.

Типологія лексичних систем (реферат)

Язык: английский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
2 7443
Скачать документ

Реферат на тему:

Типологія лексичних систем

ПЛАН

1.     Слово як основна типологічна одиниця.

2.     Загальні питання словотворення.

3.     Типологія словотвірних систем.

4.     Словоскладання і типи складних слів у зіставлюваних мовах.

5.     Афіксація і субстантивація як типологічно характерні способи
словотворення в зіставлюваних мовах.

6.      Типологія слова. Морфологічна структура слова.

1. Слово як основна типологічна одиниця.

СЛОВО – це основна двостороння і самостійно функціонуюча одиниця мови. З
давніх пір слово притягувало до себе увагу мовознавців. На відміну від
одиниць інших рівнів, слово може включати у свій склад різні морфеми,
напр., кореневі і афіксальні. Афіксальні морфеми, у свою чергу,
поділяються на словозмінювальні і словотвірні. Словотвірні морфеми
можуть бути різними як за своїм змістом, так і за формою, а також за
положенням у слові, напр., префікси і суфікси. Способи приєднання морфем
у слові можуть бути також різними. Це, напр., уже згадані спосіб
аглютинації, коли афіксальні морфеми приєднуються до кореня чи основи
механічно, без зміни їх фонемного складу, чи спосіб фузії, коли
приєднання афіксальних морфем супроводжується зміною їх фонемного
складу.

ФУЗІЯ – спосіб приєднання афіксів до основи, при якому основа може
змінюватися, а афікси можуть виражати різні граматичні значення, муха –
мусі (“і” виражає давальний відмінок, основа змінюється), земля – землі
(“і” разом з наголосом виражають множину).

АГЛЮТИНАЦІЯ – механічне приєднання однозначних стандартних афіксів до
незмінних основ при словотворі, напр., казах. ара (пилка) – ара – лар
(пилки). На відміну від фузії, аглютинація має кілька специфічних
особливостей: а) при словозміні корінь не змінюється (порівн.: муха –
мусі – фузійне явище); б) афікси однозначні (порівн.: мухам – суфікс
однозначно виражає і множину, і давальний відмінок); в) афікси
стандартні (-лар у казахській мові приєднується до всіх іменників для
позначення множини, порівн. в українській мові: юнак – юнаки, але
хлопець – хлопці).

Здатність слова у ряді мов приєднувати до себе словозмінювальні і
словотворчі морфеми послужили предметом спостережень і висновків про
типи мов. Так в індє. мовах слово може приєднувати словозмінювальні
багатозначні морфеми, які містять, напр., семи роду, числа й відмінку.

СЕМА – компонент мовного значення лексеми, найдрібніша частинка змісту.
Семи є мисленнєвими утвореннями, які дозволяють ефективно описувати
значення слова, але вони не є одиницями чи висловлюваннями мови, хоча
формуються за допомогою мовних висловлювань.

В українській мові, напр., морфема –а суміщає в собі семи називного
відмінку однини жіночого роду: дівчина, сумка, зачіска, українка, а
також семи родового відмінку однини чоловічого чи середнього роду:
юнака, поїзда, абзаца, села,міста і т.д. Морфема –ємо включає, крім семи
“дія” і семи теперішнього часу ще семи І-ої особи множини: читаємо,
пишемо, відповідаємо. Багатосемні афіксальні морфеми такого роду носять
назву флексій чи флективних морфем. Мови, у яких слова змінюються за
допомогою флексій, належать до числа флективних мов, чи мов флективної
будови.

ФЛЕКСІЯ – постфікс з реляційним значенням.

ПОСТФІКС – афікс, що стоїть після кореня, напр., суфікс, флексія.

РЕЛЯЦІЙНИЙ АФІКС – афікс, що служить для утворення форм слова, напр.,
стіл-столами.

АФІКС – морфема з граматичним значенням, “зв’язана” морфема, яка не може
вживатися у даній мові як самостійна одиниця на відміну від “вільних”
морфем з лексичним значенням (порівн.: стіл; стіл-ець, стол-ами);
залежно від положення стосовно основи серед афіксів виділяють префікси,
постфікси, інфікси.

ІНФІКС – афікс, що вставляється в середину кореня, і може мати
дериваційне і реляційне значення, напр.: лат. tango –tetigi, fingere –
figura, vincere – vici; нім. sehen – stand: „n“ має реляційне значення;
stehen – Zustand: „n“ має дериваційне значення.

ДЕРИВАЦІЙНИЙ АФІКС – афікс, що служить для утворення нових слів,
напр.стіл – стілець.

Крім розглянутих вище типів структури слів, існують також і такі типи
слів, які допускають приєднання кількох словозмінювальних морфем у
лінійному порядку. Ця здатність пояснюється тим, що кожна така морфема
виражає лише одне граматичне значення числа, відмінку чи приналежності.
Тому якщо у процесі комунікації необхідно виразити кілька граматичних
значень, то до основи слова приєднується відповідне число морфем, як,
напр., у тюркських мовах, зокрема у турецькій: koey + ler + imiz + de –
у наших селах (-ler – морфема множини, -imiz – морфема належності, -de –
морфема місцевого відмінка). Як випливає з цього прикладу, морфеми у цих
мовах з’єднуються одна з одною в лінійному порядку. Ця здатність слів
змінюватися таким чином отримала назву аглютинації. Це тюркські мови,
монгольські, тунгусо-маньчжурські, фінно-угорські, японська.

АГЛЮТИНАТИВНА МОВА – мова, у якій приєднання афіксів здійснюється на
основі аглютинації.

ТЮРКСЬКІ МОВИ – турецька, чуваська, азербайджанська, туркменська,
гагаузька, казахська, киргизька, татарська, башкирська, алтайська,
каракалпацька, узбецька, уйгурська, якутська, тувинська, хакаська.

МОНГОЛЬСЬКІ МОВИ – монгольська, бурятська, калмицька, ойратська,
монгорська (в Китаї), могольська (в Афганістані).

ТУНГУСО-МАНЬЧЖУРСЬКІ МОВИ – а) тунгуська група: евенкійська (тунгуська),
евенська, негидальська; б) маньчжурська група: маньчжурська, нанайська,
удегейська, ульчська, орочська

ФІННО-УГОРСЬКІ МОВИ – а) угорська група: угорська (мадярська,
мансійська, хантийська; б) фінська група, прибалтійська підгрупа:
фінська, саамська, естонська, карельська, вепська, іжорська; пермська
підгрупа: комі-зирянська, комі-пермяцька, удмуртська; волжська підгрупа:
марийська (марі, черемиська), мордовські мови (дві самостійні мови: ерзя
та мокша). Явну спорідненість з фінно-угорськими мовами виявляють
самодійські (самоїдські) мови, поширені на Крайній Півночі Росії:
ненецька (юрако-самоїдська), енецька мова (єнисейсько – самоїдська),
нганасанська (тавгійська), селькупська (остяко-самоїдська).

