.

Виправно-трудова психологія (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
262 4483
Скачать документ

Реферат на тему:

Виправно-трудова психологія

ПЛАН

1. Предмет та завдання виправно-трудової психології.

2. Психологічний аналіз колективу засуджених.

3. Особистість засудженого і виховний процес.

4. Проблеми адаптації звільненого до умов життя на волі.

 

1. Предмет і завдання виправно-трудової психології

ВИПРАВНО-ТРУДОВА ПСИХОЛОГІЯ (ВТП) досліджує психологічні аспекти
перевиховання осіб, які скоїли злочини, залучаючи їх до трудової
діяльності та адаптації, до нормального існування у звичайному
соціальному середовищі; динаміку особистості засудженого; фактори, що
впливають на його перевиховання; структуру колективу засуджених, а також
розробляє практичні рекомендації з перевиховання і ресоціалізації
засуджених. ВТП тісно пов’язана з виправно-трудовим правом, психологією
праці, педагогічною і соціальною психологією. Перед виправно-трудовим
закладом (ВТЗ) поставлено надзвичайно складні завдання з перевиховання
осіб, що скоїли злочини. Це залучення їх до трудової діяльності та
адаптації до нормального існування в суспільстві.

Кожен засуджений потрапляючи у ВТЗ планує для себе тільки закінчення
терміну покарання. Перед вихователями ВТЗ поставлено значно складніше
завдання, а саме виховати людину, добитись щоб засуджений сам прагнув
перевиховатись, до росту своєї власної особистості.

У злочинця (бандита, грабіжника, насильника, злодія тощо) при тривалому
занятті злочинною діяльністю формуються своєрідні звички та навички,
тобто виробляється своєрідний динамічний злочинний стереотип. Людина
звикає до відсутності постійного житла, перестає самостійно працювати і
втрачає навички праці. Проте набуває злочинних навичок і як наслідок
будь-яку життєву ситуацію розглядає тільки під одним кутом зору – чи
можна в даних обставинах безкарно скоїти злочин?

ВТП досліджує динаміку особистості засудженого, фактори, що впливають
позитивно на засудженого та, які сприяють активній перебудові його
особистості: режим, праця, колектив, виховний вплив, а також
факультативні фактори – сім’я, дружні зв’язки з особами, які є на волі,
навчання, захоплення самодіяльністю тощо.

Перебування в місцях позбавлення волі по-різному впливає на психіку
людини. Особливості психології засуджених проявляються у визначеному
комплексі психічних станів, які розвиваються в місцях позбавлення волі.
Найбільш типовими серед них є: стан очікування змін (перегляд справи,
розконвоювання, звільнення); стан нетерпіння. Як один, так і інший стан
може характеризуватись підвищеною напругою, що іноді призводить до
різких зривів у поведінці. Може розвиватись і стан безнадійності,
приреченості, що викликає апатію, пасивність у всіх діях і проявах.

До прибуття у ВТК (виправно-трудову колонію) у деяких засуджених вже є
розвинений стан пригніченості від усвідомлення своєї провини перед
суспільством, сім’єю. Ці засуджені не порушують режиму, навіть виконують
норму та всі вимоги вихователів. Проте, постійна пригніченість не сприяє
створенню повноцінної особистості й обов’язково її потрібно зняти.

Типовим станом у місці позбавлення волі є туга за домом, за свободою, за
улюбленими людьми, що назовні виражається в ціпенінні. Під впливом туги
може розвиватись дратівливість і підвищена збудливість.

Зміна психічних станів пов’язана з різними періодами відбування
покарання в місці позбавлення волі. Виділяють наступні періоди:

1. Період адаптації, звикання до нових умов життя, який триває перші 3-4
місяці, В цей період особливо гостро відчувається обмеження потреб,
зміна наявного стереотипу. Завжди має місце звуження можливості
задоволення сформованих потреб, що викликає стан підвищеної
подразливості. В окремих осіб це навпаки проявляється в стані
пригніченості і подавлення. Засуджений змушений змінювати звичайний
стереотип життя.

2. Період появи та розвитку інтересів в нових умовах життя. Цей період
пов’язаний з появою і розвитком позитивних емоцій, станів, які
викликають та підвищують психічну активність засудженого. Інтереси, які
викликають такі стани можуть бути різними: створення мікрогрупи, участь
в житті колективу засуджених, виконувана робота, культурний відпочинок,
навчання, побачення з рідними тощо. Поява широкого кола інтересів,
розширення структури виконуваних соціальних ролей сприяє зміні
психології засуджених.

