Реферат на тему:
Олігофренії (уроджене слабоумство)
Олігофренії (у перекладі із грецького – недоумкуватість) – це група
різних по етиології й патогенезі непрогредиєнтних хворобливих станів
психіки, пов’язаних з порушенням онтогенезу, загальною ознакою яких є
наявність уродженої або придбаної в ранньому дитячому віці (до 3 років)
загальної психічної неповноцінності з переважною недостатністю
інтелектуальних функцій.
Відмінною рисою олигофрений є те, що характерні для них психічні розлади
виникають не в результаті зниження інтелекту й інших функцій психіки, як
це спостерігається при всіх інших психічних захворюваннях, а являють
собою їхнє споконвічне недорозвинення.
Неправомірно порівнювати загальне психічне недорозвинення при
олигофрений з віковою психічною незрілістю в дитячому віці, оскільки при
наявності олигофрений страждають саме ті психічні функції, які й
забезпечують нормальне дозрівання дитячої психіки на різних вікових
етапах її формування.
Основними критеріями олигофрений є:
1) психічне недорозвинення з перевагою інтелектуальної недостатності й
відносно менш грубим недорозвиненням емоційної сфери;
2) непрогредиентность інтелектуальної недостатності;
3) уповільнений темп психічного, а часто й фізичного розвитку індивіда.
Поширеність. У зв’язку з відсутністю загальновизнаних критеріїв
діагностики дані про поширеність олигофрений надзвичайно суперечливі. За
даними ВІЗ (1995), розумова відсталість широко поширена в усім світі й
виявляється в 1-3% населення. Поруч авторів відзначається перевага серед
хворих олігофренією осіб чоловічої статі. Це пояснюється більшої
антенатальної й постнатальной повреждаемостыо осіб чоловічої статі в
порівнянні з жіночим, а також зчепленим з Х-хромосомой спадкуванням
олигофрений (Г.С. Маринчева, 1972).
За даними ВІЗ в останні десятиліття відбувається нагромадження в
населенні осіб з уродженою розумовою недостатністю, що зв’язують із
погіршенням екологічної ситуації у світі, підвищенням рівня і якості
медичної допомоги й, що збільшилися внаслідок цього виживанням дітей з
пороками розвитку й з дефектами центральної нервової системи.
Этиология. Всі этиологические фактори олигофрений підрозділяють на
ендогенні (спадкоємні) і екзогенні (внешнесредовые). У зв’язку із цим
виділяють форми олигофрений, зв’язані переважно зі спадкоємними
факторами й внешнесредовыми впливами на різних етапах онтогенезу
(внутрішньоутробними, перинатальными, постнатальными). Крім того,
можливо сукупний вплив спадкоємних і средовых факторів.
До теперішнього часу відомо більше 300 різних спадково обумовлених
захворювань, що супроводжуються вродженою розумовою відсталістю. Серед
хромосомних аномалій, пов’язаних з олігофренією, виділяють хвороба
Дауна, энзимопатические форми олигофрений (фенилкетонурия,
галактоземия), синдром Марфана й ін. Установлено певну закономірність,
що полягає в тім, що глибокі ступені розумової відсталості частіше
відзначаються при рецессивном типі спадкування, у той час як при
олигофрений з домінантним типом спадкування частіше відзначається
неглибокий інтелектуальний дефект.
Велике значення в этиологии олигофрений приділяється хромосомним
абберациям і мутаціям, що виникають при певних несприятливих умовах
зовнішнього середовища. Причини структурної зміни хромосомного комплексу
ще мало вивчені. Уважається, що мутагенними властивостями володіє
іонізуюча радіація, багато хімічних і токсичних речовин, деякі лікарські
препарати (антибіотики, сульфаніламідні препарати, барбитураты й т.д.),
ендогенні порушення метаболізму, старіння організму, вірусні інфекції й
інші фактори зовнішнього середовища.
Уроджена розумова відсталість може бути пов’язана з органічною поразкою
головного мозку в результаті різних шкідливих впливів на зародок і плід
на різних етапах внутрішньоутробного розвитку, а також під час пологів і
в післяпологовому періоді. Найбільшою патогенністю в цьому плані володіє
алкогольна й наркотична інтоксикація в батьків, вплив різних
медикаментозних засобів, які мати вживала під час вагітності й при
годівлі грудьми. Певне значення в недорозвиненні мозку при вродженому
слабоумстві надається интранатальной гіпоксії й родовій травмі. До
кисневого голодування й порушення розвитку плода можуть вести важкі
хронічні захворювання матері під час вагітності, такі так
серцево-судинна недостатність, хвороби крові, бруньок, эвдокринопатии й
т.д. У числі патогенних факторів, які можуть вести до порушення розвитку
мозку у внутрішньоутробному періоді розвитку, важливе місце належить
інфекціям. Найнебезпечнішими для плода вважаються вірусні інфекції
(корева краснуха, грип, інфекційний гепатит і т.д.). Є численні дані про
роль токсоплазмозу й сифілісу батьків у виникненні олигофрений.