ЯПОНСЬКА МОВА утворює окрему мовну сім’ю.

Накінець існують і такі мови, в яких слова фактично позбавлені здатності
приєднувати які-небудь словозмінювальні морфеми. Ці слова виявляються,
по-суті, незмінюваними, аморфними. Мови, для яких характерні слова
названої структури, отримали назву “аморфні” або “ізолюючі” мови.
Ізолюючі мови характеризуються незмінністю слів та їх морфологічною
нерозчленованістю. У складі ізолюючих мов, по суті, є тільки один
різновид морфем – корені. Інші види морфем тут відсутні або майже
відсутні. Граматичне значення виражається переважно порядком слів.
Ізолюючий тип мови у найбільшій мірі був притаманний давньокитайській
мові веньянь. Риси ізолюючого типу виступають у сучасній китайській мові
байхуавень, в’єтнамській мові (австроазіатська сім’я), мові йоруба
(нігеро-кордофанська сім’я). Китайська фраза “во хао” означає “я люблю”,
а “хао во” – “люби мене”. Зміна граматичних значень виражена не словами,
що залишаються незмінними, а зміною порядку слів.

АМОРФНІ МОВИ – мова, що не має афіксів, у якій відношення між словами
виражаються аналітичними граматичними способами.

ІЗОЛЮЮЧІ МОВИ – мови, в яких граматичні значення передаються в основному
поза словом, а слова складаються з чистих коренів.

Розглянуті вище властивості послужили основним критерієм створення
однієї з перших типологічних класифікацій, як її назвав Август Шлейхер,
морфологічної класифікації мов, заснованій не на генетичній
спорідненості, а на спільності властивостей слова. Ця класифікація з
деякими доповненнями та уточненнями протягом 19 ст. і була замінена
класифікацією, в якій крім типологічних властивостей слова були
враховані ознаки й властивості, які належать до інших рівнів мови.

Проте слово як основна одиниця мови і як одиниця словникового складу
мови продовжує зберігати своє значення у типологічній характеристиці
мови, але не як основний і єдиний покажчик її типології, а як один з її
основних компонентів.

Як уже відзначалося вище, слово складається в чисто структурному плані з
кореневої морфеми і афіксальних морфем, які, в залежності від своїх
функцій, поділяються на морфеми словозмінювальні й словотвірні.
Словозмінювальні морфеми, іноді їх ще називають флективними або
реляційними, виражають граматичне значення, напр., ніч, ночі, ніччю.
Словотвірні або дериваційні морфеми використовуються для утворення
похідних слів.

Але, як відомо, слово є єдністю структури чи форми і змісту, тобто
значення. У процесі розвитку мови багато кореневих морфем набувають
нових значень, що призводить до утворення досить складної семантичної
структури. Словотвірні морфеми, які мають своє узагальнене значення,
приєднуючись до кореневої морфеми, утворюють нове семантичне ціле, яке
відрізняється від вихідного значення. Так, напр., українська морфема
–ок, приєднуючись до кореневої морфеми іменника чоловічого роду, надає
новому утворенню додаткового значення зменшеності чи пестливості.
Німецька словотвірна морфема –keit, приєднуючись до кореневої морфеми
прикметників, утворює іменники жіночого роду із загальним значенням
стану чи якості, напр., tapfer – die Tapferkeit, hoeflich – die
Hoeflichkeit, essbar – die Essbarkeit і т.д. Таким чином як коренева так
і похідна одиниця має свої власні значення, і, як правило, не одне. Така
сукупність значень як простої, непохідної так і похідної лексичної
одиниці отримала назву лексеми. Таким чином, слово у всій сукупності
своїх лексичних значень складає лексему.

ЛЕКСЕМА – слово як структурний інваріантний елемент мови.

Не слід, однак, ототожнювати слово та лексему.

У слові об’єднуються як лексичні так і граматичні значення. Так в
українському слові “вчителька” крім лексичного значення професії особи
жіночого роду міститься вказівка на відношення цього слова до інших у
реченні. Якщо ми відкинемо морфему однини –а, то отримаємо, з одного
боку, морфему вчительк-, яка має той же лексичний зміст, що й самостійне
слово. З іншого – це буде одна зі словоформ цього слова, в якому
поєднується як лексичне, так і граматичне значення, виражене нульовою
формою слова, чи нульовою морфемою.

Таким чином, під лексемою слід розуміти слово у сукупності його
лексичних значень.

2. Загальні питання словотворення.

Найбагатшим джерелом збагачення лексики кожної мови є словотворення, при
якому провідну роль відіграє зміна морфологічного складу вже існуючих у
мові слів і лексичних основ. Такі зміни відбуваються не випадково: вони
визначаються наявністю в мові особливих словотворчих моделей, тобто
морфологічно – семантичних типів слів, за аналогією з якими творяться
нові слова. Мовна техніка, за допомогою якої від уже наявних у мові слів
і основ утворюються нові слова, тобто словотворча техніка, має свою
типологію, яка залежить від загальної типологічної характеристики цієї
чи іншої мови. До словотворчої техніки належать:

а) способи словотворення, за допомогою яких на основі вже існуючих слів
і основ виникають нові лексичні одиниці;

б) засоби словотворення, які беруть участь у творенні слів тим чи іншим
способом;

в) правила або закони словотворення, що регулюють застосування
словотворчих способів і засобів.

Основними способами словотворення, спільними для нім. і укр. мови є:
безафіксне (імпліцитне) словотворення, афіксальний слововивід
(префіксація і суфіксація), словоскладання, творення складнопохідних
слів (зрощення), абревіація. Слід зазначити, що всередині цих способів,
які визначають морфологічну структуру слова, виділяються в залежності
від типологічного складу мови більш дрібні способи словотворення.

Засобами словотворення в порівнюваних мовах є словотвірні морфеми –
префікси і суфікси, а також фонетична зміна кореня: чергування голосних
(у нім. мові – аблаут, умлаут, переломлення), значно рідше –
приголосних. Словотвірні афікси використовуються в афіксальному
слововиводі; фонетична зміна кореня (голосних чи приголосних звуків)
може супроводжувати як безафіксне словотворення, так і афіксальний
слововивід, напр.: Stand, Trieb – сміх, хід, плач – безафіксне утворення
іменників від дієслівних основ; kraenken – безафіксне творення дієслова
від іменної основи за допомогою умлаута; зелень, молодь – безафіксні
іменники, співвідносні з прикметниковими основами; Gebirge, Gehilfe –
суфіксально-префіксальне утворення іменників при наявності переломлення.

Як способи, так і засоби словотворення в обох мовах можуть бути
продуктивними, малопродуктивними і непродуктивними.