3. Період поєднання зовнішнього впливу з самовихованням. Процес
перевиховання неможливий без проходження такої стадії. Вона
характеризується появою цілей в житті, виробленням шляхів їх досягнення.
В психології засудженого в більшій мірі проявляються покаяння у скоєному
злочині, переживання його в поєднанні з прагненням повернути нанесену
шкоду. Для цього періоду характерною є переоцінка ціннісних орієнтацій
життя, яка детермінована певним комплексом психічних станів, які
пов’язані з подібними змінами стосунків, а часто і світогляду.

4. Період, що передує звільненню засудженого. Очікування звільнення
часто переживається дуже важко. Воно пов’язане з передбаченням
труднощів, які очікують його в нових умовах (взаємостосунки в сім’ї, на
роботі тощо). З цієї причини можливий розвиток психічних станів
пригнічення, підвищеної дратівливості.

Перебування у ВТЗ, наявність режиму, зміна стереотипу, різке обмеження і
зміна потреб в значно посилюють переживання засуджених, викликаючи різну
спрямованість. В окремих засуджених у переживаннях домінує категорія
минулого, в інших – майбутнього, у третіх – категорія теперішнього.

Як правило, в умовах позбавлення волі і багатьох благ, якими
користуються всі громадяни відбувається суттєве переосмислення
засудженим багатьох минулих стосунків та інтересів. Він починає цінити
ті стосунки і блага, які раніше ним взагалі не помічались або навіть
викликали роздратованість. Цілком інакше в тих умовах він згадує
стосунки товаришів по роботі, взаємостосунки в сім’ї. У зв’язку з цим
відбувається переоцінка свого ставлення до людей.

Для процесу перевиховання засуджених у ВТЗ використовуються навчання,
праця, спілкування. Проте, вони тут обов’язково поєднуються з режимом,
особливою організацією діяльності ВТЗ, що створює специфіку всієї
діяльності з виправлення і перевиховання засуджених.

Режимом, як правило, називають точно встановлений розпорядок праці,
харчування, відпочинку тощо. В той же час це ж і система необхідних
правил і заходів. Режим виконує функцію формування тих чи інших
особливостей особистості у зв’язку з визначеним ритмом діяльності.
Дотримання режиму засудженими забезпечується завдяки;

1 – охороні, нагляду за ними;

2 – використанню засобів заохочення та покарання;

3 – застосуванню, в суворо визначених випадках, особливих заходів
безпеки (зброї, наручників, вгамовуючих сорочок).

Основною базою дії режиму як фактору є жорсткість і неухильність вимог
його виконання. Людина змиряється з дією режиму і усвідомлюючи його
неминучість буває змушена прийняти його без внутрішніх конфліктів та
протестів.

Кара, що полягає в режимі, суб’єктивно по-різному сприймається і
переживається засудженими. Суб’єктивне сприймання і переживання кари
залежить від виду режиму, ставлення засудженого до вироку, кількості
судимостей, часу знаходження у ВТЗ, індивідуальних особливостей
засудженого, віку, статі, сімейного та соціального стану тощо.

Незважаючи на велике виховне значення каральних елементів режиму, він
має цілком самостійну виховну функцію. Справді, чіткий розпорядок дня,
наявність екстремальних ситуацій життя та побуту безпосередньо
накладають відбиток на характер засудженого, його поведінку,
дисциплінують його, формують якості, які необхідні для життя на волі
(точність, виконавчість, акуратність тощо).

Визначення правил режиму повинно бути завжди психологічно обґрунтованим,
відповідати вимогам організації життя та діяльності засуджених.

Праці, як особливому фактору впливу, відводиться особливе місце. Причина
цього полягає у тому, що праця є специфічною людською діяльністю, яка
формує особистість. Вона є тією міркою за якою вимірюється суспільна
цінність людини.

Вплив праці на особистість засудженого значний, проте це – не
надзвичайно складний процес, бо більшість засуджених не має навичок
праці і тому з перекрученням своїх моральних критеріїв негативно
ставиться до своєї власної участі у трудовому процесі.

Праця повинна не притупляти важкістю, недоцільністю, а залучати у свій
процес фізичні і розумові сили людини.

Головна мета виховного процесу – зробити так щоб праця ставала
необхідною потребою засудженого. Коли цього досягнуто, можна вести мову
про позитивний момент перевиховання особистості. Засуджений повинен
відчувати радість в процесі праці і тому не варто доручати виконання
трудових операцій засудженому, який заздалегідь не може з ними
впоратись. Великою силою виховного впливу володіють всі форми трудової
виробничої діяльності, змагання, перенесені з певними змінами в
діяльність ВТЗ. Це створює умови нормальних трудових взаємостосунків між
людьми на волі.

