.

Методика закладання і проведення польового досліду з оптимізації параметрів дренажу в Ратнівському районі, Волинської області (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
0 6638
Скачать документ

Курсова робота

Методика закладання і проведення польового досліду з оптимізації
параметрів дренажу в Ратнівському районі, Волинської області

Місце розташування дослідної ділянки та її історія

Волинська область – одна з 25 областей України, утворена 4 грудня 1934
року.

Площа області становить 20,2 тис км2 , що становить 33 % території
України.

Крайня західна точка області – с .Забужжя Любомльського району; східна
с.Липне Ківецівського району; південна – с. Піски Горохівського району;
північна – с. Мукошин Любещівського району. Розташована на заході
України. На Півночі межує з Брестською областю, на Сході з Рівненською
областю, на Півдні з Львівською. Центр – м. Луцьк. Населення – Населення
10345 тис. чоловік. Більша частина Волинської області лежить у межах
зони мішаних лісів, південна частина – у межах лісостепової зони.

Дослідна ділянка розташована в Ратнівському районі у північно-західній
частині Волинської області. Центром району є селище міського типу –
Ратне. Розташоване за 126 км від обласного центру Луцька і за 22 км від
залізничної станції Заболоття. Через селище проходить шосейна магістраль
Київ – Луцьк – Ковель – Брест. Річка Прип’ять поділяє селище на дві
частини – Старе і Нове Ратне. Населення складає 5,1 тис. чоловік.
Ратнівський район було утворено в 1940 році. У 1962-65 роках він входив
до складу Камінь-Каширського району. Поверхня району – полого-хвиляста.
Річки – Прип’ять та її притоки Турія і Вижівка. В районі – 32 озера, у
т.ч. Турське озеро, Оріховець, Оріхове, які зв’язані між собою Турським
каналом. Лісами і лісовими насадженнями вкрито 63,1 тис. га, протікає –
3 річки, найбільша Прип’ять довжиною 56 км на території району.

Район розташований у – Поліській фізико-географічній зоні . На Сході
області тече річка Турія. Саме неподалік якої знаходиться дослідна
ділянка.

Район межує з – Любешівським, Камінь-Каширським, Старовижівським,
Шацьким районами Волинської області, Брестською областю Білорусії. По
території району проходить державний кордон протяжністю 104 км, На
кордоні розташований пункт переходу Доманове.

Кількість населених пунктів – 73.

Найбільші підприємства – хлібокомбінат, лісохімічний завод,
деревообробний і овочесушильний зоводи, промкомбінат, м’ясо-молочне
тваринництво, лісгоспзаг у Ратному.

Кліматичні умови

Літо завжди тепле, нежарке, з достатнім зволоженням. На території району
воно починається в третій декаді травня, коли середня добова температура
повітря стає вище 15°. Влітку бувають зливи з грозами, іноді — град.
Внаслідок злив в окремих місцях змивається верхній шар ґрунту. Взимку
низькі температури тривають до 25 днів, ожеледь – 15 днів і більше,
паморозь – від 10 до 20 днів. Часто бувають відлиги, під час яких
утворюється льодова кірка. Значної шкоди завдають низькі весняні і ранні
осінні заморозки. Північно-західна частина області належить до вологої,
помірно теплої, південно-східна – до недостатньо вологої, теплої агро
кліматичної зони. Діє 6 метеостанцій (Володимир-Волинський, Ковель,
Луцьк , Любешів, Маневичі, Світязь).

Дослідна ділянка розташована в Ратнівському районі Волинської області.
Розташована у північно-західній частині області, за 22 км від
залізничної станції Заболоття.

Населення становить 51,9- тис. чол., у тому числі: міське
населення 13,3 тис.чол; сільське населення 38,6 тис.чол. Проживає в
районному центрі 8,9 тис.чол. Народжуваність на 1000 жителів 14,6.
Смертність на 1000 жителів 14,6 Природний приріст на 1000 жителів – 0.
Пенсіонерів – 13335чол.

Пересічна температура січня -4,9?, липня +18,2?. Опадів 549 мм на рік.
Розвинуті деревообробна, легка, харчова, переробна, будівельних
матеріалів галузі промисловості.

За багаторічними спостереженнями середня температура найхолоднішого
місяця січня в Луцьку становить -4,6?, найтеплішого місяця липня +18,6?,
у Ковелі відповідно -4,8? і +19?.Річний хід температури характеризується
поступовістю змін протягом року. Це видно з таких даних (див. табл. )

Таблиця 1

Середньомісячні температури повітря

Станції I II III IV V VI VII VIII IX X XI XII

Луцьк

Ковель -4,6

-4,8 -3,6

-3,7 0,7

0,3 7,4

7,1 14,0

13,6 16,7

17,5 18,6

19,0 17,4

17,9 13,7

13,7 7,8

7,9 1,8

-1,4 -2

-3

Зима у зв’язку з переваженням західних та південно-західних вітрів і
високої відносної вологості (90%) порівняно м’яка. Проте бувають роки,
коли морози досягають 30? і більше.

Кліматичні відмітки в межах області незначні у зв’язку з невеликою її
територією. Різниця в середніх температурах північної і південної частин
області в січні становить 0,8? а в липні 0,4?.

Весна в області починається у другій декаді березня і триває 70-80 днів.
Початком весняного сезону вважають дату стійкого переходу середньої
добової температури повітря через 0?. Для весни характерним є швидке
наростання температур. У першій декаді квітня середні добові температури
стають вищими 5?, а в третій декаді – переходять через 10?. З цим
пов’язаний інтенсивний ріст більшості рослин. Весною бувають часто
приморозки, які завдають шкоди садам і городнім культурам.

Літо завжди тепле, нежарке, з достатнім зволоженням. На території
області воно починається в третій декаді травня, коли середня добова
температура повітря стає вище 15?. В найтеплішому місяці – липні середня
температура 17-19?, максимальна 36-38?. Влітку бувають зливи з грозами,
іноді град. Внаслідок злив подекуди вилягає хліб, в окремих місцях
змивається верхній шар ґрунту.

Осінь починається наприкінці вересня, а в деяких місцях – на початку
жовтня. Середньодобова температура повітря проходить через 10? до
нижчої.

У передосінній і осінній період в умовах Волинської області зменшується
кількість опадів. Вересень – місяць ще теплий і здебільшого без затяжних
дощів.

Зима починається наприкінці листопада, коли температура повітря
переходить через 0? до нижчої і триває близько 3,5 місяців, до 10-15
березня.

Для оцінки можливостей вирощування різноманітних культур у Волинській
області практичне значення має вивчення умов сонячної радіації і
кількості наявного тепла. Географічне положення області забезпечує
достатню кількість тепла для вирощування майже всіх зернових і багатьох
технічних культур помірного пояса. Сума температур вище 10? дорівнює
2400-2500?.

Серед рівних територій України Волинська область, поряд з Рівненською,
належить до найбільш зволожених. Середня річна сума опадів тут часто
перевищує 600 мм, створюючи достатнє, а в окремі роки, навіть надмірне
зволоження. Волинська область не знає згубних посух. Дуже важливим і
сприятливим моментом для сільського господарства є стабільність
надходження вологи у весняний період. Влітку нерідко бувають значні дощі
під час жнив.

В умовах неглибокого залягання водоупірного шару, низьких берегів річок,
тощо літні зливи часом викликають певні, що затоплюють значні площі.

Для розвитку рослинності на території області велике значення має
достатня відносна вологість, яка в найбільш сухі місяці звичайно не
буває нижче 55-60?. Тепловий режим і вологозабезпеченість сприяють
вирощуванню у Волинській області різних технічних культур.

