Реферат
на тему :
“Весільний обряд села Щербані Старосинявського району Хмельницької
області”
“Кожне сільце – має слівце” – гласить прислів’я! А тому, я опишу
весільний обряд, що проводиться в селі в якому народилась та зросла моя
мама. Особисто і я була присутня на ньому, як гість на весіллі маминого
двоюрідного брата Івана.
Напевно сама природа впливала та формувала таку бурхливу фантазію в
людей, що тут проживали та проживають. Адже, саме в цих краях народився
як людина і національний герой Устим Кармалюк. В лісах, що й нині
йменуються “царівщиною” протягом двох десятків років народний месник
був захисником свого народу та грозою для його гнобителів. Сьогодні
приваблюють до себе кам’яні стіни Меджибізької фортеці тих, хто любить
слухати мову давніх віків – мову нашої землі.
Велич, доброзичливість та працьовитість населення, що мешкає на
берегах Південного Бугу з любов’ю описав український письменник Михайло
Стельмах.
Цей край цікавий і за своїм географічним положенням, тому що межує з
двома сусідськими областями : Житомирською та Вінницькою. Цей фактор
додає барви і розмаїття в народні традиції, повір’я, обряди.
Українські весільні обряди – це мистецький витвір поколінь нашого
народу. Благословення двох закоханих сердець на спільне життя
проходить завжди урочисто, святково, піднесено. Стає традицією
присутність на весіллях тамади, сценаріїв, конкурсів, забав. Однак,
невід’ємною частиною весілля є виконання канонів та вказівок старших
людей, дотримання яких має дати в майбутньому сімейному житті свої
плоди.
Хоча церква святої Парасковії в селі з початку 19 ст. зруйнована, і
лише нещодавно почав приїздити з районного центру священик для
проведення культових обрядів, люди пам’ятають наставництво попередніх
поколінь, а саме те що весілля повинно проходити в неділю – бо це є
Божий день.
Однак початком весілля можна вважати процедуру запрошення. Наречена
разом з дружками запрошують гостей. Від хати до хати йдуть вони
співаючи пісень. Зайшовши в оселю, молода тричі кланяється господарям,
кладе на стіл весільний калач та просить словами: – “Просила мама, тато
і я Вас прошу до мене на весілля” . З калачами запрошує на весілля і
наречений разом з “боярами” – не одруженими парубками та “світилками ”
– не заміжніми родичками молодого .
В суботній вечір збирається – наряджається “гільце” – середнього
розміру ялиночка, яку вмонтовують у свіжовипечений домашній хліб.
Молодь прикрашає гільце, впорядковує приміщення, де буде проходити
весілля, гілочками ялинки, калини, горобини, кольоровим гофрованим
папером, серпантином та повітряними кульками.
Саме в цей вечір випікається коровай. На виготовлення якого весільна
мати запрошує парну кількість “коровайниць” – заміжніх жінок – не
старих, але таких що вже мають дітей ( щоб Бог благословив молоду пару
на діток) . Коровайниці одержують в подарунок від нареченої хустки та
фартухи . Вдягнувши їх, вони приймаються до роботи. Коровай має бути
великим, приміром , як шкільна парта. Найкраще борошно, найсвіжіше
молоко, яйця, мед, масло по черзі додається у тісто. Викладений у форму
коровай оздоблюється візерунками, квітами і звичайно голубами. Випічка
короваю відбувається у печі. Сама досвідчена коровайниця слідкує за
оптимальним тепловим процесом у печі, адже там не має градусників,
датчиків і тільки досвід та інтуїція забезпечить довершення весільного
атрибуту. В середині короваю заховані різні сюрпризи: Це монети, цілі
зі шкарлупою яйця, яблука, горіхи, кожен з яких несе свій зміст та
побажання молодим щастя, здоров’я та достатку. Коровай має бути добре
випеченим, але не підгорілим, бо “підошву” – нижню його частину
потрібно ще буде достойно показати в самому кінці весілля.
“Благослови Боже і отця і неньку, своєму дитяті коровай саджати …” –
співають коровайниці саджаючи коровай у піч.
А тим часом, прибравши “гільце ” молодий з боярами і світилками йде
просити на весілля родину нареченої. Трепетний момент у суботній вечір,
коли наречений розплітає косу своїй судженій. Згодом і молода з
дружками приходить зі своїми запрошеннями до родичів молодого. Їх
частують , та влаштовують гуляння, танці.
Ось і неділя! Старости, бояри, світилки, свати збираються у домівці
нареченого. Благословивши сина на шлюб батьки вручають йому два
випечені добротні буханці хліба, кроплять свяченою водою та обсипають
житом, цукерками, монетами. Присутні підбирають гроші та солодощі,
особливо тішаться діти. Весільна процесія відправляється з маршем
“купувати” молоду.
Придбати жінку справа не проста – залежить вона наскільки вдало
проведуть переговори староста , бояри з дружками. Які в свою чергу
вимагатимуть за наречену побільше грошей. Гроші, жарти, і навіть
фізична сила парубків стає в допомозі, щоб забрати молоду.
