РЕФЕРАТ
на тему:
Зачіски у стилі бідермейєр
Після повалення наполеонівської імперії в Європі перевагу віддали
новому стилю, який у моді й побуті набув назви бідермейєр, у мистецтві —
романтизм. У світі моди пріоритет перейшов до Австрії. Прикладом для
наслідування став герой літературного твору Людвіга Ейхродта
Бідермейєруіюдерлюст — сільський учитель, пізніше успішний комерсант.
Його смаки та погляди відповідали поглядам буржуазного суспільства.
Кар’єра цього героя була прикладом для багатьох чоловіків.
Бідермейєр трансформував форми ампіру в дусі інтимності й домашнього
затишку; в ньому відбилися як демократизм міщанського середовища, так і
його смаки та вподобання. Найяскравіше цей стиль проявився у моді, яка
до середини XIX ст. мала характерні риси фантазійного декору із
відбитком міщанства. Ідеалом жіночої краси стала «світська левиця» із
золотавим, мідно-каштановим або темно-каштановим кольором волосся,
тонкою талією й замріяними виразними очима на блідому обличчі.
Характерною рисою зачісок були об’єми на скронях і маківці (рис. 4.6 а,
б, в). Маючи єдину силуетну форму, вони практично не повторювалися за
оформленням. Це були справжні витвори мистецтва.
Кожна жінка по-своєму розв’язувала проблему красивої зачіски. Для
створення форм використовували буклі, локони, кучері, коси, петлі,
джгути (рис. 4.7 а, б, в). Модними стали різноманітні проділи: зиґзаґ,
поперечний, прямий, косий, боковий, У-подібний.
Дуже популярними були зачіски, в яких волосся від вуха до вуха, через
середину тім’я, ділили поперечним проділом, збоку робили додатковий
проділ.
Рис. 4.6. Зачіски у стилі бідермейєр:
а — портрет герцогині Ангулемської. Французька літографія (1823-1825);
б — В. Бичей. Портрет королеви Аделаїди, дружини Вільяма IV (1831);
в — Г. Ватт. Портрет дами (1830-1834)
Рис. 4.7. Жіночі зачіски з використанням буклів, джгутів, локонів:
а — з буклями, V-подібним проділом і бантом з волосся;
б— комбіновані зачіски;
в — із завитими локонами (портрет Олександри Муравйової)
З одного боку па скроні волосся щільно закручували в дрібні локони, а з
другого — укладали об’ємну хвилеподібну форму, що переходила у велику
буклю. Волосся, що залишалося на тім’ї й потилиці, збирали на маківці в
«хвіст». З «хвоста» формували велику петлю і тонкі джгути або кіски,
якими обв’язували петлю біля її основи. На потилиці знизу петлі кріпили
прикрасу (бант, квіти, брошка або гребінець). Таку зачіску носили жінки
на початку 20-х років XIX ст.
Наприкінці 20-х років переважна більшість зачісок стали ще ошатнішими.
Популярності набула асиметрія, багато зачісок нагадували китайські (рис.
4.8. а б, в). Конструкції зачісок будувалися на основі каркасів,
шиньйонів, уже готових деталей.
Модними стали пухнасті зачіски зі збитим волоссям на скронях у вигляді
стружки, їх називали «збиті вершки», «навіяний сніг» (рис. 4.9 а, б}.
У середині 30-х років XIX ст. з’явилася зачіска з висячих локонів на
скронях, прикрашена декоративним пір’ям, її назвали «а-ля Гортензія
Манчіні».
У 40-х — 50-х роках на стиль бідермейєр помітно вплинув англійський
романтизм, що проявився в довгих, правильної форми локонах — англезах.
Ці охайні зачіски отримали назву «плакуча верба» (рис. 4.10).
б в
Рис. 4.8. Асиметричні зачіски 20 — 30-х років XIX ст.:
а ,б — з буклів і петель, оздоблена мереживом та пір’ям; із
використанням штучного волосся; в — асиметричне оформлення зачіски
а б
Рис. 4.9. Зачіски «навіяний сніг»:
а — доповнена бантом і квітами; б — доповнена тюрбаном
В останній період романтизму (40-ві роки XIX ст.) змінилися силуетні
форми зачісок. Поширення набули високі пучки на маківці, при цьому
волосся на скронях гладенько зачісували у вигляді півкола (рис. 4.11)
або заплітали в коси й укладали «бубликом» на скронях, забираючи кінці
волосся на потилицю, де знизу прикріплювали шиньйон чи пучок із кіс
(рис. 4.12 а, б).
