РЕФЕРАТ
на тему:
Проблема корекції психічного розвитку в дитячому віці
ПЛАН
1.Порушення особистісного розвитку в дитячому віці.
2.Замкнутість і її корекція.
3. Корекційна робота з дітьми, у яких є проблеми із самооцінюванням
Порушення особистісного розвитку в дитячому віці.
Порушення особистісного росту надзвичайно розповсюджені як в
дитячому, так і в дорослому віці. Часто виявляється, що за тим чи іншим
порушенням когнітивних процесів (відставання в розвитку розумових
здібностей в дитини) приховується порушення особистісного розвитку
(Г.М.Бреслав, 1990).
Можливо, це будується на тому, що в практичній педагогіці більш
уваги приділяється розвитку когнітивних процесів, а не особистості.
Спроби цілеспрямованого формування особистості найчастіше зводяться до
пояснень дитині, що вона повинна здійснювати моральні вчинки і
переживати моральні почуття. Такі обставини і обумовлюють різні
психологічні проблеми і навіть відхилення від розвитку.
Поняття відхилення в особистісному розвитку охоплює велике коло
явищ: формування антисоціальної мотивації, появу емоційних порушень
(страхів, агресивності) і порушень вольової сфери (слабка воля, капризи,
впертість, негативізм), низький рівень соціальної компетентності.
Порушення формування особистості, як в емоційній, так і в інших
сферах, умовно можуть бути розділені на два класи:
– специфічні для певного вікового етапу (наприклад, відсутність
комплексу пожвавлення в 2-3 міс. є серйозною перешкодою для подальшого
розвитку дитини);
– неспецифічні (загальні) – такі порушення у будь-якому віці
підлягають корекції, наприклад, відсутність ситуативності емоцій.
Г.М.Бреслав (1990р.) описує ряд специфічних проявів, емоційних
порушень в дитячому віці, які є показниками відхилення в особистісному
розвитку.
В немовлячому віці емоційними порушеннями особистості є:
· відсутність “комплексу пожвавлення”(діагностується в 4 міс.)
· затримка у появі різноманітних форм зовнішнього прояву емоцій,
відсутність чітких мімічних реакцій, зокрема, посмішки, яка в нормі
виникає в 3 міс.
· неадекватна емоційна реакція на дію дорослого (наприклад, плач у
відповідь на догляд матері);
· апатія і байдужість дитини в ситуації взаємодії з іншою людиною.
На другому році життя емоційними порушеннями є:
· відсутність емоційного підключення, яке є основою спілкування
дитини з дорослим; відсутність сингонії на 2 році життя рахуватися
серйозною аномалією процесу розвитку особистості;
· висока інтенсивність і довго тривалість емоційного підключення,
“застрягання” емоційного процесу, який в нормі в дитини раннього віку
достатньо швидко виникає і зникає;
· відсутність чітко диференційованої емоційної реакції на різних
людей (існує тісний зв’язок між рівнем активності і симпатією);
· відсутність позитивних емоцій при появі нових іграшок;
· побоювання безпечних предметів і через мірна обережність;
· емоційна фіксація на якомусь одному предметі;
· депресія, тривалість якої неадекватна силі впливу;
· амбівалентна поведінка (дитина не знає, що вибрати, проявляючи
хвилювання, тривогу).
У дошкільному віці:
· відсутність емоційної децентрації, яка проявляється в
нездібності співпереживати іншій людині ні в реальній ситуації, ні при
слуханні, наприклад, казки;
· відсутність сингонії (здібність відкликатися на емоційний стан
іншої людини);
· відсутність специфічного феномену емоційної саморегуляції для
дошкільного віку “почуття вини”, пов’язаного з новим типом
самосвідомості («я це зробив») і здібністю емоційно повертатися в
минуле;
· багато негативних емоцій і фобій дитини.
Специфіка роботи психолога з маленькими дітьми.
