Реферат
на тему:
Рима. Види рим. Способи римування
Рима (гр. rhythmos — мірність, сумірність, узгодженість) — суголосся
закінчень у суміжних та близько розташованих словах, які можуть бути на
місці клаузул або перебувати в середині віршового рядка. Інакше кажучи,
— це співзвучність закінчень слів у віршових рядках, яка охоплює
останній наголошений голосний і наступні за ним звуки.
Закінчення віршового рядка, починаючи з останнього наголошеного складу,
називаєтья клаузулою (лат. clausula — кінцівка, замикання). Таким чином,
співзвучні клаузули утворюють риму. При цьому слід мати на увазі, що
рима — явище звукове, а не графічне: в ній збігаються звуки, а не букви.
Функції рими:
1) підсилює зміст, ідейне й емоційне звучання вірша, бо слова, включені
в риму, самим своїм місцем у рядку привертають до себе особливу увагу
читача;
2) створює багатий звуковий повтор, який посилює музикальність
віршованої мови;
3) є важливим елементом ритму у віршах, оскільки чітко підкреслює
завершеність кожного віршового рядка, що є одиницею ритму;
4) має велике композиційне значення, бо за допомогою рим віршові рядки
об’єднуються у строфи.
В. Маяковський писав: «Рима вертає вас до попереднього рядка, примушує
згадати його, змушує всі рядки, що оформляють одну думку, триматися
купи.
…Я завжди ставлю найхарактерніше слово на кінець рядка і добуваю для
нього риму за всяку ціну…» (В. Маяковський, «Як робити вірші?»).
ВИДИ РИМ
Д. Павличко зауважив, що «буденне» і «сіре» слово, як тільки воно стає
римою, перетворюється на очах, ніби в ньому оживає молодий голос, душа
його оновлюється й розквітає. Стаючи римою, слово поєднується з іншим
словом чи групою слів, причому це поєднання радісне,бажане, коли
вібрація одного звука вільно входить у звук інший і слова обмінюються
навзаєм як звуком, так і певними елементами свого внутрішнього змісту»
(Д. Павличко. «В глибини слова»).
Рими класифікуються:
1. За місцем ритмічного акцену (наголосу) в суголосних словах на:
— окситонні (чоловічі);
— парокситонні (жіночі);
— дидактичні;
— гіпердактилічні.
Походження термінів «чоловіча» і «жіноча» рима пов’язане з французькими
прикметникам, що в чоловічому роді мають наголос на останньому складі
(vif — живий), а в жіночому наголос падає на передостанній склад (vive —
жива), бо «е» на кінці глухе.
Окситонною (чоловічою) називається така рима, в якій наголос на
останньому складі (чужинi — менi); ця рима має сильне звучання. З
особливою силою і експресією звучать чоловічі рими у Бажана:
Козак на північ прудко мчить,
Козак не хоче відпочить.
Копито сніг примерзлий б’є,
Луною дзенькіт оддає.
Безлюддя й пустка навкруги.
Кошлаті гачарі. Сніги.
(М. Бажан. «Гонець»).
Цей чотиристопний ямб з чоловічими римами звучить і уривчасто падає, як
удар меча, що вражає свою жертву. Пружність, енерґія і звучне
одноманітне падіння його надзвичайно гармонує з зосередженим почуттям,
незламною силою могутньої натури й трагічним становищем героя твору.
Парокситонною (жіночою) називається така рима, в якій наголос на
передостанньом складі (бyду — забyде). Жіноча рима надає закінченню
рядків м’якого звучання. Вірші з жіночими римами, не маючи наголосів на
кінцях рядків, можуть завдяки цьому набувати певної співучості.
Наприклад:
Тихий сон на горах х(дить,
За рученьку щастя в(дить.
І шумлять ліси вже тuхше,
Сон мені квітки колuше.
Спіть, мої дзвіночки сuні,
Дикі рожі в полонuні!
(О. Маковей. «Сон»).
Дактилічною називається така рима, в якій наголос падає на третій від
кінця склад (вiченьки — нiченьки). Дактилічна рима надає віршеві ще
повільнішого характеру, ще в більшій мірі відчувається співучість вірша.
Наприклад:
Гори багрянцем кривавим спалaхнули,
З промінням сонця західним прощaючись,
Так моє серце жалем загорiлося,
З милим, коханим моїм розлучaючись.
(Леся Українка. «Східна мелодія»).
Гіпердактилічною називається така рима, в якій наголос падає на
четвертий або п’ятий від кінця склад (кiшечкою — усмiшечкою). До цієї
рими вдаються тільки тоді, коли треба надати віршеві особливої
повільності. Наприклад:
Як була я молодою препод(бницею
Повісила фартушину над вік(нницею.
(Т. Шевченко. «Гайдамаки).
Цікавий приклад гіпердактилічної рими з вірша Дм. Білоуса «Лука
лукавий»:
Він мурличе, бува,
Ходить кiшечкою.
Кусь — і зубки схова
За усмiшечкою.
