UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75855
останнє поновлення: 2016-12-09
за 7 днів додано 17

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваВіршування, або версифікація (реферат)
АвторPetya
РозділЛітература українська, література України
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось4978
Скачало319
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат

 

на тему:

 

Віршування, або версифікація

 

 

 

Віршування, або Версифікація (лат. verssus — вірш та vacio — роблю) —

1) мистецтво виражати свої думки у віршованій формі; 2) система

організації поетичного мовлення, в основі якої міститься закономірне

повторення певних мовних елементів, що складаються на підставі

культурно-історичної традції певної національної мови.

 

Система віршування — це сукупність норм та принципів версифікаційної

майстерності, розбудовується на підставі певного ритмічногокритерію.

Відповідно до просодичних властивостей мов вона розмежовується на 2

групи:

 

— квантитативну (у рос. варіанті літературознавства — метричну, що

характеризується нормативним чергванням довгих та коротких складів,

зумовлених кількістю часу, необхідного для вимови складу,та долучених до

нього більших ритмічних одиниць) античне віршування, аруз, навіть

народне віршування українців;

 

— квалітативну, спрямовану на врахування не триваості складів, а їхньої

акцентної виразності, пов’язаної з принципом наголошеності та

ненаголошеності. Ця група, що нині витіснила квантитативну, поділяється

на такі версифікаційні підгрупи:

 

1) силабічну, де за первісну ритмічну одиницю править склад як такий,

властиву мовам з постійним наголос (французька, польська та ін.);

 

2) тонічну, що спирається на повтор слів та словосполучень із своїм

наголосом як основою ритму;

 

3) силабо-тонічну, базовану на чергуванні наголошених та ненаголошених

складів, яка поєднує в собі силабічні й тонічні тенденції.

 

Попри те в українському віршуванні спостерігаються проміжні

версифікаційні форми як у вигляді квантитаивно-силабічного синтезу, так

і в інших варіантах, зокрема коломийковий вірш, що постає внаслідок

злиття силабічного та силабо-тонічного віршів, або павзник і тактовий

вірш, в яких вбачається сполука силабо-тонічного і тонічного віршування

тощо. Верлібр, який трактується як різновид тонічного вірша, має

довільну організацію. У віршах прозою мовиться про чергування довгих та

коротких відтинків ритмізованого тексту.

 

Система віршування визначає відповідний розмір і в квантитативній, і в

квалітативнихгрупах, послуговується відповідними знаками:

 

— довгий склад, ( короткий склад, а такод ненаголошений, — наголошений

склад, // цезура, ( лейма.

 

Стопа — найкоротший відрізок певного віршового метра, сконцентрованого у

групі складів з відносно незмінним наголосом (ритмічним акцентом). Стопа

сприймається як одиниця виміру та визначення віршового ритму. В

українській силабо-тоніці, на відміну від античної врсифікації, де за

основу стопи, пойменованої подієм, бралося поєднання довгих (арсис) та

коротких (тесис) складів, вона спирається на природне мовне чергування

наголошених та ненаголошених складів, які зумовлюють специфіку віршового

розміру. Залежно від кількості складів стопа буває:

 

— двоскладова (ямб, хорей, пірихій, спондей);

 

— трискладова (дактиль, анапест, амфібрахій, бакхій, молос);

 

— чотирискладова (пеон).

 

За порядком розміщення наголосу стопа називається:

 

а) високою, якщо всі склади наголошені (спондей, молос);

-----> Page:

0 [1]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