Реферат
Українські Карпати
Українські Карпати складають приблизно чверть Карпатської дуги . Перед
появою Карпатської гірської дуги на поверхні планети був тривалий
період, протягом якого море в цьому місці змінилось сушею .
Вони складають частину провінції Карпатських гір та подані трьома
геоморфологічними областями: власно Українськими Карпатами,
Передкарпатською височиною та Закарпатською низиною.
Українські Карпати – середньовисотні гори, що тягнуться з північного
заходу на південний схід смугою, довжиною більше 270км. і шириною
100-110 км. Середня висота їх 1000м, максимальна – 2061м. (г. Говерла).
Межі Українських Карпат визначаються державним кордоном України з
Польщею , Чехією, Угорщиною, Румунією. Північно- східний кордон вздовж
лінії міст Судова вишня – Комарне –Миколаїв- Жидачів – Івано-Франківськ
– Коломия – Чернівці.
Вздовж північно-східного краю Українських Карпат знаходиться
Передкарпадська підвищена рівнина, що відповідає Передкарпатському
прогибу. Середня висота в межах Передкарпатської височини – біля 350м.
В межах гірських Карпат виділяється ряд орографічних зон. У складі
зовнішньої смуги Українських Карпат виділяють Безкиди, Горгани та
Покутсько- Буковинські Карпати. Середньо-високі хребти Горган мають
гострі гребні, круті схили з кам’яними осипами, які розділені глибокими
долинами. Безкидам та Покутського-Буковинським Карпатам притамманні
м’які контури їх поверхні та куполоподібні вешини. Від Передкарпаття
Зовнішні Карпати відокремлені уступом з відносними висотами 200-400м.
В Центральній смузі Українських Карпат протягнулися Водороздільні-
Верховинські Карпати. Висоти не перевищують 800-1200м. Понижені містя
хребта є зручними перевалами (Ужокський- 889м, Верський- 839м,
Воловетський-1014м.).
На сході Водороздільно- Верховинських Карпат розташовані Ясинське та
Ворохтянське міжгірські зниження, а також Верховинського – Путильське
низькогір’я. Ширина Водороздільно- Верховинських Карпат змінюється від
30км. на північному заході до 10км. на південному сході. Тут проходить
головний водорозділ карпатських річок .
Далі до південного заходу піднімається осьова , найбільш висока частина
Українських Карпат-Полонинського- Чорногірські Карпати. Вони витягнуті в
загальнокарпатському напрямку на 210км. з середньою шириною 20-25км. Ця
частина Карпат включає Полонинський хребет, гірські масиви Сивидовець,
Чорнргора, Гриняви та Буковинську Полонину. Орографічною віссю є
Полонинський хребет, який пеперековими долинами річок поділен на окремі
масиви(Полонина Руна, Полонина Баржавська, Полонина Красна ).
Найвища частина Українських Карпат – Чорногора- розташована між Чорною
та Білою Тисою, верхів’ям Прута і Чорним Черемошем. Тут знаходиться
найвища її вершина – гора Говерла (2061м.) Верхня частина Чорногірського
масиву представляє собою велике плоско гір’я полонин, над яким
возвишаються конусоподібні вершини : Петрос – 2022м , Ребра -2001м.
Далі по південному сходу, між Чорним та Білим Черемошем , розташовані
Гринявські гори з осевим хребтом Пенве. Поміж річками Білим Черемошем,
Путилой і Сучавой простирається Буковинська Полонина .
На півдні Українських Карпат розташований Раховський масив і Чівчинські
гори. Ця частина гір характерезується крутими схилами, гострими гребнями
гір і значною глибиною розтину.
Вздовж південно-західного схилу Полонинського хребта виділяється
вузька зона Березно-Липшанської поздовжньої міжгірської долини.
Абсолютні висоти жнижуються тут до 400м . На Південному сході від річки
Рікі низько гір’я переходить у Верхнетисенську горбисту рівнину з
висотами 500-600м.
До південного заходу від низькогір’я паралельно йому підіймається
Вулканічний хребет. Він витягнутий від річки Уж до річки Ріка. Долини
річок Уж, Латориця, Боржава, Тиса прорізують вулканічний хребет і
поділяють його на окремі масиви. Між річками Боржава і Ріка Вулканічний
хребет різко змінює свій північно- західний напрям на мерідіональний
(хр. Тупий або Великий Шолляс) та біля м. Хуст переходить на лівий берег
Тиси. Це вже Гутинські гори, розташовані на тереторії Румунії.
