Реферат на тему:
Шизофренія
Шизофренія в перекладі із грецького означає «розщепленняНепрерывнотекущая шизофренія. Залежно від ступеня важкості психіки» –
втрата єдності психічної діяльності. Інакше кажучи, шизофренія приводить
до розщеплення мислення, зниженню, а також часом перекрученню емоційних
і вольових проявів. У цьому й складаються ті зміни, які вносить дане
захворювання в особистість хворого. Є достовірні дані про значення
спадкоємного нахилу при захворюванні шизофренією, однак причина її
виникнення дотепер невідома.
У судово-психіатричній клініці біля половини випробуваних, визнаних
несамовитими, становлять хворі шизофренією. Це свідчить про її велике
судово-психіатричне значення.
Захворювання починається найчастіше у віці від 15 до 25 років, що надало
право спочатку назвати її «раннє слабоумство». У той же час воно може
виникати в осіб моложе 15 років (дитяча й підліткова шизофренія) або ж у
зрілому й старечому віці (пізня, стареча шизофренія).
Шизофренія відрізняється різноманіттям клінічних проявів. У числі
властивих їй розладів і додаткових факторів основними є тип перебігу
хвороби й особливості симптомів, що характеризують хворобу. Ці показники
багато в чому взаємозалежні. Точне їхнє визначення сприяє дозволу як
проблем лікування, так і соціального прогнозу. Останній включає й
рішення питань, що ставляться до компетенції судової психіатрії.
Звичайно виділяють три основні форми шизофренії: безперервну,
приступообразно-прогредиентную й періодичну (рекуррентную).
Безперервно поточна шизофренія. Залежно від ступеня важкості
(прогредиентности) розрізняють вялотекущую, умеренно-прогредиентную й
злоякісну шизофренії.
Повільну шизофренія. В осіб із млявим плином шизофренії не
спостерігаються гострі психотические стану. На початку захворювання
відзначаються неврозоподобные розлади, невизначені скарги соматичного
характеру, невмотивовані коливання настрою, що виникають без об’єктивних
причин, почуття утоми. Повільний розвиток хвороби дозволяє хворим
тривалий час зберігати соціальну адаптацію. Хворі з неврозоподобными
розладами (істеричними проявами, навязчивостями, астенією) рідко роблять
протиправні дії. По-іншому коштує питання у випадках, коли
вялопротекающая шизофренія супроводжується чітко психопатоподобными
проявами. Присутність таких симптомів, як збудливість, дратівливість,
злостивість, брутальность, нестійкість настрою, схильність до дисфориям,
сугестивність, що сполучаються з емоційним і вольовим зниженням, є
сприятливим ґрунтом для здійснення різних антисоціальних дій.
Криминогенность даних хворих підсилюється під впливом зовнішніх
додаткових вредностей, у першу чергу вживання алкогольних напоїв і
наркотичних засобів. У стані наркотичного й алкогольного сп’яніння хворі
можуть робити всілякі, у тому числі тяжкі суспільно небезпечні діяння.
Особливе місце серед хворих вялотекущей шизофренією із
психопатоподобными розладами займають обличчя з вираженими розладами в
сфері потягів, так звані гебоиды. Дані хворі интравертированы,
малодоступні, мають поверхневі контакти з навколишніми, опозиційне до
них відношення (у тому числі й до членів родини), причому опозиційність,
негативізм приймають гротескний, перебільшений характер; поводження
відрізняється неадекватністю, звичайно включає елементи пустотливості.
Мислення носить аморфний, іноді паралогичный характер. У поводженні
хворих з гебоидными розладами відзначаються розгальмування (у тому числі
й сексуальна), перекручення потягів, нерідко імпульсивність, прагнення
до безцільного времяпрепровождению, пасивність. Інфантильні й вселяти^ся
больные, що, легко входять в антисоціальне середовище, звичайно схильні
до зловживання алкогольними напоями й наркотичними засобами,
бродяжництву, безладним сексуальним зв’язкам. У зв’язку із цим раніше їх
відносили до групи так званих морально божевільних. Такі хворі роблять
зґвалтування, хуліганські дії й крадіжки, тобто представляють підвищену
соціальну небезпеку для суспільства.
