.

Особливості захисту внутрішніх ринків країн центрально-східної європи в умовах інтеграції до ЄС (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
3 3314
Скачать документ

Реферат на тему:

Особливості захисту внутрішніх ринків країн центрально-східної європи в
умовах інтеграції до ЄС

Процес інтеграції країн Центрально-Східної Європи (ЦСЄ) в ЄС передбачав
реформування та лібералізацію їхньої зовнішньоторговельної політики
шляхом ліквідації державної монополії у сфері зовнішньої торгівлі,
зниження митних тарифів і скасування більшості кількісних обмежень на
міждержавний рух товарів і послуг. Разом з тим в умовах перехідного
періоду на початку 90-х років ХХ ст. відбувався процес реформування і
реструктуризації більшості галузей національного виробництва країн ЦСЄ,
які не мали досвіду міжнародної конкуренції і функціонування в ринкових
умовах. Природно, що різке і незбалансоване відкриття внутрішніх ринків
для іноземних товарів та послуг могло завдати непоправної шкоди окремим
національним галузям, що перебували на початковій або перехідній стадії
свого розвитку.

Тому з метою адаптації національних виробників до діяльності в умовах
жорсткої конкуренції, поряд з політикою лібералізації зовнішньої
торгівлі, країни Центрально-Східної Європи здійснювали політику захисту
внутрішнього ринку, яка була гармонійно інтегрованою в загальний процес
реформування зовнішньоторговельної сфери. Основні завдання такої
політики: створення поля для ефективної конкуренції як стимулу
економічного зростання та вдосконалення умов діяльності національних
підприємств на внутрішньому ринку країни.

Обравши курс на європейську інтеграцію, Україна стала на шлях
комплексного реформування усіх сфер суспільного життя відповідно до
європейських стандартів. Тому державі необхідний комплексний аналіз
інструментів та механізмів, що можуть бути використані для захисту
національних інтересів на внутрішньому ринку за умов його лібералізації.

Важливим у цьому є досвід країн з перехідною економікою. У даній роботі
проаналізовано механізми захисту внутрішнього ринку країн ЦСЄ в умовах
інтеграції в Європейський Союз, а також можливості застосування їхнього
досвіду в Україні. Зважаючи на те, що структура економіки Польщі
наближена до економіки України, дослідженню польського досвіду приділено
значну увагу.

Процес інтеграції країн Центрально-Східної Європи в ЄС розпочався ще
наприкінці 80-х років ХХ ст. з підписання широкого спектра угод. У цей
час Європейський Союз ще ані економічно, ні політично не був готовим до
розширення. Однак вже у 1990 р. було укладено перші угоди про торгівлю й
економічне співробітництво, а наприкінці 1991 р. розпочався процес
підписання угод про асоціацію. В 1992 р. набули чинності Тимчасові
торговельні угоди, які через два роки було замінено Європейськими
угодами, що передбачали комплексне пристосування господарських і
правових систем до існуючих в ЄС. Однією з головних умов цих документів
було створення зони вільної торгівлі більшістю промислових товарів (за
винятком текстилю і виробів, що підпадали під регулювання Європейського
об’єднання вугілля і сталі) [2].

Водночас у Європейських угодах було закладено низку пільгових для країн
ЦСЄ положень, що мало зробити процес відкриття їхніх національних ринків
менш болісним. Так, відповідно до Європейських угод лібералізація ринків
сторін протягом перших п’яти років здійснювалася асиметрично, що
полягало в односторонньому відкритті ринків з боку ЄС. Однак після
закінчення цього терміну процес взаємної лібералізації мав бути
завершеним повністю.

Також з метою адаптації національних галузей до ринкових умов країнам
було встановлено різні за тривалістю перехідні періоди, які з часом були
скорочені. Так, до кінця перехідного періоду (2004 р.) Польща зберігала
право охорони своїх інтересів у галузі накопичення державної власності,
що була предметом приватизації. Зокрема йшлося про власність,
використання, продаж і оренду нерухомості, трансакційні операції і
посередництво в торгівлі нерухомістю, природними ресурсами і пов’язаною
з ними діяльністю, а також юридичні послуги.

