.

Майстерність перукарів межиріччя (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
211 1614
Скачать документ

РЕФЕРАТ

На тему:

Майстерність перукарів межиріччя.

Майже одночасно із Стародавнім Єгиптом у родючій долині річок Тигру та
Євфрату утворилися перші міста-держави. В цій місцевості, яку називають
Месопотамією — Межиріччям, жив народ з високою культурою. Він будував
храми, засівав лани, вмів писати, оволодівав математикою, астрономією,
рахував час, будував колісниці, кораблі, кував вироби з міді, видавав
закони, складав вірші, писав музику, створював шедеври ювелірного
мистецтва, скульптури та володів найскладнішими технологіями виконання
зачісок. Це був народ Шумеру з найстарішим містом Межиріччя — Еріду.
Близько 2100 р. до н. е. виникло царство міста Ур. Очолював державу
цар-жрець. У XVIII ст. до н. е. влада перейшла до царів Вавилону, потім
почалося панування могутньої деспотичної Асирії, яка у свою чергу
наприкінці VII — на початку VI ст. до н. е.

Рис. 1.19. Зображення фінікіянина на барельєфі (IX ст. до н. е.)

підпала під владу Вавилону. Час не доніс до нас усього багатства цих
культур. Лише з кам’яних кольорових барельєфів, що прикрашали стіни
палаців, парадних воріт, ступінчастих пірамід-зікуратів, ми можемо
уявити зовнішність жителів цих стародавніх країн.

Населення Межиріччя називало себе «саггіг» — чорноволосі (чорнокосі).
Тисячу років тому пишне, блискуче, м’яке і гарно укладене волосся
становило особливо важливий, навіть головний елемент зовнішнього вигляду
не тільки жінок, а й чоловіків — жителів одного з міст Межиріччя —
Вавилону (рис. 1.19).

Історія Вавилону нараховує близько 1500 років (початок II тис. до н. е.
— 539 р. до н. е.). Історія Ассирії дещо коротша (XIV ст. до н. е. — 605
р. до н. е.). Вони були сусідами й часто воювали між собою.

На скульптурних рельєфах можна побачити дужих, кремезних воїнів з довгою
квадратною або прямокутною бородою і волоссям майже до плечей (рис. 1.20
а, б). Колір та густота волосся були критеріями краси. І хоча основним
вважався чорний колір, відомі випадки, коли ще у IV тис. до н. е. шумери
намагалися змінити колір свого волосся, використовуючи для цього вохру.
Пізніше для фарбування волосся застосовували хну і басму.

Жіночі та чоловічі зачіски Межиріччя були подібні. Найчастіше їх робили
на подовженому волоссі. Вони складалися з дрібних, однакового розміру
локонів, які розміщували горизонтально в кілька рядів, потім їх
змінювали від обличчя, укладаючи волосся дуже чіткими жорсткими хвилями
(«холодна хвиля»). Хвилям приділяли особливу увагу, їх виконували за
допомогою пальців рук або спеціальних металевих стержнів, попередньо
нагрітих на вогні.

У складних зачісках поєднувалися різноманітні елементи. Іноді в одній
моделі можна було побачити хвилі різних розмірів, локони, завитки,
буклі, джгути, кіски. Більшість чоловічих зачісок складалися з кількох
шарів різноманітних деталей; вуха залишалися відкритими (рис. 1.21).

Особливе значення мала борода. В усі часи у народів Передньої Азії
борода вважалася ознакою сили бороди царів були вишуканими, вирізнялися
великими розмірами (рис. 1.22). Вони символізували могутність.

Рис 1.20. Зовнішній вигляд воїнів Межиріччя: а — борода квадратна; б —
борода прямокутна

Рис. 1.21. Складна чоловіча Рис. 1.22. Борода — символ

зачіска з хвилями, зрілості, мудрості та могутності

локонами, джгутами

Укладали бороди джгутоподібно або робили кіски, локони, розміщуючи їх
вертикально або горизонтально. Вуса спускали до кутиків рота, їх
завивали на кінцях і запускали в бороду. Багаті чоловіки вплітали у
зачіски та бороди золоті нитки.

а б

Рис. 1.23. Зачіски вавилонян:

а — жіноча зачіска з хвилями; 6— зачіска цариці з пишно завитим волоссям

Для оформлення зачісок і борід потрібна була велика кількість волосся,
тому часто використовували готові постижерні вироби, які майстерно
кріпили до волосся або бороди.