 

2. ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ КОЛЕКТИВУ ЗАСУДЖЕНИХ.

 

Колектив засуджених це – неоднорідна маса. Він складається з окремих
ланок, індивідуальностей, особистостей, які в свою чергу утворюють групи
та інші об’єднання. При створенні груп враховуються інтенсивність
минулої злочинної діяльності, її вид, відбування покарання в минулому,
ставлення до праці, до режиму тощо.

Процес створення колективу супроводжується постійним вивченням кожного з
членів групи, продовженням відбору і зміною цих груп. Значний інтерес
тут складає виховна діяльність А.С. Макаренко, який писав: „Я час від
часу переглядав їх склад і розкладав його на кусочки, класифікуючи з
точки зору соціальної і людської цінності”.

Для того, щоб правильно впливати на колектив засуджених кожен вихователь
повинен мати чітку уяву про його структуру. Головне місце в цій
структурі займає актив. Це група засуджених, які твердо стали на шлях
виправлення, приймає активну участь в трудовому процесі та громадському
житті і головне активними діями сприяють перевихованню інших засуджених.
Чим більша група активістів тим легше проводити виховну роботу і тим, як
правило, вище оцінюється потенціал колективу в цілому.

Група резерву – це засуджені, які твердо стали на шлях виправлення,
беруть активну участь у трудовій діяльності, але з власної ініціативи не
надають допомоги в перевихованні інших.

Група пасиву – це засуджені, які коливаються у виборі стратегії своєї
поведінки. Вчинки їх значною мірою залежать від створеної ситуації.

Група важковиховуваних – це особи, які не тільки не стали на шлях
виправлення але і, які ухиляються від участі в трудовому процесі, які
прагнуть протидіяти позитивному виховному впливу адміністрації та
активної частини засуджених. Ця група в союзі з засудженими з групи
пасиву може погано впливати на весь колектив. Якщо не можна позитивно
впливати на окремих членів цієї групи, тоді доцільно буває застосувати
переведення їх в інші, більш сильніші підрозділи та колективи.

Вихователь і колектив контактують із засудженими не тільки прямо і
безпосередньо, але і через малу групу. І від того на чиїй стороні вона
знаходиться, багато в чому, залежить успіх впливу на конкретну
особистість.

В малій групі вихователю доводиться мати справу з груповою
переконаністю, груповими інтересами, повсякденними традиціями. Між
вихователем і засудженим, як і між колективом і особистістю засудженого,
завжди стоїть мала група. Будь-який член з цих груп виконує обов’язки у
відповідності з відведеною йому роллю. В такій групі завжди є лідер,
вожак, другі, треті і т. д. В процесі організації і становлення
негативно спрямованої малої групи часто виникає нездорове суперництво, а
інколи і боротьба між лідерами. Перемагає той, хто зуміє підкорити собі
решту засуджених. Захопивши лідерство вожак перестає сам власно вершити
суд і розправу. Всю „чорну роботу” він доручає іншим засудженим,
залишаючи за собою функцію організатора. Ні про яку справжню дружбу між
членами негативно спрямованої малої групи не може бути і мови.

Форми прояву конфліктів у ВТЗ досить різноманітні: від прихованих станів
незадоволення, які можуть бути досить тривалими, до відкритих зіткнень
інтересів, до групових афективних дій.

Кожен конфлікт у своєму розвитку проходить ряд етапів:

1. початок, що характеризується виникненням негативних почуттів,
зіткнень інтересів, протиріччям думок, смаків;

2. формування конфліктних стосунків;

3. відкрите зіткнення конфліктних сторін;

4. вирішення протиріч, що виникли.

Все це важливо знати для профілактики, попередження та вирішення
конфліктів. Правильне вирішення конфліктів, особливо психопрофілактика,
має велике значення для виправлення і перевиховання засуджених
Перспективним є виправлення правопорушника через сповідь, каяття,
примирення з потерпілим, що створює передумови для справжньої перебудови
особистості, її ресоціалізації та створення перспективи для соціальної
адаптації.

 

3. ОСОБИСТІСТЬ ЗАСУДЖЕНОГО І ВИХОВНИЙ ПРОЦЕС

 

Виховання разом з працею та впливом колективу є головними факторами, які
визначають формування особистості засудженого. Роль вихователя полягає у
використанні всіх цих факторів, організації їх впливу на особистість.