Рима в непарних рядках чоловіча (бувa — сховa), а в парних —
гіпердактилічна (кiшечкою — усмiшечкою).
Закінчення рядка не залежить від того, яким розміром написаний вірш;
дактилічні рими є не тільки у віршах, написаних дактилями; так само
чоловічі — не тільки в ямбічних і анапестних рядках, жіночі — не тільки
в хореїчних та амфібрахічних. Закінчення віршового рядка часто не
збігається з видом стопи, якою складено рядок.
Не часто трапляються вірші, в яких усі клаузули були б одного виду.
Згадаймо початок відомого вірша Шевченка:
Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині —
Однаковісінько мені.
Тут чергуються жіночі рими (будy — забyде) з чоловічими (нi, чужинi,
менi) і дактилічною (однаковiсінько), і вірш не звучить монотонно.
2. За різними ознаками рими поділяються ще на ряд видів:
а) за повнотою суголось:
точною називається така рима, коли збігаються усі звуки після останнього
наголошеного звука в римованих словах: несiть — ідiть, зeрня — тeрня,
прир(дний — нар(дний. Точна рима, що її творять п’ять, шість і більше
фонем (сyджений — огyджений, стрaчених — небaчених), називається ще
глибокою;
неточною (приблизною) називається така рима, в якій римовані звуки
фонетично не збігаються, а тільки подібні приголосні, а навіть інші
голосні, від наголошеного голосного звука:
хвuлі — долuні, прилітaють — складaю,
ожерeдами — всерeдину.
Коли ж співзвучними є тільки склади, на які падає наголос, або тільки
голосні в цих складах, то така неточна рима називається асонансом:
красuва — невгасuма, сідaє — куняє,
наскрiзь — побuйсь.
І навпаки, коли співзвучними є тільки приголосні звуки при розбіжності
наголошених складів, то така рима називається консонансом:
рyнами — ворyнами, кадр — кедр,
москiт — мускaт, р(ків — рукaв.
б) Залежно від числа складів, що повністю збігаються, розрізняють рими:
багаті — збігаються звуки не тільки клаузули, а такожі ті, що перед нею
(садівнЬцтво — будівнuцтво, кор(на — вор(на, кільцe — сільцe, красa —
росa, весл( — понесл(). Збільшення кількості повторюваних звуків посилює
співзвуччя;
бідною називається чоловіча рима з відкритим складом, у якій збігаються
лише кінцеві голосні:
сівбa — боротьбa, крупa — совa, менe — тебe — себe,
люблю — молю — мою;
в) залежно від кількості слів, що римуються, розрізняють рими:
прості — це такі рими, які складаються з двох слів:
гр(ші — хор(ші, рyки — крyки;
складні — це такі рими, які виникають із взаємодії двох-трьох слів:
сонце — сон це; колисці — колись ці;
колихати — коло хати; на камені — важка мені;
омонімічні — це такі рими, в яких римуються омоніми:
«діти, діти, де ж вас діти?» — народний каламбур;
г) залежно від місця у рядку рими бувають:
прикінцеві — римуються останні слова рядка:
«Густа, медова теплотa — високі налива житa»
(М. Рильський);
внутрішні — римуються будь-які слова в рядку:
«Все йде, все минає, і краю немає…»
(Т. Шевченко);
д) залежно від того, які частини мови римуються, розрізняються рими
граматичні (одногрупні) — римуються слова, що належать до однієї частини
мови, які діляться на підвиди:
— іменникові (хaти — палaти, грач — помагaч);
— прикметникові (ч(рний — мот(рний, багaтий — пихaтий);
— дієслівні (пuше — колuше, почувaти — ночувaти).
Граматичні (одногрупні) рими вважаються іноді одноманітними і
малоефектними. Більшу силу, загостреність, багатше звучання мають
неграматичні рими, що утворюються співзвучністю слів, які належали до
різних частин мови (годувaти — гордувaтий, крщчі — ревyчий, пyть —
ідyть).
Наприклад:
Ніч холодною рукою, там, за даллю голуб(ю,
розгорнула наді мною зір невидані світu,
і дорогою ясною кличе, манить за соб(ю,
щоб нервовою ходою міг за нею я пітu…
(В. Сосюра. «Ніч»).
Тут різногрупна (неграматична) рима. Заримовано: голуб(ю (прикметник) із
соб(ю (займенник), а світu (іменник у множині) з пітu (дієслово).
Головна перевага цієї рими в тому, що вона досить свіжа й змістовна.
Часто вживані рими, що втрачають естетичне значення через свою
шаблонність (кров — любов) називаються банальними. Протилежні їм рими є
вишуканими. Поети завжди прагнуть до нових рим, але ці пошуки не повинні
перетворюватися в самоціль: вони тільки тоді виправдані, коли сприяють
увиразненню зображуваного в творі, посилюють мелодійність віршованої
мови.
РИМА
За частинами мови
За характером закінчень рядка
За місцем голосу
нрама-тична
неграма-тична
точна
неточна
чоловіча
жіноча
дієслі-вна
прислів-никова
дакти-лічна
гіпердак-тилічна
іменникова
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter