.

Рима. Види рим. Способи римування (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 11341
Скачать документ

Реферат

на тему:

Рима. Види рим. Способи римування

Рима (гр. rhythmos — мірність, сумірність, узгодженість) — суголосся
закінчень у суміжних та близько розташованих словах, які можуть бути на
місці клаузул або перебувати в середині віршового рядка. Інакше кажучи,
— це співзвучність закінчень слів у віршових рядках, яка охоплює
останній наголошений голосний і наступні за ним звуки.

Закінчення віршового рядка, починаючи з останнього наголошеного складу,
називаєтья клаузулою (лат. clausula — кінцівка, замикання). Таким чином,
співзвучні клаузули утворюють риму. При цьому слід мати на увазі, що
рима — явище звукове, а не графічне: в ній збігаються звуки, а не букви.

Функції рими:

1) підсилює зміст, ідейне й емоційне звучання вірша, бо слова, включені
в риму, самим своїм місцем у рядку привертають до себе особливу увагу
читача;

2) створює багатий звуковий повтор, який посилює музикальність
віршованої мови;

3) є важливим елементом ритму у віршах, оскільки чітко підкреслює
завершеність кожного віршового рядка, що є одиницею ритму;

4) має велике композиційне значення, бо за допомогою рим віршові рядки
об’єднуються у строфи.

В. Маяковський писав: «Рима вертає вас до попереднього рядка, примушує
згадати його, змушує всі рядки, що оформляють одну думку, триматися
купи.

…Я завжди ставлю найхарактерніше слово на кінець рядка і добуваю для
нього риму за всяку ціну…» (В. Маяковський, «Як робити вірші?»).

 

ВИДИ РИМ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Д. Павличко зауважив, що «буденне» і «сіре» слово, як тільки воно стає
римою, перетворюється на очах, ніби в ньому оживає молодий голос, душа
його оновлюється й розквітає. Стаючи римою, слово поєднується з іншим
словом чи групою слів, причому це поєднання радісне,бажане, коли
вібрація одного звука вільно входить у звук інший і слова обмінюються
навзаєм як звуком, так і певними елементами свого внутрішнього змісту»
(Д. Павличко. «В глибини слова»).

 

 

Рими класифікуються:

1. За місцем ритмічного акцену (наголосу) в суголосних словах на:

— окситонні (чоловічі);

— парокситонні (жіночі);

— дидактичні;

— гіпердактилічні.

Походження термінів «чоловіча» і «жіноча» рима пов’язане з французькими
прикметникам, що в чоловічому роді мають наголос на останньому складі
(vif — живий), а в жіночому наголос падає на передостанній склад (vive —
жива), бо «е» на кінці глухе.

Окситонною (чоловічою) називається така рима, в якій наголос на
останньому складі (чужинi — менi); ця рима має сильне звучання. З
особливою силою і експресією звучать чоловічі рими у Бажана:

Козак на північ прудко мчить,

Козак не хоче відпочить.

Копито сніг примерзлий б’є,

Луною дзенькіт оддає.

Безлюддя й пустка навкруги.

Кошлаті гачарі. Сніги.

(М. Бажан. «Гонець»).

Цей чотиристопний ямб з чоловічими римами звучить і уривчасто падає, як
удар меча, що вражає свою жертву. Пружність, енерґія і звучне
одноманітне падіння його надзвичайно гармонує з зосередженим почуттям,
незламною силою могутньої натури й трагічним становищем героя твору.

Парокситонною (жіночою) називається така рима, в якій наголос на
передостанньом складі (бyду — забyде). Жіноча рима надає закінченню
рядків м’якого звучання. Вірші з жіночими римами, не маючи наголосів на
кінцях рядків, можуть завдяки цьому набувати певної співучості.

Наприклад:

 

Тихий сон на горах х(дить,

За рученьку щастя в(дить.

І шумлять ліси вже тuхше,

Сон мені квітки колuше.

Спіть, мої дзвіночки сuні,

Дикі рожі в полонuні!

(О. Маковей. «Сон»).

 

Дактилічною називається така рима, в якій наголос падає на третій від
кінця склад (вiченьки — нiченьки). Дактилічна рима надає віршеві ще
повільнішого характеру, ще в більшій мірі відчувається співучість вірша.
Наприклад:

 

Гори багрянцем кривавим спалaхнули,

З промінням сонця західним прощaючись,

Так моє серце жалем загорiлося,

З милим, коханим моїм розлучaючись.

(Леся Українка. «Східна мелодія»).

 

Гіпердактилічною називається така рима, в якій наголос падає на
четвертий або п’ятий від кінця склад (кiшечкою — усмiшечкою). До цієї
рими вдаються тільки тоді, коли треба надати віршеві особливої
повільності. Наприклад:

Як була я молодою препод(бницею

Повісила фартушину над вік(нницею.

(Т. Шевченко. «Гайдамаки).

Цікавий приклад гіпердактилічної рими з вірша Дм. Білоуса «Лука
лукавий»:

Він мурличе, бува,

Ходить кiшечкою.

Кусь — і зубки схова

За усмiшечкою.

 

Рима в непарних рядках чоловіча (бувa — сховa), а в парних —
гіпердактилічна (кiшечкою — усмiшечкою).

