РЕФЕРАТ
На тему:
Письменники нашого краюШкрумеляк Юрій
(18 квітня 1895 р., с.Ланчин Надвірнян. р-ну – 16 жовтня 1965 р.,
Коломия) – поет. Після закінчення гімназії навчався у Львівському та
Празькому університетах на історико-філософському факультеті.
Літературну діяльність розпочав під час Першої світової війни, у лавах
Українських січових стрільців, друкуючи свої твори в українській пресі
Відня, в газеті „Свобода” тощо. У 1920 р. у Станіславі була надрукована
поема „Сон галичан”, в 1921 р. – збірка віршів для дітей „Юрза-мурза”.
Окремими виданнями згодом виходять збірка поезій „Авлева жертва” (1926),
повісті „Чета крилатих” (1926), „Вогні з полонини” (1930), „Високі гори
та низини” (1939), поетичні збірки „Сопілка співає” (1957), „Співай,
Верховино” (1964) та інші.Був репресований . Покарання відбував у
Печорських таборах. Похований у Львові на Личаківському кладовищі.
Шухевич Володимир
(15 березня 1849 р. с.Тишківці Городенків. р-ну – 5 квітня 1915 р.,
м.Львів) – визначний український етнограф, фольклорист, публіцист,
педагог, культурно-освітній і громадський діяч. Найбільше відомий він як
дослідник культури і побуту Гуцульщини. Навчався в Коломийській,
Станіславській та Чернівецькій гімназіях. Згодом у Відні слухав лекції з
математики, фізики й української мови. У своїй багатогранній діяльності
найбільше уваги приділяв етнографічним дослідженням, виставковій
діяльності та музейній справі. Особливо захопив його наш рідний край.
Вивчати Гуцульщину В.Шухевич почав з 1873 року, здійснюючи ботанічні
екскурсії по Карпатських горах. Та мальовничість гірського Прикарпаття,
його жителі, їх оригінальний побут, мистецтво і фольклор призвели до
того, що В.Шухевич залишає ботанічні дослідження і починає вивчати
духовну і матеріальну культуру народу. Ще за життя В.Шухевича було
опубліковано ряд статей про його культурно-громадську, педагогічну,
редакторську та етнографічну діяльність. Найбільшим результатом його
багаторічної етнографічної праці була п’ятитомна монографія
„Гуцульщина”, в якій Шухевич майже виключно на основі власних
багаторічних спостережень детально описав культуру галицьких гуцулів. За
подвижницьку етнографічну діяльність його було обрано дійсним членом
Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові,членом австрійського
товариства народознавців та етнографічного товариства Чехословаччини.
П’ятитомну працю „Гуцульщина” за життя вченого високо оцінили вітчизняні
й зарубіжні діячі науки і культури.
Юзва Роман
(4 листопада 1934 р., с.Гречані Хмельниц. обл. – 14 листопада 2003 р.,
м.Івано-Франківськ) – поет. Закінчивши школу, навчався на гірничому
факультеті Київського політехнічного інституту, який закінчив у 1958
році. Працював інженером, а з кінця 60-х років перейшов на журналістську
роботу в Івано-Франківську. Автор збірок поезій „Береза під вікном”, „З
глибин землі”, „Вишийте веселку”, „Надія”, „Біль”, „Поклик землі”,
„Світло любові”, „Віче правди”, низки публікацій в періодичній пресі.
Юсип Дмитро
ДМИТРО ЮСИП Народився в листопаді 1942 року в селі Лужках Долинського
району Івано-Франківської області. Після закінчення Львівського
університету імені Івана Франка, працював у редакціях районних та
обласних газет. Літературною діяльністю почав займатись ще будучи
студентом. Відомий як літературний критик та публіцист. Свої
документальні нариси й есе, огляди та рецензії, присвячені актуальним
проблемам історії літератури, фольклорно-етнографічним процесам минулого
і сьогодення багатьом незаслужено забутим діячам культури, літератури та
громадсько-політичного життя друкував у журналах «Вітчизна», «Дзвін»,
«Дніпро», «Київ», «Перевал», «Березіль», «Літопис Червоної Калини», в
багатьох колективних збірниках, газетах «Літературна Україна»,
«Літературний Львів», «Молодь України», «Друг читача» та ін. За роки
Державної Незалежності України випустив книжки «Вогонь Світлодара», «При
світлі слова», «Микола Федюшка-Євшан. Нарис життя і творчості», «Корона
і вінок терновий», «Зіновій Красівський. Сторінками життя і творчості,
«Ця Богом послана Голгофа..» упорядкував і підготував до друку збірку
поетичних і публіцистичних творів довголітнього політе’язня сумління,
відомого церковного і громадського діяча отця Ярослава Лесіва.
