.

Петро Тимочко-перекладач (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1 1666
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

Петро Тимочко-перекладач

Захоплення поезією у Петра Тимочка ішло в парі з любов’ю до
перекладацтва. Опанувавши ще в ґімназійний період німецьку і польську
мови, він продовжував у подальші роки вдосконалювати їх. І ніби само
собою прийшло відчуття потреби перевірити себе в якості
поета-перекладача. Це також було можливістю займатися улюбленою творчою
працею у тих жахливих умовах тоталітарної системи і несамовитої цензури,
яка знову набрала несамовитих обертів у 70-ті роки. На той час у нього
уже склалося досить широке коло улюблених польських і німецьких поетів,
прочитаних в оригіналі.

Невдовзі з’явилися й перші публікації у періодиці. Читачам запам’яталися
зокрема переклади німецьких поетів Фрідріха Гельдерліна, Вальтера фон
дер Фігельвайзе, Германа Гессе, Вальзера Роберта, Альбіна Цолінгера,
Курта Марті, Вальтера Гросса, польських майстрів слова
Т.Бой-Желенського, Юліана Стаффа, К.І. Гальчинського, Ципріяна Норвіда,
росіян Бориса Пастернака і Бориса Чічибабіна.

Чи не перше місце займав тут Ян Кохановський – митець епохи Відродження,
поезію якого в Україні знали лише спеціалісти та обмежене коло читачів.
Потреба у появі українською “чорноліського співця” була більш ніж пекуча
і, щоб задовільнити її, поет узявся до роботи з притаманним йому творчим
запалам та невсипущою енергією. Однак, допоки поезії Яна Кохановського
вийшли друком, пройшло немало часу – книга “Як Кохановський. Поезії”,
побачила світ 1980 року у столичному видавництві “Дніпро”. Ця ошатно
оформлена із любов’ю впорядкована книжечка, з червоними цупкими
палітурками і тисненою золотом назвою, сьогодні стала бібліографічною
рідкістю, хоча її тираж був не таким уже й малим – 5 тисяч примірників.
П. Тимочко не тільки переклав найкращі твори співця Ренесансу, а й
написав грунтовну передмову і уклав фахові примітки. Композиційно книга
складається з таких розділів “Шахи”, “Фрашки”, “Пісні” і “Трени”. У
попередньому слові “Чорноліський співець” перекладач наголошував:

“Творчість Кохановського виросла на добре зораному попередниками грунті
і свідчить про високий рівень польської поетичної культури в тодішньому
слов’янському світі. Популярність поезії Кохановського переконливо
підтверджує те, що протягом півстоліття після смерті поета його ліричні
твори витримали 12 видань; 12 разів виходили до 1639 року і “Фрашки”.

Переклади П.Тимочка справляють приємне враження, бо автору вдалося
зберегти не тільки усі прикметні особливості авторського стилю, а й дух
часу. Відчувається тут і глибока, органічна народність польського генія,
його патріотизм, людяність, що стала могутнім стимулом для розвитку не
тільки польської, а й сусідніх слов’янських культур, за слушним
визначенням Миколи Бажана.

О, Мудросте! Якби купить тебе можливо!

Тож, кажуть, тільки ти з розсудком, справедливо

Всім правити могла б, загладжувати смути,

Сливе що в янгола людину обернути.

Вона б тоді турбот не знала, ні страждання,

Ні злих пригод життя, страхів та вболівання.

Бо легковажиш ти людські на світі справи,

На скарги наші всі, на радощі й забави…

Так само дивишся… (С.122)

Перекладач прагне бути гранично прикутим до оригіналу, не зрадити
експресивної індивідуальності автора. І це здебільшого йому вдається.
Разом з тим він намагається наблизити середньовічного співця до нашої
сучасності, зробити його близьким і зрозумілим людині ХХ століття. Це
непросто, адже треба переломити давні тексти крізь призму нового бачення
і відчуття. В цьому плані чи не найкращими видаються мені фрашки з їх
іскрометною іронією, тонким гумором, часто нищівним сарказмом і
незмінним дидактичним навантаженням.

Ні золото, ні друзі, ні чесноти

Нас не спасуть від злигоднів, турботи;

Проклята Заздрість ані дня-години

Не зводить ока пильного з людини.

