UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75850
останнє поновлення: 2016-12-08
за 7 днів додано 17

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваРозвиток професійного перукарства в Україні (реферат)
Авторdimich
РозділКультура, культурологія, етика, естетика
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось4936
Скачало327
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

РЕФЕРАТ

 

На тему:

 

Розвиток професійного перукарства в Україні.

 

У період становлення вітчизняної перукарської справи (кінець XVII —

початок XVIII ст.) перукарями в Росії були переважно майстри-кріпаки,

яких віддавали на навчання іноземцям. У Росії вони називалися

цирульниками, або ж «тупейними художниками». Протягом XVIII ст. у

столичних і повітових містах були відкриті цирульні. На вивісках таких

закладів писали, що тут не тільки роблять зачіски, стрижуть і голять,

але й ставлять п'явки, пускають кров.

 

З XV ст. на території України було поширене Магдебурзьке право, за яким

ремісники однієї спеціальності об'єднувалися у цехи — своєрідні

професійні спілки в межах міста. Цех як корпорація мав права, обов'язки

та привілеї, закріплені у відповідних документах: «жалувана грамота»,

постанова міських властей, статут цеху. «Цехове право» давало ремісникам

певну гарантію свободи діяльності. Статут регламентував види діяльності,

кількість учнів у кожного майстра, ціни на вироби і послуги, розміри і

види допомоги на випадок розорення чи хвороби, відрахування у державну

скарбницю, правила поведінки та ін.

 

З другої половини XVII ст. історичний розвиток України був тісно

пов'язаний із Росією, оскільки перша входила до складу Російської

імперії. Проте Україна завжди зберігала свої особливості у культурі й

мистецтві, зокрема мистецтві професійних перукарів.

 

На початку XVIII ст. цех майстрів, до якого входили київські цирульники,

об'єднував кравців і перукарів. У 1767 р. цирульники створили власний

цех. Вони працювали не тільки як майстри-перукарі, але й як медики. У

пункті 10 статуту цеху цирульників було окремо зазначено: «Оное

майстерство цирульницкое имеет состоять в том: бреить, кровь жильную й

зашкурную пускать, ра-ньі гоить рубаньїе, пробитьіе й стреляньїе, а

особливо в вьірьіва-нии зуба й в излечивании французской й шолудней

болезней...» Цехи були водночас і військовими організаціями, які брали

участь в охороні й обороні міста. Вони виступали як окремі військові

одиниці міського ополчення чи утримували своїх ополченців.

 

Рис. 9.1. Печатка цеху Рис. 9.2. Печатка братства київських

 

цирульників. 1820 р. цехів. XVII ст.

 

Так, київському цеху цирульників магістрат доручив утримувати міську

артилерію. Цех мав свою атрибутику і символіку: емблеми із зображенням

знарядь праці, прапори (корогви), цехову печатку, скриньку, в якій

зберігалися документи та казна (рис. 9.1). Усі цехові організації міст

об'єднувалися у братства (рис. 9.2).

 

Наприкінці XIX ст. в Європі було створено першу корпорацію «перукарів,

голярів, майстрів постижерної справи». Корпорація складалася із

власників численних дамських і чоловічих перукарень. Такі професійні

об'єднання стали виникати в усіх містах Європи, включаючи Російську

імперію.

 

У цей же час у Парижі та Барселоні почали проводити конкурси краси й

перукарського мистецтва, в яких брали участь і російські перукарі. Так,

Іван Андреєв на конкурсах 1888 і 1900 років (Париж) за свої прості й

елегантні моделі отримав ряд винагород, почесний диплом і звання

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