Реферат
на тему:
Грошова реформа та особливості її проведення в Україні
СУТНІСТЬ ТА ВИДИ ГРОШОВИХ РЕФОРМ
Серед комплексу заходів щодо оздоровлення і впорядкування грошового
обороту особливе місце займають грошові реформи. Вони являють собою
повну чи часткову перебудову грошової системи, яку проводить держава з
метою оздоровлення грошей, чи поліпшення механізму регулювання грошового
обороту стосовно нових соціально-економічних умов, чи одне і друге
водночас.
Грошові реформи, що проводилися в різні часи в багатьох країнах, значно
відрізнялися своїми цілями, глибиною реформування існуючих грошових
систем, методами стабілізації валют, підготовчими заходами тощо, їх
можна класифікувати за кількома ознаками.
За глибиною реформаційних заходів можна виділити структурні або повні
грошові реформи та реформи часткового типу.
Структурні (повні) грошові реформи проводилися при переході від
біметалізму до золотого монометалізму, від останнього до системи
паперовогрошового чи кредитного обігу. В усіх цих випадках потрібно не
тільки замінити один вид грошей на інший, а й здійснити істотні
структурні зміни в економіці, в державних фінансах, банківській і
валютній системах тощо. Такі структурні зміни диктуються особливостями
нових грошей, що запроваджуються в обіг, і повинні забезпечити
передумови для їх успішного функціонування.
Такий же характер мають грошові реформи, що проводяться при створенні
нових держав, які виникають при розпаді колоніальних імперій чи
надвеликих держав, як, наприклад, СРСР, СФРЮ. У цих випадках потрібно не
тільки створити нові гроші і систему їх обороту, а й відповідним чином
реструктуризувати економіку нової країни, щоб вона могла забезпечити
самостійне функціонування нової грошової системи. У країнах, що виникли
на терені СРСР, структурне завдання ще ускладнилося, оскільки потрібно
було перевести економіку з командно-адміністративних засад на ринкові.
Прикладом таких реформ є грошова реформа, проведена в Росії в 1895—1897
рр., грошова реформа в радянській Росії в 1922—1924 рр., грошова реформа
в Україні в 90-ті роки.
Реформи часткового типу торкаються тільки самої організації грошового
обороту і зводяться до зміни окремих елементів грошової системи. Сама
база грошової системи та структура економіки і грошово-кредитних
відносин залишаються незмінними. За таких реформ найчастіше змінюється
масштаб цін, вид та номінал грошових знаків, механізм емісії грошей
тощо. У сучасних умовах, коли в усіх країнах запроваджені неповноцінні
гроші, що мають здатність до швидкого знецінення, реформи часткового
типу проводяться досить часто, є найбільш типовими у світовій практиці.
Найбільш показовими реформами цього типу були грошові реформи 1947 та
1961 рр. у СРСР.
Ці реформи, у свою чергу, можна класифікувати за повнотою здійснюваних
змін у грошовій системі. Це формальні реформи, за яких купюри одного
зразка замінюються на купюри іншого зразка, а масштаб цін (величина
грошової одиниці) не змінюється; деномінаційні реформи, за яких також
здійснюється деномінація грошей у бік збільшення грошової одиниці
(масштабу цін). Формальні грошові реформи проводилися в СРСР у 1990 р.,
коли були замінені на нові купюри 50 і 100 рублів. Зараз подібна реформа
проводиться в США, які поступово заміняють купюри 100 і 50 доларів.
Приводом для такої заміни купюр може бути ненадійна їх захищеність, що
призводить до масової фальсифікації грошей.
Деномінаційні реформи проводять шляхом обміну старих купюр на нові та
перерахування всіх грошових показників, за певним співвідношенням,
внаслідок чого маса грошей в обігу відповідно зменшується, а грошова
одиниця збільшується.
За характером обміну старих грошей на нові виділяють неконфіскаційні і
конфіскаційні грошові реформи. За неконфіскаційних реформ за єдиним
співвідношенням обміну грошей здійснюється уцінка запасу грошей, доходів
і цін для всіх економічних суб’єктів однаково, тобто незалежно від
поданих до обміну запасів старих грошей чи інших критеріїв (готівкові
запаси, безготівкові запаси тощо). Так була проведена грошова реформа в
Україні у вересні 1996 р.
За конфіскаційних реформ співвідношення обміну грошей диференціюється
залежно: від величини поданого до обміну запасу старих грошей (чим вона
більша, тим менше співвідношення обміну, чи встановлюється ліміт на
обмін банкнот); від форми зберігання запасу старих грошей (вклади в
банки можуть обмінюватися по меншому коефіцієнту, ніж готівка, чи
взагалі співвідношення 1:1); від форми власності власника грошей (для
державних власників грошей обмін може здійснюватися за більш пільговою
пропорцією, ніж для приватних). До цього типу реформ належить і так шана
нуліфікація, коли старі грошові знаки оголошуються не дійсними і
вилучаються з обороту, а замість них випускаються нові гроші. Так, по
суті, були проведені грошові реформи в Німеччині в 1924 та 1948 рр.