Вулканічні Карпати мають гострі форми, скелясті схили іноді зплощені
вершини.
З південно-західного до зовнішнього краю Вулканічного хребта примикає
Закарпатська низина, яка є частиною великої Середньо-Дунайської рівнини
. Поверхня її має невеликий нахил у південно- західному напрямку,
абсолютні висоти зменшуються від передгір”я (116-120м.) до р.Тиси
(105м.). Низину перетинають праві притоки Тиси: Латориця, Серне, Боржава
з Іршавою та ін.
Морфоструктура.
Сучасна морфоструктура Карпат сформувалася в основному в
неоген-антролпогенний час, але вона включае також морфоструктури, які
успадкували поздовжні та поперечні елементи давнього структурного плану.
Усі морфоструктури крім вулканогенних, виникли внаслідок інтенсивного
злиття порід і розвитку надвигів та горстів. В морфоструктурі гір
відобразились великі глибинні поздовжні та поперечні розломи .
До глибинних поздовжніх розломів також належать:
Серединокарпатський, вздовж якого відмічається крутий північно-східний
схил Полотинського хребта, Ссвидовця, Чорногори і Гринявських гір;
Зовнішньокарпктський, з яким пов’язують формування протяжних
морфоструктур скибової зони;
Передкарпатський, що замаскирований надвигом між внутрішньою та
зовнішньою зонами прогибу ;
4. Краєвий розлом Руської платформи – зовнішня межа Передкарпатського
передового пргибу .
Поперекові розломи мають північно –східну орієнтацію і перетинають
майже під прямим кутом північно-західне поширення карпатських
складчастих структур. З поперековими розломами пов’язані
субмерідіональні відрізки річкових долин Латориці, Боржави, Тереблі,
Чорної Тиси та ін. Система поздовжніх і поперекових розломів сприяла
винекнинню глибокої ступінчатої структури фундаменту Карпат .
Передкарпатська височина – обернена морфоструктура , що займає простір
між південно-західною окраїною Руської платформи і гірським поясом
Карпат і відокремлюються від них рядом виражених в рельєфі регіональних
глибинних розломів північно-західного розповсюдження. В геоструктурному
відношенні Передкарпатській височині відповідає Передкарпатське
передгірний прогиб. Порівняно широкий на північному заході ( до
50-60км.) прогиб поступово звужується в південно-східному напрямку до
25-30км. В прогибі виділяються дві зони: внутрішня
Геосінклінальна і зовнішня приплатформенна. Зовнішня і внутрішня зони
поділені регіональним надвигом що виникнув вздовж лінії розлома.
Передкарпатська піднесена рівнина інтенсивно розділена правими
протоками р. Дністер, зв’язаними найчастіше з зонами поперечних
тектонічних порушень. Тому для рівнини характерно чергування піднесених
міжріч з широкими терасами долинами, які розділяють їх.
Вмежах Карпатського складчатого гірського спорудження виділяється ряд
структурно – фацальних зон: Скибова, Кросненська, Дуклянська, Магурська,
Чорногорська, Свидовецька, Бурктська, Рахівська, Мармарожська,
Пенінська. В геологічній будові зон беруть участь шари мелового і
палеогенового фліша, а в Чівчинських горах і Рахівському масиві з-під
фліша виступають кристалічні сланці і мармури протерозоя. До складу
нижнього фліша входять конломерати, вапняки і мергелі.
Зовнішня смуга Українських Карпат представленя лускато-моноклінальними
середньо гір’ями і низько гір’ями та відповідає, як правило, Скибковій
зоні. Ширина зони біля 40км. В її складі виділяють Безкиди, Горгани і
Покутсько-Буковинські Карпати. Кордон з Передкарпатським пргибом
тектонічний і карпатські флішеві породи у вигляді луски на сунуті на
внутрішню зону прогиба. Для морфоструктури Зовнішніх Катпат характерний
розвиток довгих і вузьких лускоподібних надвигів, так званих скиб, що
насунуті одне на одне з амплітудою до 13км. в Безкидах і Горганах
налічуються 6-7 паралельних скиб, в Буковинських Карпатах їхня кількість
збільшується 8-9. Тут скиби стають вужче і відстань між ними
зменшується.
