Реферат на тему:
Психіатр-експерт. Його права й обов’язки
Найменування «експерт-психіатр» уживається у двох основних значеннях.
Відповідно до першого з них, експерт-психіатр є співробітник
судово-психіатричної експертної установи, у посадові обов’язки якого
входить виробництво судово-психіатричних експертиз. Як уже говорилося
раніше, це може бути особа, що займає посада судового
психіатра-експерта, або особа, включена органом керування охороною
здоров’я до складу членів судово-психіатричної експертної комісії
(СПЭК).
Друге значення розглянутого терміна носить процесуальний характер.
Співробітник експертної установи стає експертом у процесуальному змісті
тільки при проведенні їм конкретної експертизи. Експертом-психіатром у
процесуальному змісті стає також особа, що не є співробітником
експертної установи, якщо йому в передбаченому законом порядку доручене
виробництво судово-психіатричної експертизи.
Наведене розмежування значень поняття «експерт-психіатр» немаловажно в
практичному відношенні.
Експерт-психіатр як співробітник експертної установи – це службовець, на
який поширюються норми законодавства про працю (про робочий час і час
відпочинку, заробітній платі, трудовій дисципліні та ін.). Він
зобов’язаний дотримувати правил внутрішнього трудового розпорядку своєї
установи.
Експерт-психіатр у другому значенні – це самостійна процесуальна фігура.
Тут його діяльність регламентується відповідними положеннями
Карно-процесуальних і Цивільного процесуального кодексів. Вони можуть не
збігатися з нормами трудового права.
Так, співробітник експертної установи зобов’язаний виконати вказівки
вищестоящої посадової особи, винесені в межах його компетенції.
Експертові, що проводить конкретну експертизу, ніхто не вправі давати
ніяких вказівок щодо її проведення (виключення становлять лише вказівки
керівника експертної установи в рамках його процесуальних повноважень).
При проведенні конкретної комісійної експертизи всі експерти
процесуально рівноправні, незалежно від займаної посади. Далі, за
порушення службових обов’язків службовець несе дисциплінарну
відповідальність. Порушення процесуальних вимог можуть спричинити не
тільки дисциплінарну, але й інші види юридичної відповідальності
(наприклад, кримінальну відповідальність за дачу свідомо помилкового
висновку).
УПК і ЦПК наділяють судового експерта процесуальними правами й
покладають на нього процесуальні обов’язки, покликані сприяти успішному
проведенню експертизи.
Основним обов’язком експерта-психіатра є дослідження представлених йому
об’єктів і матеріалів, включаючи психіатричний огляд випробуваного, і
дача об’єктивного висновку з питань, поставленим органом, що веде
виробництво в справі. Крім того, експерт-психіатр зобов’язан:
а) з’явитися за викликом органа, що призначив експертизу. Виклик може
бути обумовлений необхідністю проведення експертних досліджень у
кабінеті слідчого або в залі суду або необхідністю допитати експерта із
приводу проведеної їм експертизи (ст. 192, 289 УПК; ст. 180 ЦПК);
б) заявити самовідвід при наявності підстав, зазначених у законі (ст.
59, 61, 67 УПК; ст. 20, 22 ЦПК)*;
* Більш докладно питання про відвід експерта-психіатра буде розглянутий
нижче.
в) повідомити в письмовому виді про неможливість дати експертний
висновок, якщо поставлені питання виходять за межі спеціальних пізнань
експерта або представлені йому матеріали недостатні для дачі висновку
(ст. 82 УПК; ст. 76 ЦПК);
г) не розголошувати дані попередій слідства без дозволу органа дізнання,
слідчого, прокурора (ст. 139 УПК);
д) проводити експертизу в присутності слідчого. Слідчий присутній
насамперед при виробництві експертизи в його кабінеті. При комісійній
експертизі в медичній установі мова може йти лише про присутність
слідчого на засіданні експертної комісії, освидетельствующей
випробуваного. Присутність слідчого на інших етапах експертного
дослідження або неприпустимо по етичних і правових міркуваннях, або
нездійсненно фактично. Наприклад, нарада експертів між собою повинне
проходити у відсутності сторонніх. Це служить однією з умов вільного
вираження кожним експертом своєї думки. Що стосується фактичної
нездійсненності вимог ст. 190 УПК, те не можна, скажемо, реально
забезпечити присутність слідчих при виробництві всіх стаціонарних
експертних досліджень, тому що деякі з них тривають безупинно протягом
тижнів.
