.

Будова і функції шкіри (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
374 9827
Скачать документ

РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ:

БУДОВА І ФУНКЦІЇ ШКІРИ.

Шкіра є зовнішнім покривом людського тіла, що здійснює взаємозв’язок з
навколишнім середовищем. Сумарна площа шкірного покриву дорослої людини
— 1,6-2,3 м2, маса шкіри досягає 5 кг, а з підшкірною жировою
клітковиною — 20 кг, що відповідно становить 4-6% і 16-17% від загальної
маси тіла. За кількістю (1011) та щільністю клітин (6 млн/см2) шкіра є
найбільшим органом людини.

Шкіра — надзвичайно складний за будовою багатофункціональний орган, її
зовнішній вигляд і стан — малюнок, колір, пружність, еластичність —
непостійні і перебувають у прямій залежності від загального стану
організму, віку, статі, раси, кліматичних умов, спадкових особливостей і
від того, наскільки ретельним є догляд за шкірою.

Завдання косметика — дбати про естетичний вигляд шкіри. Щоб ефективно
виконувати це завдання, фахівець має знати структуру і функції шкіри.
Потрібно розібратися, які шари шкіри вступають у безпосередній контакт
із косметичними засобами, що при цьому відбувається і як це впливає на
зовнішній вигляд шкіри.

Функції шкіри:

захисна — захищає внутрішні органи від фізичного, хімічного і
біологічного впливу навколишнього середовища;

терморегуляторна — регулює температуру тіла;

сенсорна – численні рецептори дають нам змогу відчути і слабкий подув
вітерцю, і легкий дотик травинки;

секреторна — через шкіру виділяються жир, піт і продукти обміну речовин;

обмінна — забезпечує обмін речовин та енергії між організмом і
навколишнім середовищем;

дихальна — близько 1-2% повітря людина поглинає через шкіру залежно від
фізичного навантаження;

імунна — клітини Лангерганса, а також тучні і плазматичні клітини, що
знаходяться в шкірі, є елементами імунної системи.

Будова шкіри. Шкіра складається з трьох шарів (рис. 1.1):

— епідермісу (зовнішня частина);

— дерми, або власне шкіри (серединна частина);

— гіподерми, або підшкірного жирового шару (внутрішня частина).

Крім того, існують придатки шкіри: волосся (довге, щетинисте і пушкове),
залози (сальні, потові) і нігті.

Епідерміс ~ це зовнішній, постійно оновлюваний шар шкіри, що не має
судин і відділений від глибше розташованого шару дерми базальною
мембраною (рис. 1.2). Межа між епідермісом і

Рис. 1.1. Будова шкіри:

І — епідерміс: 1 — роговий шар; 2 — блискучий шар; 3 — зернистий шар;
4 — шипуватий шар; 5 — базальний шар. II — дерма, або власне
шкіра: 6 — сосочковий шар; 7 — сітчастий шар. ІІІ — підшкірна
клітковина; (V — потова залоза; V — волосяний фолікул; VI — сальна
залоза

Рис. 1.2. Будова епідермісу:

І — базальна мембрана; II — базальний шар; III — шипуватий шар; IV —
зернистий шар; V— роговий шар; 1 — корнеоцит; 2 — меланоцит; 3 — клітина
Лангерганса; 4 — кератиноцит

дермою є звивистою: епідерміс епітеліальними тяжами проникає в дерму, а
сосочки власне шкіри — в епідерміс. У людського ембріона ця
розмежувальна лінія майже пряма; звивистість поступово зменшується в
міру старіння.

Епідерміс складається з п’яти шарів: базального, шипуватого, зернистого,
блискучого і рогового.

Базальна мембрана — дуже важливе утворення, що нагадує каркас, сплетений
з колагенових волокон і просочений гелеподібною речовиною. Вона служить
фільтром, що не пропускає в дерму великі заряджені молекули, і через
який в епідерміс надходять усі поживні речовини.

На базальній мембрані знаходиться один шар клітин циліндричної форми. У
верхній половині кожної клітини міститься овальне ядро, багате
хроматином. Ці клітини мають здатність до розмноження. Цей шар клітин
зветься базальним, чи зародковим (гермінтативним). Сама клітина
базального шару, або кератиноцит, просуваючись від базальної мембрани до
поверхні шкіри, поступово втрачає ядро і перетворюється на рогову
лусочку. Кератиноцити отримали свою назву за основною функцією
виробленням кератину, що заповнює клітини епідермісу щоб утворити
роговий шар.