Умеренно-прогредиентная шизофренія (маревна, параноидная) починається у
віці 25-30 років. Вона розвивається поволі, поступово, особливо в перші
роки. Для зазначеної форми звичайно характерні маревні розлади.
Виникненню типового марення передує ініціальний період, під час якого у
хворих можуть спостерігатися нав’язливості й інші неврозоподобные
розладу (підозрілість, тривожність). Цей період може тривати кілька
років. Потім наступає паранойяльный етап хвороби. Поступово формуються
своєрідні комплекси патологічних надцінних і маячних ідей різного змісту
(отруєння, відносини, переслідування, ревнощів, іпохондричний, любовний
і ін.),
Паранойяльный етап триває від 2-3 до 15-20 років. Наступний етап
захворювання визначається приєднанням до марення галюцинацій і симптомів
психічного автоматизму (синдрому Кандинского-Клерамбо). Ускладнення
хвороби протікає з вираженою тривогою, страхом, виразною розгубленістю,
почуттям небезпеки, що загрожує, іноді кататоническими симптомами.
Надалі симптоми загострення згладжуються, і на перший план виступають
або прояву психічного автоматизму, у першу чергу псевдогалюцинації
(галлюцинаторный варіант параноидной шизофренії), або різні маячні ідеї
(переслідування, ревнощів і ін.), а психічні автоматизмы залишаються
нерозгорнутими (маревної варіант параноидной шизофренії).
Звичайно протиправні дії відбуваються на тлі загострення симптомів
психозу під час переходу хвороби в другий етап. Надалі може відбутися
ускладнення клінічної картини захворювання, поява марення величі. При
цьому зміст маревних і галлюцинаторных розладів стає фантастичним
(парафренный етап хвороби). Колишня маревна система починає розпадатися,
психічні автоматизмы підсилюються у своїй інтенсивності й стають більше
різноманітними. Суспільно небезпечні дії можуть відбуватися й на цих
віддалених періодах хвороби. Хвороба може стабілізуватися на кожному з
етапів.
Вихідні стани при параноидной шизофренії менш важкі, чим при злоякісній.
Багато хто із хворих параноидной шизофренією після лікування можуть
проживати в домашніх умовах, якщо їм постійно проводиться підтримуюча
терапія. Нерідко в них частково зберігається працездатність.
Злоякісна шизофренія починається найчастіше в юнацькому віці у вигляді
наростаючих особистісних змін. При цьому поступово зникають колишні
прихильності, губляться знайомі, друзі. До близького на тлі поступово
наростаючої байдужості виникають реакції подразнення, ворожість,
брутальність, що нерідко сполучаються із проявом брутальности. Часом про
батьків хворі говорять, як про своїх лютих ворогів. Поступово у хворих
губиться інтерес до навколишнього, властивим підліткам допитливість.
З’являються млявість, пасивність, що приводить до різкого зниження
шкільної успішності. Прагнення ряду хворих компенсувати недолік
психічної продуктивності завзятими заняттями успіху не дає. Часто в ці
періоди у хворих виникають невластиві їм інтереси. Вони починають
вибірково час від часу читати філософські або релігійні книги,
розробляють власні методи фізичного або духовного вдосконалювання.