В межах Скибових Горган від р. Мізунки до р.Пруту гірські хребти
набувають звивистого обрису . Сереньовисотні хребти Горган мають гострі
гребні, круті спади з кам’яними осипами.
Морфоструктура внутрішніх Карпат – зона складчасто-глибових і глибових
гір, що утворюють орографічну вісь Карпат. Сучасний рельєф Внутрішніх
Карпат відрізняється масивністю форм. Це залежить як від літологічного
складу складових порід, так і від неглибоко розташованого кристалічного
фундаменту зони, розбитого розломами на окремі блоки . Певно, ще в
домезозойський час формування гірського рельєфу Карпат фундамент
випробував здебільшогопозитивні глибові рухи. Тому тут розміщені
найбільш високі гіоські масиви Українських Карпат : Полонинський хребет,
Чорногори, Гринявські і Шипитські гори .
Ядро Внутрішніх Карпат прелставлено сводово-глибовим середньо гір’ям і
високо гір’ям остаточного Рахівського масиву і Чівчинських гір, що
належать до Мармарошської і Рахівської зони. Кристалічні породи нижнього
структурного поверху гір перекриті осадочними відкладеннями тріаса і бри
і меловим, палеогеновим флішем. В прцесі тривалих висхідних рухів
осадочний чохол майже повністю знищений процесами денудації і зберігся у
вигляді ерозійних останців на поверхні Рахівського масиву.
Утесова зона – зона екзотичних скель. Вона має ширину від 2-20км і
проходить двома смугами між р. Тересвой ір.Латорицею. Виділяють Північну
утесову зону і Південну . Північна зона утесів прстягнулася від
Рахівського масиву в північно-західному напрямку приблизно до р. Боржави
вздовж лінії тектонічного контакту Мармарожського надвигу. Утеси
утворюють смугу з окремих ізольованих екзотичних скелястих острівців
розміром від декількох десятків до сотень метрів. Різкість їхніх форм
порушує спокійний рельєф Внутрішніх Карпат .
Морфоструктура Вигорла-Вулканічного пасма за походженням тісно
пов’язана з тектонічними рухами протележного знаку, що виникли на
кордоні олігоцена і міоцена на стику складчато-глибової побудови
Внутрішніх Карпат і Угорського серединного масиву.
Складена Виргорлат-Гутинська морфоструктура здебільшого андезитами,
андезито-базальтами і базальтами, а також їх туфами. Під час вулканічної
діяльності переважав тріщинний вилив лави. Водночас відбувався вилив
матеріалу і крізь вулканічні апарати центрального типу . Первинні
поверхні вулканічної акумуляції в межах Вигорлат-Гутинського хребта
збереглися достатньо добре. Це плоскі поверхні лавових плато ,великі і
дрібні масиви потухших вулканів. З таких вулканів на південному схилі
вулканічного хребта добре збереглися в рельєфі гори Синак, Бужора,
Борилів Діл. Вони мають правельну конічну форму і однорідну геологічну
будову , слабко розчленовані. На південний-захід від
Вигорлат-Гутинського хребта розташована Закарпатська аллювіальна рівнина
з висотами100-200м. Вона відповідає значній частині Закарпатського
внутрішнього прогибу. В межах Закарпатського внктрішнього прогиба
важлива роль в формувані окремих морфоструктур належить поперечним
розломам .Найбільш великий з них Боржавський сприяв формуванню
мериодінальної частини хр. Тупого і впливу на самостійний розвиток
Солотвинської і Чоп-Мукачевської западини. В рельєфі їм відповідають
Верхнетинське низько гір’я і Чоп- Мукачівська низина.
В мажах Солотвинської западини тривкі зниження почали виявлятися вже в
олігоцені і досягли максимума в міоцені. В результаті пргибання в
западині сформувався потужний шар морських і лагунних середньміоценових
соленосних відкладень, зібраних в широкі положисті антиклінальні і
сиклінальні брахіскладки північно-західного простирання. Брахіатикліналі
місцями ускладнені соляною тектонікою. Розповсюджений соляний карст,
діапіри, віджначені деформації продольного профіля і зміна висот терас
Тиси в районі г.Солотвино. Тривкі зниження запалини на кордоні міоцена і
пліоцена змінилися підняттям. В результаті цього рельєф почав
піддаватися інтенсивним ерозійним прцесам. Солотвинське низько гір’я і
усіх боків оточено гірськими спорудами: Полонинським хребтом, Рахівським
масивом, хребтами Тупим , Оаш, Гутий.
