Реферат на тему:
Парнокопитні
(Artiodactyla)
Клас ПАРНОКОПИТНИХ (Artiodactyla)
Клас поєднує копитних, що характеризуються найбільшим розвитком третього
і четвертого пальців, між якими проходить вісь кінцівки. Інші бічні
пальці (у більшості видів два) розвинуті слабко і розташовані вище
середніх. Кінцеві фаланги всіх пальців закінчуються копитами. Ключиці
немає. Шлунок у більшості видів складний, що складає з декількох
відділів, рідко простій.
З’явилися парнокопитні, імовірно, з одного кореня з непарнокопитими.
Їхніми предками були примітивні хижаки креодонти (Greodonta). Уступаючи
в середині третинного періоду непарнокопитим по числу видів, у давній
час вони досягли розквіту і стали переважаючою групою копитних, головним
чином за рахунок представників підзагону жуйних. В даний час
парнокопитні населяють усі материки, крім Антарктики (в Австралію
завезені людиною), і поєднують 9 сімейств, близько 85 родів і приблизно
200 видів. Систематика парнокопитних дуже складна, і кількість сімейств,
підродин, родів і видів у різних авторів сильно відрізняється. В даний
час прийнято підрозділяти загін парнокопитних на два підкласи: нежуйні
(Nonruminantia) і жуйні (Ruminantia).
ПІДКЛАС НЕЖУЙНІ (NONRUMINANTIA)
Підклас поєднує 3 сучасні сімейства: свинячі (Suidae), пекарієві
(Tayassuidae) і бегемотові (Hippopotamidae), що включають 8 родів і 12
видів. Усі нежуйні характеризуються масивним тулубом, короткими
чотирипалими кінцівками (у пекарі задні ноги трипалі). Бічні (другий і
четвертий) пальці розвинуті досить добре і торкаються землі. Тварини не
здатні до швидкого бігу. Шлунок відносно простий, складається з 1, 2 чи
3 відділів. Корінні зуби горбкуваті, ікла великі, з постійним ростом.
Більшість представників годується як рослинною, так і тваринною їжею.
ПІДКЛАС ЖУЙНІ (RUMINANTIA)
Підклас поєднує численних парнокопитних тварин, що мають складний
шлунок, що складається з 4 відділів. Їжа зі стравоходу надходить у
рубець, звідси в сітку. При відригуванні рясно змочена слиною їжа у виді
рідкої кашки надходить прямо в книжку, а відтіля в сичуг . Корінні і
задні прикореневі зуби мають лунчату будівлю. У верхній щелепі різців
немає. Пальців 2 чи 4 в останньому випадку бічні пальці малі і не
торкаються землі. П’ясткові і плюсневі кістки (метаподії) третього і
четвертого пальців злиті в одну кісту — канон. Бічні метаподії і кісти
пальців тонкі і короткі. У більшості жуйних копитних на лобових кістах
маються роги. Жуйні являють собою найрізноманітнішу і процвітаючу
сучасну групу парнокопитних. У нижньому олігоцені з’явилися олені й у
нижньому міоцені — пусторогі, а в міоцені відбувся надзвичайно швидкий
розвиток усіх жуйних. Підзагін жуйних звичайно розділяють на 6 сімейств,
76 родів, що поєднують близько 180 видів, систематика надвидових груп
(надсімейств, підродин, підродів) дуже складна.
Сімейство БЕГЕМОТИ (Hipopotamidae)
Рідні свиням, бегемоти представлені лише двома родами, кожний з який
складається усього з одного виду: власне це бегемот, гіпопотам і
карликовий бегемот. Поширення їх обмежується Африкою. Походження
бегемотів підходить до середини пліоцену, коли предки сучасних бегемотів
населяли, крім Африки, також Європу й Азію.
Сімейство ВИЛОРОГІ (Antilocapridae) Вилорогі живуть тільки в Північній
Америці і тільки з цим континентом зв’язані у своєму походженні. З усіх
копитних Америки ці тварини найбільш древні. Родинні зв’язки вилорогів з
іншими видами копитних не ясні. Раніш їх включали в сімейство
пусторогих, але в даний час вважають самостійним сімейством,
представленим єдиним родом і видом.
Сімейство ЖИРАФ’ЯЧІ (Giraffidae)
Сімейство жирафів має багате минуле: виникнувши в ранньому міоцені з
оленеподібних копитних, воно досягло розквіту в пізньому міоцені й
особливо в пліоцені, тобто близько 10 мільйонів років тому. Жираф’ячі
були представлені декількома родами (наприклад, Раlеоtrаgus,
Giraffokeryx, Orasius, Samotragus) і населяли Європу, Азію й Африку.
