.

Конкурси перукарів як форма розвитку професійної майстерності (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
277 4979
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

Конкурси перукарів як форма розвитку професійної майстерності

Розвиток майстерності перукарів — це історичний процес, в якому кожне
нове покоління увібрало досвід своїх попередників, їхні досягнення і
намагалося створити щось нове, небувале, задовольняючи смаки й потреби
клієнтів. Конкуренція між майстрами перукарського мистецтва за всіх
часів була і є умовою розвитку їхньої майстерності. Тому проведення
конкурсів перукарів стало відкритою формою змагання, розвитку
професійної майстерності учасників конкурсів, а також джерелом нових
ідей та напрямів розвитку моди.

Міжнародні конкурси моди і краси почали проводити вже наприкінці XIX ст.
Вперше міжнародний конкурс краси був організований П. Т. Барнумом у
червні 1853 р. у США. Перукарське мистецтво стало складовою програми
конкурсів. У 1947 р. в Парижі відбувся перший світовий чемпіонат з
перукарського мистецтва.

До 1960 р. офіційні змагання між вітчизняними перукарями практично не
проводилися. Перукарське мистецтво у Радянському Союзі в перше
післявоєнне десятиріччя тільки набирало силу: відкривалися нові
перукарні, набуваючи постійних клієнтів і ваги у професійному світі.
Наприкінці 50-х років почали проводитися міські конкурси на кращого
перукаря та кращу зачіску. Започаткували такий рух перукарі Москви —
перший конкурс відбувся в 1959 р. Розпочали формуватися і
республіканські команди для участі у всесоюзних і міжнародних конкурсах
перукарів.

У 1961 р. вперше майстри з СРСР, які вважалися тоді справжніми зірками,
поїхали на конкурс у Будапешт, де представляли радянське перукарське
мистецтво. Цей конкурс викликав значний інтерес, і саме з нього почався
конкурсний рух серед вітчизняних перукарів.

Про перший Всеросійський конкурс перукарського мистецтва 1966 р. журнал
«Служба побуту», друкований орган працівників усіх комунальних служб
Радянського Союзу, писав: «Москвичі були свідками дев’яти міських
турнірів та одного обласного. Але одинадцятий конкурс відкрив новий
рахунок — він був першим Всеросійським, організованим Міністерством
побутового обслуговування населення РРФСР».

У 70-80-ті роки одним із найбільших підприємств служби побуту в Києві
було міське об’єднання перукарського господарства. У його розпорядженні
знаходилося понад триста перукарень з обладнаними жіночими і чоловічими
залами, манікюрними, педикюрними та косметичними кабінетами. У складі
господарства був цех із виготовлення і ремонту перук, шиньйонів та інших
постижерних виробів. Щорічно об’єднання надавало киянам і гостям столиці
послуги майже на 14 млн. карбованців.

Об’єднання здійснювало також консультаційну, абонементну та інші форми
обслуговування. В ньому працювало 2700 кваліфікованих спеціалістів,
серед них — 117 перукарів-модельєрів.

Слідом за Будапештським відбувся перший міжнародний конкурс на «Кубок
дружби» між перукарями соціалістичних країн. Він проходив у 1962 р. в
Берліні з ініціативи перукарських організацій Німецької Демократичної
Республіки. Організатори конкурсу ставили перед конкурсантами три
завдання: виявлення майстерності, вироблення єдиного напряму моди,
формування інтернаціональної єдності майстрів перукарського мистецтва.
Конкурс на «Кубок дружби» став досить популярним; було прийнято рішення
про його періодичне проведення.

Конкурс засвідчив, що лише ті майстри, які, враховуючи вимоги сучасної
моди, володіють технікою зачіски і постійно працюють над її
вдосконаленням, можуть успішно виступити й вибороти перемогу.

За умовами конкурсу визначалися певна кількість видів змагань
(номінацій), конкретний перелік правил до змагань кожного виду, строки
виконання окремих робіт. Кожна робота, виконана на конкурсі, оцінювалася
кваліфікованим журі, до якого входили представники всіх країн-учасниць.

Важливою умовою цього конкурсу було те, що майстер, виступаючи, мав
показати модель, яка б відображала його розуміння моди, демонструвала
можливості стилю у її розвитку, тобто відповідала вимогам не тільки
сьогоднішнього, а й завтрашнього дня.

Щоб максимально яскраво продемонструвати свій задум і привернути увагу
глядачів-професіоналів до нового рішення, модельєр дещо перебільшує
деталі, чітко фіксуючи їх, тобто показує новий силует і форму у
статичному вигляді. Зважаючи на сучасний характер конкурсу, та й з
естетичних міркувань, він прикрашає модель технічно складними деталями.
Тим самим модельєр намагається вигідно подати новий образ. Його завдання
— показати своє розуміння подальших змін моди, а також створити на цій
основі можливості для виконання повсякденних модельних зачісок.