Основа слова, до якої при слововиводі додається афікс або яка переходить
до складу іншого слова без участі афікса, називається твірною основою;
основа, одержана внаслідок слововиводу, є похідною основою; слова, з
якими співвідносяться твірні основи і компоненти складних слів,
називаються опорними словами. З названими поняттями пов’язані терміни і
поняття вмотивованість, мотивовані і мотивуючі слова. Для мотивованих
слів характерне те, що вони ніби містять в собі найменування тих чи
інших ознак предметів і явищ, які вони позначають. Проте більшість
мотивованих слів спирається на значення інших слів і морфем сучасної
мови, тобто мають семантичну вмотивованість. Під семантичною
вмотивованістю слова розуміють характеристику позначуваного ним предмета
або явища, яка випливає із значення його частин і семантики тієї моделі,
за якою воно утворене. Напр., складне слово Goldkette мотивоване
словосполученням goldene Kette або Kette aus Gold, значення деривата
Lehrer відповідає значенню “той, хто навчає”; похідні водяний, землянка,
рибальство мотивуються через основи слів вода, земля, риба.

Як у нім., так і в укр. мові в межах кожного способу словотворення
виділяються різні словотворчі типи. Під словотворчим типом лінгвісти
розуміють об’єднання похідних слів на грунті спільності в структурі й
лексико-граматичних властивостях основи чи слова (або навіть
словосполучення), від яких утворене похідне. У словотворчих типах
виділяються на основі різних відхилень від загального типу (чергування в
основах слів, перерозклад основ, характер відношень між компонентами
складних слів та ін.) підтипи (групи).

Загальну схему побудови слова певного словотворчого типу називають
словотворчою моделлю. М. Д. Степанова, напр., визначає словотворчу
модель як “стабільну структуру, яка має узагальнене лексико –
категоріальне значення і здатна наповнюватися різним лексичним
матеріалом”. (Степанова М.Д. Методи синхронного аналізу лексики.
М.,1968, с.149).

Словотворення тісно взаємодіє як з граматикою, так і з лексикою. Не
можна заперечувати ні його безпосереднього зв’язку зі структурою і
семантикою слова, ні того, що воно співвідносно з граматичними
категоріями і парадигмами

ПАРАДИГМА – сукупність мовних елементів (напр., форм слова), пов’язаних
системними відношеннями (напр., парадигма закінчень).

частин мови, а також із синтаксисом, оскільки складові частини основи
слова сполучаються одна з одною відповідно до правил, які частково
подібні до закономірностей сполучення слів у реченні. Проте виявляючи
зв’язок і з лексикою і з граматикою, словотворення має свої, тільки йому
властиві риси. Узагальнені й абстраговані закони словотворення
відрізняються від граматичних закономірностей як кількісно, так і
якісно. Граматичні закономірності більш абстрактні й узагальнюють
відношення між предметами і явищами дійсності. Словотворчі категорії
мають широкий лексико-семантичний зміст, напр., абстрактних назв (у нім.
мові, напр., вони виражаються суфіксами іменників -heit, -keit, -schaft,
в укр. -ств, -ість), зменшеності і здрібнілості (суфікси іменників
-chen, -lein, -очок, -ечок), напрямку (прислівниковий суфікс -waerts).
Число словотворчих засобів значно перевищує число граматичних засобів, а
їх багатозначність і синонімія відрізняються більшою складністю і
розгалуженістю. Словотворення узагальнює низку лексичних явищ, створює
певні лексичні системи і водночас вносить в лексику своєрідну
індивідуалізацію значень

3. Типологія словотвірних систем.

Дослідження на матеріалі відомих мов дають підстави стверджувати, що
словотворення є універсальною властивістю мов. Воно є однією з головних
причин змін словникового складу кожної мови. У будь-якій мові одні слова
перестають вживатися, інші з’являються і поповнюють словниковий склад
мови. відмітною рисою будь – якої мови є її здатність чутливо реагувати
на найменші зміни в суспільному, культурному й повсякденному житті її
носіїв. Поповнення словникового складу мови відбувається різними
шляхами: за рахунок створення нових слів від уже існуючих, за рахунок
розширення семантичної структури вже існуючих лексичних одиниць та
утворення омонімів, а також за рахунок запозичення нових слів з інших
мов чи діалектів тієї ж мови. Звідси випливає, що питома вага
словотворення як джерела наповнення лексичного складу у різних мовах
неоднакова. Так, якщо в російській мові, укр. і нім. мовах словотворення
більш продуктивне, ніж полісемія й омонімія, то в англійській і
французькій мовах продуктивнішим є семантичний шлях.

Нові слова у мові створюються за певними моделями – типами, які склалися
у мові: за допомогою продуктивних словотвірних морфем, афіксів, за
допомогою словоскладання, коли об’єднуються в одне ціле дві і більше
основи, чи за допомогою безафіксного словотвору. Кожний із цих способів
має свою типологію, яка залежить від загальної типологічної
характеристики мови.

Структура слова також тісно пов’язана зі словотворенням. Якщо слова у
мові одноморфемні за своєю початковою формою, то у такій мові
продуктивним є без афіксальне словотворення, як це характерно, напр.,
для англійської мови. Якщо ж структура слова двоморфемна, то у таких
мовах переважають афіксальні способи словотворення. Прикладом таких мов
якраз є укр. та нім., тобто мови флективного типу. Це означає, що питома
вага словотворчих типів і продуктивність способів словотворення в різних
мовах, у тому числі й у порівнюваних, є неоднаковою. В укр. мові, напр.,
найпоширенішим способом є суфіксація, у нім. – словоскладання, ступінь
інтенсивності дії якого значно вищий, ніж в укр.. мові. Пояснюється це
тим, що в нім. мові ширше, ніж в укр., представлені аналітичні риси,
тобто типологічною будовою даних мов. Таким чином, типологія
словотворення тісно пов’язана із загальною типологічною характеристикою
мови й залежить від неї. Звертають на себе увагу також своєрідність
структурної побудови окремих словотворчих типів, особливості взаємодії
лексичних і граматичних факторів у процесі творення нових слів.

В основу типологічного зіставлення німецького й українського
словотворення можна покласти кілька його ознак: загальну або конкретну
(тобто формально-структурну) словотворчу модель, наявність і вид
мотивації, зв’язок з опорним словом або словосполученням, належність до
частини мови, загальну семантичну модель (семантичні відношення між
компонентами слова). При цьому побудова словотворчих типів залежатиме,
як зазначалося, також від мови. Для порівняльно-типологічного опису
словотворення доцільно взяти за основу загальну словотворчу модель
(тобто формально-структурні ознаки) або загальну словотворчу структуру
(префіксацію, суфіксацію та ін.) у сполученні з загальною семантичною
ознакою (мотивацією, загальною семантикою). Побудовані за цим принципом
словотворчі типи можна було б вважати елементами мови – еталону.