Проведення конфіскаційних реформ звичайно обґрунтовується необхідністю
вилучення незаконних доходів, відновлення соціальної справедливості
тощо.
За порядком введення в обіг нових грошей розрізняють одномоментні
грошові реформи та реформи паралельного типу.
За одномоментпих реформ введення нових грошей в обіг здійснюється за
короткий строк (7—15 днів), протягом якого технічно можливо обміняти
старі гроші на нові. Якщо реформа є конфіскаційною, то строк обміну
повинен бути якнайкоротшим, щоб власники великих запасів грошей не
встигли «сховати» їх від конфіскації. Одномоментно проводилася грошова
реформа в Україні в 1996 р. Але вона була неконфіскаційною, і тому обмін
проводився протягом 15 днів. А якщо хтось із поважних причин не зміг
обміняти гроші в ці строки, то їх обмін дозволяли протягом кількох
наступних років.
За реформ паралельного типу випуск в оборот нових грошових знаків
здійснюється поступово, паралельно з випуском старих знаків і вони
тривалий час функціонують одночасно і паралельно. Якщо нові і старі
гроші емітуються банківською системою на однакових засадах, то обидва
види грошей сприймаються однаково і обмінюються між собою за
співвідношенням 1:1. У цьому разі старі гроші вилучаються з обігу
поступово в міру надходження їх у банки. Замість них банки видають в
оборот уже нові гроші. Так проводять в США випуск в оборот нових купюр
на межі XX—XXI ст.
Якщо ж нові і старі гроші емітуються на різних засадах, наприклад, старі
спрямовуються для покриття бюджетних витрат, а нові — для кредитування
економіки, або емісія нових має певне забезпечення (золоте чи
інвалютне), а емісія старих не має, то в обороті між ними виникне
конкуренція, внаслідок якої менш надійні старі гроші почнуть швидко
знецінюватися. Курс обміну їх на нові на ринку буде весь час
змінюватися. Користування старими грошима буде незручним і все більш
ризикованим. Держава змушена буде вживати спеціальні заходи для
підтримки «падаючих» грошей, щоб вони не були негайно витіснені з
обороту. Але це ще більше ускладнить функціонування грошової системи.
Держава змушена буде остаточно вилучити старі гроші з обороту, обмінявши
їх на нові за пропорцією, близькою до ринкового їх курсу напередодні
обміну. Так була проведена грошова реформа в радянській Росії в
1922—1924 рр. Паралельний характер мала грошова реформа в Україні на
початку її в 1992 р., коли український карбованець тривалий час
обертався паралельно з рублем.
Нерідко грошові реформи мають ознаки всіх розглянутих типів, наприклад
грошова реформа в Росії в 1922—1924 рр., грошова реформа в Україні в
1992—1996 рр. та ін.
Чим би не викликалася необхідність проведення грошової реформи,
найголовнішою її метою завжди є стабілізація грошового обороту. Для
досягнення цієї мети недостатньо прийняти ті чи інші законодавчі акти, а
необхідно підготувати відповідні економічні передумови. Без цього гроші
і після реформи можуть знецінюватися. Тому успішне проведення грошової
реформи вимагає відповідної підготовки: нагромадження золотовалютних і
матеріальних резервів, припинення чи значне зменшення темпів зростання
грошової маси, оздоровлення державних фінансів, поліпшення структури
суспільного виробництва, збалансування ринку тощо.
ОСОБЛИВОСТІ ПРОВЕДЕННЯ ГРОШОВОЇ РЕФОРМИ В УКРАЇНІ
У 90-ті роки в Україні була проведена широкомасштабна грошова реформа,
яка за своїм характером може бути віднесена до категорії повних або
структурних реформ. До найхарактерніших її особливостей належать:
багаточинникова зумовленість та багатоцільове спрямування; тривалий
період проведення; застосування тимчасових грошей як перехідних та їх
гіпервисоке знецінення; створення в ході реформи нового механізму
монетарного регулювання; особлива соціальна спрямованість реформи та ін.
Багаточинникова зумовленість грошової реформи в Україні полягала в тому,
що, крім суто економічних причин, були і досить могутні політичні
причини її проведення. Україна з 1991 р. стала незалежною державою і за
новим статусом повинна була мати власні гроші і власну грошову систему,
здатну забезпечувати емісію і регулювання обороту національних грошей.