Сама не з’їсть, а лає безпричинно,

Чужого лиха вигляда невпинно.

Від неї лиш одне у нас спасіння:

Набратися і мужності, й терпіння.

(“Про заздрість”)

“З багатьох пісень і фрашок, – наголошував у передмові перекладач, –
світить нестримне сяйво життєрадісної поетової натури. Чеснота, слава,
добре ім’я, нагорода за добро чи зло – ось слова, які часто зустрічаємо
в його поетичній мові і які були для нього категоріями суспільними,
етичними й естетичними”. (С.11).

До творчої спадщини чорноліського співця зверталося немало майстрів
слова. Крім Дмитра Білоуса, назвемо хоча б Івана Гнатюка, Романа
Лубківського, Володимира Лучука, Миколу Рябчука. Кожен з них вносив щось
своє, оригінальне і неповторне у поетичний світ людяного генія і разом з
тим допомагав краще зрозуміти його незглибимий поетичний всесвіт. Однак
їх переклади – це тільки окремі зразки тимчасового захоплення, своєрідні
фрагменти, які не дають уявлення про цілісну картину. Тому жоден з цих
майстрів не може порівнятися з Петром Тимочком, який подарував
українському читачеві найбільш повного Кохановського.

Книга поезій Яна Кохановського не пройшла не поміченою ні читачами, ні
професійними перекладачами. Зокрема привертає увагу така замітка в
“Літературній Україні”: “Нещодавно під головуванням М.Шумила відбулося
засідання Комісії художнього перекладу Спілки письменників України.

В Коптілов, аналізуючи перекладні видання 1980 року, зупинився на
українських версіях поезії Яна Кохановського, зокрема порівняв майстерні
інтерпретації вірша “Здоров’я”, здійснені П.Тимочком та Д.Білоусом…
Перекладацький стиль, роль деталі у поетичному перекладі стали темою
виступів С.Пінчука, О.Новицького…”.

“Петро Семенович, – писав В.Хома, –зарекомендував себе перекладачем з
латинської, російської, польської та німецької мов. А нещодавно у
видавництві “Дніпро” вийшли “Поезії” Яна Кохановського у його перекладі.
До книги талановитого польського митця епохи Відродження увійшли кращі
фрашки і пісні, поема “Шахи”, цикл елегій “Трени”. Перекладач виконав
вельми благородну місію, донісши до нашого читача твори видатного
представника польської поезії…Гадаємо, що переклади П.Тимочка
принесуть естетичну насолоду читачам, ознайомлять їх з творчим доробком
видатного представника епохи Ренесансу”.

Львівська обласна наукова бібліотека та обласне відділення Товариства
українсько-польської дружби організували літературний вечір, присвячений
450-тій річниці з дня народження видатного польського поета, на який
запросили й Петра Тимочка з читанням своїх перекладів.

І все ж, заради справедливості, треба сказати, що про опального поета
критика воліла у періодиці не згадувати навіть в якості перекладача. Тож
незважаючи на те, що переклади Петра Тимочка розійшлися з блискавичною
швидкістю, автор так і не дочекався ширшої аналітичної рецензії. Та є,
безперечно, щось вище літературознавчих статей чи похвал літературних
критиків – це признання читачів, їх щирий і нелукавий інтерес, його
мовчазна відданість.

З не меншим зацікавленням зустріли читачі ще одну книгу перекладів П.
Тимочка, на той раз вибраних творів відомого німецького майстерзінгера
Ганса Сакса, якому випало жити теж у шістнадцятому столітті. За своє
активне творче життя він створив величезну кількість творів, які
складають понад 34 фоліанти. Але що характерно: більшість з них і
сьогодні звучить актуально, ніби написані вчора. “Це зайвий раз
підкреслює, що, не зважаючи на всі видимі зміни в житті людства, –
зазначає у передмові перекладач, – самі люди своїми добрими і недобрими
внутрішніми рисами майже не змінилися. В цьому переконається кожен, хто
прочитає пропоновану добірку вибраних творів Ганса Сакса, яка в Україні
появляється вперше”.

