РЕФЕРАТ
на тему:
Вірусні захворювання шкіри.
Шкірні прояви венеричних хвороб.
Збудником вірусних захворювань шкіри є віруси різних типів. У цьому
розділі розглянуто найпоширеніші вірусні хвороби: простий та оперізуючий
герпес, бородавки та контагіозний молюск.
Герпес простий (лишай простий пухирцевий). Захворювання відоме з давніх
часів. Назва «герпес» має грецьке походження й означає «повзти»,
«підкрадатися». Це хронічне рецидивуюче захворювання, що проявляється
висипаннями пухирців на шкірі і слизових оболонках. Причому найчастіше
уражуються ділянки шкіри навколо природних отворів: крила носа, кутиків
рота, червоної кайми губ. На фоні печіння, свербежу, почервоніння шкіри
з’являються дуже дрібні пухирці з тонким покриттям і прозорим вмістом.
Пухирці швидко прориваються,
утворюючи ерозію. Ерозія має яскраво-червоний колір, оксамитову
поверхню, секрет швидко зсихається в пухку кірочку. У середньому
захворювання триває 10-11 днів. Перебіг хвороби загострюється при
зниженні резистентності організму, як правило, навесні або пізно восени.
Для косметика дуже важливо знати, чи були в клієнта герпетичні висипання
і як часто, тому що сучасні агресивні косметичні процедури (пірсинг,
татуаж, хімічні та лазерні пілінги, механічна дермабразія, а також
тотальна воскова депіляція в ділянці бікіні) можуть спровокувати
загострення герпесу і, як наслідок, викликати утворення стійких
гіперпігментацій і рубчиків на місцях висипів на шкірі.
Оперізуючий герпес — вірусне захворювання, для якого характерне ураження
не тільки шкіри, а й нервової системи. Спочатку у хворого може
підвищуватися температура, розвиваються ознаки загального нездужання,
слабість і ознаки однобічної невралгії (біль, утруднення і незручність
руху) у визначеній зоні іннервації. Потім на поверхні
шкіри з’являються ділянки набряклості, почервоніння, де розвиваються
висипання пухирців із прозорим вмістом.
Наявність у клієнта ознак простого чи оперізуючого герпесу є
протипоказанням для будь-якого косметичного догляду і вимагає
спеціального лікування.
Бородавки. Збудником бородавок є віруси папіломи людини, яких
налічується понад 60 типів. Косметик повинен знати п’ять основних типів
бородавок: звичайні, плоскі, підошовні, гострі кондиломи і ниткоподібні.
Звичайні бородавки — це обмежені, безболісні зроговілі вузлики розміром
від шпилькової головки до великих конгломератів. Переважно виникають на
тильному боці кистей, уражують людей у будь-якому віці. Часто навколо
первинної (материнської) бородавки розвиваються дрібні дочірні.
Лікування звичайних бородавок не є складним (аплікація рідким азотом,
електрокоагуляція в лікарському кабінеті), за винятком тих випадків,
коли вони розташовуються на навколонігтьовому валику.
Бородавки плоскі (юнацькі) частіше утворюються на грудях, шиї, обличчі,
особливо в кутиках рота. Це множинні опуклі вузлики з гладенькою плоскою
поверхнею, що ледь піднімаються над поверхнею шкіри; можуть групуватися.
Колір тілесний чи жовтуватий.
Бородавки підошовні — плоскі, тверді, чітко обмежені округлі утворення,
можуть бути дуже болісними. Підошовні бородавки мають конічну форму, де
широка основа розміщується на поверхні шкіри, а верхівка конуса
спрямована усередину. Це пов’язано зі швидким ростом бородавки в
результаті постійного тиску при ходьбі. Вона важко піддається лікуванню
(електрокоагуляція, хірургічний лазер).
Кондиломи гострі (бородавки вологі, бородавки венеричні) — частіше
виникають у ділянці зовнішніх статевих органів, інколи — у кутиках
рота, носогубній складці, на язиці. Можуть бути поодинокими і
множинними; зливаючись, вони утворюють вогнища ураження, що нагадують
цвітну капусту. Лікування проводить тільки лікар-дерматолог. Бородавки
ниткоподібні мають вигляд подовжених ніжних гострих, частково ороговілих
відростків, що зазвичай з’являються на повіках, шиї, у пахвовій ділянці.
Найкращий метод видалення — електрокоагуляція.
Контагіозний молюск. Захворювання вперше описано в 1817 р. Збудник —
вірус групи віспи, що містить ДНК. Джерело зараження — хвора людина;
зараження відбувається при безпосередньому контакті з хворим або через
інфіковані предмети побуту. Хворіють люди будь-якого віку, але частіше —
діти; у дитячих колективах можуть бути епідемічні спалахи контагіозного
молюска.
Клінічна ознака хвороби — округлі напівсферичні блискучі напівпрозорі
(перламутрові) вузлики з пупкоподібним вдавленням у центрі. Поступово
збільшуючись у розмірі, вони досягають величини горошини. При натисненні
з боків із центральної частини вузликів виділяється крихка маса
білуватого кольору.
Кількість висипань швидко збільшується, вони можуть зливатися.
Суб’єктивні відчуття, як правило, відсутні.
