.

Міри медичного характеру у відношенні психічно хворих, що зробили суспільно небезпечні діяння (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
155 1132
Скачать документ

Реферат на тему:

Міри медичного характеру у відношенні психічно хворих, що зробили
суспільно небезпечні діяння

Діюче карне законодавство встановлює, що особи, що зробили протиправні
дії в стані неосудності, обумовленою психічною хворобою, не є злочинцями
й не підлягають покаранню. До них по визначенню суду можуть бути
застосовані різні міри медичного характеру.

По своїх завданнях міри медичного характеру відрізняються від покарання.
Вони спрямовані, з одного боку, на лікування психічно хворих, а з іншого
боку – мають мета захистити суспільство від суспільно небезпечних дій,
чинених цими особами.

Міри медичного характеру застосовуються тільки відносно осіб, що зробили
передбачені карним законом протиправні дії й страждаючі психічні розлади
(або алкоголізмом або наркоманією).

Закон передбачає примусові й непримусові міри медичного характеру.

Примусові міри медичного характеру є різновидом медичних мір,
застосовуваних до психічно хворого без його згоди або згоди його
законних представників. Вони застосовуються тільки за рішенням суду
відносно осіб, що страждають психічними розладами й суспільно небезпечні
діяння, що зробила, по підставах і в порядку, установленим КК РФ і УПК
РСФСР. Підстави й порядок застосування недобровільних психіатричних мір,
які передбачені Законом про психіатричну допомогу, не ставляться до
категорії примусових мір медичного характеру.

Примусові міри медичного характеру у відповідності зі ст. 97 КК можуть
бути призначені судом особам:

а) совершившим суспільно небезпечні діяння, передбачені статтями
Особливої частини КК, у стані неосудності;

б) у яких після здійснення злочину наступив психічний розлад, що робить
неможливим призначення або виконання покарання;

в) совершившим злочин і страждаючий психічний розлади, що не виключають
осудності;

г) совершившим злочин і визнаним нужденними в лікуванні від алкоголізму
або наркоманії.

Під суспільно небезпечними діяннями в цьому випадку маються на увазі дії
(або бездіяльність), передбачені хоча б однієї зі статей Особливої
частини КК РФ (убивство, зґвалтування, розбій, грабіж, крадіжка й ін.).
Якщо здійснення суспільно небезпечного діяння даною особою не доведено,
примусові міри медичного характеру не можуть бути застосовані. У цьому
випадку кримінальна справа підлягає припиненню незалежно від характеру й
ваги психічного захворювання. Питання про лікування й госпіталізацію
даного психічно хворого вже вирішується відповідно до Закону про
психіатричну допомогу.

Примусові міри медичного характеру згідно ст. 97 КК призначаються тільки
у випадках, коли психічні розлади пов’язані з можливістю заподіяння
страждаючими ними особами істотної шкоди або з небезпекою для себе або
інших осіб (так звана суспільна небезпека).

Суспільна небезпека хворого визначається як ризик здійснення хворим
повторного суспільно небезпечного діяння. Небезпека може бути обумовлена
наявністю у хворого маячних ідей, розладів потягів, важких афективних
розладів і інших хворобливих розладів психіки. Запобігання здійснення
хворим суспільно небезпечного діяння є одне із завдань, розв’язуваних за
допомогою мер медичного характеру.

Відносно осіб, що не представляє небезпеки по своєму психічному стані,
суд може передати необхідні матеріали органам охорони здоров’я для
рішення питання про лікування цих осіб у психоневрологічних установах
соціального забезпечення в порядку, передбаченому законодавством РФ про
охорону здоров’я.

Рішення про застосування до особи примусових мір медичного характеру
приймається тільки судом після розгляду справи в судовому засіданні з
обов’язковою участю прокурора й захисника (ст. 408 УПК). Особа, у
відношенні якого розглядається справа, може бути викликане в судове
засідання, якщо цьому не перешкоджає характер його психічного
захворювання (ст. 407 УПК).