Рис. 4.10. Зачіска «плакуча верба» Рис. 4.11. Зачіска з півколами
на скронях і об’ємом на маківці
а б
Рис. 4.12. Зачіски 40-х років XIX ст.:
а — «бублик»; б— «ізабо» середньовічного типу
Зачіски доповнювали головними уборами, які в цей період також стали
витворами мистецтва. Капелюшки типу «кибитка» багато прикрашали квітами,
мереживом, стрічками, бантами, брошками, пір’ям. Ці ж прикраси
використовували і для зачісок, доповнюючи вінками з троянд, черепаховими
гребінцями, діадемами, аграфами. Ювелірні прикраси набули надзвичайної
краси й витонченості. Гігієна тіла стала культом.
Чоловічі зачіски мало змінилися порівняно з початком XIX ст. Короткі
стрижки домінували впродовж усього періоду панування стилю бідермейєр.
Залишилося популярним завите волосся в зачісці «а-ля Каракалла». Зачіски
типу «а-ля Титус» набули більшого об’єму над чолом у вигляді «кока»
(рис. 4.13).
Волосся зачісували переважно до обличчя. У зачісці «подих вітру» на
обличчя зачісували волосся навіть із потилиці (рис. 4.14).
Залишилися популярними проділи. З’явився наскрізний проділ, який
починався від чола і закінчувався унизу на потилиці (рис. 4.15).
Він начебто поділяв зачіску навпіл. Під кінець довжина волосся дещо
збільшувалася, зачіски завивали в локони або у хвилі (рис. 4.16).
Збереглася мода на бакенбарди «фаворит» (рис. 4.17 а), а також голене
обличчя.
У деяких військових можна було побачити невеликі вуса, що доповнювали
коротку стрижку й бакенбарди. В кінці панування стилю бідермейєр
з’являються бакенбарди різних видів — «акулячі плавники», «ковбаски»,
штопороподібні та ін. (рис. 4.17 б, в).
Рис. 4.13. Варіант чоловічої зачіски «а-ля Титус» із більшим
об’ємом над чолом у вигляді «кока»
Рис. 4.14. Зачіска «подих вітру» Рис. 4.15. Зачіска з наскрізним
із зачісуванням волосся на обличчя проділом
Рис. 4.16. Зачіска із локонами і хвилями
Чоловічі зачіски доповнювали головними уборами у вигляді циліндра,
ширококрисих капелюхів. До аксесуарів належали тростини, рукавички,
парасольки, носові хусточки, годинники на ланцюжках, краватки.
Рис. 4.17.Бакенбарди різних видів:
а — «фаворит»; б— «акулячі плавники»; в — «ковбаски»
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
Будур Н. История костюма. — М.: Олма-Пресе, 2001.
Васіна З. Український літопис. Вбрання. – Т. 1. — К.: Мистецтво, 2003.
26 с.
Золотов Ю. Французский портрет XVIII ст. — М.: Иск, 1968.
Иллюстрированная инциклопедия мод/ Под ред. Л. Кибаловой. Прага: Артия,
1986. — 320 с.
Кирсапова Р. Сценический костюм и театральная публика в России XIX ст. –
М.: Артист, 2000.
Коконова Й., Самсонадзе Н. Женщина й ее платье: Век XX. М.: Инкомбук,
2000. – с. 63.
Костюм / Под ред. Ф. Ф. Комиссаржевского. — СПб.. 1910. – 176 с.
Матейко К. М. Український народний одяг. — К.: Наукова думка, 1996.
Матейко К. М. Український народний одяг: Етнографічний словник. – К.:
Наукова думка, 1996. — 112 с.
Мода й стиль. Современная єнциклопедия. — М.: Аваита, 2002.
Плаксина 3. Б. й др. История костюма, стили и направлення. – М.: 2003.
Пономарьжов А. Українська минувшина. — К.: Либідь, 1993.
Стамеров К. К. Нариси з історії костюмів. Ч. 1, 2. — К.: Мистецтво,
1978. – 192 с.
Стельмащук Г. Г. Традиційні головні убори українців. — К.: Наукова
думка, 1993. – 168 с.
Українське народне мистецтво: Вбрання / Під ред. В. Г. Білозуба та ін. —
К., 1961.
Ясіевич В. Про стиль і моду. — К.: Мистецтво, 1968.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