Важливим інструментом захисту національних інтересів країн-кандидатів
було і право на використання односторонніх охоронних заходів (хоча й за
погодженням обох сторін) [11]. Такі заходи могли застосовуватися як щодо
торгівлі сільськогосподарською продукцією, так і з метою протидії таким
негативним явищам, як надмірний експорт, демпінг, загроза імпорту
певного виду товару для національних виробників, а також для обмеження
експорту, імпорту чи транзиту у випадках, обумовлених з точки зору
публічної моральності, соціальної політики, суспільної безпеки,
інтелектуальної і промислової власності тощо.

Окрім цього, Польща, намагаючись підтримати вітчизняного виробника,
застосовувала селективні тарифні обмеження, що було закріплено
відповідними угодами з ЄС. З цією метою в 1991 р. було введено гнучкий
митний тариф, що передбачав застосування 9-ти рівнів митних ставок: від
0% до 45% (наприклад, товари промислового призначення — 25%, продукти
харчування і вироби текстильної промисловості — 25 %—30%, предмети
розкошу — 35%—45%), а також інші тарифні обмеження імпорту [17].

Використання нетарифних бар’єрів стало чи не найбільш поширеним
інструментом захисту національних ринків і серед країн-кандидатів, і
країн-членів ЄС. Так, наприклад, у 1994 р. кількість імпорту, до якого
застосовувалися нетарифні бар’єри в Угорщині складала 19,5%, у той час
як в ЄС — 16,5%. У Чехії, яка для захисту національних інтересів взяла
за основу правові рамки раніше діючої системи ліцензування, на
імпортовану продукцію харчування та сільського господарства накладалися
спеціальні компенсаційні збори для приведення їх ціни у відповідність з
рівнем цін на продукцію національного виробника [12] і які
обраховувалися в процентному розмірі від митної вартості продукції або в
формі визначеної суми за одиницю продукції.

Важливе місце серед інструментів нетарифного захисту посідали охоронні
заходи, пов’язані з технічними, санітарними чи екологічними стандартами.
Яскравим прикладом цього є запроваджена в ЄС 7 квітня 1993 р. цілковита
заборона на імпорт живих тварин (парнокопитних) і м’яса з цілого регіону
Східної Європи, де було вжито відповідних заходів [16].

У цілому країни ЦСЄ намагалися поступово лібералізувати свій
зовнішньоторговельний режим. Про це свідчить суттєве протиріччя, яке
виникло в Угорщині між незвичайно високим рівнем відкритості економіки
для залучення іноземного капіталу та явним небажанням керівництва країни
відкривати національні ринки для іноземних товарів і послуг. Крім цього,
політика стабілізації, що здійснювалася в країнах Центрально-Східної
Європи на початку 90-х років, аж ніяк не сприяла цьому процесу. Навпаки,
стабілізаційні заходи 1995 р. в Угорщині свідчили про значний відхід від
курсу лібералізації шляхом введення додаткових 8% тимчасових мит на
імпортні товари за винятком продукції енергетики та машинобудування.
Адвалерні мита та адміністративні стягнення, а також ПДВ у розмірі 25 %
накладалися на усі товари іноземного виробництва.

Парадокс полягав у тому, що такі зміни не позначилися негативно на
зовнішньоторговельному балансі Угорщини. Адже держава, залучаючи
іноземних інвесторів, захистила їх від подібних можливих змін у
зовнішньоторговельній сфері. І одним з важливих інструментів цього стали
вільні економічні зони, які де-юре знаходилися поза митною територією
цієї країни.

Набагато менше всеосяжний процес лібералізації в країнах
Центрально-Східної Європи охопив торгівлю продукцією так званих чутливих
сфер, до яких традиційно належали сільське господарство, харчова
індустрія, металургія, текстиль, а також низка інших галузей залежно від
особливостей економічної структури задіяних країн. Віднесення окремих
галузей до чутливих було зумовлено різними, часом досить суб’єктивними
причинами. Передусім висувався аргумент, що режим підтримки деяких з них
діяв у рамках ЄС, або ж галузь перебувала в стані занепаду і потребувала
політичного втручання. Проте не обійшлося й без політичного лобі у
впливових країнах, що успішно домагалися підтримки цих галузей. У
зв’язку з цим між ЄС та країнами-кандидатами виникали часом дуже гострі
суперечки, що як правило завершувалися перемогою однієї з сторін.
Зокрема Польща домоглася поступок у торгівлі запчастинами для
автомобілів, а також отримала право на продовження (на один рік) митної
охорони ринку нафтопродуктів та сталі.