На тлі первинних особистісних змін відбувається подальше ускладнення
захворювання, що наступає звичайно від року до п’яти років після його
початку. З’являються афективні, галлюцинаторные, маревні й
кататонические розладу. Їх характеризує одна основна риса: вони не
розгорнуті й, нашаровуючись при своєму розвитку один на одного, часто
заважають визначити, яке ж із всіх розладів є переважним. Два-чотири
року звичайно становлять тривалість манифестного періоду хвороби, після
якого наступає малоизменчивое кінцевий стан, що визначається емоційною
тупістю, різким зниженням цілеспрямованості вольових спонукань і
залишкових позитивних симптомів. Суспільно небезпечні діяння
відбуваються хворими як на початковому етапі, так і в період появи
властиво психотических розладів – марення, галюцинацій і т.д. Нерідко в
основі здійснення суспільно небезпечних дій лежать виражені зміни їхньої
особистості й імпульсивні дії.
Приступообразно-прогредиентная шизофренія. Даний тип захворювання
протікає у формі нападів, однак останні більше тривалі, чим при
періодичній шизофренії. Їхня відмінність полягає в тому, що крім
властивих рекуррентной шизофренії розладів тут постійно зустрічаються
такі синдроми, які при періодичному плині або відсутні зовсім, або ж
з’являються в резидуальном виді на віддалених етапах хвороби. Такими
синдромами є: гострий вербальний галлюциноз, розгорнутий синдром
Кандинского-Клерамбо, стану гостро виникаючого интерпретативного
марення, виражені й тривалі кататонические розладу без онейроидного
потьмарення свідомості, парафренные стану. Крім того, при
приступообразно-прогредиентной шизофренії визначальний напад розладу
виникають без усякої послідовності, хаотично. За нападами ідуть періоди
хворобливої симптоматики (ремісії). Однак від нападу до нападу
відзначаються усе більше помітні зміни особистості й наростання
слабоумства. Ніж складніше напад, тим він звичайно триваліше.
Криминогенность хворих рекуррентной і приступообразно-прогредиентной
шизофренією в період манифестного психозу порівняно невисока, тому що
вони в гнітючому числі випадків вчасно направляються в психіатричні
лікарні. Здійснення суспільно небезпечних дій цими хворими можливо в
самому початковому періоді захворювання при наявності таких розладів, як
розгубленість, гостре почуттєве марення, психічні автоматизмы, рухове
порушення з імпульсивними діями на тлі тривоги або страху. Гнітюче число
протиправних дій відбуваються хворими приступообразно-прогредиентной
шизофренією в періоди ремиссий.
Періодична шизофренія. Періодична (рекуррентная) шизофренія
відрізняється виникненням гострих, щодо короткочасних, психотических
нападів, що перемежовуються світлими проміжками (интермиссиями). При цій
формі плину захворювання зміни особистості наростають повільно. Напади
можуть визначатися всілякими симптомами: афективними (депресивними,
маніакальними), у формі онейроидной кататонії. Звичайно перші напади
розвиваються в певній послідовності й у ряді випадків при повторних
поверненнях хвороби зберігають колишню структуру (тип «кліше»). Однак
частіше повторні напади протікають зі зміною симптоматики як убік її
ускладнення, так і убік її уплощения (редукція позитивних розладів). У
розвитку нападів рекуррентной шизофренії можна виявити певну
послідовність розвитку психопатологічних розладів. Спочатку виникають
афективні порушення. Знижений настрій завжди сполучається із тривогою,
примхливістю, уразливістю, слізливістю. Гипоманиакальные стани
супроводжуються захопленістю, розчуленням, почуттям прозріння.
Протилежні за структурою афективні синдроми можуть поміняти один одного.
Протягом коротких відрізків часу інтенсивність афективних розладів
піддається значним коливанням. При поглибленні хвороби починають
переважати тривога, страх, або захоплені-екстатичні стани. Наростає
рухове порушення або, навпроти, з’являється загальмованість. Надалі
виникає різний по змісту образне марення. У своєму наступному розвитку
марення змінюється убік наростання фантастичного змісту. Воно офарблює
напливи спогадів минулого, придбані знання, що відбувається навколо.
