Реферат на тему:
Звільнення від подальшого відбування покарання засудженого, що захворів
важким психічним розладом
Як ми вже відзначали, засуджені до позбавлення волі забезпечуються
психіатричною допомогою по підставах і в порядку, установленим
законодавством про охорону здоров’я. Психіатрична допомога виявляється
під час і по місцю відбування покарання. Але засуджений може занедужати
важким психічним розладом, що робить сам процес виконання покарання
неможливим. У результаті виникає необхідність звільнення хворого від
відбування покарання.
Згідно ч. 1 ст. 81 КК, від подальшого відбування покарання звільняються
засуджені, захворілі після здійснення злочину психічним розладом, що
позбавляє їхньої можливості «усвідомлювати фактичний характер і
суспільну небезпеку своїх дій (бездіяльності) або керувати ними».
Одночасно зі звільненням суд може призначити таким особам примусові міри
медичного характеру. Аналогічна норма втримується в ст. 362 УПК у її
нинішній редакції. У редакції, що діяла до 1 січня 1997 р., мова йшла
про звільнення від покарання осіб, що страждають хронічною щиросердечною
хворобою, що перешкоджає відбуванню покарання. Виключення з тексту
закону згадування про хронічний характер хвороби варто розцінити як явно
невдале. Суть справи в наступному.
По сформованій практиці при захворюванні засудженого важким, але
оборотним (тимчасовим) психічним розладом психіатрична допомога
виявляється без звільнення від покарання. Як правило, особа
направляється в психіатричний стаціонар (лікарню, психіатричне
відділення) пенітенціарної системи. По виходу із хворобливого стану
засуджений знову направляється у виправну установу, а час, проведений їм
у стаціонарі, входить у строк відбування покарання.
Подібний підхід до психічних розладів, що не ставиться до хронічних,
базується не тільки на сформованій багаторічній традиції вітчизняної
пенітенціарної психіатрії. Звільнити від покарання й направити на
примусове лікування засудженого з тимчасовим психічним розладом
найчастіше об’єктивно неможливо. Процес звільнення й можливого
застосування примусових медичних мір (а цей комісійний психіатричний
огляд особи в умовах стаціонару, судова процедура розгляду справи,
напрямок особи в психіатричну установу на примусове лікування,
проведення лікування і його скасування в судовому порядку) у багатьох
випадках виявиться триваліше, ніж саме захворювання. Тому й після
виключення зі ст. 362 УПК згадувань про хронічний характер психічної
хвороби питання про звільнення від покарання засуджених з важкими
психічними розладами варто розглядати лише за умови, що цей розлад є
хронічним.
Тим самим хронічний психічний розлад є медичний критерій психічних
розладів розглянутого виду. У якості їхнього юридичного критерію
виступає формулювання про неможливість для захворілого «усвідомлювати
фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій (бездіяльності) або
керувати ними»*. За допомогою юридичного критерію визначається глибина
(вага) психічного захворювання, наявність якого в засудженого обумовлює
необхідність звільнити його від покарання.
* Розглянута формула юридичного критерію цілком повторює юридичний
критерій неосудності, що не можна визнати вдалим рішенням. У набагато
більшому ступені характеру правових наслідків (звільнення від покарання)
відповідало б вказівку на позбавлення засудженого здатності розуміти
мети покарання й вимозі режиму його відбування. Разом з тим, як і у
випадку з неосудністю, формула юридичного критерію в чималому ступені
умовний. Головне її призначення – указати на наявність в особи важкого
психічного розладу, тобто розладу психотического рівня, якому клінічно
відповідають психоз і глибоке слабоумство.
Таким чином, що перешкоджає відбуванню покарання психічний розлад
характеризують наступні ознаки: а) розлад виникає під час відбування
покарання; 6) воно є хронічним (а не тимчасовим); в) воно досягає такої
глибини, коли хворої не в змозі «усвідомлювати фактичний характер і
суспільну небезпеку своїх дій (бездіяльності) або керувати ними».