В епідермісі серед кератиноцитів розміщуються галузисті, або відросткові
клітини, які залежно від їх мелатогенної активності та способу
забарвлення отримали різні назви мелатоніти або дендритичні клітини;
світлі клітини Масона та клітини ангерганса або відростки.

Клітини Лангерганса, так звані «периферичні вартові» імунної системи,
належать до макрофагів і виконують роль «стражів порядку», захищаючи
шкіру від зовнішнього впливу, а також керують діяльністю інших клітин за
допомогою регуляторних молекул. Ці клітини через особливу будову
називають ще дендритичними, або відростковими. Відростки клітин
Лангерганса пронизують усі шари епідермісу, досягаючи рівня рогового
шару, а також можуть проникати в дерму, у лімфатичні вузли. Вважається,
що клітини Лангерганса регулюють швидкість розмноження кератиноцитів. За
стресових впливів, коли на поверхню шкіри діють фізичні чи хімічні
травматичні фактори, клітини Лангерганса спонукають базальні клітини
епідермісу до посиленого поділу.

Над клітинами базального шару розташований шипуватий шар, що складається
з декількох (4-5) рядів багатогранних клітин з пухирцевоподібним ядром.
Клітини з’єднуються між собою міжклітинними відростками. Між клітинами є
щілиноподібний простір, пов’язаний з лімфатичною системою дерми. При
ушкодженні епідермісу починається лімфотеча.

Над шипуватим шаром знаходиться зернистий шар, що складається з кількох
рядів ромбоподібних клітин, у протоплазмі яких містяться зерна й брилки:
звідси і назва — зернистий. Зерна є кератогіаліном; базальний, шипуватий
і зернистий шари утворюють мальпігіїв шар.

Над зернистим розташований дуже тонкий блискучий шар. Він складається з
плоских без’ядерних клітин, сильно заломлює світло і не забарвлюється
барвниками. У ньому міститься елеїдин, який є етапом розвитку
кератогіаліну в кератин. Блискучий шар добре виражений там, де роговий
шар товстий, наприклад, на підошвах.

Роговий шар є поверхневим. Він складається з пластинчастих без’ядерних
ороговілих клітин; стійкий проти хімічних, фізичних і механічних впливів
і погано проводить електрику і тепло. На різних ділянках тіла товщина
епідермісу неоднакова: найбільша на долонях і підошвах, найменша на
обличчі, животі, в ділянці складок і згинальних поверхонь кінцівок.

У середньому кератиноцити живуть протягом 28 днів. Відрив від базальної
мембрани служить пусковим сигналом для синтезу білка кератину, що в міру
просування клітини вгору заповнює всю цитоплазму і поступово витісняє
всі клітинні органели. Зрештою, кератиноцит утрачає ядро і
перетворюється на корнеоцит — плоску лусочку, набиту кератиновими
гранулами, які надають їй твердості й міцності. Цей процес завершується
у верхньому роговому шарі, що є основою епідермального бар’єру шкіри
людини.

Дерма, або власне шкіра, відіграє роль каркаса, що забезпечує механічні
властивості шкіри — її міцність, пружність, еластичність. Дерма
розташована безпосередньо під епідермісом і відділена від нього
базальною мембраною, яка утворює вирости у бік епідермісу — сосочки.
Завдяки такій будові забезпечується міцне з’єднання дерми та епідермісу.
Між дермою і гіподермою (підшкірно-жировою клітковиною) чіткої межі
немає. Товщина дерми коливається від 0,5 до 5 мм.

Дерма складається з колагенових, еластинових і аргірофільних волокон, а
також клітинних елементів — фібробластів, тучних клітин, макрофагів,
лейкоцитів, простір між якими заповнює основна аморфна речовина. Образно
кажучи, будова дерми нагадує комбінацію пружинного і водного матраців,
де роль пружин відіграють волокна колагену (білкові нитки в них скручені
на зразок спіралей) та еластину. А роль водної подушки виконує гель, що
складається з гіалуронової кислоти і хондроїтин-сульфатів, зв’язаних з
водою.

Загальноприйнятим є поділ дерми на два шари: сосочковий і сітчастий, між
якими немає чіткої межі.

Поряд з волокнами, клітинними елементами і міжклітинною речовиною, до
складу дерми входять кровоносні та лімфатичні судини, нерви, потові і
сальні залози, а також волосяні цибулини.

