UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 15

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваЯрослав Павуляк. Творчість (реферат)
Авторdimich
РозділЛітература українська, література України
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось712
Скачало170
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

Ярослав Павуляк. Творчість

 

Ярослав Павуляк пише мало і друкується начебто неохоче, і з кожним

роком ця тенденція наростає. Його перша збірка “Блудний лебідь” вийшла

друком 1993 року, коли поетові виповнилося сорок п’ять. “Могили на

конях” – друга збірка поета. Можна припустити, що вона підсумовує

поетове півстоліття, хоча добра половина віршів написана в 60-70-ті роки

і автор охоче виставляє це на щит. Та суть зрештою не в тому. Досить

прочитати будь-яку з 53-х ліричних мініатюр, аби вічути, що це справжня

поезія, а Я.Павуляк має в серці те, що не вмирає. Поетів такого рівня в

Україні одиниці, їх можна перелічити, що називається, на пальцях рук.

 

Тії кола любаві та білі,

 

Бо роздягнута мною вода.

 

Ти глибоко до ранку на зіллі.

 

Ти до ранку моя борозда.

 

Твого тіла – твої пастелі.

 

З мого тіла – мій клен вироста.

 

Наші ноги і руки на стелі,

 

А між ними палають уста.

 

Таємнича і неоднозначна метафора – могили на конях. Її хочеться

трактувати по-різному і це чудесно, бо де однозначність і

одноплощинність, там поезії шукати дарма. Я собі її розкодовую передусім

так: справжні чоловіки завжди помирали нальоту, верхи на конях, отже –

там їх могили. Такі могили навіюють не сум, а захват, збуджують не

ностальгію, а жагу боротьби. Отже – й пісню.

 

Так живу, щоб колись навесні

 

Заспівали могили на конях.

 

Загалом образ коней у поета виростає до символу чи точніше – архетипу і

повторюється в найнесподіваніших варіаціях (“моя душа, мов квітка на

коні…”), а найкращі у збірці, здається, ті вірші, що написані у ритмі

кінських копит.

 

У Ярослава Павуляка завжди свіжі й несподівані тропи, чудесні мистецькі

образи, дивовижні словесні знахідки…. Їх приємно перелічувати чи просто

повторювати вслух. Від того вони не втрачають свого природного блиску,

а, здається, світяться ще яскравіше і вабливіше: “за моєю спиною тісно

моїм рукам. За моєю корою світ догори ногами…”, “голота вишневих ягід у

бутлях відлитих з неба”, “і тримає човном рідну воду на дні”, “нетлінний

тато вистругав дорогу”, “обіймаю її – притуляє устами мене”…

 

Танцює зі мною,

 

Мов та молодиця,

 

Подвір’я одягнуте

 

В білу криницю.

 

Поет любить експерементувати зі словом, звільняти музику з його зачаєних

глибин, і може саме тому в нього зустрічаються ось такі алітеративні

строфи:

 

Село сувоєм сну сповите,

 

Спокою статуї стоять,

 

Старому стовбурові стиха

 

Суглоби сухо скриготять.

 

Садок сумирно спочиває,

 

Спроквола стихли солов’ї,

 

Сади спроваджують сутріти

 

Слова стриножені свої.

 

Скажете – штукарство. Так! Але якого рівня штукартво. Це гра справжнього

майстра, що знає ціну слова, чує його дихання, бачить колір і відчуває

пульс. Коли сіра бездарність грається словом, то калічить і умертвляє

його, коли ж словом грається людина з іскрою Божою, воно спалахує новими

гранями, усміхається нам, відкриваючи щось завжди несподіване і нове.

Ніби приймає закони гри. Це таємниця, яку розгадати неможливо. Тим можна

тільки подивовуватися і захоплюватися.

 

Автор зізнається також, що його поезія багата “фольклорним

-----> Page:

0 [1]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