РЕФЕРАТ
на тему:
Оборона Одеси
73 героїчних дні… Саме стільки тривала Одеська оборонна операція, за
якою десятки тисяч загиблих, три роки окупацій та факти стійкого
героїзму і фатальних помилок. У ті дні Ставка Верховного Командування
віддала головкомові Південно-Західним напрямом Маршалу Радянського Союзу
Семенові Будьонному наказ: «Одесу не здавати й обороняти до останньої
можливості». 5 серпня 1941 року почалась героїчна оборона Одеси.
Незважаючи на всю непередбачуваність нападу, у зоні відповідальності
Південного фронту катастрофи не сталося. Деякі частини Радянських військ
навіть перейшли в наступ. Так, знаменита Дунайська флотилія 22 червня
висадила десант на територію ворога. Взвод старшого лейтенанта
Держбезпеки Козельбашева (так званий «Осназ») 22 червня переправився
через Дунай, а вже до 26 червня з основними силами десанту,
прикордонниками й одним полком Чапаївської дивізії очистив румунський
берег від ворога на відстані 75 км… Словом, від самого початку війна
розгорталася поза сценарієм. Однак наприкінці липня – на початку серпня
загроза нависла над Одесою. Ворог підійшов до міста ледь чи не раніше
авангардних частин Червоної Армії. Чисельність ворога в шість разів
перевищувала сили захисників міста. Супротивник планував здобути Одесу
протягом двох-трьох днів. Згодом узяті в полон противники повідомляли,
що їм була обіцяна відпустка не пізніше 10 серпня. Потім відпочинок
вороже командування перенесло на 20 серпня, а потім на 23, і після цього
– на 1 вересня… А Одеса все ще трималася. Марно фашисти прагнули
захопити Одесу – її мужні захисники оберігали до останнього.
Оцінивши обстановку, що склалася на кінець червня 1941 р. на
Південно-Західному напрямі, гітлерівське командування вирішило
активізувати дії на півдні. З’єднання 11-ї німецької і 3-ї румунської
армій мали прорвати оборону військ Південного фронту і створити загрозу
лівому крилу Південно-Західного фронту. Цей наступ мав на меті
відвернути значну частину військ Південно-Західного фронту з
житомирсько-київського напряму, на якому вели наступ головні сили групи
армій «Південь», і при взаємодії з ними оточити частини 6, 26 і 12-ї
армій, а потім, продовжуючи наступ у південному напрямі, захопити Одесу.
Німецьке командування надавало цьому великого значення, адже оволодіння
Одесою позбавило б Чорноморський флот його бази, зміцнило б позиції
гітлерівських військ у північно-західному районі Чорного моря, привело б
до захоплення Криму, Донбасу, а потім – Північного Кавказу і Закавказзя.
Отже, Одеса була стратегічною метою наступу групи армій «Південь».
1 липня 1941 р. ворог перейшов у наступ на могилів-подільському і
бельцівському напрямах. Радянські війська героїчно оборонялися, проте
наші чотири дивізії на 150-кілометровому фронті від Ліпкан до Унген не
могли стримати натиск противника.
Внаслідок тяжких утрат, які понесли радянські війська в районі Умані,
на стику Південно-Західного та Південного фронтів утворився великий
розрив. Напрям Умань – Дніпропетровськ лишився відкритим. Саме туди
ринулися рухомі з’єднання 1-ї танкової групи ворога й створили загрозу
для тилових частин Південного фронту. Крім того, на північ від Тирасполя
на стику 9-ї та Приморської армій гітлерівці прорвали нашу оборону й
розвили наступ на Одесу.
Щоб не допустити оточення головних сил фронту, Ставка директивою від 5
серпня 1941 р. наказала відвести їх і зайняти лінію оборони на східному
березі Дністровського лиману до Біляївки, від Біляївки на Ротмистрівку,
Березівку, Вознесенськ і далі на Кіровоград, Чигирин. Відведення військ,
указувалося в директиві, слід проводити вночі, етапами й завершити не
пізніше 10 серпня. Директива вимагала обороняти Одесу до останньої
можливості.