Складність виховного процесу у ВТЗ має ряд труднощів тому, що основна
маса засуджених не цілком доброякісний людський матеріал, що має вади у
правосвідомості, в моральних і етичних програмах Засуджені чинять
прихований, часом і відкритий опір виховному процесу. Серед засуджених є
велика кількість педагогічно запущених людей, які потребують суворого
індивідуального підходу до них.

Використання колективу для впливу на окрему особистість не виключає і
цілеспрямованого власного впливу вихователя на кожного окремого
засудженого. Для цього застосовуються такі методи.

Метод переконання. Він частіше реалізується під час проведення
індивідуальних бесід вихователя. Як і будь-яке психологічне спілкування,
бесіда поєднує в собі мету вивчення особистості засудженого та вплив на
нього.

Під час бесід пояснюється і кінцева мета дій адміністрації ВТЗ, щоб
засуджені зрозуміли, що мета дій адміністрації повністю співпадає з їх
власними інтересами. Засуджені повинні знати якими шляхами вони можуть
полегшувати собі перехідний період життя і діяльності в загальному
колективі громадян держави. Ці знання будуть сприяти спрямуванню їх
діяльності, вольових та інтелектуальних здібностей на досягнення
проміжних цілей. Створюється негативне ставлення засудженого до своєї
минулої поведінки, яка і призвела його до вчинення злочину. Без подібної
зміни у ставленні до своєї минулої поведінки не може формуватись нове
ставлення до праці, до життя, новий світогляд тощо. Переконання
спрямовано і на пробудження у засудженого почуття совісті.

Метод регулювання психічної взаємодії. Вихователь має велику можливість
впливати на психічні взаємодії, регулювати ті з них, які складаються в
засудженого з працівниками колоній, з іншими засудженими, з рідними
тощо.

Важливе значення має здійснення контакту засудженого з сім’єю, який
сприяє формуванню у нього позитивних якостей, зміні його негативних
психічних станів. Особливо важливо правильно використати з метою
виховного впливу побачення з рідними, які потрібно детально готувати.

Перед побаченням вихователь інформує їх про ті зміни, які відбулись в
психології даного засудженого, про можливі шляхи зміцнення в ньому
позитивних інтересів та якостей, тактовно підказує найбільш доцільну
лінію їх поведінки при побаченні тощо. Для досягнення мети
перевиховання вихователь повинен використати всі психологічні взаємодії
в які вступає засуджений.

Метод передання інформації. Спеціально і цілеспрямовано відібрана
інформація, яка доходить до засудженого, повинна сприяти поповненню його
соціального досвіду, одержанню і переробці ним даних про які він раніше
не знав тощо. Досвід багатьох вихователів показує, що дуже важливо
збирати дані про те, як живе сім’я засудженого останнім часом, як їй
надає допомогу держава, колектив де він раніше працював. На конкретних
наочних прикладах він бачить, що хоча і вчинив шкоду державі, колективу,
вони надають допомогу його сім’ї, роблять все щоб його діти росли
нормальними громадянами. Такі факти суттєво впливають на формування
твердого рішення перевиховатись, підвищити активність у праці, скоріше
повернутись до нового життя на свободі,

Метод навіювання. Виправно-трудова психологія в аналізі та оцінюванні
особистості засудженого повинна виходити з оптимістичного прогнозу: в
кожній людині можна виявити позитивні риси, які б страшні злочини вона
не скоїла. Опираючись на ці позитивні риси можна приступити до
перевиховання та формування соціально-позитивної особистості.

Вплив вихователя в поєднанні зі всіма іншими заходами має мету
спонукати у засудженого прагнення до самовиховання. Спонукання до
самовиховання у засудженого – процес досить складний. Перед засудженим
потрібно розкривати перспективні цілі, яких він може досягти. Поряд із
загальними перспективами і планами потрібно створювати та виробляти і
часткові, більш ближчі перспективи наприклад, переведення на іншу
роботу, оволодіння певною спеціальністю, можливість переведення в
колонію іншого типу, нарешті, навіть такі близькі перспективи як
одержання побачення з дружиною тощо.

Застосування сукупності методів впливу, умов режиму, праці, навчання,
повинно враховувати і конкретні особливості особистості засудженого, що
забезпечує дієвість процесу перевиховання.

 

4. ПРОБЛЕМИ АДАПТАЦІЇ ЗВІЛЬНЕНОГО ДО УМОВ ЖИТТЯ НА ВОЛІ

Прикро, але ще зустрічаються випадки коли особи, що вийшли з ВТЗ знову
скоюють злочини. І тут виникає проблема доказів виправлення людини, яка
є не менш актуальною від проблеми доведення вини.