Нижче зупинимося на описі головним чином тих словотворчих типів, в яких
найбільш експліцитно виявляється взаємодія лексичного і граматичного
рівнів нім. і укр. мов.

4. Словоскладання і типи складних слів у зіставлюваних мовах

Поєднанням у складному слові словотворчої і синтаксичної функцій
пояснюється безмежність можливих комбінацій основ у складному слові. У
цьому полягає причина широко розвитку і продуктивності цього типу
словотвору у нім. мові. Вивчення структури складного слова у зіставному
плані допомагає виявити існуючі в мові словотворчі моделі, виявити їх
продуктивність і відмітити тенденції їх подальшого розвитку.

Відомі два способи виникнення складних слів у нім. мові. Перший із них
характеризується синтаксичним поєднанням спочатку самостійних елементів.
Однак не всяке словосполучення може служити базою для утворення
складного слова. Для цього необхідно, щоб обидва члени словосполучення
виражали одне поняття і один із них вживався в узагальненому значенні:
Schreibtisch, Kleiderschrank. Другий спосіб виникнення складних слів –
це утворення за аналогією, причому він є продуктивним і сьогодні: модель
може бути старою, а її наповнення – новим.

Можна стверджувати, що нім. мова надзвичайно багата складними словами.
Так, на перших 10 сторінках роману Л.М.Толстого “Анна Кареніна”
зустрілось три складних слова, а у нім. перекладі – 77 випадків. Це
пояснюється тим, що німецьке словоскладання відрізняється широким
діапазоном своєї дії, тобто торкається різноманітних частин мови.
Відомо, напр., що словоскладання представлено у нім. мові не лише в
іменах, але й у системі дієслова. Для нім. мови характерні складні
утворення – зсуви типу achtgeben, kundgeben, wachbleiben, fernhalten,
hochachten і т.п. В укр. мові їм відповідатимуть або словосполучення,
або похідні дієслова (звертати на що-неб. увагу, оповіщати, оголошувати,
не спати, віддаляти, усувати, дуже шанувати). Нім. складне слово
відрізняється також великою різноманітністю основ, які можуть посідати
перше місце у складному слові. Це: іменники, прикметники, прислівники,
числівники, дієслова. В укр. мові немає складних слів з першим
компонентом – дієслівною основою, напр., Fahrbahn – проїзна частина,
Liegestuhl – шезлонг, Backofen – духовка, Gehweg – пішохідна доріжка,
тротуар.

З особливостей словотвору випливають основні типи складних слів, які
функціонують у зіставлюваних мовах. Сюди належать

1)      Тип детермінативних складних іменників із загальною семантикою
“предмет і його ознака”, мотивованих атрибутивним словосполученням:

німецька мова українська мова

Landessprache молокопродукти

Computerbild пароплав

Tagesordnung маслозавод

Industrieanlage теплоцентраль

Verbraucherschutz електростанція

Зазначений тип складних іменників у нім. мові є практично відкритим
класом слів, оскільки, по суті, майже кожне іменникове словосполучення
атрибутивного характеру може бути трансформоване в складне слово.

Г. Пауль з цього приводу писав: “Можливість утворення складних слів з
двох іменників необмежена” (Paul, H. Deutsche Grammatik. Haale (Saale),
1957, S.15). Значно вища продуктивність суфіксації в укр. прикметників
(фруктовий салат – Obstsalat) у зіставленні з нім. мовою помітно обмежує
продуктивність моделей складних слів даного типу в рідній мові.

2)      Тип детермінативних складних іменників, мотивованих сполученням
іменника з певним видом означення – віддієслівного іменника або іменної
форми дієслова; їхня загальна семантика різноманітна, напр., предмети,
істоти, абстрактні поняття, мета, дія та ін.: Loeschgeraet – Geraet zum
Loeschen des Feuers, Flugzeit – Zeit, die man zum Fliegen braucht;
Schlafanzug – Anzug zum Schlafen, Knetmaschine – Maschine zum
(Teig)kneten, Fangnetz – Netz zum Fangen von Fischen oder Wild і т.д.

Нім. складні іменники відрізняються від укр. більшою різноманітністю
свого морфологічного складу. Перший компонент композита може бути
виражений основами, які співвідносяться з різними частинами мови: не
тільки з іменником, прикметником, числівником, займенником, прислівником
(що властиве й укр. мові), а й з дієсловом.

Тип складних іменників з дієслівною основою в ролі першого компонента в
нім. мові дуже продуктивний. Це є однією з її типологічних ознак.
Одиничні укр. композити, такі як лизоблюд (поруч з блюдолиз), скалозуб,
які за своєю морфологічною структурою однакові з названими німецькими
складними іменниками, не можна розглядати в межах цього словотворчого
типу, оскільки вони утворюють окрему групу – складні слова з
переосмисленням. За своєю семантичною структурою вони позначають
належність або властивість людини, але внаслідок метонімічного переносу
з частини на ціле служать назвою самої людини. Такі слова, як правило,
стилістично забарвлені, що теж певною мірою відрізняє їх від названих
вище німецьких складних іменників.

Слід додати, що цим композитам в укр. мові відповідють сполучення
іменника з прикметником, іменника з іменником, прийменникові синтаксичні
словосполучення, похідні, рідше – кореневі іменники.

3)      Тип складних прикметників з загальною семантикою
“підсилювально-компаративна детермінація”, мотивованих компаративним
словосполученням”:

нім.мова укр.мова

steinalt молочно – білий

seelengut небесно – голубий

stocksteif сталево – сірий

bildschoen огненно-жовтий

blutjung яйцеголовий

Якщо в нім. мові даний тип словоскладання прикметників є продуктивним,
то в укр. його репрезентує лише невелика група слів. Інформація, яку в
нім. мові передає цей тип прикметників, у рідній мові передається
здебільшого синтаксичними словосполученнями: (wasserklar – прозорий,
чистий як вода; pechschwarz – чорний як смола, stockfinster – дуже
(абсолютно) темно.

4)      Тип складних дієслів із загальною семантикою “локально
детермінована дія”, мотивованих дієслівно-прислівниковими
словосполученнями, напр., hereinkommen, hinaufschauen, rauswerfen,
drankommen, zurueckbringen.

В укр. мові цей тип складних дієслів відсутній. Обсяг інформації, яку
повідомляють зазначені передається префіксальними дієсловами, або
дієслівно-прислівниковими словосполученнями, напр., входити, дивитися
вгору, викидати і т.д. Типологічною рисою укр. мови тут слід назвати
слабку розвиненість дієслівного словоскладання взагалі в зіставленні з
нім. мовою, де творення цих композит є продуктивним типом і де
спостерігається їх значний кількісний ріст, що збільшує питому вагу
дієслівного словоскладання в збагаченні лексичного складу сучасної нім.
мови.

