РЕФЕРАТ
на тему:
Зачіски Візантії
На зміну античній красі та гармонії людського образу прийшов новий тип
— духовна краса. Канони візантійської краси — овальне, трохи видовжене
обличчя, великі очі, високе відкрите чоло і маленькі уста. Тіло, як
правило, маскували, тому що його сприймали як спокусу, породження
диявола. Оголення стало гріховним і переслідувалося християнською
мораллю.
Рис. 1.42. Канони візантійської краси: а — три Марії біля підніжжя
хреста (XI ст.); б — консул Магнус (518 р.)
Візантійська імперія виникла на початку IV ст. на межі двох епох:
пізньої античності й доби зародження нового суспільства середньовіччя.
Столицею цієї держави став Константинополь, заснований імператором
Костянтином І. Він заснував нову столицю і підкорив державі християнську
церкву. Християнська релігія була в цей період великою силою,
законодавицею етики й моралі. У XV ст. Візантія впала під натиском
турків.
Візантія мала великий вплив на формування моди Західної та Східної
Європи періоду середньовіччя. Законодавцями моди стали члени царської
родини. Особливо популярними були візантійські прикраси, які
відзначались єдністю стилю і високою художньою майстерністю. Тонка
вишуканість характерна для візантійських діадем, сережок, браслетів,
шийних прикрас, перснів, пряжок, застібок-фібул. Візантійські емалі у
поєднанні із золотом, тонкою філігранню високо цінувалися далеко за
межами імперії. Саме у Візантії почалося «царювання» в моді перлів.
Довгий візантійський одяг, що приховував форми тіла, був дуже простим
(рис. 1.42).
Уся краса цього костюма полягала в декоративності тканин і вишуканому
оздобленні. Перли у поєднанні з рубінами, сапфірами, смарагдами та іншим
коштовним камінням, матовим блиском золота, мерехтінням візантійських
емалей становили таку кольорову і фактурну гармонію, що багато поколінь
були в захваті від мистецтва візантійців.
Завдяки візантійським фрескам і мозаїкам, дослідники моди можуть
детальніше вивчати тогочасні зачіски й головні убори. Зачіски знатних
жінок являли собою складні композиції з локонів і кіс у поєднанні з
різноманітними прикрасами. Щоб ці споруди трималися на голові, їх
заколювали шпильками, зробленими з кісток або міді. Багато гарних жінок
прославили Візантію. Імператриця Феодора носила валикоподібну зачіску,
розкішно прикрашену перлами і коштовним камінням. Підвіски з перлів
спускалися вздовж обличчя на груди, що візуально подовжувало обличчя,
підкреслюючи канони краси візантійського часу (рис. 1.43). У Візантії
були вишукані перукарні та майстерні цирульників, де виготовляли якісні
перуки. І чоловіки, й жінки фарбували волосся рослинними барвниками у
каштановий колір. Імператриця Феодора, дружина імператора Юстиніана (VI
ст.), фарбувала волосся у блакитнуватий колір і посипала його золотою
пудрою, її вії були вкриті арабськими «стіммі» (стародавня туш); нігті
рук та ніг були рожевими.
а Рис. 1.43. Валикоподібна зачіска імператриці Феодори, прикрашена:
а — коштовним камінням; б — підвісками з перлів
Зображення імператриці Ірини дає уявлення про естетичні смаки XII ст.
Пишне русяве волосся гарно викладене навколо обличчя, на груди з обох
боків спущені довгі коси, укладені у спеціальні футляри, прикрашені
перлами. На голові стема — головний убір, що символізує імператорську
владу, а на плечах — круглий царський комір (рис. 1.44).
Більшість візантійських жіночих зачісок мали форму, подібну до валика,
їх, наче німб, укладали навколо голови. Переважали об’ємні й пишні
зачіски. Зустрічалися зачіски з вузлами, укладеними на потилиці, що
нагадували грецькі. Для кріплення зачісок використовували сітки,
стрічки, шнурки, які прикрашали перлами та камінням. Були також зачіски
з косами. Одну або дві коси заплітали й укладали у вигляді валика
навколо голови, при цьому вуха закривали повністю. Дівчата носили
зачіски з прямим проділом, який розділяв волосся на два боки від чола до
потилиці. На скронях заплітали коси, перев’язували пасма в декількох
місцях по довжині або перекручували волосся об’ємними джгутами. Зверху
надягали обручі або плоскі шапочки — чепці. Заміжні жінки повністю
закривали волосся головними уборами. Жінки панівного класу покривали
волосся довгими вуалями з дорогих шовкових або оксамитових тканин, а
жінки з народу — короткими до плечей, з дешевих тканин. Зверху надягали
обручі.