8 серпня 1941 р. у місті був оголошений стан облоги. Понад 100 тис.
трудящих Одеси вийшли на будівництво оборонних рубежів. Під
артилерійським вогнем і безперервним бомбардуванням вони рили окопи,
будували вогневі точки, зводили барикади. За короткий час у місті було
споруджено 243 барикади й три великих оборонних рубежі .
Гітлерівське командування вважало, що Одеса, яка не мала до війни
жодних укріплень, не зможе триматися довго. Воно було настільки впевнене
в цьому, що на 10 серпня 1941р. призначило в місті парад своїх військ.
Використовуючи просування 11-ї армії до нижньої течії Дніпра, румуни
обійшли правий фланг Приморської армії і почали прориватися до моря. Але
їхні подальші спроби наштовхнулися на героїчний опір військ Приморської
армії. Тільки протягом 11 і 12 серпня 1941 р. приморці відбили 9 великих
атак противника, вивели з ладу 14 танків і знищили близько чотирьох
тисяч солдатів та офіцерів
Однак, використавши свою п’ятикратну перевагу над захисниками Одеси в
артилерії й більш ніж шестикратну в особовому складі, гітлерівці 13
серпня 1941 р. у районі Аджійська (нині Рибаківка) вийшли до моря й
напівкільцем оточили місто. Подальше їхнє просування було затримане
героїчним опором військ Приморської армії. З 13 серпня 1941 р. Одеса та
її захисники були повністю ізольовані від материка. Єдиним засобом
надійного зв’язку з радянським тилом лишалися морські комунікації.
Після 15 серпня 1941 р. противник перейшов від натиску по всьому фронту
до нанесення ударів по флангах. Радянські війська відповіли на цю
тактику ворога контрударом і зірвали плани німців. Захисники Одеси
показували зразки стійкості та відваги. Навіть поранені бійці й
командири лишалися в строю.
1 серпня 1941 р. сильне угруповання ворога в складі двох піхотних
дивізій при підтримці 60 танків почало завдавати ударів по бойових
позиціях 95-ї стрілецької дивізії.
Повним провалом закінчився намір противника висадити морський десант на
околицях міста. Він відступив. Але радянські війська зазнали численних
втрат. В окремих частинах і з’єднаннях вони сягали 40 й більше відсотків
від загальної кількості бійців. Тільки за 19 днів серпня 1941 р. 2-а
кавалерійська дивізія Приморської армії, зокрема, втратила 742
чоловіки[3]. Противник же, нарощуючи сили, посилював атаки. Фронт
оборони Приморської армії був розтягнутий, зростала загроза його
прориву. Необхідна була й чіткіша координація взаємодії армії з
Чорноморським флотом.
Враховуючи ці та інші обставини, головнокомандуючий Південно-Західним
напрямом Маршал Радянського Союзу С.М. Будьонний 16 серпня 1941 р.
звернувся до Ставки з проханням перепідпорядкувати Приморську армію
Військовій раді Чорноморського флоту.
19 серпня 1941 р. Ставка віддала директиву, згідно з якою з військ, що
обороняли Одесу, був створений Одеський оборонний район (ООР).
Командуючим військами ООР було призначено командира Одеської
воєнноморської бази контр-адмірала Г.В. Жукова, який мав значний досвід,
набутий у роки громадянської війни та в Іспанії.
Гітлерівське командування явно було невдоволене тим, що румунські
війська все ще не могли захопити Одесу. Воно вимагало від уряду Румунії
вжити термінових заходів щодо нарощування темпів наступу. Щоб швидше
домогтися успіху, румунське командування за рахунок 3-ї армії й нових,
щойно сформованих дивізій, посилило війська 4-ї армії, які наступали на
Одесу. Крім того, командування групи армій «Південь» направило під Одесу
три дивізії та кілька артилерійських полків.
