Реферат
На тему:
Зачіски народів Арабського Сходу.
У першій половині VII ст. кочові арабські племена вийшли за межі своєї
батьківщини — Аравійського півострова і рушили на завоювання інших
країн. Протягом VII і початку VIII ст. вони захопили величезні
території: всю Передню Азію, Закавказзя, Іран, Середню Азію, Єгипет і
Північну Африку, частину Іспанії та Португалії, острів Сицилію. Склалася
величезна середньовічна держава — Арабський халіфат, у якій поступово
встановилися феодальні відносини. Як єдина держава халіфат проіснував
лише до середини IX ст.; відтоді почався його швидкий розпад на ряд
самостійних феодальних держав. Доля окремих частин колишнього Арабського
халіфату була різною. Значна частина Передньої Азії (Сирія, Палестина,
Ірак), а також Єгипет і вся Північна Африка внаслідок завоювання і
розселення на їхніх територіях арабів поступово цілком арабізувалися.
Народи цих країн перейняли арабську мову, ввійшли до складу арабської
народності. Саме ці держави (включаючи Аравійський півострів) і донині
представляють Арабський Схід. Завоювання до середини XVI ст. майже всієї
цієї території турками не вплинуло на культурну спадщину античності
елліністично-римської доби, давньоіранської цивілізації та інших народів
Сходу. Переробивши й запліднивши її новим струменем власної культури,
джерела якої корінилися в давніх цивілізаціях Аравійського півострова ще
І тисячоліття до н.е., араби створили дуже високу культуру, яка на той
час значно переважала західноєвропейську. Економічним базисом розвитку
цієї культури був прогрес сільськогосподарського виробництва, швидке
зростання міст як центрів різноманітних ремесел і широкий розвиток
торгівлі, в тому числі зовнішньої (з Індією, Китаєм, Європою і
Стародавньою Руссю).
Соціальна диференціація костюмів у країнах Арабського Сходу чітко не
виявлялася, особливо в ранній період. Асортимент тканин для1 арабських
костюмів був надзвичайно різноманітний, оскільки рівень розвитку
текстильного виробництва на всьому Арабському Сході й у підкорених
арабами країнах був дуже високий. Особливу популярність здобули
сирійські, перські, середньоазіатські, єгипетські, іспано-мавританські
та сицилійські тканини. Деякі існуючі й нині назви тканин виникали від
найменувань великих середньовічних текстильних центрів Сходу (наприклад,
муслін — від міста Морул, дама — від міста Дамаск). Здавна улюбленим
кольором арабського одягу був білий, популярними вважалися також
коричневий, синій, чорний, пізніше — червоний, зелений. Одяг виготовляли
із смугастих тканин, з геометричними узорами і навіть використовували
написи — цитати з Корану.
Рис. 7.47. Чоловіча зачіска з кісками
Основним чоловічим одягом були сорочки, халати абба і джебба,
плащ-бурнус, каптан, куртка, штани.
Відповідно до вимог ісламу, правовірні мусульмани повинні були голити
голови, залишаючи іноді тільки невелике пасмо волосся на маківці. З
поширенням цієї релігії у завойованих арабами країнах цей звичай
повсюдно був прийнятий, принаймні в середовищі міського населення і
більшої частини осілих сільських жителів. Виняток становили лише Іран,
де в умовах виникнення нового віросповідання магометанської релігії —
шиїзму чоловіки не тільки не голили голів, а відпускали досить довге
волосся, і почасти маври в Іспанії, які також іноді мали довге волосся.
Щодо кочівників, то в переважній більшості вони продовжували носити
волосся. Бедуїни пустелі нерідко відрощували довге волосся, випускаючи
його пасмами на плечі й навіть заплітаючи в кіски (рис. 7.47). Здавна
араби шанобливо ставилися до бороди, вважаючи її не тільки окрасою
чоловіка, а ще й «оселею для добрих духів». Тому скрізь на Арабському
Сході чоловіки замолоду відрощували бороди і дбайливо їх доглядали.
Переважно мали підстрижену бороду, відпущену від щік, якій надавали
напівкруглої та конічної форм; іноді зустрічалися і подвійні бороди. З
віком бороди подовжували, що було особливо характерним для духівництва.
Нерідко на щоках волосся підголювали так, що з боків борода створювала
лише вузьку кайму вздовж краю щелепи. Разом із бородою неодмінно носили
й вуса — неширокі, підстрижені, пропущені в бороду. З проникненням в
арабський халіфат турків бороди почали голити, залишаючи тільки вуса.