Якщо, на думку експерта, присутність слідчого здатна негативно вплинути
на хід експертних досліджень (приміром, сильно ускладнити необхідний
психологічний контакт із випробуваним), то експерт вправі просити
слідчого про проведення досліджень із випробуваним наодинці. Однак
остаточне рішення залишається за слідчим.
Аналогічними повинні бути підходи, коли виникає питання про присутність
при проведенні судово-психіатричної експертизи прокурора або судді.
За невиконання або неналежне виконання перерахованих обов’язків
експерт-психіатр несе юридичну відповідальність – дисциплінарну й карну.
Кримінальна відповідальність наступає за розголошення даних попереднього
розслідування (ст. 310 КК), а також за свідомо помилковий експертний
висновок (ст. 307 КК). Експерт, що дав невірний висновок внаслідок
недбалості, вибору неправильної методики дослідження й тому подібних
причин, кримінальної відповідальності не підлягає, але може бути
притягнутий до дисциплінарної відповідальності.
Тепер звернемося до процесуальних прав експерта-психіатра. При
виробництві конкретної експертизи він вправі:
а) знайомити з матеріалами справи, що ставляться до предмета експертизи
(ст. 82 УПК; ст. 76 ЦПК). За загальним правилом, у розпорядження
експертів-психіатрів надаються матеріали карної або цивільної справи в
повному обсязі. Медична документація випробуваного є складовою частиною
цих матеріалів. При напрямку на експертизу особи, що втримується під
стражів, експертам надається також особиста справа арештованого;
б) клопотатися про надання йому додаткових матеріалів, необхідних для
дачі висновку (ст. 82 УПК; ст. 76 ЦПК);
в) бути присутнім з дозволу слідчого або суду при виробництві слідчих
(судових) дій, задавати допитуваним питання, що ставляться до предмета
експертизи, і просити занести до протоколу істотні для дачі висновку
обставини (ст. 82,288 УПК);
г) радитися з іншими експертами при виробництві комісійної експертизи
(ст. 80 УПК; ст. 75 ЦПК);
д) указувати у своєму висновку на обставини, із приводу яких не були
поставлені питання органом, що призначив експертизу, за умови, що ці
обставини мають значення для справи і їхнє встановлення входить у
компетенцію експерта (ст. 191, 288 УПК; ст. 76 ЦПК). Відзначений
правочин експерта йменується правом експертної ініціативи;
е) викладати на допиті свої показання власноручно (ст. 192 УПК);
ж) одержувати відшкодування видатків, пов’язаних з явкою по виклику до
слідчого й у суд, а також з виробництвом експертизи. Якщо її виробництво
входить у коло службових обов’язків психіатр^-психіатра-лікаря-психіатра
(див. вище), то він не має права на додаткову винагороду за проведену
експертизу, а видатки по явці (проїзду, найманню житлового приміщення,
добові) відшкодовуються йому в порядку відрядних виплат. Якщо ж
судово-психіатрична експертиза доручена особі, у службові обов’язки
якого виробництво судово-психіатричних експертиз не входить, то експерт
має право як на оплату видатків, пов’язаних з явкою, так і на винагороду
за проведене їм експертне дослідження. Підстави, порядок і розміри
зазначених виплат установлені Інструкцією про порядок і розміри
винагороди особам у зв’язку з їхнім викликом в органи дізнання,
попередій слідства, прокуратуру або в суд (СП РСФСР. 1990. № 18. Ст.
132).
Перераховані права й обов’язки втримуються в тексті процесуального
закону й ставляться до всіх експертів. Тим часом слідча, судова й
експертна практика виявила необхідність в окремих уточненнях і
доповненнях цих загальних норм УПК і ЦПК. Одні з них знайшли відбиття у
відомчих актах, інші не одержали поки належного втілення в нормативних
документах*.