Геолого-гідрогеологічні та геоморфологічні умови

Геоструктурну основу території складають кілька технічних елементів
південно-західної окраїни Східноєвропейської платформи: Ратнівський
горст, на Південному-Заході від нього – Ковельський виступ, решта
території – Волино-Подільська монокліаль і Львівський палеозойський
прогин. Для геологічної будови характерні два структурних поверхи:
нижній, утворений дисковими протерозойськими і палеозойськими породами і
верхній – складений монокліальними верствами крейдового, місцями –
палеогенового віку. Корінні породи в межах низовинної частини області
повністю перекриті антропогеновими водно-льодовиковими піщаними і
льодовиковими піщано-галечними відкладами, на вододілах і схилах
Волинської височини – лесовидними породами.

Поверхня області рівнинна з загальним похилом у північному напрямку.
Максимальна висота 292 м у південно-східній частині, мінімальна – 139 м
на межиріччі Стоходу і Прип’яті.

Поверхневі води Волині представлені річками і озерами. Частина річок
бере початок на території області, витоки інших знаходяться далеко за її
межами. Всі річки належать до рівнинного типу і характеризуються
незначними швидкостями течії (0,1-0,3 м/с). На північному-заході бере
початок права притока Дніпра – р. Прип’ять, протяжність якої в межах
області біля 170 м. В басейні р. Прип’ять починається біля 105 річок і
струмків. З південного-заходу на північний схід протікає сама велика
починаючи від м. Луцьк, притока Прип’яті – р. Стир. Другою по величині
водною артерією являється річка Західний Буг. Загальний річний об’єм
стоку річок в межах області в середньому за рік складає 3816 млн. м?.

Тут нараховується більше 200 озер площею від 2 до 269 га. Вони живляться
атмосферними опадами, поверхневим стоком і підземними водами. Підземні
води являються найбільш важливим фактором підтримання рівня озер, а
також регулятором їх температурного режиму. Температура підземних вод,
які живлять озера, в залежності від їх глибини, коливається в основному
в межах 6-8?С. Рівень води на протязі року в озерах міняється до 1 м.

Самі великі озера – Швацькі, представлені більш ніж 20 водоймами,
розміщеними в басейні Західного Бугу. Найбільше з них озеро Світязь, яке
живиться артезіанськими водами, глибиною до 60 м. В басейні річки
Прип’ять найбільшим являється озеро Любязь, площею 454 га і глибиною 11
м. В басейні річки Стохід починається 30 озер, в основному, карстового
походження, площа яких коливається від 1 до 165 га.

Територія Волинської області розміщена в межах Волино-Подільського
артезіанського басейну. Підземні води приурочені практично до всіх
стратиграфічних горизонтів і різноманітні по якості і дебіту. Водоносні
горизонти девонських і четвертинних відкладів в обмежених масштабах
використовуються для задоволення господарсько-побутових потрібностей.

поліська частина області являє собою рівнину, яка поступово знижується з
півдня на північ і північний схід. На півдні до неї прилягає вкрите
лесом і лесовидними суглинком Волино-Подільського плато.

Геологічна будова і походження Волино-Подільського плато і поліської
території області різні.

Волино-Подільське плато складене з осадочних відкладів палеозойської ери
і більш різких (тобто близьких до нас) відкладів. На великій глибині під
Волинським плато залягає вгнута вниз кристалічна основа, заповнена
осадочними і континентальними відкладами – пісковиками, глинами,
пісками, шарами кам’яного вугілля, крейдою та іншими відкладами різних
періодів, починаючи з силурійського і до наших днів.

Кристалічні породи (граніти, гнейси, базальти) у Волинській області на
поверхню не виходять. Ці породи виходять за східною межею області, у
сусідній Рівненській області.

Найдавніші морські відклади на території області відносяться до
силурійського періоду. Море, яке було тут приблизно 300 млн. років тому,
залишило темно-червоні сланці з відбитками характерних для тих часів
морських тварин та інші відклади. Виходи силуру на поверхню в області
спостерігаються.

У девоні, що тривав 35 млн. років, територію області також не раз
виривало море. Відклади девону виявлені на значній глибині у
Львівсько-Волинському паливно-вугільному басейні. Вони представлені
відкладами червоного пісковику, доломіту, вапняку, які подекуди виходять
на поверхню і є цінним будівельним матеріалом. Червоний колір пісковиків
свідчить про сухий клімат девону.

У кам’яновугільний період, що тривав близько 50 млн. років тому, сушу не
раз вкривало море. У цей період утворилась товща морських і
континентальних відкладів, яка в районі Володимира-Волинського,
Іваничів, Ново волинська та інших місць південно-західної частини
області становить понад 459 м. Серед гірських порід, особливо таких, як
сірі глинисті сланці, вапняки, пісковики, зустрічаються пласти вугілля
від кількох сантиметрів до 2,4 м. Шари вугілля залягають на глибині
350-670 м.

Відклади палеозойської ери вкриті великою товщею мезозойських відкладів,
особливо крейди. У деяких місцях області на поверхню виходять відклади
третинного періоду – різноманітні вапняки, піски і пісковики.

Поліська частина території області також не раз опускалася і
піднімалася, що супроводи лось наступом і відступом моря. Тут, як і
скрізь в області, великого поширення набрали морські і континентальні
відклади палеозойської ери піски, пісковики, глини і особливо крейда.
Кристалічний масив у межах поліських районів на поверхню не виходить.
Відклади крейди в цій частині області залягають товстим шаром близько
від поверхні. Верхня частина шару крейди дуже розчленована древньою
ерозією і вкрита третинними і антропогеновими (четвертинними)
відкладами.

Сучасний рельєф, ґрунти і інші елементи географічного середовища області
зумовлені антропогеновими відкладами, утворення яких пов’язують з давнім
зледенінням. До них належать морени, валуни, різні глини і мергелі,
суглинок, піски, лес, наличники та ін. Талі і річкові води розливаючи
морену у поліській частині території області утворили піщані поля, так
звані зандрові піски, а трохи на південь, на Волинському плато, в
результаті діяльності води і вітру утворився лес.

У антропогеновий період, який почався приблизно мільйон років тому і
триває до нині, на території Волинської області сформувались основні
риси сучасного рельєфу, річкової сітки, рослинного і тваринного світу.

Поверхня поліської частини області являє собою слабо хвилясту рівнину.
Одно пластичність рельєфу порушують лише крейдяні горби з дуже пологими
схилами. Вони підвищуються над місцевістю до 30-40 м і досягають в
поперечнику кількох десятків м. Характерна риса рельєфу Полісся –
незначна відносна висота і невеликий похил на північ. Це зумовлює
повільну течію рік, незначну зрізаність їх русел і мало врожайні долини.
Річкові долини Прип’яті, Стиру, Стоходу, Турії та інших рік серед
навколишньої місцевості майже непомітні. Їх заплави і надзаплавні тераси
мають незначну висоту. Вздовж рік простягаються лише алювіальні відклади
невисоких піщаних горбів та пасем.

Рівнинний характер рельєфу Західного Полісся з багатьма цілком плоскими
ділянками і зниженням, а також наявність підстилаючи водонепроникних
порід (крейда, глина) є однією з головних причин її заболочення.

У межах поліської частини області виділяються три геоморфологічні
райони:

-Ковельська зандрові – алювіальна рівнина;

-Любомльсько-Столинська – моренна гряда;

-Верхньо-прип’ятська – моренна рівнина.