В чому полягає специфіка роботи психолога з маленькими дітьми?
O Дитина не здібна самостійно заявити про свої проблеми, –
вони проявляються непрямо через відставання у розвитку, капризність,
агресивність;
O Дитина не може усвідомлено поставити перед собою ціль
позбутися від своїх психологічних проблем і порушень. Дитина буде
співпрацювати з психологом тільки тоді, коли їй буде цікаво
(використання ігрових моментів;
O Відсутність рефлексії викликає необхідність працювати “тут і
зараз” з переживаннями дитини.
Робота психолога починається з діагностики:
– обстеження,
– осмислення результатів.
Важливо працювати не з окремими порушеннями, а з реальними
феноменами психологічних труднощів
Завдання не в тому, щоб усунути негативну поведінку, а в тому, щоб
виявити і усунути причину.
Важливо провести чітку границю між порушенням і нормою.
Врахувати, що конкретна дитина – це унікальний неповторний
випадок.
Визначити прояв порушень можна за наступними ознаками:
1. Порушення будь-якої сфери особистості, психіки дитини завжди
впливає на інші сфери, в результаті чого ті деградують або уповільнюють
свій розвиток.
2. Порушення проявляється в поведінці, тобто його можна
відслідкувати при спостереженні. В критичні періоди (0,1,3,7,13,17р.)
дорослим потрібно бути терпимішими, не прагнути переробити дитину, так
як можуть її “зламати”.
3. Психічні порушення призводять до соціальної дезадаптації.
4. Психічні порушення можуть бути бар’єром на шляху виховних
впливів. Таким чином, задача усунення порушень є первинною по відношенню
до власне виховання.
5. Порушення психіки і особистості часто призводять до
психосоматичних захворювань. Гармонія чи дисгармонія
емоційно-мотиваційної і вольової сфери визначає все життя дитини, її
психічний розвиток, спілкування, взаємодію, діяльність.
Для того, щоб легше було орієнтуватися у визначенні видів
порушень, можна класифікувати за двома такими критеріями:
1.Характер причин порушень.
Причини “зовнішні” і “внутрішні” відповідно порушення – первинні і
вторинні.
“Зовнішні” – негативні впливи (стресори, фрустратори, негативні
стосунки),
“внутрішні” – вплив порушеної частини психіки на здорову. Так,
фрустрованість, як емоційне порушення деформує пізнавальну сферу
особистості, знижує здібності до навчання.
2.Характер появи порушень.
Порушення може проявитися як деформація вже розвинутих структур
психіки або як їх недорозвиток.
– первинні порушення, що сформувалися в результаті негативного
впливу на дитину (наприклад, страх собак);
– первинні порушення, що сформувалися в результаті негативного
ставлення оточуючих до дитини, це призвело до відсутності в психіці
дитини соціально важливих структур, здібності до співпереживання,
соціальної компетентності;
– вторинні порушення будь-якої сфери особистості чи психічних
процесів внаслідок появи якоїсь деформації психіки. Наприклад,
підвищення тривожності дитини в результаті розлучення батьків може
дезорганізуюче вплинути на розвиток довільності мислення. Ф.Блум описав
випадки, коли батьки не займалися вихованням дитини з народження, і
дитина знаходиться в тотальній деривації: сенсорній і емоційній.
Замкнутість і її корекція.
Замкнутість – порушення, що проявляється у звуженні кола
спілкування, зменшенні можливостей емоційного контакту з оточуючими
людьми, зростанні труднощів встановлення нових соціальних відносин.
Причинами цього порушення можуть бути: тривалий стрес, недолік
емоційного спілкування, індивідуальні патологічні особливості емоційної
сфери (зверхзбудливість, інертність психічних процесів); дитина
пристосовується жити насамоті і це суттєво деформує особистість. Потреба
у спілкуванні, емоційному контакті подавляється, а замкнутість є
захистом від соціальних впливів. Якщо дитина ранима і гіперчутлива, то
замкнутість охороняє психіку від перевантаження.