20 серпня 1941 р. противник поновив штурм міста. Захисники Одеси,
незважаючи на надзвичайно складне становище, відбивали атаки. Вони
стійко утримували кожний рубіж, контратаками вибивали ворога, що
вклинювався в оборону, не давали йому змоги закріпитися.
По 12 – 15 разів на добу їхні літаки бомбардували місто. Гинули люди,
розвалювалися будівлі, але промисловість Одеси не припиняла роботи.
Документи свідчать, що в дні ворожої облоги підприємства Одеси дали
фронтові 5 бронепотягів, 69 танків, 1962 міномети, 1020 вогнеметів, 210
тис. ручних гранат, десятки тисяч мін, 90 тис. пляшок із запалювальною
сумішшю, а також відремонтували 42 танки, понад 300 артилерійських
гармат, 962 кулемети, 6502 гвинтівки, 69 тракторів-тягачів, близько 600
автомобілів. Допомога мирних жителів Одеси мала для бійців і командирів
ООР не лише суттєву практичну, а й моральну вагу.
Вони стійко відбивали атаки ворога. Поряд з воїнами діючої армії мужньо
захищались ополченці. Стійко відбивав атаки ворога старий кадровий
робітник заводу ім. Жовтневої революції В. П. Онищенко. На його
особистому рахунку не один десяток знищених гітлерівців. У районі с.
Дальник відзначилися ополченці Одеського порту, заводу ім. Ілліча,
канатного заводу й тютюнової фабрики. Протягом п’яти діб їхній невеликий
загін відбив 16 атак гітлерівців.
На кінець п’ятої доби з усього загону живими лишилися тільки двоє: Лев
Руднєв і Ніна Воскобойник. На них рухалися танки й піхота ворога. Л.
Руднєв наказав дівчині: «Повзи до своїх, скажи там, в Одесі, що ми чесно
билися до останнього подиху». Зі зв’язкою протитанкових гранат він
кинувся навперейми ворожому танкові й підірвав його, загинувши сам.
Хоробро бився з ворогом депутат Одеської обласної ради, молодший
сержант 4-ї роти 1-го батальйону 8-го стрілецького полку Олександр
Нечипуренко. Він неодноразово ходив у розвідку, здобував цінні
відомості. Були випадки, коли О. Нечипуренко з радіостанцією пробирався
на територію, зайняту ворогом, і звідти коригував артилерійський вогонь
наших батарей. Якось, будучи в розвідці, Олександр виявив протитанкову
батарею, непомітно підібрався до неї й закидав гранатами. Кілька
солдатів противника було вбито, решта розбіглася. Не гаючи часу, він
запріг коней в одну з протитанкових гармат, навантажив ящики зі
снарядами й патронами і привіз їх у свою частину. За цей подвиг
Олександр Нечипуренко нагороджений орденом Леніна.
У боях під Одесою мужньо відбивала атаки ворога командир кулеметної
обслуги 54-го полку 25-ї стрілецької дивізії ім. В. І. Чапаєва сержант
Н. А. Онілова. Молода робітниця Одеської трикотажної фабрики у перші дні
війни добровільно вступила до лав Червоної армії. Отримавши кулемет,
вона заявила: «Із нього я буду косити фашистів. Немає і не може бути
пощади ненависному ворогові». Вже під час свого першого бою Ніна
дотримала слова, знищила близько 40 гітлерівців. А всього під час
оборони Одеси й пізніше в боях під Севастополем Н.А. Онілова знищила
понад 350 ворожих солдатів і офіцерів.
Добровільно прийшла до військкомату та була зарахована до 25-ї
Чапаєвської стрілецької дивізії і Л.М. Павличенко
Значну допомогу військам оборонного району надавала авіація
Чорноморського флоту. Вона громила скупчення військ і техніки
противника, прикривала з повітря свої війська, морські сполучення та
військово-морську базу.