Найефективніший і простий спосіб лікування — видалення кожного вузлика
спеціальною гострою ложечкою — кюреткою. Місце, де знаходився молюск,
кілька днів потрібно змазувати дезінфікуючим розчином (мірамістином).
Шкірні прояви венеричних хвороб.
Вивченням венеричних хвороб чи хвороб, що передаються статевим шляхом,
займається окрема наука — венерологія. Косметолог повинен знати, що
клінічні ознаки деяких венеричних захворювань можуть з’являтися на
шкірі. Особливо це стосується сифілісу, бо, не розпізнавши його проявів
на обличчі, волосистій частині голови чи на інших ділянках шкірного
покриву, фахівець ризикує заразитися сам або заразити інших клієнтів
салону.
Сифіліс — хронічне інфекційне захворювання, яке передається статевим (в
основному) і побутовим шляхом. Збудник сифілісу — бліда трепонема —
відкритий німецькими вченими Шаудином і Гоффманом у 1905 р. Бліда
трепонема тривалий час зберігається в умовах підвищеної вологості і за
низьких температур. Гине при висиханні, кип’ятінні, а також під впливом
антисептичних розчинів.
У перебігу сифілісу розрізняють кілька періодів, кожний з яких має
визначену тривалість і особливості клінічного прояву. Від моменту
зараження до появи перших симптомів минає приблизно 6-8 тижнів. Цей
період називається інкубаційним. На 6-8-й тиждень від моменту зараження
на місці проникнення збудника з’являється первинна сифілома: садно,
ерозія чи виразка.
Основа первинної сифіломи ущільнена та безболісна. Приблизно через
тиждень після появи первинної сифіломи збільшується регіонарний
лімфатичний вузол. Наприклад, якщо сифілома розвинулася на губі, то
збільшується підщелепний лімфатичний вузол на тому ж боці. Розмір
лімфатичного вузла може досягати голубиного яйця. На дотик він щільний,
рухливий, безболісний. Ще через 2 тижні на фоні незначного підвищення
температури і загального нездужання, що нагадує застуду, з’являються
дрібноплямисті висипи яскраво-рожевого кольору найчастіше на тулубі, але
можуть бути й на шкірі обличчя, волосистої частини голови, кінцівок.
Протягом цього періоду висипи самі по собі зникають, потім з’являються
знову, змінюється їхня форма, колір, місце розташування. Вони можуть
нагадувати вугрові висипи, розміщуючись на обличчі; грибкові ураження,
розміщуючись на долонях і підошвах; можуть бути схожими на банальне
осередкове облисіння, розташовуючись на волосистій частині голови;
можуть набувати вигляду бляклих депігментованих плям на бічних поверхнях
шиї («намисто Венери») чи на чолі, на межі росту волосся («корона
Венери»). Діагноз установлює лікар-дерматовенеролог на підставі
клінічної картини і даних лабораторного обстеження (дослідження секрету
виразки чи ерозії на наявність блідої трепонеми і дослідження крові —
реакція Вассермана). Тому за наявності будь-яких висипів на шкірі
направляйте клієнта на консультацію до лікаря-фахівця.
Особливу увагу косметика повинні викликати такі ситуації:
— коли в клієнтки, що звернулася для воскової депіляції в ділянці
бікіні, є висипи на шкірі в ділянці промежин;
— коли в клієнтки, що звернулася з приводу вугрів, висипи на чолі
нагадують «корону» і мають мідно-червоний колір;
коли привертає до себе увагу дифузне порідіння волосся на голові, яке
нагадує хутро, побите міллю.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Владимиров В., Зудин Б. Кожньїе й венерические болезни: Атлас. –
М.: Медицина, 1980. – 288 с.
2. Дугін О. М., Слєпцов В. Б., Галайчук А. А. Збірник законодавчих та
нормативних документів, що регламентують діяльність підприємств
внутрішньої торгівлі. — К., 2004. — 304 с.
3. Калантаєвська К. А. Морфологія та фізіологія шкіри людини. — К.:
Здоров’я, 1965. — 304 с.
4. Кольгуненко Й. Й. ОсновьІ геронтокосметологии. — М.: Медицина,
1974. — 224 с.
5. Косметический пилинг: теоретические й практические ас-пектьі. — М.:
Косметика й медицина, 2003. — 224 с.
6. Новикова Л. В. МетодьІ физиотерапии в косметологии. — М., 2001. –
176 с.
7. Новая косметология. — М.: Косметика й медицина, 2002.
8. Озерская О. С. Косметология. — СПб.: Искусство России, 2002. – 416
с.
9. Практическое пособие для косметолога-зстетиста. Ч. 1,2/ Под
редакцией Л. В. Новиковой. — М., 1999-2000.
10. Справочник по косметике / Под общей редакцией проф. М. А.
Розентула: — М.: Медицина, 1964. — 336 с.
11. Фицпатрик Т., Джонсон P., Вулар К. й dp. Дерматология:
Атлас-справочник. 3-є издание. — М.: Практика, 1999. — 1088 с.
12. Фержтпек О., Фержтекова В., Шрамек Д. й dp. Косметология: Теория
й практика. — Прага: MAKSDORF, 2002.
13. «Les Nouvelles Esthetiques». — М.: Космопресс, 2000-2004.
14. Rassner G. und Steinert U. Dermatologie. Lehrbuch imd Atlas. –
Urban&Shwarzenberg, 1992. – 384 s.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
