РЕФЕРАТ
на тему:
Зачіски Стародавнього Єгипту
Ця таємнича, до кінця не вивчена цивілізація вплинула на різні
культури, зокрема на грецьку, яка в свою чергу стала підґрунтям
мистецтва і науки наших днів. Форми давньоєгипетського мистецтва
надихали європейських митців у часи утворення стилів ампір, модерн,
неокласицизм. Вони ще й досі, безперечно, здатні виливати на розвиток
сучасної моди, оскільки в них закладено те, що можна означити поняттям
«спогади про майбутнє».
Історія Стародавнього Єгипту становить майже три тисячоліття. У її
періодизації вчені виділяють три етапи: Стародавнє царство (III тис. до
н. е.), Середнє царство (ХХІ-ХVІІІ ст. до н. е.), Нове царство (ХVІ-ХІ
ст. до н. е.). У 30-ті роки до н. е. Єгипет опинився у складі Римської
імперії. З її розпадом території Єгипту відійшли до Візантії. У VII ст.
Єгипет завоювали араби.
Про моду, ідеали краси Стародавнього Єгипту III тис. до н. е. свідчать
пам’ятки культури, що збереглися до нашого часу. Фараонів і членів
царської родини зображували сильними, кремезними, мускулистими. Жінки,
як правило, виглядають високими, стрункими, з вузькими стегнами.
Вже у IV тис. до н. е. на території Єгипту були відомі складні
технології догляду за волоссям. Вивчаючи мумії, записи на папірусах, на
камінні, стінах пірамід, можна зробити висновок про високу професійну
майстерність виконання зачісок. На малюнках, які дійшли до нашого часу,
видно, що кожну операцію з догляду за волоссям виконував окремий раб
(рис. 1.6).
Наприклад, одна людина мила волосся, друга його фарбувала, третя
розчісувала, четверта надавала волоссю форми, п’ята заплітала і т. д.
Зовні жіночі та чоловічі зачіски у Стародавньому Єгипті були подібні.
Відрізнялися вони довжиною волосся та складністю укладки. Жіночі зачіски
були довшими від чоловічих. Загальною характерною рисою єгипетських
зачісок є чітка пропорційність, геометричність форми, що нагадує
трапецію, коло, овал; для єгипетських зачісок також характерне плескате
оформлення тім’яної зони (рис. 1.7).
Рис. 1.6. Процес роботи Рис. 1.7. Єгипетська зачіска
перукарів Стародавнього Єгипту з плескатим оформленням
(Цариця Кавіт за туалетом; тім’яної зони
XXI ст. до н. е.)
Зустрічалися зачіски, в яких лінію окантовки робили «сходами» або за
принципом каскаду (рис 1.8 а).
Деякі зачіски починалися з маківки і тім’я плескате, потім волосся
заплітали у кіски або робили джгути, а кінці закручували в локони.
Характерною прикрасою зачісок усіх прошарків населення були обідок або
лобна пов’язка, прикрашені геометричним малюнком (рис. 1.8 б).
У Стародавньому Єгипті особливу популярність мали перуки. Знатні особи
носили пишні перуки, зроблені з волосся рабів.
Рис.1.8. Зачіска єгиптянки (IV тис. до н. е): а — каскадне оформлення
форм; б— обідок або лобна пов’язка
Рис. 1.9. Чоловіча перука Рис. 1.10. Зачіска, яка символізує дитинство
Деякі жінки одягали подвійні перуки. При цьому своє волосся стригли, на
голену голову надягали одну перуку, а на неї — другу, коротшу. Перуки
мали різне оформлення.
Чоловічі перуки були менш складними. Вони нагадували зачіски, які
викопувалися на своєму волоссі (рис. 1.9).
Перуки для простих людей у Стародавньому Єгипті робили з вовни, ниток,
мотузок, трави. Фарбували перуки в різні кольори: синій, оранжевий,
чорний та ін. Використовували також хну.