На початку 70-х років в Україні почали проводити республіканські
конкурси перукарського мистецтва, їхнім талановитим організатором був
Анатолій Ямпольський (рис. 9.12) — одна із яскравих постатей в історії
перукарської справи в Україні, на той час єдиний в СРСР суддя
міжнародної категорії (чоловіча номінація). Разом із російським майстром
Долорес Кондрашовою, суддею міжнародної категорії у жіночій номінації,
він судив міжнародні конкурси країн соціалістичного співтовариства.
Анатолій Ямпольський очолював збірну України з перукарського мистецтва
на змаганнях у Польщі, Болгарії, Угорщині, Монголії, на Кубі.

У 1971 р. відбувся перший Всеукраїнський конкурс перукарів (м. Львів).
Змагалися 27 команд, у складі кожної з них були чоловічий і жіночий
майстри та дві моделі. Перше місце зайняли львів’янка Елеонора Заплава
та харків’янка Раїса Попкова. У серпні 1974 р. у Ворошиловграді (нині м.
Луганськ) відбувся другий Всеукраїнський конкурс перукарів. У ньому
взяли участь 54 майстри — переможці обласних і міських змагань.
Судейська колегія складалася з модельєрів і майстрів 1-го класу; вона
оцінювала роботу за 30-бальною системою. Майстри з жіночої зачіски
виконували повсякденну, вечірню та модельну зачіски, майстри з чоловічої
— повсякденну і класичну зачіски. Перше місце зайняли київські майстри
Раїса Потапова (жіночі зачіски) та Борис Мольцер (чоловічі зачіски).

У Міжнародному конкурсі перукарів, що відбувся у 1970 р. в Москві брали
участь команди соціалістичних країн у складі восьми майстрів — п’яти
жіночих і трьох чоловічих перукарів. Жіночі майстри виконували вечірню,
модельну та повсякденну зачіски; чоловічі — повсякденну й класичну.
Основні вимоги щодо кожної моделі — сучасність і максимальна
відповідність зачіски зовнішності й ансамблю одягу моделі.

Рис. 9.12. Судійська колегія (третій праворуч А. Ямпольський)

Наступним кроком у розвитку конкурсного руху став VIII Всесоюзний
конкурс професійних перукарів і косметологів, який відбувся у Києві 1988
р. Саме на цьому конкурсі українська команда добилася найвищих
результатів! У різні часи до складу збірної команди українських майстрів
і збірної Радянського Союзу входили Раїса Потапова, Олександр Ляпіч,
Євген Факторович, Людмила Степанова, Тетяна Бондаренко, Людмила
Дерев’янко, Олександр Фурман, Світлана Сас, Іван Штирьов, Валентина
Міхеєва. Дехто з них згодом став суддями національних і міжнародних
конкурсів; крім того, вони виховали плеяду нині видатних українських
майстрів.

Порівняно із першими конкурсами сучасні вимоги до їхніх учасників значно
зросли. Ускладнюються способи фарбування волосся, які підкреслюють нові
форми та лінії зачісок; з’явилися оригінальні прийоми оформлення волосся
з використанням сучасних косметичних препаратів, удосконалюються
інструменти, обладнання.

Конкурсні роботи видовищні. Вони чітко поділяються на повсякденні,
вечірні та фантазійні. Зачіски виконуються згідно із конкурсними
правилами й задумкою майстра. Лише при виконанні фантазійних зачісок
дозволяються екзотичні прикраси та яскраве фарбування волосся. Участь у
конкурсах потребує від майстра значних технічних знань, творчої фантазії
та неординарності художнього мислення. Він має представити модель, яка
найповніше виражає його розуміння моди в розвитку. Тобто таку, що
відповідає не тільки вимогам сьогодення, але й демонструє самобутнє
бачення її перспектив (рис. 9.13).

У наш час важливу роль у розвитку напрямів перукарської справи, в
підвищенні кваліфікації майстрів у галузі моделювання зачісок відіграють
навчально-методичні центри, де викладають і працюють майстри високого
класу, призери міжнародних конкурсів. На основі узагальнення зарубіжного
і вітчизняного досвіду тут проводиться навчальний процес, виховується
нове покоління майстрів, працюють курси підвищення кваліфікації,
створюються нові стрижки та зачіски, формуються нові напрями моди,
розробляються нові технології, впроваджуються нові види послуг,
удосконалюються попередні. Найвідоміші із них — авторська школа
В’ячеслава Дюденка, Центр перукарського мистецтва «Володимир Тарасюк»,
навчально-методичний центр «S&A group» (м. Київ), Центр моди Людмили
Абрамової (м. Дніпропетровськ).

