РЕФЕРАТ
На тему:
Творчість перукарів Стародавнього Риму.
Портретні, скульптурні зображення, посмертні маски дають уявлення про
людей, які жили у Стародавньому Римі. В житті та культурі давніх римлян
велике значення мали культ тіла і перукарське мистецтво. Дуже багато з
перукарського мистецтва римляни запозичили у давніх греків. Характер
зачісок був сформований ще в республіканський період, їхня форма
залежала від соціального статусу, місця в суспільстві, добробуту
власника. Перукарі робили суттєвий внесок у розвиток нових напрямів
моди, але при цьому великого авторитету в суспільстві мати не могли.
Спеціальні раби — «тонсорес» та «кіпасіс» — виконували зачіски гарячою
завивкою, робили і «мокру» холодну укладку, стригли особливими
серпоподібними бритвами. Кожен виконував свою операцію. У Стародавньому
Римі винайшли спеціальний валик для підтримування пасом у жіночих
зачісках над чолом — «падус».
Найдавніший (царський) період римської історії (VІІ-VІ ст. до н. е.) був
перехідним від первісного ладу до рабовласницького. Наприкінці IV ст. до
н. е. було проголошено республіку. Завоювання й пограбування великих
територій та жорстока експлуатація населення провінцій, що
приєднувались, перетворювання переможених народів у рабів призвели до
значного збагачення верхівки панівного класу — рабовласників. Завоювання
нових народів і держав збіглося з жорсткою боротьбою між рабами та
вільним населенням, між патриціями й плебеями. Історію Стародавнього
Риму прийнято поділяти на два періоди — Римську республіку і Римську
імперію. Розквіт римської античної культури належить до пізнього
республіканського періоду і початку імперії. Головними рисами художнього
стилю давніх римлян були монументальність, парадність, декоративність.
Рис. 1.36. Жіночі зачіски періоду Римської республіки:
а — з прямим проділом; б— з пасмами, зачесаними на потилиці й укладеними
у вузол; в — зачіска «нодус»; г — зачіска з використанням «хвилі»
Римські жінки значну увагу приділяли зачіскам. Жіночі зачіски стрімко
змінювалися і вражали різноманітністю. Деякі модниці власний мармуровий
портрет замовляли із мармуровою зачіскою, яку можна було знімати й
змінювати на іншу, найсучаснішу, модну, часто підмальовану. Таким чином,
і в старості римлянка мала можливість милуватися образом своєї
збереженої у мармурі молодості із зачіскою за останньою модою.
У республіканський період їхні зачіски нагадували давньогрецькі (рис.
1.36 а, б). Найчастіше волосся розділяли на прямий проділ, пасма
зачісували до потилиці й укладали у вузол. Вуха та чоло залишали
відкритими.
Одна із зачісок мала назву «нодус» (див рис. 1.36 в). Вона нагадувала
грецький вузол, але мала індивідуальні особливості. Над чолом робили
невеликий валик, на скронях волосся закручували у джгути в напрямку до
потилиці. Знизу, на потилиці, виконували різноманітної форми валики,
вузли, плетіння. Часто для оформлення зачісок використовували «хвилі»
(див. рис. 1.36 г).
Рис. 1.37. Зачіски кінця республіканського періоду:
а — на каркасі; б— із спеціальними м’якими підкладками; в — з діадемою
Крім зачісок грецького типу, можна було побачити також зачіски
геометричної форми, які нагадували єгипетські.
Наприкінці республіканського періоду зачіски стали складнішими.
Використовували завивку, складні плетіння, валики. Особливо складними і
декоративними були зачіски в імператорський період. Застосовували
каркаси, велику кількість накладного волосся, набули популярності
перуки. Для каркасів використовували мідний дріт, спеціальні м’які
підкладки, обручі, картон, діадеми (рис. 1.37 а, б, в).
У період імперії законодавцями мод на зачіски були імператори, їхні
дружини, наближені до них особи. Особливо уславився мистецтвом винаходу
нових зачісок близький друг імператора Нерона — Гай Петроній.
Винахідливість перукарів позначилася на виготовленні перук із
натурального волосся. Перукам намагалися надати «живого» вигляду за
допомогою фарб і жирних кремів. Знатні римлянки мали декілька перук,
змінювали їх багато разів на день. Щоб надати волоссю золотавого
кольору, жінки вигадували будь-що: посипали волосся золотим порошком,
для знебарвлення використовували суміші сірки або міді. Крім білого та
золотавого кольору волосся, у Стародавньому Римі популярним було
вогняно-руде з червоним відтінком.
Зачіска нареченої виконувалася з шести кіс, укладених обідком навколо
голови. До зачіски кріпили червоні стрічки, фату жовтого кольору або
оранжево-червону хустку. З часом зачіски стали вишуканішими,
багатоярусними, їх прикрашали золотом, перлами, коштовностями. Такі
зачіски робили спеціальні рабині — «ортотрікс»; вони ж виконували також
й інші перукарські процедури.
Рис. 1.38. Зачіски римлянок часів панування імператора Нерона:
а — у формі амфори; б — у формі водоспаду; в — у формі корони
Особливо незвичайними, складними і гарними були жіночі зачіски у період
панування імператора Нерона. Форми зачісок іноді нагадували амфори,
водоспади, корони (рис. 1.38 а, б, в). У зачіски вплітали стрічки,
золоті шнури й навіть смуги тканин. Доповнювали їх намистинами,
брошками, гемами. У пізній період жінки почали закривати волосся вуаллю.