Кров, що циркулює по кровоносних судинах, забезпечує клітини поживними
речовинами і киснем, а також виводить із клітин продукти клітинного
метаболізму. Кровоносні судини утворюють у дермі два сплетення:
поверхневе і глибоке. Поверхневе судинне сплетення розміщується в
сосочковому шарі дерми під базальною мембраною; його утворюють
найдрібніші судини, артеріоли й венули. Воно виконує функцію живлення
епідермісу й функцію газообміну. Глибоке судинне сплетення залягає на
межі дерми і гіподерми, складається з більших артеріальних і венозних
судин, а основна його функція — теплообмінна.

Лімфатичні судини розміщуються паралельно кровоносним і також утворюють
поверхневе і глибоке сплетення. Лімфа очищає клітини шкіри від шлаків,
виводить з організму токсини — виконує дренажну та імунну функції.

Поверхневе лімфатичне сплетення починається із сосочкових синусів
лімфатичними капілярами, які сліпо відкриваються. Далі лімфа відпливає в
глибоке лімфатичне сплетення.

Слід зазначити, що стінки лімфатичних судин тонші за стінки кровоносних
судин такого ж діаметра і не містять м’язових волокон, отже, не можуть
скорочуватися. Це варто враховувати при виборі техніки масажу.

Третім, найглибшим шаром шкіри є гіподерма, або підшкірно-жирова
клітковина (рис. 1.3). На межі дерми і гіподерми залягає глибока судинна
мережа, або сплетення в оточенні аргірофільних і колагенових волокон. Ці
волокна утворюють тонкий шар сполучної тканини, від якого вертикально
вниз спускаються пучки, з’єднуючись із глибокою фасцією шкіри.
Утворюється структура, подібна до решітки, у вічках якої знаходяться
жирові клітини. Волокнисті субстанції гіподерми пронизані великою
кількістю кровоносних і лімфатичних судин, уздовж яких проходять
відгалуження глибоких шкірних нервів.

У гіподермі, крім жирових клітин і нервів, залягають тіла потових і
сальних залоз, частково — волосяні сумки, тільця Фатер-Паччіні і
Руффіні.

Рис. 1.3. Будова гіподерми: у чоловіків (1) у жінок (2)

Крім того, тут розсіяна невелика кількість клітинних елементів:
фібробластів, макрофагів, лейкоцитів, недиференційованих клітин. При
проблемах з ожирінням і целюлітом саме в цьому шарі і відбуваються
основні зміни. Тонкі волокнисті перетинки між жировими клітинами
товщають, перетискаючи кровоносні і, головне, лімфатичні судини,
перетворюються на щільні фіброзні капсули, які й є морфологічною основою
мікро-і макровузликів.

Целюліт починається з порушення балансу між синтезом і розщепленням
ліпідів — ліпогенезом і ліполізом — в адипоцитах (жирових клітинах)
гіподерми. Одночасно з нагромадженням жиру відбувається активне
розростання й ущільнення фіброзної тканини міжклітинних перегородок. Так
утворюються щільні жирові капсули. Частина гіпертрофованих адипозних
часточок випинається в дерму, піднімаючи базальну мембрану й епідерміс.
У результаті шкіра стає схожою на апельсинову кірку.

Накопичення і виділення жирів в адипоцитах регулюється через альфа- і
бетаадренорецептори, розташовані на клітинній мембрані адипоцита.
Розростання жирової тканини прямо залежить від балансу альфа- і
бетаадренорецепторів у клітинах. При целюліті переважає ліпогенез
(накопичення жиру), руйнування жирової тканини сповільнюється, а через
порушення проникності мембран адипоцитів жир не може виводитися з
клітин. При цьому синтез ліпідів триває, а розщеплення їх на жирні
кислоти і гліцерин блокується. Тому целюліт ще називають ліподистрофією,
тобто порушенням обміну ліпідів.

Гіподерма виконує і захисні функції шкіри, захищаючи внутрішні органи
від механічних і термічних ушкоджень.

За даними досліджень останніх років, гіподерма є дуже складною і майже
не вивченою структурою. Так, доведено, що в гіподермі виробляються
жіночі статеві гормони — у дуже невеликій кількості, але виробляються.
Встановлено, що товстушки, як правило, енергійніші й сексуальніші за
худих жінок. Крім того, період менопаузи у більшості жінок, коли згасає
функція яєчників, супроводжується появою зайвих кілограмів.