Людина потрапляючи в нові умови життя та соціальне середовище
зустрічається з специфічними труднощами до подолання яких вона не завжди
готова. Для засуджених така зустріч часто буває раптовою і викликає
реакції, які неадекватні умовам ситуації та вимогам норм моралі. Це
часто ускладнюється неправильним ставленням навколишніх до засуджених,
що призводить до надмірного збудження або гальмування нервових процесів
та нервових зривів. Засуджений починає неправильно оцінювати свого
поведінку та вчинки інших людей і як наслідок – неправильно діяти.
Психологічна підготовка повинна допомогти подолати інертність людської
психіки, прискорити її перебудову у зв’язку зі зміною обставин.

Осіб, які звільняються з місць позбавлення волі можна умовно поділити на
три категорії:

1. особи, які цілком виправились в період відбуття покарання;

Після звільнення вони намагаються активно включитись в чесне трудове
життя. Іноді це намагання може долати значні труднощі з якими звільнений
зустрічається в період адаптації.

2. особи з дефектами виховання;

Ці дефекти у звільнених можуть бути у світогляді, в правосвідомості (в
окремих її аспектах), в моральних програмах, а також в галузі трудових
навичок. Позитивний прогноз поведінки осіб цієї категорії після
звільнення в значній мірі залежить від умов соціального середовища в яке
вони потрапляють.

3. особи, які не виправились в процесі відбування покарання.

Під час перебування в місцях позбавлення волі з деяких причин вони не
звільнились від своїх злочинних поглядів, нахилів, установок, а іноді
навіть злочинного світогляду, що ще гірше, в інших випадках ці особи в
місцях позбавлення волі збагатили свій злочинний досвід, розвинули
злочинні навички і злочинний світогляд. Звільнені ці особи розглядають
як можливість продовження злочинної діяльності.

Процес адаптації до умов існування в нормальному соціальному середовищі
після тривалого терміну позбавлення волі – складне явище, яке вимагає
активних вольових зусиль, високих моральних якостей, добре розвиненої
правосвідомості. Успіх адаптації залежить від трьох груп факторів. До
першої групи, відноситься особистість самого звільненого: його
світогляд, риси характеру, темперамент, інтелект, правосвідомість,
мораль, етика, спеціальність, трудові навички тощо. До другої – умови
зовнішнього середовища тобто те, що оточує особистість звільненого.
Наявність житла, прописки, сім’ї та взаємостосунки в ній, робота,
задоволеність нею та взаємостосунки з трудовим колективом, тактика
працівників міліції, які здійснюють нагляд. До третьої групи відносяться
умови в яких засуджений ВТЗ перебував і які проявляються на його
поведінці в перші місяці звільнення; організація трудового процесу,
структура колективу засуджених, термін перебування у ВТЗ, навчання,
виховний вплив адміністрації тощо.

Процес адаптації звільнених з ВТЗ завершується як правило до 3-х років,
а певної їх частини – до одного року. Найважчий період для адаптації –
період від 3 до 6 місяців. Саме в цей час вимагається найбільш
інтенсивна робота з управління процесом соціальної адаптації звільнених,
суворий контроль за їх поведінкою в побуті, громадських місцях, за
сферою їх спілкування. Якщо звільнені з місць позбавлення волі не
оформляються на роботу або після працевлаштування залишають її чи не
мають постійного місця проживання, або систематично змінюють його,
порушують громадський порядок і правила співжиття, то це вказує на те,
що процес соціальної адаптації проходить незадовільно і є реальне
підґрунтя для рецидиву.

Соціальна адаптація вважається успішною коли соціально корисні зв’язки
звільненого від покарання в основних сферах життєдіяльності сформовані і
не мають суттєвих відхилень. Нормально адаптований звільнений розриває
зв’язки із злочинним середовищем та іншими особами чия поведінка
характеризується як антисуспільна, не зловживає алкоголем, не допускає
правопорушень.

Суспільними є миротворчі зусилля церкви. Мова ведеться не про релігійні
об’єднання як колективний суб’єкт центру соціальної адаптації, а про
участь в роботі центру віруючих та релігійних діячів в якості окремих
осіб.

Складний процес ресоціалізації, перевиховання та повернення в
суспільство особи, що скоїла злочин, який розпочався на першому її
допиті у слідчого закінчується після її повної адаптації до умов
нормального існування в нормальному соціальному середовищі.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020