Загалом мита на товари чутливих сфер згідно з Європейськими угодами мали
бути скасовані до кінця п’ятого року їхньої дії, але додаткові протоколи
передбачали їх відміну вже до кінця 1994 р. [2].

Одним з найважливіших питань у процесі інтеграції країн
Центрально-Східної Європи в ЄС залишається сфера сільського
господарства. Комплексна підтримка цієї галузі забезпечується в рамках
Спільної сільськогосподарської політики (ССП), а захист від іноземної
конкуренції — за допомогою широкого арсеналу нетарифних заходів, поміж
яких — ветеринарні та фітосанітарні обмеження, податкова політика та ін.
У найбільшій країні ЦСЄ — Польщі, у сільськогосподарському виробництві у
першій половині 90-х років була зайнята величезна кількість населення,
хоча сама галузь характеризувалася низькою продуктивністю і прихованим
безробіттям.

Заходи лібералізації щодо торгівлі сільськогосподарськими продуктами
охоплювали шість товарних груп. Ці заходи відрізнялися видами бар’єрів
та ступенем відкриття ринків. Було встановлено базові мита і
вирівнювальні оплати, впроваджено п’ятирічні концесії [16]. Також знято
кількісні обмеження, проте не передбачалося утворення зони вільної
торгівлі і не запроваджувалися умови stand still. Характерно, що
охоронні заходи набули у сільському господарстві чітко виражених форм,
що залишилися незмінними ще з 1991 р. і використовуються в такому ж
вигляді й сьогодні [3]. Це зокрема прямі виплати та компенсації фермерам
у депресивних територіях, заходи з підтримки цін у вигляді експортних
субсидій, підтримка загальних послуг в сільськогосподарській галузі
тощо.

Хоча обсяг державної допомоги для селян в країнах Центрально-Східної
Європи як частина ВВП був більшим, ніж у країнах-членах ЄС (рис. 1), для
польських селян він складав лише чверть їхніх доходів, тоді як для
аграріїв з країн ЄС — близько половини.

Основним спірним питанням на переговорах щодо сільського господарства
між урядами країн ЦСЄ та Європейською Комісією (ЄК) стали компенсаційні
виплати та квотування продукції.

Спочатку ЄК була проти поширення системи компенсаційних виплат на нових
членів у зв’язку з тим, що ці виплати початково були передбачені для
компенсації втрат фермерам від політики підтримки цін, яких вони зазнали
після впровадження реформ Мак-Шеррі [впровадження реформ Мак-Шеррі
розпочалося у 1992 р. Їхнє головне завдання полягало у зменшенні
дисбалансів ринку та стимулюванні попиту. Реформи передбачали зниження
гарантованого рівня цін до рівня, наближеного до світових цін, повну
компенсацію втрат фермерам шляхом надання їм прямих допоміжних виплат,
регулювання обсягів сільськогосподарської продукції у спосіб виведення
земель з обігу і встановлення меж на виплати надбавок за тварин.]. А
оскільки в країнах-кандидатах така політика не здійснювалася, то не було
потреби компенсувати втрати фермерам. Понад те, за підрахунками
експертів, повна інтеграція Чехії, Угорщини, Польщі, Естонії та Словенії
(ці країни початково розглядалися як кандидати «першої хвилі» розширення
ЄС) в спільну сільськогосподарську політику ЄС вимагала збільшення
видатків на 10 млн євро — порівняно з 3,5 млн євро у разі, якщо система
прямих компенсаційних виплат не буде поширюватися на ці країни. Зокрема
для самої лише Польщі необхідно було витратити близько 60% цієї суми
[4]. Водночас непоширення системи цих виплат на нові країни-члени
суперечило б основному принципу acquis, відповідно до якого правила ЄС
мають у повному обсязі бути застосованими новими країнами-членами.