Багато хто з них відрізнялися гігантськими розмірами і могутньою
статурою (рід Helladotherium). У плейстоцені більшість жираф’ячих
вимерло, і лише два види цього сімейства, що відносяться до двох
самостійних родів, збереглися в Африці до наших днів: жираф і окапи.
Сімейство КАБАРГОВІ (Moschidae)
Оскільки сімейство містить тільки 1 вид, його характеристика приведена
при описі виду. По деяким даної відомо принаймні 4 види кабарогів.
Відзначимо лише, що по будівлі черепа кабарга коштує ближче до оленьків,
чим до оленів, так само як і по деяких інших анатомічних особливостях.
Сімейство ОЛЕНЕВІ (Cervidae)
Вигляд оленя уявляє собі кожний. Це здебільшого легкого додавання
копитна тварина з довгими тонкими і сильними кінцівками. Як правило,
голову самців прикрашають рога (за винятком водяних оленів). Іноді (у
північного оленя) роги мають і самки. Роги оленів різко відрізняються
від рогів всіх інших тварин. Вони утворюються на кісткових виростах
лобових кіст — пеньках, щорічно спадають і знову відростають. Роги
оленів — це кісняний відросток, не покритий роговим чохлом, як у
пусторогих (биків, антилоп, козлів, баранів і ін.). Після спадання рогів
в оленів, вершина кісткового пенька обростає особливою хрящовою шапкою,
покритою шкірою з короткими густим волоссям. Молодий ріг росте і
розвивається з верхньої частини цієї шапки. Молоді зростаючі роги, так
звані панти, пронизані судинами і нервами, дуже чуттєві. В міру росту
рогів вони поступово костеніють знизу нагору, поки усі не перетворяться
в компактну кістку. Після окостеніння шкіра на рогах лопається і спадає.
На поверхні рогів звичайно зберігаються поздовжні поглиблення, вирости —
сліди проходження судин. Уперше виростають роги оленів частіше мають вид
тонкої спиці. З кожним роком у нових рогів, що виростають, збільшується
загальна маса і кількість відростків. Однак у старіючих тваринних число
відростків скорочується, так що по числу відростків не можна визначити,
скільки років оленю. Крім того, розмір рогів і число відростків залежать
від стану організму, умов харчування і багатьох інших причин. На відміну
від кабарогів в оленів немає мускусної залози на череві, але розвиті
предглазничні залози. Фарбування вкрай різне, але в більшості видів
молоді олені бувають плямисті. Майже у всіх оленів є світлі плями, що
охоплює область хвоста, так називане «дзеркало».
Олені з’явилися, в олігоцені Південно-Східної Азії, відокремившись від
оленьків. Сімейство оленів звичайно розділяють на 7 підродин, що
поєднують 12 родів і близько 30 видів.
МУНТЖАКИ (Muntiacinae) (Підродина) Невеликі олені, у яких пеньки рогів
довгі, а спадаюча частина маленька. У самок на чолі на місці рогів пучки
довгого твердого волосся. У самців верхні ікла довгі, вигнуті, що далеко
виступають з-під верхньої губи. У підродину входить 2 роди з 2 видами
найбільш примітивних оленів.
ОЛЕНІ ВОДЯНІ (Hydropotinae) (Підродина) Ця підродина безрогих оленів
включає тільки 1 рід з 1 видом, розповсюдженим у Східному Китаї.
ОЛЕНІ ДІЙСНІ (Cervinae) (Підродина) Ця підродина поєднує близько 15
видів, що відносяться до 2 родів. Найбільше число належить до роду олені
(Cervus). Для всіх представників підродини характерні короткі пеньки
рогів і великі спадаючі частини рогів у самців, що мають не менше трьох
відростків. Крім того, їм властивий ряд особливостей у будівлі черепа
кістяка і кінцівок.
КОЗУЛІ (Capreolinae) (Підродина) Положення козуль у систематику не ясно.
Їх часто поєднують в одну підродину з дійсними чи оленями в одну
підродину з американськими оленями. Однак заслуговують виділення в
окрему підродину.
ОЛЕНІ АМЕРИКАНСЬКІ (Odocoileinae) (Підродина) Ця велика підродина
поєднує як великих, так і дрібних розмірів оленів, завжди одноколірно
пофарбованих (не плямистих) у дорослому стані. Пеньки рогів короткі; у
самок на місці рогів не буває пучка довгого волосся. Кінцівки мають
верхні і нижні залишки бічних метаподій. Бічні копита в багатьох сильно
розвинуті. Підродина включає 12 видів, що відносяться до 4 родів і
декільком підродам. Деякі зоологи приймають більший обсяг підродини,
включаючи в нього північного оленя, інші — ще лося і козулю. Навпроти,
ряд дослідників виділяють оленів пуду. Походження і зв’язки між родами
неясні.