Карпатське гірське спорудження має складну і тривалу історію свого
розвитку. Прийнято вважати, що сучасні морфоструктури українських Карпат
оформилися під час альпійського орогенезу, в кінці олігоцена початку
міоцена. До цього часу жвичайно відноситься винекнення перших гірських
споруд Карпатської дуги на місці глибокого геосінклінального басейнк.
Однак слід пам’ятати, що альпійська геосінкліналь сформувалася на
території, що вже випрбувала рифейський каледонський і герцинський
орогенічні цикли і де вже раніше існували гірські системи, пов’язані з
ними . Карпатська складчаста система почала формуватися в кінці юрського
періоду на місці зруйнованого денудацією герцинського складчатого
спорудження. До кінця олігоценової епохи в її межах існував
геосінклінальний режим осадконакопичування, що сприяв формуванню
потужних флішевих відкладень. В кінці олігоцена- початку міоцена
інтенсивні тектонічні рухи позитивного знаку сприяли піняттю території
вище рівня моря і утворенню суші. До цього часу вже намітився розподіл
на основні морфострукткрні зони: Внутрішню, а після цьго Зовнішню і
Центральну. В центральній зоні олігоценовий морський басейн продовжував
існувати, а у Внутрішній та Зовнцшній зонах була вже суша. Перефиричні
дільниці почали в цей час прогибатися і заповнюватися продуктами
розрушення гір,що підносяться молассами. Далі відмінності в прямуванні
тектонічних рухів збільшилися і ускладнилися надвиговими явищами. В
післясарматський час відбулася заключна стадія складчатості,що виявилась
головним чином в скибовій зоні і в внутрішній зоні Передкарпатського
прогибу,де утворилися складки і надвиги амплітудою до 15км і
більше.Надвигові рухи на південній окраїні Карпатських гір були незначні
і направлені в бік Закарпатського прогиба. Тут основна роль у формувані
морфлструктури належить розривній тектоніці зниженням по розломам, що
супроводжувалися вулканічною діяльністю. Продукти вулканічвих викидів
перешарувались з морськими відкладеннями мілководій. Починаючи з
седнього сармата море в Закарпатському прогибі почало міліти. В
утворених лагунах і остаткових озерах накопичувались солоновато-водні і
прісноводні відкладення. В Передкарпатському прогибі континентальні
умови настають раніше. Море покидає цю територію всереньому сарматі. В
антропогені Передкарпатський прогиб втягується в спільні з Карпатами
підняття і разом з ними перетврюються в область знесення обернуту
морфоструктуру. Амплітуди цих піднятій досягають 120-160м.
Рельєф.
Північна частина Коломийського району лежить у Передкарпатті ,південна
– у межах Покуття. Поверхню Передкарпаття займає підвищена полого
хвиляста рівнина , значно розчленована. Покутську частину складають
низькогірні хребти з пологими схилами, куполо-подібними вершинами ,
розділені річковими долинами. Переважаючі абсолютні висоти в долині р.
Прут – 200-300м, Передкарпаття і Покуття – 300-400м.Найвищі ділянки
району – на південно-західній окраїні району на границі з Надвірнянським
і Косовським районами 600-800 метрів над рівнем моря .Весь район
розташований у Передкарпатській височинній фізико-географічній області
та в Звнішних Карпатах .
Тектонічні структури.
Територія району лежить у межах двох великих тектонічних структур:
південно-західної окраїни Східно-Європейської платформи
(Волино-Подільської плити ) і Передкарпатського передового прогину.
Платформенна ділянка займає північно-східну окраїну району (приблизно
1/3), південь і захід займають Зовнішня і Внутрішня зони
Передкарпатського прогину.
Волино-Подільська плита являє собоюсхил Українського кристалічного щита
.Її кристалічний фундамент занурений під потужну товщу (до 3000м )
палеозойських і мезозойських відкладів , що мають нахил пластів усього
1-2 градуси .