* Більше повний (у порівнянні з діючим процесуальним законодавством)
перелік прав і обов’язків судового експерта втримується, зокрема, у
запропонованому групою авторів проекті Закону РФ про судову експертизу
(законопроект опублікований в альманасі «Записки криміналістів». М.:
Юрикон, 1994. Вып. 4. С. 315-343).
Зокрема, експерт-психіатр вправі відмовитися від виробництва експертизи
й дачі висновку не тільки за мотивами виходу поставлених питань за межі
психіатричних пізнань або недостатності матеріалів і об’єктів
дослідження, але й по інших підставах. Серед них можна виділити
наступні:
1) відсутність по місцю виробництва експертизи умов для нормальної
експертної роботи. Дана обставина особливо значима для експертиз,
вироблених поза експертною установою: у слідчого, у приміщенні СИЗО, у
залі суду;
2) неможливість рішення експертного питання на сучасному етапі розвитку
наукових знань. Із цієї причини не можна, наприклад, дати відповідь на
питання, чи є шизофренія, що виникла в потерпілого після здійснення у
відношенні його злочину, наслідком даного злочину. Питання ставиться до
кола явищ, досліджуваних психіатрією. Однак причини шизофренії їй поки
невідомі;
3) відмова громадянина від проходження експертизи, виробництво якого без
його згоди неприпустимо. Не потрібне згода підозрюваного,
обвинувачуваного, підсудного. Без згоди, тобто примусово, може бути
спрямоване на експертизу також особа, у відношенні якого порушена справа
про визнання його недієздатним (ст. 260 ЦПК). Потерпілі й свідки,
позивачі й відповідачі піддаються експертизі тільки з їхньої
добровільної згоди. При недосягненні випробуваним 14 років і у випадках,
коли він уже визнаний судом недієздатним, згоду дають його законні
представники – батьки, опікуни, адміністрація дитячих, лікувальних і
інших установ, перерахованих у ст. 35 ГК РФ.
Змістовний аналіз процесуальних прав і обов’язків експерта дозволяє
сформулювати ряд заборон (заборонних правил), якими він повинен
керуватися у своїй діяльності.
Серед них варто виділити заборона на самостійне збирання матеріалів і
об’єктів експертного дослідження. Якщо матеріалів недостатньо, то
експерт вправі лише клопотати про їхнє доповнення перед органом, що
призначив експертизу*.
* Відомчі нормативні документи по виробництву судово-психіатричної
експертизи дозволяють психіатрам-експертам самостійно запитувати й
одержувати медичну документацію, що служить об’єктом експертного
дослідження, безпосередньо із психіатричної установи, у якому вона
зберігається. Але подібний дозвіл суперечить процесуальному
законодавству (ст. 82 УПК і ст. 76 ЦПК). А в тих випадках, коли норма
підзаконного акту суперечить закону, потрібно керуватися нормою закону.
Отже, експерти-психіатри все-таки неправомочні самостійно збирати
медичні документи й можуть лише клопотатися перед слідчим (судом) про
їхнє надання.
У той же час правило про надання експертові всіх об’єктів дослідження
тільки органом, що призначив експертизу, ставить за обов’язок саме цьому
органу доставляти випробуваного в експертну установу. Деякі слідчі й
судді намагаються перекласти обов’язок по доставці подэкспертного на
самих експертів, що неприпустимо.
Серед інших заборонних правил, які випливають із процесуального
положення судового експерта, можна відзначити два. Експерт-психіатр не
вправі вступати в особисті контакти з учасниками процесу з питань,
пов’язаним із проведенням експертизи, якщо це ставить під сумнів його
незацікавленість наприкінці справи. Експерт-психіатр не вправі також
повідомляти кому-небудь результати проведеної експертизи, крім органа,
її що назначили.
При проведенні судово-психіатричної експертизи експерт зобов’язаний
зберігати не тільки таємницю попереднього розслідування (про що
говорилося вище), але й інші охоронювані законом таємниці. Насамперед
лікарську, з якої експерт-психіатр зіштовхується по кожній експертизі.