Ковельська зандрово-алювіальна рівнина має дуже одноманітний рельєф.
часто не рівні низини без пасем і ярів. Лише задерновані піщані гряди,
які здебільшого вкриті сосновим лісом, порушують одноманітний рельєф.
Водно льодовикові відклади тут представлені суглинками, пісками і
глинами, які є основними ґрунтовими породами. Річкові долини в районі
мають низькі береги.

Любомльсько-Столинська моренна гряда простягається із заходу на схід
через Любомль, Седлище, опускаючись до лінії Ковель-Маневичі, далі на
північний схід через Рафалівку тягнеться в Білорусію до Столина.
Низовини і болота в цьому геоморфологічному районі чергуються з
підвищенням і нагромадженням (ґрунтів) валунів. В цій частині області
зустрічаються карстові форми рельєфу (западини, лійки, пустоти).

Верхньоприп’ятська моренна рівнина розташована приблизно до широти
Згорани – Камінь – Каширський прилягаючи безпосередньо до Прип’яті і
переходить на її лівобережжя. Це найбільш низинний район Волинської
області. Поверхню його вкривають моренні і річкові відклади. Значні
площі займають болота. Ґрунти бідні на перегній.

В утворенні рельєфу області брали участь внутрішні (ендогенні) і
зовнішні (екзогенні) сили землі, обумовлені дією льодовиків та їх талих
вод, річкових і підземних вод, вітру і рослинних організмів.

Ендогенні сили створили основні нерівності поверхні області, так звані
морфоструктури, а екзогенні сили, діючи на ці морфоструктури,
урізноманітнювали їх поверхню і формували річкові долини і озерні
заглибини, вкривали поверхню моренними суглинками, тощо, утворюючи
форми, які називають морфоскульптурами.

Аналізуючи геологічну будову Волинської області, можна констатувати
на її території такі морфоструктури:

Львівсько-Волинська, що являє собою глибоку западину з кристалічним
фундаментом на глибині 6-7 тис.м, заповнену потужними шарами
палеозойських і мезозойських осадових порід. Ця западина виявлена в
рельєфі західної частини Волинської височини;

Волино-Подільська – виявлена однойменною монокліналлю, яка утворена
ступінчастим опустошенням докембрійського кристалічного фундаменту в бік
Львівсько-Волинського прогину. В рельєфі ця морфоструктура утворює
високу рівнину – Волино-Подільське плато;

Ковельсько-Ратнівська (Волинська) морфоструктура, в якій докембрійський
кристалічний фундамент розташований на глибині 600-2000 м. і перекритий
лише крейдовими палеоген ними і четвертинними відкладами.

Зазначені морфоструктури ускладнені численними розламами кристалічного
фундаменту, які поділили земну кору в межах області на окремі блоки.
Найважливіший розлом геологи назвали Володимир-Волинським розломом, який
простягається від м. Володимира-Волинського на смт. Голоби і Малевичі.
Цей розлом добре виявлений у сучасному рельєфі, тому що він відділяє
Волинську височину від Поліської низовини і визначає напрямок р. Стохід
і р.Стир.

Серед екзогенних форм важливу роль в межах області відіграли материкові
зледеніння і ріки. Материкові зледеніння двічі досягали території
Волинської області. Перший раз – під час Окського зледеніння (приблизно
500 тис. років тому) і другий раз – під час Дніпровського зледеніння,
яке зайняло територію Європи приблизно 200 тис. років тому.

Відклади Окського зледеніння – морени та флювіогляціальні валунні піски,
поховані під молодшими відкладами – лесовидними суглинками та
алювіальними супісками і тому не утворюють видимих рельєфних форм. Зате
відклади Дніпровського зледеніння в багатьох місцях утворюють виразні
форми рельєфу: кінцево-моренні горби, флювіогляціальні ази,
валунно-суглинисті конуси виносів, відклади прильодовикових озер.

Льодовики древніх зледенінь насуваючи на територію області, натикалися
тут на льодовиковий рельєф, представлений головним чином річковими
долинами та межиріччями. Здебільшого ці льодовикові долини поховані під
відкладами зледенінь, проте деякі з них збереглися більш або менш чітко.

Давні зледеніння залишили різноманітні четвертинні відклади,
представлені переважно валунними пісками, супісками та суглинками, які в
північній частині Волинського Полісся потужність четвертинних відкладів
набагато менша (5-10 мю), а в багатьох місцях вони відсутні і там
виступають на денну поверхню. Корінні породи – мергелі, крейдові
системи. Ці крейдові породи прикриті лише ґрунтами і являють собою
дольодовикову денудаційну поверхню, на якій малопотужні льодовикові
відклади були повністю або частково змиті.

Річкові долини на Поліссі широкі, не глибокі, без крутих ,тому мало
виразні. За даними О.М.Маринича, долини р. Прип’ять у Волинській області
має заплаву шириною до 2,5 км., першу надзаплавну терасу шириною до 8
км. і другу терасу шириною до 10 км. по правому березі. Отже, сукупна
ширина долини перевищує 20км. Якщо ж узяти до уваги, що заплава ледве
піднімається на 1,5 м. над руслом ріки, перша тераса – на 3,4 м, друга –
не перевищує висотою першу терасу на 10м, а межирічні вододіли
піднімаються над рікою на 30м, причому на віддалі від неї на 25-30км, то
стане зрозумілою виключена невиразність розміщення поліських земель,
долин та між долинних вододілів.

Для долини р. Прип’ять характерна досить широка друга надзаплавна
тераса, так звана борова, складена пісками і вкрита сосновими лісами
(борами). Піски ці відкладені талими льодовиковими водами.

Таблиця

Геологічні умови

№ п/п Геологічний вік Опис порід Глибина залягання Потужність

від до

1. Четвертинні відклади

Грунтово-рослинний шар

0,0 0,3 0,3

2. Алювіальні відклади Глеєві-супіщані відклади 0,3 4,5 4,2

3. Четвертинні відклади Важка супсь 4,5 8,9 4,4

4. Відклади сантон туронського ярусу Крейда тріщинувата на початку
інтервалу тріщини закольмантовані 8,9 43,0 34,1

5. Протерозойські відклади Піщаних з прошарками алевроліту

43,0 102,0 59,0

Характеристика ґрунтів

Переважають на Поліссі дерново-слабопідзолисті і дерново-підзолисті
ґрунти. Вони займають 60% площі зони. Розповсюдженні ці ґрунти на
моренних горбах і грядках, зандрових і терасових рівнинах. Сформувались
під сосновими, сосново-дубовими, сосново-дубово-грабовимилісами з
розвиненим трав’янистим покривом в умовах періодичного поверхневого
перезволоження і промивного водного режиму.

Дерново-підзолисті ґрунти утворились здебільшого на моренах,
водно-льодяникових відкладах, підстелених в нормах профілю мореною і на
водно-льодовикових суглинках. Ці породи відрізняються більш тяжким
механічним складом і також вони багатші в порівнянні з пісками,
глинистими частинами. В зв’язку з слабкою дерноватістю території і
близьким заляганням ґрунтових вод близько 60% підзолистих ґрунтів
належать до глеєвих і глеюватих.

Як дерново-слабопідзолисті, так і дерново-підзолисті – ґрунти різної
степені оглеєння і різного механічного складу являються бідними на
поживні речовини. вони мають незначну кількість гумусу, мають виключно
низьку ємність поглинання, до того ж поглинаючий комплекс їх насичений
здебільшого іонами водню.