Передкарпатський крайовий прогин є частиною Карпатської геосинкліналі.
Внутрішня зона (запрутська, південий схід району ) вкрита потужною
товщею(до7000м ) відкладів крейдового, палеогенового і неогенового
періодів. Як правило, всі вони морського походження ,в окремих місцях
зігнуті в пологі складки . Зовнішня зона прогину відокремлена від
попередньої лінією розломів. Вона має платформенну структуру з
характернеми куполоподібними складками і блоковою будовою, що спричинена
тектонічними розломами і скидами.Товщина осадових порід сягає 3000м.
Обидві зони зверху вкриті наогеновими моласами, що складаються з
пісковиків , конгломератів, глин, рідше мергелів і вапняків.
Корисні копалини .
Заслуговують на увагу невеликі і забуті нафтові промисли Слободи
Рунгурської та буровугільні родовища Ковалівки, Спасу , приурочені до
Зовнішньої зони прогибу. З метасома-тичними вапняками тиранської свити
(верхній тортон ) пов’язані промислові поклади самородної сірки
Назірної, які залягають в покрівлі гіпсів та ангідритів або
переверстуються ними. Є поклади газу. В достатній кількості є будівельні
матеріали ( пісковики, гравій, галечник), в багатьох містях виходять
глини, придатні для виробництва цегли та черепиці. Під час глибоких
розвідкових пошуків нафти та газу на території с. Коршів виявлено
сірководневі води близько Мацестинського родовища на Кавказі. Є кухонна
сіль, торф, озокерит .
Геологічна будова.
Територія плити та Зовнішньої зони складена породами неогенового
періоду кайнозойської ери (верхній міоцен): глини, пісковики, гіпси,
ангідрити, солі, алевроліти; Внутрішньої зони- породами неогенового
періоду (нижній і середній міоцен ): конгломерати , пісковики , глини,
солі, аргіліти.
В кінці палеогену (25млн. р. тому ) почалося підняття Карпат. Одночасно
відбувалося опускання Пеердкарпатського крайового прогину, що почав
заповнюватися потужними товщами (5-7км. )осадових порід, які називаються
моласами. Це продукти руйнування гір, складені конгломератами ,
пісковиками, мергелями, що виносились у прилеглий морський басейн.
Опускань разом Передкарпатським крайовим пргином зазнавала і
Волино-Подільська плита, частина якої відкололася і утворила Зовнішню
зону названого прогину. Море, що затопило в неогені згаданий простір ,
називають Сарматським, яке в зв’язку з підняттям Поділля і Карпат
поступово перетворилось у вузьку лагуну і почало відступати у
південно-східному напрямку (9-14 млн. р. тому). Вслід за відступаючим
морем побігли паралельно одна до одної річки . Кінець неогену
ознаменувався і другою фазою карпатської складчастості , утворенням
розломів у Внутрішніх Карпатах . У результаті горизонтальних стискань
зовнішня антиклінальна зона Карпат була зірвана по поздовжніх розломах і
наступна на Внутрішню зону краєвого прогину. Насуви в окремих випадках
сягають 16-20км. (південний захід району).
В четвертому періоді відбулося кілька етапів материкового зледеніння,
що позначилося в розвитку рельєф регіону. Тектонічні рухи привили до
зміни напрямків річкових долин карпатських річок, в даний час Карпати
продовжують рости, зазнаючи вертикальних підннять ( до 5-11мм.на рік) і
горизонтальних переміщень у північно- східному напрямку. Про молодість
Карпат свідчать і землетруси, епіцентри яких розміщені далеко за межами
України умасиві Вркнча ( Румунія) . Останні сильні землетруси
вілчувались у межах Коломийського району в 1977, 1986, 1999, та 2000р.
Геоморфологічне районування .
Рельєф Коломийського району генетично та історично дуже різноманітний і
входить до складу таких геоморологічних областей і районів :
І.Область Придністровського Покуття, де панує рівнинно-пластовий рельєф
з поширенням долинно-балочних форм. Отинія-Коршівський акумулятивний
район з поширенням терас середнього рівня (5і4тераси) з олинно-балочними
формами;
Прутський район, який представлений терасами нижнього ярусу,
акумулятивний, рівнинний.