Пропонований Європейською Комісією компроміс полягав в тому, що
країна-кандидат отримає 25% від повного обсягу виплат у 2004 р., які у
2005 р. збільшаться до 30%, а в 2006 р. — до 35%. Після 2006 р. розмір
виплат зростатиме по 10% щороку аж до 2013 р., починаючи з якого нові
країни-члени отримуватимуть повний обсяг компенсаційних виплат. Для
цього їм пропонувався ще 10-річний перехідний період.

Європейська Комісія вважала, що 1995-1999 рр. є найбільш відповідним
базовим періодом, щодо якого мають узгоджуватися розміри квот продукції,
тоді як Польща та інші країни-кандидати вимагали визначення базовим
більш давній період. Наприклад, щодо польових культур ЄК хотіла
використати для розрахунку середній рівень показників протягом періоду
1994/1995—1998/1999 років, а Польща вимагала, щоб враховувався середній
рівень показників за період 1986/1987-1990/1991 років. Сукупний ефект
такого базового періоду щодо більшості сільськогосподарської продукції
значно збільшив би базовий обсяг виробленої продукції.

З метою демонстрації переваг своєї позиції Європейською Комісією було
проведено аналіз можливих наслідків приєднання країн-кандидатів до
сільськогосподарських ринків ЄС, що базується на 4 сценаріях [5]: (І) не
вступ країни-кандидата до ЄС; (ІІ) вступ без компенсаційних виплат,
використовуючи недавній базовий період для розрахунку системи квотування
продукції; (ІІІ) вступ з повним обсягом компенсаційних виплат,
використовуючи недавній базовий період для розрахунку системи квотування
продукції; (ІV) вступ на умовах країни-кандидата (повний обсяг
компенсаційних виплат та більш давній базовий період для розрахунку
системи квотування продукції).

У таблиці 1 продемонстровано переваги, які Польща може отримати в 2007
р. згідно з кожним з чотирьох сценаріїв (використано 2000 р. як базовий
та гіпотетичні господарства розміром 20 га).

Основна мета наведеного дослідження — продемонструвати, що сільське
господарство країн-кандидатів отримає переваги від членства в ЄС навіть
без прямих компенсаційних виплат та за дії базового для встановлення
квот більш пізнього періоду. Обсяг виробництва зернових культур у Польщі
зросте на 17%, тваринництва — понад 30%, сукупний дохід — майже на 35%.
Водночас, якщо Польщі буде надано право отримувати компенсаційні
виплати, а за базовий буде взято більш давній період, то обсяг продукції
тваринництва зросте майже на 50% протягом 2002-2007 рр., а обсяг
сукупного доходу до кінця цього періоду збільшиться аж на 225%.

Однак польський уряд без ентузіазму поставився до викладених вище
пропозицій, вказуючи, що проведений аналіз не відображає дійсності,
оскільки господарства розміром 20 га не є нормою в країнах-кандидатах, а
визначення базовим більш ранній період передбачає завищення розриву у
цінах між країнами-кандидатами та ЄС. Твердження Європейської Комісії
про те, що надання повного обсягу компенсаційних виплат польським
фермерам перешкоджатиме реструктуризації спростовувалося тим, що розмір
виплат залежав від площі землі, обсягу виробленої продукції чи поголів’я
худоби. Вагомим аргументом польської делегації було і те, що прийняття
пропозицій ЄС призведе до ситуації, коли Польща стане нетто-вкладником в
бюджет ЄС — до 1 млн євро в рік, і це, якщо вступ відбудеться у 2004 р.,
збігатиметься з періодом, коли витрати країни на обслуговування
зовнішнього боргу досягнуть максимуму [5].

З огляду на подібний опір й інших країн Центрально-Східної Європи,
Європейська Комісія зрештою пом’якшила свої початково жорсткі умови.
Погоджена сторонами позиція була прийнята на Копенгагенському саміті.
Погоджено й десятирічний перехідний період, однак графік прямих
компенсаційних виплат змінено на більш сприятливий для країн-кандидатів.
Розмір базових виплат залишився на тому самому рівні — 25% у 2004 р.,
30% у 2005 р., 35% — у 2006 р., до 2013 р. він досягне свого
максимального рівня. Нові країни-члени можуть за бажанням збільшити ці
виплати або до 55% від загального рівня виплат в ЄС-15 у 2004 р. з
прогресивним зростанням (рис. 2), або до загального рівня прямої
підтримки, що надавалася фермерам у нових країнах-членах перед вступом,
плюс 10%.