Ці ґрунти найбільш розповсюджені на Поліссі дерново-середньопідзолисті –
на 83%, дерново-слабопідзолисті – на половину, а в ор6ному фонді зони
вони займають 46% і 30%.

Друге місце за площею (близько 20%) займають лугові і дернові ґрунти,
які розповсюджені на найменших терасах річок, в окремих слабостічних
пониженнях надпойменних терасах і водорозділах. Формуються під
трав’янистою рослинністю в умовах постійного підтоплення ґрунтовими
водами. Лугові ґрунти гумусовані на глибину 50-70см., дернові до 40см.

Третє місце за площею (10%) займають торф’яники і торфово-болотні
ґрунти. Вони залягають на пойменних терасах річок і днищах долин,
здебільшого низинного і рідше перехідного типу. В торф’яно-болотних
ґрунтах потужність торф’яного шару складає 20-40см, під ними залягає
глеєвий горизонт.

Невеликі площі (1-1,5%) займають дерново-карбонатні ґрунти, розвинені на
крейдових породах і майже стільки ж займають сірі і світло-сірі
опідзолені ґрунти, розповсюдженні на лесових островах і надпойменної
тераси річки Десни. Це один з кращих ґрунтів Полісся.

На даній дослідній ділянці залягають дерново-підзолисті глеєві піщані
ґрунти. Розповсюдженні на пониженнях слабостічних терасових і зандрових
рівнинах, в окремих міжрядних пониженнях з глибоким заляганням ґрунтових
вод. Ґрунтові води приховані на глибині 1,8м.

НЕп 0-15 (20см) – гумусово-алювіальний, орний, сірий, свіжий, супіщаний,
пухкий, густо пронизаний кореневою системою рослин; перехід різкий.

Egl 16 (21) – 35 см. – елювіальний, глеюватий, свіжий, супіщаний,
пластинчастий, ущільнений. Дуже вимитий від глинистих речовин, оглеєння
у вигляді великої кількості малих, залізно-марганцевих бобовин, іржавих
і охристих плям, низуватих прошарків, перехід різний.

legl 35-60 см. – ілювіальний , елювіальний, глеюватий, ржаво-бурий з
білястих плям відмитого піску, супіщаний, клубчасто-плитчастий, щільний,
багато залізо-марганцевих бобовин; перехід ясний.

; перехід поступовий.

PGI 111-200см і глибше – водно-льодовиковий супісок, глеєвий, сизий,
в’язкий, сирий. На глибині 160-190см ортзондовий шар.

Ґрунти в основному використовуються як натуральні кормові угіддя.
Незначна площа їх використовується під вологолюбні культури: льон,
оводні і кормові. Малопридатні вони під сади і хмільники. Для більш
продуктивного використання необхідне дренування з наступним вапнуванням
і внесенням органічних і мінеральних добрив.

Висновки

Розглянувши природні умови розташованої дослідної ділянки, можна
підвести підсумки, що вона відповідає вимогам як типова ділянка.

Перевіривши природні умови розташування нашої ділянки, можемо сказати,
що на цій території безумовно однаковий клімат.

Вся територія знаходиться на Волино-Подільській плиті, на Волинській
височині і вкрита дерново-підзолисто супіщаними ґрунтами, які утворилися
під лісовою рослинністю за участю трав’яної.

Щодо ґрунтового районування, ділянка розташована в зоні Лісостепу,
дерново-підзолистих ґрунтів.

Зробивши аналіз місця розташування, клімату, рельєфу, геологічних та
гідрогеологічних умов, поширених ґрунтів на території, можемо
стверджувати, що наша дослідна ділянка є типовою.

Мета, задачі та схеми польового досліду

Мета та задачі польового експерименту

Метою польового досліду є оптимізація параметрів дренажу в
дерново-підзолистих глеєвих піщаних ґрунтах Західного Полісся. Для
реалізації поставленої мети слід вирішити наступні задачі:

встановити ступінь впливу параметрів дренажу на дренажний стік,
вологість ґрунту та режим рівня ґрунтової води;

визначити вплив інтенсивності осушення на температурний режим та
агрохімічні властивості ґрунту;

вивчити вплив міждренних відстаней на глибині закладання дрен на
урожайність сільськогосподарських культур.

Схема польового досліду

Схемою польового досліду передбачаються варіанти з різними відстанями
між дренами та різною глибиною закладання дрен. За глибиною закладання
дрен прийняті наступні варіанти:

0,9 м

глибина залягання 1,1 м

1,3 м

Для встановлення діапазону коливань відстаней між дренами потрібно знати
відстань між дренами, яка рекомендується відповідними нормативними
документами або, яка застосовується в практиці будівництва і
експлуатації дренажних систем в аналогічних умовах.

Відстань між дренами (базова) може бути визначена за НТД 3323.01.067-86

;

;

К – коефіцієнт фільтрації, м?/добу;

? – питома водовіддача, визначається за формулою Г.Д. Еркіна (для
мінеральних ґрунтів).

;

– шар з якого відводиться надлишкова вода;

– коефіцієнт, який залежить від тривалості розрахункового періоду
осушення. Він визначається в залежності від 10 діб;

– коефіцієнт, який залежить від глибини закладання дрен;

– коефіцієнт, який залежить від глибини залягання водоупору, від дна
дрен.

Водоупір: 7,6 м = 8,7 – 1,1.

м

Приймаємо базову відстань між дренами 17м. Досвід закладання польового
досліду з оптимізації параметрів дренажу показує, що варіанти міждренних
відстаней слід приймати з кроком 4-5м. Тобто в даному випадку, варіанти
відстаней між дренами будуть наступні:

17

27

Контрольним варіантом є варіант без дренажу, таким чином передбачається
закладання десяти варіантів досліду (таблиця 2.1.).

Таблиця 2.1.

Варіанти польового досліду

№ варіантів Глибина закладання дрен, м Відстані між дренами

1 0,9 17

2 0,9 22

3 0,9 27

4 1,1 17

5 1,1 22

6 1,1 27

7 1,3 17

8 1,3 22

9 1,3 27

10 Без дренажу

Розташування варіантів досліду визначимо способом випадкових чисел:

– ІІ 1 – ІІІ 1 – ІІ

2- 1,1 – ІI 0,9 2 EБ- ІІІ 1,1 2 – І
1,3 2 – ІІІ

– І 3 – ІІ 3 – І

4- без дренажу – І

На дослідній ділянці передбачається п’ятипільна сівозміна:

І – ІІ – багаторічні трави;

ІІІ – озима пшениця;

ІV – кукурудза на силос;

V – ярі зернові з підсівом багаторічних трав.

Технологія закладання дренажу:

При траншейному способі укладання дренажу необхідно виконати наступні
будівельні операції:

геодезичну розбивку трас, дрен і колекторів;

розчищення і вирівнювання смуги по трасах;

транспортування і розподіл матеріалів по трасах;

копання траншеї з заданим похилом, вирівнювання дна, влаштування жолоба;

укладка трубок з обкладання стиків фільтраційним матеріалом;

початкову присипку трубок ґрунтом;

геодезичний контроль похилу дрен;

зворотня засипка траншеї ґрунтом;

будівництво спостережних колодязів, русел закритих колекторів.

Перераховані операції виконують використанням не спеціалізованих машин
і при вкладанні трубок вручну. При роботі спеціалізованих
трубоукладальників найбільш трудомісткі операції виконуються одночасно з
повною або частковою їх автоматизацією. Серійними дреноукладальниками
ЕТЦ-202 укладають керамічні трубки діаметром до 100-150мм.