ІІ. Передкарпатська область. Тут є акумулятивний тип рельєфу різного
ступення і глибини ерозійного розчленування на передкарпатському
передовому прогині.
Переніжин-Рожнівський район зі скульптурно-зсувними та ерозійними
формами на глинисто-піщаних відкладах дашафської свити Зовнішньої зони
прогину .
ІІІ. Підгірська область структурно-ерозійних низько гір’їв, які
утворені на піднятих складках Внутрішної зони прогину.
Слободо-Рунгурське структурно-ерозійне низькогір’я .
Клімат.
На клімат Карпат найбільше впливає географічна широта , а також
абсолютна висота над рівнем моря, віддаленість від океану , рельєф , що
оточує області, характер підстилаючої поверхні. Наприклад візьмемо
Коломийський район: він одержує 100-105ккал/см2 сонячної радіації і
лежить в двох кліматичних зонах – теплій (східна рівнинна частина) і
помірний (західна, північна і південна
Передкарпатська частина ).
Середні тамператури січня місяця -5С, липня +18С +20С. Середньорічна
кількість опадів на сході – до 700-800мм(крім південного заходу в
підгірській області, де клькість опадів максимальна і становить
800-1000мм).Мінімальні та максимальні температури для коломиї відповідно
-39 і +38С.
Переважають вітри – північно- західні та східні. Вітри переважають
слабкі й помірні зі швидкістю 0-5м/с, взимку інколи 6-10м/с.
Весна починається в першій декаді березня. Середньодобові температури
піднімаються вище 0С тане сніговий покрив .Погода дуже мінлива, з
частими заморозками ,які приносять північні адо східні вітри .В третій
декаді починається вегетаційний період, коли середньодобові температури
переходять через +10с. Для травня характерна велика ймовірність сухих
днів.
Літній період настає в кінці травня, коли середньодобові температури
перевищують +15С. Велика тривалість дня і висота сонця зумовлюють високі
температури і малі контрасти їх протягом сезону. Найтепліший місяць
липень, для якого ймовірні дні з середньодобовими температурами понад
25С. Для літніх місяців характерна значна кількість опадів, які
приносять вітри з Атлантичного океану .В червні часті зливові дощі. В
другій половині літа спостерігаються посушливі періоди.
Осінь починається після 11-14 вересня, коли середні температури
опускаються нище +15С. Поступово знижується температура, але в
20-хчислах вересня часто спостерігається так зване’бабина літо”,
зумовлене південними вітрами, тобто діяльністю Азовського максимуму. У
жовтні вже бувають перші приморозки. Поступово починає переважати
хмарна, з незначними дощами і туманами, погода. Інколи випадає мокрий
сніг, а в листопаді вже бувають морози, що знаменують кінець осені .
Внутрішні води.
Достатнє , а в гірських районах надмірне зволоження території району,
значне розчленування рельєфу визначили утворення в її межах густої
річкової сітки. Територія району лежить в басейні річки Прут та її виток
Більшість річок малі і течуть по території району середньою або нижньою
течією. Рельєф визначає гірський характер течії річок Пруту та його
правих гірських приток Пістиньки, Брустурки, Лючки, Сопівкиі інших. Дно
цих річок кам’янисте і порожисте, часто зустрічаються водоспади.
Виходячи за межі Передкарпаття, ці річки, легко розмиваючи пухкі
гірські породи, виродляють широкі долини ,розгалужуючись на численні
рукави.
Ліві ж притоки Пруту – Коломийка, Турка, Козачівка, Товмачик, Чорнява,
Добровідка і інші мають рівний характер , спокійну течію, але долини ,
як правило, глибокі і порівняно вузькі.
У живлені річок найбільша роль дощових вод , меншу частку становлять
снігові та підземні. Для гірських (правобережних)приток Пруту дощове
живлення становить приблизно 44 %, підземна 6%, а 50% припадає на
снігове. Для лівобережних рвнинних річок 50% води дають дощі , 13%
підземні, а решта 37%- снігове живлення.