Без вирішення цих завдань годі було й вести мову про політичну
самостійність та економічну незалежність України. Після виходу зі складу
СРСР Україна опинилася без власного емісійного центру, а її рублеві
гроші виявилися грошима неіснуючої держави, емісія яких перейшла у
спадок до Російської Федерації. Сподіватися в цих умовах на нормальне
забезпечення потреб обороту грошовою масою та проведення Україною
самостійної економічної, фінансової і монетарної політики не було жодних
підстав.
Багатоцільове спрямування грошової реформи полягало в тому, що
проведення її мало щонаймеше три мети:
– створити національні гроші та грошову систему як атрибут
самостійності і механізм забезпечення незалежності української
держави;
– забезпечити стабільність національних грошей на рівні, достатньому для
стимулювання економічного і соціального розвитку країни;
– сформувати і ввести в дію нові методи та інструменти регулювання
грошового обороту і грошового ринку, адекватні потребам ринкової
економіки.
Такий багатоцільовий характер та особливі умови проведення реформи
визначили значну її тривалість і багатоетапність.
Довготривалість реформи. Розпочалася реформа в січні 1992р. випуском у
готівковий обіг купоно-карбованця багаторазового використання, а
закінчилася у вересні 1996 р. випуском в обіг гривні, тобто тривала
майже 5 років. Беручи до уваги вжиті за цей період заходи, можна
виділити кілька етапів реформи:
перший етап (січень — листопад 1992 р.), на якому в обіг було випущено
купоно-карбованець і забезпечено його функціонування. На цьому етапі
уряд України розпочав формувати власний емісійний механізм і одержав
можливість самостійно забезпечувати потреби обороту в грошовій масі;
другий етап (листопад 1992 – серпень 1996 р.), на якому український
карбованець остаточно закріпився в обороті як єдина національна, хоч і
тимчасова, валюта, а також були створені економічні та фінансові
передумови для її стабільного функціонування, насамперед як засобу обігу
та засобу платежу;
третій етап (вересень 1996 р.), яким успішно завершилася грошова реформа
введенням в оборот постійної грошової одиниці гривні. Завершення реформи
у вересні 1996 р. було підготовлено успіхами її другого етапу:
подоланням гіперінфляції, витісненням з готівкового обігу долара,
помітною трансформацією на ринкових засадах економіки, запровадженням у
практику нових методів та інструментів монетарного регулювання.
Застосування тимчасових грошей та їх гіпервисоке знецінення не було
заздалегіть спроектованою і свідомо проведеною складовою грошової
реформи. Слід зазначити, що в уряду взагалі не було єдиного, детального
плану проведення реформи за всіма її етапами. Такий план був розроблений
лише в 1995 р. для завершального етапу реформи і реалізований у вересні
1996 р. До цього часу процес реформування відбувався скоріше стихійно,
під тиском подій, що відбувалися у сфері грошового обороту та державних
фінансів. Ця обставина призвела до затягування процесу грошової реформи.
Випуск купоно-карбованця багаторазового користування був вимушеним
кроком, пов’язаним з необхідністю забезпечення потреб обороту грошовою
масою, оскільки з вересня 1991 р. Центральний банк РФ перестав постачати
в Україну готівкові рублі, а номінальні обсяги обороту стали швидко
зростати внаслідок інфляції, що розпочалася після лібералізації цін. Щоб
уникнути «готівкової кризи», і було прийнято рішення про випуск
купоно-карбованця.
Спочатку передбачалося, що купоно-карбованець буде запроваджуватися
«м’яко», поступово заміняючи в обороті рубль, що забезпечить його
достатню стабільність, а загальний термін його використання, як
тимчасових грошей, не перевищить 4 – 6 місяців. Проте фактично події
розвивалися зовсім за іншим сценарієм. Уже в квітні 1992 р.
купоно-карбованець «заповнив» весь готівковий оборот, а рубль був
повністю вилучений. Зате рубль продовжував обслуговувати весь
безготівковий оборот аж до листопада 1992 р., що негативно впливало на
стабільність готівкового купоно-карбованця, сприяло його швидкому
знеціненню.
У листопаді 1992 р. указом Президента «Про реформу грошової системи
України» купоно-карбованець не був замінений постійною валютою, а ще
ширше був запроваджений в оборот завдяки поширенню і на безготівкову
сферу. З цього часу він став єдиним на території України офіційним
засобом платежу під назвою «український карбованець». Тим самим було в
основному вирішено перше завдання грошової реформи з трьох, зазначених
вище.