Замкнутість відрізняється від сором’язливості (вона є наслідком не
сформованості соціальної компетентності) . ЇЇ корекція полягає в
навчанні дитини навичкам спілкування, вмінню сприймати та інтерпретувати
поведінку іншої людини. Підвищення соціальної компетентності не повинно
випереджати основні, необхідні корекційні дії.
На відміну від аутизму, як крайньої форми відчуження, що
виявляється у відході від контактів з оточуючою дійсністю, замкнутість
не є патологічним явищем і може бути усунена психологом, а не
психіатром.
Корекційна робота із замкнутою дитиною.
Суть корекційної роботи із замкнутою дитиною полягає в діях по
розширенню її можливостей встановлення і підтримання емоційних контактів
з оточуючими людьми. Для цього використовується емоційний зв’язок дитини
з одним з батьків, а також інтерес до предметів та ігрових дій з ними.
Ці принципи корекції визначають основні напрямки роботи із замкнутою
дитиною:
1. Усунення причин, що призвели до цього порушення;
2. Відновлення потреби дитини у спілкуванні, контактах з дорослими
і однолітками;
3. Гармонізація відносин в сім’ї і групі однолітків;
4. Навчання дитини навичкам спілкування і встановлення контактів.
Дії психолога:
· На першій зустрічі не тиснути на дитину .
· Дії психолога не виходять за рамки того, що робить сама дитина.
· Виявити, що в ігрових діях приносить задоволення.
· Якщо позитивний ефект досягнутий – поступово урізноманітнювати
задоволення дитини – довести, що разом з іншим краще гратися, ніж
самому.
· Почати роботу по відновленню потреби дитини в афективному
контакті з оточуючими людьми.
· Тільки після закріплення в дитини потреби в контакті, коли
дорослий стає позитивним центром ситуації, можна почати ускладнення форм
контактів, нові форми взаємодії і гри.
· Ускладнення форм контактів повинно іти поступово, з опорою на
стереотип взаємодії. Дитина повинна бути впевненою, що засвоєні нею
форми не будуть зруйновані.
· Ускладнення форм контакту повинно йти по шляху обережного
введення нових деталей в структуру існуючих форм.
· Необхідно строго дозувати афективні контакти з дитиною.
· Необхідно пам’ятати, що при досягненні афективного зв’язку з
дитиною, пом’якшенні її аутичних установок, вона стає більш ранимою в
контактах, і її потрібно особливо оберігати від ситуацій конфлікту з
близькими.
· Завданням є не просто центрування дитини на психологу, а
встановлення афективної взаємодії для сумісного оволодіння оточуючим
світом.
Робота з батьками.
Вислухати, проводити протягом всієї корекції.
Після встановлення першого контакту з дитиною прийти до розуміння
аутичної поведінки дитини. Якщо дитина не називає себе “Я”, в неї
порушене сприйняття оточуючого світу.
Корекційна робота з дітьми, у яких є проблеми із самооцінюванням
Самооцінювання – важливий регулятор розвитку особистості. Воно
сприяє саморегулюванню поведінки, визначає прийнятність, бажаність
певних дій і вчинків, а також ступінь успіху. Гармонія самооцінювання та
рівня домагань – це те, чого треба прагнути в процесі виховання
особистості. Переоцінювання своїх можливостей і здібностей призводить до
розвитку негативних якостей, наприклад, зарозумілості, пихатості. Якщо у
людини занижене самооцінювання, вона не використовує всіх своїх
можливостей. Формуючи адекватне самооцінювання, важливо пам’ятати, що
воно є, по суті, ставленням людини до своїх здібностей і можливостей, до
особистісних якостей. Якщо самооцінювання розбігається з дійсністю, воно
визнається неадекватним. У самооцінюванні відбивається уява дитини про
свої досягнення, прагнення. Відбивається також і те, що підліток
дізнається про себе від інших. І водночас – його особиста діяльність. У
процесі вивчення джерел низького самооцінювання з’ясували, що такі діти
рідко брали участь у спільному розв’язуванні проблем, у тому числі
сімейних. У зв’язку із цим велике значення надається формуванню у таких
дітей позитивного погляду на світ у процесі навчання їх розв’язувати
складні життєві ситуації.