Ярош Ярослав
Народився 3 серпня 1950 року в селі Королівка поблизу Коломиї на
Івано-Франківщині. Перший вірш (пісню) надруковано в міськрайгазеті 1965
року. Випускник факультету журналістики Львівського університету імені
І. Я. Франка (1973). Працював у редакціях газет — районних Тлумацької і
Городенківської та обласної молодіжної. Живе в Івано-Франківську з 1970
року. Перша збірка віршів — «Ярінь» (1978). Спектаклі за п’єсами
Ярослава Яроша були поставлені та ідуть (від 1983 року) на сценах
професійних театрів — Івано-Франківська, Чернігова, Хмельницького…
Поет, драматург, прозаїк. Публіцист, літературознавець, перекладач.
Громадський діяч і режисер. Композитор і художник. Редактор, історик,
фольклорист. Псевдоніми — Яромир Славич, Славомир Явір, Назар Мечияр,
Василь Софіюк, Степан Василик… Першим в Україні (у січні 1989 року)
вивів на сцени Івано-Франківська, Коломиї, сіл краю обрядове, наповнене
політичною сатирою і дошкульним гумором, новорічне рядження «Меланку».
Започаткував у прикарпатській журналістиці одночасно з випуском газет
брошуровані видання художньо-публіцистичних додатків (див. «Вперед» –
2.08.1990, «Світ молоді» – 25.09.1990, 19.02.1993, «За незалежність» —
16.09.1995). Організував і провів великі літературно-мистецькі вечори,
сценічні композиції, приурочені Володимиру Івасюку та Івану Миколайчуку
(1989), Сильвестру Яричевському (1990), Олексі Довбушу і Францішку
Карпінському (1988, 1990, 1995), репресованій родині Крушельницьких
(1989, 1994-95), Івану Франку, Лесі Українці, розстріляним українським
письминникам (1989, 1993, 1996), Вічноюним Героям Крут (1998)… Автор
шістнадцяти книжок поезії, драматургії… Голова ради Клубу творчої
інтелігенції Прикарпаття з 1988 року. Член ради Національної Спілки
письменників України… Ювілейні творчі вечори, присвячені 50-літтю від
дня народження і 35-річчю творчої праці Яр. Яроша, відбулися в
Івано-Франківській філармонії та Коломийському драмтеатрі, в Городенці,
Надвірні, Снятині, інших містах і селах Прикарпаття, (див. газ.
«Літературна Україна» — 29.03.2001, № 12, стор. 4).
Яновський Микола
(19 грудня 1938 р., с.Брустури Косів. р-ну – 12 грудня 2000 р.,
м.Івано-Франківськ) – поет. Середню освіту він здобував на рідній
Косівщині, згодом закінчив факультет журналістики Львівського
університету ім.І.Франка. Тривалий час працював журналістом у районних
газетах, в обласній молодіжці „Комсомольський прапор”. Микола Яновський
був кореспондентом Івано-Франківського комітету з радіомовлення і
телебачення, редактором обласного науково-методичного центру народної
творчості і культурно-освітньої роботи. В 1972 році вийшла в світ книга
„Там, де хмари ночують”. Автор стає членом Спілки письменників України.
Згодом закінчує літературний інститут в Москві. З часом виходять книжка
повістей і оповідань „Весільної грали музики”, художньо-документальної
розповіді про народних митців Прикарпаття „Срібна пряжка”, збірка
„Гірське серце”. Саме вона, на думку літературознавців, вважається
найкращою в творчості письменника. До неї увійшли однойменна повість і
низка оповідань, дія яких відбувається в Карпатських лісах і гірських
селищах Гуцульщини. У своїй творчості Микола Яновський переконаний
прибічник реалістичного письма. Його твори утверджують людську гідність,
кличуть цінувати на світі справжнє. Його стиль суворий, мова барвиста і
стисла. Після проголошення суверенності України письменник прийшов
працювати в літеретурно-художній журнал „Перевал”. За опубліковані тут
новели „Далеке сяйво”, „Срібляста куля”, „Міна” та інші автор стає
лауреатом обласної премії ім. В.Стефаника в 1999 році.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