Тільки 25 серпня 1941 р. 69-й винищувальний авіаполк 21-ї змішаної
авіаційної дивізії зробив 92 літако-вильоти. За цей час льотчиками полку
було витрачено 40 200 патронів, 780 гарматних снарядів, 17 снарядів РС і
64 АО-25.
У жорстоких боях з ворогом зростала військова майстерність захисників
Одеси. Противник ніс все більші втрати як в особовому складі, так і в
бойовій техніці. Тільки в першій половині вересня ворог втратив близько
50 тис. чоловік убитими, пораненими та полоненими. Але не меншими були
втрати й у захисників Одеси.
Жорстокість боїв наростала з кожним днем. Становище захисників
оборонного району погіршувалося. 14 вересня 1941 р. Військова рада ООР
надіслала до Ставки телеграму, в якій об’єктивно охарактеризувала
обстановку, що склалася. 15 вересня 1941 р. Ставка телеграфно звернулася
до Військової ради з проханням протриматися ще 6 – 7 днів, протягом яких
буде надіслана допомога.
А тим часом напівкільце навколо Одеси змикалося все тісніше. В східному
секторі оборони, між лиманами Аджаликський та Хаджибейський,
противникові вдалося просунутися на 4 – 8 км. Це дозволило йому
здійснювати артилерійський обстріл Одеського порту. Становище захисників
Одеси різко погіршилося, бо транспорт, який доставляв боєприпаси та
продукти харчування, тепер міг заходити в порт лише вночі. У зв’язку з
цим радянське командування вирішило завдати контрудар по району Старої і
Нової Дофінівки, звідки здійснювався обстріл наших кораблів у порту.
Після того, як на допомогу захисникам оборонного району за рішенням
Ставки на кораблях були доставлені частини 157-ї стрілецької дивізії та
дивізіон реактивних мінометів «катюша», в ніч на 22 вересня 1941 р. у
тил противника був висаджений морський десант. Одночасно завдали
контрудар війська східного сектора оборони. Ворог не витримав натиску й
поспішно, кидаючи зброю, поранених і вбитих, почав відходити. Внаслідок
успішних дій наших військ Одеський порт перестав обстрілюватися важкою
артилерією противника.
Сформовані дивізії, посилило війська 4-ї армії, які наступали на Одесу.
Крім того, командування групи армій «Південь» направило під Одесу три
дивізії та кілька артилерійських полків.
Захисники Одеси — частини Приморськоїармії — зуміли зупинити ворога на
рубежі Олександрівка —СтараВанталинка — Кароліна Бугаз. 15 вересня 4-та
румунська армія поча-ла вирішальний наступ і оточила Одесу, яку було
здано16 жовтня після 73 днів оборони і яка коштувала ворогові десятків
тисяч життів.
Однак 16 жовтня захисники відступили. Ще з початку місяця згідно зі
стратегічними планами командування поступово евакуювався Одеський
оборонний район.
У той час ворог підійшов до Харкова, Донбасу і Криму…
Спочатку планувалося провести евакуацію до 6 жовтня, але через
масштабність цієї операції остаточну дату було перенесено на 15 жовтня.
…
Газета «Правда» у той час порівнювала оборону Одеси з Верденською
операцією: у 1916 році, у роки Першої світової війни, німецькі війська
протягом шести з половиною місяців безрезультатно намагалися прорвати
французьку оборону в районі Вердена …
Література
Азаров И. И. Осажденная Одесса.- М., 1966;
Алещенко Н. М. Они защищали Одессу [2 изд.].- М., 1970;
Годлевский Г. Ф., Гречанюк Н. М., Кононенко В. М. Походы боевые.- М.,
1966;
Евстигнеев В. Н., 70 героических дней, М., 1964;
Пензин К. В. Черноморский флот в обороне Одессы (1941 г.).- М., 1956.
Череватенко А. Т. Небо Одессы, 1941г. — Одесса: Маяк, 1978
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