Під позитивним життєвим орієнтуванням ми розуміємо вміння людини
знаходити позитивний вихід з будь-якої негативної ситуації. З учнями,
які мають низький рівень самооцінювання, важливо провести заняття,
присвячені пошуку позитивного розв’язку цих ситуацій. Розглянемо це
детальніше. Цикл таких занять передбачає розвиток уявлень про себе, про
свої почуття, про інших людей (дорослих і дітей). Важливого значення
набуває розвиток позитивного “Я”, здатності до самостверджування,
розвитку віри в себе, у свої можливості. Ці заняття необхідні насамперед
тим дітям і підліткам, які мають знижене самооцінювання, невпевнені в
собі. Найчастіше ці діти виховуються у неповній сім’ї, і такі заняття
одночасно сприяють кращим стосункам дитини з близькими.
У ході занять налагоджуються значущі взаємини з батьками,
учителями, однокласниками. Водночас діти навчаються вести діалог з
іншими людьми та із самим собою. Важливо також навчити сприймати
негативні ситуації через призму позитивних життєвих настанов.
Діти навчаються брати до уваги думки та погляди інших людей,
співпереживати один одному. Такі заняття корисні тим дітям, у яких
недостатньо розвинені процеси симпатії. Цьому сприяє постійно створювана
доброзичлива атмосфера.
В основу даної програми закладено також зцілення переживань,
пов’язаних з ‘їхніми негативними спогадами. Воно дає змогу замінити
негативні, неприємні спогади на приємні. У спогадах концентрується
сутність нашого “Я”. Почуття приєднуються до певних подій, і вони
“обростають” або позитивними, або негативними асоціаціями. Негативні
емоції, пов’язані з власним “Я”, нерідко проектуються на інших.
Спеціальний цикл занять дає можливість уникнути переживань. Вони
допомагають створювати стосунки довіри. А для того, щоб заняття були
успішними, дорослі мають показати, що і в них колись були аналогічні
проблеми, і розповісти, як вони їх подолали. Діти починають тоді
розуміти, що вони не самітні в своїх переживаннях, що останні можуть
бути в кожного. При цьому важливо розглядати ці моменти не як життєві
труднощі, а як випадок для відкриття нових можливостей у самооцінюванні
та розвитку стосунків з іншими.
Ефективно розпочати цикл занять “Я – особливий”. Учні засвоюють
такі поняття: “Я – унікальний”, “Я – особистість”. На занятті кожний з
учасників (педагог, психолог, батьки) мають підготуватися відповісти на
запитання: “Що я люблю робити, однак це не подобається моїм батькам”, “З
ким я можу порівняти себе в сім’ї і що я відчуваю у зв’язку з цим”.
Основне завдання ведучого полягає у тому, щоб допомогти кожному
зрозуміти, що він особливий, і розвинути позитивне “Я”.
Учасники сідають у коло. Ведучий пропонує поділитися своїм
досвідом і розповісти, що, на думку кожного, відрізняє його від інших
членів сім’ї, про те, з ким він звичайно себе порівнює і що почуває при
цьому.
Мета завдання – розвивати стосунки довіри між ведучим і кожним
учасником, між дітьми, а також сприяти досвіду спільних переживань між
членами групи, батьками та дітьми. На занятті учасники розглядають лінії
на своїх пальцях, малюють їх на аркуші паперу й бачать, що навіть у
цьому вони різняться. Бажано, щоб заняття супроводжувала активізуюча
музична програма. Цю тему діти обговорюють із батьками – як домашнє
завдання.