Одночасно з реформою Спільної аграрної політики ЄС в рамках «Agenda
2000» Європейська Комісія розробила для кожної країни документ
«Партнерство заради вступу», що є ключовим елементом інтенсифікації
стратегії допомоги країнам-кандидатам в їхній підготовці до інтеграції.
Цілі й завдання цих документів стали основою Національних програм
підготовки країн Центрально-Східної Європи до членства в ЄС, що
передбачали два етапи: ревіталізація (1999—2001 рр.) та адаптація (2002
— дата вступу до ЄС). Складові етапу ревіталізації — скринінг
(пристосування та моніторинг нормативно-правової бази) та твінінг
(створення дієвої системи консалтингу, яка спиралася б на органи
державного управління).

Хоча спільна сільськогосподарська політика дедалі більше підпорядковує
собі аграрну політику нових країн-членів, і сьогодні існує чимало
напрямів і заходів у цій сфері, що мають чітко означену національну
специфіку. Так, чеський уряд зберіг за собою можливості формування
сільськогосподарської політики у таких сферах, як специфічні умови
здійснення прямих платежів, спрямування та структура підтримок розвитку
сільського господарства тощо.

Загалом процес відкриття ринків країн Центрально-Східної Європи, що
розпочався наприкінці 80-х років ХХ ст., відбувався досить швидкими
темпами. Важливу роль у цьому відіграли міжнародні зобов’язання,
зумовлені членством цих країн в СОТ, Угодами про асоціацію з ЄС, іншими
преференційними угодами. Вони не лише прискорили сам процес
лібералізації, а й допомогли зберегти його здобутки, попереджуючи
можливість руху в протилежному напрямку. Європейські угоди стали
важливим чинником зовнішнього тиску на прискорення реформування
зовнішньоторговельної сфери цих країн та створення передумов для їхньої
повноцінної інтеграції в ЄС.

З урахуванням трансформаційних перетворень, що відбувалися в економіці
країн ЦСЄ, в Європейські угоди було включено низку пільгових умов, які
дозволяли пом’якшити можливі негативні наслідки для економік цих країн
на першому етапі лібералізації. Зокрема країни домоглися асиметрії у
взаємному відкритті ринків, перехідних періодів для окремих галузей з
метою їхньої адаптації до ринкових умов, права використання
односторонніх охоронних заходів та селективних тарифних обмежень, а
також широкого спектра нетарифних бар’єрів у торгівлі тощо.

Сфера сільського господарства виявилася однією з найбільш чутливих як
для країн-кандидатів, так і для країн-членів ЄС. Ще на початку 90-х
років держави ЦСЄ почали активно впроваджувати охоронні заходи у цій
сфері. Однак окремі важливі питання (розмір прямих виплат та квотування
продукції) вирішувалися на двосторонньому рівні, де результат залежав як
від особливостей структури національної економіки сторін, так і від
послідовного та кваліфікованого відстоювання національних інтересів на
переговорах.

У цілому, як виявилось пізніше, ефективна та збалансована політика
захисту внутрішнього ринку була однією з важливих передумов переходу
країн Центрально-Східної Європи на ринкові принципи функціонування їхніх
національних економік.

Для України, що проголосила курс на європейську інтеграцію, зазначений
досвід захисту національних ринків країнами ЦСЄ є необхідним для
ефективного реформування зовнішньоторговельної сфери.

Зважаючи на трансформаційний стан розвитку національної економіки,
Україна має всі підстави, щоб в процесі майбутніх переговорів з ЄС щодо
взаємної лібералізації ринків домагатися асиметрії у відкритті ринків,
встановлення перехідних періодів (терміном до 10 років), а також
використання односторонніх охоронних заходів для окремих галузей.
Зокрема це сільське господарство, банківсько-фінансовий сектор та окремі
сектори, що мають преференційні умови (авіаційний транспорт,
телекомунікації), а також сфера охорони навколишнього середовища.