Проте для Арабського Сходу протягом усього періоду цей звичай був
винятком.
Найдавнішою формою головних уборів, типовою для костюмів кочівників —
бедуїнів, вважалася хустка — куфія. Згодом вона перетворилася на
поширений специфічно арабський головний убір. Носили також круглі або
куполоподібні шапочки — тюрбани.
Основою арабських жіночих костюмів, як і чоловічих, були сорочка і
штани, плаття — тоб, покривала — хібари, халат — єлик, шаровари, каптан,
куртка, чадра.
Прибирання голів жінок на Арабському Сході складалося із зачіски і
головного убору з численними прикрасами. При цьому відкритих зачісок
майже ніколи не носили, і головний убір був неодмінним елементом жіночих
костюмів.
Рис. 7.48. Жіноча зачіска, прикрашена
бляшками
Відрощуючи довге волосся, арабські жінки або заплітали його у коси, або
спускали на плечі вільними пасмами чи комбінували обидва прийоми.
Кількість кіс була різною, аж до кількох десятків (часом траплялися дуже
тоненькі, дрібні кіски). Щоб подовжити такі кіски, в них вплітали чорні
або золоті шнурки, до кінців яких прикріплювали ще нитки з нанизаними
численними золотими чи срібними монетами або бляшками (рис. 7.48).
Традиційним головним убором арабських жінок вважалася хустка. Важливим
елементом убрання жінок на Арабському Сході було покривало для обличчя,
яке жінки-мусульманки неодмінно одягали, виходячи на вулицю. Існували
два типи покривал для обличчя: чадра і борко.
Жінки на Арабському Сході широко користувалися косметикою: підводили
очі, підмальовували брови, вії та губи; за допомогою хни фарбували в
рудувато-оранжевий колір нігті на руках і ногах, долоні й ступні; серед
жінок-бедуїнок нерідко можна було побачити татуювання обличчя.
Найчастіше татуювали підборіддя (рідше — щоки і чоло), на якому
наколювали синьою або зеленою фарбою прості узори. Найбільш улюбленими
оздобами жінок Арабського Сходу були численні прикраси до головних
уборів: діадеми з підвісками, різної довжини ланцюжки, складені з
кілець, монет, бляшок, намистин. Ланцюжки підвішували до головних уборів
із боків біля скронь і на потилиці. Такі самі ланцюжки, прикріплені з
обох боків до скронь, звисали спереду півколом: вони були дуже
поширеними в усіх верствах суспільства. Не меншу популярність мало
різноманітне намисто, яке доповнювали нагрудними кулонами й багатьма
підвісками. Неодмінною прикрасою були сережки з підвісками. Браслети
надівали не тільки на руки й зап’ястя, а нерідко — й на ноги, низько,
біля кісточки ступні. Носові кільця широко побутували переважно у
бедуїнок.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
Будур Н. История костюма. — М.: Олма-Пресе, 2001.
Васіна З. Український літопис. Вбрання. – Т. 1. — К.: Мистецтво, 2003.
26 с.
Золотов Ю. Французский портрет XVIII ст. — М.: Иск, 1968.
Иллюстрированная инциклопедия мод/ Под ред. Л. Кибаловой. Прага: Артия,
1986. — 320 с.
Кирсапова Р. Сценический костюм и театральная публика в России XIX ст. –
М.: Артист, 2000.
Коконова Й., Самсонадзе Н. Женщина й ее платье: Век XX. М.: Инкомбук,
2000. – с. 63.
Костюм / Под ред. Ф. Ф. Комиссаржевского. — СПб.. 1910. – 176 с.
Матейко К. М. Український народний одяг. — К.: Наукова думка, 1996.
Матейко К. М. Український народний одяг: Етнографічний словник. – К.:
Наукова думка, 1996. — 112 с.
Мода й стиль. Современная єнциклопедия. — М.: Аваита, 2002.
Плаксина 3. Б. й др. История костюма, стили и направлення. – М.: 2003.
Пономарьжов А. Українська минувшина. — К.: Либідь, 1993.
Стамеров К. К. Нариси з історії костюмів. Ч. 1, 2. — К.: Мистецтво,
1978. – 192 с.
Стельмащук Г. Г. Традиційні головні убори українців. — К.: Наукова
думка, 1993. – 168 с.
Українське народне мистецтво: Вбрання / Під ред. В. Г. Білозуба та ін. —
К., 1961.
Ясіевич В. Про стиль і моду. — К.: Мистецтво, 1968.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
