РЕФЕРАТ
На тему:
Хвороби шкіри.
Первинні і вторинні елементи висипів на шкірі.
Основним полем діяльності косметолога будь-якого рівня знань є шкіра,
на якій, мов у дзеркалі, відбивається стан внутрішніх органів і систем.
Шкіра протягом життя піддається впливу навколишнього середовища (сонячне
випромінювання, перепади температури, вологість тощо). Крім того, серед
клінічних ознак деяких захворювань є висипання на шкірі.
Дерматологія — складна, багатопланова галузь медицини, опанування якою
вимагає декількох років навчання. За цей час майбутній лікар має вивчити
захворювання шкіри в повному обсязі. Косметик також повинен мати
елементарне уявлення про клінічні ознаки цих хвороб. За необхідності він
зможе вчасно направити клієнта до лікаря-дерматолога, щоб не заразитися
самому у випадку контагіозного захворювання та щоб не заразилися інші
пацієнти салону. Всі ці питання описані в даному розділі.
Первинні і вторинні елементи висипів на шкірі.
Первинні і вторинні елементи висипів на шкірі — це своєрідна абетка для
розуміння хвороб шкіри (рис. 2.1).
Первинні елементи — це різні висипання, що виникають на незміненій,
нормальній шкірі.
Вторинні елементи — це зміни шкіри, які розвинулися внаслідок
трансформації первинних елементів у процесі перебігу шкірної хвороби.
Первинні елементи можуть бути такими, що піднімаються над рівнем шкіри,
й такими, що не піднімаються, непорожнинними і порожнинними.
1. Плями (maculae) належать до непорожнинних, морфологічних елементів,
що не піднімаються над шкірою, колір шкіри змінений на обмеженій
ділянці, щільність не відрізняється від
Рис. 2.1.
Первинні (7-6) та вторинні (7-12) елементи висипань на шкірі:
1 — пляма; 2 — папула; 3 — вузол; 4 — пухир; 5 — пухирець; 6 — міхур; 7
— кірка;
8 — ерозія; 9 — виразка; 10 — тріщина; 11 — рубець; 12 — лусочка
здорових ділянок шкіри. Плями підрозділяються на запальні і незапальні.
Запальні плями зумовлені локальним розширенням кровоносних судин. До них
належать:
розеола — пляма розміром до нігтя мізинця, колір — різні відтінки
рожевого і червоного, зникає при натисненні;
еритема — пляма розміром від нігтя мізинця і більше, зникає при
натисненні.
Незапальні плями характеризуються відсутністю запалення і можуть бути:
— гіперпігментовані, наприклад, ластовиння;
— депігментовані, наприклад, вітиліго;
— судинні, наприклад, синець, різні види телеангіектазій.
У процесі зворотного розвитку на місці плям не залишається ніяких
слідів.
2. Вузлик, або папула (papula) — непорожнинний елемент, що піднімається
над рівнем шкіри. Його величина може варіювати від просяного зерна до
долоні, форма — напівкуляста чи у вигляді конуса, колір — може
варіювати, у процесі зворотного розвитку може зникати безслідно.
3. Вузол (nodus) — непорожнинний елемент, що залягає в глибоких шарах
шкіри і злегка піднімається над нею; розміром з лісовий горіх і більше.
Залишає після себе рубець.
4. Горбок (tuberculum) — непорожнинний елемент, обмежений, щільний, що
піднімається над рівнем шкіри, розміром від просяного зернятка до
горошини; колір — від рожевого до синюшно-багряного, розташовується в
дермі і залишає після себе рубець.
5. Пухир (urtica) — непорожнинний, що піднімається над шкірою,
гострозапальний елемент, розміром від 2-3 мм до 3 см і більше, від
блідо-рожевого до червоного кольору. Виникає в результаті обмеженого
набряку сосочкового шару шкіри з одночасним розширенням капілярів.
Супроводжується сильною сверблячкою.
6. Пухирець (vesicula) — поверхневий, порожнинний, що піднімається над
рівнем шкіри елемент, який містить серозну рідину. Розмір — від
просяного зерна до горошини. Розташовується в епідермісі або під ним.
Розвиваючись, може розкритися з утворенням ерозії чи підсохнути з
утворенням лусочки. На місці лусочки чи ерозії залишається тимчасова
гіпер- або депігментація.
7. Міхур (bulla) — порожнинний елемент, за розміром більший, ніж
пухирець. Залягає на тій же глибині, що й пухирець. Вміст міхура може
бути серозним, кров’янистим чи гнійним. Може розкритися з утворенням
значної ерозії і з наступною тимчасовою гіперпігментацією.
8. Гноячок (pustula) — запальний, порожнинний, що піднімається над
рівнем шкіри елемент. Залежно від глибини залягання і збудника
розрізняють кілька видів гноячків (рис. 2.2):
а) стафілококові — збудниками є стафілококи; як правило, пов’язані з
волосяними фолікулами, тому мають назву «фолікулярні пустули»:
Рис. 2.2. Розвиток стафілококових гноячків:
1 — остіофолікуліт; 2 — фолікуліт; З — фурункул; 4 — карбункул
остіофолікуліт — гнійне запалення охоплює устя волосяного фолікула.
Розмір — з просяне зерно, вміст гноячка — густий вершкоподібний гній
блідо-жовтого кольору, супроводжується сверблячкою; проходить безслідно;
— фолікуліт — до процесу запалення втягнуто весь волосяний фолікул, але
без навколишніх тканин. Може супроводжуватися болючими відчуттями.
Залишає рубчик;
— фурункул — уражений весь волосяний фолікул і навколишні тканини.