Національна збірна України з перукарського мистецтва. Спортивний азарт,
бажання програмувати моду збирає кращих майстрів на чемпіонати світу з
перукарського мистецтва. Участь у конкурсах сприяє професійному розвитку
та кар’єрному росту учасників, є важливою подією у розвитку вітчизняного
перукарського мистецтва.

Вперше збірна команда України з перукарського мистецтва виступила на
чемпіонаті світу в Сеулі. Старт був більш ніж успішний: 15-те місце
серед 36 країн-учасниць. За підсумками чемпіонату світу 5 вересня 1998
р. наша країна стала членом Міжнародної конфедерації перукарів (ОМС).

На Берлінському чемпіонаті 2000 р. наші майстри зайняли 13-те місце
серед 49 команд-учасниць. У 2002 р. в США національна збірна команда
перукарів України здобула високий титул — «Краща континентальна команда
Континент «Східна Європа», а її успіхи були відзначені спеціальним
кубком.

Рис. 9.13. Конкурсні роботи українських майстрів перукарського
мистецтва:

а — чемпіонат «Світ краси» (2004);

б— роботи майстрів «Інтеркуафюр»;

в — чемпіонат у Парижі

Черговий чемпіонат світу з перукарського мистецтва відбувся 6-8
листопада 2004 р. у Мілані (рис. 9.14). Українська збірна достойно
представила країну, виборовши дві золоті медалі, низку призових місць і
престижних нагород.

З кожним роком нові конкурсні ідеї стають концептуальнішими, їхнє
втілення — відповідальнішим. Враховуються філософія образу, його
пластика, елітарність, сексуальна привабливість. Технічні номінації —
найвідповідальніші у програмі змагань. Згідно з правилами ОМС, тільки за
умови реєстрації команди в технічній категорії національна збірна має
право включатися до конкурсної боротьби (рис. 9.15).

У різні роки збірну тренували Валентина Міхеєва, Таїсія Васильєва, Ірина
Стрецька, Інна Пикуш (Україна), Олена Баклушина та Володимир Гарус
(Росія), Штеммер (Німеччина).

Керівник національної збірної — артдиректор СПУ Людмила Абрамова. Нині з
гордістю можна назвати імена майстрів, які стали піонерами міжнародного
конкурсного руху: Костянтин Кавелашвілі, Наталя Морозова, Олена
Канарська (м. Київ), Ірина Стрецька, Ірина Єлфімова, Анатолій Юхімець,
Інга Дацюк, Олена Сабіна, Катерина Зленко, Олександр Пікуш, Яна В’язова
(м. Дніпропетровськ), Ганна Бойцова, Олена Лавриненко, [Ольга Денисова
(м. Донецьк), Ірина Стегура (м. Львів), Юрій Ющенко (Харків), Надія
Перина (Одеса).

Рис. 9.14. Збірна команда України (Мілан, 2004)

Ганна Бойцова, Олена Лавриненко, (Ольга Денисова) (м. Донецьк), Ірина
Стегура (м. Львів), Юрій Ющенко (Харків), Надія Перина (Одеса).

Кращі з кращих приєднуються до ветеранів, адже це велике щастя захищати
честь своєї держави на професійних змаганнях.

Тепер перукарі, косметологи, дизайнери, стилісти можуть також брати
участь і підвищувати свою професійну майстерність на найрізноманітніших
парфумерно-косметичних виставках, конференціях, семінарах,
майстер-класах, показах моделей зачісок, які проводять відомі виробники
парфумерно-косметичної продукції.

Так, серед парфумерно-косметичних виставок особливе місце займають
події, які відбуваються під брендом InterCHARM в Росії, Україні та
Польщі. Головна особливість цих професійних заходів — використання
концепції Expo Marketing Communication, завдяки якій експоненти виставки
отримують комплекс послуг із просування товарів і послуг на ринок, а
відвідувачі — унікальну можливість підвищити рівень своїх професійних
знань. Крім того, InterCHARM — єдина в світі косметична виставка,
удостоєна знака якості UFI Міжнародної спілки виставок і ярмарків.

На кожній з виставок InterCHARM представлені всі сегменти індустрії
краси: косметологія, косметика, парфумерія, засоби догляду за нігтями,
спеціальна література, обладнання і, звичайно, косметика для волосся.
Традиційно на виставці InterCHARM-Україна перукарські компанії
представляють свої новинки. Тому з 2005 p. для них був виділений окремий
павільйон виставкового центру «КиївЕкспоПлаза».