Структурну основу збірки склали два розділи “Поетичні твори” та
“Драматичні твори”. Як відомо, Ганс Сакс захоплювався написанням так
званих фастнахтипілів, тобто невеликих драматичних творів, написаних
віршами. Перекладач вибрав дві драми “Бесіда Олександра Великого з
філософом Діогеном” та “Вирізування дурнів”. Перша з них – це
пристрасна, гаряча, з філософським підтекстом полеміка між всесильним
Олександром і любомудром Діогеном. Кожен з них уособлює кардинально
протилежні і антагоністичні життєві принципи і світоглядні концепції.
Таким чином перепалка між ними перетворюється в протистояння між добром
і злом, любов’ю і ненавистю, правдою і кривдою тощо. Переклад П.Тимочка
зберігає усі найсуттєвіші прикмети оригіналу, він простий,
прозоро-ясний, сказати б, летючий за характером. Ось один з найбільш
промовистих фраґментів:

Олександр

Не розумію Діогене,

Чому я раб твого раба?

Діоген

Бо в мене не твоя журба!

Коли я, царю, мудрим став,

пороки всі свої прогнав,

прогнав зазнайство, скупість, зависть,

злість, хіть, нестриманість, ненависть,

відмовивсь від усіх бажань,

котрим платив бездумно дань.

Коли ж відмовився від плати,

сам став над ними панувати,

тепер вони – мої раби,

а я на світі без журби

живу, мій царю Олександре!

Тобі ж війна, по світу мандри,

походи жити не дають,

в тобі живуть пороки, лють,

жадоба величі тобою

керує… (106).

Фастнахтшпіль “Вирізування дурнів” суголосний з уславленим “Кораблем
дурнів” Бранта та “Похвалою глупоті” Е.Роттенрдамського. Читач легко
відчує, що під дурнями автор висміює і засуджує численні людські вади.
Перекладачеві вдалося досить повно вжитися у внутрішній світ твору і
створити справді адекватний високомистецький переклад.

Це ж стосується і поетичних творів, серед яких хотілося б особливо
виділити “Сім чоловіків, що нарікають на жінок”, “Сім жінок, що
нарікають на чоловіків”, “ Святий Петро і коза”, “Мельник продає осла”,
“Джерело юності”, перекладені, як на мене, з особливим блиском.

“Петро Тимочко з юних років закоханий у красне письменство,– писав ще на
початку вісімдесятих років В.Хома,– хоча й закінчив політехнічний
інститут і працює інженером. У вільний час він захоплюється класичною
літературою: читає в оригіналі твори видатних польських, німецьких,
античних поетів. І не тільки читає, а й перекладає їх на рідну мову.

У журналах “Жовтень”, “Всесвіт” та в обласній газеті “Вільне життя”
друкувалися його переклади поезій Яна Кохановського, Ф.Гельдерліна,
Г.Сакса, В.Маяковського. Цими днями наш земляк завершує переклад книги
філософських поезій великого німецького поета Й.-В.Гете
“Західно-німецький диван”. Та пройшло ще понад півтора десятка літ перш
ніж український Гете Петра Тимочка прийшов до українського читача. Книга
поезій під назвою “Невгасима любов” появилася друком 1998 року.

Щоб автор і перекладач не стали дуелянтами, вкрай необхідно, аби їх душі
злилися, щоб інтерпретатор вжився у світ поета і електричний розряд
пробіг між їхніми перами. І не важить скільки років чи століть стоїть
між ними, бо де починається магічне дійство поезії, там відчуття часу
зникає.

Гете – класицист і щоб перекласти його, треба бути класицистом духу,
вміти дисциплінувати думку і мислити по-філософському афористично. Петро
Тимочко пройшов добру неокласичну школу і це дало йому змогу зробити те,
що називається літературним подвигом чи може точніше – сподвижництвом. А
ще не треба забувати, що Гете не тільки класицист, бо в нього є поетичні
твори, яким за формою і змістом, за версифікаційною динамікою слова
можуть позаздрити найвишуканіші нинішні штукарі та модерністи,
побачивши, що нічого нового в їхніх писаннях врешті-решт немає. І таких
творів у книзі “Невгасима любов” чимало.