Якщо раніше у хворого переважало рухове порушення, то тепер воно всі
частіше переміняється станами обездвиженности й, нарешті, на висоті
нападу розвивається ступор з онейроидным потьмаренням свідомості. Напад
рекуррентной шизофренії може зупинитися у своєму розвитку на будь-якому
етапі. Якщо все обмежується появою тільки афективних розладів, то
говорять про циркулярну шизофренію. У випадках переваги депресивних
розладів і депресивних форм марення (самозвинувачення, обвинувачення), а
також гострого марення – про депрессивно-параноидной шизофренії. При
розвитку нападу з онейроидом – про онейроидной кататонії. Частота
нападів різна – від одного протягом всього життя до багатьох десятків.
Особливості ремиссий залежать від багатьох факторів, у першу чергу від
частоти й структури нападів. Чим напади частіше й складніше, тим ремісії
гірше, і навпаки. Звичайно зміни особистості при рекуррентной шизофренії
виникають лише після ряду нападів. Вони проявляються зниженням психічної
активності й звуженням кола інтересів.
Фебрильная кататонія (особливо злоякісна форма). Фебрильная форма
шизофренії є найбільш важким злоякісним видом шизофренічного психозу.
Фебрильные напади можливі як при рекуррентной, так і при
приступообразно-прогредиентной формі шизофренії. Клінічна картина
фебрильного нападу виглядає у вигляді різко виражених
кататоно-онейроидных розладів. На висоті фебрильного нападу
кататоническое порушення змінюється, стає аментивноподобным.
Підвищена температура (субфибрилитет) звичайно буває із самого початку
нападу, уже на стадії продромальных розладів, з наступним різким
підвищенням у період розгортання кататонического стану.Однак іноді
температура підвищується тільки на висоті нападу. Загальна тривалість
гарячкового стану значно коротше нападу (від декількох тижнів до
двох-трьох місяців). Температурна крива нехарактерна для якого-небудь
соматичного або інфекційного захворювання. Іноді температура ранком
вище, ніж увечері, і досягає високих цифр (39-40°С). Типовий зовнішній
вигляд хворих: пропасний блиск око, сухі запечені губи, покриті
геморрагическими кірками, суха червона або обкладена мова, гіперемія
шкірних покривів. Нерідко буває герпес, синці на шиї, спонтанні носові
кровотечі, алергійні висипання. Іноді, навпроти, при високій температурі
зазначених пропасних ознак немає. Відзначаються патологічні реакції
серцево-судинної системи: ослаблення серцевої діяльності з падінням
артеріального тиску, прискорений слабкий пульс. Реакції крові
неспецифічні: лейкоцитоз, зрушення вліво, токсична зернистість
лейкоцитів, лимфопения, збільшення СОЭ. В окремих випадках підвищені
залишковий азот, білки й білірубін сироватки крові, змінений зміст
хлоридів. Поряд із цим у сечі виявляються виражені зміни, характерні для
патології бруньок. Бактеріологічний посів крові дає негативні
результати. Все це вказує на токсикоз.
Динаміка психічних порушень відбувається в міру наростання
загальсоматичних симптомів від типових для
приступообразно-прогредиентной шизофренії гострих кататоно-онейроидных
розладів (якими може обмежуватися) убік аментивноподобного й навіть
гіперкінетичного порушення. При розвитку аментивноподобного стану
порушення стає безладним, хаотичним. Мова стає зовсім нескладною (окремі
звуки, склади, обривки фраз).
У цей час при широкому застосуванні аминазина летальні исходы рідкі, але
все-таки бувають. Смерть від серцевої недостатності (іноді на тлі
мелкоочаговой пневмонії) наступає в стадії аментивноподобного або
гіперкінетичного порушення при їхньому переході в кому.
Зворотний розвиток нападу відбувається по миновании фебрильных явищ. У
цьому випадку клінічна картина захворювання здобуває знову типовий для
рекуррентной або приступообразно-прогредиентной шизофренії вид.
