.

Проблема героя в романі В.Теккерея „Ярмарок Суєти” (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 6993
Скачать документ

Реферат на тему:

Проблема героя в романі В.Теккерея „Ярмарок Суєти”

Англійський роман 19 століття сприймається зазвичай через
призму сильної і неповторної англійської літературної традиції. Адже в
країні, що так залежала в 19 столітті від друкованого слова, не тільки
преси, але згодом і художньої літератури, будь-хто з літераторів завжди
був приречений на невтомний аналіз і критику в порівняннях з своїми
попередниками, а чи й сучасниками. Здобута слава нерідко перетворюється
в очах критиків і поціновувачів на славу вкрадену, а це обов’язково
призводить до постійних порівнянь і суперництва. Мабуть, саме таким
чином склався літературний шлях Вільяма Теккерея. Його творче життя
навіки залишилося образом конкуренції і боротьби з іншим літературним
генієм Англії Чарльзом Діккенсом. Як і Діккенс Теккерей народився у 1812
році. Та на відміну від бідного Чарльза, що жив в борговій в’язниці
Маршалсі разом із сім’єю, син Вест-індійського чиновника з 1822 до 1828
року навчався на протилежному березі Темзи в школі для юних джентльменів
Чатерхауз. Після школи – два роки Кембриджського університету. Згодом –
невизнання класичної освіти і особистого „я” в її межах, життя в Парижі,
Веймарі, зустріч з Ґете, рік вивчення права, і врешті-решт – фінансовий
крах. Теккерей, безсумнівно, був надзвичайно цікавою людиною, та
життєвий шлях до життєвого успіху його часто оминав. Щоби вижити він
починає працювати в журналістиці, пробує себе в якості художника. Та все
ж єдиний свій літературний шлях, невід’ємно пов’язаний з журналістикою
Вільям не полишає. Цікаво, що саме як художник у 1836 році він
ознайомиться з Діккенсом і пропонує тому проілюструвати його першу
книгу, та Діккенс відмовляється.

Він пише для декількох газет, більшість його творів з’являються в
„Журналі Фрейзера” під різними літературними псевдонімами, найвідомішим
з яких стає Мікеланджело Тітмарш. Саме цей псевдонім разом з його
справжнім прізвищем буде на обкладинці основного творіння в житті
Теккерея – „Ярмарку Суєти”. В перше десятиліття творчості Теккерей
здебільшого пише в сфері невеликих жанрів: ессе, нарис, стаття,
рецензія, пародія, та все далі він прямує до масштабнішого жанру. Це
помітно за тим, як він збирає невеликі жанри в цикли, об’єднуючи їх
особою оповідача, і також за тим як прискіпливо приглядається до
сучасних йому романістів. У своїх ранніх повістях на межі 40 – 50-х
років Теккерей розпочинає полеміку, провіряючи, як діють чужі популярні
прийоми, що він їх згодом зробить інструментом прямої пародії. Його
найкращий пародійний цикл „Романи прославлених авторів” з’являється на
світ в 1847 році одночасно з „Ярмарком Суєти”. Здавалося би, що тут
дивного, адже будь-який літературознавець визнає романний жанр основною
рисою тієї епохи. Та жанр, що його бачимо ми і яким його бачив сучасник
Теккерея це не зовсім однакові речі. Ми ознайомлені лише з вершиною,
решта романного світу для нас приховано як за ширмою, за одною-двома
фразами про „ньюгетську школу”, з якою мав зв’язок Діккенс, і котра
розвивала інтерес до злочинного світу і світського роману „срібної
вилки”. Та традиція у нашій літературі не є ґрунтовно вивченою і лише
знавці зрідка можуть згадати, що Діккенс був пов’язаний зі школою,
Теккерей ж пародіював. Певно, саме ось тут можна маркувати світ Теккерея
як нетрадиційний. За Теккереєм завжди мандрує образ сатирика, яким він
безсумнівно був, та зважаючи на його часту нонкомформність і
надзвичайний дар зображення психологічного портрету, сухим визначенням
теоретика-сатирика користуватися неможливо. До всіх цих подій у останній
третині 18 століття розвивається справжній романний бум. Два журнали
„Щомісячник” і „Критик” – з 1770 до 1800 року відредагували 1300 романів
кількість яких далі не скорочується. В основному це були обтяжні твори,
як правило, трьохтомні – „жіноче чтиво”, здебільшого жінками і написане.
Саме на цьому етапі починає формуватися масова література. Однак коли ми
говоримо про певну літературну популярність, чи вірніше про популярність
якогось літературного явища, то варто уважно аналізувати – серед кого.
Трьохтомний роман був занадто дорогий для мас, оскільки навіть
бібліотечна плата за такі книги була на одному рівні з прожитковим
мінімумом. Згодом ситуація змінилася і з розвитком індустрії книжкова
торгівля стала надзвичайно поширеним явищем, а звідси з’явилося багато
нових читачів, що раніше не мали змоги читати. Та все ж є приклад
Діккенса, чиї романи видавалися грошовими випусками. Це доводить, що
доступне новому читачу зовсім не обов’язково повинно бути другосортним у
художньому плані, за виповнити очікувану цікавість можна було одночасно
формуючи смак і моральність. Та все ж ні Діккінсівським талантом, ні
його просвітницьким пафосом більшість авторів не володіли, а сам читач
ставав жертвою книжкової індустрії. Його смаки вивчали, але навіть не
претендували ті смаки виховувати чи змінювати, так само як і моральні .
Саме це обурило Теккерея, саме це, мабуть, викликало таку хвилю пародії
і сатири на традиційний культ роману, а додавши ще особисту неприязнь до
Чарльза Бульвера-Літтона, одного з небагатьох масових романістів, чиє
ім’я було надзвичайно.