У вавилонян зустрічалася невелика «каймова» (халдейська) борода. Вона
обрамлювала обличчя тонкою смугою волосся від скроні до скроні через
підборіддя.

Серед чоловічих головних уборів популярними були фески і тіари. Царські
тіари вишукано й багато прикрашались.

Зачіски простого люду були не такими складними. Волосся зав’язували на
потилиці у великі пучки, використовували обручі, обідки, пов’язки.
Жіночі зачіски були схожі на чоловічі, складалися з тих самих елементів
(рис. 1.23, а, б). Свої зачіски жінки підтримували обручами, обідками,
стрічками, шнурками, діадемами.

У давніх єгиптян вавилоняни перейняли моду на перуки, на яких робили
складні зачіски, що повторювали форми зачісок, виконаних на власному
волоссі. Жінки часто використовували накладні пасма або цілі конструкції
(декоративні «хвости», коси, джгути та ін.).

Відомо, що у Вавилоні, беручи шлюб, дівчата обов’язково мали зрізати
волосся і віддавати його в дар богові Белу (Владиці). Іноді у
церемоніальних випадках робили «вавилонську» зачіску (рис. 1.24 я).
Волосся на потилиці підстригали до рівня плечей, збирали у «хвіст».
Довге волосся також збирали в «хвіст», але ще підгортали його догори у
вигляді петлі й підв’язували пов’язкою.

б

Рис. 1.24. Вавилонські церемоніальні зачіски: а — з «хвостом»,

б — з косами на скронях

б

Рис. 1.25. Аксесуари: а — обруч; б — браслет, сережки та обруч, які
носили вельможі

На чоло випускали дрібні пасма, а на скронях робили штопороподібні
локони.

Носили також зачіски з косами на скронях (рис. 1.24 б). При цьому зверху
укладали хвилі й прикрашали їх діадемою.

Жіночі зачіски накривали покривалами або невеликими капелюшками. Виняток
станови рабині — їм заборонялося носити покривала.

І чоловіки, й жінки прикрашали себе аксесуарами — браслетами, сережками,
обручками (рис. 1.25), а суто жіночими прикрасами були діадеми, підвіски
та ошийники. Ошийники із застібкою на шиї виготовляли з металу. Вони
складалися з кількох кілець-обручів або високої плоскої пластини,
прикрашеної орнаментом.

Особливою популярністю користувалися парфуми у вигляді настоїв або
есенцій. Відомо, що жінки застосовували білила і рум’яна, чорнили брови
та підводили очі. Чоловіки фарбували хною й басмою волосся на голові й
бороду.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Будур Н. История костюма. — М.: Олма-Пресе, 2001.

Васіна З. Український літопис. Вбрання. – Т. 1. — К.: Мистецтво, 2003.
26 с.

Золотов Ю. Французский портрет XVIII ст. — М.: Иск, 1968.

Иллюстрированная инциклопедия мод/ Под ред. Л. Кибаловой. Прага: Артия,
1986. — 320 с.

Кирсапова Р. Сценический костюм и театральная публика в России XIX ст. –
М.: Артист, 2000.

Коконова Й., Самсонадзе Н. Женщина й ее платье: Век XX. М.: Инкомбук,
2000. – с. 63.

Костюм / Под ред. Ф. Ф. Комиссаржевского. — СПб.. 1910. – 176 с.

Матейко К. М. Український народний одяг. — К.: Наукова думка, 1996.

Матейко К. М. Український народний одяг: Етнографічний словник. – К.:
Наукова думка, 1996. — 112 с.

Мода й стиль. Современная єнциклопедия. — М.: Аваита, 2002.

Плаксина 3. Б. й др. История костюма, стили и направлення. – М.: 2003.

Пономарьжов А. Українська минувшина. — К.: Либідь, 1993.

Стамеров К. К. Нариси з історії костюмів. Ч. 1, 2. — К.: Мистецтво,
1978. – 192 с.

Стельмащук Г. Г. Традиційні головні убори українців. — К.: Наукова
думка, 1993. – 168 с.

Українське народне мистецтво: Вбрання / Під ред. В. Г. Білозуба та ін. —
К., 1961.

Ясіевич В. Про стиль і моду. — К.: Мистецтво, 1968.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020