Виникнення фебрильной картини не робить істотного впливу на тривалість
нападу й подальший плин захворювання.
Клінічне спостереження. Випробуваний А., 34 років, обвинувачується в
здійсненні хуліганських дій.
Ріс і розвивався відповідно до вікової норми. Переніс дитячі інфекції
без ускладнень. Закінчив 8 класів загальноосвітньої школи, курси
продавців. Учився добре. По характері формувався товариським,
урівноваженим, допитливим. Працював продавцем, агентом з постачання,
завідувачем складом. У роботі проявляв спритність і моторність.
У віці 25 років в А. без видимої причини з’явився подавлений настрій,
почуття туги. Незабаром воно змінилося повышенно-возбужденным настроєм
із зайвою рухливістю, балакучістю. Уважав себе обдарованою людиною,
говорив навколишньої, що він довідається їхньої думки й що він повинен
бути спрямований у разведшколу для підготовки до важливого завдання. У
той період мало спав, увесь час перебував у русі, розкидав особисті
речі, ходив напівроздягненим і босим. Періодично відчував страх, «чув»
постріли, говорив про бомбардування, що готується. При госпіталізації в
психіатричну лікарню вчинив опір. У лікарні перший час пручався огляду й
лікувальним процедурам, завзято відмовлявся від їжі, у зв’язку із чим
його годували через зонд. Був напруженим, злісним. З окремих висловлень
удалося з’ясувати, що йому страшно, що навкруги «іде гра», «його
перевиховують за допомогою спеціального психічного впливу». Після
проведеного лікування стан покращився, був виписаний з діагнозом
«Шизофренія, ремісія з дефектом». Кілька місяців перебував на
інвалідності II групи, потім був переведений на III групу інвалідності.
Улаштувався працювати провідником поїзда. Зрідка вживав спиртні напої,
вступав у випадкові полові зв’язки. Вирішив продовжити навчання,
надійшов у технікум. Заняття давалися йому важко, зазнавав труднощів
зосередження, але періодично «голова працювала інтенсивно».
З матеріалів кримінальної справи відомо, що А. прийшов на дачну ділянку
незнайомого йому громадянина К. і почав вимагати, щоб собака, що
належить К., перестав гавкати. Коли його попросили піти, А., нецензурно
сварячись, побив К. і наніс йому ножові поранення.
Під час проходження судово-психіатричної експертизи А. відзначав, що
думки в нього те відключаються, то їх з’являється дуже багато.
Перебуванням у психіатричному стаціонарі не тяготився, не проявляв
занепокоєння про своє майбутнє. Уважав, що на експертизу його помістили
у зв’язку з «стовідсотковим виявленням злочинності», щоб «навмисне
засудити». Насправді ж він ні в чому не винуватий. Говорив, що після
лікування в психіатричній лікарні в нього з’явилися «урівноваженість і
самоконтроль», він став «добре володіти собою, здатний правильно
оцінювати інших людей і доходити до змісту подій, що відбуваються,».
У минулому А. переніс напад психозу, у структурі якого відзначалися
мінливі афективні розлади (депресія швидко перемінялася маніакальним
станом, а потім страхом), несистематизоване образне марення, окремі
прояви психічного автоматизму (симптом відкритості), вербальні
галюцинації й кататонические симптоми, серед яких чітко був виражений
негативізм. У цілому напад був досить типовий для
приступообразно-прогредиентной шизофренії. На користь цього діагнозу
говорить і характер наступної ремісії. У її структурі відзначалися
психопатоподобные розлади й стерті біполярні коливання настрою. Вказівки
самого хворого на появу в нього чорт урівноваженості завжди свідчить про
той або інший ступінь емоційного зниження. Про це говорить і байдуже
відношення А. до вчиненого й своїй долі. Правопорушення було зроблено А.
у період легкого підйому настрою (у гипоманиакальном стані) і розладів,
що підсилилися в той період психопатоподобных. Висновком
судово-психіатричної експертизи А. був визнаний несамовитим і
спрямований на примусове лікування в психіатричний стаціонар загального
типу.