Повідомлення експертом-психіатром у своєму висновку або в ході свого
допиту відомостей, що становлять лікарську таємницю*, зрозуміло, не
можна вважати її розголошенням. Разом з тим у ході судово-експертної
діяльності психіатрові-експертові варто обмежуватися повідомленням
тільки ту складову лікарську таємницю відомостей, які: а) ставляться до
предмета даної конкретної експертизи; б) є безумовно необхідними для
відповіді на поставлені питання. Право остаточного визначення, які з них
ставляться до предмета даної експертизи, а які ні, належить органу, що
призначив експертизу.
* У відповідності зі ст. 61 Основ законодавства РФ про охорону здоров’я
громадян лікарську таємницю становлять: інформація про факт обігу за
медичною допомогою, стані здоров’я громадянина, діагнозі захворювання, а
також інші відомості, отримані при обстеженні пацієнта і його лікуванні.
Приналежному експертові процесуальні права реалізуються їм незалежно від
думки слідчого, суду або інших учасників процесу. Так, письмове
повідомлення експерта-психіатра, що висновок дати неможливо, оскільки
питання суду виходять за межі спеціальних психіатричних пізнань, не
вимагає попередньої згоди суду або схвалення їм зайнятий експертом
позиції. На психіатра-експерта не можна покладати обов’язків, які не
передбачені процесуальним законом і несумісні зі статусом судового
експерта.
Прикладом порушення названого принципу може послужити типова для слідчої
практики ситуація. Подэкспертный (обвинувачуваний) у ході експертизи
повідомляє про здійснення їм діянь, невідомих поки слідству. Довідавшись
про це, слідчий має намір допитати експерта як свідок, щоб, зафіксувавши
в протоколі його показання, доповнити раніше пред’явлені випробуваному
обвинувачення новими. Неправомірність дій слідчого пояснюється
наступними причинами.
По одній справі в одній особі несумісні функції свідка й експерта.
Свідок незамінний, тому що інформація, який він розташовує, унікальна й
породжена самим фактом злочину або пов’язаними з ним подіями. Експертом
же може стати будь-який суб’єкт, що володіє певною сумою пізнань
(кваліфікацією). Звідси особа, що стає в справі свідком (або може їм
стати, оскільки має відповідні відомості), не повинне залучатися по цій
справі як експерт.
Експерта можна допитувати, але тільки по обставинах, що ставиться до
предмета проведеної їм експертизи й саме як експерт, а не свідка (ст.
192, 289 УПК; ст. 180 ЦПК). Заповнення за допомогою допиту доказів, що
ставляться до об’єктивної сторони злочину, у предмет
судово-психіатричної експертизи не входить. Експерт-психіатр, опитуючи
випробуваного із приводу дій і подій минулого, переслідує інші мети. Він
і тут вивчає стан психіки подэкспертного – його пам’ять, емоційну сферу
(відношення до вчиненого), мислення (здатність складно й послідовно
викласти хід подій) та ін.
Допит психіатра-експерта як свідок, так ще й свідки обвинувачення,
суперечить функції експерта в карному судочинстві. Нав’язування
експертові невластивої йому ролі руйнує саму основу психологічних
взаємин між ним і випробуваним, що здатно вкрай негативно позначитися на
всій експертній роботі.
Дотепер мова йшла про процесуальні права й обов’язки психіатра-експерта.
Оскільки більшість судово-психіатричних експертиз комиссионны, виникає
питання: як впливає факт виробництва експертизи в складі експертної
комісії (СПЭК) на права й обов’язки окремих її членів?
При виробництві судово-психіатричної експертизи декількома експертами
діє принцип їхньої процесуальної рівноправності. На кожний з них,
незалежно від місця роботи й займаної посади, у повному обсязі
поширюються права й обов’язки, представлені судовому експертові
процесуальним законом.
До принципу процесуальної рівноправності експертів тісно примикає
положення про те, що експерт завжди дає висновок від свого імені й несе
за дане їм висновок особисту відповідальність (ст. 80 УПК). Експерти, що
прийшли до загального висновку, вправі підписати єдиний висновок.