Для звільнення від відбування від покарання внаслідок психічного розладу
досить установити сам факт захворювання, що підпадає під три
вищезгаданих ознаки. Не повинні прийматися в розрахунок вага зробленого
злочину, особистість засудженого, його поводження під час відбування
покарання й інших обставин, які можуть ураховуватися при рішенні про
звільнення від покарання через «іншу важку хворобу» (ч. 2 ст. 81 КК).
Звільнення від відбування покарання через хворобу складається із двох
етапів – досудебного й судового.
На досудебном етапі психічний розлад установлюється за допомогою
психіатричного огляду засудженого. Порядок проведення огляду
встановлений діючої на території Російської Федерації Наказом МВС СРСР
від 30 жовтня 1987 р. № 213 «Про порядок подання засуджених до
звільнення від покарання через хворобу» (Додаток 2 до Наказу)*.
* Наказ регламентує питання подання до звільнення від покарання не
тільки внаслідок психічних, але й важких соматичних захворювань («іншої
важкої хвороби» – по термінології ст. 81 КК).
Названий документ установив двоступінчасту систему огляду й прийняття
медичних рішень. Спочатку виробляється комісійний психіатричний огляд
засудженого в стаціонарних умовах психіатричної лікарні (відділення)
місць позбавлення волі. По його результатах складається Акт
психіатричного огляду засудженого. Потім «матеріали на психічно хворих»
(п. 3 Додатки 2) розглядаються «спеціальною медичною комісією» органів
внутрішніх справ. У її складі (в отличае від комісії, проведшей
стаціонарний огляд) не всі лікарі є психіатрами. Проте саме спеціальна
медична комісія приймає остаточне лікарське рішення.
Психіатричний огляд засуджених не є судово-психіатричною експертизою
(експертизою в процесуальному змісті). Воно проводиться на тім етапі,
коли порядок відбування покарання регулюється Кримінально-виконавчим
кодексом, а не УПК. Тому норми УПК, що регламентують виробництво
експертиз, на психіатричні огляди засуджених не поширюються.
В особливо складних випадках по клопотанню начальника виправної установи
стаціонарний психіатричний огляд засудженого може бути проведено
психіатрами стаціонарних судово-психіатричних експертних відділень для
осіб, що втримуються під стражів, або співробітниками ГНЦ соціальної й
судової психіатрії ім. В.П. Сербського. Це припустимо за умови: 1)
психіатри пенітенціарної системи не змогли дати висновок щодо характеру
наявного в засудженого психічного розладу; 2) керівник
судово-психіатричної експертної установи, куди звернувся із клопотанням
начальник виправної установи, згодний на проведення психіатричного
огляду засудженого. На час огляду засуджений міститься в стаціонар
судово-психіатричної експертної установи. Він направляється туди силами
й засобами органів внутрішніх справ. Співробітники експертних установ
проводять огляд також за правилами, установленим Наказом МВС СРСР від 30
жовтня 1987 р. № 213, і становлять акт психіатричного огляду засудженого
(а не експертний висновок).
Додаток 1 до Наказу МВС СРСР від 30 жовтня 1987 р. № 213 містить Перелік
захворювань, що є підставою для подання засуджених до звільнення від
відбування покарання. Він покликаний наповнити загальні критерії
захворювань, передбачені ст. 81 КК, конкретним клінічним змістом. У
переліку фігурують, зокрема, шизофренічні психози (безперервні й
приступообразно прогредиентные форми з несприятливим плином); різні
форми слабоумства (атеросклеротическое, епілептичне, пресенильная
(стареча) деменція та ін.); затяжні реактивні психози із прогредиентным
плином, що приймають характер хронічного психічного захворювання; і
інші.
У зв’язку із цим при характеристиці захворювань засуджених Наказ МВС
СРСР № 213 використає таку кваліфікацію, як «захворювання, передбачені
переліком» (тобто зумовлюючу необхідність звільнення від покарання) і
«захворювання, не передбачені переліком» (не перешкоджаючому подальшому
відбуванню покарання).
При виявленні в засудженого захворювання, віднесеного до першої
категорії, начальник виправної установи направляє в суд «Акт
психіатричного огляду засудженого», висновок спеціальної медичної
комісії й інші матеріали. Якщо ж спеціальна медична комісія не виявила
такого захворювання, то її голова повідомляє про цьому засудженому під
розписку.