Кровопостачання шкіри здійснюється двома сплетеннями — поверхневим і
глибоким (рис. 1.4). Перше розміщується у сосочковому шарі дерми, друге
— на межі з підшкірно-жировою клітковиною. Мікроциркуляторне русло шкіри
становлять артеріальні капіляри, метаартеріоли, термінальні артеріоли,
венозні капіляри, венули-посткапіляри — збірні і м’язові. При такій
системі кров, що протікає в дермі, може оперативно перерозподілятись.

Рис. 1.4. Кровопостачання шкіри:

І — поверхневе сплетіння судин шкіри; II — глибоке сплетіння судин
шкіри. 1 — сосочки; 2 — петлі сосочкових капілярів; 3 — пост-капілярна
венула; 4 — прекапілярні артеріоли; 5 — венули в глибокому сплетінні; 6
— мала підшкірна вена; 7 — мала підшкірна артерія; 8— глибока вена

Частина капілярів поверхневого сплетення утворює петлі у сосочках, що
випинаються в епідерміс. Ці судини забезпечують живлення епідермісу, а
також беруть участь у терморегуляції. Поживні речовини у вищі шари
проходять у міжклітинному просторі — плазматичними капілярами. У
сітчастому шарі кількість капілярів невелика, за винятком придатків
шкіри, що проникають усередину сітчастого шару — волосяних фолікулів,
сальних і потових залоз.

Лімфатичні судини, як зазначалося, також утворюють два сплетення в шкірі
тіла. Поверхневе сплетення розташовується трохи нижче венозних сплетень,
а глибоке — у підшкірно-жировій клітковині.

Кровопостачання м’яких тканин обличчя і голови здійснюється від
зовнішньої сонної артерії. Кровоносні судини шкіри черепа анастомозують
між собою, утворюючи густі артеріальну та венозну мережі, спрямовані
радіальне до центру тім’яної ділянки. Лімфатичні судини анастомозують
одна з одною, збираючи лімфу до трьох груп лімфатичних вузлів. З лобної
ділянки лімфа збирається в передні привушні -лімфовузли, з потиличної —
у потиличні вузли, з тім’яної — переважно в задні привушні лімфовузли.
Шкіра обличчя має розгалужену мережу кровоносних і лімфатичних судин, по
яких переміщується тканинна рідина. Така сукупність функціонально
взаємозалежних тканинних структур забезпечує доставку до клітин
необхідних речовин.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Владимиров В., Зудин Б. Кожньїе й венерические болезни: Атлас. –
М.: Медицина, 1980. – 288 с.

2. Дугін О. М., Слєпцов В. Б., Галайчук А. А. Збірник законодавчих та
нормативних документів, що регламентують діяльність підприємств
внутрішньої торгівлі. — К., 2004. — 304 с.

3. Калантаєвська К. А. Морфологія та фізіологія шкіри людини. — К.:
Здоров’я, 1965. — 304 с.

4. Кольгуненко Й. Й. ОсновьІ геронтокосметологии. — М.: Медицина,
1974. — 224 с.

5. Косметический пилинг: теоретические й практические ас-пектьі. — М.:
Косметика й медицина, 2003. — 224 с.

6. Новикова Л. В. МетодьІ физиотерапии в косметологии. — М., 2001. –
176 с.

7. Новая косметология. — М.: Косметика й медицина, 2002.

8. Озерская О. С. Косметология. — СПб.: Искусство России, 2002. – 416
с.

9. Практическое пособие для косметолога-зстетиста. Ч. 1,2/ Под
редакцией Л. В. Новиковой. — М., 1999-2000.

10. Справочник по косметике / Под общей редакцией проф. М. А.
Розентула: — М.: Медицина, 1964. — 336 с.

11. Фицпатрик Т., Джонсон P., Вулар К. й dp. Дерматология:
Атлас-справочник. 3-є издание. — М.: Практика, 1999. — 1088 с.

12. Фержтпек О., Фержтекова В., Шрамек Д. й dp. Косметология: Теория
й практика. — Прага: MAKSDORF, 2002.

13. «Les Nouvelles Esthetiques». — М.: Космопресс, 2000-2004.

14. Rassner G. und Steinert U. Dermatologie. Lehrbuch imd Atlas. –
Urban&Shwarzenberg, 1992. – 384 s.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020