Рис. 1.44. Зображення імператриці Ірини
Візантійська мозаїка, фрески, книжна мініатюра та інші витвори
матеріальної культури дають змогу дослідити не тільки жіночу, а й
чоловічу моду. На початку розвитку візантійської моди зустрічалися
варіанти римського напряму. Чоловіки голили обличчя і коротко
підстригали волосся. Цей звичай існував за часів імператора Костянтина І
і до царювання імператора Юстиніана І.
Лише у VII ст. чоловіки в переважній більшості почали відрощувати
бороди. Зачіски стали одноманітними. Чоловіки носили зачіски у вигляді
валика. В основі виконували подовжену стрижку. Волосся підстригали по
колу, лише чубчик робили коротким. Кінці волосся завивали всередину,
таким чином, утворювався валик. Серед чоловіків — представників панівної
верхівки — популярними були зачіски із закрученим на кінцях волоссям у
вигляді кучерів.
Відомі випадки, коли чоловіки для маскування лисини використовували
перуки. Імператор Феофіл у IX ст. видав указ, в якому рекомендовано
носіння перук і спеціальних зачісок, що маскують лисини, рідке волосся
або його відсутність. У святкових та урочистих випадках імператор
надягав діадему — стему, яка складалася з окремих пластинок коштовного
металу або була суцільною у вигляді кільця. Інша царська діадема —
«камела-укіон» — нагадувала купол храму і зверху увінчувалася хрестом.
Стема і «камелаукіон» багато прикрашалися перлами, підвісками,
ланцюжками, коштовним камінням.
Особливі риси в моду чоловічих зачісок внесло духовенство. Служителі
церкви носили зачіски з частково голеними скронями і тім’яною частиною
голови (як у апостола Павла). З VIII ст. характерною зачіскою для
служителів католицької церкви стала «тонзура» з голеною маківкою (рис.
1.45), яку прикривали шапочкою (рис. 1.46). Цей звичай зберігся й досі.
Рис. 1.45. Тонзура — зачіска Рис. 1.46. Фрагмент картини
служителів католицької церкви Ф. де Шампень «Трійний
(фрагмент картини Філіппо Ліппі портрет кардинала Рішельє»
«Коронування Марії»;
автопортрет)
Простий люд носив зачіски у вигляді шапки, розчісуючи волосся на всі
боки. Бороди чоловіків були різноманітними за формою: напівкруглі,
квадратні, клиноподібні. Деякі чоловіки закручували бороди у вигляді
штопора. Вуса були невеликі, здебільшого підстрижені. Доповнювали
чоловічі зачіски головні убори круглої або конусоподібної форми.
На Русі ознаки візантійської моди зберігалися майже без змін упродовж
800 років.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
Будур Н. История костюма. — М.: Олма-Пресе, 2001.
Васіна З. Український літопис. Вбрання. – Т. 1. — К.: Мистецтво, 2003.
26 с.
Золотов Ю. Французский портрет XVIII ст. — М.: Иск, 1968.
Иллюстрированная инциклопедия мод/ Под ред. Л. Кибаловой. Прага: Артия,
1986. — 320 с.
Кирсапова Р. Сценический костюм и театральная публика в России XIX ст. –
М.: Артист, 2000.
Коконова Й., Самсонадзе Н. Женщина й ее платье: Век XX. М.: Инкомбук,
2000. – с. 63.
Костюм / Под ред. Ф. Ф. Комиссаржевского. — СПб.. 1910. – 176 с.
Матейко К. М. Український народний одяг. — К.: Наукова думка, 1996.
Матейко К. М. Український народний одяг: Етнографічний словник. – К.:
Наукова думка, 1996. — 112 с.
Мода й стиль. Современная єнциклопедия. — М.: Аваита, 2002.
Плаксина 3. Б. й др. История костюма, стили и направлення. – М.: 2003.
Пономарьжов А. Українська минувшина. — К.: Либідь, 1993.
Стамеров К. К. Нариси з історії костюмів. Ч. 1, 2. — К.: Мистецтво,
1978. – 192 с.
Стельмащук Г. Г. Традиційні головні убори українців. — К.: Наукова
думка, 1993. – 168 с.
Українське народне мистецтво: Вбрання / Під ред. В. Г. Білозуба та ін. —
К., 1961.
Ясіевич В. Про стиль і моду. — К.: Мистецтво, 1968.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