Друге заняття можна присвятити вивченню імен. На ньому діти
засвоюють такі поняття, як спогади, почуття, пов’язані з ними. Водночас
вони діляться досвідом про свої здібності, згадують, як набували його,
як, наприклад, уперше написали своє ім’я, їм треба зрозуміти, яку роль
відіграє пам’ять, і побачити прогрес, якого вони досягають, коли
навчаються нового. Учасникам пропонується відповісти на запитання: “Що
ти відчував, коли вчився писати своє ім’я?”, “Що відчував, коли взагалі
навчався нового?”, “Хто допомагав тобі робити перші кроки?”
Дітям пропонують і творче завдання: намалювати Дерево пам’яті.
Вони вирізують листочки, на яких записують усе, чого встигли навчитися.
Мета: показати, як розвиваються їхні здібності. Завдання: намалювати
себе в момент навчання чогось нового та виявити на малюнку свої почуття.
Діти сідають у коло, і ведучий пропонує кожному згадати, що він
відчував, коли навчався нового, уточнює, чи виникали труднощі і як їх
долали. Удома близькі, за завданням ведучого мають визначити, які якості
вони бачать у своїй дитині, і показати їй той шлях, за яким ці якості
розвиваються.
У результаті перших занять в учасників формується уявлення про
унікальність їхньої особистості; про те, що у кожної людини є своє ім’я
і почуття, пов’язані з ним. Ці почуття виражають ставлення людини до
самої себе і водночас – до інших.
Третє завдання. Учасники спочатку ставлять запитання до себе, а
потім діляться своїми почуттями з іншими учасниками: “Як я сприймаю своє
ім’я?”, “Чому батьки вибрали саме це ім’я?”, “Чи є в мене вдома пестливе
ім’я?”, “Як я почуваюся, коли мене дражнять?”
Мета цього завдання — розвиток позитивного ставлення до свого
імені. Учасники починають розуміти важливість свого імені і навіть те,
що кожна людина має власні почуття, які є частиною того, ким він є.
У дружній атмосфері учасники, починаючи з ведучого, діляться
своїми почуттями з приводу свого імені, їм ставлять допоміжні запитання.
Важливо, щоб заняття супроводжувалися комунікативною, активізуючою
музикою.
У кінці заняття учасникам пропонують намалювати себе, свою сім’ю і
дати малюнкові назву. Цей малюнок дав змогу розвивати позитивні почуття
щодо свого імені, а також позитивний образ самого себе.
Поряд із цим дається завдання батькам. Кожен з них має розповісти
своїй дитині, чому він вибрав саме це ім’я. Розкрити дитині спогади,
пов’язані із цим ім’ям. Важливо, щоб у цьому брали сердечну участь і
родичі, щоб розпитали дитину, чи подобається їй її ім’я, чи вибрала б
вона його, якби сама вибирала.
Пропонується написати свій автограф. Це дає змогу посилити в
дитини почуття цінності свого імені. Крім того, можна запропонувати, щоб
кожний учасник написав оповідь про своє ім’я.
Гра “Автограф”. Учасники обмінюються автографами. Створюється
“Карта автографів”.
У результаті заняття кожний учасник засвоює, що у нього є своє
ім’я, що ім’я – це значуще. У ході занять з’ясовують значення імені
кожного учасника. Здебільшого ім’я говорить про те, якою є людина. Це
подарунок від батьків на все життя, і діти починають розуміти, що ім’я є
частиною їх унікальності.
У процесі заняття зростає довіра між ведучим і учасниками, між
самими учасниками. Кожен починає краще розуміти, що імена мають різне
значення, звучання і кожне викликає особливі почуття. Водночас деякі
діти отримують позитивний досвід переживання навіть негативних моментів,
пов’язаних з тим, що їх можуть дражнити.