Діти з родини фараона мали доповнення до зачіски — обідок зі штучною
кіскою на скроні як символом дитинства (рис. 1.10). Іншим дітям голили
голови, залишаючи на скроні пасмо волосся, яке зав’язували у «хвіст» або
заплітали.
Ще п’ять тисячоліть тому була відома «мокра» завивка волосся, її
виконували на гіпсових роликах. Рабині змазували волосся своїх панів і
накручували, накладаючи зверху глину. Через деякий час глина висихала,
обсипалась, а рабині пензликом знімали з волосся її залишки (рис. 1.11).
У Стародавньому Єгипті дуже високо цінувалося довге волосся. Його разом
із коштовним камінням і металами приносили в жертву богам. Геометричні
форми зачісок не завжди будувались на гладеньких і плоских формах. У
Єгипті вміло використовували нарядні комбінації плетінь.
Рис. 1.11. «Мокра» завивка волосся Рис. 1.12.
Ароматичний конус
Наприклад, пишні, довгі пасма спускали вздовж обличчя, перев’язуючи
декілька разів по довжині стрічкою або шнурком. При цьому волосся на
тім’ї ділили на прямий проділ. Волосся, що залишалося на потилиці, від
маківки заплітали в дрібні кіски або закручували у джгути. Вони
обов’язково щільно прилягали до голови. Якщо зачіска була із чілкою або
чубчиком, то вони також щільно прилягали до чола.
Жінки в Єгипті любили терпкі аромати, і тому в перуках або зачісках
закріплювали ароматичний конус-вежу. Через отвори цієї вежі духмяні
масла стікали на волосся, плечі, груди (рис. 1.12). Зачіска царівни
Кавіт, зображена на рельєфах її усипальниці, має форму кулі й трохи
нагадує чоловічу (рис. 1.13). її волосся охайно укладене горизонтальними
джгутами. Однак, якщо уважно роздивитися зачіску, смуги горизонтальних
ліній — оптична омана, тому що джгути насправді робилися вертикально, а
потім їх горизонтально зшивали.
Зачіски богині Нефтис і цариці Нефертіті складаються з багатьох тонких,
вишукано оформлених кісок, які рівненько спадають на плечі як бахрома.
Геометрична форма зачісок при цьому нагадує чітку трапецію. Над чілкою
кріпили обруч з геометричним малюнком, який у свята прикрашали коштовним
камінням, стрічками, пір’ям птахів.
Усипальниця Нахт у Фівах розмальована зображеннями чудових музик, їхні
зачіски створені з багатьох дрібних кісок, поєднаних між собою тонкими
нитками. Кінці волосся закручені в дрібні трубчасті локони. На голові —
обручі з квітками лотоса, а у деяких — ароматичні конуси (рис. 1.14).
Рис. 1.13. Зачіска царівни Кавіт Рис. 1.14. Зачіски з квітками
лотоса (розпис усипальниці Нахт
у Фівах; XV ст. до н. е.)
Рис. 1.15. Золота «фальшива» Рис.1.16. Корона фараона
борідка фараона
Єгипетська знать найчастіше зображувалась у смугастій хустці-клафті на
голові. Прості люди ходили без головних уборів. Чоловіки, як правило,
голили голови, користуючись гострим кременевим або бронзовим ножем.
Форми зачісок на перуках або своєму волоссі створювали цими ж
інструментами, хоча з часів цариці Клеопатри вже були відомі «гарячі
ножиці» — прототип сучасних.
а б
Рис. 1.17. Зачіски, прикрашені квітами лотоса: а — символ сонця і
вічного життя; б — вінок з лотоса.
Чоловіки не носили борід і вусів. Навіть сільська біднота голила
обличчя. На свято фараон прив’язував золоту «фальшиву» борідку завдовжки
10-15 см (рис. 1.15).
Відомі випадки, коли й цариці в особливих випадках підв’язували золоті
борідки, наприклад Хатшепсут, яка володіла Верхнім і Нижнім Нілом
протягом 20 років і мала великий політичний вплив. Мабуть, тому
збереглися її зображення не тільки у чоловічому вбранні, а й з
«фальшивою» борідкою.
