Реферат на тему:
Організація судово-психіатричної експертизи
Переважна більшість судово-психіатричних експертиз у Російській
Федерації проводиться в державних судово-психіатричних експертних
установах. Система експертних установ (державна судово-психіатрична
експертна служба) покликана задовольнити потреба правоохоронних органів
країни в проведенні необхідного числа судово-психіатричних експертиз,
забезпечуючи при цьому якість експертної роботи на сучасному науковому
рівні.
Найменування «судово-психіатрична експертна установа» трохи умовно. У
судовій психіатрії не існує самостійних установ, єдиною функцією яких є
проведення судових експертиз. Навіть провідна судово-психіатрична
установа Росії – Державний науковий центр соціальної й судової
психіатрії ім. В.П. Сербського не займається винятково
судово-експертними питаннями. У Центрі ведеться науково-дослідна й
науково-практична робота також по інших напрямках судової психіатрії
(наприклад, із проблем примусового лікування психічно хворих, що зробила
суспільно небезпечні діяння, по організації психіатричної допомоги в
місцях позбавлення волі)*. Цим судово-психіатрична служба відрізняється
від інших судово-експертних установ (СЭУ), що діють у системі
Міністерства охорони здоров’я РФ (Бюро судово-медичної експертизи),
Міністерства юстиції РФ (лабораторії судової експертизи) і деяких інших
відомств, організованих тільки для виробництва судових експертиз і
забезпечення судово-експертної діяльності.
* Центр ім. В.П. Сербського проводить дослідження й із проблем, що не
має безпосереднього відношення до судової психіатрії: по екологічній
психіатрії, промисловій психіатрії, організації психіатричної допомоги
при катастрофах і стихійних лихах і ін.
У судовій психіатрії функції експертної установи виконують
судово-психіатричні експертні комісії (СПЭК) і судово-психіатричні
експертні відділення, организуемые при психіатричних установах
загального профілю – психіатричних лікарнях і психоневрологічних
диспансерах. Експертні комісії й експертні відділення проводять
судово-психіатричні експертизи на регулярній основі за правилами
виробництва судових експертиз в експертній установі.
Порядок організації судово-психіатричних експертних установ визначається
відомчими нормативними актами Мінздраву РФ, які согласовываются в
необхідних випадках з федеральними правоохоронними органами і юридичними
відомствами – Верховним Судом РФ, Генеральною прокуратурою РФ,
Міністерством внутрішніх справ РФ, Міністерством юстиції РФ. У цей час
на території Росії діє чимало нормативних актів по організації
судово-психіатричної експертизи, які були затверджені ще Міністерством
охорони здоров’я СРСР за узгодженням із загальносоюзними правоохоронними
органами*.
* Найважливішими серед них є Інструкція про виробництво
судово-психіатричної експертизи в СРСР від 27 жовтня 1970 р. і Положення
про амбулаторну судово-психіатричну експертну комісію від 5 грудня 1985
р.
Згідно цим нормативним документам, судово-психіатричні експертні комісії
підрозділяються на амбулаторні й стаціонарні. Деякі СПЭК правочинні
проводити як амбулаторні, так і стаціонарні експертизи (змішані
комісії). Персональний склад СПЭК щорічно затверджується місцевими
органами керування охороною здоров’я по підпорядкованості психіатричної
установи, у якому організована дана експертна комісія. Наприклад, склад
СПЭК при обласній психіатричній лікарні затверджується обласним
департаментом охорони здоров’я, а склад СПЭК при республіканській
(республіки в складі РФ) лікарні – Міністерством охорони здоров’я цієї
республіки.
Для виробництва стаціонарної експертизи при психіатричних установах, що
мають стаціонарні СПЭК, відкриваються спеціалізовані судово-психіатричні
стаціонарні відділення. Одна їхня частина призначена для осіб, що
втримуються під стражів («стражные відділення»), інша – для інших
випробуваних («бесстражные відділення»). Перший тип відділень
забезпечений умовами для втримування арештованих. У них є зовнішня
охорона, здійснювана співробітниками органів внутрішніх справ; у них
діють правові обмеження, які передбачені законодавством про висновок під
варту. Перебування в цих відділеннях осіб, не ув’язнених під варту, так
само як і перебування арештованих в «бесстражном відділенні» заборонено.