Митно-тарифна політика держави повинна спрямовувалась як на
лібералізацію зовнішньої торгівлі та легалізацію «тіньових» потоків
імпорту, так і на захист національного товаровиробника. Зважаючи на те,
що в рамках ЄС передбачено тарифний захист для окремих секторів
економіки, Україні необхідно ввести селективні тарифні обмеження для тих
галузей, що можуть зазнати найбільших втрат у процесі лібералізації
ринку. Передусім до таких галузей належать сільське господарство та
автомобілебудування. Крім цього, оскільки Україна є транзитною державою,
важливим аспектом торговельного режиму є передбачуваність та прозорість
митної політики в транспортній галузі. Тому до застосування
митно-тарифного захисту у цій сфері слід підходити вкрай обережно.

Також необхідно переглянути саму структуру тарифної сітки України,
оскільки вона є надмірно складною порівняно з країнами ЄС, що призводить
до невизначеності підприємців при здійсненні торгівлі у разі внесення
тарифних змін, а також сприяє численним спекуляціям щодо класифікації
продукції та виявам корупції у цій сфері.

Вже сьогодні важливо якнайшвидше завершити процес реформування
національної системи нетарифного регулювання відповідно до вимог
ГАТТ/CОТ, зокрема у сфері санітарних, екологічних та технічних
стандартів. Це дозволить імплементувати інструменти та механізми
нетарифного захисту, які діють в рамках ЄС, у зовнішньоторговельну сферу
України, що сприятиме адаптації чутливих галузей національної економіки
до умов лібералізованого ринку. Окрім цього, необхідно вжити дієвих
заходів з метою протидії неофіційним торговельним бар’єрам у формі
складних та тривалих бюрократичних процедур, великої кількості
необхідних документів та дозволів тощо. Наявність таких бар’єрів
погіршує діловий клімат в державі та нівелює зусилля уряду, спрямовані
на підвищення її інвестиційної привабливості.

Сільське господарство залишається однією з найважливіших галузей
національної економіки України, яка вирішальною мірою визначає
соціально-економічне становище суспільства. Зважаючи на те, що ця галузь
є найбільш захищеною в рамках ЄС, Україні необхідна чітка та
обґрунтована позиція щодо поступового та диференційованого процесу
відкриття національного ринку у цій сфері. Крім цього, вже сьогодні
потрібно вивчати можливості заміни існуючих заходів підтримки
сільськогосподарського сектору, що заборонені в рамках ЄС, охоронними
заходами у вигляді гарантованих цін і експортних субсидій, прямих виплат
чи компенсацій фермерам, а також іншими видами підтримки, які активно
використовуються країнами Центрально-Східної Європи і спрямовані на
стимулювання структурних змін у цій сфері.

Слід виходити з того, що у процесі адаптації національної економіки до
розвиненіших економік країн-членів ЄС збереження незалежності щодо
вибору напрямів, форм і темпів розвитку стратегічних галузей є
надзвичайно важливим для забезпечення економічної безпеки держави.

Головним державним пріоритетом сьогодні є підтримка галузей, що
застосовують конкурентоспроможні технології, мають високу додану
вартість і є перспективними на світовому технологічному ринку. Така
підтримка повинна відповідати стратегії національного інноваційного
розвитку та її довгостроковим цілям. Для ефективної реалізації цієї
політики доцільно застосувати увесь спектр інструментів захисту
внутрішнього ринку, що активно використовується в рамках ЄС. Це
передусім митний контроль, квотування та сертифікація для обмеження
імпорту неякісної продукції та продукції, яку здатні виготовляти
вітчизняні підприємства тощо. Крім цього, надання державної підтримки
підприємствам у придбанні іноземних ліцензій і технологій дасть
можливість швидко модернізувати національне виробництво та здобути
технологічні переваги на міжнародних і внутрішніх ринках.

