренди машин,
устаткування. Засоби праці купує банк і здає їх в оренду (це нагадує
своєрідний кредит на придбання устаткування);
факторингові операції передбачають, що банку надається право на
вилучення дебіторської заборгованості клієнтів. За це банк отримує
комісійні.
1.3.-3. Інші елементи ринкової інфраструктури
Аукціони – це спосіб продажу конкретних товарів з публічних торгів у
заздалегідь визначений час та у визначеному місці покупцю, який
запропонував найвищу ціну.
Розрізняють аукціони:
примусові аукціони, які проводять судові органи чи органи влади з метою
стягнення боргів з неплатників, а також різні організації (державні й
приватні) для реалізації конфіскованих товарів та заставленого, але не
викупленого в строк майна;
добровільні аукціони, які організовують з ініціативи власників товарів,
що реалізуються;
міжнародні аукціони, на яких проводяться публічні відкриті торги за
певними товарними групами: чай, тютюн, хутро, прянощі, риба, а також
предмети розкоші та твори мистецтва.
Ярмарки – це регіональні торги. Які організовуються в певному місці і в
певний час.
Як правило, найчастіше вони проводяться для сезонного розпродажу
сільськогосподарської продукції. Так, наприклад, в Україні віддавна
великою популярністю користується Сорочинський ярмарок у Полтавській
області. Існують також і міжнародні ярмарки, на яких здебільшого
торгують за зразками.
Торгово-промислова палата – це організація, що сприяє розвитку зовнішніх
зв’язків і торгівлі.
Вона забезпечує участь вітчизняних товаровиробників у міжнародних
виставках, а також сприяє організації іноземних виставок в Україні.
Торговий дім – торговельні фірми. Які закуповують товари у виробників
або оптовиків і перепродають їх всередині своєї держави або за її
межами.
Магазин – підприємство роздрібної торгівлі.
Магазин-демзал – роздрібне торговельне підприємство, яке торгує за
каталогами.
Маркетинг – різновид діяльності фірм, пов’язаний із продажем та збутом
продукції, що включає: розробку товару, дослідження ринку, налагодження
комунікацій, організацію розподілу, встановлення цін, розгортання
сервісного обслуговування.
Консалтингові фірми надають послуги суб’єктам економіки з питань:
дослідження і прогнозування ринку;
оцінка торговельно-політичних умов здійснення експортно-імпортних
операцій;
розробки і впровадження маркетингових програм.
Аудиторська фірма здійснює консультування з питань бухгалтерського
обліку та контролю фінансової діяльності щодо проведення
господарсько-фінансових ревізій; управління через систему обліку; готує
висновки стосовно достовірності фінансового звіту фірм, що підлягають
аудиторському контролю.
Аудит може здійснюватися незалежними особами (аудиторами), які мають
кваліфікаційний сертифікат про право на заняття аудиторською діяльністю;
аудиторськими організаціями, які уповноважені суб’єктами господарювання
на його проведення. Висновки аудиторських перевірок про
господарсько-фінансову діяльність підприємства є гарантією його
надійності, фінансової стійкості.
Сертифікацію суб’єктів, які мають намір займатися аудиторською
діяльністю, порядок їх підготовки, облік аудиторських організацій та
аудиторів здійснює Аудиторська палата України.
Ще одним елементом ринкової інфраструктури є законодавство, правова
система, що регулює взаємовідносини суб’єктів ринку.
Формування і функціонування ефективної ринкової інфраструктури в Україні
активно впливає на розвиток сучасних ринкових відносин, підприємницької
діяльності, зростання вітчизняної економіки.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