Якщо суд всупереч рішенню судово-психіатричної експертизи не вважає за
необхідне застосовувати до хворого примусові міри медичного характеру,
він зобов’язаний дати повідомлення про хворого в органи охорони здоров’я
для прийняття необхідних медичних мір у звичайному порядку.

Метою застосування примусових мір медичного характеру є лікування осіб
або поліпшення їхнього психічного стану, а також попередження здійснення
ними нових протиправних діянь (ст. 98 КК).

Діюче карне законодавство передбачає чотири види примусових мір
медичного характеру:

– амбулаторне примусове спостереження й лікування в психіатра;

– примусове лікування в психіатричному стаціонарі загального типу;

– примусове лікування в психіатричному стаціонарі спеціалізованого типу;

– примусове лікування в психіатричному стаціонарі спеціалізованого типу
з інтенсивним спостереженням.

Всі психіатричні лікарні, у яких здійснюється примусове лікування,
перебувають у віданні органів охорони здоров’я. Умови втримування
хворих, надавана їм медична допомога, всі необхідні міри соціальної
реабілітації визначаються тільки психічним станом хворого й не залежать
від виду психіатричної лікарні, у якій проводиться примусове лікування.
Відмінність цих лікарень між собою укладається тільки в режимі охорони.
У психіатричному стаціонарі загального типу режимні умови не
відрізняються від таких у психіатричних лікарнях загального профілю й
всіх охоронних функцій покладені на медичний персонал лікарні. У
психіатричному стаціонарі спеціалізованого типу передбачена додаткова
зовнішня охорона, здійснювана звичайно чинностями органів МВС. У
психіатричному стаціонарі спеціалізованого типу з інтенсивним
спостереженням поряд із зовнішньою охороною передбачена й охорона
усередині відділень лікарні, також звичайно здійснювана чинностями
органів МВС.

Закон вимагає, щоб особи, поміщені в психіатричні стаціонари
спеціалізованого типу й спеціалізованого типу з інтенсивним
спостереженням, утримувалися в умовах, що виключають можливість
здійснення ними повторного суспільно небезпечного діяння.

Основним критерієм вибору міри медичного характеру відносно хворого є
його небезпека для себе або інших осіб (суспільна небезпека). Для її
визначення експерти-психіатри повинні мати у своєму розпорядженні
об’єктивними анамнестическими дані, що характеризують поводження хворого
до здійснення правопорушення, під час його здійснення й після нього. У
цьому плані мають значення докладні обставини здійснення правопорушення,
мотиви й психопатологічні механізми, що обумовили саму дію, і ознаки, що
свідчать про можливість повторного здійснення суспільно небезпечних
учинків.

При визначенні суспільної небезпеки хворого необхідно мати на увазі, що
часто немає кореляции між характером зробленого суспільно небезпечного
діяння й потенційною небезпекою даного хворого для суспільства.

Амбулаторне примусове спостереження й лікування в психіатра може бути
призначено, якщо особа по своєму психічному стані не має потреби в
приміщенні в психіатричний стаціонар (ст. 100 КК РФ).

Примусове лікування в психіатричному стаціонарі загального типу може
бути призначено особі, що по своєму психічному стані має потребу в
стаціонарному лікуванні й спостереженні, але не вимагає інтенсивного
спостереження (ч. 2 ст. 101 КК).

Примусове лікування в психіатричному стаціонарі спеціалізованого типу
може бути призначено особі, що по своєму психічному стані вимагає
постійного спостереження (ч. 3 ст. 101 КК).

Примусове лікування в психіатричному стаціонарі спеціалізованого типу з
інтенсивним спостереженням може бути призначено особі, що по своєму
психічному стані становить особливу небезпеку для себе або інших осіб і
вимагає постійного й інтенсивного спостереження (ч. 4 ст. 101 КК).