Експерт або експерти, незгодні з думкою інших членів експертної комісії,
дають власний висновок (ст. 80 УПК; ст. 75 ЦПК). Органу, що призначив
експертизу, направляються всі експертні висновки.
Принцип процесуальної рівноправності експертів і положення про особисту
відповідальність кожного з них за дане їм висновок повинні неухильно
дотримуватися й при виробництві експертизи в експертній установі.
Між членами судово-психіатричної експертної комісії складається певний
поділ експертної праці: голова СПЭК здійснює діяльність по організації
роботи комісії й координації дій всіх її членів, лікар-доповідач
проводить первинний огляд випробуваного, заповнює історію хвороби,
доповідає на засіданні експертної комісії про результати обстеження
випробуваного й вивчення матеріалів справи й т.д. Поділ експертної праці
в рамках СПЭК одержало найменування функціонального поділу експертних
обов’язків і знайшло відбиття у відомчих документах по виробництву
судово-психіатричної експертизи. Розходження функціональних обов’язків
голови, члена комісії й лікаря-доповідача припустимі, якщо вони не
порушують процесуально-правових положень – рівноправності експертів,
особистої відповідальності кожного з них за проведене дослідження й
даний висновок та ін.
З питанням процесуально-правового статусу експерта тісно зв’язане
питання про його відвід. Особи, приваблювані до виробництва
судово-психіатричної експертизи, повинні бути компетентними (мати
пізнання, необхідними для дачі висновку) і об’єктивними (незацікавленими
наприкінці даної справи). Якщо особа не відповідає зазначеним вимогам,
то воно не вправі проводити експертизу й підлягає відводу. Обставини, що
ставлять під сумнів об’єктивність і компетентність експерта або підстави
для його відводу, перераховані в процесуальному законі (ст. 59, 67 УПК;
ст. 17, 20, 22 ЦПК).
На психіатра-експерта поширюються загальні підстави для відводу судового
експерта. Експерт-психіатр підлягає відводу, якщо він по даній справі є
учасником процесу або родичем кого-небудь із учасників процесу, або,
нарешті, якщо він перебував або перебуває від зазначених осіб (тобто
слідчого, прокурора, судді, обвинувачуваного, потерпілого, позивача,
відповідача й т.д.) у службовій або іншій залежності. Не може бути
експертом також особа, що брала участь у даній справі як фахівець. Не
можуть проводити по одній справі експертизу експерти, що складаються в
спорідненні між собою. Експерт підлягає відводу й у випадку, якщо
виявиться його некомпетентність.
На останній підставі варто зупинитися ледве більш докладно. Відповідно
до діючої інструкції про виробництво судово-психіатричної експертизи,
судово-психіатричним експертом може бути тільки лікар-психіатр. Але як
ми вже відзначали, не всякий лікар-психіатр у стані провести будь-яку
судово-психіатричну експертизу. Психіатричні пізнання неоднорідні, і
весь їхній масив можна, хоча й трохи умовно, підрозділити на три
категорії.
1) Загальпсихіатричні пізнання. Сюди ставиться знання основних медичних
питань надання психіатричної допомоги діагностики психічних розладів,
догляду за психічно хворими, їхнє лікування та ін. Такого роду питаннями
можуть обмежитися, наприклад, експертизи, призначувані по справах про
незаконне приміщення в психіатричну лікарню, необґрунтованому
застосуванні інших недобровільних психіатричних мір та ін.
2) Пізнання в областях, які можна було б назвати «традиційними» для
судової психіатрії. Вони складаються в з’ясуванні здатності суб’єкта
права по своєму психічному стані самостійно робити юридичні дії й нести
юридичну відповідальність. Подібного роду питання ставляться перед
психіатрами-експертами при виникненні сумнівів в осудності,
дієздатності, здатності до дачі показань свідків та ін.
3) Вузькоспеціальні психіатричні пізнання. Іноді в ході судочинства
необхідні пізнання, якими володіє лише відносно невелике число
фахівців-психіатрів. Наприклад, знання того, як діє на психіку людини
нове й ще дуже рідко застосовуване у вітчизняній медичній практиці
лікарський засіб.
