UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75834
останнє поновлення: 2016-11-29
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваСтрофіка (реферат)
АвторPetya
РозділЛітература українська, література України
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось7550
Скачало427
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат

 

на тему:

 

Строфіка

 

Строфа (грецьк. strophe — поворот, зміна, коло) — фонічно викінчена

віршова сполука, яка повторюється у поетичному творі, об’єднана

здебільшого спільним римуванням, представлена інтонаційною та

ритміко-синтаксичною цілісністю, відмежована від аналогічних сполук

помітною паузою та іншими чинниками (закінчення римованого ряду,

відносна змістова завершеність). Простіше кажучи, строфа — це група

віршованих рядків, об’єднаних одною думкою, інтонацією, порядком

римування і відокремлена від суміжних віршових сполук великою паузою.

 

Строфа — найбільша ритмічна одиниця віршованого твору. Римо — ритмічний

малюнок у кожній строфі одного вірша майже завжди однаковий, що надає

стійкості ритму віршованого твору. В цьому полягає ритмотворче значення

строфи.

 

Термін «строфа» виник в античній трагедії, означав відтинок пісні, що

виконувався між двома поворотами в урочистій процесії хору (обидві

однаково побудовані частини називалися строфою та антистрофою).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Класифікація строф звичайно відбувається за кількістю рядків у них.

Наймінімальнішою строфою вважається двовірш (дистих), максимальною —

вісімнадцятивірш, де береться за основу схема римування. Але окремі

науковці (І. Качуровський, В. Марков) виділяють найпростіший вид строфи

моностих (від грец. monos — один). Дослідники вважають, що українські

прислів’я, приказки, загадки, примовки і таке інше чи не в переважній

своїй більшості — моностихи (із внутрішніми римами або без них).

 

Наприклад:

 

«До булави треба голови».

 

«Знайшов — не скач, згубив — не плач».

 

«На язиці медок, а на думці льодок».

 

«Утішеніє, коли в кишені є».

 

«Сердите не буває сите».

 

«Сімсот соколят на одній подушці сплять».

 

(Соняшник).

 

І. Качуровський вважає, що до моностихів можна відносити й «крилаті

вирази» літературного походження, вирвані з контексту творів і вживані у

вигляді гасел, афоризмів:

 

Борітеся — поборете

 

Вам Бог помагає,

 

з вами правда.

 

(Тарас Шевченко).

 

Чимало лаконічних віршів — «інкрустацій» у Ліни Костенко. Є серед них і

моностихи:

 

Не живемо, а вибачаємось.

 

Хтось завжди зазирає у вікно.

 

Хтось потайки обнишпорює душу.

 

Хтось на людей нацьковує юрму.

 

Я все щось мушу, мушу, мушу!

 

А, власне, що я винна і кому?!

 

(Ліна Костенко).

 

Або:

 

Поети, не катуйте читача!

 

То непрощенно — гріх багатослів’я.

 

Коротко — як діагноз.

 

І хоч трошки надії

 

(Ліна Костенко).

 

За допомогою більших, ніж звичайно, інтервалів між рядками, авторка

підкреслює, що цей вірш складається із чотирьох строф-моностихів. Кожна

з них звучить як самостійний афоризм, але заразом це — частини більшого

цілого. Нерідко моностихи сусідять з іншими строфами.

 

Дистих або двовірш — найпростіша строфа, написана будь-яким розміром, що

складається з двох рядків, об’єднаних спільною римою (трапляється і

неримована) та викінченою думкою з виразними ознаками лаконізму й

афористичності. Дистих широко вживається як окремий твір. Схема: аа.

Наприклад:

 

Що доля нелегка — в цім користь і своя є. а

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