За режимом річки району можна віднести до двох типів. Прут із своїми
правими притоками належить до річок з паводковим режимом, ліві притоки-
до річок з весняною повінню Для перших характерні весняні повені
(квітень- травень),але час від часу повторюються катастрофічні літні
паводки, викликані випаданням тривалих і сильних дощів у Карпатах. Для
річок з весняною повінню характерні повені у березні квітні, пов’язані з
таненям снігу , а також значні підняття рівня під час літніх дощів чи
зимових відлиг . У роки із сухим літом на цих річках спостерігається
межень. Загалом на річках району 60-70% річного стоку припадає на
весняно- літній період. Малий стік у зимку зумовлений тим ,що на
більшості річок утворюється льодяний покрив. Як правило, він не стійкий
і триває на рівнинних річках 2-2,5 місяця, а на гірських – 3-3,5 місяця.
Формуватися льодостав починає в кінці листопада ,стаючи порівняно
стійким в третій декаді грудня. Скресають річки в кінці лютого – на
початку березня. Льодозід триває 2-5 днів.
Як вже сказано ,територія району лежить у басейні Прута. В межах
району Прут має довжину близько 32км. Виходячи з перед гір’я подлизу
Делятина , він круто повертає на схід і тече в південно-східному
напрямку по широкій тарасованій долині, яка розділяє Передкарпаття і
Покутську височину. На всьому протязі від Ланчина до Заболотова дно
долини плоске і широке ,русло розбивається на густу сітку рукавів,
приток. Є багато стариць . Павий берег ріки крутий, часто лісистий,
лівий – довгий ,пологий, покритий лугами і полями .Швидкість течії сягає
ще до1м/с.
На території району озер мало ,зустрічаються заплавні( стариці) , які
часто в сухі періоди року висихають або перетворюються в болота .
Грунти. Рослинність і тваринний світ.
На просторах Передкарпаття , утворених різновіковими терасами, найбільш
поширеними є дерново-підзолисто-глейові і дернові грунти. Як правило,
вони безструктурні, перенасичені вологою , вміст перегною 1-2,5%. На
алювіальних відкладах заплав та нижніх терас , днищах балок усієї
рівнинної частинипереважають лучні і лучно-болотичні грунти. В перших
вміст перегною становить 3,1%, а в другій до 8%, тобто потенціальна
родючість її висока, але вони потребують осушення. В східній частині
району зустрічаються чорноземи опілзолені з вмістом гумусу 3,44%.
В прцентному відношенні грунти розподіляються так: дерно-підзолисті
-47%, буроземи-опідзолені- 10% ,опідзолені чорноземи- 33%, лучні-10%.
Широколистяні ліси Покутської частини району мають в основному два
яруси. В першому найчастіше зустрічаються ясен, явір, клен польовий. В
другому, крім лісоутворюючих дуба і граба, поширені також липа, барест,
осика, черемха, береза., черешня, горобина. У підліску представлені
брусниця, ліщина, калина, глід, крушина, терен, шипшина, кизил.
Травянистий покрив формують осоки лісна і волосиста, тонконіг,
гребвнник, фіалка лісова, анемона дібровна, маренка запашна та інші.
У лісах перед гір’я значно рідше зустрічаються дуб, частіше бук і
смерека. Зберігся тут в окремих містцях зникаючий тис ягідний – релікат
неогеного періоду (ботанічний заказник Княж та 9 заповідних урочищ).
На заболочених заплавах поширені ліси з переважанням чорної вільхи та
вільхи сірої. Поруч з ними ростуть чорна бузина , верба, крушина, хміль,
паслін.
У букових лісах Прикарпаття трав’яний покрив бідніший і представлений
квасиницею, весняним білоцвітом під сніжком, воронцем. В цілому лісі на
рівнині займають до 15%, а в передгір’ї – що 30%.
Луки поширені у заплавах рік, характерезуються трав’яним покривом, в
якому домінують вівсяниця лугова і червона, тонконіг, конюшина.
Великі площі зайняті культурною рослинністю – сільськогосподарськими
землями та після лісовими луками, що в значній мірі розорані.
До червоної книги України занесені такі рослини, що зустрічаються в цій
місцевості і потребують повсюдної охорони: тис ягідний, підсніжник
звичайний, Шафран Палласа, первоцвіт дрібний, латаття біле, дзвіночки
карпатські, пізньоцвіт осінній, Венерині черевички звичайні, а також
яловець високий, сосна кедрова європейська, первоцвіт весняний,
купальниця, горицвіт весняний, роман карпатський, відкасник, хвощ
великий тощо. Він відноситься до Лісостепової зоогеографічної провінції
та Карпатського зоогеографічного округу України .