Для Англії читання було надзвичайно важливим образом, бо в
протестантській країні, де віра фактично заснована на особистому
контакті з Біблією інакше і не могло бути. Другою ж за популярністю
книгою після Біблії була сатирична алегорія Джона Беньяна „Шлях
Паломника”. Саме звідти Теккерей запозичив основний образ до свого
найважливішого роману – „Ярмарок Суєти”. Роман вийшов під двійним ім’ям
: псевдонімом Мікеланджело Тітмарш і поруч Уїльям Теккерей. Назва теж
була двоєдиною: „Ярмарок суєти, Роман без героя”. Тут відчувається
первинний задум, що народився у гумориста-журнальника, гра, в якій
ховаються за видуманим ім’ям, а згодом, підкріплений в своїй серйозності
біблійними асоціаціями і суворістю морального Беньяна, автор вирішує
виступити відкрити, від власного імені. З пародійного задуму
розпочиналася робота над романом і в ній до кінця і зберігся цей другий
план – літературно-полемічний. Але роботи в романі для гумориста
виявилося не менше, ніж для морального проповідника, що бичує цей світ.
Найвідоміша фраза Теккерея у його листі до матері щодо свого замислу,
який важко було зрозуміти навіть близьким людям : „ Що я хочу, так це
показати людей, що живуть в світі без Бога”.