Трасу розчищають і вирівнюють, в основному, бульдозерами на смузі
шириною 5…7м.

Контейнери з трубками доставляють безпосередньо до дреноукладальника, а
при ручному способі укладання дрен розкладають вздовж траси. Наступні
операції потрібно виконувати дреноукладальниками на базі багатоківшевих
траншейних причіпних екскаваторів з пристроями, які забезпечують заданий
похил дрен.

Обкладання фільтраційним матеріалом виконують або тільки стиках (мохом,
смужками склотканини, скловатою – вручну), або по всій довжині вкладених
дрен (скловолокном – дреноукладальником).

Для запобігання зміщення гончарних трубок застосовують спеціальні
з’єднувальні пластмасові туфти з маленькими отворами і
захисно-фільтраційним матеріалом.

Зразу ж після укладання дренажу повинна бути здійснена попередня засипка
трубок ґрунтом для запобігання їх зміщення.

Ґрунтом траншею засипають тільки після ретельного контролю якості
укладки. Цю операцію простіше всього виконують бульдозерами з поворотнім
відвалом. При засипанні дрен, на осушені, не допускається ущільнення
ґрунту, в тому числі і проходами гусениць чи коліс машини по траншеї.
Без траншейну укладку пластмасових трубок на глибину до 2м ведуть також
після геодезичної розбивки трас і підготовки смуги з допомогою
спеціалізованих дреноукладальників типу НД-4, НД-12 з додержуванням
заданого похилу по тросику чи лазерному променю. Для підвищення
осушувальної дії в ґрунтах з КфМетодика визначення водно-фізичних властивостей ґрунту У комплекс досліджень водно-фізичних властивостей ґрунту дослідної ділянки входили: визначення механічного складу; визначення щільності; визначення об’ємної маси; визначення повної і граничної польової вологоємкості; визначення вологості в’янення; визначення коефіцієнта фільтрації. Механічний склад визначається по М.О.Кочинському з використанням піпетки. Щільність ґрунту знаходилася пікнометрично в двократній повторності. При розбіжності результатів визначень більш ніж 0,02 г/см?, аналіз повторювався. Об’ємна маса ґрунту визначалася методом ріжучих циліндрів з використанням бура з кільцем об’ємом 50 см?, також шурфа за допомогою циліндра об’ємом 250 см? у 3-6 повторностей. Повна вологоємкість визначалась в зразках з непорушеною структурою в триразовій повторності методом насичення водою ґрунту, що знаходиться у циліндрах об’ємом 250 см?. Визначення граничної польової вологоємкості методом заливних площадок розміром 1,5 х Відбір ґрунтових зразків на вологоємкість виконувалася після 3 доби після закінчення заливання пошарово Вологість в’янення прийнята рівній подвійній максимальній гігроскопічності, в свою чергу остання визначалася за методикою запропонованою А.В. Ніколаєвим. коефіцієнти фільтрації для 0,5 метрового шару ґрунту визначалися за допомогою приладу Несторова ПВН – 00. Для більш глибоких шарів коефіцієнт фільтрації знайдений способом відновлення РГВ у свердловині після відкачки з використанням для розрахунків формули Г.Д.Еркіна. Методика спостережень за водним режимом Спостереження за водним режимом здійснюється на режимних площадках (рис. ), де велися також спостереження за температурою ґрунту, відбори проб ґрунту для різного роду аналізу. Рис. Схема розміщення режимних площадок Рівень ґрунтових вод Спостереження за рівнем ґрунтових вод велися в спеціально обладнаних свердловинах з поліетиленових труб d = 0,05 м (рис. ), встановлених на всіх варіантах дослідної ділянки по середині між регулюючими дренами, а також перпендикулярно до дрен ліній (рис. ). У періоді стояння рівня ґрунтових вод вище глибини закладання дрен спостереження велися щодня в інший час через 5 діб. Вимірювання глибини стояння РГВ здійснювалося хлопушкою. Точність вимірювання ±1 см. Рис. Конструкція спостережу вальної свердловини Рис. Схема розміщення впостережувальних дрен на міждренній Дренажний стік Вимірювання дренажного стоку здійснювалося в усті колекторів, а також окремих дрен об’ємним способом. Повторність вимірювання прийнята триразовою. У періоді сніготанення і затяжних дощів спостереження за дренажним стоком велися щодня, в інший час – по п’ятиденках. Ґрунтова волога Відбір ґрунтових зразків на вологість здійснювався на режимних площадках розташованих на віддалі 2,5-3 м від спостережу вальних свердловин. В орному горизонті (0-30 см) визначення вологості здійснювалося через 10 см, а в нижче розташованих ґрунтових горизонтах – через 20 см. Періодичність спостережень 1-2 рази на місяць. Повторність відбору триразовий. Горизонти: 0-10, 10-20, 20-30, 30-50, 50-70 і більше. Вологістю ґрунту називають кількість води, яка міститься на даний час в визначеному горизонті ґрунту. Вологість ґрунту під впливом метеорологічних умов, поливів, взаємодії з атмосферою, твердою частиною ґрунту, рослинами і ґрунтовими організмами постійно змінюється з часом. Сукупність всіх явищ переміщення вологи в ґрунті, змін пошарових запасів її і явищ обміну вологи між ґрунтом і ін. природними тілами називається водним режимом ґрунту. Кількісним його вираженням є водний баланс ґрунту. Під цим терміном розуміється сукупність всіх величин приходу і розходу вологи з ґрунту і зміни запасу вологи в ньому за той або інший проміжок часу. В залежності від значення складових водний баланс території може бути позитивним або негативним. При позитивному значенні водного балансу може виникати перезволоження ґрунту, а при негативному – потрібно поповнити недостачу вологи. Основна задача меліоративних систем заклечається в підтримці оптимального водно-повітряного режиму, найбільш повно відповідного потребами с/г культур під час вегетаційного періоду. Тому вологість ґрунту в польових дослідах на ГМС визначається в обов’язковому порядку в великих об’ємах. Для визначення вологості ґрунту використовують декілька способів. Термостатно-ваговий, оснований на вилученні зразків визначеного шару ґрунту з наступним важенням в лабораторних умовах. Тензометричний метод базується на зміні всмоктуючої сили ґрунту в залежності від вмісту вологи. Гамма-скопічний метод визначення вологи базується на тому, що інтенсивність пучка гамма-квантів, проходячи через ґрунт, ослаблюється, при чому це ослаблення викликається як твердими частинками ґрунту, так і вмістимій в ньому водою. Якщо товщина ґрунту залишається постійною, то зміни інтенсивності пучка гамма-квантів будуть залежати тільки від змін вологовмісту. Існує також нейтронний метод визначення вологості ґрунту, рефлектометричний метод, дистанційний тепло ємкісний і інші. Найбільш поширеним і точним з цих методів є термостатно-ваговий. При термостатно-ваговому методі визначення вологості зразки ґрунту беруться суцільною колонкою з свердловини буром або з стінки шурфа з врахуванням генетичних горизонтів ґрунту і геологічних нашаровувань. Тому, спочатку проводять морфологічні описи ґрунту, з тим, щоб своєрідно генетичним горизонтом ґрунту намітити глибину взяття зразків на вологість. В верхніх горизонтах, де особливо швидко змінюється вологість з глибиною, зразки слід брати через 5 см (0-5 і 5-10 см), а далі через 10 см, дотримуючись границі генетичних горизонтів. При вивченні водного режиму ґрунту в генетичних цілях спостереження над вологістю повинні захоплювати ту частину ґрунтової товщі, в якій в багатовіковому циклі створюються помітні, доступні для вивчення існуючими методами зміни вологи, в силу до першого горизонту ґрунтових