Мати молодої виносить вишиті рушники, квітчасті хустки, різнокольорові
стрічки. Молода перев’язує старостів, сватів, світилок і боярів.
Неодруженим хлопцям та незаміжнім дівчатам прикріплюється на грудях
весільний букетик. Молодий допомагає дружкам закріпити на голові у
нареченої фату, під яку закріплюється окрім двох стрічок, ще й три
колоски жита.
З музикою та піснями весільна церемонія крокує до будинку культури.
Секретар сільської ради урочисто проводить процедуру реєстрації шлюбу.
Згодом молода розкидає в натовп гостей цукерки та пригощає солодощами.
Обов’язковим моментом у весільний день є покладання квітів біля
меморіалу загиблим воїнам під час Другої світової війни. З розповідей
моєї бабусі, я роблю висновок, що багато молодих пар тепер їздять до
районного центру, і беруть церковний шлюб – вінчання.
Весілля повертається до будинку нареченої, де усіх запрошують за
святковий стіл. З музикою і запальним танцем старший бояр виносить з
весільного приміщення гільце та прикріплює його на плодовому дереві –
черешні, яблуні, груші – щоб і молода пара була багатою на нащадків.
Коли трапеза закінчується – старости беруть кочергу, крючки, лопати –
тай “виганяють” молодих на двір танцювати. Весільні музики грають
швидку мелодію, і весільна громада висипається на вулицю. Коли молода
має меншу сестру, то її обов’язково бояри та дружби закинуть “за корито”
– ще один цікавий весільний момент з минулих часів. Меншу сестричку
садять на табурет та підкидають до гори, що в свою чергу означає, що
відтепер батьки повинні надбавати посах для меншої доньки. Пляшку
горілки та шмат ковбаси запросить старший дружба у батька, за те щоб
дівчину опустили на землю.
На весіллі співають “Гірко !, … нехай поцілує старший дружба дружку”.
Цікавою виявилась співоча суперечка між дружками і світилками. “Старша
дружка коса, а друга без носа, а третя без ока – виклювала сорока” –
залунала пісня зі сторони світилок. Дружки відповіли: – “А світилок
таких гарних бояри зібрали, якби кинути у став – жаби поздихали б.”
Танці та гуляння тривають декілька годин, згодом батьки та наречені
запрошують гостей до весільного столу. Розпочинається “перепій” –
вручення подарунків та висловлювання побажань – привітань молодій парі.
І ось старости несуть весільний коровай, ставлять на стіл перед молодими
і розрізають на стільки шматочків, щоб вистачило усім гостям.
“Благослови Боже, і отця і неньку своєму дитяті – коровай краяти” –
лунає обрядова мелодія. А тепер, черга надійшла “підошви” від короваю…
Староста ставить на неї пляшку горілки і з танцем йде до музикантів – бо
це якраз їх частина короваю. Я міркувала, звідки взявся такий звичай?
Бабуся пояснила мені, що це напевно з давніх часів, коли весільних
частувань було замало, з метою економії, музикантам давали найменш
ласі шматки. Прийшов час забирати молоду до молодого або як тут кажуть
“забрати жаданку”. Батьки молодого запрошують родичів та гостей молодої
до себе на гостину.
Завівши молоду дружину в батьківську хату, її садять на велику подушку і
зачинають знімати з неї фату. Молода “пручається”, адже зараз її мають
зав’язати молодицею. Мати молодого зав’язує їй на голову хустку –
дівчина її зриває з себе і відкидає. Лише за третім разом хустка
залишається пов’язаною, і наречена встає з подушки. Дружки і світилки
стараються якнайшвидше сісти на її місце, хто перший сяде, той найшвидше
заміж вийде. Молода тим часом зав’язує фатою очі молодому, щоб відтепер
на дівчат більше не заглядався. Традиційний танець з фатою: По черзі
накладає молода дівчатам і хлопцям фату на голову, щоб і ті незабаром
виходили заміж та одружувались . За святковий стіл тепер запрошують
молодий та його батьки . Гості зі сторони молодого теж дарують подарунки
молодій парі. Варто згадати, що поблизу третьої години ночі гості
розходяться. Але танці можуть тривати аж до ранку …
Понеділок – день важкий… Російські фольклористи стверджують, що це
наслідки від надмірного застілля в неділю, а тому поправини – річ просто
необхідна. Гості молодої збираються її “відвідати”. А тим часом,
свекруха вже “заставляє ” молоду до роботи – підмести хату та наносити
від криниці води. Хлопці всілякого їй заважають: розкидають сміття по
хаті, виливають з відер воду. Коли приходять батьки молодої то
скаржаться, що молода лінується працювати, то і їсти їй не має за що
давати. Гості молодої обов’язково приносять частування – різного роду
вареники й пироги: з картоплею, капустою, сиром, вишнями а деякі є з
половою, перцем. Всі вареники переміщуються в одній великій мисці. І
кому з чим попаде. Переодягаються, здебільшого чоловіки, ніби в
молодого й молоду. Кумедні наряди, макіяж “молодої” викликають сміх в
усіх учасників дійства. Таким і повинен бути день весілля: веселим,
радісним та незабутнім.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