Фараони носили подвійну корону «атеф» і «пшет» білого та червоного
кольорів — символи володіння Нижнім і Верхнім Нілом. До корони фараона
як знак непереможності кріпили леопардовий або бичачий хвіст. А символом
безмежної влади була змія «урей» («уреуо; рис. 1.16).
Символом сонця, достатку, вічного життя була квітка лотоса. Саме тому її
використовували як найулюбленішу прикрасу (рис. 1.17 а).
Жінки заплітали кіски та прикрашали їх вінками з лотоса (рис. 1.17 б).
Навіть на комірах-наплічниках, а також в інших прикрасах і доповненнях
серед геометричних орнаментів можна побачити зображення лотоса.
Як жінки, так і чоловіки носили різноманітні прикраси: персні, сережки,
браслети. Особливою популярністю в прикрасах користувалися жук-скарабей,
яструб, сокіл, зображення інших священних тварин.
Особливе місце у перукарському мистецтві Стародавнього Єгипту займав
макіяж.
Набори туалетних засобів складалися з розписних керамічних горщиків
різних розмірів, глиняних баночок, глечиків, флаконів і пляшечок, у яких
зберігалися коштовні мазі й парфуми, губна помада, порошки і креми для
фарбування повік, білила та рум’яна, фосфоресцентні фарби, які додавали
таємничості очам. Карміном фарбували губи, хною — нігті.
Жінки підводили очі рисками, надаючи їм мигдалеподібної форми (рис.
1.18). Лінію продовжували за зовнішній кут ока, використовуючи зелену
або чорну фарбу. Єгиптяни вірили в те, що світ населений добрими та
злими духами, тому вони носили коштовне каміння, амулети не тільки як
прикраси, а й як обереги від злих сил. Підмальовуючи очі, у шкіру
навколо них втирали креми з додаванням зеленого порошку розмеленого
малахіту або голубої ляпіс-лазурі. Для повік використовували тертий
сірчаний свинець. Цей мінерал захищав від поширених в Єгипті хвороб
очей. Єгиптяни вірили у магічну силу каменю. І справді, окис міді, що
входить до складу малахіту, захищав очі.
Рис. 1.18. Макіяж у Стародавньому Єгипті
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
Будур Н. История костюма. — М.: Олма-Пресе, 2001.
Васіна З. Український літопис. Вбрання. – Т. 1. — К.: Мистецтво, 2003.
26 с.
Золотов Ю. Французский портрет XVIII ст. — М.: Иск, 1968.
Иллюстрированная инциклопедия мод/ Под ред. Л. Кибаловой. Прага: Артия,
1986. — 320 с.
Кирсапова Р. Сценический костюм и театральная публика в России XIX ст. –
М.: Артист, 2000.
Коконова Й., Самсонадзе Н. Женщина й ее платье: Век XX. М.: Инкомбук,
2000. – с. 63.
Костюм / Под ред. Ф. Ф. Комиссаржевского. — СПб.. 1910. – 176 с.
Матейко К. М. Український народний одяг. — К.: Наукова думка, 1996.
Матейко К. М. Український народний одяг: Етнографічний словник. – К.:
Наукова думка, 1996. — 112 с.
Мода й стиль. Современная єнциклопедия. — М.: Аваита, 2002.
Плаксина 3. Б. й др. История костюма, стили и направлення. – М.: 2003.
Пономарьжов А. Українська минувшина. — К.: Либідь, 1993.
Стамеров К. К. Нариси з історії костюмів. Ч. 1, 2. — К.: Мистецтво,
1978. – 192 с.
Стельмащук Г. Г. Традиційні головні убори українців. — К.: Наукова
думка, 1993. – 168 с.
Українське народне мистецтво: Вбрання / Під ред. В. Г. Білозуба та ін. —
К., 1961.
Ясіевич В. Про стиль і моду. — К.: Мистецтво, 1968.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