вод. При вивченні вологозабезпеченості рослин в меліоративних дослідах глибина визначення вологи ґрунту повинна захоплювати весь кореневмісний шар і ту верхню частину підстилаю чого ґрунту, яка може служити джерелом вологи для рослин за рахунок капілярного підняття останньої з цієї частини ґрунту в кореневмісний шар . В систематичних багаторічних дослідженнях спостереження над вологістю повинні бути цілорічними. В епізодичних дослідженнях спостереження проводять під час вегетаційного періоду. Весною перше визначення вологості проводять після сходу снігового покрову або після стійкого переходу температур через 0?. В подальшому визначення проводять зазвичай раз в 10 днів в теплий період року і один раз в місяць зимою. В польових дослідженнях вологість ґрунту визначається також застосовуючи до строків міроприємств, вивчення впливу яких складає тему дослідження. При зрошенні необхідно визначити вологість ґрунту перед поливом і після нього. Під будь-якою культурою вологість ґрунту визначають одразу після збору. Спостереження рекомендується проводити не менше чим в 5-кратной повторюваності в верхньому метровому шарі і 3-кратному в більш глибоких шарах ґрунтів. При розміщенні точок визначення вологості (свердловин) необхідно враховувати фактори, від яких залежить роз приділення вологості ґрунту. На зрошувальних землях такими факторами є рельєф і мікрорельєф ділянки, видалення тої чи іншої частини поля від місця потрапляння поливної води, а також кількість і швидкість подачі її на поле. На осушувальних землях необхідно враховувати розміщення параметри дренажної мережі. При поливі по борознам і смугам повторні свердловини рекомендується розміщувати вздовж борозен і смуг на різних відстанях від місця випуску води. При дощуванні, свердловини повинні розміщуватися в напрямку зміни інтенсивності дощувальної машини. В комплект обладнання для визначення вологості ґрунту входять ґрунтовий бур, набір пронумерованих алюмінієвих стаканчиків в спеціальних ящику. В лабораторії проводять зважування на технічних вагах з точністю до 0,01 г. Зразки в стаканчиках сушать в шафах з електричним обігрівом і автоматичним регулюванням температури при 105?. Обробка даних спостережень за вологістю ґрунту заклечається в побудові графіка, який показує хід змін вологості ґрунту по всім горизонтам ґрунтового профілю під час всього періоду, зміни запасів вологи в ґрунті і ін. Найбільш сприятливим і розповсюдженим в практиці меліоративних досліджень є зображення динаміки вологості ґрунту в вигляді хроноізоплет вологості. Цей метод дозволяє одразу захопити і охарактеризувати особливості змін вологості в дослідженому ґрунтовому шарі за будь-який проміжок часу в залежному зв’язку з випадаючими опадами, зміною температури, промерзанні ґрунту, змін рівня ґрунтових вод і т.п. Методика спостережень за температурним режимом Спостереження за температурою ґрунту здійснювалося під час вегетаційного періоду. Для вимірювання температури ґрунту на глибині 5, 10, 15, 20 см використовували термометри Савінова, а в більш глибоких горизонтах –ь витяжні термометри. Установка термометрів здійснювалася в ряд у напрямку з Сходу на Захід у порядку зростання глибини. Відстані між термометрами Савінова прийнято рівними 10-15 см, між витяжними – 5 см. Режимні спостереження були проведені при різних метеорологічних умовах. Необхідність спостереження за температурою повітря, ґрунту і води при меліоративних дослідженнях в кожному випадку визначається програмою досліджень. Температура будь-якого середовища вимірюється термометрами. Одиницею вимірювання є градуси. Термометри розрізняють рідинні, термоелектричні, деформаційні і термометри противаги. Рідинні термометри використовують принцип зміни об’єму рідини зі зміною температури. В якості рідини в таких термометрах використовують ртуть або спирт. Ртутні термометри більш чуттєві, але ртуть замерзає при -38,9?. Тому для вимірювання низьких температур користуються спиртовими термометрами. Термоелектричні термометри засновані на зміні елекрорухомої сили термопар, виникаючої внаслідок різності температур спаїв. Термопари можуть бути з міді і константа. Термометри противаги базуються на принципі зміни противаги провідників і напівпровідників зі зміною температури. В деформаційних термометрах використовується принцип зміни лінійних розмірів твердих тіл зі зміною температури. Приймачем таких термометрів є біметалічна пластинка або пружина з міді і заліза. При вимірюванні необхідно враховувати чуттєвість термометрів. Розрізняють два порядка чуттєвості: 1) властивість реагувати на дуже малі зміни температури; 2) швидкість сприйняття температури навколишнього середовища, або інерція. Чуттєвість 1-го порядку рідинних термометрів збільшується зі збільшенням об’єму резервуару термометрів і зменшенням перерізу капіляра. В метеорологічних термометрах забезпечується точність відліку температури від 0,1?. Чуттєвість 2-го порядку (інерція) для метеорологічних рідинних термометрів складає 3-7 хв. В зв’язку з цим відліки по термометрам повинні з’являтися швидко. Рекомендується спочатку відраховувати дев’яті долі, а потім цілі градуси, так як своєю присутністю людина змінює температуру. Для термометрів, відліки по яким проводиться в іншому середовищі, наприклад в витяжних термометрах і термометрах-щупах, чуттєвість 2-го порядку зменшується. Для збільшення інерції таких термометрів резервуари їх поміщають в будь-яку оболонку, яка має велику теплоємкість (мідна стружка). Методика спостережень за ростом та розвитком сільськогосподарських культур Фенологічні спостереження – спостереження, які проводяться над рослинами від посіву до дозрівання. Ціль їх – встановити час настання фаз розвитку рослин. При фенологічних спостереженнях зазвичай відмічають початок фази, коли вона спостерігається у 50-75% рослин. У зернових культур (пшениця, ячмінь, овес,) рекомендується відмічати наступні фази: час посіву, поява сходів, третього листка, вихід в трубку, колосся або виметування, молочна, воскова і повна спілість, час збирання. Результати фенологічних спостережень записуються в таблицю. Дані фенологічних спостережень використовуються для визначення періодів між фазами і визначення загальної довжини вегетаційного періоду. Врожай обумовлюється в основному площею листової поверхні рослин, тривалістю їх активної діяльності і продуктивністю фотосинтезу рослин. Так як лист відіграє важливу роль в появі органічної речовини і через нього проходить основна маса води в процесі транспірації, важливо знати розміри листової поверхні даної культури на 1 га, а також потреба і витрата води листям. Періодичне визначення площі листя рослин дає можливість пояснити різниці у врожаї по варіантам польового досліду. Листову поверхню можна визначити методом висічок. З дослідної ділянки беруть не менше 10 рослин і обривають листя. Потім з цього листя за допомогою загостреної трубки роблять 20-50 висічок загальною площею не менше 10-20 см? і зважують. Одночасно визначають загальну масу всього листя проби. Розраховують площу листя по формулі: , - маса висічок, г. Знаючи число рослин на гектарі, можна обчислити їх загальну листову поверхню. Періодичні вимірювання листової поверхні рослин дають можливість визначити показник, який характеризує фотосинтетичну роботу рослин за вегетацію. Цей показник називається фотосинтетичним потенціалом. Його