Одержавши у своє повне розпорядження механізм емісії тимчасових грошей,
уряд та НБУ використали його на повну потужність для реалізації своєї
інфляційної монетарної політики. За два роки (1992—1993) маса грошей в
обороті за агрегатом М2 зросла більше ніж у 240 разів. Відтак був
створений досить зручний механізм мобілізації значних фінансових
ресурсів для покриття надмірних бюджетних витрат, спричинених
невиваженою економічною політикою. Зумовлена цією політикою
гіперінфляція стала характерною ознакою грошової реформи в Україні і
може розглядатися як її складовий елемент, оскільки через неї були
знищені всі грошові заощадження на другому етапі реформи. Утрата
населенням заощаджень, які були розміщені в Ощадному банку до 1 січня
1992 р., сталася внаслідок того, що вони не були індексовані відповідно
до темпів інфляції, як це було зроблено з поточними доходами населення.
Створення нового (ринкового) механізму монетарного регулювання виявилося
характерною особливістю грошової реформи в Україні з двох причин:
– до початку реформи такого механізму в Україні не було;
– для подолання гіперінфляції і переходу до антиінфляційної політики
потрібно було якнайшвидше освоїти найефективніші інструменти монетарного
регулювання.
З огляду на ці обставини на другому — підготовчому — етапі реформи була
проведена, починаючи з 1994 р., велика робота щодо відпрацювання методів
та інструментів антиінфляційного спрямування: лібералізовано механізми
ціно- та курсоутворення, почали формуватися ринки цінних паперів,
валютний, кредитний ринки, запроваджуватися в банківську практику такі
монетарні інструменти, як політика облікового процента, обов’язкове
резервування, політика рефінансування, операції на відкритому ринку та
ін. Протягом 1994—1995 рр. ці методи та інструменти були широко
апробовані в діяльності НБУ для подолання інфляції, що сприяло створенню
передумов для завершення реформи в 1996 р. Якраз на цій основі НБУ
вдається підтримувати відносну стабільність гривні в післяреформений
період.
Чи не найскладнішою особливістю грошової реформи в Україні є її
соціальний аспект. Як відомо зі світової практики, підготовка і
проведення будь-якої грошової реформи вимагає додаткових фінансових
витрат, які переважно перекладаються на плечі широкого загалу населення.
В Україні на завершальному етапі мри випуску в обіг гривні була
проведена деномінація за співвідношенням 1:100000 всіх цінових
показників, усіх запасів грошей (готівкових і безготівкових) і всіх
поточних доходів для всіх категорій фізичних і юридичних осіб, незалежно
від обсягу пред’явлених до обміну запасів грошей і розміру поточних
доходів. Така пропорція обміну, як зазначалося вище, була вибрана не
випадково — вона відповідала рівню інфляції за 1991—1996 р. Все це дало
підстави говорити багатьом аналітикам нашої реформи про її
неконфіскаційний, прозорий, соціально справедливий характер. Проте в
таких оцінках не враховуються ті тяготи, яких зазнавало населення на
першому та другому етапах реформи. Насамперед це втрата населенням своїх
заощаджень, зокрема розміщених в Ощадному банку і не індексованих на
рівень інфляції. При проведенні деномінації у вересні 1996 р. більшість
із них перетворилася у мізерні величини.
Якби ці заощадження були своєчасно індексовані, то проводити реформу в
1996 р. довелось би зовсім по-іншому. Адже на той час в Україні з’явився
певний прошарок «нових українців», які нагромадили значні запаси грошей
на спекулятивних операціях, в тіньовому бізнесі, через незаконне
використання інфляційного підвищення цін тощо. Частину таких запасів
грошей довелось би конфіскувати в ході реформи, переклавши основний
тягар її на плечі їх власників. Таку реформу не можна було б назвати
неконфіскаційною, зате вона була б справді соціально справедливою.
Отже, своєю реформою Україна ще раз підтвердила загальне правило
покладання основного фінансового тягаря, пов’язаного з реформою, на
плечі широких верств населення. На жаль, тривала стагнація економіки
після грошової реформи не дає надій на те, що ці верстви населення
одержать відповідний виграш завдяки запровадженню сталих грошей. Більше
того, тривалі затримки з виплатами пенсій та заробітної плати, які
допускаються заради стабілізації гривні після реформи, завдають
найбільших збитків тим групам населення, які втратили заощадження на
стадії підготовки реформи.
Грошова реформа є складовим елементом антиінфляційної політики і
спрямовується на усунення наслідків інфляції в грошовій сфері і
створення монетарних та економічних передумов для стабілізації грошей.
Грошова реформа в Україні, що завершилася в 1996 р., за своїм характером
належить до повних, або структурних, реформ. Вона тривала близько п’яти
років (січень 1992 – – вересень 1996 р.) і забезпечила створення
національної грошової системи, формування нового механізму підтримання
сталості грошей та регулювання грошового обороту, адекватного умовам
ринкової економіки.
PAGE
PAGE 11
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