Закінчення рядка не залежить від того, яким розміром написаний вірш;
дактилічні рими є не тільки у віршах, написаних дактилями; так само
чоловічі — не тільки в ямбічних і анапестних рядках, жіночі — не тільки
в хореїчних та амфібрахічних. Закінчення віршового рядка часто не
збігається з видом стопи, якою складено рядок.

Не часто трапляються вірші, в яких усі клаузули були б одного виду.
Згадаймо початок відомого вірша Шевченка:

 

Мені однаково, чи буду

Я жить в Україні, чи ні.

Чи хто згадає, чи забуде

Мене в снігу на чужині —

Однаковісінько мені.

 

Тут чергуються жіночі рими (будy — забyде) з чоловічими (нi, чужинi,
менi) і дактилічною (однаковiсінько), і вірш не звучить монотонно.

 

2. За різними ознаками рими поділяються ще на ряд видів:

а) за повнотою суголось:

точною називається така рима, коли збігаються усі звуки після останнього
наголошеного звука в римованих словах: несiть — ідiть, зeрня — тeрня,
прир(дний — нар(дний. Точна рима, що її творять п’ять, шість і більше
фонем (сyджений — огyджений, стрaчених — небaчених), називається ще
глибокою;

неточною (приблизною) називається така рима, в якій римовані звуки
фонетично не збігаються, а тільки подібні приголосні, а навіть інші
голосні, від наголошеного голосного звука:

хвuлі — долuні, прилітaють — складaю,

ожерeдами — всерeдину.

Коли ж співзвучними є тільки склади, на які падає наголос, або тільки
голосні в цих складах, то така неточна рима називається асонансом:

красuва — невгасuма, сідaє — куняє,

наскрiзь — побuйсь.

І навпаки, коли співзвучними є тільки приголосні звуки при розбіжності
наголошених складів, то така рима називається консонансом:

рyнами — ворyнами, кадр — кедр,

москiт — мускaт, р(ків — рукaв.

 

б) Залежно від числа складів, що повністю збігаються, розрізняють рими:

багаті — збігаються звуки не тільки клаузули, а такожі ті, що перед нею
(садівнЬцтво — будівнuцтво, кор(на — вор(на, кільцe — сільцe, красa —
росa, весл( — понесл(). Збільшення кількості повторюваних звуків посилює
співзвуччя;

бідною називається чоловіча рима з відкритим складом, у якій збігаються
лише кінцеві голосні:

сівбa — боротьбa, крупa — совa, менe — тебe — себe,

люблю — молю — мою;

в) залежно від кількості слів, що римуються, розрізняють рими:

прості — це такі рими, які складаються з двох слів:

гр(ші — хор(ші, рyки — крyки;

складні — це такі рими, які виникають із взаємодії двох-трьох слів:

сонце — сон це; колисці — колись ці;

колихати — коло хати; на камені — важка мені;

омонімічні — це такі рими, в яких римуються омоніми:

«діти, діти, де ж вас діти?» — народний каламбур;

 

г) залежно від місця у рядку рими бувають:

прикінцеві — римуються останні слова рядка:

«Густа, медова теплотa — високі налива житa»

(М. Рильський);

внутрішні — римуються будь-які слова в рядку:

«Все йде, все минає, і краю немає…»

(Т. Шевченко);

д) залежно від того, які частини мови римуються, розрізняються рими
граматичні (одногрупні) — римуються слова, що належать до однієї частини
мови, які діляться на підвиди:

— іменникові (хaти — палaти, грач — помагaч);

— прикметникові (ч(рний — мот(рний, багaтий — пихaтий);

— дієслівні (пuше — колuше, почувaти — ночувaти).

Граматичні (одногрупні) рими вважаються іноді одноманітними і
малоефектними. Більшу силу, загостреність, багатше звучання мають
неграматичні рими, що утворюються співзвучністю слів, які належали до
різних частин мови (годувaти — гордувaтий, крщчі — ревyчий, пyть —
ідyть).

Наприклад:

Ніч холодною рукою, там, за даллю голуб(ю,

розгорнула наді мною зір невидані світu,

і дорогою ясною кличе, манить за соб(ю,

щоб нервовою ходою міг за нею я пітu…

(В. Сосюра. «Ніч»).

 

Тут різногрупна (неграматична) рима. Заримовано: голуб(ю (прикметник) із
соб(ю (займенник), а світu (іменник у множині) з пітu (дієслово).
Головна перевага цієї рими в тому, що вона досить свіжа й змістовна.

Часто вживані рими, що втрачають естетичне значення через свою
шаблонність (кров — любов) називаються банальними. Протилежні їм рими є
вишуканими. Поети завжди прагнуть до нових рим, але ці пошуки не повинні
перетворюватися в самоціль: вони тільки тоді виправдані, коли сприяють
увиразненню зображуваного в творі, посилюють мелодійність віршованої
мови.

РИМА

За частинами мови

За характером закінчень рядка

За місцем голосу

нрама-тична

неграма-тична

точна

неточна

чоловіча

жіноча

дієслі-вна

прислів-никова

дакти-лічна

гіпердак-тилічна

іменникова

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020