Існування переліку породило серед судових психіатрів дискусію. Багато
хто з них сумніваються в його доцільності. По-перше, уважають вони,
перелік не в змозі охопити всіх можливих форм і різновидів психічних
розладів, що перешкоджають відбуванню покарання. Виникаючі при цьому
неминучі пробіли чреваті помилками. По-друге, подібного переліку немає
стосовно до психічних розладів, що виключають осудність, дієздатність
або здатність до дачі показань. Проводячи експертизу, експерти-психіатри
керуються загальними критеріями, що втримуються в законі, і прийнятої в
судовій психіатрії системою їхньої клінічної інтерпретації.
Прихильники переліку виправдують його існування тим, що він дає
лікарям-практикам конкретні клінічні орієнтири, без чого лікарські
висновки загрожують стати довільними, що не виключають невиправданих
розбіжностей, помилок і навіть зловживань. Перелік лише не повинен бути
вичерпної. Його необхідно зробити зразковим, тобто допускающим більше
широкі клінічні трактування й окремі доповнення.
До самого останнього часу розглянута дискусія залишається незавершеної.
Питання про звільнення від покарання у зв’язку із хворобою дозволяється
постановою судді районного (міського) народного суду по місцю відбування
покарання засудженим незалежно від того, яким судом був винесений вирок.
Підставою для розгляду справи суддею служить подання, що вноситься в суд
начальником установи або органа, що виконує покарання. Одночасно в суд
направляються висновок медичної комісії й особиста справа засудженого
(ч. 5 ст. 175 УПК).
Порядок розгляду справи й прийняття по ньому судового рішення
встановлений ст. 369 УПК. Справа розглядається суддею в судовому
засіданні при обов’язковій участі представників лікарської комісії, що
дала висновок. З огляду на двоступінчастий характер огляду засудженого й
прийняття лікарських рішень на досудебном етапі розгляду справи,
«представником лікарської комісії» може бути як психіатр, що приймала
участь у стаціонарному психіатричному огляді (і акт, що підписав,
психіатричного огляду засудженого), так і член спеціальної медичної
комісії. Оскільки в судовому засіданні може виникнути необхідність у
з’ясуванні якихось психіатричних питань, викликати в суд члена
спеціальної медичної комісії, що не є за фахом психіатром, не треба.
Частина 2 ст. 369 УПК як загальне правило передбачає виклик у судове
засідання самого засудженого. Тут необхідно відзначити, що ст. 369 УПК
стосується порядку дозволу всіх питань, пов’язаних з виконанням вироку,
і не робить застережень щодо особливостей виклику осіб із психічними
розладами. Немає сумнівів, що такий виклик неприпустимий, якщо психічний
стан засудженого робить його участь у судовому засіданні неможливим.
Розгляд справи починається доповіддю судді, після чого він заслуховує
осіб, що з’явилися в засідання. Потім суддя віддаляється в дорадчу
кімнату для винесення постанови (ч. 7 ст. 369 УПК). Суддя вправі винести
одне з наступних рішень: а) про звільнення засудженого від покарання й
застосуванні до нього примусових мір медичного характеру; б) про
звільнення засудженого від покарання без застосування до нього
примусових мір медичного характеру; в) про відхилення подання начальника
установи або органа, що виконує покарання.
Підстави застосування примусових мір медичного характеру і їхніх видів
повністю ідентичні тим, що застосовуються до несамовитого й до осіб, що
заболели після здійснення злочину, але до винесення вироку важким
психічним розладом*. У випадку незастосування зазначених мір суддя
передає захворілого «на піклування органів охорони здоров’я» (ч. 1 ст.
362 УПК). Процедура передачі законом не визначена. У цьому зв’язку
представляється, що суддя в кожному разі повинен сповістити про своє
рішення відповідний (територіальний) орган охорони здоров’я (краще
шляхом напрямку туди копії судової постанови). Реальну передачу
засудженого доцільніше проводити за домовленістю між органом охорони
здоров’я й адміністрацією установи, де засуджений відбував покарання
(або установи, де він фактично перебуває тепер).
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