ЛОСІ (Alcinae) (Підродина) Підродина містить тільки один рід з єдиним
видом.
ОЛЕНІ ПІВНІЧНІ (Rangiferinae) (Підродина)Донедавна вважали, що існує
кілька видів північних оленів. В даний час немає сумнівів, що в
підродині один рід з єдиним видом, що утворить близько 15 підвидів, у
тому числі близько 7 на території Росії. Сюди ж відноситься домашній
північний олень. Зв’язку північного оленя з іншими оленями не ясні. Це
дуже своєрідний олень, що розвивався на початку плестоцена й остаточно
сформований у середині цього періоду.
Сімейство ОЛЕНЬКОВІ (Tragulidae) Оленькові — найбільш древні і
примітивні жуйні. Залишки їх відомі з верхнього еоцена, тобто близько 50
млн. років тому. У їхній будівлі на рівні з ознаками типових жуйних
просліджуються деякі риси, властиві нежуйним. Шлунок має 3 відділи
(немає книжки). Передні ноги трохи коротше задніх, на ногах по 4
копитця, середні з який значно крупніше. Ліктьова і мала гомілкова кісти
розвиті не повно. У самців у верхній щелепі великі, що висуваються
назовні гострі ікла. Оленьки — дрібні тварини, що ледь досягають
величини зайця. Маленька голова з короткою мордою, гострими невеликими
вухами і величезними очима сидить на порівняно короткій шиї. Роги
відсутні. Волосяний покрив густий, що щільно прилягає до тіла, плямистий
чи однотонний. Оленьки поширені в Африці, Південній Азії і на островах
Великого Зондского архіпелагу. Сімейство поєднує 2 роди з 4 видами.
Сімейство ПЕКАРІ (Tajassuidae) Пекарі вже в еоцені, тобто 50 мільйонів
років тому, відокремилися від свиней і з нижнього олігоцену незалежно
розвивалися в Новому Світлі, де свиней немає і не було. У Європі й Азії
пекарі були, але зникли в нижньому пліоцені. Від свиней пекарі
відрізняються дуже істотно і по ряду особливостей стоять ближче до
жуйних копитних. У них шлунок розділений на 3 відділи, передній – який
має пари ковбасовидних сліпих мішків. На задніх ногах, на відміну від
свиней, 3 копита й обидві п’ясткові кісти частково цілком зростаються.
Верхні ікла в пекарі спрямовані вниз, як у хижаків, а не нагору, як у
свиней. Вони тригранні, сильні, але не дуже довгі і стикаються з нижніми
іклами. Всього 38 зубів. На задній частині спини в пекарі є велика
залоза, що виділяє мускусоподібний секрет. Залоза покрита волоссям, що
стовбурчаться, оголюючи її, коли тварина порушена. Загальний вигляд
пекарі нагадує свиней: голова велика, клиноподібна, шия коротка, очі
маленькі, вуха злегка закруглені. Щетина густа, особливо довга на
потилиці, шиї і спині, хвіст короткий і схований у волоссі, ноги короткі
і тонкі. Пекарі багато дрібніше свиней: довжина тіла до 115 см, висота
до 55 см, маса до 30 кг. Один рід сімейства включає 3 види пекарі,
розповсюджених у Південній і Центральній Америці, на південь до
Середньої Аргентини і на північ до південно-заходу США.
Сімейство ПУСТОРОГІ (Bovidae) Це найбільше сімейство парнокопитних як по
числу видів, так і по розмаїтості біологічних типів: від малюсіньких,
майже з зайців, дикдиків до величезних биків, від струнких газелей до
масивних баранів. Найбільш чітка і постійна ознака пусторогих — будівля
рогів, хоча форма і розміри їх надзвичайно різноманітні. Ріг являє собою
кістковий стрижень, що розвивається на виростах лобових кіст. Цей
стрижень одягнений роговим чохлом, що росте разом зі стрижнем, ніколи не
гілкується і цілком не змінюється протягом усього життя. Наростання
рогової речовини відбувається знизу, від підстави. У більшості
пусторогих роги мають і самці і самки, але в самок вони звичайно менші.
Є і безрогі самки.
Сімейство СВИНІ (Suidae) До цього сімейства відносяться найбільше широко
розповсюджені нежуйні тварини з витягнутою мордою, що закінчується
п’ятачком, на якому відкриваються ніздрі. Кінцівки чотирипалі, з добре
розвинутими, але більш короткими бічними пальцями. Ікла великі, верхні
вигнуті; корінні зуби тупобугорчаті. Шлунок простий, з додатковим
мішком. Усеїдні. З’явилися в нижньому олігоцені в Європі, звідки
розселилися в Азію й Африку. 9 сучасних видів об’єднані в 5 родів.
PAGE
PAGE 2
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