Та все ж „Роман без героя” – настільки це незвично для літератури ?
Згідно з історико-літературною періодизацією романтизм на той час вже
себе вичерпав однак романтичні ідеї в літературі живуть і досі. А
романтизм – це перш за все герой. Коли Байрон в своєму „Дон Жуані”
починає з пошуків героя, бо попередній його не влаштовує, він сам
розуміє настільки це незвично. Для Байрона сумнівання у власному герої
означало, що він на кінець виріс з романтичного одягу, що попередня
романтична особистість не сприймається вже ним як „герой нашого часу”.
Адже цей підзаголовок ми повинні сприймати перш за все так – „Роман без
романтичного героя”. Теккерей сам дає підказку в шостій главі, лише
наблизившись до основних подій, він роздумує – якого їм надати ходу і
яку манеру оповіді вибрати. Він і читачу пропонує вибрати. Що характерно
автор звертається до читачок, вбачаючи в потенційних читачах здебільшого
жінок. Та манеру він вибирає не у відповідності з літературними
рекомендаціями, перевіреними досвідом (ньюгетська школа), а у
відповідності саме з власним досвідом. В романі все насправді набагато
складніше, ніж здається з першого погляду. Теккерей грається з образами
своїх героїв непомітно від читача і часто сатирично. Навіть такі деталі
як колір волосся головних героїнь вражають, коли придивитись до них
уважніше. Адже здається, що Ре бека обов’язково повинна мати темне
волосся, а Емілія бути світлою – своєрідний тип світлявої невинності. Та
насправді десь в глибині тексту автор ховає факт, що колір волосся Бекі
золотистий, рудуватий, а Емілія насправді – шатенка. З іншого боку, в
наш час це могло би бути названим ламанням стереотипів. Хоча „Ярмарок
суєти” і роман без героя, на деяких його героях є відблиск героїчного
минулого: хтось би міг стати героєм романтичним, хтось –
сентиментальним. Для Теккерея неймовірно важливою є літературна традиція
18 століття, Дефо, Філдінг, Стерн, Свіфт. А англійський роман 18-19
століть творився в процесі боротьби з просвітницькою традицією.
Підзаголовок „Ярмарку Суєти” направлений проти просвітницького роману з
його звичаєм ставити в центрі сюжету героя, моральну особистість, не
менше, ніж проти романтичного. Теккерей відчував, що якими би не були
назви романів у 18 столітті, вони завжди були короткою анотацією (у
будь-якому випадку від Дефо до Філдінга) і могли бути скорочені так, що
залишалося лише ім’я героя. Героя, що подорожує, думає, приймає якісь
рішення, помиляється і виховується. Не тільки тема роману виховання, але
і його структура збережені Теккереєм в пародійному переосмисленні. Якщо
задуматися, що дає роману монолітність, що зв’язує всю лінію подій і
сюжетів, то неодмінно дійдемо до традиційного прийому контрасту двох
доль: Ребеки і Емілії. Так було і в Філдінга в „Томі Джонсі” і в
Смоллета в „Перігріні Пікл”. В дійсності цей контраст сходиться до
казкового сюжету про двох братів: розумного і дурного, вірніше до того,
як один одразу здається нам дурним, але згодом у всьому перемагає і
вивищується. Та його останнього мотиву, такого очікуваного зняття чар,
віднайдення справжніх істин і достоїнств у Теккерея не заплановано, бо
роман без героя. Та це, в принципі не означає, що ніхто не претендує на
цю роль героя чи, що ми, читачі не стараємося для себе когось в цій ролі
затвердити. Особисто я декілька разів вже наділяв впродовж прочитання то
Ребеку, то Доббіна всім ореолом героїзму і кожного разу розчаровувався.
Та що ж до задуму автора? По-перше, якщо згадати традиційну сюжетну
схему, то скоріше за все Емілія повинна відобразити мотив позбавлення
чар, виявлення справжніх почуттів. І хоча ми і попереджені, що Емілія
„не героїня”, пізніше в романі буде сказано „героїня цього твору міс
Седлі…” Такі обмовки не свідчать про забудькуватість чи несерйозність
автора, а скоріше про його сумніви: виконувати обіцянку, що він її дав у
підзаголовку, не даючи жодного героя, чи все-таки може дати героя
незвичного. Досить довго автор покладає надії на Емілію, розуміючи, що
вона героїня нетрадиційна і не призведе до захоплення „якогось містера
Джонса, що засідає в своєму клубі”. Судячи з перепитій роману Теккерей
вірив, що Емілія ще покаже себе, врятується коханням. Інколи здається,
що воно так близько, моральний катарсис, зняття чар. Та так влаштований
Ярмарок Суєти, що на ньому доброта, любов не тільки втрачають свою
цінність, але стають вічними супутницями слабкості, недалекоглядності.
Та не тільки Емілія не врятувалася коханням, але й через любов до неї і
Доббін втрачає право вважатися героєм. Про нього Теккерей писав одному
із перших рецензентів роману Р.Беллу : „якщо би я зробив Емілію жінкою з
більш високими достоїнствами, то в коханні Доббіна до неї не було би
суєтності, в той час як складається враження, що він дурень, бо в
нагороду за все одружився з цією маленькою тиранкою. Таким чином і принц
і принцеса залишаються зачарованими.