розраховують, сумуючи площі листя на 1га посіву за кожний день вегетаційного періоду. Сумування проводять графічно. В дослідах висота стебла вимірюється в період повного цвітіння або перед збором. Середню висоту рослин визначають сумою промірів всіх рослин на 1 м?, ділене на число рослин; метрівки закладають в 4-8 місцях ділянки в залежності від її розміру. Густота стояння рослин – число рослин на 1 м?. У культур суцільного посіву її визначають двічі за період вегетації рослин на постійних площадках. Площадки виділяють після появи повних сходів і відмічають їх невеликими кілками. На кожній ділянці повинно бути не менше чотирьох площадках загальною площею 1 м?. Вони повинні мати обов’язково парне число рядків і розміщуватися на ділянці по діагоналі. В озимих і ярих зернових, прядильних культур густоту стояння визначають двічі: після повних сходів і перед збором або під час збору. Перший підрахунок дозволяє перевірити норму посіву і польову сходимість, а також встановити густоту стояння по варіантам досліду. Другий підрахунок дає можливість встановити кількість збережених до збору рослин. У просапних культур суцільний підрахунок рослин роблять після проривки і перед збором на невеликих ділянках (до 100 м?) на всій площі, а на ділянках більше 100 м? виділяють 4 площадки в різних місцях ділянки з загальним числом рослин не менше 100. Діленням сумарної площі облікових ділянок на число рослин знаходять площу живлення однієї рослини. Облік урожаю сільськогосподарських культур Збір – завершальний і найбільш відповідальний етап польового дослідження. За декілька днів до початку збору слід ретельно оглянути дослідну ділянку, встановити її границі, виділити кожну ділянку, при необхідності зробити виключки або вибраковку цілих ділянок. Виключка – частина звітної ділянки, яка виключається з звіту внаслідок випадкових пошкоджень або помилок, допущених під час роботи. Допускаються наступні основи для виключок або браковки цілих ділянок: пошкодження, викликані стихійними явищами природи (заморозки, дощ, град і інше); випадкові пошкодження в результаті потрави стоком, птахів, гризунами, дощувальними машинами і ін.; помилки при закладці і проведенні дослідів. Прийнято рахувати, що якщо виключки складають більше 25% всієї площі ділянки або більше 50% звітної площі, то символічне виключати всю ділянку. Перед тим як перейти до збору врожаю з звітних ділянок, прибирають захисні смуги, виключки, вибраковані ділянки, врожай яких виноситься за межі дослідної ділянки. Після такої підготовки приступають до збору врожаю на звітних ділянках, причому збір на всіх ділянках повинен бути закінчений за один, в виключених випадках за два дня. В дослідній роботі використовуються два основні методи звітності врожаю: 10 суцільний і 20 звіт по пробним снопам. Суцільний метод звіту врожаю застосовується в поглинаюча більшості польових дослідів; він найбільш точний. Весь врожай кожної ділянки при суцільному звіті зважують і враховують окремо. До звіту врожаю по пробним снопам приходять в дослідах з прядильними і кормовими культурами. Суть його полягає в наступному. Рослини на звітній ділянці скошують або жнуть, всю масу врожаю одразу після збору і після деякої просушки зважують безпосередньо в полі і тут же відбирають в 40-60 місцях кожної ділянки і зважують на більш точних вагах два пробних снопа масою від 5-7 кг, потім їх поміщають в мішки, перевозять в садибу, підвішують в добре провітрюваному приміщенні і сушать до постійної маси. Після цього кожний сніп зважують, молотять на лабораторній молотарка або вручну і знаходять масу зерна. Розраховують врожай зерна з ділянки по рівнянні: Х = А (В : Б), де Х – врожай зерна з ділянки, кг; А – врожай загальної маси з ділянки, кг; Б – маса сирого пробного снопа, кг; В – маса зерна з пробного снопа, кг. При звіті врожаю обов’язково порахунок на стандартну 14%- у вологість, тому експериментом повинен визначити вологість зерна. Статистична обробка даних По загальному призначенню спеціалістів, дані польових експериментів, які є основним видом меліоративних досліджень, цілеспрямовано обробляти метод дисперсійного аналізу (аналіз розсіяння). Основна задача дисперсійного аналізу – визначення степеня впливу різних факторів на перемінність вивчаючого признаку, наприклад врожаю в польовому досліді. Перемінність поділянкових врожаїв в досліді обумовлена: дією вивчаючих факторів (варіантів), наприклад поливу, добрив, обробки ґрунту і т.п.; ґрунту, повторюваності; причинами випадкового порядку, тобто помилкою експерименту. С, загальне варіювання (перемінність) по ділянкових врожаїв Sy можна розділити на три основні частини: варіювання варіантів Sv, варіювання повторностей Sp і випадкове варіювання Sz: Sy = Sv + Sp + Sz. Особливістю дисперсійного аналізу є наступні положення: Замість середніх для окремих варіантів досліду вираховується одна загальна середня арифметична для всього досліду в цілому. Замість індивідуальних помилок середніх кожного варіанту досліду вираховують одну усереднену помилку загальної середньої, яку використовують для оцінки відмінності між варіантами. Середню помилку досліду знаходять шляхом розкладення загальної дисперсії (варіювання) всіх даних досліду на складові частини, характеризуючи варіювання, пов’язане з вивчаючими в досліді факторами, і варіювання випадкове, обумовлене багатообразним випадковим впливом зовнішніх, часто невідомих досліднику умов на змінність вивчаючих ознак і властивостей. Визначення випадкового варіювання часто є основною задачею дисперсійного аналізу. Воно дає можливість визначити помилку досліду і найменшу суттєву відмінність (НСВ), тобто ту мінімальну різницю між середніми, яка в даному експерименті є суттєвою: НСВ = t ? Sd, де t – критерій Стьюдента для прийнятого рівня значимості і числа степенів вільності остаточної дисперсії (береться по спеціальним таблицям); Sd – помилка відмінності середніх, яка, в свою чергу, обчислюється по формулі: =1,41 Sx, де n – число повторностей в порівняльних варіантах; Sz? – остаточний середній квадрат (дисперсія помилки); Sx – загальновідома помилка середньої. Вибір рівня значимості, тобто вірогідності ризику зробити на основі експериментальних даних помилкове заключення, визначається практичними думками, відповідальністю висновків і можливостями. В практиці меліоративних дослідів рахується в висновках спиратися на 5%-й рівень значимості, коли ризик зробити помилкове заключення складає 5%, або 5 випадків з 100. Для найбільш відповідальних дослідів приймають 1%-й рівень значимості: ? Sd ; ? Sd . Першочерговим документом по кожному досліді служить щоденник польових робіт і спостережень. Щоденник – невелика книга-зошит, удобна для носіння в кишені або польовій сумці. В ній день за днем в хронологічному порядку, по відповідним формам ведуть всі першочергові записи безпосередньо в полі, в лабораторії під час виконання або одразу ж після закінчення робіт і спостережень. Допоміжними першочерговими документами рахуються робочі зошити, де ведуться всі необхідні перерахунки масових спостережень, аналізів, звітів. Зведеним документом, який включає основні відомості про програму, схемі досліду, методиці дослідження супутних умов проведення досліду, записи всіх агротехнічних робіт, оброблені результати спостережень, дані про врожаях і інші відомості, необхідні для подальших узагальнень, висновків і практичних пропозицій, є журнал польового досліду. В журналі з допомогою таблиць, графіків і рівнянь зосереджений весь основний матеріал по польовому досліді. Завершальний етап експериментальної роботи – оформлення її результатів в вигляді звіту, статті, дипломної або дисертаційної роботи і передача наукового матеріалу для використовування в виробництві. До звіту по польовому досліду пред’являють наступні основні вимоги: наявність ведучої ідеї (гіпотези), фактична достовірність отримання даних, логічна послідовність, ясність, чіткість і переконливість викладення. В звіті необхідно вказати: 1) ціль і значення дослідження; 2) коротку історію питання; 3) схему, умови і методику дослідів і спостережень; 4) основні результати роботи; 5) висновки і пропозиції; 6) список використаної літератури. Побудова залежності середньомісячних РГВ від суми атмосферних опадів х+1,6877 R?