У закордонній літературі широко обговорюється этиологическая роль
культуральных і соціальних факторів у виникненні вродженої розумової
відсталості. Социокультуральная депривация в перші роки життя дитини
може вести до порушень психічного розвитку, що підтверджується
дослідженням «детей-маугли».
За даними різних авторів, питома вага спадково обумовлених форм
олигофрений менше, ніж екзогенних.
Незважаючи на безсумнівні досягнення у вивченні этиологии вродженої
розумової відсталості, этиология чітко встановлена тільки для 35% форм
олигофрений. Форми з невстановленої этиологией називають
недиференційованими або идиопатическими. Їхня частка в групі олигофрений
знижується в міру нагромадження наукових знань про этиологии й патогенез
розумової відсталості.
Таким чином, этиология олигофрений різноманітна. Вони можуть бути
обумовлені багатьма спадкоємними, экзогенно-органическими й
социально-средовыми факторами. Захворювання виникає в результаті впливу
одного із цих факторів або в результаті складної взаємодії багатьох
патогенних вредностей.
Клініка. Клінічні прояви олигофрений різноманітні, що пов’язане з
розмаїтістю клінічних форм і різним ступенем психічного недорозвинення.
Незважаючи на це все вони мають загальні ознаки, що дозволяють об’єднати
всі ці форми патології в єдину групу.
Характерною рисою олигофрений є наявність тотального психічного
недорозвинення, що проявляється не тільки в порушенні пізнавальної,
інтелектуальної діяльності, але й у мисленні, сприйнятті, мові,
моторики, емоційно-вольовій сфері. При цьому в першу чергу страждають
онтогенетически більше молоді психічні функції, такі як мислення й мова.
Онтогенетически більше древні – елементарні функції психіки, інстинкти –
залишаються відносно більше сохранными. У значній мірі страждають
процеси мислення, які характеризуються слабістю абстрагування з
перевагою конкретних зв’язків і асоціацій, неможливістю відверненого й
недостатністю логічного мислення.
Поряд із цим відзначається слабість активної, цілеспрямованої уваги.
Сприйняття формується зі значним відставанням, відрізняється
недостатньою активністю, звуженням і вповільненням як зорових, так і
слуховых і кинестетических відчуттів. Порушено цілеспрямовану довільну
увагу, воно важко залучається, легко розсіюється, із працею фіксується.
Все це не дозволяє активно й вибірково вивчати окремі явища й предмети,
обсяг і глибину їхніх властивостей. Переважає пасивна увага, коли хворі
бездумно реєструють навколишнє без яких-небудь спроб його розуміння й
аналізу. Вони сприймають лише зовнішні ознаки предметів і явищ і не
осмислюють внутрішні логічні зв’язки й відвернені словесні пояснення.
Все це порушує орієнтування в середовищі, перешкоджає встановленню
повних зв’язків між об’єктами навколишнього світу, подібності й
розходження між ними.
Пам’ять недостатня, особливо страждає вищий рівень пам’яті – логічне й
опосередковане запам’ятовування, у той час як механічна пам’ять може
бути сохранной і навіть гипертрофированно розвитий.
Значне місце в структурі психічного недорозвинення займають порушення
розвитку мови. Мова формується із запізненням, часто фонетично
перекручена, порушений її граматичний лад, фрази бедные, односкладові.
Хворі випробовують утруднення у формулюванні своїх думок, зазнають
труднощів при засвоєнні навичок читання й листи. Проявляється виразна
дисоціація між активним і пасивним словниковим запасом. Активна мова
бідна, одноманітна, буяє штампами й стереотипними оборотами. Рівень
розвитку функції мови завжди зв’язаний зі ступенем інтелектуальної
недостатності. Значною нерівномірністю розвитку відрізняється й
емоційно-вольова сфера. При відносній схоронності елементарних емоційних
проявів вищі емоції (гностичні, моральні) виявляються недостатньо
диференційованими, недорозвиненими. Виникнення емоційних реакцій
безпосередньо пов’язане з конкретною ситуацією й повністю нею
визначається.
Вольова сфера характеризується слабістю спонукань і ініціативи,
відсутністю або недостатньою самостійністю. Учинки відрізняються
імпульсивністю, необдуманістю, нецілеспрямованістю. Відсутня боротьба
мотивів, часто спостерігається негативізм.