На початку роману автор каже „Нехай цей роман без героя, але ми
претендуємо в крайньому разі на те, що в нас є героїня”. Також перший же
вчинок Ребеки, котра викидає словник Джонсона, проголошується героїчним.
Свої симпатії Теккерей розділяє поміж персонажами зовсім несхожими, до
ворожості протилежними: між Ребекою і Доббіном. Але жоден з них через
присутність іншого не може стати героєм. Ребека знає, що цей незграбний,
мовчазний чесний офіцер бачить її наскрізь, а Доббін в її присутності
виглядає ще більш непомітно зі всіма своїми непідробними якостями.
Ребека і Доббін антиподи прототипу героя. Ця їх протилежність в романі
побудована за законами гри, реалізується через ставлення до акторства як
життєвого принципу. Доббін чутливий до будь-якої нещирості і не
піддається чарам Ребеки. Та Доббін не рятується від загальної долі теж,
він попри свою волю затягнутий в спектакль через кохання до Емілії, про
що він сам в кінцівці скаже „Я витратив достатню частину життя на цю
гру”.

Ребека, якщо і не стає героїнею, все-таки є особистістю, безумовно
сильнішою і вагомішою, ніж інші. І саме вона повинна відчути на собі дію
тієї сили, що називається людяністю. При зіткненні з нею Беккі не раз
приходилося відступати, або й зазнавати поразки. Адже настільки щирою є
доброта леді Джейн, що викупляє Родона з боргової в’язниці, чи любов
того самого Родона, безпросвітного гульвіси і ледаря до рідного сина.
Ребека на кінець остаточно ламається під дією цієї сили, та вона не
виправляється, бо так буває лише в класичних романах, а вона – не
героїня. Доля Ребеки, обов’язковість її поразки в цій життєвій грі
натякаються автором через опис поразки іншого величного і грандіозного
честолюбця, улюбленця лорда Байрона – Наполеона.

Можна сказати, що до Ребеки автор так і не подолав своєї пристрасті. Та
ця пристрасть досить часто поширюється не лише на неї: весь роман
побудований на створенні масок і їх знищенні. Звичніше говорити про
зривання масок, та Теккерей нам показує, що вся людська натура є
сукупністю масок, може, тому і не варто говорити про героя, бо насправді
це буде лише маска, під якою вже буде зовсім не герой. Своє бачення
найкращої людини письменник завжди пов’язує з тим, кого називає героєм.
Підзаголовком до роману Теккерей заявив, що вичерпав всі існуючі типи
героїв, і він був не перший та й, очевидно, не останній хто так думав.
Вальтер Скотт знав і не раз говорив, що образ героя вдається йому
найслабше, він виходить в нього блідим, невиразним. В своєму
найвідомішому романі „Пелем, або пригоди джентльмена” Бульвар-Літтон,
мовби передуючи Теккерею, посміявся з традиційної героїні сучасних
романів: „Міс Гленвілл нічим не нагадувала героїню – я ненавиджу
героїнь. В ній не було ні спокійного достоїнства, ні англійської грації,
що їх так захоплено восхваляють письменники. Слава Богу – вона була
живим створінням”.

Теккерей дійсно показує нам безліч прекрасних людських якостей, інколи
таких витончених і добрих, що на не них не існує єдиного словесного
замінника. Він вірить у щастя і людський магнетизм добра, та для нього
вони нетривкі. Всі добрі людські якості ні в одному персонажі не можуть
з’єднатись, щоби він став героєм. Саме тому роман без героя. Бо героїв
не існує в справжньому житті, а світогляд Теккерея вже скоріше за все
визнав, що література не повинна лицемірити. В цьому й прослідковується
літературна тенденція приходу реалізму і відходу романтизму.

Список використаної літератури:

У.Теккерей Ярмарок Суєти, – К.,1999

И.Шайтанова Вначале была пародия, – М.,1998

Теккерей в воспоминаниях современников сост. Е.Гениева, – М.,1990

А.Кеттл Введение в историю английского романа, – М.,1966

PAGE

PAGE 8

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020