Судово-психіатрична оцінка. Біля половини випробувану, минаючу
судово-психіатричну експертизу по кримінальних справах і визнаних
несамовитими, страждають шизофренією. Визнання особи, що страждає
шизофренією з різним типом плину, несамовитим або осудним залежить від
ряду факторів.
У тих випадках, коли клінічна картина психозу або виразні зміни
особистості в період ремісії (симптоми дефекту в емоційній, вольовій і
когнітивній сферах) не викликають сумніву відносно діагнозу шизофренії,
особа зізнається несамовитим. У цьому випадку мова звичайно йде про
хронічний психічний розлад, коли навіть ремісія (поліпшення стану)
носить нестійкий і неглибокий характер.
Якщо правопорушення відбувається хворими шизофренією, у минулому
перенесшими психотический напад, у період стійкою й глибокої ремісії без
виразних змін особистості, у цих випадках вони звичайно зізнаються
осудними. Дане рішення приймається в тому випадку, якщо глибока ремісія
без помітних особистісних змін тривала, хворі добре соціально
адаптовані, і в них в умовах психотравмирующей ситуації, у тому числі й
пов’язаної із судово-слідчим виробництвом, не виникає погіршення
психічного стану.
При розвитку шизофренії вже після здійснення правопорушення, у період
наслідку або після осуду, під час знаходження в місцях позбавлення волі,
хворі звільняються від відбування покарання (ч. 1 ст. 81 КК і ст. 362
УПК), хоча у відношенні інкримінованих їм діянь вони зізнаються
осудними. Таких хворих за рішенням суду направляють у психіатричні
стаціонари на примусове лікування.
Під час судово-психіатричного огляду хворі шизофренією іноді прибігають
до диссимуляции наявних у них психічних порушень. Дане явище частіше
спостерігається у хворих з депресивними й маревними розладами. Ці особи
всіляко намагаються довести, що вони психічно здорові, воліючи нести
відповідальність за зроблене правопорушення, чим бути визнаними хворими.
Більші складності при розпізнаванні шизофренії виникають на початкових
її етапах, а також при млявому її плині, коли переважають
психопатоподобные й неврозоподобные розладу. У цих випадках часто
недооцінюється ступінь змін особистості й переоцінюється значення
психотравмирующих факторів. Визнані осудними дані особи можуть тривалий
час перебувати в місцях позбавлення волі, відбувати покарання, а потім у
результаті загострення хвороби або наявних у них змін особистості робити
повторні суспільно небезпечні діяння.
Здатність свідків і потерпілих, що страждають шизофренією, брати участь
у судово-слідчому процесі, правильно сприймати обставини в справі й
давати про їх правильні показання обов’язково повинна оцінюватися з
урахуванням сохранных сторін їхньої психічної діяльності, а також
залежно від характеру аналізованої кримінальної ситуації, учасниками
якої вони виявилися. При дотриманні зазначених принципів цивільні права
психічно хворих – потерпілих і свідків – завжди будуть дотримані.
Досить часто хворі шизофренією проходять судово-психіатричний огляд у
цивільному процесі, коли вирішуються питання їхньої дієздатності й
установлення над ними опіки. Необхідність охорони прав психічно хворих і
питання профілактики суспільно небезпечних дій визначають значення даних
експертиз. Між експертними показниками осудності й дієздатності в деяких
випадках можлива розбіжність. Питання про дієздатність розглядається як
здатність розуміти значення своїх дій і керувати ними. Особливості
клініки шизофренії, можливість задовільної соціальної адаптації хворих і
особливих вимог, пропоновані до суб’єкта при здійсненні різних юридичних
дій (майнові угоди, шлюбні відносини, виховання дітей), викликають
необхідність диференційованої оцінки хворих стосовно до різних правових
актів.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