=0.4388 = 0,4388 Визначення коефіцієнта кореляції: = 0,44 ?100% = 44% Помилка коефіцієнта кореляції буде мати вигляд: n – кількість точок, n = 38. Визначення коефіцієнта Стьюдента: Число степенів вільності визначається по формулі: ? = n – 2 = 38 – 2 = 36 При числі степенів вільності ? = 36, значення t0.5 = 2,03 Тоді довір очний інтервал буде: 0,44 ± 2,03 ? 0,15 = 0,44 ± 0,31. Побудова зв’язку врожаю багаторічних трав зі значенням Агрв/Нср ? =0,5392 = 0,4388 Визначення коефіцієнта кореляції: = 0,53 ?100% = 53% Помилка коефіцієнта кореляції буде мати вигляд: n – кількість точок, n = 27. Визначення коефіцієнта Стьюдента: Число степенів вільності визначається по формулі: ? = n – 2 = 27 – 2 = 25 При числі степенів вільності ? = 25, значення t0.5 = 2,06 Тоді довір очний інтервал буде: 0,53 ± 2,06 ? 0,17 = 0,53 ± 0,35. Агрохімічні дослідження O. Термометри встановлюються вряд зі Сходу на Захід по мірі наростання глибини. Література Атлас Волинської області. – К., ?Вища школа?, 1985. Бшиоф Э.А. ?Гидрометрические наблюдения на осушительных системах? - М., ?Колос?, 1972. Вознюк С.Т. ?Меліоративне рослинництво? - Х., УМКВО,1992. Вознюк С.Т., Гончаров С.М., Ковальов С.В. ?Основы научных исследований гидромелиорации? - К., ?Вища школа?, 1985. Грушко И.М., Сиденко В.М. ?Основы научных исследований? - Х., ?Вища школа?, 1985. Доспехов В.А. ?Методика полевого опыта? - М., ?Колос?, 1973. Лісовал А.А. ?Методика агрохімічних досліджень? - К., ?Вища школа?, 2001. Мариныч А.М. ?Геоморфология южного Полесья? - К., Издательство Киевского университета, 1963. Михайленко В.М. ?Основы агрометеорологических наблюдений? - К., ?Вища школа?, 1982. Ясинецкий В.П. ?Организация гидромелиоративных работ? - М., Агропромиздат, 1986 Висновок Об’єкт дослідної ділянки розташований у північно-західній частині області, за 22 км від залізничної станції Заболоття Волинсько їобласті у селищі міського типу Ратне. З метеостанцією у м.Ковель. Літо завжди тепле, нежарке, з достатнім зволоженням. На території району воно починається в третій декаді травня, коли середня добова температура повітря стає вище 15°. Влітку бувають зливи з грозами, іноді — град. Геоструктурну основу території складають кілька технічних елементів південно-західної окраїни Східноєвропейської платформи: Ратнівський горст, на Південному-Заході від нього – Ковельський виступ, решта території – Волино-Подільська монокліаль і Львівський палеозойський прогин. Для геологічної будови характерні два структурних поверхи: нижній, утворений дисковими протерозойськими і палеозойськими породами і верхній – складений монокліальними верствами крейдового, місцями – палеогенового віку. Корінні породи в межах низовинної частини області повністю перекриті антропогеновими водно-льодовиковими піщаними і льодовиковими піщано-галечними відкладами, на вододілах і схилах Волинської височини – лесовидними породами. Поверхня області рівнинна з загальним похилом у північному напрямку. Максимальна висота 292 м у південно-східній частині, мінімальна – 139 м на межиріччі Стоходу і Прип’яті. Поверхневі води Волині представлені річками і озерами. Частина річок бере початок на території області, витоки інших знаходяться далеко за її межами. Всі річки належать до рівнинного типу і характеризуються незначними швидкостями течії (0,1-0,3 м/с). Геологічна будова і походження Волино-Подільського плато і поліської території області різні. Волино-Подільське плато складене з осадочних відкладів палеозойської ери і більш різких (тобто близьких до нас) відкладів. На великій глибині під Волинським плато залягає вгнута вниз кристалічна основа, заповнена осадочними і континентальними відкладами – пісковиками, глинами, пісками, шарами кам’яного вугілля, крейдою та іншими відкладами різних періодів, починаючи з силурійського і до наших днів. Переважають на Поліссі дерново-слабопідзолисті і дерново-підзолисті ґрунти. Вони займають 60% площі зони. Розповсюдженні ці ґрунти на моренних горбах і грядках, зандрових і терасових рівнинах. Як дерново-слабопідзолисті, так і дерново-підзолисті – ґрунти різної степені оглеєння і різного механічного складу являються бідними на поживні речовини. вони мають незначну кількість гумусу, мають виключно низьку ємність поглинання, до того ж поглинаючий комплекс їх насичений здебільшого іонами водню. На даній дослідній ділянці залягають дерново-підзолисті глеєві піщані ґрунти. Розповсюдженні на пониженнях слабостічних терасових і зандрових рівнинах, в окремих міжрядних пониженнях з глибоким заляганням ґрунтових вод. Ґрунтові води приховані на глибині 1,8м. Ґрунтову вологу вимірюють вимірюють на відстані 0-10, 20-30, 30-50 см 1-2 рази в місяць в 3 разовій повторно Спостереження за температурою ґрунту здійснювалося під час вегетаційного періоду. Для вимірювання температури ґрунту на глибині 5, 10, 15, 20 см використовували термометри Савінова, а в більш глибоких горизонтах - витяжні термометри. Вцілому , природні умови , що характеризують об’єкт дослідження є типовими для данної фізико-географічної обстановки. Для встановлення оптимальних параметрів дренажу на об’єкті закладається 10 варіантів досліду при глибині закладання дрен 0,9 , 1,1 , 1,3 м. базова відстань між дренами 17, 22, 27 м. контрольним варіантом- є варіант без дренажу. Метою польового досліду є оптимізація параметрів дренажу в дерново-підзолистих глеєвих піщаних ґрунтах Західного Полісся. Для реалізації поставленої мети слід вирішити наступні задачі: -встановити ступінь впливу параметрів дренажу на дренажний стік, вологість ґрунту та режим рівня ґрунтової води; -визначити вплив інтенсивності осушення на температурний режим та агрохімічні властивості ґрунту; -вивчити вплив міждренних відстаней на глибині закладання дрен на урожайність сільськогосподарських культур. У данній курсовій роботі представлені такі методики проведення досліджень, як: 1. агрометеорологічні спостереження 2. методика визначення водно-фізичних властивостей грунтів 3. спостереження за водним режимом 4. спостереження за температурним режимом 5. спостереження за ростом і розвитком с/г культур 6. облік урожаю с/г культур 7. статистична обробка даних Результати досліджень оброблялись методом математичних спостережень. Вивчення основних наукових досліджень буде сприяти не тільки розширенню наукового світобачення та ерудиції студентів, а й кращому засвоєнню ними цілого ряду інших дисциплін.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020