Рис. 9.15. Роботи українських майстрів на міжнародних конкурсах

Звичайно, на виставці відбуваються й майстер-класи для перукарів і
стилістів — YOU Professional Show. На його сцені демонструють свої
останні колекції топ-стилісти провідних закордонних та українських
компаній. Організатором шоу виступає міжнародний модний журнал для
перукарів «YOU Professional», який з 2004 р. видається і в Україні (рис.
9.16).

Насичена паралельна програма — візитна картка виставок InterCHARM. На
InterCHARM-Україна менеджери компаній-виробників і дистрибуторів
косметики дізнаються про ситуацію на ринку завдяки конференції
«Косметична індустрія України»; косметологи відвідують конференцію з
прикладної естетики; керівники салонів знаходять цікаві ідеї на
конференції Beauty Salon Management; технологи отримують інформацію щодо
сировинних новинок на конференції «Нові інгредієнти та технології для
парфумерно-косметичного виробництва» тощо. Кожний рік освітня частина
виставки стає дедалі вагомішою, з’являються нові теми для обговорення.

Тому InterCHARM — це не тільки виставки, що вже понад 10 років працюють
на світовому парфумерно-косметичному ринку, а й заходи, які дозволяють
кожному професіоналу тримати руку на пульсі часу.

Щороку в різних країнах світу проходять конкурси та театралізовані
вистави-шоу з мистецтва зачісок. Вони наочно пропагують перукарське
мистецтво й візаж. Показ робіт талановитих фахівців у більшості випадків
нагадують фантазійне дійство, де можна побачити переспективні рішення
щодо форми, ідеї, кольору, прикрас, окремих деталей зачісок тощо. Саме
тут народжується творче спілкування між майстрами. Талановиті стилісти
проводять майстер-класи, які дають змогу обмінюватись професійним
досвідом. Як правило, такі покази організовує і проводить команда
майстрів. Це й перукарі, візажисти, кутюр’є, гримери, імеджмейкери та
інші фахівці. Завдяки таким заходам, майстри удосконалюють свої знання
та уміння, які згодом будуть використовувати у повсякденній роботі.

Саме завдяки високій майстерності сучасних майстрів, перукарське
мистецтво набуло престижності і ввійшло до елітних професій, їм належить
показ технічно-складних елементів, естетично привабливих й соціальне
необхідних для населення.

Сьогодні перукар — це високо освічена, творча, з художнім смаком людина.
Першою сходинкою до здобуття високої перукарської майстерності і є
професійно-технічні училища, технікуми, коледжи та вищі навчальні
заклади. Це надійна основа для майбутніх учасників і переможців
різноманітних конкурсів з мистецтва створення та оформлення зачісок.

Рис. 9.16. Моделі зачісок визнаних майстрів і студій

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Будур Н. История костюма. — М.: Олма-Пресе, 2001.

Васіна З. Український літопис. Вбрання. – Т. 1. — К.: Мистецтво, 2003.
26 с.

Золотов Ю. Французский портрет XVIII ст. — М.: Иск, 1968.

Иллюстрированная инциклопедия мод/ Под ред. Л. Кибаловой. Прага: Артия,
1986. — 320 с.

Кирсапова Р. Сценический костюм и театральная публика в России XIX ст. –
М.: Артист, 2000.

Коконова Й., Самсонадзе Н. Женщина й ее платье: Век XX. М.: Инкомбук,
2000. – с. 63.

Костюм / Под ред. Ф. Ф. Комиссаржевского. — СПб.. 1910. – 176 с.

Матейко К. М. Український народний одяг. — К.: Наукова думка, 1996.

Матейко К. М. Український народний одяг: Етнографічний словник. – К.:
Наукова думка, 1996. — 112 с.

Мода й стиль. Современная єнциклопедия. — М.: Аваита, 2002.

Плаксина 3. Б. й др. История костюма, стили и направлення. – М.: 2003.

Пономарьжов А. Українська минувшина. — К.: Либідь, 1993.

Стамеров К. К. Нариси з історії костюмів. Ч. 1, 2. — К.: Мистецтво,
1978. – 192 с.

Стельмащук Г. Г. Традиційні головні убори українців. — К.: Наукова
думка, 1993. – 168 с.

Українське народне мистецтво: Вбрання / Під ред. В. Г. Білозуба та ін. —
К., 1961.

Ясіевич В. Про стиль і моду. — К.: Мистецтво, 1968.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020