У зв’язку з обмеженістю й примітивністю мислення, відсутністю його
самостійності, слабості вольових процесів, поводження хворих
визначається потягами й афектами, а також у значній мірі – ситуаційними
обставинами й рівнем зрілості особистості.
Частим і постійним проявом олігофренії вважається недорозвинення рухової
сфери. Це проявляється в запізнюванні й уповільненні темпу розвитку
локомоторних функцій. Рухи вбогі, кутасті, відрізняються недостатньою
доцільністю, непослідовністю, непогодженістю, що в цілому робить їх
непродуктивними. Особливо страждають найбільш тонкі й точні рухи,
жестикуляція й міміка. Крім того, для цих осіб характерно рухове
занепокоєння, метушливість.
Ступінь емоційного дефекту й слабості вольових процесів, продуктивна
діяльність визначаються глибиною інтелектуальної недостатності.
У соматичному стані відзначаються ознаки загального фізичного
недорозвинення, дисплазии, диспропорциональность тулуба й кінцівок,
скривлення хребта, церебрально-ендокринна недостатність, недорозвинення
полових органів, порушення темпів і строків полового дозрівання.
Неврологічні прояви звичайно корелюють із вагою поразки центральної
нервової системи, вони неспецифічні й відрізняються значним
різноманіттям. У хворих можливі загальмозкові й осередкові органічні
неврологічні симптоми аж до паралічів, парезів, диэнцефальных порушень і
судорожних пароксизмов, типові м’язова гіпотонія або гіперкінези.
Ступінь виразності олігофренії може бути різної. По ступені розумової
недостатності олігофрени підрозділяються на три групи: дебільність,
имбицильность, ідіотія.
Ідіотія – найбільш виражена форма вродженого розумового слабоумства. З
раннього дитинства відзначається виражене відставання хворих у
психічному й фізичному розвитку. У більшості з них спостерігається
виражений ступінь моторного порушення або інші супутні дефекти, що
вказують на наявність аномального розвитку центральної нервової системи.
Часто відзначаються важкі неврологічні й соматичні порушення, епілепсія,
розлади зору й слуху. Моторика формується незграбної, без
содружественного руху рук і ніг. Більшість хворих нерухливі або різко
обмежені в рухливості. Вираження особи звичайно бессмыссленное, мова не
формується. Вони можуть видавати тільки нечленороздільні звуки, окремі
склади. Звернену до них фразову мову не розуміють, з ними можливі лише
самі примітивні форми спілкування. Навички самообслуговування й
охайності не формуються, вони страждають нетриманням сили й калу.
Поводження зовні невмотивоване. Можуть спостерігатися окремі імпульсивні
вчинки, агресія. Вони практично нездатні піклуватися про свої основні
потреби й потребують постійної допомоги й нагляді.
Імбецильність – тупоумство. У цієї категорії осіб повільно розвиваються
розуміння й використання мови, а остаточний розвиток у цій області
обмежено. Відстає розвиток навичок самообслуговування й моторики, деякі
хворі мають потребу в нагляді протягом всього життя. Тільки частина
хворих з імбецильністю освоює основні навички, необхідні для читання,
листи й рахунки. Освітні програми можуть дати можливості для розвитку
свого обмеженого потенціалу й придбання деяких базисних навичок. Такі
програми відповідають уповільненому характеру навчання з невеликим
обсягом засвоюваного матеріалу. У дозрілих літах особи з помірною
розумовою відсталістю звичайно здатні тільки до простої практичної
роботи при ретельній побудові завдань і забезпеченні кваліфікованого
нагляду. Зовсім незалежне проживання досягається рідко. Мобільність,
фізична активність дозволяє їм установлювати контакти, спілкуватися з
іншими людьми, брати участь в елементарних соціальних заняттях. При
помірній розумовій відсталості інтелект не розвинений у достатньому
ступені й хворі не можуть засвоювати систему моральних заборон і основні
норми соціально значимого поводження, нездатні до самостійної сімейної,
суспільної й, головне, трудової діяльності.
Дебільність – це легкий ступінь розумової відсталості. Ці особи, хоча й
здобувають мовні навички із затримкою, здатні використати мову в різних
цілях, брати участь у клінічному розпиті. Основні утруднення звичайно
спостерігаються при підвищенні вимог соціального середовища,
необхідності освоїти читання й лист, орієнтації в символічному
середовищі, «ускладненої» контекстами, значеннями й цінностями. Проте
при легкій розумовій відсталості можливе працевлаштування, що вимагає
здатностей до практичної малокваліфікованої діяльності. Особи з легкою
розумовою відсталістю справляються з вимогами, пов’язаними із сімейним
життям, вихованням дітей або з адаптацією до культуральным традицій і
норм.