Потерпілі, що направляються на стаціонарну судово-психіатричну
експертизу, і свідки по кримінальних справах, а також всі особи, що
піддаються стаціонарній психіатричній експертизі в цивільному
судочинстві, можуть міститися також у загальні (неекспертні) відділення
й палати тої психіатричної установи, у якому є стаціонарна СПЭК.
Судово-психіатричні експертні комісії комплектуються поряд з лікарями,
що займають посада психіатра-експерта (штатні експерти),
лікарями-психіатрами, такої посади не займають (позаштатні експерти).
Останні включаються до складу СПЭК розпорядженням місцевого органа
охорони здоров’я. Це означає, що виробництво судових експертиз входить у
коло їхніх службових обов’язків. При виробництві конкретних комісійних
експертиз всі експерти (тобто як займають, так і не займають експертну
посаду) мають права й мають обов’язки експерта, які передбачені
процесуальним законодавством, на рівних підставах і без яких-небудь
вилучень.
Рішення про організацію або закриття судово-психіатричної експертної
установи приймається органом керування охороною здоров’я суб’єкта
Російської Федерації (республіки в складі РФ, краю, області, міст Москви
й Санкт-Петербурга, автономної області, автономного округу). При
ухваленні рішення враховуються реальна потреба місцевих правоохоронних
органів у судово-психіатричних експертизах, наявні в регіоні умови для
задоволення цієї потреби (матеріальні, кадрові та ін.), а також інші
особливості даного регіону (наприклад, розміри його території).
Робота судово-психіатричних експертних установ організована по
зональному (зонально-територіальному) принципі, тобто експертна установа
обслуговує органи попереднього розслідування або суди певної території.
Як правило, це територія того суб’єкта Російської Федерації, органи
керування охороною здоров’я якого організували дану експертну установу.
Оскільки більшу частину суб’єктів РФ становлять області, такого роду
експертні установи одержали найменування обласних. Експертні установи,
що проводять експертизу з доручення правоохоронних органів не тільки
своєї області, але й інших областей (переважно сусідніх), іменуються
міжобласними. За принципом міжобласних можуть функціонувати експертні
установи міста, області, краю, республіки в складі РФ. Наприклад,
стаціонарне судово-психіатричне експертне відділення для осіб, що
втримуються під стражів, міста Санкт-Петербурга обслуговує крім
правоохоронних органів свого міста також органи розслідування й суди
Ленінградської, Псковської, Мурманської й Новгородської областей.
Перелік територій, які обслуговуються міжобласними експертними
установами, затверджується Міністерством охорони здоров’я РФ по
попередньому узгодженню з федеральними правоохоронними органами й з
урахуванням думки представників відповідних територій.
Наступною ланкою в системі державних судово-психіатричних експертних
установ виступають регіональні центри судової психіатрії. Регіональний
центр покликаний бути не тільки експертним, але й науково-методичною
установою для досить великого регіону, що включає, як правило, кілька
областей. Наприклад, для Північно^-Заходу Росії, Уралу, Сибіру, Далекого
Сходу. Регіональні центри створюються на базі великих психіатричних
установ, що мають у своїй структурі стаціонарне експертне відділення для
осіб, що втримуються під стражів, амбулаторну експертну комісію й
відділення для примусового лікування. Центри здійснюють методичну й
практичну діяльність із питань судово-психіатричної експертизи,
примусового лікування й профілактики небезпечних дій осіб з важкими
психічними розладами.
Регіональний центр організується наказом територіального органа
керування охороною здоров’я за місцем свого перебування. Попереднє
рішення про створення центра согласовывается з органами керування
охороною здоров’я територій, що обслуговуються їм.
Ведучим у системі державних судово-психіатричних експертних установ
Росії є Державний науковий центр соціальної й судової психіатрії ім.
В.П. Сербського. Центр розташований у Москві й підлеглий Міністерству
охорони здоров’я РФ. Він здійснює функції практичної експертної
установи, проводячи первинні експертизи (насамперед стаціонарні
експертизи для Москви й Московської області, де відсутні інші «стражные
відділення»), а також найбільш складні експертизи для інших регіонів
Російської Федерації. Крім цього, ГНЦ соціальної й судової психіатрії
ім. В.П. Сербського виконує роль науково-методичного центра по основних
напрямках судової психіатрії. В області судово-психіатричної експертизи
функція науково-методичного центра реалізується шляхом збору й аналізу
щорічних звітів про діяльність судово-психіатричних експертних установ
країни, координації їхньої роботи, рецензування їхніх експертних
висновків, участі в підготовці нормативно-правових актів з питань
судової психіатрії, підготовки психіатрів-експертів, підвищення їхньої
кваліфікації та ін.