/Римлянки захоплювалися парфумами і знали багато засобів дЛя підтримки
та підсилення краси: маски для обличчя і рук, ванни із фруктових соків
та молока ослиці, мазі-креми, штучні зуби і накладні брови, всілякі
корсети («маміларе») тощо. Жінки сильно білили лице, шию, груди, руки,
наводили за допомогою вохри і винних дріжджів рум’янець на щоках, не
особливо переймаючись неприродним виглядом. Брови та повіки підводили
сажею; пудру виготовляли з білої хеоської глини. Великою популярністю
користувалася «діасразмата» — щось на зразок компактної пудри — суміш із
бобового та пшеничного борошна. Косметикою користувалися як жінки, так і
чоловіки, особливо у період імперії.
Римлянки змінювали колір волосся, фарбуючи його, або надягали перуки.
Фарбування волосся вимагало спеціальних знань і відбувалося у кілька
етапів. Спеціальні рабині, «ортотрікс», застосовували для цього розчини
лугу. «Каламістра» мила, сушила волосся, завивала його на щипці;
«псекас» змазувала волосся помадою, а «кіпасіс» укладала в зачіску. Для
прикрашання зачісок жінки використовували вінки з троянд. Але не тільки
жінки носили подібні прикраси, деякі франти також віддавали перевагу
вінкам, і не тільки з живих, а й із золотих троянд, посипаючи при цьому
волосся золотою пудрою.
Рис. 1.39. Коротка чоловіча Рис. 1.40. Зачіска Нерона
зачіска періоду Римської імперії
Хоча чоловічі зачіски й не були такими складними, як жіночі, але їм
також приділялося багато уваги.
Культура та мода Стародавнього Риму, як відомо, складалася під впливом
етруської й грецької культур, у тісному контакті з якими римляни
перебували протягом століть. Як і у греків, у римлян спочатку були
популярні зачіски із завитого волосся; бороду також завивали (у III ст.
до н. е. римляни носили бороди). Перші кваліфіковані перукарі, вихідці з
Сицилії, з’явилися в Римі тільки у 290 р. до н. е. Вони запровадили в
технологію щипці для завивки волосся і бігуді. Така мода серед чоловіків
тривала до епохи імператорського Риму.
Чоловіки до кінця II ст. до н. е. відпускали довге волосся і бороди.
Пізніше в моду увійшли короткі стрижки (навіть гоління голови) й голені
обличчя, до того ж за звичаєм, запозиченим у греків, у жертву богам
приносили перше обстрижене волосся дітей і першу бороду юнаків.
Оформлення зачісок і борід у чоловіків протягом усього історичного
періоду багато разів змінювалось. У період зародження Римської імперії
характерною зачіскою для чоловіків стала коротка стрижка. Вважалося, що
довге волосся і борода заважають у битві. Волосся зачісували в напрямку
його росту. Над чолом у вигляді короткого чубчика укладали вільні пасма
(рис. 1.39).
У ранньому періоді чоловіки носили також бороди, вуса і відносно довге
волосся. Голене обличчя стало популярним у III ст. до н. е. В II ст. до
н. е. можна було іноді побачити невеликі бороди. Скульптурні зображення
римських імператорів дають уявлення про чоловічу моду Римської імперії.
Нерон мав зачіску, що складалася з хвилястих пасом, зачесаних наперед
(рис. 1.40).
Найпопулярнішою вважалася така зачіска, як в імператора Каракали. Вона
нагадувала кулю із завитого дрібними кучерями волосся (рис. 1.41).
/ Чоловіки в Давньому Римі коротко і рівномірно підстригали в’олосся з
усіх боків, потім закручували дрібними кільцями або локонами разом із
бородою й бакенбардами. Багато чоловіків
Рис. 1.41. Чоловіча
зачіска часів імператора Каракали
користувалися накладками або перуками, адже лисина була предметом
кепкування. Деякі зачіски часів імперії носять і тепер. Одна із них —
так званий «їжак». Цю зачіску носили ще за часів імператора Тита
Веспасіана (І ст. до н. е.), а зачіску з боковим проділом та «чуб» над
чолом носив Цезар. На свята чоловіки прикрашали волосся вінками з лавра
або плюща. Військові носили шоломи з «нащічниками» і захистом для носа.
Зверху шоломи прикрашали султаном.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
Будур Н. История костюма. — М.: Олма-Пресе, 2001.
Васіна З. Український літопис. Вбрання. – Т. 1. — К.: Мистецтво, 2003.
26 с.
Золотов Ю. Французский портрет XVIII ст. — М.: Иск, 1968.
Иллюстрированная инциклопедия мод/ Под ред. Л. Кибаловой. Прага: Артия,
1986. — 320 с.
Кирсапова Р. Сценический костюм и театральная публика в России XIX ст. –
М.: Артист, 2000.
Коконова Й., Самсонадзе Н. Женщина й ее платье: Век XX. М.: Инкомбук,
2000. – с. 63.
Костюм / Под ред. Ф. Ф. Комиссаржевского. — СПб.. 1910. – 176 с.
Матейко К. М. Український народний одяг. — К.: Наукова думка, 1996.
Матейко К. М. Український народний одяг: Етнографічний словник. – К.:
Наукова думка, 1996. — 112 с.
Мода й стиль. Современная єнциклопедия. — М.: Аваита, 2002.
Плаксина 3. Б. й др. История костюма, стили и направлення. – М.: 2003.
Пономарьжов А. Українська минувшина. — К.: Либідь, 1993.
Стамеров К. К. Нариси з історії костюмів. Ч. 1, 2. — К.: Мистецтво,
1978. – 192 с.
Стельмащук Г. Г. Традиційні головні убори українців. — К.: Наукова
думка, 1993. – 168 с.
Українське народне мистецтво: Вбрання / Під ред. В. Г. Білозуба та ін. —
К., 1961.
Ясіевич В. Про стиль і моду. — К.: Мистецтво, 1968.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