5. Афіксація і субстантивація як типологічно характерні способи
словотворення в зіставлюваних мовах

Як уже згадувалося, афіксація, як спосіб словотворення, поширена в обох
мовах, але в укр. вона відіграє провідну роль. В укр. мові добре
розвинута система суфіксів. Для неї, зокрема, є характерними суфікси
суб’єктивної оцінки, напр., чого не зустрічаємо в нім. мові. Сюди
належать, напр., зменшувально-пестливі суфікси -ик, -ок, -очок, -еньк,
-атк, -ятк, -енц  і т.п.: котик, лісок, візочок, пісенька, лошатко,
телятко, віконце, голівонька, сонечко, квіточка, берізонька, зайчик і
т.д. Таких словотвірних морфем в укр. мові понад двадцять і всі воно
виражають значення зменшеності, здрібнілості, пестливості, прихильності
і т.п. У нім. мові лише суфікси -chen, -lein більш-менш поєднують у собі
згадані вище значення і їх відтінки.

Поряд із суфіксами зменшеності і позитивної суб’єктивної оцінки в укр.
мові функціонують також суфікси для утворення іменників із загальною
семантикою суб’єктивної негативної оцінки, для вираження понять
збільшеності, згрубілості, зневажливості, напр., -ищ, -ак(-як),
-ук(-юк), -уг(-юг) і т.д., напр., вовчище, писака, зміюка, шаблюка,
катюга, волоцюга. У нім. існує всього чотири суфікси негативної оцінки:
-ling, -bold, -ian, -rich, напр., Dichterling, Witzbold, Grobian,
Wueterich.

У порівняльному аспекті важливо підкреслити, що галузь поширення
суфіксів суб’єктивної оцінки в укр. мові не обмежується лише іменниками,
а й широко представлена при словотворі прикметників: здоровенний,
страшенний, величезний, старезний, чи малесенький, миршавенький,
гладесенький, тонесенький, а також при словотворі прислівників:
трішечки, швидесенько, помалесеньку і т.д.

У німецьких же прикметників і тим більше прислівників зовсім немає
суфіксів суб’єктивної оцінки. Укр. суфіксальним утворенням цього типу
відповідають у нім. мові слова з певним конототивним значенням,

КОНОТАЦІЯ – додатковий зміст слова, його стилістичні відтінки, що
накладаються на основне значення слова та виражають
експресивно-емоційно-оцінне ставлення мовця до позначуваного предмету

при цьому нерідко вживаються додаткові лексичні засоби, напр., багатющий
– stinkreich , величезний – riessengross , старезний – steinalt, у
деяких випадках у передачі емоційних відтінків важливу роль відіграє
інтонація.

Тип суфіксальних іменників, утворених від дієслівних основ із загальною
семантикою „носій процесуальної ознаки, дії” у нім. мові найчастіше
представлений суфіксом -er, та його варіантами -ler, -ner і т.п.:
Verbraucher, Redner, Maler, Abweichler, значно рідше суфіксом -ling,
Feigling, тоді як в укр. мові в утворенні іменників такого типу беруть
участь принаймні 14 суфіксів, напр., -ець, -чик, -ун, -ень, -тель, і
т.д., напр., борець, льотчик, балакун, учень, учитель, водій, друкар і
т.д. При цьому до уваги в обох мовах не беруться запозичені суфікси, бо
вони одні і ті ж.

Суфікси -er (-ler, -ner) беруть участь також у творенні суфіксальних
іменників від іменникових основ із загальною семантичною ознакою „носій
ознаки дії”, напр., Fischer, Tischler, Kuenstler, Pfoertner і т.д. В
укр. мові таких суфіксів не менше шести: -ар, -яр, -ач, -ик, (у
сполученні з іншими суфіксами), -ік, -анш, -чук: шахтар, школяр, орач,
залізничник, механік, заробітчанин, шевчук.

Таким чином, велика кількість значень, які виражаються у названих двох
словотворчих типах українськими суфіксами, у нім. мові закріплюється за
суфіксом -er (рідше -ling) та його варіантами. У зіставленні з укр.
мовою нім. мова допускає у ширших межах утворення іменників від того чи
іншого дієслова. При цьому виникають труднощі, коли деяким похідним
іменникам на -er важко знайти прямі відповідники в укр. мові Schlaefer,
Stoerer, Ausbrecher.

Для утворення похідних віддієслівних іменників із загальною семантикою
„опредмечена дія” у нім. мові використовуються шість суфіксів, але в
укр. мові їх удвічі більше:

-e: Pflege -анн (-янн): читання, поневіряння

-енн (-єнн): знищення, озброєння

-er: Treffer -інн: ходіння;

-тт: життя

-erei: Lauferei -іт: стукіт

-к: знахідка

-nis: Begraebnis -б: стрільба

-н: метушня

-ung: Behandlung -от: робота

-t: Flucht -анин: біганина

В укр. мові набагато численнішою є також група суфіксальних
прикметників, мотивованих прийменниковою групою із загальним значенням
„матеріально – речовинна ознака”. У нім. мові для цього застосовуються
суфікси -en та -ern: golden, samten, eisern, hoelzern, silbern і т.д., а
в укр. мові суфікси -ан, (-ян), -н, -ичн, -ов, -ев, -єв: гречаний,
дерев’яний, пшеничний, вербовий, хутряний, залізний, соєвий. У нім. мові
з такими прикметниками в атрибутивній функції успішно конкурують
іменники, що означають матеріал, речовину, як перші компоненти
детермінативних складних іменників, напр., Weizenbrot, Betonpfeiler,
Holzklotz і т.д.

У кількісному відношенні у нім. мові тип суфіксальних дієслів,
мотивованих прикметником із загальною семантикою “набувати/надавати
ознаку” поступається перед відповідною групою укр. дієслів. У нім. мові
при цьому застосовуються суфікси -en, -eln, -ern: reifen, dunkeln,
mildern і т.д., а також суфікс -ieren – stolzieren, а в укр. мові –
суфікси: -т, -и, -і, -ува, -ну: міцніти, білити, зеленіти, поліпшувати,
стигнути. Слід зазначити, що суфікс -ieren, активний при утворенні
дієслів від іменних основ, зовсім малопродуктивний при творенні дієслів
від основ прикметників.

Незначне використання цього словотворчого типу компенсується
продуктивністю моделей словосполучення прикметник + werden (gross (klug,
hell, dunkel, …) werden) i “прикметник + machen (sauber machen)“.

Якщо суфіксальний спосіб словотворення в укр. мові набагато поширеніший
і продуктивніший, ніж у нім., то субстантивація є набагато поширенішою і
продуктивнішою якраз у нім. мові, де вона має всеохоплюючий характер і
поширюється на всю систему частин мови, у тому числі й на інфінітивну
форму дієслова. Необхідно відмітити, що субстантивуватися може будь-який
інфінітив, незалежно від лексичного змісту і типу дієслова, при цьому у
субстантивованій формі вони завжди будуть середнього роду.