Як бачимо, судово-психіатрична експертна служба неоднорідна. Вона
містить у собі організаційно оформлені різновиди, що дають у підсумку
трехзвенную систему своєї побудови. Першу ланку становлять місцеві
(низові) експертні комісії й експертні відділення; друге – регіональні
центри судової психіатрії; і, нарешті, третє – ГНЦ соціальної й судової
психіатрії ім. В.П. Сербського. Відзначена неоднорідність дає деяким
авторам підстави затверджувати, начебто судово-психіатрична служба в
Російській Федерації організована за принципом «инстанционности». До
цього ж висновку приводить деяких практичних працівників часте
згадування про Центр ім. В.П. Сербського як головній або провідній
судово-психіатричній установі. Подібні характеристики Центра втримуються
й в офіційних документах. Однак затвердження про наявність
инстанционности в судовій психіатрії невірні й засновані на
неправильному тлумаченні самого принципу инстанционности. Організаційно
оформлена трехзвенность судово-психіатричної експертної служби до
розглянутого принципу відносини не має.
Принцип инстанционности в судовій експертизі відкидається російським
процесуальним законодавством. Але він ставиться не до організації
судово-експертних установ, а до процесу доведення по карних і цивільних
справах. У нашім випадку – до експертного висновку як доказу,
оцінюваному слідчим, прокурором, судом. Принцип инстанционности, якби
він насправді діяв, означав би приблизно наступне. Висновок експертів
однієї ланки експертної системи володіє більшої доказательственной
чинністю, чим експертний висновок іншої ланки. Наприклад, при наявності
в справі двох висновків – експертів регіонального центра й членів
обласний СПЭК – суд (слідчий) був змушений би визнати перше й відкинути
друге, оскільки регіональний центр більше висока інстанція, ніж звичайна
СПЭК. Що ж стосується експертів Центра ім. В.П. Сербського, то в умовах
реальної дії принципу инстанционности їхні висновки завжди повинні були
б уважатися остаточними, що скасовують всі інші експертні висновки з
іншими експертними висновками, тому що державний Центр є головною
судово-психіатричною установою*.
* Необхідно відзначити, що в ряді областей юридичної діяльності принцип
инстанционности правомірний. Так, суд вищої інстанції вправі скасувати
рішення нижчестоящого суду. У сфері державного керування більше висока
адміністративна інстанція може в межах своєї компетенції скасовувати
рішення підлеглих їй організацій і посадових осіб.
Однак для слідчої, судової й експертної практики наведені вище правила
обігу з експертними висновками категорично неприйнятні через їхнє
протиріччя закону. Висновку експертів є одним з доказів по карній або
цивільній справі, про що прямо говориться в Карно-процесуальному й
Цивільному процесуальному кодексах (ч. 2 ст. 69 УПК, ч. 2 ст. 49 ЦПК).
Відповідно до закріпленого в процесуальному законі принципу вільної
оцінки доказів особами, що ведуть судочинство, ніякі докази для суду,
прокурора, слідчого й обличчя, що провадить дізнання, «не мають
заздалегідь установленої чинності» (ч. 2 ст. 71 УПК, ч. 2 ст. 56 ЦПК).
Тому у випадках, коли по одній справі проводилося кілька експертиз і
були отримані висновки з незбіжними між собою висновками, перераховані
вище посадові особи й органи зобов’язані оцінити кожний експертний
висновок по суті, тобто з погляду його наукової обґрунтованості,
внутрішньої несуперечності експертних висновків, їхньої відповідності
іншим доказам та ін. И тільки за результатами такої оцінки суд,
(слідчий) вправі відкинути одні експертні висновки й визнати
достовірними інших. Причому відкинутими можуть виявитися висновку
експертів Центра ім. В.П. Сербського й регіонального центра судової
психіатрії (верхніх ланок експертної служби), а обґрунтовані й
правильними визнані висновки обласної або міський СПЭК (низової ланки
системи експертних установ).
Сказане ставиться не тільки до слідчого, прокуророві або суду в процесі
оцінки ними експертних висновків, але й до самих експертів, до інших
учасників судочинства. Деякі з них думають, що висновок, даний
експертами Центра ім. В.П. Сербського, не може бути переглянуто
експертами інших установ, і є остаточним. Подібні трактування принципово
невірні й не засновані на законі.