Щоб пізнати ціну тимочківського перекладу, треба порівняти його з іншими
наявними в українській літературі перекладами. А співставляти тут, дяка
Богу, є з ким: в іменах це відбито так – Пантелеймон Куліш, Іван Франко,
Дмитро Загул, Микола Лукаш, Дмитро Паламарчук, Іван Лучук та інші.
Переклад – це завжди творча інтерпретація і тому неможливо читати
великого олімпійця без вчування голосу перекладача:

Душа людини

Схожа на краплю,

Що, впавши з неба,

Здійметься в небо,

Щоб потім знову

На землю впасти

У зміні вічній…

(“Пісня духів над водами”)

Неповторний тембр перекладача вчувається в багатьох інших рядках. Так
виникають своєрідні полімпсести, вишуканий і оригінальний тайнопис, у
який справжні почитальники поетичного слова завжди будуть вчитуватися з
радістю і непроминальною естетичною насолодою:

Привабну силу має

Тайнопис немалу

І в суть життя влучає,

Немов стріла в стрілу.

Усе відкрите мною,

Давно знайоме, знай, –

Збагнув – носи з собою,

Мовчи і користай.

(“Тайнопис”)

Так, це Гете, але разом з тим це й автор “Рідного клину” і “Трагедії
зради”.

Колись Вадим Лесич писав, що поезія – це не сукупність збірок чи віршів,
а передовсім стиль життя, який досить легко обрати за молодих літ, але
важко втримати протягом усього життя. Гете цей стиль витримав бездоганно
і Петро Тимочко, як бачимо, теж. Маємо право сказати це про людину, що
ступила у поважний літній вік життя. Ступила вагомо, але і натхненно,
молодо, рвійно і дзвінко. Як ступають олімпійці!

Аналізуючи художню вартість вибраного Гете, рецензент газети “Свобода”
зазначає: “Вихід у світ перекладеної Петром Тимочком вибраної поезії
одного з найбільших співців людства Йоганна-Вольфгана Гете, редакція
вважає, що тернополяни можуть гордитися, оскільки цю працю перекладач
почав понад чверть століття тому, і довів її до успішного кінця саме в
Тернополі. Твори Гете перекладали в Україні ще за життя поета, але
такого поетичного вибраного досі ми не мали. Отже, треба подякувати
київському видавничому центрові “Академія”, що не повагалося з частковою
допомогою Тернопільської обласної держадміністрації та акціонерного
товариства “Ватра” видати у наш ризикований час цю дуже необхідну книгу.

Книги Й.-В.Гете “Невгасима любов” і Г.Сакса “Вибрані твори”, на наш
погляд, потрібні всім – бібліотекам, навчальним закладам, зрештою кожній
людині, яка прагне знати визначні твори світової літератури”.

Петро Тимочко пройшов складний життєвий і творчий шлях. Судилося
пережити йому немало – війну, неволю, могильне замовчування творчої
праці, але незважаючи на все це, поет не надломився і не похитнувся в
правді, прийшов до читача уже в літньому віці, таким же, як і в молоді
роки –чесним, прямим і відкритим. А для митця немає вищого щастя, як
можливість чесно дивитися своїм читачам у вічі.

Оцінюючи перекладну творчість Петра Тимочка, академік Роман Гром’як
відзначає: “Хоч поет учився по-російськи, проте зберіг добірну рідну
мову, вдосконалив знання польської і німецької від співтабірників
–носіїв цих мов. Не втратив потягу до карбованого слова – постійно
перекладав речі поважні і не прості для поетичної інтерпретації: твори
класиків польської і німецької літератур. Не мав почуття меншевартості,
хоча з його біографією далі кам’яного кар’єру службова кар’єра за
радянських часів сягнути не могла. П.Тимочко постійно спілкувався з
фахівцями перекладацької справи, пройшов добру школу Григорія Кочура. У
висліді 1980 року з’явилася книжка перекладів Яна Кохановського з
глибокою і вдумливою передмовою. Книжка стала перепусткою до Спілки
письменників, але ідеологічні стражники мандатної чистоти довго його
туди не пропускали. Наперекір усьому, за покликом душі поет-перекладач
невтомно працював і на сьогодні має найповніший в українській мові
солідний том творів Й.В.Гете”.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020