Супроводжується сильним болем, може підвищуватися температура, особливо
небезпечна локалізація в ділянці носо-губного трикутника. На місці
фурункула залишається рубець;
— карбункул — до процесу втягнуто кілька волосяних фолікулів з
утворенням великого запального ущільнення шкіри аж до глибоких шарів
дерми. Колір інфільтрату — застійне червоний, на поверхні — гнійні
стержні. Завжди негативно позначається на загальному стані пацієнта.
Залишає після себе грубий рубець;
б) стрептококові — збудником є стрептококи, елементи, не пов’язані з
волосяними фолікулами:
— фліктена: в’ялий поверхневий пухирець, що містить гній
солом’яно-жовтого кольору, може зливатися у вогнища. Має тенденцію до
поширення на сусідні ділянки. У цьому випадку зветься імпетиго. Хворіють
діти і молоді жінки. Минає безслідно;
— заїда: різновид фліктени, що розміщується в кутиках рота;
— ектима: глибокий гнійник із в’ялою поверхнею і вмістом
солом’яно-жовтого кольору, швидко проривається з утворенням
глибокого дефекту тканин у вигляді виразки. Загоюючись, завжди залишає
рубець (див. розділ 2.9).
Вторинні елементи розвиваються внаслідок трансформації первинних
елементів.
1. Гіперпігментація — збільшення кількості меланіну в епідермісі на
місці розташування первинних морфологічних елементів.
2. Депігментація — тимчасове чи стійке знебарвлення шкіри на місці
первинних морфологічних елементів.
3. Лусочка (squama) — скупчення відторгнутих клітин рогового шару, а
іноді й клітин глибших шарів епідермісу, які склеюються між собою.
4. Кірка (crusta) утворюється на шкірі при висиханні вмісту пухирців,
пухирів, гноячків, секрету ерозій і виразок. Залежно від секрету можуть
бути серозними, кров’янистими, гнійними, комбінованими.
5. Ерозія (erosio) — дефект шкіри в межах епідермісу; розвивається в
результаті розриву пухиря, пухирця, гноячка.
6. Садно (excoriatio) — дефект шкіри, що утворюється в результаті
поверхневої травми (наприклад, при розчісуванні).
7. Виразка (ulcus) — дефект шкіри, що може розвиватися в межах дерми,
гіподерми, аж до м’язів і кісток на місці глибоких пустул, горбків чи
вузлів. Після себе завжди залишає рубець.
8. Тріщина (fissura) з’являється внаслідок втрати шкірою еластичності
при запаленні чи надмірній сухості. Може бути поверхневою чи глибокою.
Утворюється частіше в місцях природних шкірних складок чи у місцях з
підвищеним натягом шкіри (наприклад, над суглобами).
9. Рубець (cicatrix) — сполучна тканина, що утворюється на місці
глибокого порушення цілісності шкіри і є проявом захисної реакції для
найшвидшого закриття шкірного ушкодження. Рубці можуть бути
гіпертрофічними — такими, що піднімаються над рівнем шкіри, атрофічними
— розташованими нижче рівня шкіри, і келоїдними (особливий вид
гіпертрофічного рубця).
10. Ліхеніфгкація — зміна шкіри, проявом чого є її ущільнення і
надмірне посилення шкірного малюнка. Часто виникає на місці уражень,
викликаних хронічними захворюваннями шкіри, що супроводжується
свербінням.
11. Вегетація — розростання епітелію і сосочкового шару дерми, що
нагадує цвітну капусту. Розвивається на поверхні вузликів, ерозій,
виразок, особливо якщо вони розміщуються в природних складках шкіри.
12. Атрофія — стоншення всіх шарів шкіри з випаданням волосся на
ураженій ділянці.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Владимиров В., Зудин Б. Кожньїе й венерические болезни: Атлас. –
М.: Медицина, 1980. – 288 с.
2. Дугін О. М., Слєпцов В. Б., Галайчук А. А. Збірник законодавчих та
нормативних документів, що регламентують діяльність підприємств
внутрішньої торгівлі. — К., 2004. — 304 с.
3. Калантаєвська К. А. Морфологія та фізіологія шкіри людини. — К.:
Здоров’я, 1965. — 304 с.
4. Кольгуненко Й. Й. ОсновьІ геронтокосметологии. — М.: Медицина,
1974. — 224 с.
5. Косметический пилинг: теоретические й практические ас-пектьі. — М.:
Косметика й медицина, 2003. — 224 с.
6. Новикова Л. В. МетодьІ физиотерапии в косметологии. — М., 2001. –
176 с.
7. Новая косметология. — М.: Косметика й медицина, 2002.
8. Озерская О. С. Косметология. — СПб.: Искусство России, 2002. – 416
с.
9. Практическое пособие для косметолога-зстетиста. Ч. 1,2/ Под
редакцией Л. В. Новиковой. — М., 1999-2000.
10. Справочник по косметике / Под общей редакцией проф. М. А.
Розентула: — М.: Медицина, 1964. — 336 с.
11. Фицпатрик Т., Джонсон P., Вулар К. й dp. Дерматология:
Атлас-справочник. 3-є издание. — М.: Практика, 1999. — 1088 с.
12. Фержтпек О., Фержтекова В., Шрамек Д. й dp. Косметология: Теория
й практика. — Прага: MAKSDORF, 2002.
13. «Les Nouvelles Esthetiques». — М.: Космопресс, 2000-2004.
14. Rassner G. und Steinert U. Dermatologie. Lehrbuch imd Atlas. –
Urban&Shwarzenberg, 1992. – 384 s.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