За частотою вживання та семантичними характеристиками виділяються
постійні та оказіональні утворення. Постійні субстантивовані інфінітиви
типу das Leben, das Aussehen, das Treiben входять до основного
словникового складу мови. Оказіональні утворення з’являються у процесі
мовлення та творчості письменників і поетів у літературі й поезії.

Серед субстантивованих інфінітивів можна виділити кілька семантичних
розрядів:

1)      найменування різноманітних виробничих процесів і видів трудової
діяльності людини: das Lernen, das Lesen, das Lernen, das Weben, das
Tapezieren;

2)      Називання пересування живих істот: das Laufen, das Gehen, das
Springen;

3)      Позначення емоцій та почуттів людини: das Weinen, das Lachen,
das Grinsen;

4)      Називання стану людини: das Warten, das Schlafen.

5)      Звукові явища: das Rauschen, das Kraechzen.

Відповідники німецьких субстантивованих інфінітивів в укр. мові за своєю
природою досить різноманітні. Ця різноманітність зумовлюється тим, що в
укр. мові дієслова не субстантивуються. По-друге, німецькі
субстантивовані інфінітиви є стійкими у різній мірі. По-третє, інфінітив
у реченні виконує різноманітні синтаксичні функції: додатку, підмета і
т.д.

Доволі частим відповідником субстантивованих інфінітивів в укр. мові є
дієслово в неозначеній формі, що можна пояснити збігом їх синтаксичних
функцій в обох мовах:, напр., j-m das Aufstehen verbieten.

Особова форма укр. дієслова найчастіше всього відповідає нім.
субстантивованому інфінітиву у складі групи присудка: Er musste im
Einschlafen gewesen sein – Він, напевно, задрімав.

Укр. складнопідрядне речення зустрічається у тих випадках, коли
субстантивовані інфінітиви у сполученні з прийменниками виступають у
нім. мові у функції обставин. При цьому часто застосовується прийменник
bei: Sie erschrak beim Knarren der Tuer – Вона злякалася, коли двері
скрипнули.

Українські прислівники та дієприслівникові звороти беруться у тому
випадку, коли німецький субстантивований інфінітив виступає у функції
обставини способу дії: Sie schlief im Sitzen, Er ass im Stehen, Er
nickte mir im Vorbeilaufen.

Субстантивація прикметників і прислівників в обох мовах також є активним
засобом поповнення категорії іменників. Помітно багато спільного у
субстантивованих відприкметникових та відприслівникових утвореннях як в
укр., так і в нім. мовах. Так, напр., субстантивовані прикметники
зберігають в обох мовах особливості відмінювання прикметників, одночасно
виконуючи синтаксичні функції, характерні для іменників.

За своєю семантикою субстантивовані прикметники та прислівники
розпадаються в обох мовах на три групи: 1) субстантивація зі значенням
особи; 2) субстантивація з узагальнено – абстрактним значенням;
3) субстантивація з позначенням конкретних предметів.

Субстантивовані прикметники і прислівники зі значенням особи характерні
для обох мов. Це слова зі значенням а) назв осіб за соціальним чи
матеріальним станом: der Arme – бідний, der Reiche -багатий, der
Vermoegende – заможний; б) der Vorsitzende – головуючий, der Regierende
– правлячий; в) назви осіб за характерною ознакою: der Kranke – хворий,
der Verwundete- поранений , der Kluge – розумний.

Німецьким субстантивованим утворенням такого типу в укр. мові можуть
відповідати не лише субстантивовані еквіваленти, але й іменники, напр.,
der Kleine – малюк, der Arme – бідняк, der Vorsitzende – голова.

Серед субстантивованих прикметників і прислівників з узагальненим
значенням абстрактності переважна більшість утворень середнього роду, їх
значення абстрактне, іноді розпливчате, напр., майбутнє, минуле, добре
молоде. Вони часто вживаються із займенниками все, щось дещо, трохи,
багато, нічого, ніщо – etwas, viel, nichts, alles, wenig: etwas Gutes,
nichts Besonderes, alles Neue, wenig Interessantes. У цій групі
відмічається більше всього подібностей між двома мовами.

Що стосується субстантивованих прикметників і прислівників зі значенням
конкретних та абстрактних предметів і понять, то, зокрема, в укр. мові
ними будуть:

а) позначення службових та побутових приміщень: учительська, маніпуляцій
на, операційна, дитяча, ванна і т.д.;

б) назви окремих закладів, зокрема громадського харчування: чайна,
пельменна, закусочна.

в) в окремих випадках – назви документів: накладна, доповідна,
лікарняний, обхідний. Укр. субстантивованим прикметникам і прислівникам
цих груп у нім. мові найчастіше відповідають складні слова.

г) окремі географічні назви: Київ – пасажирський, Харків – центральний.

д) деякі поняття і терміни з різних сфер науки та суспільного життя:
пряма, похідна, крива, лівий, правий.

Як випливає з прикладів, такі субстантивації в укр. мові є чоловічого та
жіночого роду. У нім. мові подібні словотворення також зустрічаються.
Відмінності тут полягають у їх меншій кількості, а також у тому, що вони
майже завжди належать до жіночого та середнього роду, напр., die
Vertikale, die Horizontale, die Gerade, die Linke, die Rechte, die
Exekutive, die Legislative; Dunkles, Helles (Bier), Gehacktes.

6. Типологія слова. Морфологічна структура слова.

Структурні типи слів зберігають свою типологію не лише тоді, коли мова
йде про їх здатність приєднувати словозмінювальні морфеми. Вони
виявляються дійсними також і в тому випадку, коли мова йде про їх
словотвірну здатність, пор., землеробство – складнопохідне слово, у
якому, крім двох кореневих морфем є ще словотвірна морфема –ств і
морфема відмінка, у якій поєднані три семи – роду, числа і відмінка.
Відповідне йому німецьке слово Ackerbau є складним словом, яке
складається з двох кореневих морфем, одна з яких означає “поле, нива,
лан”, а інша – “розведення, обробіток” і т.д.

Таким чином, будь-яке знаменне слово у різних мовах може утворювати два
ряди форм: 1) словозмінний ряд, який складається із словоформ, що
містять словозмінювальні морфеми (відмінкові закінчення, особові
закінчення і т.д.): пор.: студент –студента, нім. das Herz – des
Herzens; 2) словотвірний ряд, який утворюють морфеми (префікси, суфікси
і т.д.), що уточнюють чи видозмінюють основне значення кореневої морфеми
й утворюють нові слова, пор.: луг – лужок, книга – книжка – книжечка,
нім. der Tisch – das Tischchen, koennen ss – die Kunst і т.д.

Здатність слова приєднувати до себе як словозмінювальні так і
словотвірні морфеми, а також способи, за допомогою яких відбувається це
приєднання, складають одну з основних типологічних ознак слова.