Для того, щоб урізноманітнити творчий аспект заняття, учасникам
можна запропонувати закодувати своє ім’я. Цього досягають визначенням
місця кожної букви в імені та номеру її в алфавіті. Крім того, кожен
може написати своє ім’я тим шрифтом і тим кольором, які для нього
найприєм- . ніші. Для розвитку самооцінювання важливого значення набуває
правильне ставлення до місця’, яке вони посідають у сім’ї.
На четвертому занятті ведучий розглядає саме це питання. Учасники
мають засвоїти ряд понять, зокрема про те, що в кожної людини своє місце
в сім’ї. А в кожній сім’ї є своя структура. Подекуди діти відчувають
свою безпорадність, почуваються маленькими, проте можуть зайняти позицію
помічника в сім’ї, і цього можна навчитися.
Основне завдання полягає в тому, щоб допомогти дітям побачити себе
у стосунках з родичами з позитивного боку. Допомогти їм відчути себе
впевнішими, схвалити позитивний розвиток у сім’ї. Ведучий розповідає
дітям про своє місце в сім’ї. Учасники, у свою чергу, відповідають на
запитання про те, як вони почуваються, коли їх оточують люди, старші за
них. Чи думають вони про те, що могли відчувати їхні близькі, коли були
в цьому віці.
З метою творчої активності кожний з учасників малює себе, коли він
щось робив, коли був молодим і нічого не міг. Кожний може побачити
власний прогрес у розвитку своїх здібностей. У процесі заняття кожний
запам’ятовує, що він посідає певне місце в сім’ї, що він значущий для
інших членів сім’ї у різних сферах сімейного життя. І щоб краще засвоїти
цей досвід, діти ставлять самі собі запитання: “Яке моє місце в сім’ї?”,
“Я найстарший, молодший, середній у сім’ї?”, “Що мені подобається в
цьому і що ні?”, “Яким чином моє місце в сім’ї дає мені можливість бути
кращим?”
Завдання заняття полягає в тому, щоб побачити себе з позитивного
боку. Підбадьорювати й активізувати почуття гумору, допомогти
усвідомити, що кожний припускає помилки, схвалювати дітей у розвитку
‘їхніх здібностей. Учасники вчаться розуміти, що дорослі теж
припускаються помилок і відчувають при цьому неприємні почуття. Заняття
сприяє тому, що учасники все більше довіряють один одному, підтримується
особистісна їх участь.
Після цього дітям пропонують відповісти на запитання: “Як ти
почуваєшся, припускаючись помилок?”, “Як люди поводяться з тобою, коли
ти припустив помилку?”, “Який твій стан, якщо тоді, коли ти помилився,
хтось говорить тобі неприємне?”
Завдання: зробити малюнок, на якому зображена будь-яка
нісенітниця, наприклад риба на дереві. Мета: підтримувати почуття
гумору. Учасники повинні зрозуміти, що сила їх у їхній слабкості, що
існують складності росту.
Удома батьки розповідають дітям, яких помилок вони припускалися в
молодості. Особисту увагу звертають на ті, що допомагали
вдосконалюватися. Важливо, щоб діти теж довірили батькам свої
переживання.
Ми розглянули заняття з розвитку довіри між дорослими й дітьми.
Бажано, щоб ведучий заздалегідь обговорив з колегами, батьками ті
проблеми, які він розв’язуватиме з учнями. За аналогічною схемою можна
будувати інші заняття, що сприяють розвитку самооцінювання.
Під кінець кожного заняття слід з’ясовувати, що нового дізналися
учні. Особливо важливо до кожного заняття підбирати таку музику, яка б
сприяла активізації спілкування й переробці негативних почуттів та
емоцій. У дітей повинна зростати впевненість у тому, що немає
непереборних ситуацій, чи стосуються вони успіхів у навчанні, чи
знайомства з новими людьми або стосунків з ними, чи подолання власного
страху.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