Залежно від виразності емоційно-вольових порушень виділяють «простий»
тип олігофренії, при якому емоційно-вольові розлади виражені незначно
(М.С. Певзнер, 1963), гіпердинамічний тип, при якому переважають рухове
розгальмування й занепокоєння, і гиподинамический тип із загальною
загальмованістю психічних процесів.
Динаміка олігофренії визначається еволюцією вікового дозрівання,
процесами компенсації й станами декомпенсації у зв’язку з
дезорганізацією функціонально недостатніх систем мозку під впливом
несприятливих зовнішніх обставин.
При позитивної эволютивной динаміці олігофренії відбувається поступове
поліпшення інтелектуальних функцій з розвитком процесів абстрагування й
узагальнення. Формується вищий рівень пам’яті, стабілізується емоційна
сфера, більше стійкими стають вольові прояви, з’являється можливість
переключаемости психічних процесів. Одночасно відзначається
вдосконалювання мови й моторики. Можливо зворотний розвиток багатьох
неврологічних хворобливих проявів з нівелюванням, у першу чергу,
церебрастенических розладів і помітним згладжуванням неврологічної
симптоматики.
Під впливом лечебно-коррекционных заходів, при адекватних умовах життя й
навчанні ці особи до кінця навчання в школі виявляються здатними до
вибору професії, відносно задовільно пристосовуються в побуті, знаходять
свою так звану «соціальну нішу», усередині якої вони досить добре
адаптовані, здатні досягати певних успіхів і щодо гарного рівня
соціального функціонування.
Рівень розвитку особистості в результаті позитивної эволютивной динаміки
багато в чому залежить від споконвічного ступеня загального
недорозвинення й від особливостей емоційно-вольової сфери. Але за інших
рівних умов істотну роль роблять відповідні
реабилитационно-коррекционные заходу, при правильному й наполегливому
застосуванні яких навіть при імбецильності можливі гарна компенсація й
формування своєї «соціальної ніші».
Стану декомпенсації, як один із проявів негативної динаміки олигофрений,
можливі в періоди вікових кризів. У їхньому розвитку беруть участь
судинні порушення, ликвородинамические й ендокринно-гуморальні зрушення,
пов’язані з віковими кризами або додатковими екзогенними впливами у
вигляді травм голови, інфекцій, несприятливих соціально-побутових умов і
неправильної психолого-педагогічної корекції.
Судово-психіатрична оцінка. Для судово-психіатричної оцінки осіб з
розумовою відсталістю основним є виявлення її глибини в зіставленні зі
здатністю засвоювати систему моральних заборон і основних норм
социально-значимого поводження.
Особи з ідіотією й імбецильністю вкрай рідко направляються на
судово-психіатричну експертизу на предмет рішення питання про їхню
осудність, тому що вони безініціативні, нездатні до самостійної
організації свого поводження, перебувають під постійним наглядом і не
роблять суспільно небезпечних дій. Найчастіше вони, у силу їх пасивної
подчиняемости й сугестивності, є об’єктами сексуальних зазіхань і тому
направляються на судово-психіатричну експертизу на предмет визначення
їхньої здатності правильно сприймати обставини, що мають значення для
справи, і давати про їх правильні показання.
Сильна залежність від тих, хто про їх піклується, значний дефіцит
пізнавальної діяльності в осіб з помірною розумовою відсталістю не
дозволяють сформуватися в них поданню про себе як про самостійну
особистість. Всі дії осіб з помірною розумовою відсталістю
характеризуються імпульсивністю, відсутністю якої-небудь усвідомленості
й тим більше розуміння протиправності. Ці особи не здатні розуміти
протиправність і караність тих або інших діянь, давати оцінку юридично
значимим ситуаціям. Тому вони несамовиті, недієздатні й не можуть
правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, і давати
про їх правильні показання.
Особи з легкою розумовою відсталістю (дебільність) здатні свідомо
регулювати своє поводження в юридично значимих ситуаціях, можуть
передбачати наслідки своїх учинків. Це основний аргумент на користь
визнання таких осіб осудними. У деяких випадках, при різних
правопорушеннях, що вимагають різного обсягу осмислення їхнього
протиправного характеру, можливий висновок про осудність у відношенні
одного суспільно небезпечного діяння й неосудності у відношенні іншого.
Аналогічним образом легка розумова відсталість не заважає суб’єктові
своїми діями здобувати для себе цивільні права й мати обов’язки, а також
правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, і давати
про їх правильні показання.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