Таким чином, у морфологічній структурі знаменного слова можна встановити
такі морфеми: кореневу, позначимо її R, суфіксальні морфеми – одну чи
кілька, так само і префіксальні морфеми.

У мовах аглютинативного типу коренева морфема за своїм звуковим складом
дорівнює основі та окремому слову. Вона приймає афіксальні морфеми, не
піддаючись при цьому ніяким змінам.

У мовах флективного типу коренева морфема, як правило, не збігається з
основою, яка відрізняється від кореневої морфеми своїм звуковим складом.
Так у прикметнику світловий основа слова світлов- складається з
кореневої морфеми світл- та суфіксальної морфеми – ов. У деяких випадках
додавання словотвірної морфеми спричиняє зміну звукового складу
кореневої морфеми. Так у прикметнику очний основа слова очн-, у той час
як коренева морфема має форму ок-.

ФЛЕКТИВНА МОВА – мова, в якій граматичні значення передаються флексіями.

У залежності від своєї морфологічної структури, слова у зіставлюваних
мовах, тобто українській і німецькій, можуть бути розподілені за
кількома типологічними моделями.

ТИПОЛОГІЧНІ МОДЕЛІ – це всі можливі комбінації опорного слова зі
словотворчими засобами.

На рівні мови-еталону допускається існування  таких 9 словотвірних
моделей:

1) M1 =L1; 2) M2 = Pf + L1; 3) M3 = L1 + Sf; 4) M4 = Pf + L1 + Sf; 5)
M5= L1 + L2+ Ln; 6) M6=L1 + L2 + Sf; 7) M7 = Pf + L1 + Sf; 8) M8 = Pf +
L1 +L2 + Sf; 9) M = L + Abimpl., де L – опорне (знаменне) слово, Pf –
префіксація, Sf – суфіксація, Abimpl – безафіксний слововивід.

Коротко розглянемо всі представлені моделі.

Модель M1 (M1 =L1) представлена кореневими словами, які утворюються
кореневими морфемами. Сюди в обох мовах належать передусім службові
слова, а також однокореневі повнозначні слова, напр., дуб, ліс, гай,
край, вірш, у німецькій мові – der Aal, das Tal, der Tisch, der Wald,
der Mann і т.д.

Модель M2 (M2 = Pf + L1) утворюють похідні слова, утворені за допомогою
префіксації. Стосовно їх кількості у зіставлюваних мовах, то у рідній
мові ця модель представлена значно більшим числом префіксальних слів,
ніж у німецькій, оскільки в українській мові клас префіксальних морфем
набагато чисельніший. Так, зокрема, в українській мові існує 18
дієслівних префіксів, до яких ще потрібно додати їх 17 варіантів, тоді
як у німецькій мові їх нараховується всього 8, тому що відокремлені
префікси до уваги не беруться.

Типологічною ознакою слів української мови є також те, що їх дієслівні
префікси виконують одночасно дві функції – словотворчу, утворюючи нові
лексичні одиниці й формотворчу. Остання полягає у тому, що за допомогою
префіксів здійснюється видова опозиція, яка реалізує граматичну
категорію виду. Кожне нове слово, утворене за допомогою префіксальної
морфеми, одночасно виступає з певним граматичним значенням виду:
доконаного чи недоконаного, напр.: писати – списати – підписувати –
вписати – розписати – переписати.

Що стосується німецьких префіксів, то вони утворюють від дієслівних та
іменних твірних основ самостійні лексичні одиниці, значення яких
здебільшого зовсім відрізняються від значення відповідних твірних основ,
напр., kommen – bekommen, treten – vertreten, stehen – verstehen.

Однією з багатьох лексичних функцій цих префіксів є вираження
граничності, яку, однак, не можна змішувати з поняттям доконаний вид,
тобто перфективність, тому що граничні дієслова лише потенційно
перфективні, вони можуть виражати закінченість дії чи стану при певних
умовах контексту.

У порівняльному плані в нім. мові слід виділити як її типологічну рису
напівпрефіксацію, яка є окремими і продуктивним типом дієслівного
словотворення. У ролі дієслівних напівпрефіксів виступають компоненти
ab-, an-, auf-, -aus-, bei-, ein-, mit-, nach-, vor-, zu-, а також
durch-, hinter-, ueber-, um-, unter-, wider-, wieder-, які
співвідносяться з прийменниками і прислівниками, напр., aufnehmen,
beitragen, mitteilen, durchfuehren (у термінології нормативної граматики
– відокремлювані префікси).

Утворюючи численний структурний клас, ці дієслова займають проміжне
становище між складними і префіксальними дієсловами.

Модель М3 представлена суфіксальним похідними іменниками, прикметниками,
дієсловами і прислівниками. Як зазначалося вище, суфіксація в укр. мові
набагато продуктивніша від цього способу словотворення в німецькій мові.
Особливо широко вона представлена в іменниках і прикметниках: згідно із
“Сучасною українською літературною мовою” в класі іменників суфіксів
налічується близько 100 (без запозичених), у нім. мові – 27 (без
запозичених); у класі прикметників їх відповідно понад 50 і дев’ять.

Типологічною ознакою нім. мови в реалізації цієї моделі є наявність
напівсуфіксів, за допомогою яких творяться іменники, прикметники і
прислівники. Виділення в цих частинах мови напівсуфіксації, а в
іменниках і прикметниках – також і напівпрефіксації (про дієслівні
напівпрефікси йшлося вище) пов’язане зі своєрідним явищем, яке полягає в
семантичних особливостях детермінативних складних слів, а саме: у
можливості переходу окремих компонентів, які існують у мові як
самостійні лексичні одиниці, у стандартні словотворчі засоби; за ними в
германістиці закріпився термін “напівафікси”.

Найбільш поширеними напівсуфіксами іменників є: напівсуфікси особи
-mann, -frau, -bild, -person, а також напівсуфікси, співвідносні з
деякими власними іменами (Kaufmann, Arbeitsmann, Hauptmann, Finanzmann,
Ackersmann; Faulhans, Prahlshans, Prachthans, Grosshans); назви
предметів, речовин, матеріалів -stoff, -stueck, -werk, -zeug (Rohstoff,
Wasserstoff; Fleugzeug, Spielzeug, Werkzeug); абстрактні назви -mut,
-sinn, -lust, -sucht, -gier, -kunde, -wesen (Eifersucht, Herrschsucht,
Trinksucht; Naturkunde, Literaturkunde, Sprachkunde).

Напівсуфіксами прикметників є: -los, -frei, -leer, -arm, -reich, -voll,
-maessig, -gemaess, -wert, -artig, -fertig, -wuerdig (arbeitslos,
fehlerfrei, menschenleer, schadstoffarm, kalorienreich, knallvoll,
verhaeltnismaessig, systemgemaess, bewundernswert, eigenartig,
reisefertig, liebenswuerdig).