Тваринний світ різноманітний. На території району зустрічаємо понад 50
видів ссавців , біля 150 видів птахів, 9 видів плазунів,15 видів
земноводних, понад 40 видів риб. Передкарпаття має видовий склад тварин
, перехідний між Поділлям і Карпатами. Цікавими є рідкісні для району
рідкісних видів тварин, такі як: ящірка лучна, полоз лісовий,
веретінниця , черепаха грецька і черепаха болотна ( з плазунів), пугач,
лебеді дикі, сови, сичі, чаплі, яструби, лунь болотний, сойка, одуд,
кібчик, сокіл ( птахів), кажани, зубри, кутора мала, сліпаки, вовчки,
лосі, борсуки, видри (савці), дуже рідко зустрічаються земноводні –
тритон гірський та самамандра, які занесені до Червоної книги України;
дуже рідкісні і потребують охорони деякі види риб , особливо лосось
дунайський і вгор річковий. В лісах району зустрічаються борсук, ласка,
заєць, дикий кабан, козуля, білка і ін. Сільськогосподарські землі
значно бідніші : кріт, лисиця, заєць-русак, миші, ящірки, вужі, жаби.
Багато птахів: польвий горобець, ворони, синиці, сороки, дятли, одуди,
пугач, шишкар ялиновий і інші типові ослі , а також багато перелітних і
кочових : жайворонок польвий, зозуля звичайна, ластівка, лелека білий,
соловейко, чапля сіра тощо.
В річках водяться щуки , коропові , в’юни , окуні , верховодка,
головень (клень), лин, марена, окунь, а вгірських притоках Пруту
зустрічаються форель струмкову і райдужну. В ставках вирощують коропів (
лускатого , дзеркального , голого ) та акліматизованих білого ашура і
товстолобиків .
З історії заселення району.
Археологічні та історичні дослідження свідчать , що Прикарпаття було
заселене ще в доісторичну епоху . Це підтверджують виявлені тут залишки
стоянок давнього, середнього і нового кам’яного віку (палеоліту,
мезоліту і неоліту ) . Найдавніші з них мають вік близько 100 тис. р .
Населення в район Передкарпаття зайшло із південно-східного напрямку ,
рухаючись вверх за течією Дністра і Пруту . В кінці кам’яного віку на
початку ІІІ тисячоліття до н. е. тут оформилась культура давніх
землеробів , широко відомою під назвою трипільської. Трипільскі племена
зайняли вигідні для землеробства рівнинні території .У передгір’ї основу
господарської діяльності найдавніших племен складали мисливство і
скотарство . Вкінці трипільської культури спостерігається перехід до
перед сківських, а пізніше словенський етнічний утворень , які поклали
початок давньоукраїнській народності. Східно-слов’янські племена ,що
жили в перед гір’ях Карпат і прилеглих рівнинах , відомі під
назвамидулібів і тиверців, а схили Карпат заселяли бібі хорвати. У
IV-VIII cт. Прикарпаття було досить густо заселене , особливо у
межиріччі Дністра і Пруту. В цей період починають зароджуватись перші
державні утворення , масово будуються укріплені поселення. На теренах
Прикарпаття до середини ІХ ст. існувала така значна кількість міст, що
цю територію у ряді скандинавських джерел називали Гардарікою, тобто
країною міст. Але ці міста з часом зникли , або перетворилися на
сільські поселення. У кінці ІХ ст. значна частина Прикарпаття мала
наскільки міцні зв’язки з Києвом ,що сучасники вважали його складовою
Київської Русі . Остаточно ж приєднані до цієї землі дулібів і
карпатських хорватів були в 981 році в результаті походу князя
Володимира Святославича. Отже, ці племена взяли участь у формуванні
давньоукраїнської народності .Мова князів і всього населення тодішньої
Київської Русі, як довів у своїй праці М.Максимович, була українською і
дуже мало відрізнялась від тієї, якою розмовляли селяни Київщини у ХІХ
ст.
Населення і трудові ресурси .
У 1996 році на Україні проживало 51334 тис. чол. , з них в Карпатах –
1467,1 тис. чол. ,що складає 2,86 % населення України.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