Державна судово-психіатрична експертна служба залишається по суті єдиної
організаційно оформленої й базу системою має, що міцну юридичну, що
забезпечує судово-експертне обслуговування правоохоронних органів на
постійній основі. Більше того, Основи законодавства РФ про охорону
здоров’я громадян передбачають можливість організації судово-експертних
установ медичного профілю лише в складі державної (ст. 12) і
муніципальної (ст. 13) систем охорони здоров’я*.
* Муніципальної системи судово-психіатричних експертних установ не
існує, оскільки вони організуються тільки державними органами керування
охороною здоров’я суб’єктів Російської Федерації.
Отже, що діє російське законодавство не передбачає можливості існування
недержавних судово-експертних установ. На цій підставі місцеві органи
керування охороною здоров’я відмовляють приватним психіатричним
об’єднанням (суспільствам, асоціаціям та ін.) у видачі ліцензій на право
виробництва судово-психіатричних експертиз.
Тим часом процесуальний закон допускає виробництво судових експертиз як
в експертній установі (ст. 187), так і поза його (ст. 189 УПК). Орган,
що веде виробництво по карній або цивільній справі, вправі доручити
експертизу будь-якій особі, що має пізнання, достатніми для відповіді на
експертні питання, незалежно від місця його роботи. Це право слідчі й
суд використають іноді й для дозволу судово-психіатричних питань,
доручаючи проведення експертизи лікарям-психіатрам, що не є
співробітниками судово-психіатричних експертних установ. Однак варто
мати на увазі, що абсолютна більшість судово-психіатричних експертиз
жадає від експерта крім знання загальпсихіатричних питань (діагностики
психічних розладів, їхнього лікування та ін.) також питань
судово-психіатричних, що володіють чималою специфікою. Для проведення
судово-психіатричних експертиз лікареві загальпсихіатричного профілю
потрібна додаткова підготовка. Як показує аналіз експертної практики,
якість експертиз, проведених лікарями-психіатрами, що не мають такої
підготовки, як правило, досить низьке.
Розуміє не можна заперечувати, що в окремих випадках психіатр, що не є
співробітником судово-психіатричної експертної установи, може провести
експертизу на належному професійному рівні. Це можливо, наприклад, коли
лікар-психіатр проробив в експертній установі довгі роки й лише недавно
перейшов на роботу в загальпсихіатричну клініку. Це можливо й тоді, коли
експертні питання стосуються лише загальпсихіатричної проблематики.
Наприклад, при експертизі в справі про незаконне приміщення громадянина
в психіатричний стаціонар (ст. 128 КК) або при експертизі по цивільних
справах, по яких розглядаються заяви й скарги громадян про порушення
їхніх прав у процесі надання психіатричної допомоги*.
* Докладніше див. главу 3 дійсного підручника.
При дорученні судово-психіатричної експертизи психіатрові, що не є
співробітником експертної установи, слідчий, прокурор, суд зобов’язані
попередньо з’ясувати його професійну компетентність (спеціальність, стаж
роботи, наявність спеціальної експертної підготовки, лікарську
категорію, учений ступінь або вчене звання). Питання про наявність у
такого лікаря-психіатра пізнань, достатніх для проведення експертних
досліджень і відповіді на експертні питання, необхідно вирішувати самому
органу, що призначає експертизу, причому щораз індивідуально. Цей
порядок вибору експерта-психіатра ненадійний і легко може привести
спочатку до експертного, а потім і до судової помилки. Тому до доручення
судово-психіатричної експертизи психіатрам, що не є членами СПЭК або
штатними співробітниками судово-психіатричних експертних відділень,
потрібно підходити з великою обережністю.
У літературі неодноразово висловлювалася думка про необхідність
створення в нашій країні недержавної судово-психіатричної системи,
альтернативній державній судово-експертній службі. Вона включала б у
себе недержавні експертні установи, а також приватних
психіатрів-експертів, що мають ліцензію на право виробництва
судово-психіатричних експертиз на постійній (регулярної) основі.
Діяльність альтернативних експертних структур, здійснювана в рамках
закону й в умовах рівної й чесної конкуренції, у принципі здатна
підвищити загальний рівень експертної роботи. Однак для існування
повноцінної й професійної, добре підготовленої недержавної
судово-психіатричної експертної системи поки відсутня належна правова
база. Немає ще для цього й задовільних фактичних умов (матеріальних,
технічних, кадрових).
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