До напівсуфіксів прислівників належать: -weise, -massen, -halben,
-halber, -dings, -seits, -fach, mal (normalerweise, folgendermassen,
allenthalben, vorsichtshalber, allerdings, flussseits, mehrfach,
dreimal).

Займаючи, як і напівпрефіксальні дієслова, проміжне становище між
композитами і суфіксальними похідними, напівсуфіксальні іменники,
прикметники і прислівники є досить продуктивним типом німецького
словотворення.

Модель М4 наповнюється похідними словами, утвореними префіксально –
суфіксальним способом, тобто шляхом одночасного приєднання до твірної
основи префікса і суфікса, напр., збіднити (бідний), пролісок (ліс),
настільний (стіл), Gelaufe (laufen), unaussprechlich (aussprechen).
Характерною ознакою  ознакою нім. мови в цьому класі слів слід назвати
наявність утворень з чергуванням кореневої голосної, напрю: Gebirge від
Berg, Gebaeude від bauen. До специфічних рис укр. мови тут можна
віднести наявність великої групи зрощень, тобто слів, другий компонент
яких як самостійна лексична одиниця не вживається, напр.: нарукавник,
підвіконник, безпритульний, безробітний, надгробний, підніжний.

Модель М5 охоплює композити, що належать до іменників, прикметників,
дієслів і прислівників. Однак своєю продуктивністю ця модель в нім. мові
принципово відрізняється від відповідної моделі в укр. мові.
Своєрідність нім. складних слів полягає у поєднанні ними двох функцій:
позначення окремих понять і вираження відношень між предметами і явищами
дійсності. Ця властивість яскраво виявляється в складних іменниках, які
служать, з одного боку, для називання і позначення певних понять, напр.,
Treppenhaus – сходова клітка, Rosenkranz – чотки, і з другого – для
вираження самих відношень між поняттями, напр, Reisemuedigkeit,
Familienauseinadersetzung. Остання властивість, яка називається
синтаксичною функцією словоскладання, зближує німецькі складні слова із
синтаксичними словосполученнями. Саме у поєднанні двох названих функцій
– словотворчої і синтаксичної – полягає одна з причин широкого розвитку
і вживання композит у нім. мові. Ця властивість словоскладання – одна з
її типологічних ознак.

Різноманітність семантичних і синтаксичних відношень, які потенційно
можуть бути виражені при реалізації визначеної моделі, робить цю групу
складних слів відкритою. Варто також підкреслити, що в нім. мові
потенційна можливість необмеженої реалізації моделі близька до її
практичної реалізації.

В укр. складних іменниках синтаксична функція не виявляється так чітко.
Іменники типу залізобетон, чорнозем, радіопередавач, законодавство
виступають саме як назви предметів або явищ, позначаючи певні
термінологічні поняття. Від них відрізняються такі іменники, як
головоріз, кровопивця, блюдолиз, скалозуб, між компонентами яких існує
чіткий синтаксичний зв’язок і які мають експресивно-розмовний характер.

Іншою типологічною рисою німецьких композит моделі М5 є багатоскладні
слова, які здебільшого представлені складними іменниками. Якщо в укр.
мові в утворенні складного слова беруть участь найчастіше дві основи,
рідше – три, то в німецьких композитах три – чотири основи – явище
звичайне: Hochschulbildung, Strassenbahnfahrkartenkontrolle. Словотворчу
активність виявляє структурний тип складних слів, у ролі першого
компонента яких вживається складена основа, співвідносна із сполученням
“числівник + іменник”. Цей тип словоскладання в укр. мові не має прямих
відповідників, зміст таких складних слів передається за допомогою різних
словосполучень, напр.: Achtstundentag – восьмигодинний робочий день, 6 –
Tage- Arbeitswoche – шестиденний робочий тиждень, – 10- Seiten –
Erzaehlung – оповідання на десяти сторінках, Mehrschichtenarbeit –
робота в кілька змін.

Різновидом цього словотворчого типу є складні слова, у ролі першого
компонента яких вживаються основи, що співвідносяться з імперативними
реченнями, напр.: Halte – den – Dieb – Methode, Mach – mit – Wettbewerb,
Schnallt – die – Guertel – enger – Ideologie.

Ще однією типологічною особливістю нім. мови є складні дієслова з
іменниками, прикметниками, дієсловами та прислівниками в ролі першого
компонента, напр., probefahren, wettrennen, dichthalten, vorbeifahren,
dahinterkommen. Ці композити належать до продуктивного типу складних
слів, зміст яких передається в укр. мові за допомогою або префіксальних
похідних дієслів, або дієслівних словосполучень.

Модель М6 наповнюється утвореннями, більшість яких є зрощеннями, тобто
з’єднанням двох опорних словоформ із суфіксом; другий компонент цих слів
як самостійна лексична одиниця не вживається. Зрощення є результатом
взаємодії двох способів словотворення: словоскладання і слововиводу.
Словотворча структура і семантика цих лексичних одиниць настільки
своєрідні, що їх утворення виділяють як самостійний словотворчий спосіб,
а не як різновид словоскладання. Зрощення беруть свій початок від
сполучень слів, пов’язаних між собою синтаксичними відношеннями. В обох
мовах розрізняють два типи зрощень за їх належністю до частин мови:
складнопохідні іменники ( Auftraggeber – einen Auftrag geben,
Besserwisser – besser wissen, Inkraftsetzung – in Kraft setzen,
Buecherliebhaber – Buecher lieb haben, укр. книголюб – любити книги,
криголам – ламати кригу, снігопад – падає сніг, пішохід – ходить пішки )
і складнопохідні прикметники (нім. kaltbluetig – kaltes Blut, dreieckig
– drei Ecken, achtjaehrig – acht Jahre, укр. міцнокрилий – міцні крила,
працездатний – здатний до праці, електророзподільний – розподілення
електрики).

Зіставлення показує, що ця модель в обох мовах загалом збігається.

Модель М7 представлена з’єднанням двох опорних словоформ з префіксальною
морфемою, напр.: Urgrossvater. Модель малопродуктивна, в укр. мові вона
практично не реалізується.

Модель М8 передбачає наявність префіксально-суфіксальних слів типу
urgrossvaeterlich. В укр. мові вона зовсім відсутня.

Модель М9 наповнюється безафіксним (імпліцитними) похідними словами або
похідними з нульовим афіксом: Sprung, Licht, Leben, хід, хворий, вчений.
Характерною ознакою обох мов у класі слів цієї моделі є наявність
великої групи лексичних одиниць – іменників, прикметників,
дієприкметників, прислівників, які виникли шляхом переходу з однієї
частини мови в іншу. У межах цього способу словотворення треба також
виділити субстантивацію, яка, як уже говорилося, функціонує в обох
мовах.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020