Зрозуміло, що застосування протекціоністських заходів не дасть змоги
вирішити всі проблеми економіки України. Значно більшу загрозу порівняно
з іноземними конкурентами становлять такі внутрішні проблеми
національної економіки, як недорозвиненість базових ринкових інститутів,
низька конкурентоспроможність вітчизняних товарів та послуг, висока
вартість кредиту та відплив інтелектуального потенціалу за кордон. Тому
вироблення ефективної стратегії захисту національних інтересів України
на внутрішньому ринку в умовах європейської інтеграції має органічно
поєднуватися з активною політикою підвищення конкурентоспроможності
вітчизняного виробництва, зміцненням національних галузей економіки, а
також інтенсивним розвитком демократичних та ринкових інститутів.

Джерела

Bielawski J. Globalization and Polish Foreign Economic Policy // The
Polish Quarterly of International Affairs.— PFSM Warsaw.— 2000.— № 3.—
Volume 9.— P. 13—39.

Borowiec J., Wilk К. Teoria a praktyka europejskej integracji
gospodarczej.— Wroclaw: Wyd. Akademii Ekonomicznej im. Oskara Langego we
Wroclawiu, 1997.— 197 s.

Сzech Republic toward EU accession // A world Bank Country Study: Main
Report, 19650.— 1999.— Vol. 2.— 350 p.

Daugbjerg С., Swinbank A. The CAP and EU Enlargement: Prospects for an
Alternative Strategy to Avoid the Lock-in of CAP Support // JCMS.—
2004.— № 1.— Volume 24.— P. 99—119.

Inham H., Ingham M. How big is the problem of Polish Agriculture? //
Europe-Asia Studies.— 2004.— March.— № 2.— Vol. 56.— P. 213—234.

Kaminski B. Hungary’s Integration into EU markets production and trade
restructuring // Trade, Development Research Group.— Washington, DC
20433.— 1999.— June.— 29 p.

Lukas Z., Poschl J. Mittel — und Osteuropas Landwirtschaft vor dem
EU-Beitritt // Osteuropawirschaft.— 2003.— 48 Jhg.— № 4.— P. 195-214.

Pysz P. Polens Stabilisierungspolitik seit 1990: was ist «polnisch»
daran? // Osteuropawirschaft. — 2003. — 48 Jhg. — № 4.— P. 364-377.

Quaisser W. Der Aussenhandel Mittel- und Osteuropas mit der Europaischen
Union in den sensiblen Sektoren // Ost-Europa Institut Munich: Working
Paper.— 1996.— № 198.— 57 p.

Swinnen J. Transition and Integration in Europe: Implications for
Agricultural and Food Markets, Policy and Trade Agreements // The world
economy. — 2002. — Volume 25. — P. 481—499.

Umowy o Wolnym Handlu ze Wspolnotami Europejskimi oraz krajami EFTA I
CEFTA oraz uzgodzien Rundy Urugwajskej. Praca zbiorowa / Pod red. G
Kaweckiej-Wyrzykowskiej. — Warszawa: IKiCHZ, 1995. — 107 p.

Von Jiri K., Neustadt A. Die Aussenwirtschaft der Tschechischen
Republik: Konzeption, Massnahmen, Ergebnisse // Neuorientierung der
Aussenwirtschaftsbeziehungen in Ostmitteleuropa. — Marburg:
Herder-Institut, 1994. — P.  59—75.

Губені Ю. Концептуальні напрямки стратегічного розвитку аграрної
політики Чеської Республіки // Економіка АПК.— 2005.— № 8. — С. 139—154.

Губені Ю. Розвиток і адаптація аграрної політики Чеської Республіки до
інтеграційних вимог Європейського Союзу // Економіка України. — 2002. —
№ 7. — С. 78—82.

Ліманський А., Рушковський Я. Суспільно-політичні аспекти інтеграції
Польщі з Європейським Союзом // Регіональна економіка. — 2001. — № 4. —
C. 141—149.

Луцишин П. В., Федонюк С. В. Європейські інтеграційні процеси:
формування єдиного ринку: Монографія. — Луцьк: РВВ «Вежа» Волин. держ.
ун-ту ім. Л. Українки, 2004. — 200 с.

Мельник В. В. Трансформація торговельних режимів України і Польщі у
контексті Європейських інтеграційних процесів // Вісник Терноп. акад.
народ. господарства: Спец. вип. — 2001. — С. 201—205.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020