Особи, поміщені в психіатричний стаціонар за рішенням судна для
застосування примусових мір медичного характеру, незалежно від типу
психіатричного стаціонару (загального, спеціалізованого,
спеціалізованого з інтенсивним спостереженням) користуються всіма
правами пацієнтів психіатричних стаціонарів, передбаченими Законом про
психіатричну допомогу без яких-небудь вилучень.

Вони зізнаються непрацездатними на весь період перебування в
психіатричному стаціонарі й мають право на допомогу з державного
соціального страхування й на пенсію на загальних підставах.

При коротких строках примусового лікування хворий має право на
оплачуваний лікарняний аркуш із моменту надходження на
судово-психіатричну експертизу. У всіх інших випадках йому повинна бути
визначена II або I група інвалідності. У цих випадках III група
інвалідності не встановлюється, тому що вона має на увазі обмежену
працездатність, а не стійку її втрату, як при I і II групі інвалідності.

Строки примусового лікування судом не встановлюються. Воно триває до
видужання хворої або такої зміни його психічного стану, при якому
істотно зменшується або зникає небезпека хворого для суспільства,
внаслідок чого відпадає необхідність у застосуванні до нього примусових
мір медичного характеру.

Продовження, зміна й припинення застосування примусових мір медичного
характеру здійснюються судом по поданню адміністрації установи, що
здійснює примусове лікування, на підставі висновку комісії
лікарів-психіатрів, які це примусове лікування проводять (ч. 1 ст. 102
КК). Із цією метою всі хворі, що перебувають на примусовому лікуванні,
не рідше одного разу в 6 місяців повинні бути оглянуті лікарською
комісією для визначення їхнього психічного стану й можливості постановки
перед судом питання про зміну або скасування примусової міри медичного
характеру. Необхідно підкреслити, що якщо психічний стан хворого
змінилося, огляд хворого може бути зроблене до закінчення 6 місяців.

У випадку лікування особи, у якого психічний розлад наступило після
здійснення злочину, при призначенні покарання або поновленні його
виконання час, протягом якого до особи застосовувалося примусове
лікування в психіатричному стаціонарі, зараховується в строк покарання з
розрахунку один день перебування в психіатричному стаціонарі за один
день позбавлення волі (ст. 103 КК).

Скасовуючи примусове лікування відносно особи, у якого не наступило
повне видужання, суд може передати необхідні матеріали органам охорони
здоров’я для рішення питання про його лікування або напрямок у
психоневрологічну установу соціального забезпечення в порядку,
передбаченому законодавством РФ про охорону здоров’я (ч. 4 ст. 102 КК).

Непримусові міри медичного характеру передбачають лікування хворих у
психіатричній лікарні на загальних підставах, передачу хворих на
піклування родичів або опікунів, якщо такі є, при обов’язковому
спостереженні психоневрологічних диспансерів за місцем проживання. Вони
також призначаються визначенням суду. Однак, на відміну від примусових
мір медичного характеру (призначення, припинення й контроль за
здійсненням яких здійснюється судом), непримусові міри медичного
характеру здійснюються й контролюються тільки органами охорони здоров’я.

Примусові міри медичного характеру, з’єднані з виконанням покарання,
виконуються по місцю відбування позбавлення волі, а у відношенні
засуджених до інших видів покарань – в установах органів охорони
здоров’я, що роблять амбулаторну психіатричну допомогу (ч. 1 ст. 104
КК). Час перебування в зазначених установах зараховується в строк
відбування покарання. При відпаданні необхідності подальшого лікування
засудженого в зазначених установах виписка провадиться в порядку,
передбаченому законодавством РФ про охорону здоров’я.

Припинення застосування примусової міри медичного характеру, з’єднаної з
виконанням покарання, провадиться судом по поданню органа, що виконує
покарання, на підставі висновку комісії лікарів-психіатрів (ч. 4 ст. 104
КК).

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020