Установити обставини, віднесені до першої групи, може по суті будь-який
лікар, що має психіатричну підготовку й стаж клінічної психіатричної
роботи. Друга група обставин припускає наявність у психіатра крім
загальпсихіатричних також поглиблених пізнань у традиційні для судової
психіатрії питаннях. Ними володіють співробітники судово-психіатричних
експертних установ (які, зрозуміло, здатні встановити й обставини,
віднесені до першої групи). Третя група обставин вимагає залучень як
експерт «вузькопрофільного» фахівця, знаючого саме в даній предметній
області психіатрії.
Нарешті, процесуальне законодавство передбачає таку підставу для відводу
експерта, як наявність інших (крім згаданих вище) обставин, що дають
підставу вважати, що експерт особисто, прямо або побічно зацікавлений у
справі. Питання про наявність «інших» підстав до відводу вирішується
щораз індивідуально, з обліком всіх конкретних обставин.
Проте про одній щодо частої для судово-психіатричній експертній практиці
ситуації варто сказати особливо.
Мова йде про допустимість доручати судово-психіатричну експертизу
випробуваного лікареві-психіатрові, що раніше надавав йому психіатричну
допомогу (тобто лікареві). Лікуючого лікаря-психіатра не можна визнати
повністю безстороннім. По-перше, раніше він уже обстежив даного
громадянина, давав медичну кваліфікацію стану його психічного здоров’я,
який він під час експертизи може виявитися у відомій мері зв’язаним.
По-друге, під час експертизи можуть розкрити помилки й порушення,
допущені раніше лікарем (поверхово проведене обстеження, помилкова
діагностика, неправильно проведене лікування, передчасна виписка із
психіатричного стаціонару й т.п.). У ході експертизи лікар може вжити
заходів до приховання своїх недоглядів, відстоювати свої явно помилкові
рішення. Все це здатно негативно позначитися на експертних дослідженнях
і їхніх результатах. По-третє, що лікує лікар-психіатр вступає зі своїм
пацієнтом у досить довірчі, емоційно пофарбовані відносини. Пацієнт і
його близькі вправі очікувати від лікаря дій по захисту їхніх інтересів
і нерідко зв’язують це з необ’єктивністю експертного підходу. У лікаря
мимоволі можуть виникнути почуття жалю, жалості до свого пацієнта,
бажання допомогти йому у важкій ситуації, що може завдати шкоди
встановленню експертної істини.
Перераховані обставини здатні зробити реальний негативний вплив не на
кожного лікаря. Але навіть потенційна погроза їхнього ефекту, що
спотворює, робить доручення лікареві судово-психіатричної експертизи
свого пацієнта вкрай небажаним. Причому незалежно від того, буде ця
експертиза одноособової або комісійної. Так що при напрямку громадянина
на судово-психіатричну експертизу його лікуючий лікар-психіатр підлягає
відводу.
Особи, що ведуть виробництво в справі, і керівники судово-психіатричних
експертних установ не повинні залучати до виробництва експертизи
психіатрів, які по тимі або інших підставах повинні бути відведені.
Відвід зацікавленому або недостатньо компетентному експертові може бути
заявлений учасниками процесу. Якщо підстави для відводу відомі самому
експертові, вона заявляє самовідвід. Питання про відвід особи, уже
призначеного в справі експертом, вирішується особою або органом, що
зробив це призначення.
У зв’язку з викладеним заслуговують на увагу спроби виділення в судовій
психіатрії особливої категорії експертів, експертних комісій і навіть
експертиз, іменованих незалежними. Цього найменування вдостоюються
головним чином судово-психіатричні експертизи, проведені членами
психіатричних співтовариств і асоціацій, у назві яких утримується слово
«незалежний» (наприклад, Незалежна психіатрична асоціація). Тут назва
«незалежний» не збігається з незалежністю експерта в процесуальному
змісті. Незалежним, так само як і компетентним, повинен бути кожний
експерт. Інакше він не вправі проводити експертизу й підлягає відводу.
Легалізація незалежних судово-психіатричних експертиз у якості особою
їхнього різновиду неприпустима, оскільки це носило б чітко виражений
дискримінаційний відтінок стосовно експертиз, що не попадають у дану
категорію.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
